Чи існує суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей?

За Ю.С. Митрофановою, “… реальність дитинства суперечить публічній риториці, у межах якої затверджується, що «усе найкраще – дітям», «суспільство повинно діяти, перш за все, в інтересах дітей», «діти – це наше майбутнє».  Це публічна риторика, так як складно собі уявити суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей, а потім потреби дорослих. Такого суспільства не може існувати в принципі, тому що доросла людина навіть фізично навряд чи зможе відтворити собі подібну, якщо не будуть задоволені її основні фізіологічні потреби.  Отже, суспільства, в якому на перший план ставиться задоволення потреб дітей, а потім потреб – дорослих – не існує, кажучи мовою Е. Дюркгейма, це суспільство аномії, або, використовуючи термінологію Т. Мора, суспільство утопії. Тому, можливо хоча б чесніше буде визнати, що це всього лише риторика, яка має дуже опосередковане відношення до повсякденного життя. І в реальності при побудові конкретних заходів у просторі дитинства виходити не тільки з бажаного, але і враховувати конкретні умови дорослішання дітей. І тоді, можливо згадувати про дитинство, суспільство буде не тільки тоді, коли йому самому загрожує небезпека, а в сучасному суспільстві, це, перш за все, небезпека його просто фізичного зникнення, але і в звичайному повсякденному житті, створюючи умови для найбільш оптимального розвитку дітей”.

Джерело:

Митрофанова С.Ю.*  Парадоксы   пространства  детства

http://region.3ebra.com/generation/publications/publication30/

Використано ілюстрацію Сари Джироні Карневалє “Психологічне насилля над дітьми. Чудовисько”.

Як створити особистий простір дитини або що таке «халабудна педагогіка»?

Нова стаття проф. Катерини Крутій про необхідність збереження особистого простору дитини.

Цитата: “Слід застерегти дорослих від настирливого «педагогічного свербежу»  – прибрати, скласти, сховати те, що на їхню думку є порушенням візуального простору: «Прийде методист і скаже, що в групі безлад, стоїть якийсь курятник посередині групи». Поки ми не повернемось до аксіоми –  передусім природні інтереси й активність дитини – будемо розглядати фото європейських дитячих садочків і  виправдовувати себе – «у нас такого не може бути».

Навіть підростаючи, діти не перестають будувати «укриття» з підручних матеріалів, і вже не тільки у приміщенні, а й на майданчику, на дачі, у сквері, навіть на деревах. Дітям дуже подобаються  «гніздечка» на деревах (діти кажуть «буду гніздуватись»). До речі, часто-густо дизайнери  вишукують можливість зберегти в проекті дерева, які потім можна буде «прив’язати»  до планування дитячого майданчика, передбачаючи саме «гніздування» дітей на гілках”.

Тут докладно і зрозуміло розповідається, як зробити халабуду вдома:

http://www.lizon.org/2012/10/playhouse-made-of-ladder.html

А тут:

Стаття проф. К. Крутій Халабудна педагогіка

Як не втратити потенціал Дитинства?

Важливий факт: якщо людство живе на планеті більше 50 тисяч років (не вдаючись у новітні знахідки археологів 🙂 ), то впродовж тисячоліть змінилось майже 1600 поколінь.

Із них: 1100 – провели життя в печерах; 800 поколінь – використовують вогонь; 400 –  енергію тварин; 300 – володіють енергією води та вітру; 150 – здійснюють ефективний зв’язок поколінь завдяки писемності (з них 12  – через друковане слово); 16 –  користуються порохом; 8 – вимірюють час; 6 – використовують штучні джерела енергії; 4 – користуються електромоторами; 2 – володіють атомною енергією, реактивної авіацією, телебаченням, лазерами, антибіотиками. І лише одне покоління використовує персональні комп’ютери та Інтернет. Зауважимо, що з-поміж користувачів, як відомо, значну питому вагу мають дошкільники і молодші школярі.

Висновок:

Сучасна дитина є частиною «дитячої культури Всесвіту», тому що є членом суспільства, всі покоління якого, незалежно від бажань і можливостей, уже вступили в активну стадію багатовимірного процесу глобалізації.

Вочевидь, щоденно, коли нам, дорослим, не вдається створити можливості допомогти дітям раннього віку зреалізувати свій потенціал, ми дещо втрачаємо для досягнення миру і розвитку людської особистості.