Архіви категорій: На допомогу студентам

Хто вкрав або зруйнував сучасне Дитинство?

Залишити відповідь

За даними психолога Пітера Грея, сьогоднішні діти частіше страждають від депресії, ніж за часів Великої депресії, і більше турбуються, ніж в роки Холодної війни.

Дослідження 2019 року, опубліковане в Journal of Abnormal Psychology, виявило, що з 2009 по 2017 роки рівень депресії виріс більш ніж на 60% серед дітей 14-17 років і на 47% – серед дітей 12-13 років.

Причому це не можна пояснити більш точною діагностикою. Кількість дітей і підлітків, які потрапляють до лікарні з суїцидальними думками або після спроб самогубства, зросла вдвічі з 2007 по 2015 роки.

Можна завантажити статтю з дослідженням звідси:

https://www.apa.org/pubs/journals/releases/abn-abn0000410.pdf

або подивитись скорочений переклад тут:

https://lifter.com.ua/kak-my-razrushili-detstvo-i-otobrali-ego-u-svoih-detey-12245?fbclid=IwAR3czL-wrenzKXEdDqDlt6HdN6f57g-F4k_cSJFGCqTulApTMqeYhVR2cAs

Картина Marianne Stokes (1855 – August 1927 ) A tearful child

Як перевірити безпечність середовища для малюка? Станьте навколішки!

Залишити відповідь

Є певні вимоги до безпеки середовища для малюків. Щоб зрозуміти проблеми, які можуть виникнути, пропонуємо познайомитися з декількома рекоменда­ціями, а саме:

  • Походіть кімнатою навколішки! Це допоможе побачити, як кімната виглядає з висоти зросту малюка. Знаходячись у такій позі, спробуйте відповісти на запитання: «А це безпечно?»

  • Чи дозволяє мені все оточуюче гратися безпечно?

  • Чи приваблива для мене кімната й орієнтована вона на мої інтереси?

  • Чи є те тим місцем, де я хотіла б провести весь день?

І наостанок. Придивіться до себе як до вихователя і запитайте:

  • Чи вмію спілкуватися з дітьми на їхньому рівні?

  • Чи розумію індивідуальні особливості та потреби малюків вікової групи?

  • Чи дозволяю кожному малюкові бути самостійним

    у виборі діяльності?

  • Чи хотіла б бути малюком і мати такого вихователя,

    як я?

Джерело:   Кэтлин С. Малыши в коллективе: Подробный план программы развития детей первых лет жизни. – Ростов н/Д. : Феникс, 2006. – 320 с.

Марія Монтессорі: розум дитини як літак

Залишити відповідь

Як багато людей до кінця свого життя мають туманне і на подив неточне уявлення про найпростіші математичні дії (наприклад, правильно підрахувати здачу) просто тому, що давним-давно на перших уроках арифметики їх квапливо підштовхували від однієї вправи до іншої, не давши можливості чітко зрозуміти суть!

До свого жаху вони відчували, що безпорадно і безнадійно тонуть у принизливих сипучих пісках невігластва і розчарування.

Розум дитини, який займається з конкретними дидактичними матеріалами Марія Монтессорі порівнює з літаком, якому для того, щоб самостійно піднятися в небо, необхідно спочатку проїхати деяку відстань по землі. Але коли настає слушний момент, літак «відривається» від твердої землі й піднімається в більш абстрактне повітряний простір, де його всі дії будуть відбуватися швидше і вільніше.

Аналогічно працює і розум дитини – для того, щоб піднятися на рівень узагальнення, – повинен на перших порах взаємодіяти з чимось об’ємним і конкретним.

Але коли приходить його час (різний для різних дітей), дитина «відривається» від навчальних матеріалів і самостійно піднімається в область абстракції, де її дії більш ефективні і вимагають менших зусиль.

Дитині потрібно менше часу для виконання дій, менше, ніж найшвидшому літаку, тому що він робить їх буквально зі швидкістю думки.

Тим часом розум дитини постійно не залишатиметься на високому рівні абстракції, як і літак, якому потрібно знову і знову повертатися на тверду землю для заправки паливом і підготовки до нових польотів; розум часто спускається на землю (до дидактичних матеріалів), щоб отримати з їх допомогою додатковий досвід для того, щоб мати можливість відправитися в новий політ в сферу абстрактного.

Отже, чисто інтелектуальне і чисто матеріальне завжди пов’язані між собою.

Джерело:

Едвін Мортімер Стендінг. Життя і творчість Марії Монтессорі.

М. : Благотворительный фонд «Волонтёры», 2012. – 476 с.

Про шерентінг, цифрові сліди дітей в Інтернеті та здоровий глузд

Залишити відповідь

Про шерентінґ, цифрові сліди дітей в Інтернеті та здоровий глузд

 (проф. Катерина Крутій)

Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління. Упродовж усього життєвого шляху особистості сім’я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність культурного досвіду дитини.

Саме тісна взаємодія з батьками дитини є необхідною умовою соціалізації дитини в закладі дошкільної освіти.

Сучасні технології дозволяють спілкуватись з батьками on-line. Проте часто-густо вихователі іноді за незнанням, іноді на прохання батьків переходять межу, за якою конфлікт є неминучим. Маю на увазі розміщення в соціальних мережах, у додатках – месенджерах Viber ([vaɪbə], «Вайбер»), WhatsApp (Ватсап) тощо світлин дітей без письмового погодження з батьками.

Що таке шерентінґ?

Шерентінґ – термін, утворений від англійських слів parenting (виховувати) і to share (ділитися, розміщувати в Інтернеті), описує явище, коли батьки викладають у соціальні мережі фотографії своїх дітей і публічно розповідають про ситуації з їхнього життя.

Компанія Інтернет-безпеки AVG провела опитування серед матерів в Північній Америці (США і Канаді), ЕС5 (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Іспанія), Австралії / Нової Зеландії і Японії і з’ясувала, що 81 відсоток дітей у віці до двох років мають певний цифровий профіль або слід, з їх зображеннями, розміщеними он-лайн. У США 92 відсотки дітей присутні в Інтернеті на той час, коли їм два роки, в порівнянні з 73 відсотками дітей в ЕС5.

“Усе це потягнеться у їхнє доросле життя. Батьки виступають як господарі особистої інформації дітей, так і як оповідачі їхніх же історій», — йдеться в докладі Університету Флориди.

(Джерело: https://www.businesswire.com/news/home/20101006006722/en/Digital-Birth-Online-World ).

Згідно з дослідженням, середнє цифрове народження дітей відбувається приблизно через шість місяців, при цьому третина (33%) фотографій та інформації дітей розміщуються в Інтернеті впродовж декількох тижнів після народження. У Великобританії 37 відсотків новонароджених мають онлайн-життя з народження, тоді як в Австралії та Новій Зеландії цей показник становить 41 відсоток.

Майже чверть (23%) дітей починають своє цифрову життя, коли батьки завантажують свої сканограмми пренатальної сонограми в Інтернет. Цей показник вищий в США, де 34 відсотки опублікували сонограми в Інтернеті, а в Канаді цей показник ще вище – 37 відсотків. Усе менше батьків діляться сонограмами своїх дітей у Франції (13%), Італії (14%) і Німеччини (15%). Точно так же тільки 14 відсотків батьків діляться цим он-лайн в Японії.

7 % дітей і немовлят мають адресу електронної пошти, створеної для них їхніми батьками, і 5 % мають профіль у соціальній мережі.

На запитання, що мотивує батьків розміщувати зображення своїх дітей в Інтернеті, більше 70 відсотків всіх опитаних матерів відповіли, що повинні ділитися ними з друзями та родиною (усього взяло участь в опитування 2200 осіб).

За словами генерального директора AVG Дж.Р. Сміта, «шокує той факт, що 30-річний юнак має он-лайновий слід, що розтягнувся максимум на 10-15 років, в той час як переважна більшість дітей сьогодні будуть присутні в Інтернеті, коли їм виповниться два роки – присутність, яке триватиме впродовж усього життя.

«Наше дослідження показує, що зростає тенденція до цифрового народженню дитини, яке збігається і в багатьох випадках передує даті його реального народження. Чверть дітей розміщують фотографії сонограм в Інтернеті ще до того, як вони фізично увійшли в світ.

У той же час ми закликаємо батьків подумати про дві речі:

«По-перше, ви створюєте цифрову історію для людини, яка буде слідувати за нею до кінця свого життя. Який вид сліду ви дійсно хочете почати для своєї дитини, і що вони подумають про інформацію, яку ви завантажили в майбутньому?

«По-друге, це посилює необхідність того, щоб батьки знали про налаштуваннях конфіденційності, які вони встановили у своїй соціальній мережі та інших профілях. В іншому випадку обмін фотографіями і конкретною інформацією дитини може бути переданий не тільки друзям і родині, а й усьому онлайн-світу».

(Джерело: https://www.businesswire.com/news/home/20101006006722/en/Digital-Birth-Online-World ).

Щодо поширення шерентінґу в Україні

За загальним правилом, викладеним у статті 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці або в іншому громадському місці й фізична особа не заперечує проти цього.

Проте в ситуації з дітьми виникають додаткові обставини. Права фізичної особи на захист свого зображення і заборону його використання без дозволу (ст. 307, 308 Цивільного кодексу України) є цивільними правами, і для їх реалізації фізична особа повинна мати цивільну дієздатність. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до статей 31, 32 Цивільного кодексу України, фізична особа до 18 років має часткову або неповну цивільну дієздатність.

Тобто навіть якщо дитина або підліток дають вам згоду на фотозйомку, а також на майбутнє використання свого зображення в інформаційному матеріалі, рекламному ролику, агітаційному плакаті тощо, така дія є нікчемним правочином. Перекладаючи з юридичної мови на людську, дитина не може вам дати дозвіл на використання свого зображення, бо не має права розпоряджатися ним. За дитину це роблять її законні представники – тобто батьки, які, відповідно до статті 242 Цивільного кодексу України, є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. йдеться про батьків у множині, тобто про обох батьків. Навіть якщо вони розлучені, але не позбавлені батьківських прав, відсутність згоди одного з них може призвести до визнання правочину недійсним і вимоги компенсації заподіяної шкоди з боку іншого. Отримання згоди батьків не обов’язково має бути письмовим, воно може бути усним, проте в разі виникнення непорозумінь у майбутньому, зокрема подання судового позову, наявність усної згоди треба буде довести в суді. Тому найбільш безпечним з правового погляду буде саме письмовий дозвіл, у якому зазначається кому саме надається цей дозвіл, на що саме надається (яке зображення і де буде використано) ім’я дитини і її батьків, підписи батьків і дата надання згоди. Іншим варіантом є унеможливлення ідентифікації дитини за допомогою технічних засобів («блюрування» тощо).

 (Джерело: https://imi.org.ua/articles/fotohrafii-ditey-publikuvaty-chy-ni-i62)

Отже, варіантів розміщення світлин дітей, які відвідують дитячий садочок, декілька. Є сенс прислухатись до порад юристів і не піддаватися спокусі за будь-якою нагодою догодити батькам.

Пропоную один із варіантів розміщення на стенді фото дітей, не використовуючи соціальні мережі:

Звідси можна завантажити безкоштовно текст цієї статті:

Крутій К.Л.- Про шерентінг

Про важливість відстрочки стискання пуповини для розвитку мозку немовляти

Залишити відповідь

Відстрочка стискання пуповини може принести користь розвитку головного мозку немовляти.

Навіть 5-хвилинна затримка стискання пуповини після народження може допомогти мозку дитини, яка розвивається.

Було проведено невелике дослідження, що фінансується Національним інститутом здоров’я США.

Затримка стискання пуповини дозволяє багатим залізом еритроцитам (фетоцітам) текти з плаценти в кровоносну систему немовляти.

До 4 місяців у мозку немовлят, які піддавалися відстроченому стисканню пуповини, було більше мієліну в мозку, в порівнянні з тими, чиї пуповини були стиснуті впродовж  20 секунд після пологів. Мієлін, який прискорює нейронні зв’язки в мозку, виробляється залізозаледними клітинами мозку.

Джерело: Журнал педіатрії.
https://www.jpeds.com/article/S0022-3476(18)30775-3/fulltext
https://doi.org/10.1016/j.jpeds.2018.06.006

Додатково можна почитати тут:

https://medportal.ru/mednovosti/news/2014/04/17/089newborn/

Організація рефлексії у дітей дошкільного віку

Залишити відповідь

Рефлексія – це відбиття дитячого досвіду в слові, малюнку (образі), фотографії, відео. Вона дозволяє виокремити в потоці гри значущі фрагменти, ситуації, що вказують на перехідні стани, труднощі, поява нового.

Головна умова проведення рефлексії – відсутність рішення в голові педагога (open mind  – відкритий розум,   tabula rasa – чиста дошка).

Регулярна рефлексія є ґрунтом:

  • самостійності,

  • ініціативності,

  • авторства,

  • продуктивної взаємодії.

  1. Діти, граючи на вулиці з мобільними елементами та конструкціями (сходи, трапи, драбини, куби, бочки, мотузки тощо), поступово втрачають до них інтерес. Доводиться або додавати щось нове, або прибирати на час, щоб у дітей виникла потреба повернутися до гри з ними.

  2. Спостерігаючи за дітьми, що грають на вулиці, важливо виокремлювати повторювану дію, яку вони роблять, щоб зрозуміти специфічну потребу дітей в дії (переносити, перевозити, катати, зістрибувати, пролазити, переступати тощо). Виходячи зі спостережень, можливо придумувати нові мобільні форми.

  3. Тимчасова втрата інтересу до гри з мобільними елементами заповнюється регулярної рефлексією, яка дозволяє поглиблювати і розвивати зміст дитячої гри.

  4. Рефлексія може тематично розгортатися в п’яти планах:ризики (від неможливого до посильного) – власні можливості; технічні рішення (від простого до складного і навпаки) – ефективність вирішення; правила (від звичного до цікавого) азарт та інтрига; взаємини (від роз’єднаності до спільності) – власні уподобання; уявлення про себе (рух до моральної усвідомленості) – щирість переживань.

Ці плани можуть виникати спонтанно в розмові вихователя і дітей (їх важливо усвідомлювати).

  1. Рефлексивні запитання носять відкритий характер, важливий точний семантичний план. Так, запитання: Що було? Що робили? Що трапилося? Що сталося? Що створили? – мають різний семантичний обсяг і припускають рух від однозначності до розгорнення.

  2. Важливо в розмові з дітьми йти від наполегливого прагнення домагатися «правильної» відповіді. Розрізняють запитання на кшталт «добре» або «погано» неприпустимими, оскільки свідомо змушують дитину «зчитувати» правильну відповідь, а не пред’являти власну оцінку ситуації. У подібному обговоренні легше говорити мовою метафор, порівнянь.

  3. Запитання з теми «ризики»: Що з тобою сталося? Що було найскладніше? Кому було страшно? Кому теж було страшно? Як так вийшло, що ти все-таки це зробив? А хто помітив, що хтось сьогодні ризикнув? Хто може навчити, як впоратися зі страхом?

  4. Запитання про «рішення»: Що ти (ви) хотів (ли)? А що у тебе не вийшло? А у кого ще не вийшло? Як ти це зробив? Хто тобі допоміг? Що тобі завадило? Що будеш робити завтра? Можеш нас навчити? Хто б хотів цього навчитися?

  5. Запитання про «правила»: Кому сьогодні вдалося домовитися? За якими правилами ви діяли? Хто придумав правила? Які нові правила були сьогодні? Хто був ведучим у грі? У кого не виходить бути ведучим?

  6. Запитання про «взаємовідносини»: У кого був поганий настрій сьогодні? Що можна було зробити, щоб у іншого покращився настрій? Як ми завтра будемо працювати, щоб нікому не зіпсувати настрій? З ким ти грав сьогодні? Як ви домовилися?

  7. Запитання про «моральний аспект»: На що була схожа ваша гра (ваша справа)? Що таке дружба? Навіщо людині вороги? Чому ми думаємо, що людина не впорається і їй потрібна допомога? Що ви відчуваєте, коли беруть ваші речі без дозволу?

Джерело: https://www.facebook.com/sergey.plakhotnikov

Матеріали семінару С. Плахотнікова, травень 2019.

Вправа на рефлексію “Правило руки”

Залишити відповідь

Пропоную використовувати наприкінці практичного заняття зі студентами  цікаву вправу на рефлексію.

Вправа «Правило руки»

Малюємо руку / обводимо свою праву руку, тримаючи олівець / ручку в лівій руці.

Пишемо:Картинки по запросу малюнок руки олівцем

у великому пальці – що дуже сподобалося;

у вказівному, що хотів (ла) би отримати для себе особисто і свого розвитку ще від лектора;

у середньому – що точно взяв (а) для впровадження;

у безіменному – що потрясло емоційно;

у мізинці – чого було мало, хочеться більше (але не від цього лектора, а в самоосвіті після тренінгу).

Якщо рефлексія індивідуальна, то розглядаємо який вийшов результат, можемо обговорити його з лектором / тренером за своїми запитаннями і роздумами (лектор тільки реагує на висловлювання учасника по його саморефлексії).

Якщо рефлексія групова, то віддаємо обведене з написаним лектору / тренеру для узагальненого аналізу («Дерево рук») і висновків – як для групи, так і для себе (на що мало звертаємо увагу, що потрібно посилити, що успішно тощо).

Історія Дитинства: коли дитяча садівниця стала вихователькою?

Залишити відповідь

Народження дитячого садка датується 1837 роком.

Саме тоді  Фрідріх Вільгельм Август Фрьобель (нім. Friedrich Fröbel; німецький педагог (1782-1852) назвав «дитячим садком» утворену ним установу для малюків в місті Бад-Бланкенбургу в Німеччині (точніше, «Kindergarten»: Кinder – діти, Garten – сад).

Примітка: Вживаємо правильно прізвище видатного педагога: Фрьобель  (нім. Friedrich Fröbel).

Історія найменування не вичерпується однією версією. Найбільш поширена думка, що педагог вважав дітей «Божими рослинами», такими, що потребують дбайливого догляду. Звідси й «дитячий садок», тобто сад рослин. Інше припущення переносить народження дитячого садка в 40-і рр. XIX ст.: німецький педагог тоді нібито відкрив «першу установу  з догляду за дітьми» в колишньому готелі «У палацового саду» в Цорбіхе. Жителі містечка, приводячи сюди дітей, вигукували: «Ми йдемо до саду». Нарешті, відомо, що його дитячий садок був садом за своїм дизайном, з деревами та клумбами квітів.

В Енциклопедичному словнику Брокгауза – Ефрона (1902 р, т.36 а, С.690), зазначено: «Ця назва (дитячий садок – прим. К.К.) має подвійне значення: по-перше, Фрьобель дотримувався думки, що сад, в якому діти могли б грати та знайомитися з життям рослин, становить необхідну приналежність такої школи; по-друге, воно символічно вказує на схожість дітей з рослинами, які вимагають вмілого і ретельного догляду».
Викладачками в такому дитячому садочку стали Kindergдrtnerinnen, буквально – дитячі садівниці.

Зауважу, що і виховательок сам Фрьобель іменував «садівницями». Послідовниць Фрідріха Фрьобеля наприкінці XIX – початку XX століть ще називали «фрьобелічками».
Зараз це слово цілком вийшло з ужитку і мало кому відомо.
З часом місце слів “дитяча садівниця” та “фрьобелічка” посіло слово “вихователька” (у словниках воно відзначається з 1771 року). 

 

Перше зображення мозку матері та дитини під час поцілунку

Залишити відповідь

Опубліковано перше у світі магнітно-резонансне зображення, яке показує зв’язок матері та дитини. Це зображення нейробіолога Ребеки Саксе (Rebecca Saxe), яка цілує свого двомісячного сина.

Поцілунки викликають хімічну реакцію у мозку, включаючи сплеск гормону окситоцину. Його часто називають «гормоном любові», оскільки він породжує почуття прихильності.

Поцілунки активізують систему «винагород мозку», вивільняючи дофамін, який змушує нас почуватися добре, та серотонін, який допомагає регулювати наш настрій. Також мозок випускає вазопресин, який зв’язує матерів з немовлятами та романтичних партнерів між собою.

Окрім цього, мозок дитини здається темнішим та гладким. Це тому, що в ньому значно менше білої речовини, яка допомагає передавати повідомлення всередині мозку.

Джерело: https://www.facebook.com/nhneurotraining/photos/a.1181834048667712/1183743398476777/?type=3&theater

 

Вона думає, що я – справжній!

Залишити відповідь

Сім’я прийшла до ресторану пообідати. Офіціантка прийняла замовлення у дорослих і потім повернулася до їхнього семирічного сина.
– Що ви будете замовляти?
Хлопчик боязко подивився на дорослих і вимовив:
– Я б хотів хот-дог.
Не встигла офіціантка записати замовлення, як втрутилася мати:
– Ніяких хот-догів! Принесіть йому біфштекс з картопляним пюре і морквою.
Офіціантка проігнорувала її слова.
– Ви будете хот-дог з гірчицею або з кетчупом? – запитала вона хлопчика.
– З кетчупом.
– Я буду за хвилину, – сказала офіціантка і відправилася на кухню.
За столом запанувала гучна тиша. Нарешті хлопчик подивився на присутніх і сказав:
– Знаєте що? Вона думає, що я справжній!

 Джерело:
Де Мелло Энтони.     Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций     Перев. с англ. О. Вишмидта. — К. : “София”, 2004; М. : ИД “София”, 2004.– 240 с.

Можна книгу завантажити звідси:

http://lib.ru/INPROZ/MELLONI_E/smeh.txt