Архіви категорій: Книжкова полиця

Якими є роль і місце освітніх ситуацій в освітньому процесі?

 Освітня ситуація — це ситуація освітнього напруження, що виникає спонтанно або спеціально організована вихователем і потребує розв’язання у спільній діяльності всіх її учасників.

Її мета ― створення разом з дітьми певного освітнього результату (ідей, проблем, версій, схем, дослідів, дискурсу) в ході спеціально організованої діяльності.

Текст статті можна безоплатно завантажити звідси:

Освітні ситуації_Ст.К.Крутій_2016._9

Для цитування: Крутій К.Л. На зміну заняттю – освітні ситуації? Збережено найкраще і підемо далі. // Дошкільне виховання. 2016. № 9. С. 6-10.

Гендерні будні дошкілля: про стереотипи та дискримінацію дітей

Раджу прочитати, обговорити з колегами та колегинями цей матеріал:

Гендерні будні дошкілля : методичний посібник / за заг. ред. О. Андрусик, О. Марущенка. – Харків: Планета-Принт, 2020. – 174 с.

Цитата: “При підготовці до свята запитайте дітей, ким би вони хотіли бути насправді. Лише виходячи з побажань дітей щодо ролей і варто укладати сценарій, а не навпаки. ..Не включайте до сценарію ніяких сцен насилля – не треба нікого викрадати! Створюйте сюжети з активними іграми,
об’єднаними командами, розвагами, залучайте до участі у святі батьківство (яке у душі ще теж діти). А у перервах нехай діти, якщо бажають, читають новорічні віршики про зиму (вони, до речі, є дуже
нейтральними)”.

Можна завантажити весь посібник звідси:

Посібник_Гендерні будні дошкілля

Постукав грудень в мою шибку.  Приніс останню року скибку…

Постукав грудень в мою шибку.  Приніс останню року скибку.
В какао кинувши зефірку, мені дістав із неба зірку:
холодну, біленьку, маленьку.
Від Миколайчика  у жменьку поклав дарунок як маляті.
Так стало затишно у хаті…
Постукав грудень в мою шибку, приніс велику щастя скибку…
© Ірина Кривонос

Автора шукати тут:

https://www.facebook.com/profile.php?id=100005971572532

Ілюстрація   Denis Serkov

https://illustrators.ru/illustrations/1036172.slider_itype=&slider_order=position

Все на світі вміє тато!

Все на світі вміє тато:
І шпаківню змайструвати,
Вміє довгий цвях забити,
Може борщ смачний зварити,
Вміє рибу він ловити,
Мамі дарувати квіти,
Смажить шашлики у лісі
Та казки читать Марисі,
Запускати в небо зміїв…
Все на світі татко вміє!
От якби ж ще для сестрички
Він навчивсь плести косички!..
Автор: Тетяна Корольова

Використано ілюстрацію художниці  Сніжана Суш.

Тут можна подивитися роботи художниці.

Добрые иллюстрации любви между отцом и дочкой, от которых становится тепло на душе

Самоосвіта: Ельконін Д.Б. Психологія гри

Андрогогічна бібліотека:

Эльконин Д.Б. Психология игры

Джерело: Эльконин Д. Психология игры. – М. : Владос, 1999. – 360 с. (Серия “Сам себе психолог”)

Гра – це стан свідомості, завдяки якому стаємо розумнішими. Давайте почитаємо!

Гра – це стан свідомості, завдяки якому ми стаємо розумнішими і пристосованими. Саме такі висновки зробив Стюарт Браун, провідний експерт у галузі  психології ігор, вивчивши більш шести тисяч історій самих різних людей – від серійних убивць до нобелівських лауреатів. Прочитавши його книгу, ви більше ніколи не зможете дивитися на ігри як на щось, що відволікає вас від роботи. Вона відкриє вам двері у світ успішного і щасливого життя.

Цитата:

Лаборатория реактивного движения (Jet Propulsion Laboratory – JPL) Калифорнийского технологического института больше семидесяти лет была главной площадкой для аэрокосмических исследований. Ученые и инженеры JPL создали основные компоненты для всех пилотируемых и непилотируемых космических программ США. Именно они придумали и построили марсоходы, которые после приземления многие годы исследуют поверхность планеты. Они же управляют всеми этими устройствами. Можно сказать, что JPL – воплощение космического века. Какой бы большой и амбициозной ни была цель, исследователи всегда говорят: «Это нам по плечу».

Но в конце 1990‑х руководство лаборатории вынуждено было сказать: «JPL, у нас проблема»[1]. На пороге нового столетия инженеры и ученые, которые взошли на борт компании в 1960‑е годы, те, кто отправил человека на Луну и построил роботизированные зонды для исследования Солнечной системы, начали массово уходить на пенсию. И в лаборатории настали трудности с их заменой. Несмотря на то что туда отбирали лучших выпускников ведущих технических вузов вроде Массачусетского технологического института, Стэнфорда и самого Калтеха[2], новым сотрудникам часто чего‑то недоставало. Им не удавалось решать определенного рода задачи, которые были крайне важны для работы. Опытные руководители обнаружили, что свежеиспеченные инженеры прекрасно справляются с теоретическими математическими задачами на техническом уровне, но практические трудности, которые возникали на пути сложного проекта от теории к практике, им не давались. В отличие от старших товарищей молодые инженеры не могли определить ключевой недостаток сложной системы, над которой работали, посмотреть на проблему с разных сторон, разобрать ее на части, выделить важнейшие элементы и переставить их абсолютно по‑новому, чтобы таким образом найти решение.

Почему же JPL нанимала неподходящих инженеров? Люди, которых они брали, получали высшие баллы в лучших вузах, но блестящие результаты учебы определенно были не самым важным показателем, когда речь шла о навыках решения проблем. Подобно хорошим инженерам, руководители JPL проанализировали задачу и пришли к выводу, что при найме обращали внимание на не совсем правильные характеристики соискателей. Они решили, что кандидатов, которым хорошо дается решение нужных задач, можно отделить от остальных, если найти правильные критерии отбора.

И тогда глава JPL нашел Нейта Джонса. У Джонса была мастерская, которая специализировалась на шинах для гоночных автомобилей и болидов «Формулы‑1». В какой‑то момент он заметил, что многие новые сотрудники, приходящие в мастерскую, не способны решать нетипичные задачи. Джонс и его жена, учитель по профессии, задались вопросом: что же изменилось? Опросив новых ребят и более старых сотрудников, Джонс обнаружил: те, кто с детства делал что‑то своими руками ради удовольствия, могли «видеть решения», а те, кто не делал, – нет. Джонс написал статью о своих находках и таким образом привлек внимание руководителей JPL.

Тогда руководители JPL вновь обратились к своим инженерам, которые уходили на пенсию, и обнаружили сходную модель. Они увидели, что в молодости эти сотрудники разбирали часы, чтобы посмотреть, как они работают, строили мини‑кары, конструировали аудиосистемы Hi‑Fi или чинили электроприборы. Молодые выпускники инженерных вузов, которые делали вещи своими руками для удовольствия, тоже были способны решать проблемы так, как требовалось руководителям лаборатории. Те же, кто этим не занимался, обычно такой способности не имели. С этого момента JPL внесла вопросы о юношеских творческих проектах кандидатов в стандартную процедуру собеседования.

То, что Лорел открыла опытным путем, руководители JPL увидели благодаря исследованиям: в игре есть своего рода магия. Занятие, которое может показаться фривольным и даже детским, в конечном счете приносит нам благо. Парадоксально, что малая толика «непродуктивной» деятельности способна сделать человека гораздо продуктивнее и энергичнее в других аспектах его жизни. Когда занятие отвечает нашей глубочайшей внутренней правде, как это вышло с верховой ездой у Лорел, оно становится катализатором, оживляющим все остальное.

Как только люди поймут, что для них значит игра, они смогут вернуть радостное волнение и чувство приключения в свою жизнь, сделать работу продолжением игры и в полной мере взаимодействовать с миром.

Думаю, не будет преувеличением сказать, что игра может спасти вашу жизнь. Она, несомненно, спасла мою. Жизнь без игры – изнурительное механическое существование, организованное вокруг выполнения дел, необходимых для выживания. Игра – это палочка, без которой не смешаешь коктейль. Это основа всех искусств, книг, спорта, фильмов, моды, веселых занятий и чудес – короче говоря, основа того, что мы считаем цивилизацией. Это сама суть жизни. Игра и делает ее живой.

[1] Аллюзия на фразу «Хьюстон, у нас проблема» из известного фильма «Аполлон‑13», широко вошедшую в разговорную американскую речь. Прим. ред.

[2] Калтех (Калифорнийский технологический институт) – один из ведущих вузов в США и один из двух самых важных, наряду с Массачусетским технологическим институтом, специализирующихся в точных науках и инженерии. Прим. ред.

Джерело: Игра. Как она влияет на наше воображение, мозг и здоровье / Стюарт Браун, Кристофер Воган; пер. с англ. Т. Мамедовой»: Манн, Иванов и Фербер; Москва; 2015

Марія Монтессорі: розум дитини як літак

Як багато людей до кінця свого життя мають туманне і на подив неточне уявлення про найпростіші математичні дії (наприклад, правильно підрахувати здачу) просто тому, що давним-давно на перших уроках арифметики їх квапливо підштовхували від однієї вправи до іншої, не давши можливості чітко зрозуміти суть!

До свого жаху вони відчували, що безпорадно і безнадійно тонуть у принизливих сипучих пісках невігластва і розчарування.

Розум дитини, який займається з конкретними дидактичними матеріалами Марія Монтессорі порівнює з літаком, якому для того, щоб самостійно піднятися в небо, необхідно спочатку проїхати деяку відстань по землі. Але коли настає слушний момент, літак «відривається» від твердої землі й піднімається в більш абстрактне повітряний простір, де його всі дії будуть відбуватися швидше і вільніше.

Аналогічно працює і розум дитини – для того, щоб піднятися на рівень узагальнення, – повинен на перших порах взаємодіяти з чимось об’ємним і конкретним.

Але коли приходить його час (різний для різних дітей), дитина «відривається» від навчальних матеріалів і самостійно піднімається в область абстракції, де її дії більш ефективні і вимагають менших зусиль.

Дитині потрібно менше часу для виконання дій, менше, ніж найшвидшому літаку, тому що він робить їх буквально зі швидкістю думки.

Тим часом розум дитини постійно не залишатиметься на високому рівні абстракції, як і літак, якому потрібно знову і знову повертатися на тверду землю для заправки паливом і підготовки до нових польотів; розум часто спускається на землю (до дидактичних матеріалів), щоб отримати з їх допомогою додатковий досвід для того, щоб мати можливість відправитися в новий політ в сферу абстрактного.

Отже, чисто інтелектуальне і чисто матеріальне завжди пов’язані між собою.

Джерело:

Едвін Мортімер Стендінг. Життя і творчість Марії Монтессорі.

М. : Благотворительный фонд «Волонтёры», 2012. – 476 с.

Вона думає, що я – справжній!

Сім’я прийшла до ресторану пообідати. Офіціантка прийняла замовлення у дорослих і потім повернулася до їхнього семирічного сина.
– Що ви будете замовляти?
Хлопчик боязко подивився на дорослих і вимовив:
– Я б хотів хот-дог.
Не встигла офіціантка записати замовлення, як втрутилася мати:
– Ніяких хот-догів! Принесіть йому біфштекс з картопляним пюре і морквою.
Офіціантка проігнорувала її слова.
– Ви будете хот-дог з гірчицею або з кетчупом? – запитала вона хлопчика.
– З кетчупом.
– Я буду за хвилину, – сказала офіціантка і відправилася на кухню.
За столом запанувала гучна тиша. Нарешті хлопчик подивився на присутніх і сказав:
– Знаєте що? Вона думає, що я справжній!

 Джерело:
Де Мелло Энтони.     Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций     Перев. с англ. О. Вишмидта. — К. : “София”, 2004; М. : ИД “София”, 2004.– 240 с.

Можна книгу завантажити звідси:

http://lib.ru/INPROZ/MELLONI_E/smeh.txt

Почитаємо? Холт Джон.  Причини дитячих невдач

На книжкову полицю!

Про автора:

Джон Холт (англ. John Holt, 14 квітня 1923 Нью-Йорк – 14 вересень 1985, Бостон) – американський педагог, критик і реформатор шкільної системи, ідеолог хоумскулінга, «батько» анскулінг, розробник альтернативних методик навчання, захисник прав дітей. Автор книг про недоліки шкільної системи, про пізнавальному процесі в навчанні.

Його здатність годинами спостерігати за дітьми, захоплюючись їх природним потягом до пізнання, зворушує серце.  Мене зачепило: “Ми помиляємося насамперед у термінології. Ми говоримо «нормальний», маючи на увазі «звичайний», тобто  те, що зустрічається нам найчастіше, а потім перетворюємо це в «належний, правильний, бажаний», те, що має бути неодмінно».

Далі: цитати з книги Джона Холта «Причини дитячих невдач».

«Я справді переконаний, що багато хто з дітей «із відставанням у розвитку» стали такими після того, як народилися нормальними. Відбувається це так: по-перше, дитині, темпи розвитку якої відхиляються від загальновизнаних, ставиться діагноз, вірніше, навішується ярлик “дефективного”; по-друге, дитину починають сприймати як слабко розумову – і все заради виконання медичних приписів; по-третє, дитина звикає думати про себе як про недоумкувату, і в результаті діагноз повністю підтверджується»…

«Мене дивує ось що: якщо IQ  відображає, нехай приблизно, ступінь розумового розвитку, чому дитина з IQ = 50 не зможе згодом стати в певній мірі нормальною і знавцем? Кажуть, що за обсягом знань і здатності обчислювати серединним доросла людина не набагато перевищує рівень дванадцятирічного підлітка … Тоді чому дитина з IQ = 50 не зможе досягти рівня більшості, коли йому буде 25 років? Що таке може з нею статися, що вона ніколи цього не зробить?»..

«Я більше не вірю, що IQ «визначає, приблизно чи ні, нашу здатність до навчання». .. він визначає грубо швидкість, з якою ми навчаємося чогось певного».

Кілька років тому я відвідав «майданчик пригод» в лондонському Холланд-парку. Майданчик був сповнений дерев для лазіння, мотузок для розгойдування та інших «небезпечних» штуковин. Я запитав у молодих людей, що слідкують за майданчиком, чи багато дітей отримують тут удари, і вони відповіли: «Ні, тому що ми попереджаємо дорослих, що для них вхід заборонено».

“Коли матерям дозволялося входити, вони постійно твердили дітям: «Не роби того і не роби іншого, це занадто небезпечно». Дітей настільки дратували і принижували подібні заборони, що вони переймалися бажанням «показати, на що вони здатні», і намагалися з ходу видертися на занадто високе дерево або скористатися занадто складним атракціоном. Опинившись в небезпеці і чуючи крики матерів: «Ти впадеш, впадеш!», вони невдовзі втрачали координацію і з тріском падали.

Тому керівники майданчиком відокремили невеличку ділянку для очікування, де мами могли посидіти і поговорити, але не могли бачити своїх дітей, поки ті користувалися майданчиком. З тих пір, найсерйознішим пошкодженням була злегка розтягнута кісточка. Залишені на самоті з майданчиком, діти дуже розумно підходили до питання, ніж їм ризикувати, – хоча, щоб випробувати пригоду, трохи ризику необхідно. Одночасно діти вчилися холоднокровності й зібраності в ризикованих ситуаціях”.

 

Джерело:
Холт Джон.  
Причины детских неудач : [Пер. с англ.] / Джон Холт. – СПб. : ИЧП “Кристалл” : Дельта, 1996. – 442, [2] с.

Книгу можна завантажити звідси: http://userbooks.bookfi.net/1/34a6781ba0eaed8b7a6bdf3f093f2dc1/_as/[Holt_Dzhon]_Prichinue_detskih_neudach(BookFi).pdf

Найкращий на світі – це запах Різдва!

У кожного свята свій колір і смак
І, звісно, свій запах, без нього ніяк.
Погодьтеся, то не порожні слова:
Найкращий на світі – це запах Різдва!

Як сяє убрана в гірлянди ялинка!
Як хвоєю пахне у нашій хатині!
Матуся до сирника сипле родзинки,
Дідусь примостив дідуха коло скрині!

І так воно солодко пахне, що ух –
Ялинка, родзинки, і сіно, й дідух!

А ще як бабуня затіє розчину
І тісто замісить легкою рукою –
Спече пампушки на велику родину,
Що скоро до хати прийде з колядою!

Із комина в’ється прозорий димок –
І пахне так смачно, як той пампушок!

Увечері вийдеш на хвильку у двір,
Поглянеш, як рясно у небі від зір, –
Здається, що зовсім близенько до них.
І пахне вечірній незайманий сніг.

© Мар’яна Савка, «Сніговірші для малят»

Художниця – Наталья Дерев”янко