Технологія „Кінодидактика” у роботі зі студентами (поради від проф. Катерини Крутій)

Технологія „Кінодидактика”

у роботі зі студентами

(поради від проф. Катерини Крутій)

Кінодидактика – це технологія, що дозволяє вивчити та скоригувати дієздатність і точність власного світогляду майбутнього педагога на основі перегляду та аналізу кінофільму.

Показником позитивного впливу кінопоказів на особистісний та професійний розвиток студентів є їхня самостійна робота не тільки після перегляду (есе, твори, дискусія), але і до нього. Для цього студентам пропонуються теми доповідей і повідомлень, які допомагають більш повно сприйняти художню реальність фільмів і реалізують міжпредметні зв’язки з такими дисциплінами, як  історія педагогіки, вікова психологія, дефектологія тощо.

Кінодидактика забезпечує:

  • включення механізмів рефлексії, саморозвитку та самоосвіти майбутніх педагогів;
  • створення освітнього співтовариства як форми інтеграції соціальних, просвітницьких і професійних структур;
  • розвиток і ампліфікацію суб’єктів підготовки в єдності їхніх громадянських, особистісних та індивідуальних характеристик;
  • реалізацію гуманістичних ідеалів в освіті.

Технологію варто запроваджувати зі студентами першого курсу під час викладання дисципліни “Вступ до спеціальності” (з”ясування рівня сформованості звязного мовлення) та з магістрантами (дисципліна “Методика викладання …”).

Наведемо приклад використання кінодидактики для студентів першого курсу спеціальності «Дошкільна освіта», дисципліна «Вступ до спеціальності».

Режисер  Ролан Биков у 1990 році зняв десятихвилинну картину «Я сюди більше ніколи не повернусь» («Люба») на замовлення ЮНЕСКО, яка входить до міжнародного кіноальманаху „Haw are the kids”. У ролі Люби знялася 6-річна Ніна Гончарова, вихованка Ташкентського дитячого будинку. Фільм пропонується майбутнім педагогам для перегляду (https://www.youtube.com/watch?v=sOMxpjeamWM).

На наступному практичному занятті  студентам пропонується перегляд фільму  „Я сюди більше ніколи не повернуся! 20 років по тому”

http://fishki.net/1812408-zhyostko-ochen-no-skolko-raz-ja-videl-takih-detej/gallery-2890956-ja-sjuda-bolyshe-nikogda-ne-vernusy-20-let-spustja-video.html ,

перегляд якого для багатьох буде повною несподіванкою.

Студентам слід запропонувати написати рецензію на фільм, скориставшись низкою запитань до переглянутих фільмів:

  • Чи виправдав фільм ваші очікування?
  • Який ваш вердикт в цілому?
  • Висловіть свою думку, підкріплюючи його аналізом і фактами.
  • Спробуйте спрогнозувати на матеріалі цих двох фільмів наступні 10 – 20 років життя Ніни та її дітей.

Звідси можна безкоштовно завантажити опис 

технології

К. Крутій. Технологія Кінодидактика в навчанні студентів

 

Інтерактивна вправа «Тітонька Чарлі з Бразилії» (адаптовано проф. Катериною Крутій)

Інтерактивна вправа

«Тітонька Чарлі з Бразилії»

(адаптовано проф. Катериною Крутій)

Мета: вправляти студентів у аргументованому мовленні, доведенні та відстоюванні своєї думки; привернути увагу до проблем розподілу фінансування освітніх закладів.

Час: до 40 хвилин.  Розмір підгрупи: 6-14 осіб.

Поради:

Розподілити групу на дві-три команди (більше не ефективно).

Роль тітонька Чарлі виконує викладач.

https://www.youtube.com/watch?v=owV78NRYnX0

ІНСТРУКЦІЯ

До вас у рідне місто приїжджає колишня його мешканка, нині багата громадянка Бразилії. Вона виїхала туди ще в дитинстві. Зараз вона хотіла б чимось допомогти своїй «малій батьківщині», з якої її колись вивезли під час революції (неважливо якої за рахунком).

У неї є 5 мільйонів тугриків, які вона отримала в спадок із Монголії від свого дідуся (показати картинку тугриків).

Вухатий їжак 500 монгольських тугриків

Тітонька Чарлі готова інвестувати у Ваш проект відкриття освітнього комплексу: дитячий садок (здобуття дошкільної освіти) – загальноосвітня школа – академія (вища освіта)

Вона готова розглянути будь-які пропозиції.

Звідси можна безкоштовно завантажити вправу:

Інтерактивна вправа Тітонька Чарлі із Бразилії

Інтерактивні методи в роботі зі студентами. Вправа «Людожери» (адаптовано проф. Катериною Крутій)

Мета: знайомство з групою, презентація себе, виявлення потреб.

Необхідний час: 25-30 хвилин.

Розмір групи – 6-14  осіб.

Інструкція для студентів:

Для наступної вправи потрібно розділитися на дві групи (можна за принципом: сезони народження – «зима-літо», «весна-осінь», або за будь-яким іншим).

Можна безкоштовно завантажити текст вправи звідси:

Вправа Людожери

Дебрифинґ:

 Запитання до тих, кого з’їли – як ви думаєте, чому так вийшло?

  • Чи варто було відразу пропонувати щось племені, не з’ясувавши того, що їм може бути потрібним?
  • Як можна було дізнатися, чим ви будете корисні племені?
  • Які навички потрібно було проявити в цій вправі?
  • Запитання до керманичів: чи легко було визначити, кого залишити в живих, а кого з’їсти? Чому? Що заважало, а що допомагало визначитись із вибором?
  • Що корисного для себе Ви взяли з цієї вправи?

Інформативно.

Брифінґ – це короткий інструктаж до виконання завдання.

Дебрифінґ – учасники групи доповідають як виконано завдання, що вдалося, що не вдалося і чому.

Джерело: Тагир Булавин · Sunday, October 19th,  2008

www.trainingtechnology.ru

Посилання на сайт обов’язкове:

http://ukrdeti.com/

 

Інтеґрація в дошкільній освіті як інноваційне явище, або що треба знати про інтеґрацію?

Аналіз сучасних досліджень свідчить про стійкий науковий інтерес до проблеми інтеґрації в освіті (І. Бех, М. Вашуленко, Н.Гавриш, І. Зязюн, В. Ільченко, І.Кіндрат, О. Савченко та інші).  Суттєвими в дослідженні проблеми інтеґрованого підходу в системі освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі  є  праці таких науковців, як-от: К. Бєлая, І.Кіндрат, М. Лазарєва та ін.

 У статті запропоновано відповіді на такі питання:

  • Що таке інтеґрація?
  • Інтеґрований підхід як стрижень

здійснення ідей взаємозв’язку і взаємодії

  • Обґрунтування концепції інтеґрації змісту дошкільної освіти
  • Інтеґрація як дидактичний принцип
  • Інтеґрований освітній процес як спеціально організована взаємодія дитини і дорослого 
  • Вимоги до інтеґрованих занять

Запропонована модель інтеґрації змісту, видів діяльності та освітніх напрямів у ДНЗ (рис. 1), яка, на мою думку, ще не є активно використовуваною в практиці роботи ДНЗ, проте найбільш суттєво розкриває можливості інтеґрованого підходу.

 

 

Вісь X – горизонтальна інтеґрація – види дитячої діяльності (ігрова, продуктивна, комунікативна, пізнавальна, дослідницька, перетворювальна, образотворча, музична тощо).

Вісь Y – вертикальна інтеґрація  – освітні напрями комплексної або STREAM – програми (науки, технології, читання та письмо, інжинірінґ, мистецтво, математика).

Вісь Z – освітній процес у ДНЗ: спеціально організоване навчання у формі занять; спільна партнерська діяльність дорослого з дітьми (освітні ситуації, подорожі); вільна самостійна діяльність самих дітей.

Статтю можна завантажити безкоштовно.

Стаття_проф.Крутій К._Інтеграція

«Пудинґова голова», або як убезпечити малюка від падіння

Були часи, коли термін «дитячий капелюшок» позначав  лише шматок тканини без будь-якого міцного каркаса, який прикривав голову малюка. Це скоріше були навіть не капелюшки, а звичайні ковпаки. Згодом вони почали перетворюватись у набиті повстю шапки, які повинні були захищати тім’ячко малюка під час випадкового падіння.

Певним захистом від сильних ударів був щільно набитий головний убір під назвою «пудинґ», який нагадував ковбасу з тканини, яка була навкруги голови дитини подібно краю капелюха і підтримувалась ременем, що проходив через верхівку і зав’язувався під підборіддям.

Малюк у «пудинґу», який погойдується на межі між раннім дитинством і дитинством, був настільки яскравим образом, що навіть з’явилась метафора – для будь-якого малюка в такому чудернацькому капелюсі –  словосполучення «пудинґова голова».

«Пудинґи» вважались амортизаторами, абсолютно необхідними для немовляти, який тільки-но навчається ходити.

Повний текст статті проф. Катерини Крутій:

Стаття Крутій К. Пудингова голова

 

Використання технології «ОСВІТНЯ ПОДОРОЖ» як форми реалізації партнерської діяльності дитини і дорослого

Використання технології «ОСВІТНЯ ПОДОРОЖ»

як форми реалізації партнерської діяльності

дитини і дорослого

 Катерина Крутій, Ірина Стеценко

 

Якщо в дидактиці дошкільної освіти більш-менш напрацьовано теоретичні та практичні засади спеціально організованого навчання у формі занять, то спільна партнерська діяльність дорослого з дітьми залишається поза увагою як науковців, так і практиків. Статтю, яку присвячено визначенню місця заняття та освітньої ситуації в освітньому процесі дошкільного навчального закладу, опубліковано в часописі «Дошкільне виховання» (Крутій К. Сучасне заняття та освітні ситуації // Дошкільне виховання. — 2016. — №9. — С. 6-10) та розміщено на сайті ukrdeti.com.

Нагадаємо, що освітня ситуація — це ситуація освітньої напруги, що виникає спонтанно або організована вихователем, яка потребує свого вирішення шляхом спільної діяльності всіх її учасників. Її метою є створення дітьми старшого дошкільного віку освітнього результату (ідей, проблем, версій, схем, дослідів, дискурсу) в ході спеціально організованої діяльності.

Із-поміж технологій, які останнім часом упроваджуються в практику роботи дошкільних навчальних закладів України, якось «загубилась» цікава та сучасна технологія, назва якої сама говорить за себе — «Освітня подорож». Проте саме освітня подорож, як і освітня ситуація, може бути логічним втіленням спільної партнерської діяльності дорослого з дітьми.

Технологія «Освітня подорож» дозволяє перетворювати довкілля в розвивальне середовище для дітей дошкільного віку завдяки безпосередньому знайомству з реальними або віртуальними об’єктами навколишнього світу, що, у свою чергу, активізує діалогічну форму спілкування з однолітками та дорослими. Освітня подорож також може сприяти розвитку дослідницької діяльності дошкільників.

Освітня подорож це не екскурсія, як може здатись на перший погляд. Подорож тим і відрізняється від екскурсії, що передбачає наявність початкової дослідницької проблеми, націленої на прикінцевий результат, реальний продукт у вигляді нових знань, смислів, відбитий у малюнках і схемах. Вирушаючи в освітню подорож, дитина дошкільного віку може точно (або майже точно) знати мету своєї подорожі (куди, навіщо, що отримаю, як буду добувати знання, що потім з цим буду робити тощо). Тому вся отримана інформація працює на дитину, а не проходить повз неї.

Освітня подорож — це й не заняття як організована спеціальна форма навчання дошкільнят.

Освітня подорож дітей дошкільного віку  — це педагогічна технологія, яка має свої особливості та передбачає зіткнення дошкільників із реальною або віртуальною проблемою, активізацію дослідницької діяльності дітей, є формою спільної партнерської діяльності дорослого з дітьми.

Безкоштовно завантажити статтю можна звідси:

Технологія Освітня подорож стаття Крутій Стеценко

Указка на столі педагога як стимул для навчання дітей?

Указка на столі педагога як стимул для навчання дітей?

Мій допис буде про рабство. Сучасне рабство. Сучасне рабство в освіті. Буду писати не тільки «про верхи», але й «про низи».

Отже, ми настільки багато притягнули із Середньовіччя до школи, що навіть не замислюємось про це.

Так, у стародавній Греції з метою уникнення небажаних вуличних знайомств, хлопчика до школи і зі школи супроводжував спеціально приставлений раб – педагог (з гр.: “пайс“ – дитина, “аго“ – веду за руку). Сучасне вживання слова «педагог» звучить нібито духопіднесенно. Але за фактом чи не є сьогодні український педагог для всіляких державних чиновників різного-різного рівня сучасним рабом?

А як щодо стимулів? Стимул  (з лат. батіг) у Стародавньому Римі це був загострений прут або палиця, якими підганяли і штрикали рогату худобу.  Стимул осучаснився і перетворився в указку, таку ж загострену як і в VIII ст. до н.е.!

Зайдіть у будь-який клас початкової школи – ноутбуки, новітні мобільні телефони в дітей, інтерактивні дошки SMART Board тощо. Але обов̓язково ще й цей пережиток минулого. Навіщо?

А чим стукати-грюкати по столу, партам, розмахувати перед обличчями дітей, зрештою «стимулювати»?! От саме тут і починається найбільш цікаве. Спробуйте відняти у вчительки першачків оцей «атрибут педагога».  Замкнуте коло – сучасне рабство в діях, думках і вчинках.

Людина з рабською філософією життя не може виховати вільну і свободну Людину. У нас немає часу, щоб «по краплі видавлювати з себе раба».

Якщо ми не почнемо змінювати ставлення соціуму до Педагога і не будемо виховувати нового Педагога, нас задавлять своєю кількістю раби зі своїми стимулами…

Як створити особистий простір дитини або що таке «халабудна педагогіка»?

Нова стаття проф. Катерини Крутій про необхідність збереження особистого простору дитини.

Цитата: “Слід застерегти дорослих від настирливого «педагогічного свербежу»  – прибрати, скласти, сховати те, що на їхню думку є порушенням візуального простору: «Прийде методист і скаже, що в групі безлад, стоїть якийсь курятник посередині групи». Поки ми не повернемось до аксіоми –  передусім природні інтереси й активність дитини – будемо розглядати фото європейських дитячих садочків і  виправдовувати себе – «у нас такого не може бути».

Навіть підростаючи, діти не перестають будувати «укриття» з підручних матеріалів, і вже не тільки у приміщенні, а й на майданчику, на дачі, у сквері, навіть на деревах. Дітям дуже подобаються  «гніздечка» на деревах (діти кажуть «буду гніздуватись»). До речі, часто-густо дизайнери  вишукують можливість зберегти в проекті дерева, які потім можна буде «прив’язати»  до планування дитячого майданчика, передбачаючи саме «гніздування» дітей на гілках”.

Тут докладно і зрозуміло розповідається, як зробити халабуду вдома:

http://www.lizon.org/2012/10/playhouse-made-of-ladder.html

А тут:

Стаття проф. К. Крутій Халабудна педагогіка

Технологія «Стіни, які говорять», або своєчасне перетворення освітнього простору дошкільного навчального закладу

Джерелом натхнення і творчості для дитини можуть бути «Стіни, які говорять». Сутність технології «Стіни, які говорять» в тому, що дитина, отримуючи необхідну інформацію, має право вибору планувати свою діяльність, конструктивно використовувати інформаційний ресурс.

Іншими словами технологія «Стіни, які говорять» є системою візуалізації знань і процесом занурення дошкільників і дорослих в освітній простір дитячого садка.

Уточню: не може бути єдиних вимог або рекомендацій щодо створення,  функціонування, частоти заміни зображень на «Стіні, яка говорить». Запроваджуючи наведені далі ідеї, слід передусім критично переглянути можливості щодо позбавлення захаращеності методичним мотлохом простору як дошкільного закладу, так і конкретних групових кімнат, роздягалень тощо (оголошення, які вже нікому не цікаві; список дітей із вказаним зростом та вагою на 01 вересня, а на дворі – грудень; повідомлення для батьків про необхідність принести по 3 рулони туалетного паперу тощо).

Технологія може бути використана як для інформування всіх учасників освітнього процесу (діти, батьки, педагоги), так і тільки для дошкільнят.

Посилання на зміст статті:

Технологія Стіни які говорять

Під час  копіювання та розповсюдження статті не забувайте робити посилання на персональний сайт проф. Катерини Крутій

http://ukrdeti.com/

Думки та роздуми. Який зв’язок між геніальністю та дитячістю?

ДУМКИ ТА РОЗДУМИ

 Який звязок між геніальністю та дитячістю?

Почну з вірша, який чудово ілюструє наступні роздуми.

– Лікарю, я хворий.

– Чоловіче, а на що ви хворі?

– Слух мій заслаб –

Я не чую шепотіння Місяця,

Хитання  трав,

Бурмотіння підземних коренів.

Перемовин буркотливих прибережних каменів …

Зараз німий і зазвичай балакучий вільховий  лист,

Птахів мені не чути – лише щебетання якесь і свист …

Лікарю, я хворий…

… А може, розум гублю?

Зір мій упав. Я бачу лише тільки будинки,

Валізи, людей і автобуси, паркани церков …

Чеберяйчики зникли!

Немає  ельфів, русалок і фей!

Де домовик, що під сходами жив на ґанку?

Лікарю, мені лячно, може я скоро помру?

Лікарю, правду скажіть, недуга моя – невиліковна?!

– Що Ви, чоловіче, для страхів не бачу причин.

Раніше, шановний, були ви хворі серйозно.

Забудьте все, киньте. Яке шепотіння Місяця? …

© Автор – Наталія Філіппова.  Переклад – Катерина Крутій

Є така цікава гіпотеза Болька — це альтернативне вчення еволюційної антропології, ґрунтом якого є явище неотенії приматів. Відомий антрополог Людвік Больк зробив спостереження, яке було майже забуте до останнього часу. Він виявив значну подібність між зовнішністю людини й ембріоном мавпи, у зв’язку з чим засумнівався в тому, що людина походить від мавп і чи не було все навпаки.

Теорія Болька може пояснити такі явища, як слабкість скелету людини, відсутність густого волосся на тілі тощо. Класична антропологія нездатна пояснити несподіване зникнення в людини того, що вже явно допомагало б їй вижити в льодовиковий період, у жорстокій міжвидовій боротьбі. Секрет, на думку Болька, полягає в неотенії — затримці розвитку чи повній відсутності проявів дорослих ознак в ембріональному стані. Завдяки неотенії еволюція має можливість повернутися одразу в інше річище, не зачіпаючи дорослі, доволі консервативні ознаки.

Прихильники «теорії неотенії», або «педоморфоза» стверджують, що в процесі еволюції людини вирішальним стало закріплення тенденції прояву ознак дитячості – «ювенільних характеристик» у дорослих осіб. Неотенія могла досягатись шляхом подовження процесу дозрівання або його придушенням.

Інформативно:

ювенільний – (juvenilis; лат. дитячий) відноситься до дитячого віку;

ювенальний – (juvenis; лат. юнацький) статевонезрілий, що відноситься до юнацького віку; який не досяг статевої зрілості (пубертатний).

«Щоб зробити мавпу більш схожою на людину, – пишуть фахівці з еволюційної психології Дж. Палмер і Палмер, – необхідно придушувати гени, що керують процесом дорослішання черепа, запобігаючи появі товстих кісток склепіння і великих зубів, зберігаючи відношення голови до тіла досить великим» [2, с.83]. Природно, що ювенільні ознаки притаманні не тільки антропометричним характеристикам людини, а й її психіці.

Людина, на відміну від приматів, довше дозріває і тривалий час залишається дитиною, що дозволяє їй зберігати цікавість і безпосередність сприйняття. Це ж робить її пластичною до змін у зовнішньому середовищі. Доросла людина ззовні більше схожа на дитину, і її психіка менше схильна до «закостеніння» з плином часу власного життя, ніж у інших приматів.

О.І.Савенков [3] вважає, що в зв’язку з цим є підстави припускати, що ті з людей, хто довше зберігає ювенільні характеристики («дитячість» – К.К.), виявляються більш успішними в творчості. У цих людей яскравіше проявляється пошукова активність, вони залишаються більш відкритими новому коґнітивному досвіду і більш здібні до особистісного зростання.

Отже, «дитячість» – один із важливих симптомів і одночасно умов видатних досягнень.

А. Маслоу підкреслював, що творчість видатних самоактуалізаторів дуже схожа на творчість повністю захищених щасливих дітей. Дитина може сприймати світ більш вільно, без апріорних очікувань, що вона повинна побачити, яким буде те, про що вона хоче дізнатися. У творчості видатні люди – як діти: спонтанні, легкі й невинні, вільні від штампів і стереотипів. Практично будь-яка дитина може написати казку, створити малюнок, заспівати або скласти пісеньку. Але спробуйте змусити це зробити дорослого – і неодмінно зіткнетеся з відповіддю: «я в цьому не фахівець».

Уява дитини бідніша, ніж уява дорослого, стверджував Л.С. Виготський [1], але дитина більше довіряє продуктам своєї уяви і менше їх контролює. Тому уява дитини проявляється яскравіше. Для неї природно захоплене здивування, вміння наївно дивитися на світ і відгукуватись навіть на незначні явища. Дитина в цьому сенсі більш наївна. Збереження аналогічної наївності на інших вікових етапах розвитку, ймовірно, дозволяє людині зберегти чистоту сприйняття. Ця наївна чистота сприйняття, поєднуючись з досвідченим розумом дорослої людини, і дає блискучі творчі плоди [3].

Література:

  1. Выготский Л.С. Психология развития человека. — М.: Изд-во Смысл; Эксмо, 2005. — 1136 с.
  2. Палмер Дж. и Л.Секреты поведения Homo Sapiens. Эволюционная психология. — Прайм-тайм : Еврознак, 2007. – 384 с.
  3. Савенков А.И. Психология детской одаренности. – М. : Генезис, 2010. – 440 с. (С.178-180).

 

© Катерина Крутій.

Посилання на сайт обовязкове.

Головна