Виступ проф. Катерини Крутій із теми: “STREAM-STEAM-STEM: тренди в освіті чи еволюційна необхідність?” (29 жовтня 2018 року. XІV Міжнародна науково-практична конференція “Інноваційні педагогічні технології” (м. Запоріжжя, Приватний комплекс неперервної освіти “Школа “Ейдос”).
https://www.youtube.com/watch?v=kNbigaLQRRk
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ВСІХ,
ХТО ПІДТРИМАВ ФЛЕШМОБ «ДЕНЬ БЕЗ ІГРАШОК».
І НЕ ТІЛЬКИ ДО НИХ!
Шановні колеги та колежанки, батьки! Щиро вдячна за підтримку моєї ідеї провести «День без іграшок». Отриманий зворотній зв’язок довів необхідність проведення такого заходу не одноразовим фактом, а якомога частіше.
Але це вже бажання тих, хто отримав від першого флешмобу професійне задоволення, навіть інсайт – це просто, це – круто, це – можливо! Для дітей – це радість творчості та вияв самостійності.
Переглядаючи фото і відео зі флешмобу, я не могла не тішитись дорослими і дітьми, які (можливо, хтось і вперше) в цей день були єдиною спільнотою.
Вдячність колег за мою ідею розглядаю як аванс до наступних дій.
Отже, пропоную наступний флешмоб.
Проте відразу попереджую, що участь у ньому буде ще одним кроком до дійсно нових підходів і нового бачення сучасності, до зламу наших педагогічних стереотипів, до позбавлення того ментального мотлоху, який не дає нам рухатись уперед.
Тому організаторам і послідовникам треба бути готовими до «методичної інквізиції» з боку і колег, і батьків J
Назва флешмобу «Збережемо ялиночку». Попереду підготовка до новорічних свят. На жаль, щорічно в цій підготовці забуваємо про головного героя свята. Ні, не про Діда Мороза чи Снігурку.
Ми забуваємо про Дитину.
Ми, дорослі, починаємо «догравати» своє дитинство, свої нездійснені мрії про свято…
Ми самостійно, без участі дітей, розробляємо такі складні сюжети в сценаріях, що навіть дорослий, який спостерігає за дійством, навряд чи зможе розібратись у всіх перипетіях із героями…
Хочу висловити власні думки щодо присутності на новорічному святі або запрошеного аніматора, або перевдягненої виховательки в ролі Діда Мороза.
Передусім – аніматор, у більшості випадків, погано орієнтується в сценарії, у вікових особливостях дітей у залі, часто-густо це професійний актор-танцюрист і «працює» на дорослу аудиторію. Він подобається присутнім жінкам, вони фільмують його на телефони та виставляють у соціальних мережах.
Діти, як загіпнотизовані кролики, дивляться на Діда, який шаленіє від можливості показати нижній брейк-данс. Йому вже ніколи прослухати віршики, які приготували діти. Але й тут – обмеження за сценарієм, будуть розповідати 2-3 дитини, бо the show must go on.
Але й перевдягнена вихователька в ролі Діда Мороза – це теж не найкращий варіант. Діти швидко вгадують жіночі риси і починають шепотіти, що «Дід не справжній!».
А як же ж диво? А його немає, ми, дорослі, прикладаємо багато зусиль, щоб це диво не зберегти, розвіяти, зім’яти…
Потім починається розподіл-роздача подарунків від Діда Мороза.
Подарунки всім однакові. Їх купувала «трійка» матусь-активісток, які на свій розсуд і смак вирішили, що канцтовари – це безпрограшний варіант, або хлопчикам-машинки, а дівчаткам – лялечки. Але ж діти пишуть листи Діду Морозу, просять особистий подарунок! У більшості випадків подарунок буде вдома, але від нібито якогось іншого Діда Мороза. А потім ще дитину поведуть на свято до палацу культури, на інший «новорічний ранок» тощо, там теж буде Дід Мороз. Якесь нескінчене коло цих дідів.
А якщо повернути сім’ї право виховання власної дитини? Поставити перед фактом – вашу дитину передусім виховуєте ви! Це батьки першими формують цінності, світогляд, ставлення до релігії, близьких, родини та України в цілому.
На жаль, ми й дотепер перебуваємо у впевненості, що дитячий садок виконує функцію «суспільного дошкільного виховання». І всіма своїми заходами намагаємось підтримати вже давно не життєдайну функцію.
ПРОПОНУЮ:
віддати в сім’ю те, що їй належить за фактом народження дитини – виховання. Суспільство, дитячий садок, як суспільна інституція, може лише допомогти у вихованні, але не замінити сім’ю.
Дід Мороз хай приходить у родину! У дитячому садочку – свято зими! А не новорічне! Досвіду в дітей святкування ще немає, свято буде потім, із батьками. Можна провести після новорічних свят бесіди, пограти в ігри, але потім, а не до свята. Тоді й ігри будуть іншого практичного наповнення!
Наступне – ялинка в груповій кімнаті та в музичній залі.
Можна скільки завгодно працювати над річними завданнями ЗДО щодо формування екологічного мислення в дітей і дорослим, але потім притягнути зрублену ялинку до зали, ще й в групи роздати для прикрашання. По закінченні святкових дійств – викинути ялинку, яка могла б ще в лісі рости й рости, як непотріб – на смітник.
Говоримо одне, думаємо інше, а робимо – третє…
ПРОПОНУЮ:
підвести дітей до рішення виготовити ялинку для групи самостійно, звісно – потім і прикрасити її власноруч зробленими іграшками та гірляндами. Ялинку можна зробити з різних матеріалів.
Інформаційна підтримка з мого боку буде постійна щодо варіантів виготовлення ялинок. Для початку можна подивитись тут:
https://www.pinterest.com/pin/568509152954175435/
https://www.facebook.com/groups/919279068082786/
Це буде ще одна спільна, цікава і креативна діяльність дітей і дорослих. Обіцяю незабутні емоції і радість від дійства.
Усвідомлюю, що висловлені пропозиції й дотепер є дискусійними.
Але впевнена, що будуть послідовники, ті, хто поділяє мої думки.
Бажаю всім, хто підтримає флешмоб «Збережемо ялиночку», поруч мати однодумців і помічників!
Успіхів!
Ми це обов’язково зробимо!
Повний текст листа проф. Катерини Крутій про флешмоб для обговорення в спільноті тут:
Цікава та актуальна стаття про дошкільну освіту в Німеччині.
Автор статті Анна Тристан, директор у ЗДО “Сонечко” м. Пирятин:
“Шасливе дитинство в німецьких дитсадках полягає в наступному:
– з дітьми не просто працюють, а живуть. А будь-яка діяльність має сенс та значення і головне – від неї дитина має бути щаслива;
– вибір діяльності лишається за дітьми. Німецькі педагоги не бояться дати дітям свободу, бо вона надається відповідно до віку та набутих здібностей. Дорослі усвідомлюють, що не може 20 дітей одночасно хотіти малювати чи слухати казку. Дитина займається тією діяльністю, яка викликає саме в цей день саме в цієї дитини найбільше бажання;
– багато ігрової діяльності, активної, цікавої, вчасної, бо саме через процес гри дитина вчиться життю;
– перед дорослим кожна конкретна дитина індивідуальність з власними можливостями, інтересами та потребами. А щоб знати ці можливості, інтереси та потреби, німецькі педагоги активно використовують метод спостереження;
– дітей поважають. Думаєте немає за що поважати 3-5 річну дитину? А за її спроби бути самостійною? А за її наполегливість у набутті досвіду? А за її допомогу та підтримку? Отож-бо!!!
– прояв толерантності до всіх. В німецьких дитсадках серед вихованців можна зустріти представників до 20 націй, але до кожного з них толерантне відношення. Як говорять дорослі «Всі діти мають право на свій шанс у цьому житті»;
– забезпечення особистого простору дитини. Дитина має право на емоції, на жадібність, на усамітнення, на свої «хочу»/»можу» і не відповідати очікуванням дорослих…”
Повний текст статті тут:
Родинне свято осені
Тільки що випустили планування на 1 квартал за альтернативною програмою формування культури інженерного мислення в дошкільників “STREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт”, а вже є перша звістка про впровадження.
Розповідаю про цікавинки з досвіду роботи ЗДО № 545 (Шевченківський район, м. Київ) — робота у жовтні (тема місяця — «Осінь до нас завітала»). Надаю слово дружному креативному колективу дитячого садочка.
Упродовж тижня на заняттях та на прогулянці проводились тематичні бесіди, спогади, спостереження, дослідження. Ми з дітками дізнавались і вивчали символи України, у кожній групі створювали чудові композиції з калиною.
Усі у захваті від освітніх ситуацій на тему «Такі різні рослини» (див. блоково-тематичне планування за програмою «STREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт»).
Як підсумок діалогів-досліджень наші вихованці створювали колективні роботи — колажі, використовуючи різні техніки. Наприклад, дітки групи раннього віку малювали ватними паличками. (Це було так мило J)))
І ось 12 жовтня 2018 року ми запросили батьків, усіх дітей до гостинної зали нашого затишного садочка № 545 на чудове родинне свято «Посади калину в себе коло хати».
Були хороводи, ігри, вірші, пісні! А спеціально запрошений лісовий гість їжачок Колько-Колючко пригощав діток ласощами та разом з ними грав у Горіховому оркестрі!
Після веселого свята усі ми вийшли на територію та разом з дітками посадовили три калини. Вихованці приймали активну участь у висадженні кущів, підтримували атмосферу свята! Вирішили зробити свято традиційним для садочка та посадовити на наступний рік дубочок!
Дякую за яскраву креативну роботу, за втілення наших задумів! Щасти!
Придбати планування за 1 квартал та безкоштовно завантажити е-матеріали для роботи з дітьми можна на сайті видавництва ЛІПС:
Телефонуйте — +38 097-954-74-70, +38 099-972-04-60, +38 073-072-74-79
e-mail: mail@lips.zp.ua
Дружня родина дитячого садочка № 545 м. Києва:
директор — Олександра Семенова, вихователь-методист — Інна Андрієнкова, музичний керівник — Ольга Трацевська, вихователі — Галина Корчук, Ганна Мусієнко, Ірина Мєшкова, Надія Зінченко, Інна Печенюк, Наталія Кісельова, Катерина Тимошек, Лілія Павленко, Ірина Хантога, Алла Коростієнко.
А також наші бджілки-трудівниці — помічники вихователів Танічка, Ніночка, Ганночка, Нінель.
https://plus.google.com/u/0/117763596935548080822?rel=author
Пасіонарій чи дитина з «синдромом дефіциту уваги та гіперактивності»?
На основі аналізу енциклопедичних, довідкових видань і наукових праць пропоную робоче визначення терміну:
пасіонарність дитини – це комплекс особистісних якостей (енергійність, ініціативність, упертість, внутрішнє непереборне прагнення до активності), які забезпечують їй домінування в групі, здатність до спілкування з позиції борця й переможця, до реалізації нестандартного стилю поведінки у грі, під час спеціально організованої або самостійної діяльності.
В умовах зниження активності особистості науковці та педагогічні працівники все більше уваги приділяють вихованню дітей, котрим притаманні пасіонарні якості, які є яскравою протилежністю пасивним дітям. Проте вони потребують не менше уваги під час освітнього процесу, оскільки від спрямованості виховних впливів фахівців освіти, інтеграції їх зусиль з батьками залежить, ким стане дитина: керівником, провідником, будівничим чи бунтарем, руйнівником, радикалом; творцем системи чи її гвинтиком.
Зазначу, що відповідно до теорії Льва Гумільова, у великій вибірці частка пасіонаріїв буде складати таку пропорцію 15:70:15. У контексті проблематики статті, припускаємо, що 15 % – це пасіонарні (наденергійні) діти, 70 % – персистентні (помірно енергійні, гармонійні), 15 % – субпасіонарні (енергодефіцитні).
Класики педагогіки, сучасні вчені доводять важливість збереження в дітей пасіонарних якостей, отже, необхідно науково обґрунтовувати та запроваджувати інноваційні форми й методи виховання таких дітей.
Використана ілюстрація Norman-Rockwell.
Повний текст статті можна прочитати тут:
http://education-ua.org/ua/component/content/article/12-articles/1259-yak-ne-vbiti-pasionariya
Річне планування за програмою STREAM: старший дошкільний вік
1 квартал
Блоково-тематичне планування освітньої діяльності з дітьми за альтернативною програмою формування культури інженерного мислення в дошкільників “STREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт”
Особливості планування:
Електронні матеріали згруповано за темами і напрямами роботи, назви додаткових матеріалів відповідають назвам у плануванні.
Джерело:
Крутій К. Л., Стеценко І. Б. Блоково-тематичне планування освітньої діяльності з дітьми старшого дошкільного віку за альтернативною програмою формування культури інженерного мислення в дошкільників “STREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт” на перший квартал. — Запоріжжя : ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2018. – 172 с.
Завантажити повний текст відповідей можна тут:
«Тітка Поллі, ви так добре розписали, коли і що мені робити, а … коли я буду просто жити ?!» Елінор Портер «Поліанна».
Будь-яка гра є перш за все вільною діяльністю.
Гра за наказом уже не є грою.
У крайньому випадку вона може бути якоюсь нав’язаною імітацією, відтворенням гри.
Вже завдяки вільному характеру гра виходить за рамки природного процесу. Вона приєднується до нього, розташовується поверх нього як прикраса.
Дитина або тварина грають, тому що відчувають задоволення від гри, і в цьому полягає їх свобода.
Для людини дорослої і дієздатної гра є якась надмірність. Повсякчас гра може бути відкладена або не відбутися взагалі. Гра не диктується фізичної необхідністю, тим більше моральним обов’язком. Гра не є завдання. Вона протікає «у вільний час». І лише коли гра змикається з виконавськими мистецтвами (театр, виконання музичних творів тощо) або спортом поняття «так потрібно», завдання, обов’язки прив’язуються до гри.
Гра не є «буденне» життя і життя як таке. Вона скоріше вихід із меж цього життя у тимчасову сферу діяльності. Навіть мала дитина знає, що грає лише «начебто» справді, що все «не насправді». Не будучи «повсякденним» життям, гра лежить за межами процесу безпосереднього задоволення потреб і пристрастей, перериває цей процес. Вона входить у нього як тимчасова дія, яка протікає всередині себе самої і відбувається заради задоволення, принесеного самим вчиненням дії.
Ще одна відмінна риса гри полягає в тому, що гра відокремлюється від «буденного» життя місцем дії і тривалістю. Вона «розігрується» в певних межах простору і часу. Її перебіг і сенс укладено в ній самій.
Гра починається і в певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, в ній панує рух, прямий і зворотній, підйом і спад, чергування, зав’язка і розв’язка.
Крім того, будь-яка гра протікає всередині свого ігрового простору, який заздалегідь позначається, матеріально або тільки ідеально, навмисно або як би маючи на увазі.
Всередині ігрового простору панує власний порядок. Порядок, що встановлюється грою, має незаперечний характер. Найменше відхилення від нього засмучує гру, позбавляє її власного характеру і знецінює. У хаотичному світі, в сумбурності життя гра створює тимчасову обмежену досконалість.
Джерело:
Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: пер. с нидерл. – М.: Изд. группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992.
Ендрю Смарт «Про користь ліні:
Інструкція з продуктивного нічогонероблення»:
“… Забавно, але в культурі, одержимою оптимізацією дитячого розвитку, виявляється все більше підтверджень того, що відсутність цілей, що накладаються ззовні, відіграє вирішальну роль у розвитку мозку. Завдяки постійним зовнішнім вимогам і заняттям, в яких діти змушені брати участь, а також із- за незліченних годин, проведених з девайсами, у наших чад залишається все менше часу на самоспостереження, осмислення соціальних подій і емоційних відгуків, на рефлексію.
Більш того, у дітей, як і у багатьох дорослих, може розвинутися неприйняття неробства. І тоді, залишившись наодинці з собою, вони відчувають почуття, яке виникає у того, хто палить, а саме: суму за цигаркою, метушливий відчай. Дитина шукає зовнішню стимуляцію в девайсах, в схваленні педагогів та інших дорослих.
У статті «Відпочинок – не дрібничка: вплив мережі пасивного режиму роботи мозку на розвиток і освіту людини» психологи Мері Хелен Іммордіно-Янґ, Джоанна Крістодулу і Ванесса Сінґх припустили, що занурення в мрії та інші стани, що супроводжуються неуважністю, відіграють найважливішу роль в розвитку соціальних навичок. Автори проаналізували дослідження мережі пасивного режиму роботи мозку за останні десять років і обговорили вплив цієї структури на ранній розвиток і навчання людини. Вони стверджують, що, якщо життя дитини наповнене систематично високими вимогами утримувати увагу на зовнішніх об’єктах, у неї буде порушено розвиток здатності до рефлексії, до осмислення досвіду та формуванню зв’язків між спогадами і поточними подіями. Дитячому мозку потрібен час, щоб осмислити події дня, пов’язати їх між собою і вписати в ширший внутрішній контекст своєї особистості. Цей процес здійснюється лише в неробстві. Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями. Можливо, для зміцнення душевного здоров’я майже все дитинство повинно бути віддано мріям, безцільним іграм і безтурботні радості.
Іммордіно-Янґ та її колеги пишуть, що навички «конструктивної внутрішньої рефлексії» благотворно позначаються на емоційній компетентності дітей і їхньому загальному самопочутті. Проте, коли увагу дитини весь день спрямовано ззовні, її здатність розуміти, «яке значення все це має для світу в цілому і для мого життя зокрема», слабшає. Так само, як м’язам потрібен час, щоб відновитися після тренування, мозку потрібен перепочинок, щоб прийти в себе після контактів із зовнішнім світом.
Сучасне покоління студентів в елітарних університетах готують, організують, натаскують і спрямовують, не залишаючи їм часу задуматися про свої справжні інтереси. Більш того, в статті зазначено, що, коли адміністрація Гарварду планує недостатньо заходів для дозвілля, студенти та їхні батьки починають нервувати. Ця божевільна, безперервна активність пригнічує діяльність найважливішої нервової мережі мозку. Відомо, що депресія і тривожність пов’язані з аномальною роботою мережі стану спокою. Поки ще не зроблено значного дослідження, що об’єднує ці проблеми, але автор переконаний, що цілком можливо довести: те, що ми виховуємо дітей гіпер змагальними трударями, в майбутньому вдарить по їх душевному та фізичному здоров’ю.
–
В істеричній гонці за грошима і статусом, в змаганнях за робочі місця, яких не вистачає, в інтригах заради підвищення по службі, у спробах зліпити з дітей геніїв в спорті та навчанні, розпланувати життя до секунди – ми придушуємо природну здатність мозку осмислювати те, що відбувається. Адже саме ця вражаюча здатність ґрунтом справжньої і глибокої творчості. Є все очевиднішим, що цей процес неможливий без перебування мозку в стані спокою”.
Джерело: Ендрю Смарт «Про користь ліні: Інструкція по продуктивному нічогонероблення»
https://bookmate.com/books/NkSnd2oC