Архіви позначок: ігрова діяльність дошкільника

Гра – це стан свідомості, завдяки якому стаємо розумнішими. Давайте почитаємо!

Гра – це стан свідомості, завдяки якому ми стаємо розумнішими і пристосованими. Саме такі висновки зробив Стюарт Браун, провідний експерт у галузі  психології ігор, вивчивши більш шести тисяч історій самих різних людей – від серійних убивць до нобелівських лауреатів. Прочитавши його книгу, ви більше ніколи не зможете дивитися на ігри як на щось, що відволікає вас від роботи. Вона відкриє вам двері у світ успішного і щасливого життя.

Цитата:

Лаборатория реактивного движения (Jet Propulsion Laboratory – JPL) Калифорнийского технологического института больше семидесяти лет была главной площадкой для аэрокосмических исследований. Ученые и инженеры JPL создали основные компоненты для всех пилотируемых и непилотируемых космических программ США. Именно они придумали и построили марсоходы, которые после приземления многие годы исследуют поверхность планеты. Они же управляют всеми этими устройствами. Можно сказать, что JPL – воплощение космического века. Какой бы большой и амбициозной ни была цель, исследователи всегда говорят: «Это нам по плечу».

Но в конце 1990‑х руководство лаборатории вынуждено было сказать: «JPL, у нас проблема»[1]. На пороге нового столетия инженеры и ученые, которые взошли на борт компании в 1960‑е годы, те, кто отправил человека на Луну и построил роботизированные зонды для исследования Солнечной системы, начали массово уходить на пенсию. И в лаборатории настали трудности с их заменой. Несмотря на то что туда отбирали лучших выпускников ведущих технических вузов вроде Массачусетского технологического института, Стэнфорда и самого Калтеха[2], новым сотрудникам часто чего‑то недоставало. Им не удавалось решать определенного рода задачи, которые были крайне важны для работы. Опытные руководители обнаружили, что свежеиспеченные инженеры прекрасно справляются с теоретическими математическими задачами на техническом уровне, но практические трудности, которые возникали на пути сложного проекта от теории к практике, им не давались. В отличие от старших товарищей молодые инженеры не могли определить ключевой недостаток сложной системы, над которой работали, посмотреть на проблему с разных сторон, разобрать ее на части, выделить важнейшие элементы и переставить их абсолютно по‑новому, чтобы таким образом найти решение.

Почему же JPL нанимала неподходящих инженеров? Люди, которых они брали, получали высшие баллы в лучших вузах, но блестящие результаты учебы определенно были не самым важным показателем, когда речь шла о навыках решения проблем. Подобно хорошим инженерам, руководители JPL проанализировали задачу и пришли к выводу, что при найме обращали внимание на не совсем правильные характеристики соискателей. Они решили, что кандидатов, которым хорошо дается решение нужных задач, можно отделить от остальных, если найти правильные критерии отбора.

И тогда глава JPL нашел Нейта Джонса. У Джонса была мастерская, которая специализировалась на шинах для гоночных автомобилей и болидов «Формулы‑1». В какой‑то момент он заметил, что многие новые сотрудники, приходящие в мастерскую, не способны решать нетипичные задачи. Джонс и его жена, учитель по профессии, задались вопросом: что же изменилось? Опросив новых ребят и более старых сотрудников, Джонс обнаружил: те, кто с детства делал что‑то своими руками ради удовольствия, могли «видеть решения», а те, кто не делал, – нет. Джонс написал статью о своих находках и таким образом привлек внимание руководителей JPL.

Тогда руководители JPL вновь обратились к своим инженерам, которые уходили на пенсию, и обнаружили сходную модель. Они увидели, что в молодости эти сотрудники разбирали часы, чтобы посмотреть, как они работают, строили мини‑кары, конструировали аудиосистемы Hi‑Fi или чинили электроприборы. Молодые выпускники инженерных вузов, которые делали вещи своими руками для удовольствия, тоже были способны решать проблемы так, как требовалось руководителям лаборатории. Те же, кто этим не занимался, обычно такой способности не имели. С этого момента JPL внесла вопросы о юношеских творческих проектах кандидатов в стандартную процедуру собеседования.

То, что Лорел открыла опытным путем, руководители JPL увидели благодаря исследованиям: в игре есть своего рода магия. Занятие, которое может показаться фривольным и даже детским, в конечном счете приносит нам благо. Парадоксально, что малая толика «непродуктивной» деятельности способна сделать человека гораздо продуктивнее и энергичнее в других аспектах его жизни. Когда занятие отвечает нашей глубочайшей внутренней правде, как это вышло с верховой ездой у Лорел, оно становится катализатором, оживляющим все остальное.

Как только люди поймут, что для них значит игра, они смогут вернуть радостное волнение и чувство приключения в свою жизнь, сделать работу продолжением игры и в полной мере взаимодействовать с миром.

Думаю, не будет преувеличением сказать, что игра может спасти вашу жизнь. Она, несомненно, спасла мою. Жизнь без игры – изнурительное механическое существование, организованное вокруг выполнения дел, необходимых для выживания. Игра – это палочка, без которой не смешаешь коктейль. Это основа всех искусств, книг, спорта, фильмов, моды, веселых занятий и чудес – короче говоря, основа того, что мы считаем цивилизацией. Это сама суть жизни. Игра и делает ее живой.

[1] Аллюзия на фразу «Хьюстон, у нас проблема» из известного фильма «Аполлон‑13», широко вошедшую в разговорную американскую речь. Прим. ред.

[2] Калтех (Калифорнийский технологический институт) – один из ведущих вузов в США и один из двух самых важных, наряду с Массачусетским технологическим институтом, специализирующихся в точных науках и инженерии. Прим. ред.

Джерело: Игра. Как она влияет на наше воображение, мозг и здоровье / Стюарт Браун, Кристофер Воган; пер. с англ. Т. Мамедовой»: Манн, Иванов и Фербер; Москва; 2015

Скільки іграшок має сучасна дитина, або коли іграшкове розмаїття шкодить

Іграшкове розмаїття 

У дівчинки з 70-х було 8 ляльок. Кожна лялька прожила з нею її дитинство. У кожної було своє ім’я, яке дівчинка може згадати навіть через 40 років. Ляльки були її дочками. Вона спілкувалася з ними як з живими. Дітям взагалі властиво одушевляти свої іграшки. Дівчинка годувала ляльок вранці, а ввечері вкладала спати. Кожна лялька мала свій характер. Кожну вона по-своєму любила. І навіть коли у ляльки Зіни відірвалася гумова рука, вона прибинтувати її до тулуба і продовжувала грати. Лялька – інвалід. Так буває. Це не привід розлучатися з нею. Це привід ставитися до неї ще дбайливо. Періодично потрібно було прати лялькам одяг. А на зиму шити пальтечка.

У дівчинки з нашого часу ляльок в 4 рази більше. Більше тридцяти ляльок. Вона не пам’ятає всіх імен. Вона забуває про існування деяких. Потім випадково знаходить в купі інших іграшок: «О! Так у мене ще й така є!»

Тут можна подивитись, в які ігри та якими іграшками грали діти в минулому:

https://www.pinterest.com/prorektornauka/%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B8-%D1%96-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B8-children-and-old-toys-%D0%B4%D0%B5/

Повний текст статті тут:

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2500020540076554&set=a.315068855238411&type=3&theater

Першій пісочниці – понад 170 років! Вимоги до дитячих пісочниць

#Флешмоб_Оздоровлення_дітей_улітку
#Флешмоб_День_іграшки_та_ігор
#Флешмоб_Педагогіка_калабані

Першій пісочниці – понад 170 років!

Вимоги до дитячих пісочниць

Зараз складно уявити, але пісочниць колись не було.

Ідея належить Ґерману фон Арнсвальде, учневі знаменитого педагога Фрідріха Фрьобеля. У 1847 році Арнсвальде написав учителю про свою ідею: дітям було б цікаво грати з кубиками і паличками в ящику з чистим піском, або будувати щось з вологого піску. Фрьобель провів експеримент в одному зі своїх дитячих садків, і до початку XX століття пісочниці вже з’явилися в більшості європейських та американських міст.

На фото – пісочниця 1847 рік.

Основним прийомом організації ігрових просторів для дітей дошкільного віку є створення ділянок із піщаним за­повненням і розміщення різноманітних пристроїв із пластику або дерева. Багатоваріантність дизайнерських рішень таких комплексів може бути доповнена застосуванням природних і штучних матеріалів для оформлення контуру піщаної по­верхні. Для виключення пішохідного транзиту через ігрові простори доцільно зовнішній периметр майданчика позна­чати шляхом формування перепаду рельєфу з розміщенням підпірних стінок і лав.

Усім добре знайомий комплекс звичних ігрових конструкцій на дитячому майданчику, який теж має свою історію і пройшов тривалий природний відбір. Хто не пам’ятає ці гойдалки різних сортів, стінки для лазіння, каруселі, пісочниці, гірки, грибки, будиночки! Контакт з кожним
із цих предметів дозволяє дитині пережити щось важливе для її розвитку.

Нагадаю вимоги “Санітарного регламенту” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0563-16

  • Пісочниці на групових майданчиках повинні бути огороджені бортиками. На ніч пісочниці необхідно закривати.
  • Заміна піску проводиться не рідше одного разу на рік. Щоденно перед грою пісок перемішується і злегка зволожується, перекопується. У міру забруднення пісок замінюється на чистий.
  • У теплу пору року, з квітня по жовтень, 2 рази впродовж всього періоду засновник (власник) організовує лабораторні дослідження піску на наявність яєць гельмінтів.

Отже, пісочниця. Про події, що відбуваються тут, можна написати велику книгу, яка б була цікава далеко не тільки батькам маленьких дітей – будь-який дорослий дізнався б багато корисного про самого себе. Пісок відноситься до групи так званих неструктурованих матеріалів – це просто сипка маса речовини. Копаючи і пересипаючи його, зовсім маленька дитина бачить, що пісок легко піддається дії і в ньому можна залишати сліди своєї присутності у вигляді ямок, купок, канавок [http://www.ais.by].

Потім виявляється, що з усіх видів матерії навколишнього світу саме вологий пісок податливий і слухняний дитині настільки, що він може легко підпорядковувати її своїй волі, що творить, – наступає епоха Пасок.

У два–три роки для дитини надзвичайно важливо вперше відчути себе “королем” пісочного царства, де вона може щось творити або, навпаки, знищувати. Адже це якраз вік, коли починається формування майбутніх вольових якостей особистості, – граючи в пісочниці, дитина дослідницьким шляхом відкриває для себе силу свого наміру, коли творить.

Серйозні спроби педагогічної науки простежити й описати механізми дитячого експериментування в дошкільному віці виявляються вже в 50-і роки ХХ ст. Так, Є.О. Фльоріна проаналізувала свої спостереження за дітьми, які ліпили з глини й зробила певні висновки [Флерина Е.А. Игра и игрушка. ― М. : Просвещение, 1975. 109 с.].

Глина як «творчий» матеріал – волога і податлива – дозволяє «скульптору» пробувати, переробляти, м’яти і знову витягати ті чи інші елементи фігурки. Пошуки дитини, яка працює з глиною, наочні й виразні. Цей процес пошуку потрібного рішення Є.О.Фльоріна й назвала «експериментуванням».

Отже, є сенс віднайти невеличке місце поруч або в самій пісочниці для ігор із глиною. Для цього буде необхідна вода. Зробити свою «калабаню» – що може бути  найкращим подарунком для дитини на прогулянці?

Висновок: обов’язкова приналежність кожної території закладу дошкільної освіти – пісочний дворик.

  

Пісочниця може бути викладена яскраво забарвленим (покритим лаком) природним камінням-валунами. Недалеко від пісочниці, яка може бути виготовлена з різних матеріалів, можна спорудити низьку огорожу з колод різної висоти, споруди у вигляді спіралі.

Джерело:

Крутій К.Л. Освітній простір дошкільного навчального закладу : Монографія: У 2-х ч. – Частина перша. Концепції, проектування, технології створення. – Запоріжжя : ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2009. – 320 с.

 

 

Призначення Дитинства – награтись удосталь!

Долучайтесь 1 червня 2019 року до #Флешмоб_День_іграшки_та_ігор.

Розвага є настільки важливою, що Конвенція ООН про права дитини містить право на гру, відповідну до віку. Американський психолог Роберт Реснік називає 4 складові підтримки творчого пізнання у дітей:

  • проекти,
  • натхнення,
  • ровесники,
  • елемент гри.
І йдеться не лише про весело проведений час, а й про ризик, експериментування та перевірку меж своїх можливостей.
Деякі дослідження доводять, що нове інформаційне суспільство вимагає більше інновативності та менше імітування, більше креативності та менше прагнення до правильності. Дитина краще вчиться, коли їй надають більше свободи для гри під час навчання. Завчання інформації має бути замінене на практичне втілення та спроби створити щось нове.
Статтю про важливість гри можна почитати тут: 

Дозвольте їм погратися: Як гра сприяє розвитку дітей (і дорослих)

 

 

 

Гра за наказом дорослого уже не є грою

«Тітка Поллі, ви так добре розписали, коли і що мені робити, а … коли я буду просто жити ?!»  Елінор Портер «Поліанна».

Будь-яка гра є перш за все вільною діяльністю.

Гра за наказом уже не є грою.

У крайньому випадку вона може бути якоюсь нав’язаною імітацією, відтворенням гри.

Вже завдяки вільному характеру гра виходить за рамки природного процесу. Вона приєднується до нього, розташовується поверх нього як прикраса.

Дитина або тварина грають, тому що відчувають задоволення від гри, і в цьому полягає їх свобода.

Для людини дорослої і дієздатної гра є якась надмірність. Повсякчас гра може бути відкладена або не відбутися взагалі. Гра не диктується фізичної необхідністю, тим більше моральним обов’язком. Гра не є завдання. Вона протікає «у вільний час». І лише коли гра змикається з виконавськими мистецтвами (театр, виконання музичних творів тощо) або спортом поняття «так потрібно», завдання, обов’язки прив’язуються до гри.

Гра не є «буденне» життя і життя як таке. Вона скоріше вихід із меж цього життя у тимчасову сферу діяльності. Навіть мала дитина знає, що грає лише «начебто» справді, що все «не насправді». Не будучи «повсякденним» життям, гра лежить за межами процесу безпосереднього задоволення потреб і пристрастей, перериває цей процес. Вона входить у нього як тимчасова дія, яка протікає всередині себе самої і відбувається заради задоволення, принесеного самим вчиненням дії.

Ще одна відмінна риса гри полягає в тому, що гра відокремлюється від «буденного» життя місцем дії і тривалістю. Вона «розігрується» в певних межах простору і часу. Її перебіг і сенс укладено в ній самій.

Гра починається і в певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, в ній панує рух, прямий і зворотній, підйом і спад, чергування, зав’язка і розв’язка.

Крім того, будь-яка гра протікає всередині свого ігрового простору, який заздалегідь позначається, матеріально або тільки ідеально, навмисно або як би маючи на увазі.

Всередині ігрового простору панує власний порядок. Порядок, що встановлюється грою, має незаперечний характер. Найменше відхилення від нього засмучує гру, позбавляє її власного характеру і знецінює. У хаотичному світі, в сумбурності життя гра створює тимчасову обмежену досконалість.

Джерело:

Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: пер. с нидерл. – М.: Изд. группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992.