Плем’я «БаБемба»: об’єднують свої зусилля, щоб підняти того, хто впав

На півдні Африки є таке плем’я «БаБемба», яке має цікавий звичай.

Коли хтось із племені здійснює поганий вчинок, вони приводять його в центр поселення оточують натовпом і впродовж декількох днів згадують все добре і гарне, що людина зробила і дякують їй за це. Члени племені «БаБемба» вважають, що кожна людина приходить у Всесвіт гарною, вона такою народжується.  Кожна хоче любові, щастя, миру, безпеки. Але іноді в гонитві за цими цінностями людина робить помилку. Плем’я бачить у цих помилках сигнал, крик про допомогу.

Саме тоді вони об’єднують свої зусилля, щоб підняти того, хто впав, відновити його в своїй істинній природі й нагадати йому, хто він є насправді.
Може є сенс взяти цей звичай на озброєння у африканців?…

За матеріалами журналу “Вокруг света”.

https://www.facebook.com/vokrugsveta/

Ранній розвиток дитини у сутнісному поданні: виступ акад. І.Д.Беха

Бех І.Д.,
доктор психол. наук,
дійсний член НАПН України,
директор Інституту проблем
виховання НАПН України

РАННІЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ У СУТНІСНОМУ ПОДАННІ
Ранній розвиток у психолого-педагогічній науці правомірно асоціюється з ранніми періодами дитинства, і якраз у такому ключі ми нині маємо більш-менш детальні наукові уявлення, що проливають світло на цю проблему. Вона набуває особливої актуальності, коли наша освіта істотно трансформується у плані її якісних змін у кожному виховному періоді.
Дошкільний вік у цьому контексті виразно особливий, оскільки педагогічний досвід і багаточисельні дослідження свідчать про те, що у дітей у цьому віці існують надзвичайно великі психофізіологічні резерви і що в дошкільні роки за сприятливих умов життя і виховання інтенсивно розвиваються різного роду практичні, розумові і художні здібності, починають формуватися перші моральні уявлення, почуття і звички, виробляються риси характеру. Звідси як у цьому віці здійснюється освітній процес дитини, багато в чому залежить її майбутнє.
Відповідно сучасним психолого-педагогічним положенням про провідну роль навчання і виховання у розвитку особистості в наших дошкільних установах здійснюється систематична освітня робота, за різних програм, спрямована на навчання дітей елементарним знанням і вмінням, на розвиток їх здібностей, на формування моральних якостей дитячої особистості.
Заслуговує уваги той факт, що вихованці дитячих установ під впливом систематичної освітньої роботи досягають у середньому більш високого розвитку, ніж їхні ровесники, які виховуються лише у сімейних умовах. Це по-перше. По-друге, за певних умов дошкільники можуть засвоювати такі знання, оволодівати такими способами розумових дій, набувати такі морально-вольові якості, які раніше вважались недоступними дітям цього віку.
Йдеться, таким чином, про організацію життєдіяльності дитини-дошкільника на психологічному оптимумі. Це означає, що заперечуючи штучну акселерацію психічного розвитку дитини, слід повсюдно збагачувати цей розвиток. Якраз у цьому полягає сутність психолого-педагогічної доктрини ампліфікації, яка у різних варіантах модифікації реалізується у нинішніх соціальних умовах функціонування дошкільної освіти.
Означена доктрина ґрунтується на чіткому врахуванні закономірностей розвитку психіки індивіда. До таких у першу чергу відноситься нерівномірність психічного розвитку. Її сутність полягає у тому, що навіть за найсприятливіших умов навчання і виховання різні психічні процеси не розвиваються рівномірно, одні передують, інші – відстають. Наприклад, граматичне мислення може сформуватися тільки на основі вже сформованої здібності мислити абстрактно, предметному мисленню передує процес сприймання і уявлення.
Друга закономірність психічного розвитку – системність. По мірі розвитку психіки утворюються психологічні системи. Так, формуються логічна (тобто мисленева пам’ять), мовлення і мислення об’єднуються у мовленнєве мислення. Пластичність і компенсація – третя закономірність розвитку психіки. Ця властивість визначається цілеспрямованими змінами психіки індивіда, способами навчання і виховання, заміщенням однієї функції другою за слабкості чи дефектності розвитку останньої.
Доктрина ампліфікації на своєму організаційно-програмному рівні виходить з того, що оптимальні педагогічні умови для реалізації потенційних можливостей маленької дитини, для її гармонійного розвитку створюються не шляхом форсованого надраннього навчання, спрямованого на скорочення дитинства, на передчасне перетворення малюка у дошкільника, дошкільника у школяра і т.д. Необхідно, навпаки, широке розгортання і максимальне збагачення змісту специфічно дитячих форм пізнавальної, ігрової, практичної й зображувальної діяльності, а також спілкування дітей між собою і з дорослими. На їхній основі повинно здійснюватись цілеспрямоване формування тих цінних душевних властивостей і якостей, для виникнення яких створюються найбільш сприятливі передумови у ранньому дитинстві.
Практично ранній розвиток дитини пов’язаний з формуванням здібності сприймати предмет цілісно, тобто системно, встановлюючи зв’язки між окремими властивостями предметів чи між самими предметами. Так, дітям стають доступні зв’язки, наприклад між температурою і агрегатним станом речовини, зовнішніми умовами і ростом рослин, образом життя тварини і будовою його тіла і т.д. Змістовні уявлення, що при цьому формуються у дитини, несуть зародок тих наукових понять, які повинні скластися на наступному віковому ступені під впливом шкільного навчання.
Особлива сфера, яка виражено презентує ранній розвиток дитини, формування першопочаткових наукових понять на основі відповідних предметно-перетворювальних дій пізнавальної спрямованості. Такі дії як предметні способи мислення відкривають дошкільникові істотні властивості відношення, характерні для логіко-математичного осмислення оточуючої дійсності.
Істотним є те, що використання інноваційних методів навчання дозволяє не лише виробити у дітей на ранніх ступенях їхнього вікового розвитку відому сукупність, хоча ще й не досить досконалих вмінь читання і рахунку, художньо-зображувальних способів, а й розвинути у них широке орієнтування у сфері мови, кількісних відношень, мистецтва, міжособистісних взаємин.
Дослідження свідчать також, що за відповідної організації життя і діяльності дітей у них ще у дошкільному віці можуть бути сформовані такі соціальні мотиви поведінки і розвинені такі почуття, виникнення яких раніше відносили до значно пізніших стадій онтогенезу.
Відмітимо таку розвивально важливу закономірність. За відповідної організації групової діяльності дітей, спрямованої на досягнення соціально значущого результату, і яка вимагає співробітництва, взаємодопомоги, у них досить рано починають формуватися простіші суспільні мотиви поведінки, які спонукають дотримуватися відомих моральних норм поведінки не під впливом зовнішніх спонук, а за своєю власною ініціативою, за внутрішнім переконанням.
У зв’язку з цим істотно змінюється характер емоційних переживань дитини й їхня регулююча роль у поведінці. На зміну більш примітивних емоцій задоволення чи незадоволення виникають початки вищих, специфічно людських моральних, естетичних і інтелектуальних почуттів, які спонукають дитину переходити до більш складних і більш соціально значущих видів діяльності.
Ранній розвиток дитини – її право на безумовне цілісне вдосконалення видаватиметься оптимальним, коли педагоги-вихователі у своїй практичній освітній діяльності розрізнятимуть тісно пов’язані, але все ж не тотожні і такі, що часто змішують, процеси функціонального і власне вікового розвитку дитини. Процес функціонального розвитку, який може спостерігатися у дітей різного віку, є результатом засвоєння дитиною певних знань і способів розумових дій, за допомогою яких ці знання дитина відкриває і засвоює. Вони входять у її досвід, який вона доцільно використовує у різновидах власної діяльності та спілкування.
Віковий розвиток характеризується глобальною перебудовою дитячої свідомості, особливо мислення, пам’яті, комунікативних процесів, які утверджують хід вікового розвитку дитини і сигналізують про перехід на новий ступінь вікового розвитку.

Джерело: https://www.facebook.com/ipv.org.ua/?hc_ref=ARQBORsDPjQ_vTb-giuMVapJDW_Tv3zdz_5d3fSUvo4m2JivVzBHJQshJ8C2ZIu6bBs&fref=nf

Дайте дитинству дозріти в дітях, або хто такі “Скоростиглі діти”

Свого часу  Жан-Жак Руссо (1712-1778),  французький філософ-просвітитель, політичний мислитель, письменник, поет, драматург, теоретик мистецтва, який своїми творами заклав фундамент радикальної і масштабної реформи педагогіки XVIII – XIX ст., писав: “Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. Якщо ми хочемо порушити цей порядок, ми зробимо скоростиглі плоди, які не матимуть ані зрілості, ані смаку і не забаряться зіпсуватися: у нас вийдуть юні доктора і старі діти. У дітей своя власна манера бачити, думати і відчувати, і немає нічого необачного, як бажати замінити її нашою … Дайте дитинству дозріти в дітях“.

Джерело: Из книги «Эмиль, или О воспитании», 1762 год

Кащенко Всеволод Петрович (1908 г.), видатний педагог і дефектолог, орендував будинок в Москві з метою створення школи-санаторію для «виняткових» дітей. На думку Кащенко В.П., до розряду «виняткових» потрапляють не тільки діти з інтелектуальними або фізичними порушеннями, а й «обдаровані», а також «скоростиглі» діти.
Кащенко називав «скоростиглими» дітей, які виховувалися в умовах надмірної стимуляції з боку дорослих.
Чинниками, що викликають «скоростиглість»,  за В.П.Кащенко, є: раннє навчання, постійне «зайняття» дитини дорослими.
До корекції дитячої скоростиглості  В.П.Кащенко відносить такі підходи: змінити виховання; відмовитися від «зайняття» дитини дорослими; менше панькатися з дитиною, виховувати; не заважати, не перешкоджати і штучно не прискорює природний розвиток; педагог – обережний лікар.

Джерело: Кащенко В.П. Педагогическая коррекция: Испр. недостатков характера у детей и подростков: Кн. для учителя. – 2-е изд.—М.: Просвещение, 1994.—223 с.

 

 

Науковий факт: Діти звикають до мови ще в утробі матері

Діти звикають до мови ще в утробі матері. Немовлята здатні визначити рідну мову вже за  пару годин після народження.

Дослідники провели експеримент, в якому записали звуки рідної мови і програли їх декільком немовлятам, яким було не більше 20 годин від народження. За допомогою датчиків учені вивчали реакцію дітей, і, як з’ясувалося, діти реагують на рідну та іноземну мову абсолютно по-різному.

Джерело: 

http://www.washington.edu/news/2001/05/29/babies-have-a-different-way-of-hearing-the-world-by-listening-to-all-frequencies-simultaneously/

Пишемо есе з теми «СУЧАСНИЙ СВІТ НАВКОЛО МЕНЕ: МОЄ МІСЦЕ В НЬОМУ»

Матеріали до практичного заняття

 (адаптовано проф. К.Л.Крутій для роботи

зі студентами спеціальності «Дошкільна освіта»)

 

ЯК НАПИСАТИ ЕСЕ

 Есе (від франц. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого обсягу і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання та свідомо не претендує на вичерпну відповідь.

Есе є публіцистичним твором, що пропонує роздум над якоюсь нетривіальною проблемою, есе пропонує індивідуальну позицію автора.

МЕТА есе – розвиток навичок самостійного творчого мислення та письмовий виклад власних думок.

Есе – це зв’язний текст, що відображає позицію автора з якої-небудь актуальній проблемі. В даному випадку з проблеми організації дошкільної освіти.

Мета есе – висловити свою точку зору на стан і процеси модернізації дошкільної освіти, використання нових форм і підходів до виховання, навчання, розвитку дітей дошкільного віку.

Далі за посиланням можна безкоштовно завантажити матеріали щодо написання есе з теми

«СУЧАСНИЙ СВІТ НАВКОЛО МЕНЕ: МОЄ МІСЦЕ В НЬОМУ»

Матеріали до практичного заняття Як написати есе

Цікавий матеріал щодо значущості есе в освітньому процесі вишу:

https://newtonew.com/opinion/essays-that-learn-you-to-think

 

Вправа «Стрічки» для роботи зі студентами спеціальності «Дошкільна освіта»

Вправа «Стрічки»

(автор – В. Сатир)

 Адаптовано – К.Крутій для роботи зі студентами

спеціальності «Дошкільна освіта»

 

Матеріал: 6 стрічок однакової довжини, але менше ніж 1 м кожна.

Запрошуються 2 учасники – на ролі дитини і мами.

Інструкція:

Викладач звертається до одного зі студентів і каже: “Уяви, що ти дитина, якій вже виповнився рік, а це – твоя мама.

Усі родичі дуже чекають першого слова, цікавляться, чи говорить вже дитина.  Проходить зовсім небагато часу, ти починаєш говорити все більше і більше, ставити багато запитань. І ось настає той час, коли хтось із батьків скаже: «Закрий рот!», а щоб не казала нічого «зайвого», про всяк випадок дитинці рот закриваємо стрічкою».

Викладач: «Мама природно любить тебе і намагається робити все для твого блага! Батьки турбуються за тебе. Ти ж уже почала ходити. Ось ми вийшли гуляти на вулицю, ти не слухаєшся, а раптом ти від матусі втечеш? І що тоді вона буде робити? Отже, тільки з любові до тебе, зав’яже матуся тобі ніжки, щоб ти не втікла. Але ти знай – це вона робить тільки з любові до тебе!».

З цими словами «мама» перев’язує щиколотки «дитини» стрічкою.

Оскільки дитина підростає і починає все чіпати, мацати, роняти, викладач приблизно з таким же текстом пропонує зав’язувати стрічками ручки «дитини». Потім – стрічкою зав’язуються очі (щоб дитина, не дай Боже, не побачила нічого «зайвого»), вуха (щоб нічого не почула «зайвого» – сварки батьків, не літературні слова тощо).

Оскільки дитину пора віддавати до садочка, мама прив’язує їй стрічку на шию, з тим, щоб віддати вільний кінець іншим дорослим – вихователькам, щоб дитина була «на прив’язі» поруч і  слухалась.

Коли зав’язано всі стрічки, запропонуйте «дитині» прислухатись до себе. Запитати в «дитини»,  яка стрічка їй найбільше, яку б вона в першу чергу хотіла зняти і чому.  Запитання до «мами»: яку стрічку було найважче зав’язувати і чому? Яку не хотілось зав’язувати?

Наприкінці вправи знімаються по черзі всі стрічки.

 

Примітка: якщо вправу проводити для батьків молодших підлітків, можна використовувати ще й інші стрічки: дитина підростає, починає висловлювати багато почуттів і їй зав’язують груди, пізніше, коли з’являється інтерес до сексуальної сфери, зав’язують стрічку на стегнах.

Запропонувати студентам замислитись:

  • У яких сферах у вас у дитинстві було найбільше обмежень?
  • Від кого ви їх отримали? Як вони звучали? В якому віці ви їх почули? Чи актуальні вони зараз?
  • Чи допомагали ці обмеження вам в житті?

 

Запропонувати зробити висновок за змістом вправи.

Лепбук як дослідницький проект дошкільника

Лепбук як дослідницький проект дошкільника

 

 

У дослівному перекладі з англійської «лепбук» (lapbook) означає «наколінна книга» (lap – коліна, book – книга).

Лепбук або як його ще називають інтерактивна тематична тека – це саморобна паперова книжечка з кишеньками, дверцятами, віконцями, рухливими деталями, які дитина може діставати, перекладати, складати на свій розсуд. У ній збирається матеріал з якоїсь певної теми. При цьому лепбук – це не просто виріб. Це прикінцевий етап самостійної дослідницької роботи, яку дитина виконала  під час знайомства з певною темою. Щоб заповнити теку, дитині потрібно буде виконати певні завдання, провести спостереження, презентувати матеріал.

Створення лепбуку допоможе збагатити, закріпити і систематизувати інформацію, а розглядання теки в подальшому дозволить швидко освіжити в пам’яті цікавий матеріал.

Етапи створення лепбуку:

  1. Вибір теми.
  2. Складання плану майбутнього лепбуку.
  3. Малювання макету теки.
  4. Створення лепбуку в натуральний розмір.

У результаті роботі з лепбуками в дошкільків розвиваються універсальні вміння, а саме: планувати майбутню деяльність; домовлятися з однолітками; розподіляти обов’язки; шукати потрібну інформацію, узагальнювати та системтизувати; самостійно  пояснювати; приймати власні рішення,  спираючись на надбані знання і вміння;  використовуючи усне мовлення, висловлювати своє бажання.

Є сенс запланувати спільну діяльність з виготовлення індивідуальних лепбуков, виходячи з інтересів кожної дитини. Упродовж певного часу виготовляється тека, а потім  її презентують дітям, результатом буде серія лепбуків. Отже, лепбук може бути продуктом дослідницької діяльності дитини.

Рекомендований вік занять із лепбуком – 5 років і вище. Діти 7-8 років  можуть цілком самостійно придумувати і робити свої власні лепбуки.

Для дітей старшого дошкільного віку це варіант проектної діяльності, коли треба продумати зміст і послідовність наповнення теки.

Лепбуки можна робити як індивідуально (дома з батьками), так і на груповому занятті. У разі роботи з групою дітей можливі два варіанти: або вихователька розподіляє завдання між дітьми, і всі разом збирають і заповнюють одну теку, або показує послідовність дій, а діти з його допомогою роблять кожен свій екземпляр лепбуку.

Розмір готового лепбука  є стандартним – папка А4 в складеному вигляді та А3 у відкритому вигляді.

Цей розмір ідеально підходить, щоб дитина могла самостійно працювати з лепбуком: тримати його в руках, малювати, писати, виконувати завдання в ньому, а після занять поставити теку на полицю або покласти в шафку (рюкзачок, якщо буде заповнювати вдома).

За посиланням можна більш детально познайомитись із типами лепбуків і технологією їх виготовлення:

http://www.tavika.ru/p/blog-page_5.html

 

Шиємо м”яч ТАКАНЕ: покрокова інструкція

М’яч ТАКАНЕ – це Монтессорі-посібник для дітей першого року життя.

М’яч розвиває координацію дитини і стимулює її до руху. Зробити це посібник своїми руками просто.

Дотримуйтесь покрокової інструкції, і у вас все вийде: http://amp.gs/YvAd
Детальніше про м’ячі  ТАКАНЕ  написано тут:

http://amp.gs/YvAO

Автор: Юрій Фільов

Семантичний конспект як основа для складання дидактичного синквейну

Завдання для студентів:

  1. Скласти семантичний конспект до статті К.Л.Крутій, Н.В.Гавриш «Модернізація освіти – прогрес, а не імітація руху» (Дошкільне виховання. – 2015 . – № 7. – С. 6-10).
  2. Скласти дидактичний синквейн до семантичного конспекту.

стаття Крутій

До п. 1. Інформативно:

Конспект — це виписка із тексту-джерела, яка здійснюється у формі згорнутого і переосмисленого подання інформації. Вона відтворює не лише головні ідеї тексту, що конспектують, але й зв’язок між ними. Стиль написання конспекту має бути наближений до оригіналу.

Семантичний конспект – це завжди закінчена і єдина думка, яка передається одним реченням, або висловлюванням. По суті справи, семантичні факти виконують роль одиниць знань предметної області.

Предметом семантичних фактів є поняття, явища, процеси, закони, висновки, причини, слідства, властивості, ознаки тощо.

До п. 2. Інформативно:

Синквейн (від фр. сinquains, англ. сinquain) – п”ятирядкова віршована форма, що виникла в США на початку XX століття під впливом японської поезії.  Уперше цей термін було використано американською поетесою Аделаїдою Крепсі 100 років тому. Вивчаючи японську літературу, вона так надихнулася їх хайку, що вирішила створити нову віршовану форму, яка складається з 5 рядків, кожна з яких містить певну кількість складів.

Згідно її теорії, традиційний синквейн повинен складатися всього лише з 22 складів: 2 з яких у першому рядку, 4 у другій, 6 – у третій, 8 — в четвертій і 2 — у п’ятій.

Уперше цей вид літератури почали застосовувати на практиці в американських школах. Це, так званий, дидактичний синкейн. Від інших видів синквейнов, він відрізняється тим, що не вимагає точного підрахунку складів у кожній сходинці. В його основі лежить смислове навантаження кожного окремо взятого рядка.

Вимоги до дидактичного синквейну:

Перший рядок  це іменник, як правило, ключове слово теми статті.

У другому рядку – два прикметники, що представляють дві найбільш характерних ознаки цього іменника.

Третій рядок – три дієслова, що описують найбільш важливі процеси, що відбуваються з даним іменником.

Четвертий – ключова фраза, найбільш важлива ідея.

П’ятий рядок – знову іменник, але вже резюме або синонім іменника з першого рядка, метафора.

Отже, загальний вигляд сінквейну буде таким:

  • іменник
  • прикметник, прикметник
  • дієслово, дієслово, дієслово
  • ключова фраза
  • іменник.

Приклади дидактичних синквейнів, складених студентами до семантичного конспекту:

 Гавілей Юлія, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Освіта.
  2. Дошкільна, модернізована.
  3. Покращується, прогресує, реформується.
  4. Модернізація освіти – прогрес, а не імітація руху.
  5. Удосконалення.

Надольська Вікторія, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Прогрес.
  2. Позитивний, модернізований.
  3. Покращує, відбувається, оцінюється.
  4. Реформи не відбуваються миттєво.
  5. Реформа.

Якимів Марта, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Дошколята.
  2. Маленькі, допитливі.
  3. Зростають, розвиваються, навчаються.
  4. Діти – квіти Всесвіту.
  5. Щастя.

Ковальчук Оксана, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Реформи.
  2. Позитивні, важливі, соціальнозначущі.
  3. Відбуваються, коригуються, запроваджуються.
  4. Реформи – докорінні перетворення суспільного життя.
  5. Майбутнє.

Перші іграшки малюка – комфортер і «Ду-ду»

Комфортер – це спеціальна перша іграшка малюка, серветка, яка просочена запахом мами. Забавну дрібничку у вигляді зайчика, ведмедика або слоненяти кладуть поруч із мамою під час годування. А коли матусі потрібно відлучитись, комфортер кладуть у ліжечко до дитини. Тканина, просочена маминим запахом, допомагає дитині відчувати себе комфортно. Тому іграшка-серветка і названа «комфортер». Іграшку-серветку можна використовувати не тільки в період грудного вигодовування, а й коли малюк перейде на прикорм. Комфортер сприяє розвитку дрібної моторики завдяки вузликам, лапкам, вушкам і оченятам. Перша іграшка – завжди найулюбленіша. Її можна буде прибрати в пам’ятну скарбничку, в якій зберігаються бірочки з пологового будинку, пучок волосся від першої стрижки та інші милі дрібниці. Чудово, якщо улюблену іграшку малюка мама власноруч пошиє, вишиє чи вигаптує біля вузликів обереги для свого малюка. Тобто наповнить цю річ власною материнською енергетикою.

 


Близькою за призначенням є іграшка-забавка з назвою «Ду-ду». На вигляд – це прямокутний м’який шматочок тканини з вузликами на куточках замість ручок і ніжок, а по серединці голова будь-якої тваринки. За суттю – це замінник мами і маминого тепла на той час, поки та не може перебувати поруч зі своєю дитиною.

Термін «Ду-ду» прийшов до нас із Франції і означає «ніжний-ніжний». В Англії – є утішником, перекладається приблизно як «тішить» або просто «ковдра». В Америці – «ковдра безпеки».

Проте призначення цієї іграшки-забавки одне – у присутності такої іграшки дитина відчуває себе в безпеці, якщо мами немає поруч. Обнявшись з нею, вона скоріше засинає, у подорожі легше переносить зміну ситуації, якщо поруч є дуду. У багатьох країнах такі іграшки прийнято дарувати майбутній мамі ще до народження дитини. Пізніше малюк сам обирає з них улюблену і мама, як правило, купує ще таку ж про запас. На той випадок, якщо ду-ду загубиться або її потрібно буде випрати.

Часто-густо у малят іграшка-забавка асоціюється виключно з будинком. Можна зустріти на вулиці французьку дитину рочків так до 5-6, у неї в руках неодмінно буде або м’яка іграшка, або м’яка ганчірочка з головою м’якої іграшки. У деяких супермаркетах навіть встановлюють великі пластикові контейнери «Втрачені дуду». Власники супермаркетів знають, що без своєї ду-ду дитина може перестати спати, їсти і взагалі радіти світу, то треба обов’язково знайти господаря цієї іграшки.

Отже, давайте створювати власні осучаснені дитячі іграшки-обереги, які будуть не тільки утішниками, але й пам”ятними подарунками дітям.