ШКОЛА ДЛЯ ЗВІРЯТ

Є над чим замислитись…

Одного разу звірі вирішили придумати щось видатне, щоб гідно розв’язувати проблеми сучасного світу. Тож організували для себе школу.

Постановили вони пройти курс навчання, який би складався з бігу, влізання нагОру, плавання та літання. Щоб зробити впровадження такого курсу легшим, звірі ухвалили, що кожний вчитиме все, що є у програмі.

Качка була досконалою в плаванні, вочевидь, краще, аніж її вчитель, однак, вона мала лише задовільну оцінку з літання і двійку із бігу. Оскільки вона погано бігала, то залишалася після уроків і занедбала плавання, бо тренувалася в біганні. Це тривало доти, доки її лапи з перетинками не натерлися і вона не дістала з плавання лише “задовільно”. Проте задовільна оцінка в школі була лише оцінкою і цим ніхто не переймався, окрім самої качки.

Кролик бігав краще за всіх у класі, проте отримав нервовий зрив, коли намагався навчитися плавати.

Білка чудово спиналася будь-куди, аж поки її не спіткало розчарування на уроках літання, коли учитель сказав їй злетіти на вершечок дерева, а вона вміла лише з вершечка на землю. Білка дуже втомилася, тому отримала трійку зі стрибання, двійку з бігу.

Орля було «важкою дитиною», і не дуже дисциплінованою. На уроках зі спинання воно перемагало всіх, коли треба було дістатися на вершечок дерева, але діставалося воно туди власним способом.

Наприкінці навчального року нерозумний вугор, який дуже добре вмів плавати, а також бігати наввипередки, спинатися і навіть трохи літати, отримав найкращий атестат, його похвалили і поставили за приклад для наслідування іншим.

Степові собаки перестали відвідувати школу і забрали гроші, оскільки дирекція не включила до переліку дисциплін викопування і закопування.

Вони віддали своїх дітей на навчання до борсука, а згодом домовилися з дикими кабанами та кротами організувати приватну школу.

д-р Джордж Х. Рівіс за книгою «Курячий бульйон для душі»

(переклав з англійської Олег Покальчук)

Закони працездатності в дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

Закони працездатності

в дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

 Навчання – це праця

У дітей дошкільного та молодшого шкільного віку співвідношення фізіологічних витрат на розумову і м’язову діяльність не таке, як у дорослих.

Мозок дітей дошкільного та молодшого шкільного віку має відносно більші розміри, а ступінь залучення мозкових структур у вирішення будь-якого завдання істотно вище, оскільки ці структури ще не навчилися працювати найбільш економно.

М’язи дітей значно менше за масою (всього близько 28%) і до того ж не здатні розвивати таку високу потужність, як у дорослих. Тому в процесі розумової діяльності діти можуть приблизно на 50% збільшувати швидкість обмінних процесів (тобто робота мозку у дітей в 4-5 разів більше фізіологічно напружена, ніж у дорослих), а при м’язовій напруженості – не більше ніж в 4-5 разів (400-500%, тобто в 2-3 рази менше, ніж у дорослих).

Іншими словами, розумова робота для дітей фізіологічно «дорожче», ніж для дорослих, а фізична, навпаки, «дешевше» [с.107].

Джерело: 

Сонькин В. Д. Законы растущего организма : пособие для учителя / В. Д. Сонькин. — М. : Просвещение, 2007.— 160 с.

Безцінний дар дошкільного Дитинства: творча  ініціатива, некапризна  воля, спокійна віра в свої можливості

Безцінний дар дошкільного Дитинства: творча  ініціатива, некапризна  воля, спокійна віра в свої можливості

 Видатний сучасний психолог В.І. Слободчиков, в описі базових педагогічних позицій на ступені дошкільної освіти, привертає увагу на особливості дій Дорослого в його взаєминах з дошкільнятами.

Автор запропонував зобразити дитячо-дорослі відносини схематично (стрілочками в схемі вказано основний вектор ініціативи в цих відносинах).

                       Дорослі       Дошкільники

Основна ініціатива у взаємодії з дошкільнятами належить дорослому, який, залучаючи дитину в нові сфери спільного життя, буквально вирощує в дитячому організмі тілесні  та душевні здібності, що дозволяють дитині  брати участь у спільному житті з дорослими.

Посвята, запрошення, включення, допущення дитини в різні сфери життя – це основна робота дорослих в спільному житті з дошкільнятами.

Звісно, що і спонукання (пробудження) до кожної нової області життя, дій, почуттів, думок, і керівництво (буквально: водіння рукою, за руку), і повнота самостійності (не кажучи вже про повноту відповідальності) практично ніколи не належать самій дитині.

Від повної безпорадності й залежності до часткової, але вже неабиякої самостійності – такий шлях проходить дитина від народження до порога школи. І якщо для дорослих (батьків) самостійність як здатність залишатися самим собою в будь-яких життєвих обставинах, свобода від зовнішніх впливів і примусів – пріоритетна культурна цінність, то наприкінці дошкільного дитинства дитина може знайти безцінний дар: творчу ініціативу, некапризну волю, спокійну віру в свої можливості, яку не слід плутати з самовпевненістю.

Це вікова норма розвитку дошкільнят. Яскраві прояви цих здібностей спостерігаються в дитячій грі – своєрідної школі талановитості, ініціативності, самостійності, самовладання дошкільнят [Слободчиков, с. 21].

Джерело:

Слободчиков В.И. Антропологический образ педагога-детоводителя //  Сборник материалов международной научно-практической конференции «Социализация человека в современном мире в интересах устойчивого развития общества : междисциплинарный подход. – Калуга, 18-20 мая 2017. – С. 15-23.

Люби свою дитину будь-якою

 

Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, невдахою, дорослою.

Спілкуючись з нею – радій, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

Януш Корчак,
видатний польський педагог, письменник, громадський діяч.

Як створити особистий простір дитини або що таке «халабудна педагогіка»?

Нова стаття проф. Катерини Крутій про необхідність збереження особистого простору дитини.

Цитата: “Слід застерегти дорослих від настирливого «педагогічного свербежу»  – прибрати, скласти, сховати те, що на їхню думку є порушенням візуального простору: «Прийде методист і скаже, що в групі безлад, стоїть якийсь курятник посередині групи». Поки ми не повернемось до аксіоми –  передусім природні інтереси й активність дитини – будемо розглядати фото європейських дитячих садочків і  виправдовувати себе – «у нас такого не може бути».

Навіть підростаючи, діти не перестають будувати «укриття» з підручних матеріалів, і вже не тільки у приміщенні, а й на майданчику, на дачі, у сквері, навіть на деревах. Дітям дуже подобаються  «гніздечка» на деревах (діти кажуть «буду гніздуватись»). До речі, часто-густо дизайнери  вишукують можливість зберегти в проекті дерева, які потім можна буде «прив’язати»  до планування дитячого майданчика, передбачаючи саме «гніздування» дітей на гілках”.

Тут докладно і зрозуміло розповідається, як зробити халабуду вдома:

http://www.lizon.org/2012/10/playhouse-made-of-ladder.html

А тут:

Стаття проф. К. Крутій Халабудна педагогіка

Треба, щоб на уроці душа з душею говорила

Багато авторитетних педагоги кажуть:

“Ми користуємося вашими методами: шепочимось із дітьми на уроках, використовуємо ваші техніки”. А метод не в тому, щоб шепотітися, а треба, щоб на уроці душа з душею говорила.

У багатьох вчителів це губитьсяся, вони звертають увагу тільки на технологію і думають, що працюють “за Амонашвілі”.

Суха технологія вбиває серце і любов. А треба навпаки: спочатку внутрішній рух, а потім методи і технології.

Філософія виражається не в прийомах, а в підтексті. У цьому секрет гуманної педагогіки: головне – добрий посил дитині, а не будь яка нехай навіть найкраща методика”.

Шалва Амонашвілі

Як не втратити потенціал Дитинства?

Важливий факт: якщо людство живе на планеті більше 50 тисяч років (не вдаючись у новітні знахідки археологів 🙂 ), то впродовж тисячоліть змінилось майже 1600 поколінь.

Із них: 1100 – провели життя в печерах; 800 поколінь – використовують вогонь; 400 –  енергію тварин; 300 – володіють енергією води та вітру; 150 – здійснюють ефективний зв’язок поколінь завдяки писемності (з них 12  – через друковане слово); 16 –  користуються порохом; 8 – вимірюють час; 6 – використовують штучні джерела енергії; 4 – користуються електромоторами; 2 – володіють атомною енергією, реактивної авіацією, телебаченням, лазерами, антибіотиками. І лише одне покоління використовує персональні комп’ютери та Інтернет. Зауважимо, що з-поміж користувачів, як відомо, значну питому вагу мають дошкільники і молодші школярі.

Висновок:

Сучасна дитина є частиною «дитячої культури Всесвіту», тому що є членом суспільства, всі покоління якого, незалежно від бажань і можливостей, уже вступили в активну стадію багатовимірного процесу глобалізації.

Вочевидь, щоденно, коли нам, дорослим, не вдається створити можливості допомогти дітям раннього віку зреалізувати свій потенціал, ми дещо втрачаємо для досягнення миру і розвитку людської особистості.

Мрії, друзі, ігри – все це здається несерйозним на тлі корисних освітніх занять …

“Сьогодні, на жаль, життя багатьох дітей позбавлено подій. Батьків хвилює тільки майбутнє дитини. Вони наполегливо вирощують її майбутнє, не звертаючи уваги на природний стан теперішнього.

Дорослі притягли до свого дому закони соціальності, і це повсюдно: вдома дитину тренують за законами школи, дивляться на неї очима вчителів або потенційних роботодавців.

Це не рідні очі”.

Тетяна Бабушкіна. Що зберігається в кишенях дитинства.

Книгу можна почитати тут:

http://setilab.ru/modules/article/view.article.php/189/c24

Радій, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою

Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею – радій, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

Януш Корчак,
видатний польський педагог, письменник, громадський діяч.