Мої злі роздуми про ментальність, ментальні порушення в суспільстві. І про політику теж. Пост довгий.

Мента́льність (від лат. mens — пов’язаний з духом, духовністю) — спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, це призма, крізь яку людина дивиться на світ і себе в ньому. Це своєрідний душевний устрій, типовий для людей певної культури, психологічні особливості, які є підвалинами звичаїв і моралі людей, виявляються в автоматизмі психологічних реакцій на типові події та ситуації.

Отже, теорії достатньо. Зафіксуємо автоматизм нашої психологічної реакції на відео, яке пропоную переглянути.

https://www.facebook.com/criancaespecialblog/videos/2222310731180039

Подивіться на радість цієї маленької танцюристки! Таке враження, що ця подія для неї! Для тієї, яка не може танцювати так, як інші! Але скільки емоцій і бажання виконати правильно рухи!

На жаль, у нашому суспільстві тільки віднедавна почався рух до інклюзії. У більшості випадків дорослі й до сьогодні сповідують ексклюзію – ситуації соціального виключення дитини (характеризується відсутністю соціальних зв’язків, досвіду комунікацій та порушення типових соціальних ролей). І зовсім необов”язково, щоб це були діти з інвалідністю. Таке ж ставлення і до дітей із родин вимушених переселенців, з порушеннями ментальності, національних меншин та ін. Як тільки є ситуація, що до вікової групи в дитячий садочок прийде дитина, яка має певні особливості в розвитку, навчанні або поведінці, активність батьків починає зашкалювати: “Тільки не в нашу групу! Тільки не поруч із моєю дитиною!”

Звісно, що є ще й варіанти інтеграції – це об’єднання типових та «інших» дітей до одного колективу без зміни середовища, системи навчання. Передбачається активізація адаптивних особистісних механізмів «іншої» дитини. Але й це не найкращий варіант. Десятиліттями в Європі напрацьовувався досвід інклюзії – безбар’єрного середовища, де кожен учасник відкритий до спілкування, емпатії, толерантності. Цей досвід є позитивним, ми можемо його використати, подекуди він активно запроваджується.

Щодо ментальних порушень (розлади психічної діяльності), які з’являються у дітей з різних причин. Є генетичні порушення, неврологічні та соціально-педагогічні. Для мене дорослий, який не може прийняти “іншу” дитину як члена суспільства, є людиною з ментальними порушеннями, причиною яких є саме соціально-педагогічні умови, в яких його виховували. Не приймаючи ментально дитину, яка має певні особливості в розвитку, дорослий сам стає людиною з ментальними порушеннями.

Чим довше ми будемо заплющувати очі на дітей з особливостями, вдавати, що якщо я їх не бачу на вулиці, то їх нібито не існує, тим довше наше суспільство буде диким і ментально невиправним.

Щодо політики. У більшості суспільство, яке не визріло, не може адекватно спрогнозувати навіть своє майбутнє, де там спрогнозувати наслідки для держави… Аналіз і синтез “западають” як логічні операції. Тому – до роботи, до просвітництва та до вироблення в дорослих автоматизму психологічних реакцій на типові події і ситуації: поруч зі мною, дорослим, така ж дитина як і моя. І ця дитина має право на щастя. І я можу їй в цьому допомогти.

Дякую тим, хто дочитав. І за коментарі теж.