В статье изложен теоретический обзор современных исследований проблемы подготовки детей старшего дошкольного возраста к систематическому обучению в школе. Проанализированы различные подходы к трактовке понятий “готовность”, “школьная зрелость”, “педагогическая подготовка”.

In clause the theoretical review of modern researches of a problem of preparation of children of the senior preschool age to regular training at school is stated. Various approaches to treatment of concepts “readiness”, “school maturity”, “pedagogical preparation” are analysed.

Проблема підготовки до школи дітей старшого дошкільного віку є досить складною і багатоаспектною, адже початок систематичного шкільного навчання вимагає від дітей міцного фізичного та психічного здоров’я, здатності до складної аналітико-синтетичної діяльності, високого рівня сформованості пізнавальної активності, розвиненості морально-вольових якостей, працездатності, а також певного обсягу конкретних знань, умінь і навичок у різних галузях, починаючи від математики до суспільствознавства.

Вчені досліджували зміст і критерії готовності дитини до навчання у школі, дискутували з питання віку початку навчання, ретельно розробляли методики діагностування шкільної зрілості. Сьогодні, завдяки дослідженням зарубіжних та вітчизняних науковців (Блум Б., Богуш А.М., Божович Л.І., Венгер Л.А., Венгер О.Л., Виготський Л.С., Гільбух Ю.З., Гуткіна Н.Й., Ельконін Д.Б., Еріксон Е., Журова Л.Є., Запорожець А.В., Керн А., Кравцова О.Є., Мухіна В.С., Нижегородцева Н.В., Петроченко Г.Г., Піаже Ж., Тарунтаєва Т.В., Цукерман Г.А., Чейпі Дж., Шадриков В.Д., Штребел С., Шулешко Є.Є. та ін.), ми знаємо, що запас необхідних дотеоретичних і практичних знань, умінь, навичок дитина одержує до школи. У спілкуванні з дорослими й однолітками дитина удосконалює знання мови та володіння мовленням, що допомагає створити той фон, який веде до розвитку мовленнєвих навичок, уміння слухати й думати.

У педагогічній та психологічній літературі феномен “готовність до шкільного навчання” трактується як “загальна розвиненість особистості, яка дозволяє дитині включитися в систематичний процес виховання і навчання й успішно освоїти його зміст, як цілісна система властивостей і якостей, які повинен придбати дошкільник у своєму фізичному, розумовому й естетичному розвитку”[11, с.107].

З нашого погляду, потребує уточнення поняття готовності до шкільного навчання. В Українському педагогічному словнику подано визначення цього чинника неперервності освітнього процесу як сукупності “морфологічних і психологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного організованого шкільного навчання”, наголошуючи її обумовленість “дозріванням організму дитини, зокрема її нервової системи, ступенем сформованості особистості, рівнем розвитку психічних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення) тощо” [6, с.73]. Поряд із терміном “готовність до шкільного навчання” науковці вживають майже синонімічний йому термін “шкільна зрілість”, вбачаючи різницю між ними в тому, що другий більшою мірою відбиває психофізіологічний аспект дозрівання організму, тоді як перший охоплює як компоненти мотиваційну, вольову, розумову, комунікативну й мовленнєву готовність.

Автори психологічного словника [12, с.290] визначають поняття психологічної готовності до шкільного навчання як “комплекс психічних якостей, необхідних дитині для успішного початку навчання у школі”. Науковці виокремлюють такі компоненти цього феномена, як-от: мотиваційну (позитивне відношення до школи і навчання), вольову (високий рівень розвитку довільності поведінки), розумову (наявність запасу знань, умінь і навичок, рівень розвитку пізнавальних процесів), моральну (сформованість якостей, які забезпечують установлення взаємовідносин із дорослими й однолітками, входження в життя класного колективу, виконання спільної діяльності) готовність.

В.І.Войтко під психологічною готовністю до навчання у школі розуміє “певний рівень пізнавальної та соціальної зрілості дитини, необхідний для успішного засвоєння програмного матеріалу і гармонійного розвитку особистості” [13, с.143]. На думку науковця, основними критеріями у пізнавальній сфері є здатність підтримувати усталену увагу під час пояснень учителя; порівняно невисока імпульсивність під час відповідей на його запитання; обсяг короткочасної пам’яті не менше чотирьох смислових одиниць, а також оволодіння поняттям про інваріантність кількості при зміні форми та розташування предметів; здатність здійснювати елементарні понятійні узагальнення, давати функціональні та синонімічні визначення знайомих слів тощо.

А.М.Богуш доводить, що підготовка дітей до навчання у школі не може бути ефективною та повноцінною, якщо не враховувати психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності перейти у нову соціальну позицію – школяр, у нову ситуацію розвитку. На її думку, “готовність – неусвідомлений стан організму, сприятливий до сприйняття нової діяльності, інформації, який запобігає виникненню кризових явищ” [1, с.11].

Л.І.Божович уперше запропонувала термін “внутрішня позиція школяра” – новоутворення, яке виникає на зламі дошкільного й молодшого шкільного віку і є сплавом двох потреб – пізнавальної та потреби у спілкуванні з дорослими на новому рівні. Саме таке поєднання цих двох потреб дозволяє дитині активно включитись як суб’єкт діяльності у навчальний процес. Дослідниця виділила декілька параметрів психічного розвитку дитини, які найбільш впливають на успішність навчання: рівень мотиваційного розвитку (мотиваційний план), достатній розвиток довільності поведінки й інтелектуальної сфери [3, с.207].

Ю.З.Гільбух наголошує, що серед фізично й психічно здорових дітей не існує учнів, психологічно не готових до навчання у школі. На думку науковця, можна говорити тільки про більший або менший ступінь готовності до навчання у колективі однолітків окремої дитини: “Дитина, яка не готова до навчання у звичайному (змішаному) класі, може бути достатньо підготовленою, якщо мати на увазі більш індивідуалізовані, комфортні умови” [5, с.180]. Автор робить висновок, що психологічна готовність дитини до шкільного навчання не може бути величиною абсолютною, це поняття повинно розглядатись у відносному плані. Ю.З.Гільбух визначає психологічну готовність через розумові здібності, а саме: розумова активність, здатність здійснювати елементарні умовиводи, міркування, наявність передумов до утворення навички саморегуляції навчальної діяльності, розвиток короткочасної пам’яті; а також мовленнєві здібності: словниковий розвиток (за термінологією автора), розвиток фонематичного сприймання (розпізнавання голосних і приголосних фонем, диференціація сонорних, твердих - м’яких, дзвінких - глухих, свистячих, шиплячих не тільки в сильних, але й у слабких позиціях) тощо [5, с.186 - 188]. Дослідник виокремлює умови, які забезпечують комфортність входження кожної дитини у шкільне життя. Серед них: наповнюваність класу, ступінь його психологічної однорідності, обсяг і темп проходження навчальних програм, організаційні форми освітнього процесу (фронтальні, групові, індивідуальні, їх комбінування), рівень кваліфікації й особистісні характеристики вчителя, методи, які він використовує (проблемні, репродуктивні, ігрові, психодіагностичні, корекційні тощо).

Н.Й.Гуткіна доводить, що рівень психологічної готовності до навчання у школі залежить від розвитку мотиваційної, довільної, інтелектуальної та мовленнєвої сфери. Дослідниця наголошує, що у дитини, яка йде до школи, присутні різні мотиви навчання (соціальна мотивація, пізнавальна мотивація), але один із них може домінувати. У випадку домінування соціальних мотивів дитина прагне до школи, щоб посісти нову позицію в суспільстві – позицію школяра, через це у школі її передусім цікавлять не знання, а статечне виконання ролі учня. Першокласник із домінуванням соціальних мотивів повністю зорієнтований на похвалу вчителя, що дозволяє йому задовольнити свої потреби у спілкуванні на новому рівні.

Є певна межа, після якої схвалення вчителя перестає чинити мотивуючий вплив, і, якщо до того часу не сформуються пізнавальні мотиви, безпосередньо пов’язані з навчальною діяльністю, то такий учень може стати невстигаючим.

Якщо ж домінують пізнавальні мотиви, то такі діти характеризуються як допитливі, й до школи вони йдуть, уміючи читати й писати, але прагнуть дізнатися ще більше. Ці першокласники будуть старанно виконувати тільки ту навчальну роботу, яка їм цікава. У випадку, коли певна робота (наприклад, вправи з навчання письма, які потребують значних зусиль) не зацікавлює їх, вчорашні дошкільники можуть виявитися менш готовими до шкільного навчання, ніж діти з домінуванням соціальних мотивів. Н.Й.Гуткіна робить висновок, що повноцінна навчальна мотивація повинна охоплювати як пізнавальні, так і широкі соціальні мотиви [7, с.17 - 19].

Спираючись на результати власних досліджень, О.Є.Кравцова виокремлює показники психологічної готовності до навчання у школі, які пов’язані з розвитком різних сфер відносин дитини з довкіллям: спілкування з дорослим, спілкування з однолітком, ставлення дитини до самої себе. Одержані результати дозволяють дослідниці розробляти деякі фундаментальні питання психології, як-от: сутність кризи сьомого року життя, роль спілкування у психічному розвитку дитини, формування повноцінної навчальної діяльності тощо [8, с.4 - 52].

Г.Г.Петроченко підготовку до школи розуміє як “формування у дитини фізичних, розумових, морально-вольових якостей, комплексу психічних механізмів, які б забезпечили їй успішне навчання не тільки в першому класі, а й на наступних щаблях” [10, с.29 - 30]. Дослідниця зазначає, що деякі дошкільні працівники, готуючи своїх вихованців до школи, навчають дітей читання, вчать писати, вирішувати задачі, запам’ятовувати правила й визначення. З дітьми, які, на думку вихователя, не засвоюють у достатній мірі зазначений вище обсяг знань, організовують додаткові заняття, перетворюючи дошкільний заклад на кшталт першого класу загальноосвітньої школи. На жаль, не всі педагоги розуміють, що завдання дошкільної ланки освіти – це забезпечення всебічного розвитку дітей, готовності до засвоєння змісту програми, формування загальнонавчальних навичок, волі, суспільно значущих мотивів навчання, а не у сліпому натаскуванні, формуванні безсистемних, роз’єднаних знань. Науковець глибоко розкриває питання організації та специфіки навчання дітей 6-7 років відповідно до вимог розвиваючого навчання, окреслює умови і шляхи ефективної підготовки старших дошкільників до навчання у школі.

О.Л.Венгер і Г.А.Цукерман вказують на неможливість формулювання загальних критеріїв готовності до школи, обумовлюючи це наявністю шкіл різних типів і орієнтування цих шкіл на різні пріоритети, програми, методи, вік початку шкільного навчання. На їх думку, незмінними залишаються такі психологічні якості, за якими можна оцінити ступінь готовності до навчання, як-от: наочно-образне мислення як основа подальшого повноцінного розвитку логічного мислення, розвиток довільності й організації дій (уміння орієнтуватися на систему умов завдань, переборюючи відволікаючий вплив побічних факторів), уміння орієнтуватися на вказівки педагога. Змінюються тільки критерії, норми, які кожна школа визначає самостійно залежно від своєї місії, спрямованості. Науковці пропонують цілий комплекс методик психологічного обстеження, викладають загальні принципи аналізу результатів обстеження [4, с.126].

Особливості готовності дітей до школи досліджували Н.В.Нижегородцева та В.Д.Шадриков. Вони вкладають у поняття “готовність до навчання у школі” три взаємопов’язаних аспекти: фізіологічний (рівень фізичного розвитку, рівень біологічного розвитку, стан здоров’я), особистісний (готовність до нових форм спілкування, нове ставлення до довкілля й до самого себе) і психологічний (складне структурно-системне утворення, яке охоплює всі сторони дитячої психіки: особистісно-мотиваційну й вольову сфери, елементарні системи узагальнених знань і уявлень, деякі навчальні навички, здібності тощо) [9, с.12 - 126].

Майже революційною можна вважати думку Є.Є.Шулешка щодо означеної проблеми. Він характеризує готовність до школи як “комплекс умінь: зберігати за своїм бажанням робочу позу, входити в загальний темп і ритм роботи на заняттях, підтримувати спільні зусилля й знаходити партнера по роботі, дотримуватись у ході заняття єдиного для групи дітей задуму загальної справи, доводити свій задум до кінця”. Науковець зазначає, що основа готовності до навчання закладається на тлі повсякденних занять, на яких зберігається загальне мотивування поведінки й з’являється нове, яке стимулює ділові відносини між дітьми, підтримують інтерес дитини до способів здійснення задуму, визначають правильне сприймання успіхів і невдач у своїх діях і діях товаришів.

Євген Євгенович наполягає на тому, що більшість педагогів, які причетні до підготовки дітей до шкільного навчання й прийому до школи, неправильно розуміють поняття психологічної готовності, а відсутність реальної наступності між дошкільною та початковою ланками освіти ставить майбутніх першокласників у позицію “винуватих”: їх починають тестувати, з ними проводять співбесіди з метою визначення рівня інтелектуального розвитку. Все це формує синдром страху і руйнує звичну манеру роботи дитячих садків, які передчасно перетворюють дошкільників у школярів, відволікаючи від природного для них ходу життя у грі. Не можна не погодитися з думкою Є.Є.Шулешка: нехай у дошкільників буде щонайменше підготовчих тривог, а у педагогів буде більше турбот про організацію нормального ходу життя дітей -тим значнішими будуть успіхи вихованців і їх готовність до навчання. Справжній розвиток, зауважує науковець, може проходити тільки у вільній манері. В усталеній практиці дошкільної та початкової освіти найскладніше – змінити позицію педагога, озброївши його тією педагогічною майстерністю, яка йде від дітей, а не від паперів, складених у вигляді конспектів, розробок, підручників, звітів. Педагогічне кредо роботи Євгена Євгеновича – не діти повинні готуватися до школи, а школа повинна готуватися до навчання дітей. Адже відомо, що сутність наступності – у засвоєнні тими, хто слідує пізніше, досвіду тих, хто йшов раніше, а не навпаки [14, с.114 - 115].

На жаль, ґрунтовних досліджень щодо змісту мовленнєвої підготовки дітей до школи замало. Особливості мовленнєвої підготовки найбільш повно висвітлено у роботах А.М.Богуш. Науковець доводить, що мовленнєва підготовка дітей не може бути повноцінною без належного рівня розвитку мовлення. Спираючись на дослідження Л.О.Венгера, Л.С.Виготського, В.В.Давидова, Д.Б.Ельконіна, Л.Є.Журової, Г.О.Люблінської, Л.О.Пеньєвської, академік А.М.Богуш доводить, що для того, щоб навчити зіставляти, встановлювати причинні залежності й закономірності шляхом логічних міркувань і умовисновків, діти повинні передусім оволодіти певними мовленнєвими навичками та якостями усного мовлення, а саме: оволодіння граматичними формами слів, певним словниковим запасом, мати чітку вимову, вміти чітко й зрозуміло висловлювати свої думки, зв’язно будувати монологічне мовлення, аналітично ставитися до мовної дійсності (чути, помічати й виправляти мовленнєві помилки й недоречності в мовленні товаришів і своєму тощо). Провідний український лінґводидактик зазначає, що мовленнєва підготовка до школи охоплює також “оволодіння практичними мовленнєвими навичками, вдосконалення комунікативних форм і функцій мовної дійсності, формування її усвідомлення” [2, с.201 - 202]. Оволодіння цими якостями, на її думку, й означає оволодіння вмінням учитися. У зв’язку з цим А.М.Богуш виокремлює основні компоненти мовленнєвої готовності дітей до школи, як-от:

• певна сума знань про навколишню дійсність, змістова сторона мовлення;
• рівень розвитку мовленнєвих навичок: правильна звуковимова, достатній словник, граматична правильність мови, діалогічне та монологічне мовлення;
• висока мовленнєва активність дітей;
• якість мовленнєвих відповідей;
• оволодіння елементарними оцінно-контрольними діями у сфері мовленнєвої діяльності [2, с.206].

Отже, короткий огляд теоретичних і методичних аспектів феномена підготовки дитини до школи доводить, що в сучасній педагогіці та психології співіснують різноманітні (інколи діаметрально протилежні) погляди на характер і критерії підготовки до школи дітей старшого дошкільного віку. На жаль, немає жодного дослідження щодо проблеми підготовки до школи дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади. З кожним роком ця проблема стає актуальнішою і гострішою. Саме тому темою нашого дослідження ми обрали питання мовленнєвої підготовки до школи дітей, які з різних причин не були охоплені дошкільним суспільним вихованням.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богуш А.М. Наступність, перспективність, спадкоємність – складові неперервності освіти //Дошкільне виховання. - 2001. - N 11. - С.11.
2. Богуш А.М. Дошкільна лінґводидактика: теорія і практика. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – С.201 – 206.
3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968. – С.207.
4. Венгер А.Л., Цукерман Г.А. Психологическое обследование младших школьников. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 126.
5. Гильбух Ю.З. Темперамент и познавательные способности школьника: психология, диагностика, педагогика. – К.: Ин-т психологии АПН Украины, 1993. – С.180 – 188.
6. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К: Либідь, 1997. – С.73.
7. Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе. - М.: НПО “Образование”, 1996. – С.17 – 19.
8. Кравцова Е.Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. – М.: Педагогика, 1991. – С. 4 52.
9. Нижегородцева Н.В., Шадриков В.Д. Психолого-педагогическая готовность ребенка к школе: Пособие для практических психологов, педагогов и родителей. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С.12 – 126.
10. Петроченко Г.Г. Развитие детей 6-7 лет и подготовка их к школе /Под ред. А.М.Леушиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – Мн.: Вишэйшая школа, 1982. – С.29 – 30.
11. Подготовка детей к школе в СССР и ЧССР: Кн. для работников дошк. учреждений /Н.Н.Поддьяков, Л.А.Венгер, Т.Беньова и др.; Под ред. Л.А.Парамоновой. – М.: Просвещение; Братислава: Словац. пед. изд-во, 1989. – С.107.
12. Психологический словарь /Под ред. В.В.Давыдова, А.В.Запорожца, Б.Ф.Ломова и др.; Науч.-исслед. ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед.наук СССР. – М.: Педагогика, 1983. – С.290.
13. Психологічний словник /Під ред. В.І.Войтко. – К.: Вища школа, 1982. – С.143.
14. Шулешко Е.Е. Понимание грамотности. Обучение дошкольников чтению, письму и счету. – М.: Мозаїка-Синтез, 2001. – С.114 – 115.