Архіви категорій: Книжкова полиця

Вірші Миколи Вінграновського для дітей: “Ще імені твого не знають солов’ї, ще імені твого не чули квіти”

Вінграновський Микола Степанович  (7.11.1936-26.05.2004) – український письменник, режисер, актор, сценарист і поет.

У всьому неповторний і талановитий, він і для дітей написав розкуті, вільні від штампів, дотепні, мелодійні поезії, які вже давно «прописалися» в читанках, збірниках з позакласного читання. За своєю формою його вірші іноді нагадують народнопісенну творчість.  Поезії М. Віграновського розвивають художнє мислення дитини, збуджують у неї потяг до власної творчості.
Уперше познайомилась із поезією для дітей Миколи Вінграновського, використав його вірш для своєї дисертації із граматики дитячого мовлення.  Його вірші виявилися найбільш продуктивними для активізації самостійної мовленнєвої діяльності дітей.
Наприклад:  У ластівки – ластовенятко, в шовковиці – (шовковенятко), 
В гаю у стежки – (стеженятко), у хмари в небі – (хмаренятко),
В зорі над садом – (зоренятко), вже народилися. Лиш зажурилися старезна скеля над урвищем та дуба зсохле стовбурище.

                                                                                  (М. Вінґрановський)

Вірші Вінграновського для дітей тут: 

 

http://abetka.ukrlife.org/virshi_dytynstva28.html

Почитаємо: Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями

Ендрю Смарт «Про користь ліні:

Інструкція з продуктивного нічогонероблення»:

“… Забавно, але в культурі, одержимою оптимізацією дитячого розвитку, виявляється все більше підтверджень того, що відсутність цілей, що накладаються ззовні, відіграє вирішальну роль у розвитку мозку.  Завдяки постійним зовнішнім вимогам і заняттям, в яких діти змушені брати участь, а також  із- за незліченних годин, проведених з девайсами, у наших чад залишається все менше часу на самоспостереження, осмислення соціальних подій і емоційних відгуків, на рефлексію.

Більш того, у дітей, як і у багатьох дорослих, може розвинутися неприйняття неробства. І тоді, залишившись наодинці з собою, вони відчувають почуття, яке виникає у того, хто палить,  а саме: суму за цигаркою, метушливий відчай. Дитина шукає зовнішню стимуляцію в  девайсах, в схваленні педагогів та інших дорослих.

У статті «Відпочинок – не дрібничка: вплив мережі пасивного режиму роботи мозку на розвиток і освіту людини» психологи Мері Хелен Іммордіно-Янґ, Джоанна Крістодулу і Ванесса Сінґх припустили, що занурення в мрії та інші стани, що супроводжуються неуважністю, відіграють найважливішу роль в розвитку соціальних навичок. Автори проаналізували дослідження мережі пасивного режиму роботи мозку за останні десять років і обговорили вплив цієї структури на ранній розвиток і навчання людини. Вони стверджують, що, якщо життя дитини наповнене систематично високими вимогами утримувати увагу на зовнішніх об’єктах, у неї буде порушено розвиток здатності до рефлексії, до осмислення досвіду та формуванню зв’язків між спогадами і поточними подіями. Дитячому мозку потрібен час, щоб осмислити події дня, пов’язати їх між собою і вписати в ширший внутрішній контекст своєї особистості. Цей процес здійснюється лише в неробстві. Дітям щодня потрібно надовго відволікатись від зовнішнього світу з його вимогами й очікуваннями. Можливо, для зміцнення душевного здоров’я майже все дитинство повинно бути віддано мріям, безцільним іграм і безтурботні радості.

Іммордіно-Янґ та її колеги пишуть, що навички «конструктивної внутрішньої рефлексії» благотворно позначаються на емоційній компетентності дітей і їхньому загальному самопочутті.  Проте, коли увагу дитини весь день спрямовано ззовні, її здатність розуміти, «яке значення все це має для світу в цілому і для мого життя зокрема», слабшає. Так само, як м’язам потрібен час, щоб відновитися після тренування, мозку потрібен перепочинок, щоб прийти в себе після контактів із зовнішнім світом.

Сучасне покоління студентів в елітарних університетах готують, організують, натаскують і спрямовують, не залишаючи їм часу задуматися про свої справжні інтереси. Більш того, в статті зазначено, що, коли адміністрація Гарварду планує недостатньо заходів для дозвілля, студенти та їхні батьки починають нервувати. Ця божевільна, безперервна активність пригнічує діяльність найважливішої нервової мережі мозку. Відомо, що депресія і тривожність пов’язані з аномальною роботою мережі стану спокою. Поки ще не зроблено значного дослідження, що об’єднує ці проблеми, але автор переконаний, що цілком можливо довести: те, що ми виховуємо дітей гіпер змагальними трударями, в майбутньому вдарить по їх душевному та фізичному здоров’ю.

В істеричній гонці за грошима і статусом, в змаганнях за робочі місця, яких не вистачає, в інтригах заради підвищення по службі, у спробах зліпити з дітей геніїв в спорті та навчанні, розпланувати життя до секунди – ми придушуємо природну здатність мозку осмислювати те, що відбувається. Адже саме ця вражаюча здатність  ґрунтом справжньої і глибокої творчості. Є все очевиднішим, що цей процес неможливий без перебування мозку в стані спокою”.

Джерело: Ендрю Смарт «Про користь ліні: Інструкція по продуктивному нічогонероблення»
https://bookmate.com/books/NkSnd2oC

Осіннє багатство

Осіннє багатство
Маю я вдома осінню скарбничку,
В неї складаю всілякі дрібнички:
Каштанчиків кілька і жолудів трішки, 
Листочок кленовий і пару горішків,
Ще чорну з зеленим відливом пір‘їну
Й чорвоне намисто із горобини.
Таке от багатство по-троху збираю
Коли по осінньому парку гуляю.
(С) Ніколенко Вікторія     06.10.18

Ілюстратор – Євгенія Двоскіна.

Сторінка ілюстратора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100001998902797

Сторінка автора віршів на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100024263767871&__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARCo9VgYfkwxK5OJTeb1-f8grak5MiF5OHNbASDEgE-M5TZgQ97XaCG9k2PTQM8Q0c79YM1iWQEIScY4&hc_ref=ARTCHHtVtgzKqAv_HRsUKoG4hxu-xdypDcFcZRG-KXycyC88h8f252clB7WTN2HpLsQ&fref=nf 

 

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0

Джон Локк: “Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них”

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704 рр.) вважав, що талант вихователів й соціальне середовище, в якому перебуває вихованець, мають вирішальне значення для його особистісного становлення. Наукові погляди Д. Локка щодо впливу освітнього середовища на розвиток дитини висвітлено в філософській концепції, заснованій на принципах емпіризму.

У праці «Думки про виховання» («Some Thoughts Concerning Education», 1693 р.) Джон Локк представив власне переконання щодо спадковості та середовища у процесі формування дитини: «Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них» [1, с. 614].

На думку Д. Локка, психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще немає ніяких записів. Джон Локк зазначав, що «на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню <…> від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу», що свідчить про тверде переконання філософа щодо винятково важливої ролі виховання в розвитку дитини [1, с. 614].

Джерело: Локк Дж. Сочинения в трёх томах: Т. 3./ Дж. Локк – М.: Мысль, 1988.– 668 с.– (Филос. наследие. Т.103).– С. 614.

Цитата: “Мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей”

 «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей».

Напередодні нового навчального року 2018-2019, газета “The Washington Post” опублікувала статтю Сера Кена Робінсона і Теда Дінтерсміта “Сім запитань, які варто поставити вчителю на перших батьківських зборах”:
1. Як те, що моя дитина вивчатиме, буде пов’язане з реальним світом?
2. Як оцінюватимуть мою дитину?
3. Чи визначатиме моя дитина свої цілі самостійно?
4. Чи важливо школі/вчителю, щоб дитина була зацікавлена тим, що відбувається на уроці?
5. Які навички та світогляд моя дитина розвиватиме під час цього шкільного року?
6. Як саме школа створює здорове і налаштоване на підтримку середовище?
7. Скільки часу дитина витрачатиме на підготовку до стандартизованих тестів?
Довідково: Сер Кен Робінсон – відомий у всьому світі експерт і публічний спікер з питань освіти, творчого мислення та інновацій, чий виступ на конференції TED має понад п’ятдесят мільйонів переглядів.

Чи існує суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей?

За Ю.С. Митрофановою, “… реальність дитинства суперечить публічній риториці, у межах якої затверджується, що «усе найкраще – дітям», «суспільство повинно діяти, перш за все, в інтересах дітей», «діти – це наше майбутнє».  Це публічна риторика, так як складно собі уявити суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей, а потім потреби дорослих. Такого суспільства не може існувати в принципі, тому що доросла людина навіть фізично навряд чи зможе відтворити собі подібну, якщо не будуть задоволені її основні фізіологічні потреби.  Отже, суспільства, в якому на перший план ставиться задоволення потреб дітей, а потім потреб – дорослих – не існує, кажучи мовою Е. Дюркгейма, це суспільство аномії, або, використовуючи термінологію Т. Мора, суспільство утопії. Тому, можливо хоча б чесніше буде визнати, що це всього лише риторика, яка має дуже опосередковане відношення до повсякденного життя. І в реальності при побудові конкретних заходів у просторі дитинства виходити не тільки з бажаного, але і враховувати конкретні умови дорослішання дітей. І тоді, можливо згадувати про дитинство, суспільство буде не тільки тоді, коли йому самому загрожує небезпека, а в сучасному суспільстві, це, перш за все, небезпека його просто фізичного зникнення, але і в звичайному повсякденному житті, створюючи умови для найбільш оптимального розвитку дітей”.

Джерело:

Митрофанова С.Ю.*  Парадоксы   пространства  детства

http://region.3ebra.com/generation/publications/publication30/

Використано ілюстрацію Сари Джироні Карневалє “Психологічне насилля над дітьми. Чудовисько”.

Почитаємо? Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини. Сіґел Деніел, Брайсон Тіна.

Сіґел Деніел, Брайсон Тіна. Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини / пер. з англ. Ірина Борщ. — К. : Наш формат, 2017.  192 с.

Автори:  Деніел Сіґел — доктор медичних наук, професор клінічної психіатрії Медичної школи Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, один із керівників Дослідницького центру усвідомленості, дослідник Центру культури, мозку та розвитку, виконавчий директор Інституту Майндсайт.  Тіна Брайсон — докторка філософських наук психотерапевтка Асоціації дитячих і підліткових психологів Аркадії, Каліфорнія, директорка з роботи з батьками Інституту Майндсайт.

Про книгу:

Зрозуміти, як працює мозок, — нескладно. Навіть більше — це під силу дітям. У цьому переконані психотерапевти Ден і Тіна, які проведуть вас лабіринтами лівої і правої півкуль, піднімуться з нижнього поверху мозку на верхній, знайдуть схованку дитячих страхів та навіть зазирнуть у свідомість.

Захопливий текст і цікаві сюжетні ілюстрації допоможуть навіть дошкільнятам зрозуміти себе, свої почуття та поведінку, отже, навчать їх самоконтролю.

Приємним бонусом є  шпаргалка для педагогів і батьків, яка зорієнтує, як застосовувати ідеї видання залежно від віку дитини (від народження і до 12 років).

Дванадцять дієвих стратегій підкажуть, як виховати успішних, турботливих, упевнених у собі дітей.

 

 

Стрес в дитячому віці сприяє прискореному дорослішанню мозку, а в підлітковому – навпаки

Лонгітюдне дослідження, що тривало 20 років і охопило 39 індивідів, показало, що, якщо дитина переживає стрес у віці 0-5 років, її мозок дорослішає швидше, а якщо у віці 14-17 років, – спостерігається протилежний ефект, дорослішання сповільнюється.

Більш докладно можна почитати тут:

Стресс в детском возрасте способствует ускоренному взрослению мозга, а в подростковом — наоборот

https://www.eurekalert.org/pub_releases/2018-06/run-bmf061418.php,

https://www.medicaldaily.com/childhood-stress-can-cause-faster-brain-maturity-during-adolescence-424806,

https://www.news-medical.net/news/20180615/Accelerated-brain-maturation-linked-to-stress-in-childhood.aspx

Дайте дитинству дозріти в дітях, або хто такі “Скоростиглі діти”

Свого часу  Жан-Жак Руссо (1712-1778),  французький філософ-просвітитель, політичний мислитель, письменник, поет, драматург, теоретик мистецтва, який своїми творами заклав фундамент радикальної і масштабної реформи педагогіки XVIII – XIX ст., писав: “Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. Якщо ми хочемо порушити цей порядок, ми зробимо скоростиглі плоди, які не матимуть ані зрілості, ані смаку і не забаряться зіпсуватися: у нас вийдуть юні доктора і старі діти. У дітей своя власна манера бачити, думати і відчувати, і немає нічого необачного, як бажати замінити її нашою … Дайте дитинству дозріти в дітях“.

Джерело: Из книги «Эмиль, или О воспитании», 1762 год

Кащенко Всеволод Петрович (1908 г.), видатний педагог і дефектолог, орендував будинок в Москві з метою створення школи-санаторію для «виняткових» дітей. На думку Кащенко В.П., до розряду «виняткових» потрапляють не тільки діти з інтелектуальними або фізичними порушеннями, а й «обдаровані», а також «скоростиглі» діти.
Кащенко називав «скоростиглими» дітей, які виховувалися в умовах надмірної стимуляції з боку дорослих.
Чинниками, що викликають «скоростиглість»,  за В.П.Кащенко, є: раннє навчання, постійне «зайняття» дитини дорослими.
До корекції дитячої скоростиглості  В.П.Кащенко відносить такі підходи: змінити виховання; відмовитися від «зайняття» дитини дорослими; менше панькатися з дитиною, виховувати; не заважати, не перешкоджати і штучно не прискорює природний розвиток; педагог – обережний лікар.

Джерело: Кащенко В.П. Педагогическая коррекция: Испр. недостатков характера у детей и подростков: Кн. для учителя. – 2-е изд.—М.: Просвещение, 1994.—223 с.