Як подорожували діти на літаках у минулому столітті?

 На запропонованих світлинах видно, як подорожували діти на літаках у минулому столітті (1950 г.).

У той час було багато дискусій щодо присутності дітей на борту літаків. Авіакомпанії намагались бути максимально приємними для кожного мандрівника, включаючи і дітей.

Згідно з рідкісними фотографіями, спроби забезпечити кращий досвід польоту увінчувались дивовижними інженерними рішеннями для самих маленьких мандрівників.

Британська Overseas Airways Corporation (BOAC) доклала максимум зусиль, щоб забезпечити задоволеність усіх клієнтів.

Було розроблено спеціальні гамаки (дитячі ліжечка) для немовлят, які подорожують з батьками на великі відстані. За необхідністю ці гамаки прикріплялися до багажної полиці, дозволяючи дитині спати спокійно і безпечно (дизайн дитячого ліжечка не дозволяв їм випасти). Однак дитина повинна була знаходитись у батьків під час зльоту і посадки. До речі, ця ж практика продовжується й до сьогодні.

Сучасні батьки повинні попередити компанію, що в польоті може знадобитися  люлька і заздалегідь бронюють спеціальні місця для інфантів (як правило, перші місця), де є стінка для кріплення такої люльки.

У авіакомпаній є два дитячих тарифи. Перший для немовлят (infant) – ті, кому ще не виповнилося двох років. Цей квиток коштує десь 10% від вартості дорослого. Тоді малюк сидить у дорослого на руках і пристібається спеціальним паском безпеки до паску матусі, або татуся. У ціну квитка зазвичай входить перевезення однієї стандартної валізи в багажі, однієї сумки в салоні і візка. Якщо ж ви летите лоукостером, то візок вони також перевезуть безкоштовно, а за валізу потрібно буде платити за загальними правилами. Тож з малюками літати дуже економно.
До відома, щорічно послугами British Airways користуються батьки більше ніж 1, 5 мільйонів дітей, у тому числі й маленький принц Джордж. Звісно, що батьки та діти воліють подорожувати комфортно, без проблем і приємно, з моменту реєстрації і до місця прибуття.

 

 

Форсування розвитку дитини сучасними батьками

Форсування розвитку дитини сучасними батьками

                                                                                                                  

 


Картина  американського художника Дональда Золана (Donald Zolan)

Термін «форсування» використовується на позначення прискорення розвитку, або  посилення певних якостей.

Форсування розвитку дитини батьками полягає в штучному прискоренні розвитку за рахунок інтенсифікації навчальних занять, що стимулюють освоєння навичок, пізнавальних дій, які властиві дитині на більш пізньому віковому щаблі розвитку.

Форми форсування розвитку відрізняються різноманітністю, але мають одну обʼєднувальну мету:

  • прагнення прискорити розвиток дитини шляхом спеціальних занять (самостійно або з педагогом)
  • жорста регламентація життя дошкільника.

Американські автори (Hirsh-Pasek K., Michnick Golinkoff R., Eyer D.) стверджують, що інтелект сучасної дитини, «поряд  із машиною останньої моделі та найкращою побутовою технікою, став ще одним важливим досягненням у змаганні за те, щоб все було «не гірше, ніж у людей» [2]. У українців на такий випадок є навіть вислів: «Як у мене – так ні в кого!».

На думку Ю. Старостіної, прагнення матері до форсування розвитку дитини пов‘язано з інструментальними мотивами материнства, такими як-от: відповідність соціальним очікуванням і виховання дитини як предмета гордості, умовним її прийняттям, яке супроводжується низьким переживанням дефіциту близького емоційного спілкування з матірʼю, ослаблення позитивного ставлення до неї [1].

У більшості батьків є прагнення «озброїти» дитину навичками рахунку, читання, письма якомога раніше, без урахування її вікових можливостей. Незважаючи на те, що зазначені навички не використовуються дитиною в її реальній пізнавальній діяльності (під час пізнання довкілля), їх наявність упевнено повʼязується батьками з успішністю майбутнього навчання та інтелектуального розвитку.

Уявлення батьків щодо розвитку дитини раннього та дошкільного віку містять значну кількість спотворень, відрізняються неповнотою, а в ряді випадків – неадекватністю. До спотворень відноситься уявлення про зниження термінів появи у дитини мовлення (перших слів і розгорнутих речень), первинних навичок самообслуговування. На тлі досить розгорнутих і конкретних уявлень щодо моторного та пізнавального розвитку, батьки недостатньо повно уявляють собі зміст особистісного розвитку дитини та завдання розвитку дошкільного віку.

Отже, можна стверджувати про феномен форсування розвитку дитини сучасними батьками на догоду соціальним очікуванням.

Список посилань

  1. Старостина Ю. А. Феномен форсирования развития дошкольников в современной российской семье : дисс. … канд. псих. наук. : М. : МГУ, 2017. – 199 с.
  2. Hirsh-Pasek K., Michnick Golinkoff , Eyer D. Einstein Never Used Flashcards: How Our Children Really Learn – and Why They Need to Play More and Memorize Less. Rodale Books. – 2003. – 320 р.

 

Мудрость Шалвы Амонашвили. Из первых уст

Мудрость Шалвы Амонашвили. Из первых уст

Легендарный преподаватель — о детях, родителях и мужском разговоре.

«Дорисовывайте» своих детей и друг друга. Общайтесь с ребенком так, словно он уже сейчас такой, каким вы хотите его видеть. Ищите в нем хорошее и регулярно это подмечайте. Перед сном вы садитесь рядом с ним и говорите: «я не ожидал, что ты такой щедрый — можно тебя за это поцеловать?». Девяносто процентов нашей жизни управляется подсознанием, и каждая подобная фраза — это штрих, которым мы буквально дорисовываем подсознание человека. В будущем этот человек станет таким, каким вы его видели уже сейчас. Дорисовывайте мужа или жену, друзей, коллег. Преувеличивайте. Мы ведь все любим комплименты и добрые слова. Так вы поливаете семена нравов других в будущем.

Полный текст статьи:

https://drugienovosti.project-splash.com/%D0%BC%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%88%D0%B0%D0%BB%D0%B2%D1%8B-%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%88%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B8-%D0%B8%D0%B7-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%8B%D1%85-%D1%83%D1%81%D1%82-37acbb62b68

Дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути… мудрою

Архиєпископ Любомир (Гузар):

“Безумовно, дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути, наважуюся сказати, мудрою. Що маю на думці, вживаючи слово “мудра”?

Батько й мати, творячи атмосферу любові, повинні дати відчути дитині її гідність і гідність інших людей – старших і таких самих, як вона, дітей.

Важливим елементом у такому здоровому і творчому підході є дисципліна, або лад. Дисципліні повинні підпорядковуватися всі члени сім’ї, передусім батьки: на все є свій час і щодо всього певна позиція”.

Стаття тут:

http://www.pravda.com.ua/columns/2016/05/27/7109915/

Здоров’язбережувальна педагогіка слов’ян: обряд «перепікання дітей»

«Перепікання дитини» – стародавній обряд. В одних місцях до нього вдавались у разі народження недоношеного, кволого немовляти, за наявності рахіту («собачої старості»), атрофії та інших недуг.

Вважалося, що якщо дитина з’явилася на світ завчасно, якщо слабка або хвора, то це означає, що «не дозріла» в материнському череві.

Тому за допомогою до печі звертались, щоб врятувати недуже дитя. Піч уподібнювала народження дитини випічці хліба, а тому в класичному варіанті немовлятко для «перепікання» попередньо обмазували житнім (і тільки житнім) тістом, залишаючи вільними від нього тільки рот і ніздрі. Тісто теж було не просте, а на воді, яку принесли на світанку з трьох колодязів, бажано – бабою-знахаркою.

Стаття К.Крутій Перепікання дітей із малюнками

Психологічні казки про геометричні фігури

Історія 1. Квадратна.

У татуся Квадрата з’явився синочок. Хороший, маленький квадратний малюк, але щось з ним було не так. Він не слухав і начебто навіть не чув свого татка, був якимось не таким. Не таким, як всі інші квадрати, і цим його дратував. Татко синочку казав  багато-багато разів про те, що у нього чотири кути й чотири сторони. Пояснював, які його площа і периметр і якими вони будуть, коли він виросте. Батько розповідав йому прості формули їхнього квадратного життя. Але синочок не розумів. Посміхався і не сперечався.

Як ось одного разу татко дуже сильно розлютився на те, що онучок був якийсь незграбний, важкий на підйом. Розлютивсь і відійшов подалі і трохи вбік. Батько обійшов навколо і побачив, що його дитина не Квадрат, а Куб.

Що синочок не плОский, як він. У нього є обсяг. Він багатогранний. У ньому не один квадрат, а шість. І навіть його обличчя виявилося з іншої – зворотної – сторони. І синочок ніколи його не бачив. Ось чому він не чув, не розумів і не міг пояснити, що саме він не розуміє.

Звідки йому було знати, що він – Куб? Йому з дитинства казали, що він – Квадрат і повинен підкорятися квадратним правилам.

Історія 2. Кругла.

У дідуся Кулі була донечка. Кругла маленька дівчинка. Гарненька і слухняна. Тільки весь час котилася кудись не туди. Матуся їй каже: “Покотились зі мною он туди, за пагорби”. А донька не могла. Котилася тільки по колу.

Матуся її вчила, пояснювала, як треба котитися, що можна перевалюватися на інший бік і котитися в іншу сторону. Матуся багато говорила про свободу. Говорила, що вони – кулі – самі вільні з фігур. Котяться куди захочуть, це так прекрасно! Шкода тільки, що поки не виходить. Ну, нічого, з часом вийде. І вже тоді … Весь світ буде перед ними.

Ось тільки весь час матуся натикалась на щось гостре і злилась жахливо. А дочка відчувала себе неправильною, дурною і недотепою. Не вміє навіть котитися! Це ж так просто!

І ось одного разу, матуся, знову наткнувшись на щось гостре, не стала дратуватись, а вирішила спробувати зрозуміти причину. І тоді вона побачила, що гострою була вершина конуса. І донечка її – Конус, а не Куля. А вона до  цього часу бачила її з одного боку. З боку своєї проекції на неї. З боку, де їх проекції були однаковими. Тому що вона завжди уникала гострих кутів.

Історія 3 «Трикутна».

У дідуся Трикутника був онучок – славний маленький Трикутничок. Дідусь його дуже любив і намагався виростити з нього не якийсь там Трикутник, а справжній Тетраедр.

Тому що трикутник – це плОска фігура: три вершини, три сторони. А ось Тетраедр – це так! Справжня Фігура! Об’ємна, складна, чотиригранна. Загадкова: в який проекції не дивись – все одно трикутник. Дідусь завжди говорила: “Я не зміг, але вже для тебе я все зроблю. Ти будеш тетраедром. Я не побув, так хоч ти будеш”.

Але онук зовсім не хотів бути тетраедром. Йому подобалось бути Трикутником. Йому подобалися його вершини, його простота, його легкість і можливість вписатися в Окружність, яка так йому подобалась. І він вписався, одружившись на Окружності. А дідусь залишився жити в проекції тетраедра.

Переклад – К.Крутій.

Автор казок – Жанна Єрмашова

https://www.facebook.com/notes/zhanna-ermashova/%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D1%8C/1729726953938898

Француаза Дальто: “Если ребенок реагирует необычно, у него всегда есть на то причина”…

                   Француаза Дальто

На советах из книги Франсуазы Дольто «На стороне ребенка», известного французского психолога,  выросло не одно поколение французских родителей, и, надо сказать, дети этой страны растут спокойными, уважительными к родителям, терпеливыми ко временным неудачам и, в большинстве случаев, очень уравновешенными личностями.

Интереснейшее видео. Стоит посмотреть.https://www.youtube.com/watch?v=USgSh0arrgw&app=desktop

Чи є самостійна мобільність на вулиці у сучасних дітей?

За результатами дослідження, опублікованого в 2016 році, обговорюється питання мінімального і максимального віку, з якого дитині дозволено грати самостійно на вулиці (вік вказували дорослі й підлітки).  Аналіз тенденцій відображає дитячу незалежну мобільність. Діти, які народжені в 1930-1940-і роки, практично з 5 років були самостійні на вулицях, тоді як для дітей 1950-х років цей вік зсувається приблизно до 7 років, що збігається з початком навчання в школі. Початок шкільного життя може бути описано в термінах «посвячення» першокласників, після чого діти отримують нові права (бути на вулиці одному) і нові обов’язки (навчання).

Тенденцію до зниження віку (народжені в 1970-ті роки) можна пояснити сприйняттям батьками міського довкілля як менш небезпечного (це перші діти, народжені батьками, які не пережили війну).

Однак для тих, хто народився в 1980-х роках, незалежна мобільність (стартовий вік) сягає 8 років, це означає, що дітей супроводжують дорослі до школи впродовж перших двох років навчання. Цей процес збігається з введенням дошкільної освіти та зниженням шкільного віку до 6 років. Це також може бути причиною того, що когнітивний розвиток дітей випереджає їх соціальні навички і незалежність. Подальший підйом самостійної мобільності вже в 10 років. 1990-ті роки відображають соціальну напруженість і розпад Радянського Союзу.

В 2000-му році батьки вже вважають соціальне середовище  більш безпечним, отже, вік трохи зменшується до 9,8 років, проте це все ж мінімальні значення. Простежується сучасна  тенденція: усе менше батьків, готових дозволити своїм дітям побути самій на вулиці без супроводу дорослого.

Bochaver Alexandra A., Korzun Anna N., Polivanova  Katerina N. KIDS, STREETS, AND ACTIVITIES BASIC RESEARCH PROGRAM WORKING PAPERS SERIES: PSYCHOLOGY WP BRP 71/PSY/. – 2016 – С.10-11.

Аналіз дослідження тут:

https://wp.hse.ru/data/2017/03/06/1166653541/71PSY2016.pdf

Мультфільм «38 папуг: Бабуня удава».

https://www.youtube.com/watch?v=E2gD9OR44kk

Див. хв. 3.56 мультфільму: Бабуня Удава: «Що я бачу? Ви гуляєте тут одні, без нагляду??? Раніше ви гуляли самі по собі, без нагляду, а тепер – ви будете гуляти під наглядом!».

Що може бути гірше педагогіки насильства?

“На риторичне запитання: “Що може бути гірше педагогіки насильства?”  – остання чверть століття дали нам впевнену відповідь: “Педагогіка байдужості”.
Коли принципи гуманної педагогіки сприймаються тільки негативно: не вимагай, не змушуй, не нав’язуй, то стають відмінною маскою для повної байдужості до долі дітей, педагогікою імітації, пілатовским «умиваю руки», юридично ідеально безпечною для дорослого безвідповідальності.

Андрій Русаков