Рефлексія – це відбиття дитячого досвіду в слові, малюнку (образі), фотографії, відео. Вона дозволяє виокремити в потоці гри значущі фрагменти, ситуації, що вказують на перехідні стани, труднощі, поява нового.
Головна умова проведення рефлексії – відсутність рішення в голові педагога (open mind – відкритий розум, tabula rasa – чиста дошка).
Регулярна рефлексія є ґрунтом:
-
самостійності,
-
ініціативності,
-
авторства,
-
продуктивної взаємодії.
-
Діти, граючи на вулиці з мобільними елементами та конструкціями (сходи, трапи, драбини, куби, бочки, мотузки тощо), поступово втрачають до них інтерес. Доводиться або додавати щось нове, або прибирати на час, щоб у дітей виникла потреба повернутися до гри з ними.
-
Спостерігаючи за дітьми, що грають на вулиці, важливо виокремлювати повторювану дію, яку вони роблять, щоб зрозуміти специфічну потребу дітей в дії (переносити, перевозити, катати, зістрибувати, пролазити, переступати тощо). Виходячи зі спостережень, можливо придумувати нові мобільні форми.
-
Тимчасова втрата інтересу до гри з мобільними елементами заповнюється регулярної рефлексією, яка дозволяє поглиблювати і розвивати зміст дитячої гри.
-
Рефлексія може тематично розгортатися в п’яти планах:ризики (від неможливого до посильного) – власні можливості; технічні рішення (від простого до складного і навпаки) – ефективність вирішення; правила (від звичного до цікавого) азарт та інтрига; взаємини (від роз’єднаності до спільності) – власні уподобання; уявлення про себе (рух до моральної усвідомленості) – щирість переживань.
Ці плани можуть виникати спонтанно в розмові вихователя і дітей (їх важливо усвідомлювати).
-
Рефлексивні запитання носять відкритий характер, важливий точний семантичний план. Так, запитання: Що було? Що робили? Що трапилося? Що сталося? Що створили? – мають різний семантичний обсяг і припускають рух від однозначності до розгорнення.
-
Важливо в розмові з дітьми йти від наполегливого прагнення домагатися «правильної» відповіді. Розрізняють запитання на кшталт «добре» або «погано» неприпустимими, оскільки свідомо змушують дитину «зчитувати» правильну відповідь, а не пред’являти власну оцінку ситуації. У подібному обговоренні легше говорити мовою метафор, порівнянь.
-
Запитання з теми «ризики»: Що з тобою сталося? Що було найскладніше? Кому було страшно? Кому теж було страшно? Як так вийшло, що ти все-таки це зробив? А хто помітив, що хтось сьогодні ризикнув? Хто може навчити, як впоратися зі страхом?
-
Запитання про «рішення»: Що ти (ви) хотів (ли)? А що у тебе не вийшло? А у кого ще не вийшло? Як ти це зробив? Хто тобі допоміг? Що тобі завадило? Що будеш робити завтра? Можеш нас навчити? Хто б хотів цього навчитися?
-
Запитання про «правила»: Кому сьогодні вдалося домовитися? За якими правилами ви діяли? Хто придумав правила? Які нові правила були сьогодні? Хто був ведучим у грі? У кого не виходить бути ведучим?
-
Запитання про «взаємовідносини»: У кого був поганий настрій сьогодні? Що можна було зробити, щоб у іншого покращився настрій? Як ми завтра будемо працювати, щоб нікому не зіпсувати настрій? З ким ти грав сьогодні? Як ви домовилися?
-
Запитання про «моральний аспект»: На що була схожа ваша гра (ваша справа)? Що таке дружба? Навіщо людині вороги? Чому ми думаємо, що людина не впорається і їй потрібна допомога? Що ви відчуваєте, коли беруть ваші речі без дозволу?
Матеріали семінару С. Плахотнікова, травень 2019.
