31 серпня день народження Марії Монтессорі

31 серпня 2017 року доктору Марії Монтессорі,

виповнилося б 147 років!

Це одна з видатних педагогів, які домоглися міжнародного визнання. Свідченням цього є відоме рішення ЮНЕСКО (1988 р.), що стосується тільки чотирьох педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті. Це – американець Джон Дьюї, німець Ґеорґ Кершенштейнер, італійка Марія Монтессорі та радянський педагог Антон Макаренко.

Марія Монтессорі пішла з життя в 1952 році, але її унікальний метод вільного виховання дітей у спеціально організованому середовищі є актуальним і в сьогоденні, і  час над ним не владний.

Метод М. Монтессорі визнано освітянською спільнотою  ефективним, як і за життя автора. Усе геніальне дійсно просто – у своїх текстах М. Монтессорі виклала філософські та психологічні ідеї, програму саморозвитку дитини, а також принципи підготовки педагогів для такої нетрадиційної роботи як заняття з дітьми за її методом.

З днем народження, Маріє Монтессорі!

Більш детально про Марію Монтессорі можна почитати тут:

Марія Монтессорі – видатна жінка ХХ століття

Эмоциональная сфера ребенка как объект психологических исследований

Карелина И. О. Эмоциональная сфера ребенка как объект психологических исследований : избранные научные статьи. – Прага : Vědecko vydavatelské centrum «Sociosféra-CZ», 2017. – 157 c. ISBN

В сборнике научных статей приводятся результаты эмпирических и обзорно-аналитических исследований автора, посвященных изучению различных компонентов эмоциональной сферы детей дошкольного возраста. Раскрыты особенности развития у дошкольников осознания собственных эмоций, словаря эмоциональной лексики, распознавания и понимания эмоциональных состояний других людей, регуляции эмоций, а также особенности эмоционального отношения дошкольников к сверстникам и воспитателям детского сада.
Книга предназначена для психологов, преподавателей вузов, аспирантов и студентов, обучающихся по направлениям подготовки бакалавров и магистров «Педагогическое образование», «Психолого-педагогическое образование».

Можно загрузить из библиотеки отсюда:

Эмоциональная сфера ребёнка И.О.Карелина Монография

Діагностична методика «День народження Чеберяйчика»

«День народження Чеберяйчика»

(Методику розроблено

В. Т. Кудрявцевим у співавторстві з Г. К. Уразалієвою)

Адаптовано К.Л. Крутій 

Довідково:

Чеберяйчики –  так називається слов’янський казковий герой, схожий на ельфа. Часто чеберяйчиком ласкаво називають дитину.
Чеберяти – махати ручками або тупотіти ніжками. 

Чеберяйчики – це такі маленькі істоти, які жили в полях і лісах. Часом, вони трохи схожі на зайчиків. «Ой, на горі-горі сидить зайчик,
ніжками чеберяє, ручками чеберяє – чеберяйчик».

Тільки ті зайчики ходять на двох лапках, як люди ходять. Ще у них багато волосся і великі очі, які світяться в темряві і кругленькі животики, які вони люблять гладити. А ще чеберяйчики люблять співати пісеньки, чеберяти ручками та ніжками.

Вік: 6-7 років

Мета: оцінка здатності до перетворення завдання на вибір у завдання на перетворення (найважливіша творча здатність).

Матеріали: мотузочок, маленький іграшковий літачок, хустинку, шматочок пластиліну, невелика трубочка, мильниця з милом.

Інструкція до проведення. Перед дитиною на столі у випадковому порядку розкладені вищеназвані предмети. Спершу, не звертаючи на них уваги, дорослий розповідає дитині казкову історію:

«В одній кімнаті жили два веселих чеберяйчика. А ти знаєш, хто такі чеберяйчики? (Якщо дитина не знає, запропонувати вслухатись у слово, надати можливість припустити, хто це, розповісти про чеберяйчиків). Отже, один із чеберяйчиків жив внизу, на підлозі, а інший – нагорі, на самій далекій полиці великої книжкової шафи. Тому коли чеберяйчики розмовляли, їм доводилося голосно-голосно кричати, щоб почути один одного. А ось разом пограти та попустувати вони вже не могли – занадто велика відстань їх розділяла. Так кожен день чеберяйчики і перегукувались.

Завантажити безкоштовно методику можно звідси:

Діагностична методика День народження Чеберяйчика

Малюнки дітей

«Пудинґова голова», або як убезпечити малюка від падіння

Були часи, коли термін «дитячий капелюшок» позначав  лише шматок тканини без будь-якого міцного каркаса, який прикривав голову малюка. Це скоріше були навіть не капелюшки, а звичайні ковпаки. Згодом вони почали перетворюватись у набиті повстю шапки, які повинні були захищати тім’ячко малюка під час випадкового падіння.

Певним захистом від сильних ударів був щільно набитий головний убір під назвою «пудинґ», який нагадував ковбасу з тканини, яка була навкруги голови дитини подібно краю капелюха і підтримувалась ременем, що проходив через верхівку і зав’язувався під підборіддям.

Малюк у «пудинґу», який погойдується на межі між раннім дитинством і дитинством, був настільки яскравим образом, що навіть з’явилась метафора – для будь-якого малюка в такому чудернацькому капелюсі –  словосполучення «пудинґова голова».

«Пудинґи» вважались амортизаторами, абсолютно необхідними для немовляти, який тільки-но навчається ходити.

Повний текст статті проф. Катерини Крутій:

Стаття Крутій К. Пудингова голова

 

Клітка для дітей, або як вигуляти нащадка?

Клітка для дітей, або як вигуляти нащадка?

Концепцію вигулу дітей у 1894 році запропонував доктор Лютер Еметт Холт. Він вважав, що свіже повітря сприяє оновленню крові, а також загартовує дітей, тому радив одягати їх у чепчики і легкий верхній одяг, а потім залишати в колясці в метрі від відкритого вікна.

Заповіти педіатра наслідували десять років, поки Елеонора Рузвельт, майбутня перша леді США, не наважилась на експеримент.

У 1906 році місіс Рузвельт купила на ринку клітку для курей. Вона віднайшла,  на її думку, дуже цікавий варіант використання цієї клітки: вивішувала за вікно свою дочку Анну під час ранкової дрімоти. «Я ніколи не цікавилась ляльками або немовлятами, а тому нічого не знала про догляд за ними і годування», – напише вона пізніше в автобіографії.

Дівчинка за вікном часто плакала в клітці, що врешті-решт призвело до погроз із боку сусідів. Вони обіцяли поскаржитися на місіс Рузвельт у товариство із запобігання жорстокого поводження з дітьми. Проте Елеонора Рузвельт була впевнена у своїй правоті: «Я вважала, що була дуже сучасною матусею», – згадувала вона.

У 1922 році американка Емма Рід (Emma Read) зі штату Вашингтон запатентувала пристрій, названий як «портативна дитяча клітка». Зважаючи на відсутність місця для прогулянок, з метою доступу до свіжого повітря, дітей, у буквальному сенсі, відправляли за вікно.

«Портативну дитячу клітку» підвішували зовні будинків у відкритому вікні і таким чином вирішували проблему вигулу дітей на вулиці, що в умовах високої зайнятості та міської тісноти домогосподаркам не завжди вдавалося робити.

Широке поширення клітки отримали в Лондоні в 30 роках ХХ ст. за підтримки міської ради. Міська рада лондонського району East Poplar навіть обладнала клітками деякі зі своїх будинків, щоб малюки дихали свіжим повітрям і були на сонечку. Клітки можна було побачити майже на кожному будинку. Усередині них було достатньо місця, щоб поставити люльку з дитиною або розкласти улюблені іграшки. Дитяче ліжко, як правило, ставилося поряд із вікном, так, щоб дитина, за бажанням, могла переповзти назад у кімнату.

Baby in Cage Hung Out of Window — Image by © Hulton-Deutsch Collection/CORBIS
10 Feb 1948, London, England, UK — It needs strong nerves to stand by and watch a baby, perched on a first floor window sill step out into space. But nobody in the Gunn home at Holly Hill, Hampstead London takes any notice when Simon 2 does it. It happens every day. The family built the wire cage as there is no garden in the house where Simon can play. 10th February 1948 — Image by © Daily Mirror/Mirrorpix/Corbis

Baby in Cage Hung Out of Window — Image by © Hulton-Deutsch Collection/CORBIS

 

Це фото було зроблено в 1930 році. У такий спосіб рекламувалися клітки для дітей на початку минулого століття.

Досягалось відразу дві мети: вирішувалось питання з прогулянкою малюка на свіжому повітрі та за рахунок цього збільшувався вільний простір квартири.

Подивіться на ці неймовірні фотографії, зроблені в 1930 році: діти перебувають на висоті декількох метрів над землею, а їхні батьки з розчуленням спостерігають за своїми малюками.

Такі клітки навіть рекламували в популярному на той час журналі LIFE (1937 р.). Ці пристосування для вигулу дітей на повітрі видавалися сім’ям, які проживали в будинках без двору, або якщо планування квартири не передбачало балкон. Стверджувалось, що клітки були абсолютно безпечними і набагато полегшували життя матерів. Згодом назву було замінено на більш-менш пристойну: «кімната для сну на відкритому повітрі». Мабуть, матусям було так психологічно легше відправляти туди малюків.

У 1953 році про «портативні дитячі клітки» зняли рекламний ролик «Пате». Проте з часом ця популярність пішла на спад. Суспільство почало перейматись проблемами не тільки здоров’я, але й  безпеки дітей.

Фільм можна подивитись тут:

https://www.youtube.com/watch?v=NerS17sC0Bg


Було використано матеріали  з цього джерела

http://www.kulturologia.ru/blogs/061015/26564/

Безцінний дар дошкільного Дитинства: творча  ініціатива, некапризна  воля, спокійна віра в свої можливості

Безцінний дар дошкільного Дитинства: творча  ініціатива, некапризна  воля, спокійна віра в свої можливості

 Видатний сучасний психолог В.І. Слободчиков, в описі базових педагогічних позицій на ступені дошкільної освіти, привертає увагу на особливості дій Дорослого в його взаєминах з дошкільнятами.

Автор запропонував зобразити дитячо-дорослі відносини схематично (стрілочками в схемі вказано основний вектор ініціативи в цих відносинах).

                       Дорослі       Дошкільники

Основна ініціатива у взаємодії з дошкільнятами належить дорослому, який, залучаючи дитину в нові сфери спільного життя, буквально вирощує в дитячому організмі тілесні  та душевні здібності, що дозволяють дитині  брати участь у спільному житті з дорослими.

Посвята, запрошення, включення, допущення дитини в різні сфери життя – це основна робота дорослих в спільному житті з дошкільнятами.

Звісно, що і спонукання (пробудження) до кожної нової області життя, дій, почуттів, думок, і керівництво (буквально: водіння рукою, за руку), і повнота самостійності (не кажучи вже про повноту відповідальності) практично ніколи не належать самій дитині.

Від повної безпорадності й залежності до часткової, але вже неабиякої самостійності – такий шлях проходить дитина від народження до порога школи. І якщо для дорослих (батьків) самостійність як здатність залишатися самим собою в будь-яких життєвих обставинах, свобода від зовнішніх впливів і примусів – пріоритетна культурна цінність, то наприкінці дошкільного дитинства дитина може знайти безцінний дар: творчу ініціативу, некапризну волю, спокійну віру в свої можливості, яку не слід плутати з самовпевненістю.

Це вікова норма розвитку дошкільнят. Яскраві прояви цих здібностей спостерігаються в дитячій грі – своєрідної школі талановитості, ініціативності, самостійності, самовладання дошкільнят [Слободчиков, с. 21].

Джерело:

Слободчиков В.И. Антропологический образ педагога-детоводителя //  Сборник материалов международной научно-практической конференции «Социализация человека в современном мире в интересах устойчивого развития общества : междисциплинарный подход. – Калуга, 18-20 мая 2017. – С. 15-23.

Із історії дошкільного дитинства: факти жорстокості дорослих

ІЗ ІСТОРІЇ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА:

факти жорстокості дорослих

 Франція, 1893 рік.

Надпис: «Вона була заарештована за те, що «згризла всі груші з кошика». Дитині 23 місяці від народження. Злочин: обжерливість (фото 1).

 

Штат Юта або Колорадо, США, на початку 1900-х років.

6-річний шахтар.

Дитяча праця у вугільній шахті.

Comanche Оклахома, 1916 рік.

Хлопчик-збирач  бавовни.

Італія, 1940 рік.

Небажані діти для продажу в Італії.

Небажані через бідність, війни, зґвалтування, проституцію, голод, бездомність батьків…

 

Middlesex, Англія, 1941 рік.

Медсестра дивиться на ряд дітей ясельного віку, які сидять уздовж стіни, евакуйованих під час Другої світової війни.

 

Чикаго, 1948 рік.

Мати – жебрачка ховає обличчя від сорому, виставивши своїх дітей на продаж.

Надпис – «4 дітей на продаж».

Лос-Анджелес, 12 квітня 1975 рік.

Немовлята пристебнуті до літакових сидінь під час «операції babylift» з сиротами (із В’єтнаму в США).

Історія Дитинства: доставка дітей посилками

Виявляється, пошта може доставляти не лише листи, посилки й пенсії. Нею можна надсилати й… дітей. Скористатися такими поштовими послугами можна було на початку XX ст. у США, якщо батьки хотіли зекономити на квитку на поїзд.

За свідченнями американських істориків, дітей не перевозили в поштових сумках чи коробках, на них не наклеювали марок і не ставили поштових штемпелів, їх супроводжував спеціальний поштовий працівник, який доглядав за ними впродовж всього шляху.

За матеріалами: Поштовий вісник // № 15 (841). 21 квітня 2017 року. – С. 8.

Стаття:

Діти-поштою

Дванадцять особливостей методу Марії Монтессорі

 Джерело:

Монтессори М., Стэндинг Э.М. Революция Монтессори в образовании. – М. :
Благотворительный фонд «Волонтеры
», Береста, 2015. – 240 с.

Книга є перекладом «The Montessori Revolution in Education», яка вперше вийшла в 1962 році в США. Її автор, Е.М.Стендінґ, керівник Центру з навчання Монтессорі-педагогів (Seattle University, USA), аналізує і коментує найважливіші принципи Монтессорі-методу і успішність їх застосування в Монтессорі-школах Америки і деяких країн Європи.

Список особливостей методу Монтессорі, складений Едвіном Мортімером Стендінґом – педагогом, однодумцем і близьким другом Марії Монтессорі. Характерні риси методу, перераховані Стендінґом, наочно ілюструють, чому система Монтессорі успішно використовується впродовж майже століття і, найголовніше, дійсно працює.

  1. Метод заснований на багаторічних дослідженнях і невпинних спостереженнях за характером дитини геніальним педагогом ХХ ст., якого не було з часів Фрьобеля.
  2. Використання методу довело його універсальність. У межах одного покоління він був успішно апробований на дітях майже всіх цивілізованих країн. Раса, колір шкіри, клімат, національність, соціальний стан, тип культури – все це не впливає на результат запровадження цього методу.
  3. Метод показав нам дитину як людину, яка любить інтелектуальну роботу; вона обирає її спонтанно і виконує з глибокою радістю.
  4. Метод заснований на нагальній потребі дитини навчатися через діяльність. На кожній стадії психічного розвитку дитина забезпечується відповідними заняттями, за допомогою яких розвиває свої здібності.
  5. Поряд із тим, що метод передбачає максимум спонтанної діяльності дитини, проте він дозволяє досягти того ж рівня знань або навіть більш високого рівня, ніж у межах традиційної системи навчання.
  6. Хоча цей метод виключає необхідність чинити тиск на дитину за допомогою заохочень і покарань, він має більш високий рівень дисципліни, ніж попередні методи виховання.
  7. Метод заснований на глибокій повазі до особистості дитини і не допускає домінуючого впливу дорослого, залишаючи місце для розвитку біологічної незалежності дитини. Однак дитині надається значна частка свободи (але не вольності), яка складає основу цієї дисципліни.
  8. Метод дозволяє вчителю займатися кожною дитиною індивідуально і спрямовувати її діяльність відповідно до її індивідуальних запитів.
  9. Кожна дитина працює відповідно до свого внутрішнього ритму. В результаті дитину, яка швидко засвоює матеріал, не стримують діти, які відстають, а останні – не намагаються наздогнати першу, безнадійно намагаючись освоїти те, що їм ще не під силу. Перш ніж покласти наступний камінь у будівництво інтелектуальної системи, попередній «якісно і ґрунтовно закріплюється».
  10. Метод не передбачає створення змагального духу в дітей і усуває низку його згубних результатів. Більш того, на кожному кроці він надає дітям нескінченні можливості для взаємної допомоги, яку діти з радістю надають один одному і з вдячністю приймають.
  11. Оскільки дитина працює з матеріалом, який вона обирає сама, вона працює без примусу, ні з ким не змагаючись. Вона не наражається на небезпеку перенапруги, не відчуває почуття неповноцінності й не отримує ніяких інших негативних вражень, які могли б стати мимовільною причиною глибокого психічного розладу в її подальшому житті.
  12. Нарешті, метод Монтессорі розвиває особистість дитини в цілому: не тільки її інтелектуальні здібності, а й здібності міркувати, виявляти ініціативу і робити самостійний вибір; він розвиває емоційну складову особистості. Завдяки тому, що дитина живе як вільний член реальної соціальної спільноти, у неї розвиваються фундаментальні соціальні якості, які виформовують основу свідомого громадянина суспільства.

 

Лепбук як дослідницький проект дошкільника

Лепбук як дослідницький проект дошкільника

 

 

У дослівному перекладі з англійської «лепбук» (lapbook) означає «наколінна книга» (lap – коліна, book – книга).

Лепбук або як його ще називають інтерактивна тематична тека – це саморобна паперова книжечка з кишеньками, дверцятами, віконцями, рухливими деталями, які дитина може діставати, перекладати, складати на свій розсуд. У ній збирається матеріал з якоїсь певної теми. При цьому лепбук – це не просто виріб. Це прикінцевий етап самостійної дослідницької роботи, яку дитина виконала  під час знайомства з певною темою. Щоб заповнити теку, дитині потрібно буде виконати певні завдання, провести спостереження, презентувати матеріал.

Створення лепбуку допоможе збагатити, закріпити і систематизувати інформацію, а розглядання теки в подальшому дозволить швидко освіжити в пам’яті цікавий матеріал.

Етапи створення лепбуку:

  1. Вибір теми.
  2. Складання плану майбутнього лепбуку.
  3. Малювання макету теки.
  4. Створення лепбуку в натуральний розмір.

У результаті роботі з лепбуками в дошкільків розвиваються універсальні вміння, а саме: планувати майбутню деяльність; домовлятися з однолітками; розподіляти обов’язки; шукати потрібну інформацію, узагальнювати та системтизувати; самостійно  пояснювати; приймати власні рішення,  спираючись на надбані знання і вміння;  використовуючи усне мовлення, висловлювати своє бажання.

Є сенс запланувати спільну діяльність з виготовлення індивідуальних лепбуков, виходячи з інтересів кожної дитини. Упродовж певного часу виготовляється тека, а потім  її презентують дітям, результатом буде серія лепбуків. Отже, лепбук може бути продуктом дослідницької діяльності дитини.

Рекомендований вік занять із лепбуком – 5 років і вище. Діти 7-8 років  можуть цілком самостійно придумувати і робити свої власні лепбуки.

Для дітей старшого дошкільного віку це варіант проектної діяльності, коли треба продумати зміст і послідовність наповнення теки.

Лепбуки можна робити як індивідуально (дома з батьками), так і на груповому занятті. У разі роботи з групою дітей можливі два варіанти: або вихователька розподіляє завдання між дітьми, і всі разом збирають і заповнюють одну теку, або показує послідовність дій, а діти з його допомогою роблять кожен свій екземпляр лепбуку.

Розмір готового лепбука  є стандартним – папка А4 в складеному вигляді та А3 у відкритому вигляді.

Цей розмір ідеально підходить, щоб дитина могла самостійно працювати з лепбуком: тримати його в руках, малювати, писати, виконувати завдання в ньому, а після занять поставити теку на полицю або покласти в шафку (рюкзачок, якщо буде заповнювати вдома).

За посиланням можна більш детально познайомитись із типами лепбуків і технологією їх виготовлення:

http://www.tavika.ru/p/blog-page_5.html