Почитаємо: Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями

Ендрю Смарт «Про користь ліні:

Інструкція з продуктивного нічогонероблення»:

“… Забавно, але в культурі, одержимою оптимізацією дитячого розвитку, виявляється все більше підтверджень того, що відсутність цілей, що накладаються ззовні, відіграє вирішальну роль у розвитку мозку.  Завдяки постійним зовнішнім вимогам і заняттям, в яких діти змушені брати участь, а також  із- за незліченних годин, проведених з девайсами, у наших чад залишається все менше часу на самоспостереження, осмислення соціальних подій і емоційних відгуків, на рефлексію.

Більш того, у дітей, як і у багатьох дорослих, може розвинутися неприйняття неробства. І тоді, залишившись наодинці з собою, вони відчувають почуття, яке виникає у того, хто палить,  а саме: суму за цигаркою, метушливий відчай. Дитина шукає зовнішню стимуляцію в  девайсах, в схваленні педагогів та інших дорослих.

У статті «Відпочинок – не дрібничка: вплив мережі пасивного режиму роботи мозку на розвиток і освіту людини» психологи Мері Хелен Іммордіно-Янґ, Джоанна Крістодулу і Ванесса Сінґх припустили, що занурення в мрії та інші стани, що супроводжуються неуважністю, відіграють найважливішу роль в розвитку соціальних навичок. Автори проаналізували дослідження мережі пасивного режиму роботи мозку за останні десять років і обговорили вплив цієї структури на ранній розвиток і навчання людини. Вони стверджують, що, якщо життя дитини наповнене систематично високими вимогами утримувати увагу на зовнішніх об’єктах, у неї буде порушено розвиток здатності до рефлексії, до осмислення досвіду та формуванню зв’язків між спогадами і поточними подіями. Дитячому мозку потрібен час, щоб осмислити події дня, пов’язати їх між собою і вписати в ширший внутрішній контекст своєї особистості. Цей процес здійснюється лише в неробстві. Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями. Можливо, для зміцнення душевного здоров’я майже все дитинство повинно бути віддано мріям, безцільним іграм і безтурботні радості.

Іммордіно-Янґ та її колеги пишуть, що навички «конструктивної внутрішньої рефлексії» благотворно позначаються на емоційній компетентності дітей і їхньому загальному самопочутті.  Проте, коли увагу дитини весь день спрямовано ззовні, її здатність розуміти, «яке значення все це має для світу в цілому і для мого життя зокрема», слабшає. Так само, як м’язам потрібен час, щоб відновитися після тренування, мозку потрібен перепочинок, щоб прийти в себе після контактів із зовнішнім світом.

Сучасне покоління студентів в елітарних університетах готують, організують, натаскують і спрямовують, не залишаючи їм часу задуматися про свої справжні інтереси. Більш того, в статті зазначено, що, коли адміністрація Гарварду планує недостатньо заходів для дозвілля, студенти та їхні батьки починають нервувати. Ця божевільна, безперервна активність пригнічує діяльність найважливішої нервової мережі мозку. Відомо, що депресія і тривожність пов’язані з аномальною роботою мережі стану спокою. Поки ще не зроблено значного дослідження, що об’єднує ці проблеми, але автор переконаний, що цілком можливо довести: те, що ми виховуємо дітей гіпер змагальними трударями, в майбутньому вдарить по їх душевному та фізичному здоров’ю.

В істеричній гонці за грошима і статусом, в змаганнях за робочі місця, яких не вистачає, в інтригах заради підвищення по службі, у спробах зліпити з дітей геніїв в спорті та навчанні, розпланувати життя до секунди – ми придушуємо природну здатність мозку осмислювати те, що відбувається. Адже саме ця вражаюча здатність  ґрунтом справжньої і глибокої творчості. Є все очевиднішим, що цей процес неможливий без перебування мозку в стані спокою”.

Джерело: Ендрю Смарт «Про користь ліні: Інструкція по продуктивному нічогонероблення»
https://bookmate.com/books/NkSnd2oC

Осіннє багатство

Осіннє багатство
Маю я вдома осінню скарбничку,
В неї складаю всілякі дрібнички:
Каштанчиків кілька і жолудів трішки, 
Листочок кленовий і пару горішків,
Ще чорну з зеленим відливом пір‘їну
Й чорвоне намисто із горобини.
Таке от багатство по-троху збираю
Коли по осінньому парку гуляю.
(С) Ніколенко Вікторія     06.10.18

Ілюстратор – Євгенія Двоскіна.

Сторінка ілюстратора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100001998902797

Сторінка автора віршів на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100024263767871&__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARCo9VgYfkwxK5OJTeb1-f8grak5MiF5OHNbASDEgE-M5TZgQ97XaCG9k2PTQM8Q0c79YM1iWQEIScY4&hc_ref=ARTCHHtVtgzKqAv_HRsUKoG4hxu-xdypDcFcZRG-KXycyC88h8f252clB7WTN2HpLsQ&fref=nf 

 

Притча. Усе, що вам треба знати про ранній розвиток дитини

Казка про ранній розвиток

В одному відомому романі «Ґалаор» мексиканського письменника Уґо  Іріарта є така сцена. У чарівному королівстві в короля і королеви народилася довгоочікувана дочка Брунільда. Природно, бенкет горою, пишні хрестини з купою важливих гостей. І ось в урочистий момент, над ліжечком прекрасного маляти схиляються три феї і підносять чарівний подарунок.

Одна – неординарний розум і мудрість не по роках, друга – дивовижної красоти і сили голос, а третя – доброту і соціальних навички. Не встигли феї закінчити, як грянув грім серед ясного неба. Як водиться в таких випадках, припленталась зла відьма, яку забули запросити. Відьма задумливо глянула в позолочене у всіх місцях ліжечко і закричала не своїм голосом:

«Ну ви нормальні люди взагалі?».

Виявилося, що в міру отримання дарів, дитина перетворилась у жахливого виродка – від непомірного розуму непропорційно роздуло голову і спотворило обличчя, від прекрасного і сильного голосу стала потужна жилава шия, ну і все інше навздогін пошматувало. Усвідомивши всю марність свого буття, мати-принцеса тут же впала в глибоку депресію і відчай. Зла стара відьма кричала далі:

– Тисячі разів повторювала і не втомлювалася повторювати, що не прорахувавши скрупульозно всіх наслідків, не можна прийматися ні за яку роботу. Карти слід розкидати, тільки належним чином підготувавши стіл. Але марно говорила я вам про потворність, неподобство, як вбивців краси і порушення порядку. Даремно закликала вас до терпіння і працьовитості.

Даремно нагадувала, що магія і закони природи повинні поєднуватися і сплітаються, скручуватися і зав’язуватись у вузли з  обережністю – тільки тоді можна виткати наш чудовий килим. Все було марно: ви мене не слухали. Чим допомогти тобі, нещасне малятко? Того, що зроблено, вже не переробити: тигр не ходить задом, як рак. Чудеса незворотні. Як же нам бути? Ти страждаєш і будеш страждати, жертво чаклунства! Безглуздо і непропорційно тіло твоє. Дарунки, не в добрий час принесені, розпинають твою ніжну плоть і твій незміцнілий дух. Багато часу має пройти, перш ніж визрієш ти для нових перетворень.

– Ну хто ж так робить?, – продовжувала кричати зла відьма на заплаканих фей, – ну треба ж якось узгоджувати своє почуття прекрасного з можливостями конкретного дитячого організму!

Отже, це – все, що вам треба знати про ранній розвиток дитини.

Випробування восьмирічних хлопчиків у Японії: запрошую до дискусії

Запитання до дискусії:

На ваш погляд,  це випробування має позитивний ефект?

Чи може таке випробування в подальшому негативно вплинути на психічний розвиток хлопчика-підлітка-чоловіка?

У Японії учитель піддає восьмирічних хлопчиків тяжкому випробуванню: перед усім класом він карає одного з найкращих учнів за провину, якої той не коїв. «Ти вкрав у мене гроші з кишені» або «Ти махлював».

Опісля покарання він дає пояснення своєї «судової помилки»: «Знай, що навіть найліпший з учителів, найліпший з батьків може бути несправедливим. Ти маєш навчитися витримувати несправедливість світу, сам залишаючись справедливою людиною». Буває, що після такого шоку дитина хворіє. У цього випробування є й інший ефект: дитина має відмовитися від обожнювання, від культу другого батька, бездоганного героя. Іноді доводиться втрачати ілюзії, навчитися переживати втрату ідеалу, зносити емоційне розчарування. Це схоже на техніку приниження, яку застосовують індуські гуру щодо своїх учнів. Захват буває лише на якийсь час.

Але хіба переборена журба не витоншує розвиток суб’єкта: від бажання до самої любові?

 

Джерело: Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. С.130.

 

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0

Для дітей важливе почуття власної гідності, або історія про навчання сякатися

Одного разу Марія Монтессорі звернула увагу, що діти ніяковіють, коли необхідно прочистити носика, а ще гірше, що вони не вміють цього робити. Тоді вона показала дітям, як правильно сякатися,  коли діти побачили, що це красиво, вони  аплодували їй за те, що вона допомогла їм впоратися з цією незручністю і проблемою. І в цей момент  М. Монтессорі зрозуміла, що для дітей важливе почуття власної гідності і що вони вдячні їй.

Марія Монтессорі запропонувала:

Щоб навчити дитину самостійно витирати ніс, поставте на столик поруч з її дзеркальцем невеликий кошик із паперовими носовими хустками, складеними вчетверо. Візьміть хустку і покажіть, як ви витираєте ніс. Розгорніть хустку, складену квадратом, так, щоб вийшов прямокутник, двома руками прикладіть його до обох ніздрів. Обережно висякайтеся, затискати одну ніздрю не слід: це може привести до того, що слиз піде вгору по носовому каналу, збільшуючи ризик інфекції. Проведіть пальцями по ніздрях зверху вниз і зведіть пальці двох рук разом. Хустка знову складна вчетверо. Промокніть ніздрі по краях використаною хусткою. Поставте невеличку сміттєву корзину для використаних хусток поруч зі столиком або низькою полицею, де лежать чисті хустки, складені вчетверо. Спільне складання хусток – корисне щоденне заняття для матері й дитини або дитини зі старшим братом або сестрою.

Ви побачите, що процес чистки носа  маленьких дітей захоплює. Навіть п’яти- і шестирічки – стежать за тим, як ми вчимо їх сякатися. Це, на наш погляд, відбувається тому, що часто батьки забувають навчити дітей самостійно проводити цю необхідну процедуру. У результаті діти самі вчаться витирати ніс, але, як правило, роблять це дуже невміло, хапаючи хустку за хусткою і розмазуючи слиз по обличчю. Сякання – це процес, дуже простий для дорослих і складний для дітей. Яскравий приклад того, як ми несвідомо негативно впливаємо на дитину: спочатку ми постійно робимо це за неї, поки їй не виповниться п’ять або шість років. І раптом, коли вона починає ходити в дитячий садок або в перший клас, ми очікуємо, що вона зможе витирати ніс самостійно, вміло і з легкістю, як за помахом чарівної палички, без будь-якої попередньої підготовки.

Фото  – 1913 рік.  Хвилинка гігієни – чистимо носики.

Подивіться відео з Євгеном Комаровським щодо правильного сякання:

Новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі

                                   До кінця 1980-х деякі лікарі не вірили,                                         що новонароджені здатні відчувати біль

Дослідження, проведене серед лікарів Великобританії і Ірландії в 1988 році, показало: 13% опитаних були впевнені, що діти у віці від 0 до 12 місяців не можуть відчувати біль, а ще 23% не були повністю в цьому впевнені. Тому навіть під час серйозних операцій медики нерідко обходилися лише місцевою анестезією.

Питання про те, чи можуть діти віком до 1 року відчувати біль, було предметом дебатів упродовж багатьох років. Доведено, що новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі.

Infant and neonatal pain: anaesthetists’ perceptions and prescribing patterns.

Джерело: 

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2352177/?page=1

Фото: © Showtime / Everett Collection

Немовлята кричать з інтонацією, яка схожа на ту, з якою розмовляє матуся

Немовлята кричать з інтонацією, яка схожа на ту, з якою розмовляє матуся. Дитина чує її, ще не з’явившись на світ. Такі результати отримали вчені на основі аналізу плачу 60 немовлят, половина з яких була народжена в німецькомовних сім’ях, а інша – у франкомовних.

Доведено,  немовлята плачем імітують свою рідну мову вже через три дні від народження.

Джерело: 

http://news.bbc.co.uk/2/hi/health/8346058.stm

Хто є справжньою матір’ю? Тест.

Цей тест буде цікавий не тільки фахівцям, але й студентам 1 курсу педагогічних спеціальностей. За результатами аналізу відповідей можна вибудувати практичне заняття з дисципліни “Вступ до спеціальності”.

Подивіться на цей малюнок.

На ньому зображені дитина і дві жінки. Ваше завдання – сказати, хто з них доводиться дитині матір’ю.

Поясніть свій вибір.

Тут інтерпретація тесту:

http://lifter.com.ua/kto-nastoyashchaya-mat-etogo-rebenka-psihologicheskiy-test-ot-fbr-221

Чи існує суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей?

За Ю.С. Митрофановою, “… реальність дитинства суперечить публічній риториці, у межах якої затверджується, що «усе найкраще – дітям», «суспільство повинно діяти, перш за все, в інтересах дітей», «діти – це наше майбутнє».  Це публічна риторика, так як складно собі уявити суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей, а потім потреби дорослих. Такого суспільства не може існувати в принципі, тому що доросла людина навіть фізично навряд чи зможе відтворити собі подібну, якщо не будуть задоволені її основні фізіологічні потреби.  Отже, суспільства, в якому на перший план ставиться задоволення потреб дітей, а потім потреб – дорослих – не існує, кажучи мовою Е. Дюркгейма, це суспільство аномії, або, використовуючи термінологію Т. Мора, суспільство утопії. Тому, можливо хоча б чесніше буде визнати, що це всього лише риторика, яка має дуже опосередковане відношення до повсякденного життя. І в реальності при побудові конкретних заходів у просторі дитинства виходити не тільки з бажаного, але і враховувати конкретні умови дорослішання дітей. І тоді, можливо згадувати про дитинство, суспільство буде не тільки тоді, коли йому самому загрожує небезпека, а в сучасному суспільстві, це, перш за все, небезпека його просто фізичного зникнення, але і в звичайному повсякденному житті, створюючи умови для найбільш оптимального розвитку дітей”.

Джерело:

Митрофанова С.Ю.*  Парадоксы   пространства  детства

http://region.3ebra.com/generation/publications/publication30/

Використано ілюстрацію Сари Джироні Карневалє “Психологічне насилля над дітьми. Чудовисько”.