Роздуми про стимули та дисципліну, історію та сьогодення, або Кому це треба?

Сумний методичний транс дидакта

Усе частіше звертаюсь до історії педагогіки, коли з’являється нібито новітній освітянський тренд і презентується від самих «верхів» як новітня технологія, а гірше за все – як досягнення планетарного масштабу.
У своїй більшості ми ігноруємо, або  не знаємо – не вивчили – забули доведені й апробовані часом і практикою добротні методики, які дають за будь-яких умов позитивний результат. Ми вже не хочемо традиційного, нам треба тільки щось «нетрадиційне», таке, щоб у «всіх дух перехопило, коли побачать». От і плодяться «мудрагелі» від педагогіки, які зайвий раз у словник не заглянуть, але новому слову – покручеві шлях прокладуть…
Але є сьогодення, яке вимагає щодня чогось новенького, нетрадиційного, а іноді — навіть креативного!
Якщо звернутися до тлумачного словника української мови і дещо з’ясувати, то маємо: новий — який недавно виник, з’явився, не існував раніше; недавно зроблений, створений; традиційний — усталений, загальноприйнятий звичаєм; нетрадиційний — антонім.
На превеликий жаль, так званий нетрадиційний підхід до організації будь-яких заходів для дітей в освітніх закладах далеко не завжди може гарантувати ефективність самого процесу. Часто-густо буває так, що нетрадиційність тільки шкодить, але автори не хочуть цього бачити, звинувачуючи всіх навколо в консерватизмі.
Новація заради новації, нетрадиційність заради моди — хибний і вельми небезпечний шлях…
На моє глибоке переконання, не коректно використовувати термін «нетрадиційне заняття (урок, захід)» з дітьми. Це свідчить, що до проведення такого заходу педагог переймався лише традиційними? А що в цьому поганого? Фахівець може провести заняття-урок-захід із дітьми так, що всі інші “новітні шоу” поряд з ним змарніють. Усе залежить від професіоналізму педагога, а не від того, було це традиційним чи якимось іншим.
У мене завжди виникає запитання до науковців і методистів, які так захоплюються новими віяннями, дайте хоч хто-небудь зрозуміле визначення з позицій дидактики поняттю «нетрадиційне заняття (урок)».
Не зможуть! Але прийти до педагога і попередити, щоб показав щось нетрадиційне — це реалії сьогодення…
Назва «креативне заняття (урок)» (?!) викликає здивування і бажання повернути вихователя-учителя якщо не до азів психології і дидактики, то хоча б до здорового глузду.  А бажання деяких «креативщиків від педагогіки» провести «інноваційне заняття або урок» фахівця з дидактики може ввести лише в «сумний методичний транс»…
Повний текст статті можна завантажити тут:

Стаття проф. К.Крутій Роздуми про стимули та дисципліну

Автори картин – The incorrigible. John Burr (ліворуч);  Francis William Edmonds (праворуч).

НЕ забувайте робити посилання на сайт!

Указка на столі педагога як стимул для навчання дітей?

Указка на столі педагога як стимул для навчання дітей?

Мій допис буде про рабство. Сучасне рабство. Сучасне рабство в освіті. Буду писати не тільки «про верхи», але й «про низи».

Отже, ми настільки багато притягнули із Середньовіччя до школи, що навіть не замислюємось про це.

Так, у стародавній Греції з метою уникнення небажаних вуличних знайомств, хлопчика до школи і зі школи супроводжував спеціально приставлений раб – педагог (з гр.: “пайс“ – дитина, “аго“ – веду за руку). Сучасне вживання слова «педагог» звучить нібито духопіднесенно. Але за фактом чи не є сьогодні український педагог для всіляких державних чиновників різного-різного рівня сучасним рабом?

А як щодо стимулів? Стимул  (з лат. батіг) у Стародавньому Римі це був загострений прут або палиця, якими підганяли і штрикали рогату худобу.  Стимул осучаснився і перетворився в указку, таку ж загострену як і в VIII ст. до н.е.!

Зайдіть у будь-який клас початкової школи – ноутбуки, новітні мобільні телефони в дітей, інтерактивні дошки SMART Board тощо. Але обов̓язково ще й цей пережиток минулого. Навіщо?

А чим стукати-грюкати по столу, партам, розмахувати перед обличчями дітей, зрештою «стимулювати»?! От саме тут і починається найбільш цікаве. Спробуйте відняти у вчительки першачків оцей «атрибут педагога».  Замкнуте коло – сучасне рабство в діях, думках і вчинках.

Людина з рабською філософією життя не може виховати вільну і свободну Людину. У нас немає часу, щоб «по краплі видавлювати з себе раба».

Якщо ми не почнемо змінювати ставлення соціуму до Педагога і не будемо виховувати нового Педагога, нас задавлять своєю кількістю раби зі своїми стимулами…