Архіви авторів: Катерина Крутій

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0

Джон Локк: “Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них”

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704 рр.) вважав, що талант вихователів й соціальне середовище, в якому перебуває вихованець, мають вирішальне значення для його особистісного становлення. Наукові погляди Д. Локка щодо впливу освітнього середовища на розвиток дитини висвітлено в філософській концепції, заснованій на принципах емпіризму.

У праці «Думки про виховання» («Some Thoughts Concerning Education», 1693 р.) Джон Локк представив власне переконання щодо спадковості та середовища у процесі формування дитини: «Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них» [1, с. 614].

На думку Д. Локка, психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще немає ніяких записів. Джон Локк зазначав, що «на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню <…> від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу», що свідчить про тверде переконання філософа щодо винятково важливої ролі виховання в розвитку дитини [1, с. 614].

Джерело: Локк Дж. Сочинения в трёх томах: Т. 3./ Дж. Локк – М.: Мысль, 1988.– 668 с.– (Филос. наследие. Т.103).– С. 614.

Цитата: “Мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей”

 «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей».

Напередодні нового навчального року 2018-2019, газета “The Washington Post” опублікувала статтю Сера Кена Робінсона і Теда Дінтерсміта “Сім запитань, які варто поставити вчителю на перших батьківських зборах”:
1. Як те, що моя дитина вивчатиме, буде пов’язане з реальним світом?
2. Як оцінюватимуть мою дитину?
3. Чи визначатиме моя дитина свої цілі самостійно?
4. Чи важливо школі/вчителю, щоб дитина була зацікавлена тим, що відбувається на уроці?
5. Які навички та світогляд моя дитина розвиватиме під час цього шкільного року?
6. Як саме школа створює здорове і налаштоване на підтримку середовище?
7. Скільки часу дитина витрачатиме на підготовку до стандартизованих тестів?
Довідково: Сер Кен Робінсон – відомий у всьому світі експерт і публічний спікер з питань освіти, творчого мислення та інновацій, чий виступ на конференції TED має понад п’ятдесят мільйонів переглядів.

Як у СРСР розстрілювали дітей, починаючи з 12 років

У квітні 1935 року Радою народних комісарів була прийнята постанова про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх. Згідно з документом, дітей, починаючи з 12 років, вже могли розстрілювати за скоєння тяжких кримінальних злочинів.

Справа в тому, що 12-річні неповнолітні не вважалися державою за дітей. Саме в цьому віці вони офіційно починали працювати, а виходить, що якщо вони вже не діти, то і кримінальна відповідальність має бути суворою, як у дорослих.

Про жахи радянських таборів для дітей можна почитати за посиланням:

https://svitua.org/skarbnitsya-spogadiv/item/7614-ukaz-simvisim-iak-v-srsr-rozstriliuvaly-ditei.html

Для дітей важливе почуття власної гідності, або історія про навчання сякатися

Одного разу Марія Монтессорі звернула увагу, що діти ніяковіють, коли необхідно прочистити носика, а ще гірше, що вони не вміють цього робити. Тоді вона показала дітям, як правильно сякатися,  коли діти побачили, що це красиво, вони  аплодували їй за те, що вона допомогла їм впоратися з цією незручністю і проблемою. І в цей момент  М. Монтессорі зрозуміла, що для дітей важливе почуття власної гідності і що вони вдячні їй.

Марія Монтессорі запропонувала:

Щоб навчити дитину самостійно витирати ніс, поставте на столик поруч з її дзеркальцем невеликий кошик із паперовими носовими хустками, складеними вчетверо. Візьміть хустку і покажіть, як ви витираєте ніс. Розгорніть хустку, складену квадратом, так, щоб вийшов прямокутник, двома руками прикладіть його до обох ніздрів. Обережно висякайтеся, затискати одну ніздрю не слід: це може привести до того, що слиз піде вгору по носовому каналу, збільшуючи ризик інфекції. Проведіть пальцями по ніздрях зверху вниз і зведіть пальці двох рук разом. Хустка знову складна вчетверо. Промокніть ніздрі по краях використаною хусткою. Поставте невеличку сміттєву корзину для використаних хусток поруч зі столиком або низькою полицею, де лежать чисті хустки, складені вчетверо. Спільне складання хусток – корисне щоденне заняття для матері й дитини або дитини зі старшим братом або сестрою.

Ви побачите, що процес чистки носа  маленьких дітей захоплює. Навіть п’яти- і шестирічки – стежать за тим, як ми вчимо їх сякатися. Це, на наш погляд, відбувається тому, що часто батьки забувають навчити дітей самостійно проводити цю необхідну процедуру. У результаті діти самі вчаться витирати ніс, але, як правило, роблять це дуже невміло, хапаючи хустку за хусткою і розмазуючи слиз по обличчю. Сякання – це процес, дуже простий для дорослих і складний для дітей. Яскравий приклад того, як ми несвідомо негативно впливаємо на дитину: спочатку ми постійно робимо це за неї, поки їй не виповниться п’ять або шість років. І раптом, коли вона починає ходити в дитячий садок або в перший клас, ми очікуємо, що вона зможе витирати ніс самостійно, вміло і з легкістю, як за помахом чарівної палички, без будь-якої попередньої підготовки.

Фото  – 1913 рік.  Хвилинка гігієни – чистимо носики.

Подивіться відео з Євгеном Комаровським щодо правильного сякання:

Новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі

                                   До кінця 1980-х деякі лікарі не вірили,                                         що новонароджені здатні відчувати біль

Дослідження, проведене серед лікарів Великобританії і Ірландії в 1988 році, показало: 13% опитаних були впевнені, що діти у віці від 0 до 12 місяців не можуть відчувати біль, а ще 23% не були повністю в цьому впевнені. Тому навіть під час серйозних операцій медики нерідко обходилися лише місцевою анестезією.

Питання про те, чи можуть діти віком до 1 року відчувати біль, було предметом дебатів упродовж багатьох років. Доведено, що новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі.

Infant and neonatal pain: anaesthetists’ perceptions and prescribing patterns.

Джерело: 

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2352177/?page=1

Фото: © Showtime / Everett Collection

Майданчик. Автор віршу – Ніколенко Вікторія

Майданчик

Яскравий парканчик,
Дитячий майданчик.
Ти знаєш, що там?
Там там-тарарам!
Там купа дітей
Кричить «Еге-гей»
І весело мчить
Кудись у цю мить:
На гойдалці вгору
Здіймає вихору,
І з гірки летить
В небесну блакить,
В пісочній пустелі
Будує тунелі,
І замки ростуть,
І паски печуть,
А на турніку
В малечі паркур!
І обертом йде
Довкола усе…
Дитячий майданчик,
Ще той балаганчик!

(С) Ніколенко Вікторія

04.04.18

Сторінка на Фейсбуці автора вірша –

Ніколенко Вікторія Віршики-Кохасіки

https://www.facebook.com/profile.php?id=100024263767871&hc_ref=ARStFkCJnDjbdk_50sdZDXtc93GOkAHR2VYHYwDw90tKaTiFwEnEOfdqyIUjFtmi6zA&fref=nf&hc_location=group

Немовлята кричать з інтонацією, яка схожа на ту, з якою розмовляє матуся

Немовлята кричать з інтонацією, яка схожа на ту, з якою розмовляє матуся. Дитина чує її, ще не з’явившись на світ. Такі результати отримали вчені на основі аналізу плачу 60 немовлят, половина з яких була народжена в німецькомовних сім’ях, а інша – у франкомовних.

Доведено,  немовлята плачем імітують свою рідну мову вже через три дні від народження.

Джерело: 

http://news.bbc.co.uk/2/hi/health/8346058.stm

Хто є справжньою матір’ю? Тест.

Цей тест буде цікавий не тільки фахівцям, але й студентам 1 курсу педагогічних спеціальностей. За результатами аналізу відповідей можна вибудувати практичне заняття з дисципліни “Вступ до спеціальності”.

Подивіться на цей малюнок.

На ньому зображені дитина і дві жінки. Ваше завдання – сказати, хто з них доводиться дитині матір’ю.

Поясніть свій вибір.

Тут інтерпретація тесту:

http://lifter.com.ua/kto-nastoyashchaya-mat-etogo-rebenka-psihologicheskiy-test-ot-fbr-221

Чи існує суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей?

За Ю.С. Митрофановою, “… реальність дитинства суперечить публічній риториці, у межах якої затверджується, що «усе найкраще – дітям», «суспільство повинно діяти, перш за все, в інтересах дітей», «діти – це наше майбутнє».  Це публічна риторика, так як складно собі уявити суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей, а потім потреби дорослих. Такого суспільства не може існувати в принципі, тому що доросла людина навіть фізично навряд чи зможе відтворити собі подібну, якщо не будуть задоволені її основні фізіологічні потреби.  Отже, суспільства, в якому на перший план ставиться задоволення потреб дітей, а потім потреб – дорослих – не існує, кажучи мовою Е. Дюркгейма, це суспільство аномії, або, використовуючи термінологію Т. Мора, суспільство утопії. Тому, можливо хоча б чесніше буде визнати, що це всього лише риторика, яка має дуже опосередковане відношення до повсякденного життя. І в реальності при побудові конкретних заходів у просторі дитинства виходити не тільки з бажаного, але і враховувати конкретні умови дорослішання дітей. І тоді, можливо згадувати про дитинство, суспільство буде не тільки тоді, коли йому самому загрожує небезпека, а в сучасному суспільстві, це, перш за все, небезпека його просто фізичного зникнення, але і в звичайному повсякденному житті, створюючи умови для найбільш оптимального розвитку дітей”.

Джерело:

Митрофанова С.Ю.*  Парадоксы   пространства  детства

http://region.3ebra.com/generation/publications/publication30/

Використано ілюстрацію Сари Джироні Карневалє “Психологічне насилля над дітьми. Чудовисько”.