Методика «Persona Dolls» (Лялька як персона)

Методика «Persona Dolls» (Лялька як персона)

Методика “Persona Dolls”, яку розробили в США в 1950-х роках, дозволяє ефективно і весело вирішувати питання дискримінації, збагачувати словниковий запас і займатися питаннями рівноправності. Ляльки та історії ляльок розвивають у дітей емпатію, можливість оцінити глузування, причіпки, знущання, біль несправедливого ставлення, а також фізичне насильство.

Мета методики – навчити дітей відстоювати себе, якщо вони бачать несправедливе або упереджене ставлення.

 

 

Методика передбачає проведення систематичних занять із дітьми з використанням «ростових» ляльок з індивідуальними особливостями: стать, колір шкіри, розмір, колір волосся, фізичні обмеження та ін. Як правило, вона 70 см заввишки. Кожна лялька має свою життєву історію, сім’ю, смаки, уподобання, страхи тощо. На занятті педагог знайомить дітей із лялькою, описує ситуацію, яка з нею «сталась». Допомагає дітям сформулювати свої запитання щодо особливостей ляльки або ситуації, в яку вона нібито «потрапила», усвідомити і висловити емоції з цим пов’язані, обговорити, як можна діяти в цій ситуації тощо. Заняття проходить в колі, важливим моментом є фізичний контакт із лялькою на початку і наприкінці заняття, лялька не є іграшкою, і не знаходиться в ігровому куточку. Ляльки «приходять на гостини» до дітей тільки на спеціальні заняття.

Для участі у програмі Євросоюзу «Рersona Dolls» дитячі садочки роблять, або купують готові великі м’які ляльки ручної роботи.

Подивитись фото та відео, а також більш детально про методику можна прочитати тут:

Методичний посібник для педагогів і тренерів «Ляльки з особистими історіями (ляльки – персони): методика соціального та психологічного розвитку дитини» покликаний надихати педагогів та озброювати їх необхідними навичками, аби з допомогою ляльок долати стереотипи й упередження, які лежать в основі стигматизації, виключення та дискримінації.

Ляльки з особистими історіями (ляльки персони)

 

http://personadoll.uk/

Como trabalhar com bonecos para uma abordagem pedagógica multicultural e inclusiva

Українські захоронки, огородці, світлиці та півоселі, або з історії дошкільної освіти в Галичині

Українські захоронки, огородці, світлиці та півоселі,

або з історії дошкільної освіти в Галичині

Митрополит Андрей серед дітвори «Української Захоронки», 1938 р. Фото Я. Савки (Українське Дошкілля. – 1938. – Ч. 1)

Становленню суспільного дошкільного виховання на західноукраїнських землях у 20–30-ті роки XX ст. сприяли громадські товариства “Просвіта”, “Українська захорОнка”, “Рідна школа” та ін. У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — “захорОнок”. У повітових містах і сільській місцевості влітку функціонували сезонні “діточні садки” для дітей віком 3-10 років.

Інформативно: Галичина (пол. Galicja, нім. Galizien, рос. Галиция) — історична область у західній Україні та південно-східній Польщі. Займає території сучасних  ЛьвівськоїІвано-ФранківськоїТернопільської (крім північної частини) областей України і ПідкарпатськогоМалопольського та південної частини Сілезького воєводств Польщі.

«Українська Захоро́нка» (до 1912 — Руська Захоронка) — українське доброчинне товариство, котре займалося соціальною опікою над українськими дітьми-сиротами, матеріальною допомогою, педагогічним наглядом та національно-патріотичним вихованням.

Перші прототипи захорОнок з’явилися вже наприкінці 19 ст. у Європі. По різних парафіях, як католицьких так і протестантських, засновувалися виховні заклади, насамперед для бідних дітей, батьки яких тяжко працювали і зовсім не мали часу займатися вихованням своїх дітей. Галицькі захорОнки, проваджені Сестрами Служебницями, базувалися на виховному методі німецького педагога Фрідріха Фрьобеля.

Захоронка — це установа для виховання дітей у дошкільному віці, від 3 до 7 років, на зразок сучасних дитячих садків.

Цей тип дитячих садків, запропонованих Фрьобелем, згодом почали називати «фрьоблівками» чи більш поширеною назвою в Галичині – «захорОнки», як також педагогічні курси, які готували майбутніх виховательок називалися – «фрьоблівки». Фрьобелівська  педагогічна теорія дошкільного виховання швидко поширилась на території Австро-Угорської імперії та навіть Правобережній Україні. Однією із причин заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році було ведення захорОнок. Це читаємо із перших Правил інституції: «…їхнім завданням буде…засновувати захорОнки для малих сільських дітей».

Також, перед сестрами як гасло стояв заклик засновників Згромадження: «Виховувати серце народу», цим серцем були діти та молодь, які часто у цьому часі були полишені і своїми батьками і самим суспільством напризволяще: «А як конечно потребує та бідна дітвора опіки в той час літніх робіт! Перейдіться тоді по селі, загляньте на кожне обійстя, до хати, то побачите, що робить, чим,  та  як бавиться наша дітвора. По придорожних ровах повно їх, брудних…А скільки шкід по садах, городах, скільки великих пожеж, скільки хоріб і каліцтв на ціле життя. І що з тої дітвори виростає?[Хабурський С.]. Такі й подібні питання ставили собі галицька  інтелігенція та греко-католицьке духовенство. Отож, бачивши невідрадний стан дітей по Галичині, засновники нового Згромадження ставили питання заснування захоронок – пріоритетним. 

 15 травня 1893 року в с. Жужель на Сокальщині в приміщенні першого монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії була заснована перша в Галичині захоронка (дитячий садок). Звичайна господарська стодола була майстерно переобладнана у простору кімнату, в якій навчалося і бавилося близько 50 дітей щодня. Першою захороняркою, або ж в нашому розумінні – вихователькою цього дитячого закладу стала сестра Арсенія (Сестри Служебниці та їхні вихованці на фоні захоронки), рідна сестра блаженної сестри Йосафати Гордашевської. Перед тим, щоб очолити цю захоронку с. Арсенія отримала відповідну педагогічну освіту та практичний курс по веденню захоронок в римо-католицьких Сестер Феліціянок у Жовкві.

Сестри Служебниці та їхні вихованці на фоні захоронки

Каталізатором появи в Галичині інституцій опіки й виховання дітей дошкільного віку стало загальне національно-культурне піднесення й активізація жіночого емансипаційного руху. Назріла гостра потреба протистояти ополяченню українських дітей в польських дошкільних закладах.

У тогочасній Галичині освіта підпорядковувалася світському керівному органу – Шкільній Краєвій Раді, яка вимагала провадження захоронок на засадах Фрьобеля. Ця ж Рада зобов’язувала всіх монахинь, які займаються педагогічною діяльністю, проходити необхідні педагогічні курси, або ж здобувати ґрунтовну державну педагогічну освіту. Сестри, які працювали в захоронках, відбували професійний вишкіл у сфері педагогічної діяльності. Про це сестер зобов’язували Правила: «Сестра, котра провадить захоронку, має бути до того приготовлена і вправлена». Навіть вже в новіціяті (початковій школі духовного життя молодих сестер) приготовлялися лекції та практика старшими сестрами по веденню захоронок, очевидно тут подавалися елементарні засади провадження цими дошкільними закладами.

Для здобуття вищої педагогічної освіти Сестри Служебниці навчались у Державній Захоронярській Семінарії ім. Станіслава Яховича у Львові, також навчалися в Приватній Захоронярській Семінарії ім. священомученика Йосафата, яку провадили Сестри Василіянки. Сестри Служебниці проходили педагогічні курси по веденню захорОнок у Товаристві «Українська захоронка» у Львові, а також навчались у Державній Захоронярській семінарії у Львові, деякі брали участь у Вищому Педагогічному курсі, який відбувався у Варшаві. Захоронки Сестер Служебниць, за словами Митрополита Андрея Шептицького, були«початком і основою морального відродження цілого села та піднесення релігійного життя цілої парохії».

Однозначно, що діти в захоронках виховувалися в дусі католицької педагогіки, сестри плекали в дітях релігійний світогляд. Захоронки стали місцем не лише релігійного, але й культурного виховання майбутнього церкви та народу. Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців, зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.

До програми в захоронках входили такі виховні елементи, як-от: ритмічна гімнастика, співи, дихальні вправи, малювання, ручна праця, вправи володіння мовою. Сестри-виховательки ознайомлювали дітей з літерами абетки та цифрами. Великою радістю для дітей були прогулянки-екскурсії до лісу, в поле, на річку. Діти мали не лише можливість дихати свіжим повітрям, але також поширювати свій кругозір, пізнавати назви дерев, квітів, птахів, звірі та пори року. Після екскурсій слідували усні математичні вправи.

У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — «захоронок».

Згідно загальних відомостей про українську захоронку діти, які відвідували цей заклад, поділялися на вікові групи-категорії. Мовою навчання та спілкування була лише українська.

У Правилах 1907 року Сестер Служебниць написано наступне: «У захоронці мають сестри вчити дітей молитов, катехизму, біблійної історії, рахування, діточих забав, віршиків і пісень, згідно з виробленою системою».

Сестри Служебниці запроваджували такі напрями виховання:

релігійне виховання – його здійснювали через молитву, відвідування храму, катехитичні бесіди, оповідання, поезії та пісні відповідно до Літургійного року;

моральне виховання – це вироблення позитивних навичок, товариських відносин з іншими, плекання моральних чеснот;

національне виховання – це формування національної свідомості, патріотизму, любові до рідної мови, пісні та традицій;

інтелектуально-культурне виховання – це розбудження зацікавлення дитини, її уміння мислити, заглибитись у суть предметів та явищ, плекання любові до краси, розвиток естетичних почуттів;

фізичне виховання здійснювалось через активність дітей у дихальних вправах, гімнастиці, танцях, іграх, прогулянках на свіжому повітрі, через ручну працю. Особлива увага зверталася на особисту та спільну гігієну. Сестри брали участь в іграх разом із дітьми.

Отже, сестри-виховниці багато уваги приділяли виробленню у дошкільнят позитивних звичок, моральних чеснот та вміння спілкуватися і домовлятися у колективі. У центрі навчально-виховного процесу був також усебічний розвиток дитини із врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей, плекання любові до краси, підготовка до початкової школи (за методикою Марії Монтессорі). Навіть найменшим прививалися навички особистої і спільної гігієни.

У цей час у Львові також діяли «фрьобелевські огородці»  – дитячі садки для підготовки дітей із заможних сімей до навчання у школі, щоправда, вони не були численними.

У міжвоєнний період, окрім захоронок-передшкіль, діяли також світлиці – дошкільні установи, схожі за своїм призначенням, але значно бідніші матеріально і базовані на простіших виховних засобах. Функціонували переважно у Львові і були менш чисельні. Якщо захоронки і світлиці працювали впродовж усього року, то у літній період діяли дитячі садки і півоселі. Півоселі були призначені для оздоровлення і виховання дітей міської бідноти у літній час. Виховательок захоронок називали виховницями або учительками, а дитячих садків – садівницями (садівничками) або провідницями.

Зусиллями українських педагогічних товариств та громадсько-культурних діячок вдалося налагодити діяльність інституцій дошкільного виховання і вже у 1930-х рр. вони працювали відповідно до вимог чинних шкільних законів Польської держави, але з національним наповненням.

У 1937 р. у Галичині налічувалося 768 дитячих садків, в яких сезонно перебувало 30 000 дітей.

Вагомим чинником підвищення педагогічної майстерності українських виховниць був фаховий журнал «Українське Дошкілля», започаткований у Львові 1938 р., матеріали якого базувалися на національній виховній основі. На сторінках часопису вміщувалося багато педагогічно-методичних статей і практичних порад.

Обкладинка першого номеру часопису “Українське дошкілля”
                              Діяльність захоронок

Значну увагу питанням дошкільного виховання і навчання приділяв журнал «Нова Хата». Редакція публікувала матеріали про організування дошкільних інституцій за кордоном і ознайомлювала українських виховниць із найкращими їхніми традиціями та методиками з метою запозичення позитивного досвіду.

У 1946 році діяльність Української захоронки відмінив тодішній діючий уряд. 

Під час підготовки матеріалу використано:

  1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України : підручн. для студ. вищ. педагогічн. навч. закл. – К., 2006. – 420 с.
  2. Виховна діяльність Сестер Служебниць на початках створення Згромадження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ssmi-ua.org/educational_activities.html.
  3. Нагачевська Зіновія. Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (друга половина ХІХ ст. – 1939 р.): монографія. — Івано-Франківськ: ПП І.Я.Третяк, 2007. — 846 с.
  4. Митрополит Андрей Шептицький. До Сестер Служебниць. На руки С. Генеральної Настоятельки у Львові, Львів 1942, // Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ, з часів німецької окупації. – Йорктон, 1969. – ч.2. – С.215.
  5. Першій захоронці 120 років [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rekoldim.com/news/pershij-zahorontsi-120-rokiv.
  6. Хабурський С. Діточі садки-захоронки і ми// Нива. – –  ч.4. – С.139.
  7. http://photo-lviv.in.ua/zahoronky-ohorodtsi-svitlytsi-j-pivoseli-abo-z-istoriji-doshkillya-v-halychyni/

Упорядкуємо історичні факти. Готуємось до іспиту

Упорядкуємо історичні факти

 

1900 рік. Прогулянка. м.Єкатеринослав (сучасне м. Дніпро)
  • Перший дитячий садок, як тип педагогічного закладу, було організовано в 1802 році в Нью-Ланарке (Шотландія) Робертом Оуеном (1771-1858), англійським філософом, педагогом і соціалістом.
  • Назва «дитячий садок» належить Фрідріху Вільгельму Августу Фрьобелю, відомому німецькому педагогу зі значним досвідом роботи і запасом накопичених ідей. Для їх реалізації він і вирішив створити щось на зразок лабораторії з колективного виховання дітей. У 1837 році відкривається «перша установа з догляду за дітьми» в невеликому містечку Цорбіх.
  • Одним із перших дитячих садків у царській Росії був петербурзький заклад Аделаїди Семенівни Симонович, який вона відкрила разом із чоловіком в 1866 році. Плату за утримання і виховання дітей 3-8 років вносили заможні батьки, але через два роки заклад було закрито.
  • Перші дошкільні заклади виникли в Україні тільки в XIX столітті. Є відомо­сті, що в Полтаві в 1839 році було відкрито притулок, куди безоплатно приймали дітей від 3 років. У цьому притулку діти перебували влітку із 7-ї ранку до 21-ї години, а взимку із 7.00 до 20.00.
  • Перший дитячий садок у Києві відкрили 1 вересня 1871 року сестри Ліндфорси – Марія і Софія (пізніше, за чоловіком, Русова – видатна українська діячка в освітній справі). У ньому виховували дітей з українських інтелігент­них родин, і його водночас вважали осередком національної культури України.
  • У Західній Україні питання про організацію дошкільного виховання впер­ше порушила Н. Кобринська на жіночому вічі у Стрию 1891 року. Того ж року з ініціативи священика Кири­ла Селецького в селі Жужілі Сокальського повіту було організовано перший на Галичині дитячий садок. У 1902 році відкрили перші дитячі садки у Львові. Відтоді й почало розвиватися на Галичині дошкільне виховання.
  • У 90-х роках XIX століття в Україні земства почали створювати дитячі ясла (захоро́нки). Спочатку ці установи відкривались переважно на час літніх робіт, а згодом вони вже працювали впродовж року.
  • 20 листопада 1917 року побачила світ «Декларація дошкільного виховання» поклала початок державної системи дошкільної освіти.
  • У 1936 році після різкої критики з боку партії роботи дошкільних закладів, звинувачених в переоцінці ролі середовища у вихованні дітей, було поставлено ​​завдання зробити педагога центральною фігурою в дошкільному закладі.

Першою ілюстрованою книгою для дітей є енциклопедія священика і педагога Яна Амоса Коменського

Ілюстрації з першої книги для дітей

Першою ілюстрованою книгою для дітей може вважатись енциклопедична праця чеського священника і педагога Яна Амоса Коменського «Світ чуттєвих речей в картинках» («Orbis Sensualium Pictus»), видана в 1658 р.

Видання містило ілюстрації на кожній сторінці у вигляді гравюр по дереву.

Книга була справжнім хітом у тодішньому суспільстві, вдало була перекладена на багато мов і довгий час мала статус найпопулярнішого підручника в Європі.

Психологічні казки про геометричні фігури

Історія 1. Квадратна.

У татуся Квадрата з’явився синочок. Хороший, маленький квадратний малюк, але щось з ним було не так. Він не слухав і начебто навіть не чув свого татка, був якимось не таким. Не таким, як всі інші квадрати, і цим його дратував. Татко синочку казав  багато-багато разів про те, що у нього чотири кути й чотири сторони. Пояснював, які його площа і периметр і якими вони будуть, коли він виросте. Батько розповідав йому прості формули їхнього квадратного життя. Але синочок не розумів. Посміхався і не сперечався.

Як ось одного разу татко дуже сильно розлютився на те, що онучок був якийсь незграбний, важкий на підйом. Розлютивсь і відійшов подалі і трохи вбік. Батько обійшов навколо і побачив, що його дитина не Квадрат, а Куб.

Що синочок не плОский, як він. У нього є обсяг. Він багатогранний. У ньому не один квадрат, а шість. І навіть його обличчя виявилося з іншої – зворотної – сторони. І синочок ніколи його не бачив. Ось чому він не чув, не розумів і не міг пояснити, що саме він не розуміє.

Звідки йому було знати, що він – Куб? Йому з дитинства казали, що він – Квадрат і повинен підкорятися квадратним правилам.

Історія 2. Кругла.

У дідуся Кулі була донечка. Кругла маленька дівчинка. Гарненька і слухняна. Тільки весь час котилася кудись не туди. Матуся їй каже: “Покотились зі мною он туди, за пагорби”. А донька не могла. Котилася тільки по колу.

Матуся її вчила, пояснювала, як треба котитися, що можна перевалюватися на інший бік і котитися в іншу сторону. Матуся багато говорила про свободу. Говорила, що вони – кулі – самі вільні з фігур. Котяться куди захочуть, це так прекрасно! Шкода тільки, що поки не виходить. Ну, нічого, з часом вийде. І вже тоді … Весь світ буде перед ними.

Ось тільки весь час матуся натикалась на щось гостре і злилась жахливо. А дочка відчувала себе неправильною, дурною і недотепою. Не вміє навіть котитися! Це ж так просто!

І ось одного разу, матуся, знову наткнувшись на щось гостре, не стала дратуватись, а вирішила спробувати зрозуміти причину. І тоді вона побачила, що гострою була вершина конуса. І донечка її – Конус, а не Куля. А вона до  цього часу бачила її з одного боку. З боку своєї проекції на неї. З боку, де їх проекції були однаковими. Тому що вона завжди уникала гострих кутів.

Історія 3 «Трикутна».

У дідуся Трикутника був онучок – славний маленький Трикутничок. Дідусь його дуже любив і намагався виростити з нього не якийсь там Трикутник, а справжній Тетраедр.

Тому що трикутник – це плОска фігура: три вершини, три сторони. А ось Тетраедр – це так! Справжня Фігура! Об’ємна, складна, чотиригранна. Загадкова: в який проекції не дивись – все одно трикутник. Дідусь завжди говорила: “Я не зміг, але вже для тебе я все зроблю. Ти будеш тетраедром. Я не побув, так хоч ти будеш”.

Але онук зовсім не хотів бути тетраедром. Йому подобалось бути Трикутником. Йому подобалися його вершини, його простота, його легкість і можливість вписатися в Окружність, яка так йому подобалась. І він вписався, одружившись на Окружності. А дідусь залишився жити в проекції тетраедра.

Переклад – К.Крутій.

Автор казок – Жанна Єрмашова

https://www.facebook.com/notes/zhanna-ermashova/%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D1%8C/1729726953938898

Шиємо м”яч ТАКАНЕ: покрокова інструкція

М’яч ТАКАНЕ – це Монтессорі-посібник для дітей першого року життя.

М’яч розвиває координацію дитини і стимулює її до руху. Зробити це посібник своїми руками просто.

Дотримуйтесь покрокової інструкції, і у вас все вийде: http://amp.gs/YvAd
Детальніше про м’ячі  ТАКАНЕ  написано тут:

http://amp.gs/YvAO

Автор: Юрій Фільов

Семантичний конспект як основа для складання дидактичного синквейну

Завдання для студентів:

  1. Скласти семантичний конспект до статті К.Л.Крутій, Н.В.Гавриш «Модернізація освіти – прогрес, а не імітація руху» (Дошкільне виховання. – 2015 . – № 7. – С. 6-10).
  2. Скласти дидактичний синквейн до семантичного конспекту.

стаття Крутій

До п. 1. Інформативно:

Конспект — це виписка із тексту-джерела, яка здійснюється у формі згорнутого і переосмисленого подання інформації. Вона відтворює не лише головні ідеї тексту, що конспектують, але й зв’язок між ними. Стиль написання конспекту має бути наближений до оригіналу.

Семантичний конспект – це завжди закінчена і єдина думка, яка передається одним реченням, або висловлюванням. По суті справи, семантичні факти виконують роль одиниць знань предметної області.

Предметом семантичних фактів є поняття, явища, процеси, закони, висновки, причини, слідства, властивості, ознаки тощо.

До п. 2. Інформативно:

Синквейн (від фр. сinquains, англ. сinquain) – п”ятирядкова віршована форма, що виникла в США на початку XX століття під впливом японської поезії.  Уперше цей термін було використано американською поетесою Аделаїдою Крепсі 100 років тому. Вивчаючи японську літературу, вона так надихнулася їх хайку, що вирішила створити нову віршовану форму, яка складається з 5 рядків, кожна з яких містить певну кількість складів.

Згідно її теорії, традиційний синквейн повинен складатися всього лише з 22 складів: 2 з яких у першому рядку, 4 у другій, 6 – у третій, 8 — в четвертій і 2 — у п’ятій.

Уперше цей вид літератури почали застосовувати на практиці в американських школах. Це, так званий, дидактичний синкейн. Від інших видів синквейнов, він відрізняється тим, що не вимагає точного підрахунку складів у кожній сходинці. В його основі лежить смислове навантаження кожного окремо взятого рядка.

Вимоги до дидактичного синквейну:

Перший рядок  це іменник, як правило, ключове слово теми статті.

У другому рядку – два прикметники, що представляють дві найбільш характерних ознаки цього іменника.

Третій рядок – три дієслова, що описують найбільш важливі процеси, що відбуваються з даним іменником.

Четвертий – ключова фраза, найбільш важлива ідея.

П’ятий рядок – знову іменник, але вже резюме або синонім іменника з першого рядка, метафора.

Отже, загальний вигляд сінквейну буде таким:

  • іменник
  • прикметник, прикметник
  • дієслово, дієслово, дієслово
  • ключова фраза
  • іменник.

Приклади дидактичних синквейнів, складених студентами до семантичного конспекту:

 Гавілей Юлія, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Освіта.
  2. Дошкільна, модернізована.
  3. Покращується, прогресує, реформується.
  4. Модернізація освіти – прогрес, а не імітація руху.
  5. Удосконалення.

Надольська Вікторія, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Прогрес.
  2. Позитивний, модернізований.
  3. Покращує, відбувається, оцінюється.
  4. Реформи не відбуваються миттєво.
  5. Реформа.

Якимів Марта, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Дошколята.
  2. Маленькі, допитливі.
  3. Зростають, розвиваються, навчаються.
  4. Діти – квіти Всесвіту.
  5. Щастя.

Ковальчук Оксана, група ПО-21 ТНПУ ім. В.Гнатюка

  1. Реформи.
  2. Позитивні, важливі, соціальнозначущі.
  3. Відбуваються, коригуються, запроваджуються.
  4. Реформи – докорінні перетворення суспільного життя.
  5. Майбутнє.

Перші іграшки малюка – комфортер і «Ду-ду»

Комфортер – це спеціальна перша іграшка малюка, серветка, яка просочена запахом мами. Забавну дрібничку у вигляді зайчика, ведмедика або слоненяти кладуть поруч із мамою під час годування. А коли матусі потрібно відлучитись, комфортер кладуть у ліжечко до дитини. Тканина, просочена маминим запахом, допомагає дитині відчувати себе комфортно. Тому іграшка-серветка і названа «комфортер». Іграшку-серветку можна використовувати не тільки в період грудного вигодовування, а й коли малюк перейде на прикорм. Комфортер сприяє розвитку дрібної моторики завдяки вузликам, лапкам, вушкам і оченятам. Перша іграшка – завжди найулюбленіша. Її можна буде прибрати в пам’ятну скарбничку, в якій зберігаються бірочки з пологового будинку, пучок волосся від першої стрижки та інші милі дрібниці. Чудово, якщо улюблену іграшку малюка мама власноруч пошиє, вишиє чи вигаптує біля вузликів обереги для свого малюка. Тобто наповнить цю річ власною материнською енергетикою.

 


Близькою за призначенням є іграшка-забавка з назвою «Ду-ду». На вигляд – це прямокутний м’який шматочок тканини з вузликами на куточках замість ручок і ніжок, а по серединці голова будь-якої тваринки. За суттю – це замінник мами і маминого тепла на той час, поки та не може перебувати поруч зі своєю дитиною.

Термін «Ду-ду» прийшов до нас із Франції і означає «ніжний-ніжний». В Англії – є утішником, перекладається приблизно як «тішить» або просто «ковдра». В Америці – «ковдра безпеки».

Проте призначення цієї іграшки-забавки одне – у присутності такої іграшки дитина відчуває себе в безпеці, якщо мами немає поруч. Обнявшись з нею, вона скоріше засинає, у подорожі легше переносить зміну ситуації, якщо поруч є дуду. У багатьох країнах такі іграшки прийнято дарувати майбутній мамі ще до народження дитини. Пізніше малюк сам обирає з них улюблену і мама, як правило, купує ще таку ж про запас. На той випадок, якщо ду-ду загубиться або її потрібно буде випрати.

Часто-густо у малят іграшка-забавка асоціюється виключно з будинком. Можна зустріти на вулиці французьку дитину рочків так до 5-6, у неї в руках неодмінно буде або м’яка іграшка, або м’яка ганчірочка з головою м’якої іграшки. У деяких супермаркетах навіть встановлюють великі пластикові контейнери «Втрачені дуду». Власники супермаркетів знають, що без своєї ду-ду дитина може перестати спати, їсти і взагалі радіти світу, то треба обов’язково знайти господаря цієї іграшки.

Отже, давайте створювати власні осучаснені дитячі іграшки-обереги, які будуть не тільки утішниками, але й пам”ятними подарунками дітям.

 

 

Марія Монтессорі – видатна жінка ХХ століття

Матеріали проф. Катерини Крутій до

                        ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

“ІСТОРІЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ

ПЕДАГОГІКИ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА”

Тема 3. Розвиток педагогічної думки і суспільне дошкільне виховання дітей у Західній Європі в XIX–XX ст.

 План:

  1. Марія Монтессорі – видатна жінка ХХ століття.
  2. Короткі біографічні дані Марії Монтессорі.
  3. Педагогічна система Марії Монтессорі.
  4. Ідеї М. Монтессорі сьогодні.

Презентація Марія Монтессорі для аудиторії Тема 3 Марія Монтессорі – лекційний матеріал+презентація

https://www.youtube.com/watch?v=dunL8SyZIU4

Монтессори. Как обустроить детскую комнату?

Монтессори. Как обустроить детскую комнату?