Українські захоронки, огородці, світлиці та півоселі,

або з історії дошкільної освіти в Галичині

Становленню суспільного дошкільного виховання на західноукраїнських землях у 20–30-ті роки XX ст. сприяли громадські товариства “Просвіта”, “Українська захорОнка”, “Рідна школа” та ін. У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — “захорОнок”. У повітових містах і сільській місцевості влітку функціонували сезонні “діточні садки” для дітей віком 3-10 років.

Інформативно: Галичина (пол. Galicja, нім. Galizien, рос. Галиция) — історична область у західній Україні та південно-східній Польщі. Займає території сучасних  Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (крім північної частини) областей України і Підкарпатського, Малопольського та південної частини Сілезького воєводств Польщі.

«Українська Захоро́нка» (до 1912 — Руська Захоронка) — українське доброчинне товариство, котре займалося соціальною опікою над українськими дітьми-сиротами, матеріальною допомогою, педагогічним наглядом та національно-патріотичним вихованням.

Перші прототипи захорОнок з’явилися вже наприкінці 19 ст. у Європі. По різних парафіях, як католицьких так і протестантських, засновувалися виховні заклади, насамперед для бідних дітей, батьки яких тяжко працювали і зовсім не мали часу займатися вихованням своїх дітей. Галицькі захорОнки, проваджені Сестрами Служебницями, базувалися на виховному методі німецького педагога Фрідріха Фрьобеля.

Захоронка — це установа для виховання дітей у дошкільному віці, від 3 до 7 років, на зразок сучасних дитячих садків.

Цей тип дитячих садків, запропонованих Фрьобелем, згодом почали називати «фрьоблівками» чи більш поширеною назвою в Галичині – «захорОнки», як також педагогічні курси, які готували майбутніх виховательок називалися – «фрьоблівки». Фрьобелівська  педагогічна теорія дошкільного виховання швидко поширилась на території Австро-Угорської імперії та навіть Правобережній Україні. Однією із причин заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році було ведення захорОнок. Це читаємо із перших Правил інституції: «…їхнім завданням буде…засновувати захорОнки для малих сільських дітей».

Також, перед сестрами як гасло стояв заклик засновників Згромадження: «Виховувати серце народу», цим серцем були діти та молодь, які часто у цьому часі були полишені і своїми батьками і самим суспільством напризволяще: «А як конечно потребує та бідна дітвора опіки в той час літніх робіт! Перейдіться тоді по селі, загляньте на кожне обійстя, до хати, то побачите, що робить, чим,  та  як бавиться наша дітвора. По придорожних ровах повно їх, брудних…А скільки шкід по садах, городах, скільки великих пожеж, скільки хоріб і каліцтв на ціле життя. І що з тої дітвори виростає?[Хабурський С.]. Такі й подібні питання ставили собі галицька  інтелігенція та греко-католицьке духовенство. Отож, бачивши невідрадний стан дітей по Галичині, засновники нового Згромадження ставили питання заснування захоронок – пріоритетним. 

 15 травня 1893 року в с. Жужель на Сокальщині в приміщенні першого монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії була заснована перша в Галичині захоронка (дитячий садок). Звичайна господарська стодола була майстерно переобладнана у простору кімнату, в якій навчалося і бавилося близько 50 дітей щодня. Першою захороняркою, або ж в нашому розумінні – вихователькою цього дитячого закладу стала сестра Арсенія (Сестри Служебниці та їхні вихованці на фоні захоронки), рідна сестра блаженної сестри Йосафати Гордашевської. Перед тим, щоб очолити цю захоронку с. Арсенія отримала відповідну педагогічну освіту та практичний курс по веденню захоронок в римо-католицьких Сестер Феліціянок у Жовкві.

Каталізатором появи в Галичині інституцій опіки й виховання дітей дошкільного віку стало загальне національно-культурне піднесення й активізація жіночого емансипаційного руху. Назріла гостра потреба протистояти ополяченню українських дітей в польських дошкільних закладах.

У тогочасній Галичині освіта підпорядковувалася світському керівному органу – Шкільній Краєвій Раді, яка вимагала провадження захоронок на засадах Фрьобеля. Ця ж Рада зобов’язувала всіх монахинь, які займаються педагогічною діяльністю, проходити необхідні педагогічні курси, або ж здобувати ґрунтовну державну педагогічну освіту. Сестри, які працювали в захоронках, відбували професійний вишкіл у сфері педагогічної діяльності. Про це сестер зобов’язували Правила: «Сестра, котра провадить захоронку, має бути до того приготовлена і вправлена». Навіть вже в новіціяті (початковій школі духовного життя молодих сестер) приготовлялися лекції та практика старшими сестрами по веденню захоронок, очевидно тут подавалися елементарні засади провадження цими дошкільними закладами.

Для здобуття вищої педагогічної освіти Сестри Служебниці навчались у Державній Захоронярській Семінарії ім. Станіслава Яховича у Львові, також навчалися в Приватній Захоронярській Семінарії ім. священомученика Йосафата, яку провадили Сестри Василіянки. Сестри Служебниці проходили педагогічні курси по веденню захорОнок у Товаристві «Українська захоронка» у Львові, а також навчались у Державній Захоронярській семінарії у Львові, деякі брали участь у Вищому Педагогічному курсі, який відбувався у Варшаві. Захоронки Сестер Служебниць, за словами Митрополита Андрея Шептицького, були«початком і основою морального відродження цілого села та піднесення релігійного життя цілої парохії».

Однозначно, що діти в захоронках виховувалися в дусі католицької педагогіки, сестри плекали в дітях релігійний світогляд. Захоронки стали місцем не лише релігійного, але й культурного виховання майбутнього церкви та народу. Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців, зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.

До програми в захоронках входили такі виховні елементи, як-от: ритмічна гімнастика, співи, дихальні вправи, малювання, ручна праця, вправи володіння мовою. Сестри-виховательки ознайомлювали дітей з літерами абетки та цифрами. Великою радістю для дітей були прогулянки-екскурсії до лісу, в поле, на річку. Діти мали не лише можливість дихати свіжим повітрям, але також поширювати свій кругозір, пізнавати назви дерев, квітів, птахів, звірі та пори року. Після екскурсій слідували усні математичні вправи.

У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — «захоронок».

Згідно загальних відомостей про українську захоронку діти, які відвідували цей заклад, поділялися на вікові групи-категорії. Мовою навчання та спілкування була лише українська.

У Правилах 1907 року Сестер Служебниць написано наступне: «У захоронці мають сестри вчити дітей молитов, катехизму, біблійної історії, рахування, діточих забав, віршиків і пісень, згідно з виробленою системою».

Сестри Служебниці запроваджували такі напрями виховання:

релігійне виховання – його здійснювали через молитву, відвідування храму, катехитичні бесіди, оповідання, поезії та пісні відповідно до Літургійного року;

моральне виховання – це вироблення позитивних навичок, товариських відносин з іншими, плекання моральних чеснот;

національне виховання – це формування національної свідомості, патріотизму, любові до рідної мови, пісні та традицій;

інтелектуально-культурне виховання – це розбудження зацікавлення дитини, її уміння мислити, заглибитись у суть предметів та явищ, плекання любові до краси, розвиток естетичних почуттів;

фізичне виховання здійснювалось через активність дітей у дихальних вправах, гімнастиці, танцях, іграх, прогулянках на свіжому повітрі, через ручну працю. Особлива увага зверталася на особисту та спільну гігієну. Сестри брали участь в іграх разом із дітьми.

Отже, сестри-виховниці багато уваги приділяли виробленню у дошкільнят позитивних звичок, моральних чеснот та вміння спілкуватися і домовлятися у колективі. У центрі навчально-виховного процесу був також усебічний розвиток дитини із врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей, плекання любові до краси, підготовка до початкової школи (за методикою Марії Монтессорі). Навіть найменшим прививалися навички особистої і спільної гігієни.

У цей час у Львові також діяли «фрьобелевські огородці»  – дитячі садки для підготовки дітей із заможних сімей до навчання у школі, щоправда, вони не були численними.

У міжвоєнний період, окрім захоронок-передшкіль, діяли також світлиці – дошкільні установи, схожі за своїм призначенням, але значно бідніші матеріально і базовані на простіших виховних засобах. Функціонували переважно у Львові і були менш чисельні. Якщо захоронки і світлиці працювали впродовж усього року, то у літній період діяли дитячі садки і півоселі. Півоселі були призначені для оздоровлення і виховання дітей міської бідноти у літній час. Виховательок захоронок називали виховницями або учительками, а дитячих садків – садівницями (садівничками) або провідницями.

Зусиллями українських педагогічних товариств та громадсько-культурних діячок вдалося налагодити діяльність інституцій дошкільного виховання і вже у 1930-х рр. вони працювали відповідно до вимог чинних шкільних законів Польської держави, але з національним наповненням.

У 1937 р. у Галичині налічувалося 768 дитячих садків, в яких сезонно перебувало 30 000 дітей.

Вагомим чинником підвищення педагогічної майстерності українських виховниць був фаховий журнал «Українське Дошкілля», започаткований у Львові 1938 р., матеріали якого базувалися на національній виховній основі. На сторінках часопису вміщувалося багато педагогічно-методичних статей і практичних порад.

Значну увагу питанням дошкільного виховання і навчання приділяв журнал «Нова Хата». Редакція публікувала матеріали про організування дошкільних інституцій за кордоном і ознайомлювала українських виховниць із найкращими їхніми традиціями та методиками з метою запозичення позитивного досвіду.

У 1946 році діяльність Української захоронки відмінив тодішній діючий уряд. 

Під час підготовки матеріалу використано:

1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України : підручн. для студ. вищ. педагогічн. навч. закл. – К., 2006. – 420 с.
2. Виховна діяльність Сестер Служебниць на початках створення Згромадження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ssmi-ua.org/educational_activities.html.
3. Нагачевська Зіновія. Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (друга половина ХІХ ст. – 1939 р.): монографія. — Івано-Франківськ: ПП І.Я.Третяк, 2007. — 846 с.
4. Митрополит Андрей Шептицький. До Сестер Служебниць. На руки С. Генеральної Настоятельки у Львові, Львів 1942, // Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ, з часів німецької окупації. – Йорктон, 1969. – ч.2. – С.215.
5. Першій захоронці 120 років [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rekoldim.com/news/pershij-zahorontsi-120-rokiv.
6. Хабурський С. Діточі садки-захоронки і ми// Нива. – –  ч.4. – С.139.
7. http://photo-lviv.in.ua/zahoronky-ohorodtsi-svitlytsi-j-pivoseli-abo-z-istoriji-doshkillya-v-halychyni/