В останнє десятиріччя ключовою ідеєю освіти була і залишається ідея її розвитку, упровадження інновацій в дошкільну освіту. Ця ідея віднайшла своє втілення в низці документів, спеціальних програм державного, обласних та інших рівнів. За задумом авторів, у них визначена модель переходу системи до інноваційного режиму розвитку. Проте термінологічне визначення й до сьогодні є дискусійним: немає чітких параметрів, критеріїв і показників, за якими можна було б визначити це інновація, чи втілення давно забутого прийому. З точки зору сучасних наукових підходів, інноваційна діяльність характеризується сукупністю критеріїв – умов, освітнього процесу, управління і результатів цього процесу, діяльності тощо.
Інноваційна діяльність, інноваційні: проект, продукт і продукція, мотивація і технологія… Не лише для початківця, але й для досвіченого керівника ДНЗ ці терміни й досьогодні не є активними у лексиконі, а про активне застосування змістового наповнення цих дефініцій у практиці роботи приходиться лише мріяти. Чому так сталося? Віднедавна ми так раділи можливості творчо працювати, іноді покладаючись тільки на свої розсуд, знання і досвід. Від керівників ДНЗ можна було чути, що відтепер вони «працюють по-новому», не проводять занять, а лише тільки граються з дітьми, створюють середовище тощо. На жаль, більшість педагогів-практиків, які працюють із дітьми дошкільного віку, повертаються до традиційного навчання і постійно звертаються до методистів із проханням: «Дайте конспект заняття!». Передусім з’ясуємо причини. На наш погляд, перша причина криється у низькій інноваційній кваліфікації педагогів, які працюють із дошкільниками. Якщо поцікавитися дисертаційними дослідженнями останніх 15-20 років, то можна ви
явити певну закономірність: у 90% робіт віковий діапазон континґенту дітей-респондентів коливається у межах 5-7 років. А це свідчить про ігнорування (?), нерозуміння (?), небажання(?) відпрацьовувати методики з боку дослідників саме на дітях раннього і переддошкільного віку. Складається враження, що у ДНЗ є тільки діти старшого дошкільного віку. Так, вихователі, які працюють із дітьми дошкільного віку, не навчені обирати необхідну парціальну програму, методику, технологію, яка б передусім відповідала віковим особливостям вихованців.
Друга причина криється у невмінні (небажанні?) проводити діагностичне обстеження дітей. Не розуміння педагогами значущості діагностики і подальшого покрокового планування за одержаними результатами своєї роботи призвело до негативних наслідків у методичній роботі. Отже, одні вихователі не готові до інноваційної діяльності методично, другі – психологічно, а треті – технологічно. Ситуація й досьогодні є вкрай не простою.
Третьою причиною назвемо примітивізм розуміння із боку керівників сутності інноваційної діяльності у ДНЗ. Отже, необхідне чітке розуміння як процесів, що передують інноваційній діяльності, так і наслідків упровадження нових освітніх технологій. Відомо, що у кризові перехідні періоди педагоги завжди у першу чергу зверталися до освітніх технологій, чим і виправляли становище. Проте сьогодні надто примітивно управлінці уявляють собі “освітню технологію”, і ще гірше – процес її заміни, етапи тощо. Заважає не лише нетерплячість і бажання миттєвих результатів, але й сподівання лише на ентузіазм і завзятість педагогів –“дошкільників”.
Для управлінця будь-якої галузі освіти дуже важливо мати хоча б робочі визначення тих об’єктів, якими він керує. Адже тільки за умови адекватної ідентифікації об’єкта можна знайти адекватні важелі для впливу на нього.
Саме тому для фахівців, які працюють в освітній сфері, надзвичайно важливо строге, навіть трепетне ставлення до термінологічного поля, яке описує простір їхньої професійно-педагогічної діяльності Спробуємо визначити більшість дефініцій, які застосовуються в науковому обігу, коли йдеться про дошкільну освіту.
У контексті запропонованої проблеми, слід з`ясувати деякі підходи до визначення термінів.На жаль, єдиного підходу до тлумачення понять, якими будемо оперувати впродовж детального аналізу щодо можливостей інноваційної діяльності в дошкільному навчальному закладі, немає. Автор статті залишає за собою право добору визначень зі своєї точки зору.
Отже, зясуємо такі поняття, як-от: інновації, новаторство, новації, методика, технологія навчання, інноваційна діяльність.
Інновації – це зміни всередині системи. У педагогічній інтерпретації і в найзагальнішому сенсі інновації означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати освітнього процесу. Проте нововведення можуть і погіршити систему. Отож суть не в самих нововведеннях, а втім, що вони дають. Так, науковці (І.Підласий, А.Підласий) доводять, що запозичивши термін, ми не спромоглися збагнути його істиний сенс. Справа не в тім, що для позначення новацій, заміни чого-небудь новим існує нормативне англійське слово “novation“. Інновація ж означає таке нововведення, що здійснюється в системі за рахунок її власних (in – всередині) ресурсів (резервів). Ось і запитаймо себе, чи здійснюються нинішні перетворення, нововведення за рахунок внутрішніх, ще не використаних резервів педагогічної системи і чи є ці нововведення інноваціями в повному розумінні цього слова? [2, С.3]. І.Підласий та А.Підласий дають таке визначення новаторства – це обов`язково прогресивні нововведення, що просуваю
ть практику вперед, а новації виникають, як правило, на науковій основі. На жаль, будь-який прийом вихователя у роботі з дітьми, може тлумачитися як метод, а ще гірше – за новацію. Технологія навчання – сукупність форм, методів, прийомів і засобів передачі соціального або професійного досвіду в процесі навчання. На жаль, часто-густо не лише практики, але й науковці дозволяють собі вільне користування термінами “методика” і “технологія навчання”. Порівняємо ці терміни.
Таблиця 1
Отже, педагогічна технологія охоплює науково-обґрунтований проект педагогічного процесу (або інакше – модель педагогічної системи) і систему дій вихователя і вихованців, які діють у відповідності з цим проектом. Саме таке поняття педагогічної технології усталюється в дошкільній педагогіці в останній час. Воно пройшло певну еволюцію. Спочатку під цим поняттям розуміли застосування різноманітних технічних засобів у навчанні (ТЗН), тобто застосування інженерної думки, технологій в освіті.
Отже, гармонійний освітній процес у сучасному ДНЗ можливий лише як ретельне відтворення попередньо спроектованої педагогічної технології, тобто чітко з’ясованих завдань у сукупності з адекватною технологією їх розв`язання, що дає можливість перетворити роботу дошкільного навчального закладу з маловпорядкованої сукупності дій педагогів у цілеспрямований процес роботи всього педагогічного колективу.
На думку І.Підласого, нісенітницею і непорозумінням треба називати те, що сьогодні кожний другий педагог працює (чи, принаймні, заявляє про це) в пошуково-дослідному режимі, розхитуючи і так неспокійний човен освітньо-виховних технологій, посилюючи і без того велику невизначеність результатів освітнього процесу (2). Можна нескінченно пишатися подвижництвом педагогів, підкреслювати їх громадянську мужність і відданість професії, захоплюватися розмаїттям авторських систем і методик, але ні на крок не просунутися в справі вдосконалення технології освітнього процесу. Попри видиме розмаїття технологічних систем, освітні заклади скотилися у болото примітивного педагогічного нагляду. Переважна більшість педагогів не знає класичних технологічних процедур, приховуючи свій непрофесіоналізм за гаслами “творчості” і “авторських методик”, як наслідок, ніхто не гарантує якості навчання і виховання (Див. статтю І.Підласого, А.Підласого “Педагогічні інновації” //Рідна школа. – 1998. -№2. -с.4).
Отже, будь-яка діяльність може бути мистецтвом або технологією. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія – на закономірностях науки. З мистецтва все починається, технологією – закінчується, щоб потім все почалося спочатку. Інноваційна діяльність – це метод пізнання, за допомогою якого у природних або штучно створених умовах, що контролюються і керуються, досліджується освітнє явище, прогнозується новий спосіб розв`язання педагогічного завдання або проблеми.
Сьогодні багато що з минулого досвіду не відповідає потребам сучасного дошкільного закладу, як і суспільства в цілому. Тому для того, щоб освітня галузь продуктивно розвивалась, потрібні нові ідеї, нові технології навчання і виховання, керівництва закладом. Все це вимагає апробації в інноваційній діяльності, яка повинна або довести доцільність і прогресивність висунутої ідеї, або спростувати її. Проте інноваційна діяльність – не мода, її не можна проводити без належного наукового обґрунтування.
Добре організована інноваційна діяльність завжди має характер наукового пошуку, прогностичне спрямування. З цією метою треба опрацювати багато наукової і методичної літератури з проблем, що підлягають розробці. Внаслідок у тих, хто реалізовує ідеї буде не лише систематизована і класифікована наукова інформація, а й ретельний її аналіз, де вичленовані найбільш прогресивні ідеї, які слід узагальнити, зіставити з масовим і перспективним педагогічним досвідом, уже існуючими концепціями чи актуальними напрямами вдосконалення освітнього процесу.
Цілеспрямування інноваційної діяльності обумовлюється: об`єктивними потребами суспільства в оновленні роботи закладу; соціальним замовленням, виявленим органами управління освіти в результаті наукового прогнозу; реальними умовами і можливостями в даний період її розвитку; інтересами керівників, педагогів – тих, хто буде організовувати і проводити інноваційну діяльність.
Інноваційна діяльність в дошкільному навчальному закладі здійснюється за такими основними напрямами:
- Розробка нового змісту освіти.
- Упровадження нових систем, методик, технологій, методів, прийомів, засобів навчання і виховання дітей.
- Створення дошкільних закладів із пріоритетними напрямами розвитку.
- Застосування оптимальних механізмів управління закладами тощо.
У чому ж сутність інноваційної діяльності в ДНЗ? Які сфери діяльності вони зачіпають? Передусім, це – управлінська діяльність, методична робота, зміст і методи освіти, розвивальне середовище. Так, в управлінській діяльності: зміна алґоритму проведення внутрішнього контролю за якістю освіти; створення єдиної програми управління; розробка Концепції розвитку ДНЗ, Програми розвитку, освітніх програм; упровадження нових форм контролю; делегування функцій контролю; перехід на новий механізм господарювання тощо. У методичній роботі: індивідуалізація форм і методів методичної роботи залежно від рівня професійної майстерності педагогів; творення системи безперервної освіти педагогів; розробка індивідуальних програм творчого розвитку педагога тощо. У змісті освіти: упровадження нових програм; розробка індивідуальних освітніх програм для дітей; додаткові освітні послуги тощо. У методах роботи з дітьми: найпростіше експериментування й досліди; моделювання ситуацій; самостійний пошук дітьми способів рішення проблеми тощо. У розвивальному середовищі: створення кімнати психологічного розвантаження; дитячих театральних студій тощо.
Зауважимо, що інноваційні процеси можуть пронизувати різні сфери діяльності ДНЗ, мати продовження, як за горизонталлю, так і за вертикаллю, але все повинно бути спрямовано на благо дитини.
Інноваційна діяльність завжди пов’язана із ризиком, це діяльність зі заздалегідь невідомим результатом. Це може статись тому, що: а) частина задумів не здійснюється через несприятливі умови (кадрові, матеріальні, морально-психологічні тощо); б) деякі передбачення виявляються помилковими. Оскільки негативних наслідків під час інноваційної діяльності не завжди можна уникнути, то виникає питання: як їх подолати? Окреслимо шляхи.
Це можливо в разі ретельної підготовки і доброго науково-методичного забезпечення інноваційної діяльності. Окрім того, у програмі роботи слід передбачати резервний час, щоб у випадку невдачі виправити ситуацію традиційними методами. Практично це означає, що вивчення наслідків інноваційної діяльності доцільно здійснювати не наприкінці навчального року, а до його завершення, щоб мати можливість компенсувати недоліки у межах поточного навчального року.
Наступне питання, яке треба з’ясувати: чи необхідний дозвіл на інноваційну діяльність? Педагог, який прагне вдосконалити або створити нову методику навчання, свою авторську технологію, які не змінюють зміст діяльності в цілому, або забезпечує навчання в межах вимог державних програм, спеціального дозволу не потребує. Проте цей дозвіл необхідний, коли інноваційна діяльність вносить радикальні зміни в освітній процес. Механізм дозволу на інноваційну діяльність повинен здійснюватися так: педагог або дошкільний навчальний заклад представляють обґрунтування та план інноваційна діяльність, рекомендований педагогічною радою, на затвердження в орган управління освіти (районний, міський чи обласний – в залежності від масштабу інноваційна діяльність); інноваційна діяльність погоджуються та реєструються в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.
Що дає такий дозвіл? Він забезпечує: а) моральну, а, за можливістю, і матеріальну підтримку з боку відповідних інстанцій; б) контроль за ходом інноваційна діяльність, поради щодо покращення роботи, пропозиції, нові ідеї; в) поділ відповідальності.
Список використаної літератури
- Організаційно-педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів /Укл. О.Я.Лобас, Т.П.Лаврентьєва, А.П.Бурова. – К.: Віпол, 1997. -С.35-37.
- Підласий І., Підласий А. Педагогічні інновації //Рідна школа. – 1998. -№2. -С.3-4.
- Селектор С. Когда формируется команда. Об инновационном поведении и мотивации// Директор школы. – 1995. – № 5. – С.9-18.
- Школи нового типу в Україні. /Паламарчук В.Ф. та інш. -К.: ВІПОЛ, 1996. -153с.