ДУМКИ ТА РОЗДУМИ
Який зв’язок між геніальністю та дитячістю?
Почну з вірша, який чудово ілюструє наступні роздуми.
– Лікарю, я хворий.
– Чоловіче, а на що ви хворі?
– Слух мій заслаб –
Я не чую шепотіння Місяця,
Хитання трав,
Бурмотіння підземних коренів.
Перемовин буркотливих прибережних каменів …
Зараз німий і зазвичай балакучий вільховий лист,
Птахів мені не чути – лише щебетання якесь і свист …
Лікарю, я хворий…
… А може, розум гублю?
Зір мій упав. Я бачу лише тільки будинки,
Валізи, людей і автобуси, паркани церков …
Чеберяйчики зникли!
Немає ельфів, русалок і фей!
Де домовик, що під сходами жив на ґанку?
Лікарю, мені лячно, може я скоро помру?
Лікарю, правду скажіть, недуга моя – невиліковна?!
– Що Ви, чоловіче, для страхів не бачу причин.
Раніше, шановний, були ви хворі серйозно.
Забудьте все, киньте. Яке шепотіння Місяця? …
© Автор – Наталія Філіппова. Переклад – Катерина Крутій
Є така цікава гіпотеза Болька — це альтернативне вчення еволюційної антропології, ґрунтом якого є явище неотенії приматів. Відомий антрополог Людвік Больк зробив спостереження, яке було майже забуте до останнього часу. Він виявив значну подібність між зовнішністю людини й ембріоном мавпи, у зв’язку з чим засумнівався в тому, що людина походить від мавп і чи не було все навпаки.
Теорія Болька може пояснити такі явища, як слабкість скелету людини, відсутність густого волосся на тілі тощо. Класична антропологія нездатна пояснити несподіване зникнення в людини того, що вже явно допомагало б їй вижити в льодовиковий період, у жорстокій міжвидовій боротьбі. Секрет, на думку Болька, полягає в неотенії — затримці розвитку чи повній відсутності проявів дорослих ознак в ембріональному стані. Завдяки неотенії еволюція має можливість повернутися одразу в інше річище, не зачіпаючи дорослі, доволі консервативні ознаки.
Прихильники «теорії неотенії», або «педоморфоза» стверджують, що в процесі еволюції людини вирішальним стало закріплення тенденції прояву ознак дитячості – «ювенільних характеристик» у дорослих осіб. Неотенія могла досягатись шляхом подовження процесу дозрівання або його придушенням.
Інформативно:
ювенільний – (juvenilis; лат. дитячий) відноситься до дитячого віку;
ювенальний – (juvenis; лат. юнацький) статевонезрілий, що відноситься до юнацького віку; який не досяг статевої зрілості (пубертатний).
«Щоб зробити мавпу більш схожою на людину, – пишуть фахівці з еволюційної психології Дж. Палмер і Палмер, – необхідно придушувати гени, що керують процесом дорослішання черепа, запобігаючи появі товстих кісток склепіння і великих зубів, зберігаючи відношення голови до тіла досить великим» [2, с.83]. Природно, що ювенільні ознаки притаманні не тільки антропометричним характеристикам людини, а й її психіці.
Людина, на відміну від приматів, довше дозріває і тривалий час залишається дитиною, що дозволяє їй зберігати цікавість і безпосередність сприйняття. Це ж робить її пластичною до змін у зовнішньому середовищі. Доросла людина ззовні більше схожа на дитину, і її психіка менше схильна до «закостеніння» з плином часу власного життя, ніж у інших приматів.
О.І.Савенков [3] вважає, що в зв’язку з цим є підстави припускати, що ті з людей, хто довше зберігає ювенільні характеристики («дитячість» – К.К.), виявляються більш успішними в творчості. У цих людей яскравіше проявляється пошукова активність, вони залишаються більш відкритими новому коґнітивному досвіду і більш здібні до особистісного зростання.
Отже, «дитячість» – один із важливих симптомів і одночасно умов видатних досягнень.
А. Маслоу підкреслював, що творчість видатних самоактуалізаторів дуже схожа на творчість повністю захищених щасливих дітей. Дитина може сприймати світ більш вільно, без апріорних очікувань, що вона повинна побачити, яким буде те, про що вона хоче дізнатися. У творчості видатні люди – як діти: спонтанні, легкі й невинні, вільні від штампів і стереотипів. Практично будь-яка дитина може написати казку, створити малюнок, заспівати або скласти пісеньку. Але спробуйте змусити це зробити дорослого – і неодмінно зіткнетеся з відповіддю: «я в цьому не фахівець».
Уява дитини бідніша, ніж уява дорослого, стверджував Л.С. Виготський [1], але дитина більше довіряє продуктам своєї уяви і менше їх контролює. Тому уява дитини проявляється яскравіше. Для неї природно захоплене здивування, вміння наївно дивитися на світ і відгукуватись навіть на незначні явища. Дитина в цьому сенсі більш наївна. Збереження аналогічної наївності на інших вікових етапах розвитку, ймовірно, дозволяє людині зберегти чистоту сприйняття. Ця наївна чистота сприйняття, поєднуючись з досвідченим розумом дорослої людини, і дає блискучі творчі плоди [3].
Література:
- Выготский Л.С. Психология развития человека. — М.: Изд-во Смысл; Эксмо, 2005. — 1136 с.
- Палмер Дж. и Л.Секреты поведения Homo Sapiens. Эволюционная психология. — Прайм-тайм : Еврознак, 2007. – 384 с.
- Савенков А.И. Психология детской одаренности. – М. : Генезис, 2010. – 440 с. (С.178-180).
© Катерина Крутій.
Посилання на сайт обов’язкове.
