Архіви категорій: Запрошую до дискусії

Як зняти ментальні шори та стереотипи? Відео з освітнім експертом В.Громовим.

Рекомендую!

Як зняти ментальні шори з тим, щоб забезпечити високу якість шкільної освіти.
Ви почуєте про те, навіщо потрібна ментальна трансформація, деконструювання міфів і стереотипів.
У переносному розумінні слова, шори, – це штучно створена ширма. Це те, що заважає зрозуміти справжню сутність чого-небудь, звужує поле зору.

Запрошую до дискусії: Ознаки того, що Ви працюєте в дитячому садочку, в якому створено умови для вільної самостійної діяльності дошкільників

А яку ознаку додали б Ви до моїх пропозицій?

Ознаки того, що Ви працюєте в дитячому садочку,

в якому створено умови для вільної самостійної діяльності дошкільників

(від проф. Катерини Крутій):

  • Дітей навчають слухати один одного.
  • Вихователі вміють слухати дітей і прислуховуються до них.
  • Вихователі ходять одна до одної на гостини, а не тільки на методичні заходи.
  • Результати будь-якої діагностики використовують для подальшого розвитку дітей, а не тільки для прийняття управлінських рішень.
  • У садочку багато конструкторів різного призначення, фактури, кольору та форм.
  • Не використовують дітей для задоволення власних амбіцій (“мій садочок найкращий”) або амбіцій керівництва, проводячи масові заходи (конкурси, фестивалі, спартакіади тощо) за межами закладу.
  • Пріоритетна мета педагогічного колективу – зробити Дитинство щасливим, а не тільки виконати завдання методичної теми.

Академік Н.П. Бехтєрєва про прориви, хороводи та заметілі в житті

Бехтерева Н.П. Магия мозга и лабиринты жизни / Н.П.Бехтерева. – М. : АСТ; СПб. : Сова, 2007. – 383 с.

С.211-213.

… Во всех тех редких случаях, когда мы реально приближались к прорыву, «шли на прорыв» в неизвестное, вокруг нас, и в частности вокруг меня, начинялась какая-то более или менее неприятная «метель» — множество социальных и личных неприятностей. О том же рассказывают и некоторые другие ученые — в частности те, кто занимается обратимостью времени (например, профессор А. А. Гриб).

Когда я проанализировала свои «прорывы» и свои «метели» спустя многие годы, что позволило мне объективно отнестись не только к окружающим, но и к себе, я пришла к выводу, что надо расширить применение мудрой пословицы: «Умный винит себя, дурак — товарища». Дело в том, что в минуты (иногда — в годы) творческого подъема, того, в котором только и возможен прорыв в неизвестное, новое, человек меняется. Казалось бы, азбучная истина.

Ученый, конечно же, находится в другом состоянии — подъема, озарения, внешне проявляющихся чем-то вроде гордости, своеобразного уважения к себе. Гордость за еще не сделанное? Гордость за возможность осуществить прорыв? Не та ли это «гордыня», которая лидирует в списке семи смертных грехов? Надеюсь, что не та, но… довольно близко.

И «метель» кружится вокруг ученого, вызвавшего её на себя тем, что изменился он сам.

Я очень не скоро пришла к этим мыслям. Сейчас полагаю: да, так быть может. Думаю даже, что так оно и есть, хотя мне очень нелегко далось и это осознание, и это признание. Но, конечно, признание легче, чем осознание, понимание причин социально-биологической «метели». Хотя вряд ли все именно этим исчерпывается. Конечно, все не так просто… (Кстати, как возрастает уважение к человеку, когда он говорит эти слова!..)

В маленьком кругу товарищей будущих скорых открытий чувство окрылённости, внутренней силы вызывает подъем; люди, идущие вместе, загораются, думают и работают лучше, интереснее, легче.

Вокруг — у тех, кто не вместе идейно и исполнительски, но все равно близко, — все это часто вызывает зависть и раздражение, переходящие у отдельных лиц в агрессию, и их агрессия, особенно если личность не одарена ничем, кроме пассионарности, или преимущественно ею, ведёт за собой раздраженных. Примерно так: эти там, похоже, нашли клад или вот-вот найдут. Пусть делятся. Мы тоже тут были

Мысленно я вижу теперь подобные ситуации в виде двух хороводов: маленького — внутри, большого — снаружи, движущихся в разные стороны.

И так как каждый человек в маленьком хороводе, как и во всех таких празднично-театральных ситуациях, стоит спиной к тем, кто в большом, он очень уязвим и, хотя и по-разному, физически выживает в двух ситуациях: сохраняясь как победитель (если!) или сдаваясь как побежденный (если!).

А вокруг живет действительно большой мир, больше или меньше вникающий в существо происходящего. (То ли он шубу украл, то ли у него шубу украли, но что-то было.)

Наиболее выгодно для человека во внутреннем хороводе уметь при победе совсем забывать про «метель». «Какое все это имело значение, если есть Победа?» Или, как любила говорить моя мать: «А все-таки это получилось, а все-таки я (мы) этого добилась». Цена не имела значения.

А я знаю, что и где со мной сделала цена, чего я каждый раз лишаюсь после очередной «метели».

Последняя — и самая страшная — «метель», где ведущими стали мои самые близкие, но не вошедшие во внутренний хоровод, начиналась постепенно. Мне совсем не казалось, что она перейдет в «ураган», мне не верилось… но это есть теперь, было в моей жизни. Есть это и в их жизнях, жизнях людей второго хоровода… И этого не вычеркнешь.

Відео з Наталією Бехтєрєвою можна подивитись тут:

Діти гуляють у середньому менше, ніж ув’язнені!

На сайті уряду Великобританії (https://www.gov.uk) було розміщено звіт про дослідження дитячих прогулянок «Моніторинґ взаємодії з навколишнім середовищем» (MENE), який є експериментальною перевіркою методології розробки національного показника доступу дітей до природного середовища. У ході дослідження (Прес-реліз 2016 року) було зібрано інформацію про відвідування дітей природного середовища, а саме: частота і місце призначення, мотиви для відвідувань, хто відвідує, чи були присутні дорослі.

Коротко про висновки дослідників:

Діти гуляють у середньому менше, ніж ув’язнені! Тобто менше однієї години щодня! За останні 12 місяців лише 88% всіх дітей в Англії були хоча б один раз на природі. 70% дітей бували на природі один раз щотижня. 12% дітей жодного разу не були на природі за останні 12 місяців!

Якщо батьки рідко або узагалі жодного разу не були на природі за останній рік, то і їхні діти дуже рідко покидали міські вулиці (39% дітей були за останній рік у лісі або парку).

Таких досліджень в Україні не проводилось. Але, на вашу думку, чи є значна різниця в показниках? Скільки гуляють діти в дитячому садочку не за режимом, а насправді? А скільки з батьками?

Джерело:  https://www.gov.uk/government/statistics/monitor-of-engagement-with-the-natural-environment-pilot-study-visits-to-the-natural-environment-by-children

На фото – сон дітей на вулиці, ясла, 1958 рік.

Всесвітня тенденція: розрив в освіті багатих і бідних ще більш зростає

У статті “To Attack Inequality, We Need A Different Kind Of Education” освітнього  аналітика  , опублікованій у  виданні Forbes 27 Dec 2018,  йдеться про те, “… що в  1972 році найбагатші американці витрачали в п’ять разів більше на одну дитину, ніж сім’ї з найнижчими прибутками.

До 2007 року батьки на всіх рівнях економіки витрачали більше на своїх дітей, але сім’ї з найвищим рівнем прибутків тепер витрачають у дев’ять разів більше.”

Отже, розрив в освіті (а це означає і в рівневі життя та впливі на прийняття рішень) між бідними й багатими зростає (так вважають аналітики видання Forbes).

Повний текст статті тут: https://www.forbes.com/sites/nataliewexler/2018/12/27/to-attack-inequality-we-need-a-different-kind-of-education/?fbclid=IwAR0vfpKIy5Tcqmc2oHAWc4SjzB6qFK5_8oZnZpe2gGuOgs5tc_ELlYaP-bc#6bf8d3121829

Батьки! Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію!

Ви читаєте посібники з маніпуляції людьми, або як зловити й утримати оргазм. Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію. Про те, як вміти втішати дитину, а не лякати її до енурезу чи заїкання. Про те, що таке психологічне та емоційне насильство. Про те, як залякані діти вчаться назавжди придушувати свої потреби, і це означає, що у них, коли виростуть, усередині блукає величезний обсяг агресії. Про те, як ці діти, які виросли, на прийомі у психолога плачуть, згадуючи вас, ненавидячи вас, відчуваючи своє безсилля перед вами, вже постарілими.  Прочитайте про вікові норми. Про те, що маленькі діти не знають, коли вони захочуть в туалет – пропонувати голосно їм “ссати в штани” в публічному місці  – це назавжди вбити в голову відчуття сорому і приниження.  Про те, що здоровий п’ятирічний хлопчик у нормі не може стояти спокійно -йому треба крутитися і рухатися. І дівчинці теж. Про те, що 4-х  річна дитина не знає, що таке “довго”, що таке “півгодини”, що таке “паспортний контроль”, вона може відчувати тільки, що саме вона раптово стає винна в тому, що мама втомилася і що їй, дитині, у такому випадку самій втомитися – чомусь соромно. Що дівчинка ні в 5, ні в 35 не здатна одночасно виконати команди, виголошені божевільним батьком: “відійди” і “йди поруч”.

Ви пропонуєте дитині випробувати сором, провину і приниження в екстремальній для неї ситуації – замість підтримки, розради і допомоги. Ви, дорослі, у цей момент всиновлюєте своїх дітей – вони бачать, що дорослі – це не ви, тому що дорослий справляється, а ви не справляєтеся. І тоді ваші діти намагаються з трьох років вести себе по-дорослому з вами, щоб вас, такого крихкого і не володіючого собою, не розлютити, не налякати і не засмутити.   Ви погрожуєте своїй дитині, погрожуєте побоями, міліцією, дитбудинком, – ви, той, від якого дитина очікує захисту. Батьки – це не ті, які захищають. Це – ті, які покарають і підставлять, коли і так погано. Ви кричите, коли відчуваєте безсилля, втому, роздратування і гнів. У цей момент ваша дитина відчуває страх, що паралізує, сором, провину і безпорадність. Крім цього, вона не зможе навчитися, як це – підтримати і допомогти, пожаліти, втішити і заспокоїти, подбати і бути уважною.   Дитина виростає в такого ж батька і партнера –  який не знає, як допомогти своїй дитині або близьким, але вміє погрожувати, лякати, лаяти, соромити і звинувачувати.                                           Я не знаю, коли вичерпаються покоління  божевільних та агресивних батьків, істеричних, крикливих матерів, які смикають своїх дітей з кожного приводу. Повірте мені – навіть якщо всі ці описані реальні персонажі десь там всередині люблять своїх дітей,  дітям, коли вони виростуть, буде дуже важко в це повірити.

@ Юлія Рубльова.

Переклад – Катерина Крутій.

Методична барахолка, або чого не повинно бути в дитячому садочку

Останнім часом мене тривожить той поток  неякісної  продукції, яка  масово продається в соціальних мережах для закладів дошкільної освіти, і не тільки для них.

Нібито й гарна справа, недорого, іноді навіть якісно з художньої точки зору виконано матеріали.

Але  кричуща методична безграмотність плодиться вже  так швидко, що реагувати не встигаю.

У цій рубриці буду виставляти на обговорення саме такі  матеріали.

Наприклад – ці картки для пояснення дитині, чим корисна та чи інша тварина. Вас нічого не бентежить?  Ми ж повинні розповісти дитині про тварин? Але чому ж в мене неприємний осад від переглянутих малюнків?

Харчове насильство-одне з найстрашніших насильств над організмом і особистістю, яке приносить шкоду і фізичну, і психічну

“… Ситуація харчового насильства, як багаторазове ігнорування дорослими харчових потреб та психофізіологічних переживань дитини, обумовлює формування таких патологічних процесів тілесності, що зміщують функціонування у бік різноманітних порушень. Серед них найважливішими є:
– надмірна фіксація на власних «знакових» індивідуальних кодах їжі, як специфічної системи семіотичних смислів, що зміщує акценти сприйняття їжі (як з «джерела поживних речовин та енергії» на інші психологічні смисли їжі), що провокує перекручення патернів харчової поведінки та створює передумови для формування субклінічних та клінічних форм розладів харчової поведінки;
– надмірна фіксація досліджуваних на харчовій активності, що блокується, карається або штучно стимулюється, а також на критичних зауваженнях Інших щодо обсягів, ваги, форми тіла призводить до закріплення та домінування у репертуарі поведінки неконструктивних способів подолання труднощів та досягнення автономності. До таких неконструктивних способів відходу від реальності відносяться викривлені патерни харчової поведінки обмежувального, екстернального та емоціогенного типів, а також клінічні форми розладів харчової поведінки;
– здатність до дистанціювання (відчуження, відсторонення, дисоціації) від дискомфортних відчуттів у тілі, що проявляється різноманітними порушеннями контакту з власним тілом, зокрема, втратою здатності до диференціації різних тілесних відчуттів, перш за все, відчуттів голоду та ситості як основних регуляторів харчової поведінки у системі «голод – апетит – їжа – насичуваність – насичення – ситість»;
– відчуття власної «плохості» як специфічний досвід переживання безпорадності та базової основи глобальної незадоволеності відносинами з «собою», «тілом», «їжею», «Іншими» та життям у цілому”.

Джерело: стаття В. І. Шебанової “ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ ХАРЧОВОГО НАСИЛЬСТВА НА ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОЇ КАРТИНИ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ”  тут:
Вплив різн форм харс насильства на особл суб карт жит шл

Вірш для розмірковування:

Суп

Мама супу наварила,
Мама знов мене сварила,
Що сижу й його не їм.
Каже: «Суп смакує всім!
Тату, брату і бабусі!
Лише я один не в дусі
І від супу відмовляюсь!»
Мама каже, я знущаюсь…
«Сам готуй собі що хочеш,
Голову мені морочиш!»
А я що? Їм суп по-троху,
Він до всього ще й з гороху,
Готувати ж я не вмію –
Їм, а сам про піццу мрію.

(С) Автор – Ніколенко Вікторія.  05.11.18

Наслідками харчового насильства у дорослих дітей можуть стати розлади харчової поведінки – булімія, анорексія, переїдання.

На обкладинці –  ілюстрація Джозефа Крістіан Лейендекера, це реклама 1917 кукурудзяних пластівців.

Харчове насильство – 2 відео: 

Юрій Бурлан: “Найважчі психологічні травми людина отримує від насильницького годування в дитинстві. Гучна заява? Тільки на перший погляд. Якщо не розуміти механізм. Як це може бути пов’язано з тим, що в дорослому віці людина не може отримувати задоволення від життя, радіти і жити в повну силу – відповідь в ролику:

https://scontent.fozh1-1.fna.fbcdn.net/v/t66.18014-6/10000000_241704533184954_3314635877451356398_n.mp4?_nc_cat=104&efg=eyJ2ZW5jb2RlX3RhZyI6Im9lcF9oZCJ9&_nc_ht=scontent.fozh1-1.fna&oh=388582aa09ee6fd54cd1414719e25b5a&oe=5C8402B1

Ще один ролик на цю ж тему:

ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ (консультація для батьків) тут:

http://dnzromazka.korets.in.ua/batki_lektori.html

Флешмоб “Збережемо ялиночку!”. Відкритий лист проф. Катерини Крутій до освітянської спільноти

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ВСІХ,

ХТО ПІДТРИМАВ  ФЛЕШМОБ «ДЕНЬ БЕЗ ІГРАШОК».

І НЕ ТІЛЬКИ ДО НИХ!

Шановні колеги та колежанки, батьки! Щиро вдячна за підтримку моєї ідеї провести «День без іграшок». Отриманий зворотній зв’язок довів необхідність проведення такого заходу не одноразовим фактом, а якомога частіше.

Але це вже бажання тих, хто отримав від першого флешмобу професійне задоволення, навіть інсайт – це просто, це – круто, це – можливо! Для дітей – це радість творчості та вияв самостійності.

Переглядаючи фото і відео зі флешмобу, я не могла не тішитись дорослими і дітьми, які (можливо, хтось і вперше) в цей день були єдиною спільнотою.

Вдячність колег за  мою ідею розглядаю як аванс до наступних дій.

Отже, пропоную наступний флешмоб.

Проте відразу попереджую, що участь у ньому буде ще одним кроком до дійсно нових підходів і нового бачення сучасності, до зламу наших педагогічних стереотипів, до позбавлення того ментального мотлоху, який не дає нам рухатись уперед.

Тому організаторам і послідовникам треба бути готовими до «методичної інквізиції» з боку і колег, і батьків J

Назва флешмобу «Збережемо ялиночку».   Попереду підготовка до новорічних свят. На жаль, щорічно в цій підготовці забуваємо про головного героя свята. Ні, не про Діда Мороза чи Снігурку.

Ми забуваємо про Дитину.

Ми, дорослі, починаємо «догравати» своє дитинство, свої нездійснені мрії про свято…

Ми самостійно, без участі дітей, розробляємо такі складні сюжети в сценаріях, що навіть дорослий, який спостерігає за дійством, навряд чи зможе розібратись у всіх перипетіях із героями…

Хочу висловити власні думки щодо присутності на новорічному святі або запрошеного аніматора, або перевдягненої виховательки в ролі Діда Мороза.

Передусім – аніматор, у більшості випадків, погано орієнтується в сценарії, у вікових особливостях дітей у залі, часто-густо це професійний актор-танцюрист і «працює» на дорослу аудиторію. Він подобається присутнім жінкам, вони фільмують його на телефони та виставляють у соціальних мережах.

Діти, як загіпнотизовані кролики, дивляться на Діда, який шаленіє від можливості показати нижній брейк-данс. Йому вже ніколи прослухати віршики, які приготували діти. Але й тут – обмеження за сценарієм, будуть розповідати 2-3 дитини, бо the show must go on.

Але й перевдягнена вихователька в ролі Діда Мороза – це теж не найкращий варіант. Діти швидко вгадують жіночі риси і починають шепотіти, що «Дід не справжній!».

А як же ж диво? А його немає, ми, дорослі, прикладаємо багато зусиль, щоб це диво не зберегти, розвіяти, зім’яти…

Потім починається розподіл-роздача подарунків від Діда Мороза.

Подарунки всім однакові. Їх купувала «трійка» матусь-активісток, які на свій розсуд і смак вирішили, що канцтовари – це безпрограшний варіант, або хлопчикам-машинки, а дівчаткам – лялечки. Але ж діти пишуть листи Діду Морозу, просять особистий подарунок! У більшості випадків подарунок буде вдома, але від нібито якогось іншого Діда Мороза. А потім ще дитину поведуть на свято до палацу культури, на інший «новорічний ранок» тощо, там теж буде Дід Мороз. Якесь нескінчене коло цих дідів.

А якщо повернути сім’ї право виховання власної дитини? Поставити перед фактом – вашу дитину передусім виховуєте ви! Це батьки першими формують цінності, світогляд, ставлення до релігії, близьких, родини та України в цілому.

На жаль, ми й дотепер перебуваємо у впевненості, що дитячий садок виконує функцію «суспільного дошкільного виховання».  І всіма своїми заходами намагаємось підтримати вже давно не життєдайну функцію.

ПРОПОНУЮ:

віддати в сім’ю те, що їй належить за фактом народження дитини  – виховання. Суспільство, дитячий садок, як суспільна інституція, може лише допомогти у вихованні, але не замінити сім’ю.

Дід Мороз хай приходить у родину! У дитячому садочку – свято зими! А не новорічне! Досвіду в дітей святкування ще немає, свято буде потім, із батьками. Можна провести після новорічних свят бесіди, пограти в ігри, але потім, а не до свята. Тоді й ігри будуть іншого практичного наповнення!

Наступне – ялинка в груповій кімнаті та в музичній залі.

Можна скільки завгодно працювати над річними завданнями ЗДО щодо формування екологічного мислення в дітей і дорослим, але потім притягнути зрублену ялинку до зали, ще й в групи роздати для прикрашання. По закінченні святкових дійств – викинути ялинку, яка могла б ще в лісі рости й рости, як непотріб – на смітник.

Говоримо одне, думаємо інше, а робимо – третє…

ПРОПОНУЮ:

підвести дітей до рішення виготовити ялинку для групи самостійно, звісно – потім і прикрасити її власноруч зробленими іграшками та гірляндами. Ялинку можна зробити з різних матеріалів.

Інформаційна підтримка з мого боку буде постійна щодо варіантів виготовлення ялинок. Для початку можна подивитись тут:

https://www.pinterest.com/pin/568509152954175435/

https://www.facebook.com/groups/919279068082786/

Це буде ще одна спільна, цікава і креативна діяльність дітей і дорослих. Обіцяю незабутні емоції і радість від дійства.

Усвідомлюю, що висловлені  пропозиції й дотепер є дискусійними.

Але впевнена, що будуть послідовники, ті, хто поділяє мої думки.

Бажаю всім, хто підтримає флешмоб «Збережемо ялиночку»поруч мати однодумців і помічників!

Успіхів!

Ми це обов’язково зробимо!

Повний текст листа проф. Катерини Крутій про флешмоб для обговорення в спільноті тут:

Відкритий лист до колег

Як не вбити пасіонарія?

Пасіонарій чи дитина з «синдромом дефіциту уваги та гіперактивності»?

На основі аналізу енциклопедичних, довідкових видань і наукових праць пропоную робоче визначення терміну:

пасіонарність дитини – це комплекс особистісних якостей (енергійність, ініціативність, упертість, внутрішнє непереборне прагнення до активності), які забезпечують їй домінування в групі, здатність до спілкування з позиції борця й переможця, до реалізації нестандартного стилю поведінки у грі, під час спеціально організованої або самостійної діяльності.

В умовах зниження активності особистості науковці та педагогічні працівники все більше уваги приділяють вихованню дітей, котрим притаманні пасіонарні якості, які є яскравою протилежністю пасивним дітям. Проте вони потребують не менше уваги під час освітнього процесу, оскільки від спрямованості виховних впливів фахівців освіти, інтеграції їх зусиль з батьками залежить, ким стане дитина: керівником, провідником, будівничим чи бунтарем, руйнівником, радикалом; творцем системи чи її гвинтиком.

Зазначу, що відповідно до теорії Льва Гумільова, у великій вибірці частка пасіонаріїв буде складати таку пропорцію 15:70:15. У контексті проблематики статті, припускаємо, що 15 % – це пасіонарні (наденергійні) діти, 70 % – персистентні (помірно енергійні, гармонійні), 15 % – субпасіонарні (енергодефіцитні).

Класики педагогіки, сучасні вчені доводять важливість збереження в дітей пасіонарних якостей, отже, необхідно науково обґрунтовувати та запроваджувати інноваційні форми й методи виховання таких дітей.

Використана  ілюстрація Norman-Rockwell.

Повний текст статті можна прочитати тут:

http://education-ua.org/ua/component/content/article/12-articles/1259-yak-ne-vbiti-pasionariya