Архіви категорій: Матеріали до дисципліни “Педагогіка раннього та передшкільного дитинства”

Про важливість відстрочки стискання пуповини для розвитку мозку немовляти

Залишити відповідь

Відстрочка стискання пуповини може принести користь розвитку головного мозку немовляти.

Навіть 5-хвилинна затримка стискання пуповини після народження може допомогти мозку дитини, яка розвивається.

Було проведено невелике дослідження, що фінансується Національним інститутом здоров’я США.

Затримка стискання пуповини дозволяє багатим залізом еритроцитам (фетоцітам) текти з плаценти в кровоносну систему немовляти.

До 4 місяців у мозку немовлят, які піддавалися відстроченому стисканню пуповини, було більше мієліну в мозку, в порівнянні з тими, чиї пуповини були стиснуті впродовж  20 секунд після пологів. Мієлін, який прискорює нейронні зв’язки в мозку, виробляється залізозаледними клітинами мозку.

Джерело: Журнал педіатрії.
https://www.jpeds.com/article/S0022-3476(18)30775-3/fulltext
https://doi.org/10.1016/j.jpeds.2018.06.006

Додатково можна почитати тут:

https://medportal.ru/mednovosti/news/2014/04/17/089newborn/

Організація рефлексії у дітей дошкільного віку

Залишити відповідь

Рефлексія – це відбиття дитячого досвіду в слові, малюнку (образі), фотографії, відео. Вона дозволяє виокремити в потоці гри значущі фрагменти, ситуації, що вказують на перехідні стани, труднощі, поява нового.

Головна умова проведення рефлексії – відсутність рішення в голові педагога (open mind  – відкритий розум,   tabula rasa – чиста дошка).

Регулярна рефлексія є ґрунтом:

  • самостійності,

  • ініціативності,

  • авторства,

  • продуктивної взаємодії.

  1. Діти, граючи на вулиці з мобільними елементами та конструкціями (сходи, трапи, драбини, куби, бочки, мотузки тощо), поступово втрачають до них інтерес. Доводиться або додавати щось нове, або прибирати на час, щоб у дітей виникла потреба повернутися до гри з ними.

  2. Спостерігаючи за дітьми, що грають на вулиці, важливо виокремлювати повторювану дію, яку вони роблять, щоб зрозуміти специфічну потребу дітей в дії (переносити, перевозити, катати, зістрибувати, пролазити, переступати тощо). Виходячи зі спостережень, можливо придумувати нові мобільні форми.

  3. Тимчасова втрата інтересу до гри з мобільними елементами заповнюється регулярної рефлексією, яка дозволяє поглиблювати і розвивати зміст дитячої гри.

  4. Рефлексія може тематично розгортатися в п’яти планах:ризики (від неможливого до посильного) – власні можливості; технічні рішення (від простого до складного і навпаки) – ефективність вирішення; правила (від звичного до цікавого) азарт та інтрига; взаємини (від роз’єднаності до спільності) – власні уподобання; уявлення про себе (рух до моральної усвідомленості) – щирість переживань.

Ці плани можуть виникати спонтанно в розмові вихователя і дітей (їх важливо усвідомлювати).

  1. Рефлексивні запитання носять відкритий характер, важливий точний семантичний план. Так, запитання: Що було? Що робили? Що трапилося? Що сталося? Що створили? – мають різний семантичний обсяг і припускають рух від однозначності до розгорнення.

  2. Важливо в розмові з дітьми йти від наполегливого прагнення домагатися «правильної» відповіді. Розрізняють запитання на кшталт «добре» або «погано» неприпустимими, оскільки свідомо змушують дитину «зчитувати» правильну відповідь, а не пред’являти власну оцінку ситуації. У подібному обговоренні легше говорити мовою метафор, порівнянь.

  3. Запитання з теми «ризики»: Що з тобою сталося? Що було найскладніше? Кому було страшно? Кому теж було страшно? Як так вийшло, що ти все-таки це зробив? А хто помітив, що хтось сьогодні ризикнув? Хто може навчити, як впоратися зі страхом?

  4. Запитання про «рішення»: Що ти (ви) хотів (ли)? А що у тебе не вийшло? А у кого ще не вийшло? Як ти це зробив? Хто тобі допоміг? Що тобі завадило? Що будеш робити завтра? Можеш нас навчити? Хто б хотів цього навчитися?

  5. Запитання про «правила»: Кому сьогодні вдалося домовитися? За якими правилами ви діяли? Хто придумав правила? Які нові правила були сьогодні? Хто був ведучим у грі? У кого не виходить бути ведучим?

  6. Запитання про «взаємовідносини»: У кого був поганий настрій сьогодні? Що можна було зробити, щоб у іншого покращився настрій? Як ми завтра будемо працювати, щоб нікому не зіпсувати настрій? З ким ти грав сьогодні? Як ви домовилися?

  7. Запитання про «моральний аспект»: На що була схожа ваша гра (ваша справа)? Що таке дружба? Навіщо людині вороги? Чому ми думаємо, що людина не впорається і їй потрібна допомога? Що ви відчуваєте, коли беруть ваші речі без дозволу?

Джерело: https://www.facebook.com/sergey.plakhotnikov

Матеріали семінару С. Плахотнікова, травень 2019.

Перше зображення мозку матері та дитини під час поцілунку

Залишити відповідь

Опубліковано перше у світі магнітно-резонансне зображення, яке показує зв’язок матері та дитини. Це зображення нейробіолога Ребеки Саксе (Rebecca Saxe), яка цілує свого двомісячного сина.

Поцілунки викликають хімічну реакцію у мозку, включаючи сплеск гормону окситоцину. Його часто називають «гормоном любові», оскільки він породжує почуття прихильності.

Поцілунки активізують систему «винагород мозку», вивільняючи дофамін, який змушує нас почуватися добре, та серотонін, який допомагає регулювати наш настрій. Також мозок випускає вазопресин, який зв’язує матерів з немовлятами та романтичних партнерів між собою.

Окрім цього, мозок дитини здається темнішим та гладким. Це тому, що в ньому значно менше білої речовини, яка допомагає передавати повідомлення всередині мозку.

Джерело: https://www.facebook.com/nhneurotraining/photos/a.1181834048667712/1183743398476777/?type=3&theater

 

Вона думає, що я – справжній!

Залишити відповідь

Сім’я прийшла до ресторану пообідати. Офіціантка прийняла замовлення у дорослих і потім повернулася до їхнього семирічного сина.
– Що ви будете замовляти?
Хлопчик боязко подивився на дорослих і вимовив:
– Я б хотів хот-дог.
Не встигла офіціантка записати замовлення, як втрутилася мати:
– Ніяких хот-догів! Принесіть йому біфштекс з картопляним пюре і морквою.
Офіціантка проігнорувала її слова.
– Ви будете хот-дог з гірчицею або з кетчупом? – запитала вона хлопчика.
– З кетчупом.
– Я буду за хвилину, – сказала офіціантка і відправилася на кухню.
За столом запанувала гучна тиша. Нарешті хлопчик подивився на присутніх і сказав:
– Знаєте що? Вона думає, що я справжній!

 Джерело:
Де Мелло Энтони.     Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций     Перев. с англ. О. Вишмидта. — К. : “София”, 2004; М. : ИД “София”, 2004.– 240 с.

Можна книгу завантажити звідси:

http://lib.ru/INPROZ/MELLONI_E/smeh.txt

Педагогіка переживань, або педагогіка досвіду

Залишити відповідь

У сучасній освіті використовується так звана педагогіка переживань,  педагогіка досвіду, або експериментальне навчання (Erlebnispädagogik). Її родоначальником у Німеччині вважають педагога і громадського діяча Курта Хана (1886-1974) [1].

На думку Курта Хана, головне завдання освіти – це забезпечення п’яти якостей в людині: допитливості, духу, що не визнає поразки, наполегливості в досягненні мети, готовність до самозречення і, перш за все, уміння співчувати”.

Центральне поняття педагогіки переживань – досвід. Досвід – це те, що людина переживає сама, він індивідуальний і не залежить від впливів інших. Це суб’єктивна, особиста подія в житті людини. У той же час досвід – це той багаж особистості, який вона отримує від зустрічі з реальністю.

Завдання педагога – познайомити дитину зі світом, дати їй можливість зустрітися з незнайомим, невідомим, а то, який сенс, яке забарвлення отримає досвід у внутрішньому світі дитини, залежить тільки від неї самої. Це приватна сфера, вторгатися в яку педагог не має права.

Heckmair і W. Michl дали таке визначення педагогіки переживань: «Ця дія – орієнтований підхід, де молоді люди стикаються з фізичними, психічними і соціальними проблемами, які сприяють розвитку їхньої особистості та надають можливість нести відповідальність за прийняті рішення» [2].

Дослідники сформулювали й основні принципи цієї педагогіки:
Дитина повинна все робити сама, отримуючи безпосередній прямий досвід.
Проблемні ситуації повинні бути реальними, а не штучними (якщо приготування обіду, то зі справжніх продуктів, на цій плиті; багаття – в лісі; скелі – в горах).
Дитина має отримати досвід взаємодії як з природою, так і з суспільством. Для досягнення результату вона має навчитися співпрацювати з іншими людьми.
Досвід спілкування з природою повинен бути як незвичайним (екстремальним, екзотичним), так і повсякденним, тобто дитина повинна навчитися жити в різноманітному світі.
Отримання досвіду повинно бути добровільним. Людина сама визначає, чи хоче вона отримати той чи інший досвід чи ні, чи буде ризикувати чи ні. У неї має бути право вибору.

Джерело:

  1. Hahn K.Reform mit Augenmaß. Ausgewählte Schriften eines Politikers und Pädagogen. von Michael Knoll. Verlag Klett-Cotta, Stuttgart, 1998.
  2. Heckmair B., Michl W.Erleben und Lernen. Einführung in die Erlebnispädagogik. 6. Auflage. Verlag E. Reinhardt, München, 2008.

Біографічні дані:

Курт Хан (нім. Kurt Matthias Robert Martin Hahn, 5 червня 1886 Берлін – 14 січень 1974, Хайлінгенберг) – німецький політик і педагог єврейського походження.

Спостереження за дітьми в Реджіо-підході (для батьків)

Залишити відповідь

 Реджіо базується на спостереженні за дітьми та документуванні.

                                                                      Що дає нам спостереження?

Ви зустрічали батьків, які не розуміють своєї дитини, не можуть з нею впоратися, хоча вона не підліток, а зовсім ще маля?

Чому відбувається так, що найближча людина не розуміє свою ж кровинку?

Тому що модель їх відносин – паралельне співіснування. Дорослий не вникає в діяльність дитини, просто існує поруч з нею.

 Що буде, якщо спостерігати?

Ви будете розуміти свою дитину вже за зміною міміки обличчя, за звуками, якщо вона ще не говорить, за частотою дихання, за її активністю, за поглядом і мовою тіла. І ваша дитина точно так же буде розуміти вас без слів. Достатньо погляду, жесту або зміни інтонації.

 

  • Коли потрібно починати спостерігати?

З народження. З найперших хвилин. Спостерігати і аналізувати, включати інтуїцію.

 

  • Як довго потрібно спостерігати за дітьми, щоб не втрачати зв’язок?

Завжди. Поки ви уважні, поки ви тут і зараз з дитиною, поки не «відфутболюють» її, поки не замінюєте спілкування девайсами, поки не починаєте спілкуватися без відриву від своєї діяльності – ви будете на зв’язку.

На фото: мій запис мовлення та роздумів доньки Даринки (3 р. 8 міс.) та її малюнок.

Були довго в бібліотеці. Роздуми: “Матусю, я ніколи не буду писати дисертацію”.

Я: “Чому, доню?”

Даринка: “Дуже багато треба прочитати книжок, а ще довго стояти в черзі, щоб їх здати!”

Зверніть увагу, як передано перспективу – читачі за столами 🙂 

 

Що робити, якщо зв’язок обірвався?

Повернутися на пару кроків назад.

Відкласти свої справи і приділити час відновлення зв’язку. Тому що зв’язок – це оберіг вашої дитини. Найменше дурниць скоюють ті діти, які впевнені у своїй потрібності, цінності й важливості.

 

Джерело:
Федотова А.Ф. Вдохновлённые Реджио. С чего начать. – Ереван, 2018.   С.39.

Технологія “Осередки затишку (спокою, тиші)”

Залишити відповідь

                                                                   Як створити такі осередки?

Основні параметри осередків:

а) місце розташування – кут зліва від входу в приміщення; б) розмір – висота в 1,5 метрів, діаметр – дозволяє розміститися 2-м дітям, приблизно також 1,5 метрів; в) покриття підлоги – м’яке, суцільне (килим з густим глибоким ворсом, матрасик м’який); г) обов’язкове наповнення – подушечки, ковдри легкі ворсисті, м’які іграшки – Шуршалочки або Теребушки; д) освітлення – м’яке, спокійне (стіни куточка не прозорі, всередині напівморок, оптимально для освітлення використовувати міні-нічники з блакитним, блідо-жовтим світлом; варіант “зоряне небо”); е) можливість включення музики, аудіо-казок, спокійних текстів; ж) колірна гамма куточків спокійна, світла, але завіса не прозора.
Осередок відвідують максимум по 2 дитини, тільки добровільно. Педагог має право увійти тільки за запрошенням дитини.
Під час спостереження важливо враховувати: а) хто з дітей знаходиться в періоді звикання, б) у кого спостерігаються проблеми соціалізації; в) хто відвідує один, хто удвох і з ким; г) чи змінюється емоційний стан після відвідин …
Висновки робляться за підсумками спостережень упродовж мінімум 1 місяця – психологом при спільній бесіді з батьками.
Наповнення осередку затишку:
– ніякої “дихальної гімнастики”; є кульки для надування, шарудіння – то, що допомагає зняти гіпервентиляцію, віддихатися “в себе”;
– нічого прозорого;
– осередки  емоцій створюються окремо! (вони розміщуються праворуч від входу);  максимум – це рукавички емоцій для промовляння, вербалізації стану;
– обов’язково іграшки – Шуршалочки або Теребушки (різноструктурні, різнокольорові, що шарудять);
– рукав примирення – і тільки рукав (сенс рукава в невидимому рукостисканні; через нього ж як через трубу діти дивляться на інших, розмовляють, миряться тощо);
– подушки для обіймання, ковдри (Kuscheldecke);
– подушечки для биття і килимок злості;
– мішечки з ароматами трав (меліса, лаванда) – не плутати з тактильний куточком М.Монтессорі!
– ніяких фото (за бажанням –  фото дитина може взяти зі свого альбому; фото є в ліжечках дітей, в період звикання, але там інша мета.

Джерело:

https://www.facebook.com/hashtag/%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%8E%D1%89%D0%B8%D0%B5_%D0%B1%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%B4%D1%8B?source=feed_text&epa=HASHTAG

Наведу також різні ідеї корекції неробочого шуму, які могли б бути привабливими і мотиваційними для всіх дітей у групі/класі і для всіх мали б спільну користь. Ось деякі з них:

1. Спрей тиші. На пульвізатор наклеїти відповідну мітку з написом “спрей тиші” і «розбризкувати» в разі необхідності. Дітям подобається магія :).

2. Хороший спосіб перервати шум у групі/класі сказати тихим голосом «Якщо ви мене чуєте, плесніть в долоні один раз. Якщо ви мене чуєте, плесніть в долоні два рази.» Або «Хто мене чує, нехай доторкнеться рукою до носа», або назвати іншу подібну дію. Діти, які шумлять, помічають, що інші діти роблять щось і починають прислухатися. Це гарний спосіб привернути їхню увагу.

3. «Балакучі/Магічні» боби/квасолини. Наклейте на велику пластикову ємність позначки із зазначенням призу. Коли кількість квасолин досягне певної позначки клас отримує зазначений там приз. Квасолини маленькі, накопичуються довго) Як наповнюється ємність? Кожна дитина з ранку отримує певну кількість квасолин 5 або 3. Якщо дитина говорить на уроці, чи іншим чином порушує поведінку, вчитель/асистент вчителя бере в неї одну квасолину і повертає в сховище. Можна навіть зробити окрему ємність для цього, щоб наглядно показувати кількість неправильних вчинків. В кінці дня, всі діти зсипають свої збережені квасолини в банку призів. А вчитель в цей час хвалить кожного: «Молодець! Гарна робота!»Діти самі несуть відповідальність за збереження «магічних бобів» протягом дня, слідкують щоб не загубити. Щоб спростити їм цей обов’язок, можна на Алі-Експерсс замовити малесенькі контейнери кожній дитині для зберігання. На фото на банці стоять мітки: додаткова перерва, день кіно, морозиво; можна придумати будь-що.

4. Посада «директор з тиші». Призначаєте одну дитину директором з тиші і даєте їй пісковий годинник, розрахований на 2-3 хвилини. Ця дитина стає перед класом і слідкує, хто як себе поводить і обирає того, хто працює над завданням і поводить себе найтихіше. І тоді ця обрана дитина стає директором з тиші. Кожна дитина хоче побути на місці директора)

5. Можна навчити дітей жестовим знакам тиші. Мотивуючи, що так роблять шпигуни або спецназ. Наприклад, коли під час уроку до дитини починає говорити хтось з однокласників, дитина може прикласти палець до рота і продемонструвати знак «тссс», а потім показати пальцем на завдання яке вона зараз виконує, або на вчителя , який в цей час щось пояснює.

6. Візуальні підказки прийнятного рівня гучності голосу. На фото різні приклади таких підказок. Робите схему рівнів гучності голосу і вішаєте якусь позначку на допустимий зараз рівень. Наприклад: 0-мовчання золото, 1-розмова шпигуна (пошепки), 2-тихий голос для розмов під час групової роботи, 3- гучний голос для відповіді/презентації, щоб чули всі, 4 – будь яка гучність (на перервах, наприклад).

Ідеї з відкритих джерел, здебільшого з лінку: weareteachers.com

Джерело:

https://www.facebook.com/pochta.gm?__tn__=%2CdCH-R-R&eid=ARDTzG3utd35oOlV8GfLYVU35KaaScznhkxOkjMK3JVazNZdgvVO068zizhMBNQ-gWHWPQK3-SDQZKkJ&hc_ref=ARQTDT1b4assmGYBbdJ4qvDy6ppyc4KgxUx9ghLWGwLUrIIxnnR2Nrb8YfaYUBrV6qc&fref=nf&hc_location=group –

Maria Grishko

Коли народжується жінка?

Залишити відповідь

Усі яйцеклітини, які коли-небудь буде виношувати жінка, формуються в її яєчниках в той момент, коли вона ще плід і знаходиться в утробі матері (приблизно до 4 місяців внутрішньоутробного життя).

Це означає, що жіноче клітинне життя як яйцеклітини починається ще в утробі її бабусі. Тільки уявіть, кожна з майбутніх жінок провела п’ять місяців в утробі бабусі, а вона, в свою чергу, сформувалася в утробі своєї бабусі. Ми вібруємо в ритмі крові нашої матері, перш ніж вона сама народиться, і цей пульс – нитка крові, яка проходить через усіх бабусь до першої матері.

Картинка – Amy Haderer, The Mandala Journey

Джерело:

За матеріалами книги Лейн Редмонд “Коли барабанщиками були жінки”.

Почитаємо? Свааб Дік Франс. Наш творчий мозок

Залишити відповідь

Рекомендую для читання ці дві книги.

Про першу книгу тут:

НЕРЕНТАБЕЛЬНИЙ: ВЛАСНА ВИНА, ВАЖКИЙ ТЯГАР?

Друга – не менш цікавіша.

Кожен має мозок. Проте не будь-який мозок — творчий.

Чим є творчі здібності з погляду нейрофізіології? Звідки виникає креативність? Як оточення впливає на мозок та вибір професії? Мистецтво — це ліки для мозку чи хвороба? Яку роль у таланті художників відіграють їхні мозкові захворювання? І який стосунок до цього мають філософія та карне право?

Дік Свааб говорить про взаємодію мозку із середовищем, оскільки саме це, на його думку, робить нас людьми. І не просто людьми, а унікальними особистостями. Ця книжка — немов рентгенівське світло. Готові побачити знімок власної свідомості?..

 

Джерело:

Свааб Дік Франс. Наш творчий мозок. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля».  2019.  468 с. 

Почитаємо? Холт Джон.  Причини дитячих невдач

Залишити відповідь

На книжкову полицю!

Про автора:

Джон Холт (англ. John Holt, 14 квітня 1923 Нью-Йорк – 14 вересень 1985, Бостон) – американський педагог, критик і реформатор шкільної системи, ідеолог хоумскулінга, «батько» анскулінг, розробник альтернативних методик навчання, захисник прав дітей. Автор книг про недоліки шкільної системи, про пізнавальному процесі в навчанні.

Його здатність годинами спостерігати за дітьми, захоплюючись їх природним потягом до пізнання, зворушує серце.  Мене зачепило: “Ми помиляємося насамперед у термінології. Ми говоримо «нормальний», маючи на увазі «звичайний», тобто  те, що зустрічається нам найчастіше, а потім перетворюємо це в «належний, правильний, бажаний», те, що має бути неодмінно».

Далі: цитати з книги Джона Холта «Причини дитячих невдач».

«Я справді переконаний, що багато хто з дітей «із відставанням у розвитку» стали такими після того, як народилися нормальними. Відбувається це так: по-перше, дитині, темпи розвитку якої відхиляються від загальновизнаних, ставиться діагноз, вірніше, навішується ярлик “дефективного”; по-друге, дитину починають сприймати як слабко розумову – і все заради виконання медичних приписів; по-третє, дитина звикає думати про себе як про недоумкувату, і в результаті діагноз повністю підтверджується»…

«Мене дивує ось що: якщо IQ  відображає, нехай приблизно, ступінь розумового розвитку, чому дитина з IQ = 50 не зможе згодом стати в певній мірі нормальною і знавцем? Кажуть, що за обсягом знань і здатності обчислювати серединним доросла людина не набагато перевищує рівень дванадцятирічного підлітка … Тоді чому дитина з IQ = 50 не зможе досягти рівня більшості, коли йому буде 25 років? Що таке може з нею статися, що вона ніколи цього не зробить?»..

«Я більше не вірю, що IQ «визначає, приблизно чи ні, нашу здатність до навчання». .. він визначає грубо швидкість, з якою ми навчаємося чогось певного».

Кілька років тому я відвідав «майданчик пригод» в лондонському Холланд-парку. Майданчик був сповнений дерев для лазіння, мотузок для розгойдування та інших «небезпечних» штуковин. Я запитав у молодих людей, що слідкують за майданчиком, чи багато дітей отримують тут удари, і вони відповіли: «Ні, тому що ми попереджаємо дорослих, що для них вхід заборонено».

“Коли матерям дозволялося входити, вони постійно твердили дітям: «Не роби того і не роби іншого, це занадто небезпечно». Дітей настільки дратували і принижували подібні заборони, що вони переймалися бажанням «показати, на що вони здатні», і намагалися з ходу видертися на занадто високе дерево або скористатися занадто складним атракціоном. Опинившись в небезпеці і чуючи крики матерів: «Ти впадеш, впадеш!», вони невдовзі втрачали координацію і з тріском падали.

Тому керівники майданчиком відокремили невеличку ділянку для очікування, де мами могли посидіти і поговорити, але не могли бачити своїх дітей, поки ті користувалися майданчиком. З тих пір, найсерйознішим пошкодженням була злегка розтягнута кісточка. Залишені на самоті з майданчиком, діти дуже розумно підходили до питання, ніж їм ризикувати, – хоча, щоб випробувати пригоду, трохи ризику необхідно. Одночасно діти вчилися холоднокровності й зібраності в ризикованих ситуаціях”.

 

Джерело:
Холт Джон.  Причины детских неудач : [Пер. с англ.] / Джон Холт. – СПб. : ИЧП “Кристалл” : Дельта, 1996. – 442, [2] с.

Книгу можна завантажити звідси: http://userbooks.bookfi.net/1/34a6781ba0eaed8b7a6bdf3f093f2dc1/_as/[Holt_Dzhon]_Prichinue_detskih_neudach(BookFi).pdf