Діагностика агресивності та корекції агресивної поведінки дитини

МЕТОДИКА “ВУЛКАН” ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ТА РОБОТИ З АГРЕСІЄЮ

Хлопчик “НЕ” О.Виженко

 

ХЛОПЧИК «НЕ»

─ Здрастуй, серденько, мій друже!
Ти за казкою скучив?
─ Дуже!
─ То й чудово! Ну, сідай,
Швидше вуха розкривай!
В холодочку, у гаю,
Слухай казочку мою.

У великій, у родині,
У чарівній Україні,
Жив-був хлопчик Іван,
На прізвище Забіян.

Був Іванко веселенький,
І моторний, і жвавенький.
Всім цікавився хлопчина.
Що й казати ─ молодчина.

Де що діється ─ він там,
Ще й кричить: «Тарам-барам!»

А дорослі ─ ну, й серйозні,
Йванку ходу не дають,
Непосидьком називають,
Звідусіль його женуть.

Тільки й чути: 
«Що за хлопчик!
Як приборкати його?»
«Не кричи, не муляй очі!»
«Не роби того й сього!..»
«Сядь-сиди. Не лізь у грядку!..»
«Не чіпай, і не гризи!..»
«Не стрибай! Розсердиш татка,
То й заробиш жмут лози».

З часом Йвась перемінився.
Як повірити у це?
Хто б не звав його: «Іванчик!» ─
Він казав: «Я хлопчик НЕ!»

Правда це чи побрехенька,
Ти, мій друже, сам суди.
Жвавий будь і веселенький,
І цікавість не губи!

Автор – Олександр Виженко

Вірші О.Виженка можна почитати тут:

http://abetka.ukrlife.org/zhyvycya.htm

Автор малюнка – Sweet days gone by. Norman Rockwell

 

Пасіонарність дітей, або як Петрика П’яточкіна зламала система

ЯК ПЕТРИКА П’ЯТОЧКІНА

ЗЛАМАЛА СИСТЕМА

Бондар А. Як Петрика П’яточкина зламала система. – Країна // 2010. – № 6 (9). – С.38-40.

Коментар проф. Катерини Крутій:

Цікава стаття. Цікавий погляд на ламання особистості. Упевненна, що є сенс запропонувати студентам, які вивчають дисципліну “Педагогіка дошкільного дитинства”, обговорити зміст мультфільму, а потім і статті.

А. Бондар: “Отак ненав’язливо, за допомогою навіювання, відбувся процес перетворення анархіста-пасіонарія, за яким тягнуться і якого поважають усі діти, на «людину системи», «ґвинтик».

Вихователька спрацювала набагато ефективніше, наприклад, за Сестру Ретчед із роману Кена Кізі «Політ над гніздом зозулі». Ні, це не електрошок і не лоботомія, яка перетворила Мак-Мерфі на рослину, а щось значно дієвіше.

Відтепер варто лише їй сказати «Всі рядком ставайте, діти…», і програма нормалізації спрацьовує бездоганно. Вихователька в мультфільмі не має імені. Вона – машина нормалізації, людина-функція. Лідер соціальної групи виправлений, такий, як потрібно системі, що більше не даватиме збоїв на мікро- й макрорівні.

Так ламається Петрикова «пружина», що дозволяла йому ходити «перевертом на руках», бути не таким, як усі. Його особистість надломлена на прямий штир радянської дисципліни.

Саме у цьому є призначення виховного закладу – зламати пружину, опір індивідуальності, випрямити звивини й поламати через коліно.  Саме така мораль є цього чудового мультика: ніхто не вийде звідси самим собою”.

Тут можна завантажити

Стаття Бондар А. Як Петрика П’яточкина зламала система.

Петрик Пяточкин

Пишемо есе з теми «СУЧАСНИЙ СВІТ НАВКОЛО МЕНЕ: МОЄ МІСЦЕ В НЬОМУ»

Матеріали до практичного заняття

 (адаптовано проф. К.Л.Крутій для роботи

зі студентами спеціальності «Дошкільна освіта»)

 

ЯК НАПИСАТИ ЕСЕ

 Есе (від франц. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого обсягу і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання та свідомо не претендує на вичерпну відповідь.

Есе є публіцистичним твором, що пропонує роздум над якоюсь нетривіальною проблемою, есе пропонує індивідуальну позицію автора.

МЕТА есе – розвиток навичок самостійного творчого мислення та письмовий виклад власних думок.

Есе – це зв’язний текст, що відображає позицію автора з якої-небудь актуальній проблемі. В даному випадку з проблеми організації дошкільної освіти.

Мета есе – висловити свою точку зору на стан і процеси модернізації дошкільної освіти, використання нових форм і підходів до виховання, навчання, розвитку дітей дошкільного віку.

Далі за посиланням можна безкоштовно завантажити матеріали щодо написання есе з теми

«СУЧАСНИЙ СВІТ НАВКОЛО МЕНЕ: МОЄ МІСЦЕ В НЬОМУ»

Матеріали до практичного заняття Як написати есе

Цікавий матеріал щодо значущості есе в освітньому процесі вишу:

https://newtonew.com/opinion/essays-that-learn-you-to-think

 

31 серпня день народження Марії Монтессорі

31 серпня 2017 року доктору Марії Монтессорі,

виповнилося б 147 років!

Це одна з видатних педагогів, які домоглися міжнародного визнання. Свідченням цього є відоме рішення ЮНЕСКО (1988 р.), що стосується тільки чотирьох педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті. Це – американець Джон Дьюї, німець Ґеорґ Кершенштейнер, італійка Марія Монтессорі та радянський педагог Антон Макаренко.

Марія Монтессорі пішла з життя в 1952 році, але її унікальний метод вільного виховання дітей у спеціально організованому середовищі є актуальним і в сьогоденні, і  час над ним не владний.

Метод М. Монтессорі визнано освітянською спільнотою  ефективним, як і за життя автора. Усе геніальне дійсно просто – у своїх текстах М. Монтессорі виклала філософські та психологічні ідеї, програму саморозвитку дитини, а також принципи підготовки педагогів для такої нетрадиційної роботи як заняття з дітьми за її методом.

З днем народження, Маріє Монтессорі!

Більш детально про Марію Монтессорі можна почитати тут:

Марія Монтессорі – видатна жінка ХХ століття

Эмоциональная сфера ребенка как объект психологических исследований

Карелина И. О. Эмоциональная сфера ребенка как объект психологических исследований : избранные научные статьи. – Прага : Vědecko vydavatelské centrum «Sociosféra-CZ», 2017. – 157 c. ISBN

В сборнике научных статей приводятся результаты эмпирических и обзорно-аналитических исследований автора, посвященных изучению различных компонентов эмоциональной сферы детей дошкольного возраста. Раскрыты особенности развития у дошкольников осознания собственных эмоций, словаря эмоциональной лексики, распознавания и понимания эмоциональных состояний других людей, регуляции эмоций, а также особенности эмоционального отношения дошкольников к сверстникам и воспитателям детского сада.
Книга предназначена для психологов, преподавателей вузов, аспирантов и студентов, обучающихся по направлениям подготовки бакалавров и магистров «Педагогическое образование», «Психолого-педагогическое образование».

Можно загрузить из библиотеки отсюда:

Эмоциональная сфера ребёнка И.О.Карелина Монография

Діагностична методика «День народження Чеберяйчика»

«День народження Чеберяйчика»

(Методику розроблено

В. Т. Кудрявцевим у співавторстві з Г. К. Уразалієвою)

Адаптовано К.Л. Крутій 

Довідково:

Чеберяйчики –  так називається слов’янський казковий герой, схожий на ельфа. Часто чеберяйчиком ласкаво називають дитину.
Чеберяти – махати ручками або тупотіти ніжками. 

Чеберяйчики – це такі маленькі істоти, які жили в полях і лісах. Часом, вони трохи схожі на зайчиків. «Ой, на горі-горі сидить зайчик,
ніжками чеберяє, ручками чеберяє – чеберяйчик».

Тільки ті зайчики ходять на двох лапках, як люди ходять. Ще у них багато волосся і великі очі, які світяться в темряві і кругленькі животики, які вони люблять гладити. А ще чеберяйчики люблять співати пісеньки, чеберяти ручками та ніжками.

Вік: 6-7 років

Мета: оцінка здатності до перетворення завдання на вибір у завдання на перетворення (найважливіша творча здатність).

Матеріали: мотузочок, маленький іграшковий літачок, хустинку, шматочок пластиліну, невелика трубочка, мильниця з милом.

Інструкція до проведення. Перед дитиною на столі у випадковому порядку розкладені вищеназвані предмети. Спершу, не звертаючи на них уваги, дорослий розповідає дитині казкову історію:

«В одній кімнаті жили два веселих чеберяйчика. А ти знаєш, хто такі чеберяйчики? (Якщо дитина не знає, запропонувати вслухатись у слово, надати можливість припустити, хто це, розповісти про чеберяйчиків). Отже, один із чеберяйчиків жив внизу, на підлозі, а інший – нагорі, на самій далекій полиці великої книжкової шафи. Тому коли чеберяйчики розмовляли, їм доводилося голосно-голосно кричати, щоб почути один одного. А ось разом пограти та попустувати вони вже не могли – занадто велика відстань їх розділяла. Так кожен день чеберяйчики і перегукувались.

Завантажити безкоштовно методику можно звідси:

Діагностична методика День народження Чеберяйчика

Малюнки дітей

«Пудинґова голова», або як убезпечити малюка від падіння

Були часи, коли термін «дитячий капелюшок» позначав  лише шматок тканини без будь-якого міцного каркаса, який прикривав голову малюка. Це скоріше були навіть не капелюшки, а звичайні ковпаки. Згодом вони почали перетворюватись у набиті повстю шапки, які повинні були захищати тім’ячко малюка під час випадкового падіння.

Певним захистом від сильних ударів був щільно набитий головний убір під назвою «пудинґ», який нагадував ковбасу з тканини, яка була навкруги голови дитини подібно краю капелюха і підтримувалась ременем, що проходив через верхівку і зав’язувався під підборіддям.

Малюк у «пудинґу», який погойдується на межі між раннім дитинством і дитинством, був настільки яскравим образом, що навіть з’явилась метафора – для будь-якого малюка в такому чудернацькому капелюсі –  словосполучення «пудинґова голова».

«Пудинґи» вважались амортизаторами, абсолютно необхідними для немовляти, який тільки-но навчається ходити.

Повний текст статті проф. Катерини Крутій:

Стаття Крутій К. Пудингова голова

 

Клітка для дітей, або як вигуляти нащадка?

Клітка для дітей, або як вигуляти нащадка?

Концепцію вигулу дітей у 1894 році запропонував доктор Лютер Еметт Холт. Він вважав, що свіже повітря сприяє оновленню крові, а також загартовує дітей, тому радив одягати їх у чепчики і легкий верхній одяг, а потім залишати в колясці в метрі від відкритого вікна.

Заповіти педіатра наслідували десять років, поки Елеонора Рузвельт, майбутня перша леді США, не наважилась на експеримент.

У 1906 році місіс Рузвельт купила на ринку клітку для курей. Вона віднайшла,  на її думку, дуже цікавий варіант використання цієї клітки: вивішувала за вікно свою дочку Анну під час ранкової дрімоти. «Я ніколи не цікавилась ляльками або немовлятами, а тому нічого не знала про догляд за ними і годування», – напише вона пізніше в автобіографії.

Дівчинка за вікном часто плакала в клітці, що врешті-решт призвело до погроз із боку сусідів. Вони обіцяли поскаржитися на місіс Рузвельт у товариство із запобігання жорстокого поводження з дітьми. Проте Елеонора Рузвельт була впевнена у своїй правоті: «Я вважала, що була дуже сучасною матусею», – згадувала вона.

У 1922 році американка Емма Рід (Emma Read) зі штату Вашингтон запатентувала пристрій, названий як «портативна дитяча клітка». Зважаючи на відсутність місця для прогулянок, з метою доступу до свіжого повітря, дітей, у буквальному сенсі, відправляли за вікно.

«Портативну дитячу клітку» підвішували зовні будинків у відкритому вікні і таким чином вирішували проблему вигулу дітей на вулиці, що в умовах високої зайнятості та міської тісноти домогосподаркам не завжди вдавалося робити.

Широке поширення клітки отримали в Лондоні в 30 роках ХХ ст. за підтримки міської ради. Міська рада лондонського району East Poplar навіть обладнала клітками деякі зі своїх будинків, щоб малюки дихали свіжим повітрям і були на сонечку. Клітки можна було побачити майже на кожному будинку. Усередині них було достатньо місця, щоб поставити люльку з дитиною або розкласти улюблені іграшки. Дитяче ліжко, як правило, ставилося поряд із вікном, так, щоб дитина, за бажанням, могла переповзти назад у кімнату.

Baby in Cage Hung Out of Window — Image by © Hulton-Deutsch Collection/CORBIS
10 Feb 1948, London, England, UK — It needs strong nerves to stand by and watch a baby, perched on a first floor window sill step out into space. But nobody in the Gunn home at Holly Hill, Hampstead London takes any notice when Simon 2 does it. It happens every day. The family built the wire cage as there is no garden in the house where Simon can play. 10th February 1948 — Image by © Daily Mirror/Mirrorpix/Corbis

Baby in Cage Hung Out of Window — Image by © Hulton-Deutsch Collection/CORBIS

 

Це фото було зроблено в 1930 році. У такий спосіб рекламувалися клітки для дітей на початку минулого століття.

Досягалось відразу дві мети: вирішувалось питання з прогулянкою малюка на свіжому повітрі та за рахунок цього збільшувався вільний простір квартири.

Подивіться на ці неймовірні фотографії, зроблені в 1930 році: діти перебувають на висоті декількох метрів над землею, а їхні батьки з розчуленням спостерігають за своїми малюками.

Такі клітки навіть рекламували в популярному на той час журналі LIFE (1937 р.). Ці пристосування для вигулу дітей на повітрі видавалися сім’ям, які проживали в будинках без двору, або якщо планування квартири не передбачало балкон. Стверджувалось, що клітки були абсолютно безпечними і набагато полегшували життя матерів. Згодом назву було замінено на більш-менш пристойну: «кімната для сну на відкритому повітрі». Мабуть, матусям було так психологічно легше відправляти туди малюків.

У 1953 році про «портативні дитячі клітки» зняли рекламний ролик «Пате». Проте з часом ця популярність пішла на спад. Суспільство почало перейматись проблемами не тільки здоров’я, але й  безпеки дітей.

Фільм можна подивитись тут:

https://www.youtube.com/watch?v=NerS17sC0Bg


Було використано матеріали  з цього джерела

http://www.kulturologia.ru/blogs/061015/26564/

Безцінний дар дошкільного Дитинства: творча  ініціатива, некапризна  воля, спокійна віра в свої можливості

Безцінний дар дошкільного Дитинства: творча  ініціатива, некапризна  воля, спокійна віра в свої можливості

 Видатний сучасний психолог В.І. Слободчиков, в описі базових педагогічних позицій на ступені дошкільної освіти, привертає увагу на особливості дій Дорослого в його взаєминах з дошкільнятами.

Автор запропонував зобразити дитячо-дорослі відносини схематично (стрілочками в схемі вказано основний вектор ініціативи в цих відносинах).

                       Дорослі       Дошкільники

Основна ініціатива у взаємодії з дошкільнятами належить дорослому, який, залучаючи дитину в нові сфери спільного життя, буквально вирощує в дитячому організмі тілесні  та душевні здібності, що дозволяють дитині  брати участь у спільному житті з дорослими.

Посвята, запрошення, включення, допущення дитини в різні сфери життя – це основна робота дорослих в спільному житті з дошкільнятами.

Звісно, що і спонукання (пробудження) до кожної нової області життя, дій, почуттів, думок, і керівництво (буквально: водіння рукою, за руку), і повнота самостійності (не кажучи вже про повноту відповідальності) практично ніколи не належать самій дитині.

Від повної безпорадності й залежності до часткової, але вже неабиякої самостійності – такий шлях проходить дитина від народження до порога школи. І якщо для дорослих (батьків) самостійність як здатність залишатися самим собою в будь-яких життєвих обставинах, свобода від зовнішніх впливів і примусів – пріоритетна культурна цінність, то наприкінці дошкільного дитинства дитина може знайти безцінний дар: творчу ініціативу, некапризну волю, спокійну віру в свої можливості, яку не слід плутати з самовпевненістю.

Це вікова норма розвитку дошкільнят. Яскраві прояви цих здібностей спостерігаються в дитячій грі – своєрідної школі талановитості, ініціативності, самостійності, самовладання дошкільнят [Слободчиков, с. 21].

Джерело:

Слободчиков В.И. Антропологический образ педагога-детоводителя //  Сборник материалов международной научно-практической конференции «Социализация человека в современном мире в интересах устойчивого развития общества : междисциплинарный подход. – Калуга, 18-20 мая 2017. – С. 15-23.