Освітній парадокс: чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог

                                 Що таке соціо-ігрова педагогіка?                                          Чому так важливо позбавитись нав”язаних дорослим ігор для дітей? 

Добре відомо, що мало не саме нудне, що є в дитячих садках – це так звані «дидактичні ігри», які до ігор майже не мають відношення. Коли вихователь або вчитель говорить: «Діти! Ми з вами пограли в дуже цікаву гру», то вочевидь,  якби вона цих слів не вимовила, то ніхто в житті не здогадався б назвати словом« гра», та ще й «цікава» те, що відбувалося на занятті.                   Один із педагогічних парадоксів полягає в тому, що чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог.  Соціо / ігрові підходи, на наш погляд, досить ефективно допомагають практикам цей парадокс благополучно долати і позбавляють їх від необхідності давитися «родючим гумусом».

  • Чого ж слід побоюватися тим практикам, які збираються працювати в інтерактивному або соціо / ігровому (як однієї з його модифікацій) стилі?
  1. Відсутність РУХІВ – раз! Якщо хтось із дітей на занятті був малорухомий, то соціо-ігрового стилю на такому занятті швидше за все, що не було (щоб там в свої робочі плани або звітах педагог не записував).
  2. Відсутність зміни, різноманітності, варіативності – два! Якщо на занятті не було хоча б двох-трьох змін в мізансценах, ролях – і вже тим більше – видах діяльності, то сміливо можна стверджувати, що стиль заняття був не цілком соціо-ігровим.
  3. Відсутність МАЛИХ ГРУП – три! Якщо про ходу заняття діти не об’єднувалися в малі групки, або ці групки між собою не вступали в спілкування (а не тільки з педагогом), то цілком ймовірно, що соціо-ігрова педагогіка на такому занятті й «близько не лежала».                                                                                                                      За Євгеном Євгеновичем Шулешко, конспект у вихователя повинен бути таким, щоб на занятті імпровізації могли б виникати «щокроку» і щоб заняття проходило несподівано для всіх (особливо для самого вихователя).
    І не біда, якщо конспект виявиться нереалізованим. Це не показник
    педагогічного невміння. Навпаки – це показник педагогічної майстерності.
    Є.Є. Шулешко говорив, що не тільки в дитячому саду, але і в початковій, середній і навіть старшій школі майстерність педагога не в тому, щоб
    пройти програмний матеріал якомога швидше, навпаки – в тому,
    щоб проходити його якомога повільніше …
    Євген Євгенович був майстром парадоксальних уповільнень. І в результаті «невстигання» і «програмних відставань» до кінця року все встигали і навіть випереджали.                                                                                                                              Більш детально та цікаво тут:                       Джерело: http://school2100.com/upload/iblock/3b2/3b2457e16aafccf46c833469ab978099.pdf                                                                                                     Джерело:  http://setilab.ru/modules/conference/view.article.php/60                                                                                                  Джерело: http://www.openlesson.ru/?p=691     

Вірші Миколи Вінграновського для дітей: “Ще імені твого не знають солов’ї, ще імені твого не чули квіти”

Вінграновський Микола Степанович  (7.11.1936-26.05.2004) – український письменник, режисер, актор, сценарист і поет.

У всьому неповторний і талановитий, він і для дітей написав розкуті, вільні від штампів, дотепні, мелодійні поезії, які вже давно «прописалися» в читанках, збірниках з позакласного читання. За своєю формою його вірші іноді нагадують народнопісенну творчість.  Поезії М. Віграновського розвивають художнє мислення дитини, збуджують у неї потяг до власної творчості.
Уперше познайомилась із поезією для дітей Миколи Вінграновського, використав його вірш для своєї дисертації із граматики дитячого мовлення.  Його вірші виявилися найбільш продуктивними для активізації самостійної мовленнєвої діяльності дітей.
Наприклад:  У ластівки – ластовенятко, в шовковиці – (шовковенятко), 
В гаю у стежки – (стеженятко), у хмари в небі – (хмаренятко),
В зорі над садом – (зоренятко), вже народилися. Лиш зажурилися старезна скеля над урвищем та дуба зсохле стовбурище.

                                                                                  (М. Вінґрановський)

Вірші Вінграновського для дітей тут: 

 

http://abetka.ukrlife.org/virshi_dytynstva28.html

Почитаємо: Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями

Ендрю Смарт «Про користь ліні:

Інструкція з продуктивного нічогонероблення»:

“… Забавно, але в культурі, одержимою оптимізацією дитячого розвитку, виявляється все більше підтверджень того, що відсутність цілей, що накладаються ззовні, відіграє вирішальну роль у розвитку мозку.  Завдяки постійним зовнішнім вимогам і заняттям, в яких діти змушені брати участь, а також  із- за незліченних годин, проведених з девайсами, у наших чад залишається все менше часу на самоспостереження, осмислення соціальних подій і емоційних відгуків, на рефлексію.

Більш того, у дітей, як і у багатьох дорослих, може розвинутися неприйняття неробства. І тоді, залишившись наодинці з собою, вони відчувають почуття, яке виникає у того, хто палить,  а саме: суму за цигаркою, метушливий відчай. Дитина шукає зовнішню стимуляцію в  девайсах, в схваленні педагогів та інших дорослих.

У статті «Відпочинок – не дрібничка: вплив мережі пасивного режиму роботи мозку на розвиток і освіту людини» психологи Мері Хелен Іммордіно-Янґ, Джоанна Крістодулу і Ванесса Сінґх припустили, що занурення в мрії та інші стани, що супроводжуються неуважністю, відіграють найважливішу роль в розвитку соціальних навичок. Автори проаналізували дослідження мережі пасивного режиму роботи мозку за останні десять років і обговорили вплив цієї структури на ранній розвиток і навчання людини. Вони стверджують, що, якщо життя дитини наповнене систематично високими вимогами утримувати увагу на зовнішніх об’єктах, у неї буде порушено розвиток здатності до рефлексії, до осмислення досвіду та формуванню зв’язків між спогадами і поточними подіями. Дитячому мозку потрібен час, щоб осмислити події дня, пов’язати їх між собою і вписати в ширший внутрішній контекст своєї особистості. Цей процес здійснюється лише в неробстві. Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями. Можливо, для зміцнення душевного здоров’я майже все дитинство повинно бути віддано мріям, безцільним іграм і безтурботні радості.

Іммордіно-Янґ та її колеги пишуть, що навички «конструктивної внутрішньої рефлексії» благотворно позначаються на емоційній компетентності дітей і їхньому загальному самопочутті.  Проте, коли увагу дитини весь день спрямовано ззовні, її здатність розуміти, «яке значення все це має для світу в цілому і для мого життя зокрема», слабшає. Так само, як м’язам потрібен час, щоб відновитися після тренування, мозку потрібен перепочинок, щоб прийти в себе після контактів із зовнішнім світом.

Сучасне покоління студентів в елітарних університетах готують, організують, натаскують і спрямовують, не залишаючи їм часу задуматися про свої справжні інтереси. Більш того, в статті зазначено, що, коли адміністрація Гарварду планує недостатньо заходів для дозвілля, студенти та їхні батьки починають нервувати. Ця божевільна, безперервна активність пригнічує діяльність найважливішої нервової мережі мозку. Відомо, що депресія і тривожність пов’язані з аномальною роботою мережі стану спокою. Поки ще не зроблено значного дослідження, що об’єднує ці проблеми, але автор переконаний, що цілком можливо довести: те, що ми виховуємо дітей гіпер змагальними трударями, в майбутньому вдарить по їх душевному та фізичному здоров’ю.

В істеричній гонці за грошима і статусом, в змаганнях за робочі місця, яких не вистачає, в інтригах заради підвищення по службі, у спробах зліпити з дітей геніїв в спорті та навчанні, розпланувати життя до секунди – ми придушуємо природну здатність мозку осмислювати те, що відбувається. Адже саме ця вражаюча здатність  ґрунтом справжньої і глибокої творчості. Є все очевиднішим, що цей процес неможливий без перебування мозку в стані спокою”.

Джерело: Ендрю Смарт «Про користь ліні: Інструкція по продуктивному нічогонероблення»
https://bookmate.com/books/NkSnd2oC

Осіннє багатство

Осіннє багатство
Маю я вдома осінню скарбничку,
В неї складаю всілякі дрібнички:
Каштанчиків кілька і жолудів трішки, 
Листочок кленовий і пару горішків,
Ще чорну з зеленим відливом пір‘їну
Й чорвоне намисто із горобини.
Таке от багатство по-троху збираю
Коли по осінньому парку гуляю.
(С) Ніколенко Вікторія     06.10.18

Ілюстратор – Євгенія Двоскіна.

Сторінка ілюстратора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100001998902797

Сторінка автора віршів на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100024263767871&__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARCo9VgYfkwxK5OJTeb1-f8grak5MiF5OHNbASDEgE-M5TZgQ97XaCG9k2PTQM8Q0c79YM1iWQEIScY4&hc_ref=ARTCHHtVtgzKqAv_HRsUKoG4hxu-xdypDcFcZRG-KXycyC88h8f252clB7WTN2HpLsQ&fref=nf 

 

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0

Джон Локк: “Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них”

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704 рр.) вважав, що талант вихователів й соціальне середовище, в якому перебуває вихованець, мають вирішальне значення для його особистісного становлення. Наукові погляди Д. Локка щодо впливу освітнього середовища на розвиток дитини висвітлено в філософській концепції, заснованій на принципах емпіризму.

У праці «Думки про виховання» («Some Thoughts Concerning Education», 1693 р.) Джон Локк представив власне переконання щодо спадковості та середовища у процесі формування дитини: «Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них» [1, с. 614].

На думку Д. Локка, психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще немає ніяких записів. Джон Локк зазначав, що «на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню <…> від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу», що свідчить про тверде переконання філософа щодо винятково важливої ролі виховання в розвитку дитини [1, с. 614].

Джерело: Локк Дж. Сочинения в трёх томах: Т. 3./ Дж. Локк – М.: Мысль, 1988.– 668 с.– (Филос. наследие. Т.103).– С. 614.

Цитата: “Мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей”

 «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей».

Напередодні нового навчального року 2018-2019, газета “The Washington Post” опублікувала статтю Сера Кена Робінсона і Теда Дінтерсміта “Сім запитань, які варто поставити вчителю на перших батьківських зборах”:
1. Як те, що моя дитина вивчатиме, буде пов’язане з реальним світом?
2. Як оцінюватимуть мою дитину?
3. Чи визначатиме моя дитина свої цілі самостійно?
4. Чи важливо школі/вчителю, щоб дитина була зацікавлена тим, що відбувається на уроці?
5. Які навички та світогляд моя дитина розвиватиме під час цього шкільного року?
6. Як саме школа створює здорове і налаштоване на підтримку середовище?
7. Скільки часу дитина витрачатиме на підготовку до стандартизованих тестів?
Довідково: Сер Кен Робінсон – відомий у всьому світі експерт і публічний спікер з питань освіти, творчого мислення та інновацій, чий виступ на конференції TED має понад п’ятдесят мільйонів переглядів.

Чи існує суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей?

За Ю.С. Митрофановою, “… реальність дитинства суперечить публічній риториці, у межах якої затверджується, що «усе найкраще – дітям», «суспільство повинно діяти, перш за все, в інтересах дітей», «діти – це наше майбутнє».  Це публічна риторика, так як складно собі уявити суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей, а потім потреби дорослих. Такого суспільства не може існувати в принципі, тому що доросла людина навіть фізично навряд чи зможе відтворити собі подібну, якщо не будуть задоволені її основні фізіологічні потреби.  Отже, суспільства, в якому на перший план ставиться задоволення потреб дітей, а потім потреб – дорослих – не існує, кажучи мовою Е. Дюркгейма, це суспільство аномії, або, використовуючи термінологію Т. Мора, суспільство утопії. Тому, можливо хоча б чесніше буде визнати, що це всього лише риторика, яка має дуже опосередковане відношення до повсякденного життя. І в реальності при побудові конкретних заходів у просторі дитинства виходити не тільки з бажаного, але і враховувати конкретні умови дорослішання дітей. І тоді, можливо згадувати про дитинство, суспільство буде не тільки тоді, коли йому самому загрожує небезпека, а в сучасному суспільстві, це, перш за все, небезпека його просто фізичного зникнення, але і в звичайному повсякденному житті, створюючи умови для найбільш оптимального розвитку дітей”.

Джерело:

Митрофанова С.Ю.*  Парадоксы   пространства  детства

http://region.3ebra.com/generation/publications/publication30/

Використано ілюстрацію Сари Джироні Карневалє “Психологічне насилля над дітьми. Чудовисько”.

Почитаємо? Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини. Сіґел Деніел, Брайсон Тіна.

Сіґел Деніел, Брайсон Тіна. Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини / пер. з англ. Ірина Борщ. — К. : Наш формат, 2017.  192 с.

Автори:  Деніел Сіґел — доктор медичних наук, професор клінічної психіатрії Медичної школи Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, один із керівників Дослідницького центру усвідомленості, дослідник Центру культури, мозку та розвитку, виконавчий директор Інституту Майндсайт.  Тіна Брайсон — докторка філософських наук психотерапевтка Асоціації дитячих і підліткових психологів Аркадії, Каліфорнія, директорка з роботи з батьками Інституту Майндсайт.

Про книгу:

Зрозуміти, як працює мозок, — нескладно. Навіть більше — це під силу дітям. У цьому переконані психотерапевти Ден і Тіна, які проведуть вас лабіринтами лівої і правої півкуль, піднімуться з нижнього поверху мозку на верхній, знайдуть схованку дитячих страхів та навіть зазирнуть у свідомість.

Захопливий текст і цікаві сюжетні ілюстрації допоможуть навіть дошкільнятам зрозуміти себе, свої почуття та поведінку, отже, навчать їх самоконтролю.

Приємним бонусом є  шпаргалка для педагогів і батьків, яка зорієнтує, як застосовувати ідеї видання залежно від віку дитини (від народження і до 12 років).

Дванадцять дієвих стратегій підкажуть, як виховати успішних, турботливих, упевнених у собі дітей.

 

 

Стрес в дитячому віці сприяє прискореному дорослішанню мозку, а в підлітковому – навпаки

Лонгітюдне дослідження, що тривало 20 років і охопило 39 індивідів, показало, що, якщо дитина переживає стрес у віці 0-5 років, її мозок дорослішає швидше, а якщо у віці 14-17 років, – спостерігається протилежний ефект, дорослішання сповільнюється.

Більш докладно можна почитати тут:

Стресс в детском возрасте способствует ускоренному взрослению мозга, а в подростковом — наоборот

https://www.eurekalert.org/pub_releases/2018-06/run-bmf061418.php,

https://www.medicaldaily.com/childhood-stress-can-cause-faster-brain-maturity-during-adolescence-424806,

https://www.news-medical.net/news/20180615/Accelerated-brain-maturation-linked-to-stress-in-childhood.aspx