Архіви категорій: Дитинство: наукові факти

Наукові факти, результати та аналіз досліджень Дитинства.

Перше зображення мозку матері та дитини під час поцілунку

Опубліковано перше у світі магнітно-резонансне зображення, яке показує зв’язок матері та дитини. Це зображення нейробіолога Ребеки Саксе (Rebecca Saxe), яка цілує свого двомісячного сина.

Поцілунки викликають хімічну реакцію у мозку, включаючи сплеск гормону окситоцину. Його часто називають «гормоном любові», оскільки він породжує почуття прихильності.

Поцілунки активізують систему «винагород мозку», вивільняючи дофамін, який змушує нас почуватися добре, та серотонін, який допомагає регулювати наш настрій. Також мозок випускає вазопресин, який зв’язує матерів з немовлятами та романтичних партнерів між собою.

Окрім цього, мозок дитини здається темнішим та гладким. Це тому, що в ньому значно менше білої речовини, яка допомагає передавати повідомлення всередині мозку.

Джерело: https://www.facebook.com/nhneurotraining/photos/a.1181834048667712/1183743398476777/?type=3&theater

 

Почитаємо? Свааб Дік Франс. Наш творчий мозок

Рекомендую для читання ці дві книги.

Про першу книгу тут:

НЕРЕНТАБЕЛЬНИЙ: ВЛАСНА ВИНА, ВАЖКИЙ ТЯГАР?

Друга – не менш цікавіша.

Кожен має мозок. Проте не будь-який мозок — творчий.

Чим є творчі здібності з погляду нейрофізіології? Звідки виникає креативність? Як оточення впливає на мозок та вибір професії? Мистецтво — це ліки для мозку чи хвороба? Яку роль у таланті художників відіграють їхні мозкові захворювання? І який стосунок до цього мають філософія та карне право?

Дік Свааб говорить про взаємодію мозку із середовищем, оскільки саме це, на його думку, робить нас людьми. І не просто людьми, а унікальними особистостями. Ця книжка — немов рентгенівське світло. Готові побачити знімок власної свідомості?..

 

Джерело:

Свааб Дік Франс. Наш творчий мозок. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля».  2019.  468 с. 

Цікаві результати: Метааналіз впливу раннього втручання на розвиток дітей

Слідом за успішними програмами раннього втручання за кордоном, Нідерланди також ввели ряд програм, спрямованих на подолання несприятливого положення в галузі освіти в дошкільному та ранньому віці.

Дослідження, які вивчають наслідки раннього втручання в Нідерландах, проводяться з 2000 року. Оглядове дослідження узагальнює результати 21 експериментального порівняння, в ході яких вивчалося близько 50 000 дітей в період 2000-2015 рр.

Сукупний ефект раннього втручання у порівнянні зі стандартними групами дошкільного та раннього віку не є статистично значущим. Незадовільні результати вказують на те, що спеціальні програми дошкільної освіти  не дають додаткових переваг для розвитку дітей молодшого віку в Нідерландах, в порівнянні зі звичайними групами дошкільного та раннього віку.

Основна увага в освітній політиці Нідерландів приділяється вдосконаленню майбутніх практик на основі наукових даних, що стосуються ефективних підходів в дошкільній освіті та догляді за дітьми (ECEC). Крім того, впровадження дослідницьких проектів з експериментальним контролем зміцнило б існуючу базу знань.

Повний текст статті тут:

Фуккинк Р., Джилинк Л., Оостдам Р. Метаанализ влияния раннего вмешательст­ва на развитие детей в Нидерландах: неудобная правда? // Современное дошкольное образование. – 2019. – №2(92). – С. 70–79.

Діти гуляють у середньому менше, ніж ув’язнені!

На сайті уряду Великобританії (https://www.gov.uk) було розміщено звіт про дослідження дитячих прогулянок «Моніторинґ взаємодії з навколишнім середовищем» (MENE), який є експериментальною перевіркою методології розробки національного показника доступу дітей до природного середовища. У ході дослідження (Прес-реліз 2016 року) було зібрано інформацію про відвідування дітей природного середовища, а саме: частота і місце призначення, мотиви для відвідувань, хто відвідує, чи були присутні дорослі.

Коротко про висновки дослідників:

Діти гуляють у середньому менше, ніж ув’язнені! Тобто менше однієї години щодня! За останні 12 місяців лише 88% всіх дітей в Англії були хоча б один раз на природі. 70% дітей бували на природі один раз щотижня. 12% дітей жодного разу не були на природі за останні 12 місяців!

Якщо батьки рідко або узагалі жодного разу не були на природі за останній рік, то і їхні діти дуже рідко покидали міські вулиці (39% дітей були за останній рік у лісі або парку).

Таких досліджень в Україні не проводилось. Але, на вашу думку, чи є значна різниця в показниках? Скільки гуляють діти в дитячому садочку не за режимом, а насправді? А скільки з батьками?

Джерело:  https://www.gov.uk/government/statistics/monitor-of-engagement-with-the-natural-environment-pilot-study-visits-to-the-natural-environment-by-children

На фото – сон дітей на вулиці, ясла, 1958 рік.

Що нам насправді відомо про роль природи і виховання в нормальному розвитку дитини?

Сучасні дослідження: тільки наукові факти! 

Дискусії з приводу того, що більше впливає на розвиток природа чи виховання, точаться давно, їх часто-густо називають «природа-виховання: дискусії». Ми вже народжуємося такими, як ми є, або наша поведінка залежить від того, як нас виховували?

Ті, хто більше фіксують увагу на природі, підкреслюють роль генів і біології в приреченні результатів розвитку. І навпаки, ті, хто зосереджують увагу на вихованні, роблять акцент на ролі життєвого досвіду, одержуваного в різному оточенні, включаючи сім’ю, школу, групу однолітків, спільноту і культуру.

Останні досягнення в поведінковій генетиці є переконливим доказом відносності вкладу, як природи, так виховання.

У сучасних теоріях розвитку втілено позиції «або / або» цих дискусій, але підкреслюється, що з часом проявляється взаємодія обох груп чинників (Berk, 2006). Якщо спробувати сформулювати просто, то головне питання полягає не в тому, що – природа чи виховання – зумовлює розвиток, а в якій мірі, і, яким шляхом і те й інше впливає на результат через множинні характеристики і сфери.

Замість того, щоб протиставляти природу вихованню, правильніше буде брати до уваги і природу, і виховання, і то як вони впливають один на одного (Plomin і ін., 1995).

Статтю про норми розвитку можна безкоштовно завантажити тут:

Розуміння нормального розвитку_Виховання або природа

«Історія дитинства – це кошмар, від якого ми тільки недавно почали прокидатися» Л. Де Моз

Розділ  «Эволюция детства» з книги «Психоистория» Ллойда Де Моза:

Де Моз пише, що один із чинників, який найбільше впливає на психіку дитини, це поведінка дорослого тоді, коли він опиняється віч-на-віч із дитиною.

У розпорядженні дорослого може бути три варіанти реакцій:

1. Використовувати дитину для своїх проекцій.

Наприклад, коли мама каже дитині: «Ти спеціально мене дратуєш своїм постійним плачем», – вона проектує свій гнів на дитину. Зрозуміло, що дитина не може «спеціально» дратувати мати.

2. Використовувати дитини як заміну для тієї людини, яка була значуща для цього дорослого в його власному дитинстві.

Наприклад, коли батьки очікують від маленької дитини, що у відповідь на їхню поведінку, турботу, вона теж буде проявляти любов, ласку, співпереживання, а якщо вона це не робить або робить не так часто, як хочеться батькам, то її карають або звинувачують. Насправді ж батьки в  цьому випадку намагаються реалізувати свою власну незадоволену потреба в любові від СВОЇХ батьків.

3. Співпереживати потребам дитини і діяти, щоб задовольнити їх.

 

Прочитати скорочено про еволюцію Дитинства можна тут:

https://www.b17.ru/article/21537/

Завантажити книгу можна тут:

https://bookap.info/book/demoz_psihoistoriya_2000/load/pdf.shtm

 

Т.Черніговська: “Є ризик впасти – нехай дитина впаде і навчиться справлятися з цим”

Актуальні та цікаві думки видатної науковиці сучасності Тетяни Черніговської:

“Для дітей дуже важливо почати вчитися вчасно. Головна біда сучасної дитини в марнославстві батьків. Коли мені кажуть: «Я свого сина у два роки почав вчити читати», я відповідаю: «Ну і дурень!» Навіщо це потрібно? Він у два роки ще не може цього робити. Його мозок до цього не готовий. Якщо ви його надресеруєте – він, звичайно, буде і читати, і, може, навіть писати, але у нас з вами інше завдання”.

Повний текст статті тут:

Тетяна Чернігівська: «Головна біда сучасної дитини – в марнославстві батьків»

Дуже важливо – надавати можливість дітям розібратися самим у  конфліктній ситуації

На фото – Еллі Сінгер, професор Утрехтського  та Амстердамсього університетів (Нідерланди), яка вивчає різні аспекти навчання і розвитку дітей дошкільного віку. Еллі  Сінгер розглядає гру, як невичерпне джерело людської культури і адаптації до мінливих умов. У грі легше оцінити і вирішити соціальні конфлікти, нюанси.  Так, коли дитина хоче мати іграшку друга, то їх взаємини проходять на межі «хочу мати іграшку» і «хочу зберегти відносини з другом».

У своєму дослідженні Еллі Сінгер виявила, що у дітей у віці 2-3 років під час гри можуть виникати 8-11 епізодів конфлікту на годину, і більше 14 ситуацій гумору.

У 40% дорослі під час спостереження за дитячим конфліктом визначають призвідником не ту дитину. Дуже часто дорослий не дає дітям самостійно вирішити свій конфлікт і домовитися про спільні дії в грі.  А це дуже важливо – надавати можливість дітям розібратися самим у  конфліктній ситуації. Дорослий повинен стояти осторонь до тих пір, поки не порушується правило «не нашкодь іншому». Корисніше буде дорослому запитати, як ми можемо вирішити цю проблему, ніж з”ясовувати, хто винен.  У грі діти можуть програвати ситуації, які не можуть змінити в реальному житті. І, саме, граючи, дитина може відчути владу над даною ситуацією, встановлюючи свої правила. Вона може контролювати або змінювати свій навколишній світ. Наприклад, гра в “Лікарню”. Діти часто бояться лікарів, але в грі дитина може бути головною і сильною.

Дуже важливе відчуття виникає у дитини в грі «Joy in togetherness» – це радість від спільної гри – діяльності з другом. Звичайно, потрібен баланс між спільною грою і можливістю побути або пограти одному. Останнє дає шанс реалізувати свої правила в повному обсязі.

Еллі Сінгер розкрила відмінний рецепт дружби: діти для цього імітують поведінку один одного, підтримують контакт очей і сміються: «Ти подобаєшся мені, тобі подобаюся я = тоді ми друзі».

Чи замислювалися ви коли-небудь про те, що гумор сприяє тривалому ефекту навчання? Еллі Сінгер каже, що гумор допомагає дитині мати особистий простір. Гумор допомагає пом’якшити напруження, в якому знаходиться дитина, так як формування будь-якого досвіду вимагає зусиль.  Гра і гумор це ресурси, що привносять елементи задоволення і креативності в освітній процес.

Дитина вчиться розрізняти тонку грань між гумором і образою. Якщо ти зламав пірамідку одного це смішно чи сумно? Варто відзначити, що гумор є зміцнюючим засобом відносини між дітьми і педагогами. Коли вихователь приймає жарт дитини і підіграє їй, дитина відчуває себе зрозумілою  і прийнятою. Почуття гумору педагогам допомагає не тільки у взаємодії і навчанні дітей, а й як отримання задоволення від роботи і профілактики від професійного перегорання.

Джерела:

Сингер Элли. «Первые шаги – это настоящее приключение для младенцев» // Современное дошкольное образование. Теория и практика. – 2015. – №9. – С.38–41.

Сингер Элли. Игра и удовольствие в дошкольном воспитании и образовании // Современное дошкольное образование. Теория и практика. – 2016. – №7. – С.72–80.

Харчове насильство-одне з найстрашніших насильств над організмом і особистістю, яке приносить шкоду і фізичну, і психічну

“… Ситуація харчового насильства, як багаторазове ігнорування дорослими харчових потреб та психофізіологічних переживань дитини, обумовлює формування таких патологічних процесів тілесності, що зміщують функціонування у бік різноманітних порушень. Серед них найважливішими є:
– надмірна фіксація на власних «знакових» індивідуальних кодах їжі, як специфічної системи семіотичних смислів, що зміщує акценти сприйняття їжі (як з «джерела поживних речовин та енергії» на інші психологічні смисли їжі), що провокує перекручення патернів харчової поведінки та створює передумови для формування субклінічних та клінічних форм розладів харчової поведінки;
– надмірна фіксація досліджуваних на харчовій активності, що блокується, карається або штучно стимулюється, а також на критичних зауваженнях Інших щодо обсягів, ваги, форми тіла призводить до закріплення та домінування у репертуарі поведінки неконструктивних способів подолання труднощів та досягнення автономності. До таких неконструктивних способів відходу від реальності відносяться викривлені патерни харчової поведінки обмежувального, екстернального та емоціогенного типів, а також клінічні форми розладів харчової поведінки;
– здатність до дистанціювання (відчуження, відсторонення, дисоціації) від дискомфортних відчуттів у тілі, що проявляється різноманітними порушеннями контакту з власним тілом, зокрема, втратою здатності до диференціації різних тілесних відчуттів, перш за все, відчуттів голоду та ситості як основних регуляторів харчової поведінки у системі «голод – апетит – їжа – насичуваність – насичення – ситість»;
– відчуття власної «плохості» як специфічний досвід переживання безпорадності та базової основи глобальної незадоволеності відносинами з «собою», «тілом», «їжею», «Іншими» та життям у цілому”.

Джерело: стаття В. І. Шебанової “ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ ХАРЧОВОГО НАСИЛЬСТВА НА ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОЇ КАРТИНИ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ”  тут:
Вплив різн форм харс насильства на особл суб карт жит шл

Вірш для розмірковування:

Суп

Мама супу наварила,
Мама знов мене сварила,
Що сижу й його не їм.
Каже: «Суп смакує всім!
Тату, брату і бабусі!
Лише я один не в дусі
І від супу відмовляюсь!»
Мама каже, я знущаюсь…
«Сам готуй собі що хочеш,
Голову мені морочиш!»
А я що? Їм суп по-троху,
Він до всього ще й з гороху,
Готувати ж я не вмію –
Їм, а сам про піццу мрію.

(С) Автор – Ніколенко Вікторія.  05.11.18

Наслідками харчового насильства у дорослих дітей можуть стати розлади харчової поведінки – булімія, анорексія, переїдання.

На обкладинці –  ілюстрація Джозефа Крістіан Лейендекера, це реклама 1917 кукурудзяних пластівців.

Харчове насильство – 2 відео: 

Юрій Бурлан: “Найважчі психологічні травми людина отримує від насильницького годування в дитинстві. Гучна заява? Тільки на перший погляд. Якщо не розуміти механізм. Як це може бути пов’язано з тим, що в дорослому віці людина не може отримувати задоволення від життя, радіти і жити в повну силу – відповідь в ролику:

https://scontent.fozh1-1.fna.fbcdn.net/v/t66.18014-6/10000000_241704533184954_3314635877451356398_n.mp4?_nc_cat=104&efg=eyJ2ZW5jb2RlX3RhZyI6Im9lcF9oZCJ9&_nc_ht=scontent.fozh1-1.fna&oh=388582aa09ee6fd54cd1414719e25b5a&oe=5C8402B1

Ще один ролик на цю ж тему:

ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ (консультація для батьків) тут:

http://dnzromazka.korets.in.ua/batki_lektori.html

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0