Освітній парадокс: чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог

                                 Що таке соціо-ігрова педагогіка?                                          Чому так важливо позбавитись нав”язаних дорослим ігор для дітей? 

Добре відомо, що мало не саме нудне, що є в дитячих садках – це так звані «дидактичні ігри», які до ігор майже не мають відношення. Коли вихователь або вчитель говорить: «Діти! Ми з вами пограли в дуже цікаву гру», то вочевидь,  якби вона цих слів не вимовила, то ніхто в житті не здогадався б назвати словом« гра», та ще й «цікава» те, що відбувалося на занятті.                   Один із педагогічних парадоксів полягає в тому, що чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог.  Соціо / ігрові підходи, на наш погляд, досить ефективно допомагають практикам цей парадокс благополучно долати і позбавляють їх від необхідності давитися «родючим гумусом».

  • Чого ж слід побоюватися тим практикам, які збираються працювати в інтерактивному або соціо / ігровому (як однієї з його модифікацій) стилі?
  1. Відсутність РУХІВ – раз! Якщо хтось із дітей на занятті був малорухомий, то соціо-ігрового стилю на такому занятті швидше за все, що не було (щоб там в свої робочі плани або звітах педагог не записував).
  2. Відсутність зміни, різноманітності, варіативності – два! Якщо на занятті не було хоча б двох-трьох змін в мізансценах, ролях – і вже тим більше – видах діяльності, то сміливо можна стверджувати, що стиль заняття був не цілком соціо-ігровим.
  3. Відсутність МАЛИХ ГРУП – три! Якщо про ходу заняття діти не об’єднувалися в малі групки, або ці групки між собою не вступали в спілкування (а не тільки з педагогом), то цілком ймовірно, що соціо-ігрова педагогіка на такому занятті й «близько не лежала».                                                                                                                      За Євгеном Євгеновичем Шулешко, конспект у вихователя повинен бути таким, щоб на занятті імпровізації могли б виникати «щокроку» і щоб заняття проходило несподівано для всіх (особливо для самого вихователя).
    І не біда, якщо конспект виявиться нереалізованим. Це не показник
    педагогічного невміння. Навпаки – це показник педагогічної майстерності.
    Є.Є. Шулешко говорив, що не тільки в дитячому саду, але і в початковій, середній і навіть старшій школі майстерність педагога не в тому, щоб
    пройти програмний матеріал якомога швидше, навпаки – в тому,
    щоб проходити його якомога повільніше …
    Євген Євгенович був майстром парадоксальних уповільнень. І в результаті «невстигання» і «програмних відставань» до кінця року все встигали і навіть випереджали.                                                                                                                              Більш детально та цікаво тут:                       Джерело: http://school2100.com/upload/iblock/3b2/3b2457e16aafccf46c833469ab978099.pdf                                                                                                     Джерело:  http://setilab.ru/modules/conference/view.article.php/60                                                                                                  Джерело: http://www.openlesson.ru/?p=691