Архіви категорій: На допомогу студентам

З батьками організовуємо роботу чи взаємодію?

Звернемось до тлумачення термінів:

Робота – це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Праця — доцільна діяльність людини, спрямована на збереження, видозміну, пристосування середовища проживання для задоволення своїх потреб, на виробництво товарів і послуг.

Взаємодія — широкий загальний термін, що позначає таку сумісну дію кількох об”єктів  або суб”єктів  (тіла, люди, співтовариства), коли результат дії одного з них впливає на інші, що змінює їхню динамічну поведінку.

Отже, моленнєвий штамп, який блукає із одного підручника в інший – “робота з батьками” – є некорректним і невідбиває всього різноманіття взаємин педагога із батьками та родинами вихованців.

Вважаю, що більш педагогічно коректним і доцільним є термін “взаємодія з батьками”, де пріоритетними є дія та взаємини, тобто суб”єкт-суб”єктні відносини педагог-батьки.

 

Діяльність дитини чи життєдіяльність?

Відносно людини або дитини термін «життєдіяльність» використовується  тільки в сенсі життєдіяльності організму – травлення, кровообіг тощо.

У педагогіці використання цього терміну небажано.

Джерело:
Новиков А.М.  Методология образования. Издание второе. — М. : «Эгвес», 2006.  488 с.

Дуже важливо – надавати можливість дітям розібратися самим у  конфліктній ситуації

На фото – Еллі Сінгер, професор Утрехтського  та Амстердамсього університетів (Нідерланди), яка вивчає різні аспекти навчання і розвитку дітей дошкільного віку. Еллі  Сінгер розглядає гру, як невичерпне джерело людської культури і адаптації до мінливих умов. У грі легше оцінити і вирішити соціальні конфлікти, нюанси.  Так, коли дитина хоче мати іграшку друга, то їх взаємини проходять на межі «хочу мати іграшку» і «хочу зберегти відносини з другом».

У своєму дослідженні Еллі Сінгер виявила, що у дітей у віці 2-3 років під час гри можуть виникати 8-11 епізодів конфлікту на годину, і більше 14 ситуацій гумору.

У 40% дорослі під час спостереження за дитячим конфліктом визначають призвідником не ту дитину. Дуже часто дорослий не дає дітям самостійно вирішити свій конфлікт і домовитися про спільні дії в грі.  А це дуже важливо – надавати можливість дітям розібратися самим у  конфліктній ситуації. Дорослий повинен стояти осторонь до тих пір, поки не порушується правило «не нашкодь іншому». Корисніше буде дорослому запитати, як ми можемо вирішити цю проблему, ніж з”ясовувати, хто винен.  У грі діти можуть програвати ситуації, які не можуть змінити в реальному житті. І, саме, граючи, дитина може відчути владу над даною ситуацією, встановлюючи свої правила. Вона може контролювати або змінювати свій навколишній світ. Наприклад, гра в “Лікарню”. Діти часто бояться лікарів, але в грі дитина може бути головною і сильною.

Дуже важливе відчуття виникає у дитини в грі «Joy in togetherness» – це радість від спільної гри – діяльності з другом. Звичайно, потрібен баланс між спільною грою і можливістю побути або пограти одному. Останнє дає шанс реалізувати свої правила в повному обсязі.

Еллі Сінгер розкрила відмінний рецепт дружби: діти для цього імітують поведінку один одного, підтримують контакт очей і сміються: «Ти подобаєшся мені, тобі подобаюся я = тоді ми друзі».

Чи замислювалися ви коли-небудь про те, що гумор сприяє тривалому ефекту навчання? Еллі Сінгер каже, що гумор допомагає дитині мати особистий простір. Гумор допомагає пом’якшити напруження, в якому знаходиться дитина, так як формування будь-якого досвіду вимагає зусиль.  Гра і гумор це ресурси, що привносять елементи задоволення і креативності в освітній процес.

Дитина вчиться розрізняти тонку грань між гумором і образою. Якщо ти зламав пірамідку одного це смішно чи сумно? Варто відзначити, що гумор є зміцнюючим засобом відносини між дітьми і педагогами. Коли вихователь приймає жарт дитини і підіграє їй, дитина відчуває себе зрозумілою  і прийнятою. Почуття гумору педагогам допомагає не тільки у взаємодії і навчанні дітей, а й як отримання задоволення від роботи і профілактики від професійного перегорання.

Джерела:

Сингер Элли. «Первые шаги – это настоящее приключение для младенцев» // Современное дошкольное образование. Теория и практика. – 2015. – №9. – С.38–41.

Сингер Элли. Игра и удовольствие в дошкольном воспитании и образовании // Современное дошкольное образование. Теория и практика. – 2016. – №7. – С.72–80.

 Дерево пустушок,  або Як запровадити гарну традицію в дитячому садочку

Автор – проф. Катерина Крутій

Дитина смокчить пустушку. Рано чи пізно питання як відучити малюка від пустушки постане як перед матір’ю, так і перед вихователями в групі, куди прийде дитина.  Зауважу, що із власного досвіду знаю, що європейські матусі вже давно користуються плодами чудової ідеї та не змащують гірчицею пустушку, щоб відучити малюка від пустушки. Майже в будь-якому великому європейському місті можна знайти так зване Дерево пустушок.

Що ж це таке – Дерево пустушок?

Дерево пустушок служить для полегшення відлучення від пустушки малюків. Воно може бути цілком реально існуючим деревом і перебувати в будь-якому парку, або сквері. Можна також віднайти це символічне дерево, яке встановлено в закритих приміщеннях.

Перше Дерево пустушок з’явилося в Данії. Найстаріше з подібних дерев знаходиться на данському острові Туро (йому майже 100 років!). У сучасній Данії подібні дерева розташовано в національних парках і парках розваг (наприклад, у Тіволі-парку в Копенгагені).

На думку європейських стоматологів, діти повинні до 2-х років життя бути повністю відучені від пустушки, в іншому випадку це може призвести до порушення прикусу, збільшити ризик розвитку карієсу і простудних захворювань.

Відомий український педіатр Є.Комаровський дотримується трохи іншої думки. Більш детально можна ознайомитись тут:

https://shablienko.livejournal.com/662623.html

http://www.komarovskiy.net/knigi/pustyshka.html

http://www.o-krohe.ru/komarovskij/pustyshka/

Як підготувати свято прощання з пустушкою, започаткувавши традицію в дитячому садочку?

 Звісно, що будь-які батьки, донечка чи синочок яких ніяк не може розпрощатися з улюбленою пустушкою, залюбки приведуть свою малечу на свято прощання з пустушкою. Чому не започаткувати традицію в дитячому садочку і не віднайти на території невисоке дерево для такого заходу? Коли малюк готовий розлучитися з пустушкою, сім’я (або декілька родин) приходить до дерева, влаштовується радісна церемонія прощання і переходу на новий рівень – життя без пустушки.

Так, у німців є  така традиція добрих справ – приїжджаючи до дерева, вони приносять 20 євро (шухлядка на дереві) для діток, хворих на рак (дерево з пустушок знаходиться на території медичного університету, це ідея університетського медичного центру).

Пропоную розвинути ідею для наших реалій – звернутись до медичних закладів, де є дитячі відділення, і проводити церемонію там, або запропонувати дитині подарувати (віддати) маленьку іграшку іншим діткам. Це буде на кшталт буккроссінґу, але буде мати свою назву «Подаруй свою іграшку» (share your toy). Такий обмін іграшками можна зробити і в приміщенні дитячого садочку на першому поверсі: на поличку поставити свою іграшку, а якщо сподобалась інша – взяти, погратись нею, потім принести, або залишити собі і не повертати. На цьому принципі заснований будь-який обмін у Європі – книжками, іграшками, одягом тощо.

Прощання з пустушкою має бути добровільним

Під час своєрідного ритуалу дитина побачить, як інші залишають тут свої пустушки.  Для  розставання зі своєю пустушкою в ігровій формі дитині слід надати можливість самій підвісити її на гілку дерева. Після цього малюк отримує невеличку іграшку (може бути варіант «Подаруй іграшку» (share your toy). Прощання з пустушкою і її підвішування на дерево може відбуватись у присутності Феї пустушок (Чарівниці, Чеберяйчика або іншого героя (персонажа). Обов’язково той, хто буде виконувати роль Феї пустушок, повинен добре розумітись на психо-фізіологічних особливостях дітей раннього віку, не рекомендую до подібних свят залучати професійних актрис чи акторів. Фея пустушок також вручає дитині подарунок після того, як малюк попрощається з пустушкою.

Головна умова участі в запропонованому ритуалі – будь то організоване свято, дійство за участю феї або просто спільний похід батьків до Дерева пустушок – прощання з пустушкою має бути добровільним.

Отже, необхідно підготувати дитину до цієї події, заздалегідь розповівши їй про розставання з пустушкою. Пропоную версію: пустушка має  повернутися до своїх сестер і братів на казкове Дерево пустушок, або вона потрібна іншому малюкові, який забере її собі.

Якщо дитині важко обрати варіант, скажіть, що можна буде відвідувати улюблену пустушку в цій казковій країні.

Давайте вивчати досвід інших,

створювати своє та запроваджувати найкраще

Статтю для роботи можна безкоштовно завантажити тут:

Дерево пустушок. Ст. К.Крутій

Не забувайте робити посилання на сайт!

 

#Флешмоб_Збережемо_ялиночку

Пропоную статтю-огляд про зимових персонажів, які найчастіше з”являються на дитячих святах. Чи доречні вони, чия це традиція? Чи все ж таки залишити всіх та не  чіпати традиції?

У статті також запропонована порівняльна таблиця особливостей Діда Мороза, Санта Клауса та Святого Миколая – що спільного, а що різнить.

Катерина Крутій

МАЙЖЕ  ВСЕ  ПРО  СВЯТОГО МИКОЛАЯ, ДІДА  МОРОЗА,  САНТА КЛАУСА ТА  ЇХНІХ  РОДИЧІВ, або КОЛИ БУДЕМО СВЯТКУВАТИ ЗА УКРАЇНСЬКИМИ ТРАДИЦІЯМИ?

Пам’ятаємо з дитинства чарівне свято — Новий рік. Святково при­крашена ялинка вабить дивовижністю й казковістю, а біля неї всіх вітають Дід Мороз і Снігуронька. Звідки ж до нас прийшов Дід Мороз? І чому навколо бачимо переважно зображення Санта Клауса,  а ще рідше – Святого Миколая?

Статтю можна безкоштовно завантажити звідси:

Стаття проф. Крутій К.Л. Дід Мороз та родичі

Батьки! Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію!

Ви читаєте посібники з маніпуляції людьми, або як зловити й утримати оргазм. Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію. Про те, як вміти втішати дитину, а не лякати її до енурезу чи заїкання. Про те, що таке психологічне та емоційне насильство. Про те, як залякані діти вчаться назавжди придушувати свої потреби, і це означає, що у них, коли виростуть, усередині блукає величезний обсяг агресії. Про те, як ці діти, які виросли, на прийомі у психолога плачуть, згадуючи вас, ненавидячи вас, відчуваючи своє безсилля перед вами, вже постарілими.  Прочитайте про вікові норми. Про те, що маленькі діти не знають, коли вони захочуть в туалет – пропонувати голосно їм “ссати в штани” в публічному місці  – це назавжди вбити в голову відчуття сорому і приниження.  Про те, що здоровий п’ятирічний хлопчик у нормі не може стояти спокійно -йому треба крутитися і рухатися. І дівчинці теж. Про те, що 4-х  річна дитина не знає, що таке “довго”, що таке “півгодини”, що таке “паспортний контроль”, вона може відчувати тільки, що саме вона раптово стає винна в тому, що мама втомилася і що їй, дитині, у такому випадку самій втомитися – чомусь соромно. Що дівчинка ні в 5, ні в 35 не здатна одночасно виконати команди, виголошені божевільним батьком: “відійди” і “йди поруч”.

Ви пропонуєте дитині випробувати сором, провину і приниження в екстремальній для неї ситуації – замість підтримки, розради і допомоги. Ви, дорослі, у цей момент всиновлюєте своїх дітей – вони бачать, що дорослі – це не ви, тому що дорослий справляється, а ви не справляєтеся. І тоді ваші діти намагаються з трьох років вести себе по-дорослому з вами, щоб вас, такого крихкого і не володіючого собою, не розлютити, не налякати і не засмутити.   Ви погрожуєте своїй дитині, погрожуєте побоями, міліцією, дитбудинком, – ви, той, від якого дитина очікує захисту. Батьки – це не ті, які захищають. Це – ті, які покарають і підставлять, коли і так погано. Ви кричите, коли відчуваєте безсилля, втому, роздратування і гнів. У цей момент ваша дитина відчуває страх, що паралізує, сором, провину і безпорадність. Крім цього, вона не зможе навчитися, як це – підтримати і допомогти, пожаліти, втішити і заспокоїти, подбати і бути уважною.   Дитина виростає в такого ж батька і партнера –  який не знає, як допомогти своїй дитині або близьким, але вміє погрожувати, лякати, лаяти, соромити і звинувачувати.                                           Я не знаю, коли вичерпаються покоління  божевільних та агресивних батьків, істеричних, крикливих матерів, які смикають своїх дітей з кожного приводу. Повірте мені – навіть якщо всі ці описані реальні персонажі десь там всередині люблять своїх дітей,  дітям, коли вони виростуть, буде дуже важко в це повірити.

@ Юлія Рубльова.

Переклад – Катерина Крутій.

“Столик Миру” від Марії Монтессорі

У момент сварки – з’являється «Столик Миру». Вам зовсім не обов’язково повністю  наслідувати метод Марії Монтессорі, щоб використовувати цю практику. Все, що потрібно для створення «Столика Миру» Монтессорі – це дитячий стіл, пара стільців і таймер (це може бути пісочний годинник на 3-5 хвилин).

Для прикраси «Столика Миру» можна використовувати мереживну скатертину, свічку, маленьку горшкову рослину або квітку у вазі, які ставляться в центрі столу. Якщо вам здається, що справжня свічка становить небезпеку для дитини, а не заспокоює її, можна використовувати штучну свічку на батарейках.

Більш детально про цей прийом  можна прочитати тут:

https://mchildren.ru/stolik-mira-tehnika-razresheniya-konfliktov-v-montessori-shkole/?utm_source=facebook.com&utm_medium=social&utm_campaign=kak-reshayutsya-konflikty-v-montessorishkol

Якщо зовсім мало місця, можна використати “килимок миру” 🙂

МИРИЛКА:

Подивися просто в очі;
Я сваритися не хочу.
Я образить не хотів,
Ненароком зачепив.
Просто в очі подивись
І зі мною подружись.

Збірка мирилок тут:

http://abetka.ukrlife.org/myrylky.htm

Притуляночки, примиряночки

Для Наталочки і Оксаночки,
Для матусеньки і дитиночки,
Ще й для сонечка і хмариночки.
Хмарки дощиком розіллялися,
В небі – сонечко засміялося,
Слізки витрімо, усміхнімося,
Обнімімося, притулімося –
МИР!

Освітній парадокс: чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог

                                 Що таке соціо-ігрова педагогіка?                                          Чому так важливо позбавитись нав”язаних дорослим ігор для дітей? 

Добре відомо, що мало не саме нудне, що є в дитячих садках – це так звані «дидактичні ігри», які до ігор майже не мають відношення. Коли вихователь або вчитель говорить: «Діти! Ми з вами пограли в дуже цікаву гру», то вочевидь,  якби вона цих слів не вимовила, то ніхто в житті не здогадався б назвати словом« гра», та ще й «цікава» те, що відбувалося на занятті.                   Один із педагогічних парадоксів полягає в тому, що чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог.  Соціо / ігрові підходи, на наш погляд, досить ефективно допомагають практикам цей парадокс благополучно долати і позбавляють їх від необхідності давитися «родючим гумусом».

  • Чого ж слід побоюватися тим практикам, які збираються працювати в інтерактивному або соціо / ігровому (як однієї з його модифікацій) стилі?
  1. Відсутність РУХІВ – раз! Якщо хтось із дітей на занятті був малорухомий, то соціо-ігрового стилю на такому занятті швидше за все, що не було (щоб там в свої робочі плани або звітах педагог не записував).
  2. Відсутність зміни, різноманітності, варіативності – два! Якщо на занятті не було хоча б двох-трьох змін в мізансценах, ролях – і вже тим більше – видах діяльності, то сміливо можна стверджувати, що стиль заняття був не цілком соціо-ігровим.
  3. Відсутність МАЛИХ ГРУП – три! Якщо про ходу заняття діти не об’єднувалися в малі групки, або ці групки між собою не вступали в спілкування (а не тільки з педагогом), то цілком ймовірно, що соціо-ігрова педагогіка на такому занятті й «близько не лежала».                                                                                                                      За Євгеном Євгеновичем Шулешко, конспект у вихователя повинен бути таким, щоб на занятті імпровізації могли б виникати «щокроку» і щоб заняття проходило несподівано для всіх (особливо для самого вихователя).
    І не біда, якщо конспект виявиться нереалізованим. Це не показник
    педагогічного невміння. Навпаки – це показник педагогічної майстерності.
    Є.Є. Шулешко говорив, що не тільки в дитячому саду, але і в початковій, середній і навіть старшій школі майстерність педагога не в тому, щоб
    пройти програмний матеріал якомога швидше, навпаки – в тому,
    щоб проходити його якомога повільніше …
    Євген Євгенович був майстром парадоксальних уповільнень. І в результаті «невстигання» і «програмних відставань» до кінця року все встигали і навіть випереджали.                                                                                                                              Більш детально та цікаво тут:                       Джерело: http://school2100.com/upload/iblock/3b2/3b2457e16aafccf46c833469ab978099.pdf                                                                                                     Джерело:  http://setilab.ru/modules/conference/view.article.php/60                                                                                                  Джерело: http://www.openlesson.ru/?p=691     

Вірші Миколи Вінграновського для дітей: “Ще імені твого не знають солов’ї, ще імені твого не чули квіти”

Вінграновський Микола Степанович  (7.11.1936-26.05.2004) – український письменник, режисер, актор, сценарист і поет.

У всьому неповторний і талановитий, він і для дітей написав розкуті, вільні від штампів, дотепні, мелодійні поезії, які вже давно «прописалися» в читанках, збірниках з позакласного читання. За своєю формою його вірші іноді нагадують народнопісенну творчість.  Поезії М. Віграновського розвивають художнє мислення дитини, збуджують у неї потяг до власної творчості.
Уперше познайомилась із поезією для дітей Миколи Вінграновського, використав його вірш для своєї дисертації із граматики дитячого мовлення.  Його вірші виявилися найбільш продуктивними для активізації самостійної мовленнєвої діяльності дітей.
Наприклад:  У ластівки – ластовенятко, в шовковиці – (шовковенятко), 
В гаю у стежки – (стеженятко), у хмари в небі – (хмаренятко),
В зорі над садом – (зоренятко), вже народилися. Лиш зажурилися старезна скеля над урвищем та дуба зсохле стовбурище.

                                                                                  (М. Вінґрановський)

Вірші Вінграновського для дітей тут: 

 

http://abetka.ukrlife.org/virshi_dytynstva28.html

Харчове насильство-одне з найстрашніших насильств над організмом і особистістю, яке приносить шкоду і фізичну, і психічну

“… Ситуація харчового насильства, як багаторазове ігнорування дорослими харчових потреб та психофізіологічних переживань дитини, обумовлює формування таких патологічних процесів тілесності, що зміщують функціонування у бік різноманітних порушень. Серед них найважливішими є:
– надмірна фіксація на власних «знакових» індивідуальних кодах їжі, як специфічної системи семіотичних смислів, що зміщує акценти сприйняття їжі (як з «джерела поживних речовин та енергії» на інші психологічні смисли їжі), що провокує перекручення патернів харчової поведінки та створює передумови для формування субклінічних та клінічних форм розладів харчової поведінки;
– надмірна фіксація досліджуваних на харчовій активності, що блокується, карається або штучно стимулюється, а також на критичних зауваженнях Інших щодо обсягів, ваги, форми тіла призводить до закріплення та домінування у репертуарі поведінки неконструктивних способів подолання труднощів та досягнення автономності. До таких неконструктивних способів відходу від реальності відносяться викривлені патерни харчової поведінки обмежувального, екстернального та емоціогенного типів, а також клінічні форми розладів харчової поведінки;
– здатність до дистанціювання (відчуження, відсторонення, дисоціації) від дискомфортних відчуттів у тілі, що проявляється різноманітними порушеннями контакту з власним тілом, зокрема, втратою здатності до диференціації різних тілесних відчуттів, перш за все, відчуттів голоду та ситості як основних регуляторів харчової поведінки у системі «голод – апетит – їжа – насичуваність – насичення – ситість»;
– відчуття власної «плохості» як специфічний досвід переживання безпорадності та базової основи глобальної незадоволеності відносинами з «собою», «тілом», «їжею», «Іншими» та життям у цілому”.

Джерело: стаття В. І. Шебанової “ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ ХАРЧОВОГО НАСИЛЬСТВА НА ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОЇ КАРТИНИ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ”  тут:
Вплив різн форм харс насильства на особл суб карт жит шл

Вірш для розмірковування:

Суп

Мама супу наварила,
Мама знов мене сварила,
Що сижу й його не їм.
Каже: «Суп смакує всім!
Тату, брату і бабусі!
Лише я один не в дусі
І від супу відмовляюсь!»
Мама каже, я знущаюсь…
«Сам готуй собі що хочеш,
Голову мені морочиш!»
А я що? Їм суп по-троху,
Він до всього ще й з гороху,
Готувати ж я не вмію –
Їм, а сам про піццу мрію.

(С) Автор – Ніколенко Вікторія.  05.11.18

Наслідками харчового насильства у дорослих дітей можуть стати розлади харчової поведінки – булімія, анорексія, переїдання.

На обкладинці –  ілюстрація Джозефа Крістіан Лейендекера, це реклама 1917 кукурудзяних пластівців.

Харчове насильство – 2 відео: 

Юрій Бурлан: “Найважчі психологічні травми людина отримує від насильницького годування в дитинстві. Гучна заява? Тільки на перший погляд. Якщо не розуміти механізм. Як це може бути пов’язано з тим, що в дорослому віці людина не може отримувати задоволення від життя, радіти і жити в повну силу – відповідь в ролику:

https://scontent.fozh1-1.fna.fbcdn.net/v/t66.18014-6/10000000_241704533184954_3314635877451356398_n.mp4?_nc_cat=104&efg=eyJ2ZW5jb2RlX3RhZyI6Im9lcF9oZCJ9&_nc_ht=scontent.fozh1-1.fna&oh=388582aa09ee6fd54cd1414719e25b5a&oe=5C8402B1

Ще один ролик на цю ж тему:

ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ (консультація для батьків) тут:

http://dnzromazka.korets.in.ua/batki_lektori.html