В статье изложены результаты экспериментальной разработки важной проблемы дошкольного образования – обучения детей старшего дошкольного возраста элементам риторики. Выделены составляющие компоненты, этапы, педагогические условия обучения элементам риторики в дошкольном возрасте.

Материал может быть использован в практике работы дошкольных учреждений, в работе курсов повышения квалификации педагогов, в процессе преподавания психолого-педагогических дисциплин в учебных заведениях разного уровня аккредитации.

The subject matter of this article is devoted to the results of the experemental data of the very important problem of preschhool education – forming some elements of reciting in the elder preschhool children. The author has succeeded in presenting the compound components, the stages and pedagogical conditions of forming some elements of reciting in preschool age.

This materials can be used in the practical work of preschool educational establishment, refresh courses for teachers and in the teaching process of psychological and pedagogical subject in higher educational establishments of different levels of accreditation.

Одним із найважливіших аспектів поєднання мови, мовлення та мистецтва є риторика. Вона виникла більш 2000 років тому на землі Древньої Еллади. Її вважали "обов'язковою" наукою, яка повинна повчати та наставляти, відчиняти секрети мистецтва мовлення. Риторика потребувала від мовця моральної та етичної чистоти, упорядкованості та послідовності мислення і вчила високому, емоційному, образному слову.

Той факт, що риторика завжди була наукою словесного мистецтва, підтверджує саме визначення терміна "риторика". Так, у Давній Греції її називали "наукою про мистецтво публічного мовлення" (мова, яка оголошується перед великою аудиторією, перед народними зборами). У Давньому Римі риторика вважалася "наукою про мистецтво переконувати" (наукою, яка вчить будувати мовлення доказово, переконливо, а також здатну привернути увагу слухачів). У першій російській "Риториці" (1620 р.) наведено таке визначення: "Риторика навчає правил життя і наставляє на корисну працю добрими словами" [6, с. 351].

Сучасне розуміння означеної галузі - це наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, про закони, які визначають ефективність цієї діяльності (за Г.М. Сагач).

На Русі риторичну науку називали красномовством, підкреслюючи тим самим, що це вчення про яскраве, виразне мовлення, що бере у полон слухача; мовлення, безумовно, розумове і "благі помисли пробуджуюче". Риторику на Русі називали ще "добромовоговорінням", "солодкоглаголієм".

На сучасному етапі риторика - це теорія ораторського мистецтва; книжка, що містить таку теорію.

До складу класичної риторики відносили правила інвенції, диспозиції, елокуції, інсценізації промови (винайдення думки, розташування, словесного вираження, виконання промови тощо).

Ми вважаємо, що навчання дітей старшого дошкільного віку елементам риторики включає такі складові, як-от: оволодіння технікою мовлення (дикція та голосові вміння: тембр, темп, гучність тощо) та її художньо-змістовною виразністю (образністю).

Психологічні засади формування усного мовлення у дітей дошкільного віку розглянуто у наукових доробках психологів (Виготський Л.С., Люблінська Г.І., Синиця І.О. та ін.).

Розробці окремих аспектів навчання дітей дошкільного віку елементам риторики, зокрема - техніки мовлення, присвячені дослідження низки вчених (Бухвостова С.С., Максаков О.І., Фальдберг А.С. та ін.). Відсутність системи роботи в означеному напрямку визначило тему нашого наукового пошуку. Об'єктом дослідження була визначена мовленнєва діяльність дітей старшого дошкільного віку. Предметом дослідження - процес навчання елементам риторики дітей старшого дошкільного віку. Гіпотеза була сформульована так: ефективність навчання елементів риторики дітей старшого дошкільного віку може бути забезпечена створенням відповідних умов:

1. розширення уявлень дітей про красу та змістовність мовлення;
2. поєднання завдань формування змістовної виразності (образності) з чистотою та правильністю вимови (технікою мовлення) під час навчання дітей.

Завдання дослідження

1. Виявити рівні володіння технікою мовлення дітьми старшого дошкільного віку.
2. Виявити психолого-педагогічні умови навчання елементів риторики дітей старшого дошкільного віку.
3. Розробити й апробувати систему роботи з навчання елементів риторики дітей старшого дошкільного віку.

Під час дослідження була використана низка методів, як-от: теоретичні - аналіз наукової та методичної літератури з проблеми, яка досліджується, моделювання процесу навчання; емпіричні - педагогічне спостереження, аналіз одержаних результатів, бесіди, опитування, педагогічний експеримент, аналіз одержаних даних.

Риторика має глибокі корені у світовій культурі. У міфології різних народів і культур простежується художньо-образне уявлення предків про роль живого слова, поетично-пісенного, риторично-публіцистичного; про яскраву, часом драматичну й трагічну долю людей, наділених божественим даром.

Із сивої давнини до наших днів дійшли фантастичні міфи про культових героїв, богів, присвячені класичному мистецтву “сладкоречия”, “красномовства”, ораторського мистецтва, чаруючого співу. Як відмічає Г.М.Сагач, вони випромінюють магічну силу краси й духовності, дарують нам опоетизовану інформацію про класичне мистецтво й науку – риторику.

Дослідницею Г.М. Сагач виділено три етапи історії слов’янської риторики: риторика Давньої Греції та Давнього Риму, риторика середньовіччя, Київської Русі [6,7]. Історико-культурологічний аналіз вивчення риторики дозволяє виявити напрямок та шляхи наукового пошуку, складові навчальної роботи з дітьми. Виділення нами основних компонентів навчання дошкільників елементів риторики (техніка мовлення та його образність) дозволяє проаналізувати розробку означених аспектів.

Так, розробці теорії і методики реалізації різних аспектів формування звукової культури мовлення присвячені дослідження ряду вчених (Бухвостова С.С., Рождественська В.Н., Фальдберг А.С., Фомічова М.Ф. та ін.). Традиційною в методиці виступає реалізація завдань цієї роботи на спеціальних заняттях. Мовленнєва активність дітей на основі наслідування зразка мовлення вихователя викликана головною умовою ефективного навчання правильній звуковимові у процесі занять (Максаков А.І., Фомічова М.Ф. та ін.).

Ряд дослідників (Боша Р.П., Гавриш Н.В., Савушкіна Є.В.) побудували роботу над стилістичною виразністю (образністю) мовлення старших дошкільників на використанні художнього матеріалу різних жанрів, як-от: художньої літератури, образотворчого мистецтва, застосовуючи спеціально розроблені лексичні вправи [4]. Узагальнення поглядів вчених з проб-леми формування у дошкільників виразності мовлення дозволяє зробити деякі висновки.

Дітям старшого дошкільного віку доступні елементарні знання про засоби виразності мовлення, свідоме і навмисне довільне застосування їх у власній мовній практиці, що постає можливим у результаті спеціального цілеспрямованого навчання.

Підхід, який склався у методиці щодо рішення проблеми формування у дошкільників виразності мовлення, включає два її аспекти: роботу над фонетико-інтонаційним її компонентом та над стилістичною виразністю (образністю) мовлення.

Рішення завдань формування виразності мовлення вихователів, навчання їх професійним навичкам виразного читання та розповідання дітям здійснюється у курсі методики виразного читання у дитячому садку. Методистами (М.К. Боголюбська, Л.І. Сентюріна, В.В. Шевченко та ін.) визначені шляхи реалізації вказаних завдань крізь низку аспектів цієї роботи.

По-перше, підготовка вихователів до виразного читання та розповідання дошкільникам починається з оволодіння ними технікою мовлення, яку складають робота над дикцією, якісними характеристиками голосу, розвитком мовленнєвого дихання, а також засвоєння орфоепічних норм рідної мови. Другий напрямок припускає оволодіння вихователем засобами мовленнєвої виразності, до яких належать інтонаційні та жестово-мімічні компоненти. Третя складова – вивчення специфіки теоретичної і практичної підготовки до читання та розповідання дітям творів художньої літератури різних жанрів. Четвертий напрямок – вивчення методики проведення різних форм роботи за творами художньої літератури та навчання дошкільників розповідання.

У започаткованому нами дослідженні вживались деякі елементи системи формування виразності усного звукового мовлення, запропоновані Т.А.Ладиженською. Важливим вважаємо зауваження Т.А. Ладиженської про значний збіг засобів виразності у „звуковому мовленні” і „звучащій” мові, які мають місце у виразному або художньому читанні чи розповіданні. Автором виділені дві групи засобів виразності усного звукового мовлення: інтонаційно-звукові (основний тон виразу, логічний наголос, пауза, ступінь гучності) і немовні: погляд, міміка, жести. Особливий інтерес для нас становлять висновки Т.А. Ладиженської, до яких вона дійшла в результаті аналізу вказаних засобів. На її думку, інтонація - поняття складне і багатоаспектне. Тому вона вважає недоцільним виділяти його серед вказаних засобів і ставити в один ряд з переліком складових інтонації, що є її структурними компонентами (просодеми), якими є перелічені засоби виразності [5].

Т.А. Ладиженська заперечує проти диференціювання в усному мовленні логічних та психологічних пауз, які виконують одну і ту ж саму функцію. Основний тон висловлювання, на її думку, є засобом емоційно- змістовної виразності, який слугує для передання внутрішнього змісту цього висловлювання, ставлення мовця до предмета мовлення. В його утворенні головну роль грає тембр голосу. Тонів у мовленні може бути стільки, скільки емоцій, відношень, настроїв, станів. Вони підкреслюють ставлення автора промови до того, що він говорить. Так, Т.А. Ладиженська доводить, що основний шлях оволодіння дошкільниками засобами виразності – це спеціальне навчання вмінням і навичкам застосування їх у мовленні. Спочатку - у конкретній ситуації роботи над темою і думкою висловлювання, а потім - розвиток цих вмінь у зв'язку з навчанням, різними композиційними формами усних висловлювань. Серед методичних прийомів роботи щодо формування навичок усного мовлення, у тому числі над його виразністю, підкреслена роль зразка мовлення педагога, який наслідується дітьми. Проте надмірне використання зразка може негативно вплинути на самостійність мислення і мовлення учнів.

Емоційний контакт, необхідний людині - дорослому чи дитині, - це умова успішного мовленнєвого спілкування, проявлення духовного багатства людини.

Отже, необхідне комплексне, багатоаспектне вивчення у різних галузях науки означеної проблеми. Виразність виступає предметом дослідження ряду філологічних дисциплін та їхніх галузей, як-от: лінґвістики, літературознавства, риторики; психології та її галузей: соціальної психології емоцій; педагогічного спілкування, експресивної поведінки; педагогіки: загальної, дошкільної, театральної, музичної; лінґводидактики та методики виразного читання; мистецтвознавства (у мистецтві художнього слова). Виразність як змістовна якість властива мові, як форма вираження - мовленню. Вона проявляється у письмовому і усному мовленні як його художня характеристика, яка подана лексичними засобами.

Інтонаційно-звукова виразність проявляється винятково в усному звуковому мовленні і забезпечується інтонаційними (тембр, темп, гучність та ін.) і немовними (міміка, жести, пантоміміка та ін.) засобами. Комплексне вивчення феномена виразності мовлення дає можливість конкретизувати предмет вивчення цієї якості мовлення на етапі дошкільного дитинства і дати його робоче визначення, намітити шляхи його вивчення. На наш погляд, мовлення дітей старшого дошкільного віку можливо вважати виразним, якщо вони володіють доступними їх розумінню вербальними і невербальними (мовними та немовними) засобами виразності і вживають їх у мовленні для вираження своїх емоцій, ставлення до інформації співбесідника, привертання уваги до предмета висловлювання.

Експериментальна робота щодо навчання дітей старшого дошкільного віку елементів риторики була спрямована нами на формування техніки та образності мовлення старших дошкільників і проходила в декілька етапів. На першому (констатуючому) етапі експерименту було вивчено початковий вихідний рівень володіння дітьми означеними складниками мовлення.

Метою першого етапу було виявлення рівня оволодіння дітьми технікою та образністю мовлення. Техніка мовлення визначена як сукупність умінь та навичок, за допомогою яких реалізується мова у певних обставинах спілкування: дихання, голос, дикція тощо (за Л.А. Горбушиною). Більш докладно ці складники можуть бути визначені так. Мовленнєве дихання має схему: вдих – пауза – видих на відміну від фізіологічного, яке характеризується так: вдих – видих – пауза. Голос виникає під час змикання та розмикання голосових зв`язок. Це – озвучений видих, який характеризується ознаками: тембр, темп, польотність, мелодійність тощо. Дикція (від лат. dictio – вимова) – це правильна, чітка вимова усіх звуків.

Нами також визначено такий елемент навчання дітей риторики, як формування у них змістовної краси мовлення – її образності. Для цього було проведено експериментальне обстеження дітей. Для вивчення дикції та голосових умінь дітей було проведене спостереження, під час якого мовлення дітей на заняттях та у повсякденному житті записували на магнітофонну плівку, а потім проаналізували.

Проведене нами експериментальне дослідження на констатуючому етапі виявило несформованість навичок техніки мовлення та її образності у дітей старшого дошкільного віку, що спонукало нас до розробки системи методів і прийомів навчання дітей елементів риторики.

Формуючий експеримент із проблеми, яка досліджувалася, складався з таких етапів:

1. створення у дітей уявлень про правила мовленнєвої техніки та культури спілкування;
2. закріплення набутих знань в активній мовленнєвій практиці;
3. використання одержаних знань в умовах спеціально організованої мовленнєвої ситуації.

Навчання дітей було розпочато на мовленнєвих заняттях (зі звукової культури, розвитку зв`язного мовлення, ознайомлення з художньою літературою, комплексних тощо). Поряд з цим для закріплення набутих навичок використовували індивідуальні заняття. Для реалізації означеної мети нами була створена Школа риторики. Першим етапом роботи були уроки мовленнєвого дихання. Для цього використовували спеціальні вправи дихальної гімнастики.

На другому етапі проводилася цілеспрямована робота над опрацюванням голосових умінь дошкільників. Голос – це фізичний інструмент, який, як музичний інструмент, потребує гарної настройки, постійної гри на ньому, дієвої турботи про його технічній стан. Тільки тоді він, як і будь-який музичний інструмент, готовий порадувати і самого власника, і слухачів благозвуччям. Дітям розповідали, що бути добрим співбесідником і слухачем може тільки той, хто оволодів технічними навичками; як-от:

• правильно дихати;
• дикційно чисто говорити, промовляючи звуки не “склеюючи” і не “ковтаючи” закінчення слів;
• говорити, підвищуючи чи знижуючи силу голосу;
• говорити тихо, помірно, голосно;
• правильно “посилати” голос;
• говорити, прискорюючи або гальмуючи темп промовляння фрази;
• говорити, виражаючи голосом свої почуття, правильно інтонуючи, додаючи голосу забарвлення.

У системі роботи з техніки мовлення важлива роль надавалася вправам на формування дикції. Чітка дикція надає усному мовленню фонетичну закінченість.

Особлива увага була приділена розвитку образного мовлення дітей. Для реалізації цієї мети були дібрані та запропоновані для виконання дошкільниками спеціальні вправи та завдання, спрямовані на навчання дітей знаходити та використовувати в мовленні епітети, метафори, порівняння тощо, які мали назву "красиві слова". Навчання будувалося на засадах наслідування дітьми мови вихователів.

Аналіз розробленої нами системи навчання дітей старшого дошкільного віку елементів риторики дозволяє зробити висновок, що методи і прийоми, які максимально наближені і адаптовані по формі та змісту до процесу спілкування, дозволяють дітям у цікавій, емоційно-насиченій формі одержати уявлення про правила мовленнєвої техніки та культури спілкування, закріпити одержані знання в активній мовленнєвій діяльності, а також самостійне використання їх в умовах спеціально організованих мовленнєвих ситуацій. Означені ситуації в ході експерименту визначені як один із методів навчання дітей старшого дошкільного віку елементів риторики.

Під час дослідження виявлений ряд педагогічних умов, що сприяли оптимізації процесу навчання дітей старшого дошкільного віку елементів риторики:

1. створення сприятливого соціально-мовленнєвого середовища, позитивний приклад дорослих;
2. розширення уявлень дітей про правила та норми мовленнєвої техніки;
3. комплексне засвоєння дітьми складових елементів риторики;
4. закріплення набутих знань шляхом використання мовленнєвих ситуацій;
5. комунікативно-ситуативний підхід до навчання елементів мистецтва риторики;
6. тематичне розподілення матеріалу в ситуаціях мовленнєвого спілкування.

Аналіз експериментальних даних, проведений на контрольному етапі експерименту, довів ефективність запропонованої системи навчання дітей старшого дошкільного віку елементів риторики. Але засвоєння дітьми таких якостей мовлення, як темп та гучність проходять повільно, потребують подальшої роботи в старшому дошкільному та молодшому шкільному віці. В цьому ми бачимо перспективу подальшого наукового пошуку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонова Л.Г. Развитие речи. Уроки риторики. - Ярославль: Академия развития, 1997.
2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошк. вих. - 1991. - N1.
3. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації. //Дошк. вих. – 1999. - N6.
4. Дошкільна лінгводидактика: Хрестоматія: У 2-х ч./Упор. Богуш А.М. - К.: Вища школа, 1999.
5. Ладыженская Т.А. Живое слово: Устная речь как средство и предмет обучения. - М.: Просвещение, 1986.
6. Сагач Г.М. Золотослів. – К.: Райдуга, 1993.
7. Сагач Г.М., Юніна О.А. Загальна риторика: Сучасна інтерпретація. – К.: Тов-во «Знання» України, 1992.