Формирование устной связной речи — основное задание лингвистического развития дошкольников. Связную речь необходимо строить на развитии детского мышления, которое в свою очередь — опираться на наглядность. На это обращает внимание А.М.Богуш в Программе и методических рекомендациях “Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку”, где обращено внимание на задачи обучения детей составлению рассказов по иллюстрациям. Организовывая работу с иллюстрациями в старшей группе детского сада, необходимо учить детей не только рассказывать о том, что изображено на иллюстрации, но и связно последовательно описывать персонажи, используя речевые средства, учить образности речи.

Forming of the spoken coherent language makes the main task of the linguistic development of children under school age. children’s thinking development that must lean on usage of visual aids. To this A.M.Bogush directs attention in the Program and methodical recommendations “Sources of speech development of children under school age”, where are noted tasks on teachind children to make stories in accompaniment of pictures. Organizing work with pictures in the higher group of pre-school institution children must be taught not only to narrate what is depicting on a picture, but also to describe the characters coherently and consistently, using speech means children must be taught to figurativeness of the language.

Одним із чинників “Базового компонента дошкільної освіти в Україні” є мовна освіта, досконале володіння рідною мовою. Концепція дошкільного виховання передбачає “оволодіння рідною мовою як найціннішим скарбом нації, плекання любові до материнського слова як першого й могутнього наставника людини, як найдієвішого вияву національної культури”.

На розвиток лінґводидактики мали вплив мовознавчі дослідження М.С.Грушевського. В його роботах рідна мова розглядається як “невідмінний засіб і знаряддя” національного життя і виховання підростаючих поколінь і повинна займати чільне місце в освіті особистості. Запропонована С.Ф.Русовою система методів розвитку мовлення дошкільників (розповідання педагога і дітей, описові розповіді, творчі розповіді, заучування віршів, використання картин та малюнків, драматизація тощо) та методика їх використання в дошкільному навчальному закладі залишається актуальною для сучасного виховання дошкільників [8, с.82-83].

Аналіз загальнопедагогічних програм навчання та виховання дітей дошкільного віку засвідчив, що в них ґрунтовно розглядається проблема навчання дітей розповідання. Питання навчання дітей розповідання засобами ілюстрації глибоко розроблено в програмі А.М.Богуш “Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку”, де зазначається: “Вчити впізнавати за ілюстраціями героїв літературного твору, стимулювати дітей до розповідей за ілюстраціями, розглядати та обговорювати їхній зміст, розповідати нові казки та сюжети у супроводі ілюстративного матеріалу”. Також завдання навчання дітей розповідання за допомогою ілюстрацій ставляться в програмах “Українське дошкілля”, “Дитина”, “Дитина в дошкільні роки”.

Результати переглянутих планів навчально-виховної роботи та занять з розвитку мовлення, художньої літератури вихователів дошкільних навчальних закладів засвідчили, що вихователі планують та проводять різні види занять із навчання дітей розповідання, проте надзвичайно мало занять із навчання дітей розповідання засобом ілюстрацій. Із переглянутих 100 занять було проведено таких занять лише 6.

Проблема розвитку зв’язного мовлення і особливо навчання дітей розповідання засобом ілюстрації була і залишається в центрі уваги психологів, лінгвістів, педагогів і методистів (Виготський Л.С., Ельконін Д.Б., Запорожець О.В., Істоміна З.М., Леонтьєв О.О., Леушина А.М., Тихеєва Є.І., Фльоріна Є.О. та ін.). Відомий теоретик педагогіки Фрідріх Фребель так висловився про розповіді: “Розповіді відсвіжують розум так, як купіль відсвіжує тіло. Це вправи для інтелекту та уяви. Це — іспит світосприймання”.

Справді, значення розповідей величезне. В розповідях живуть народні звичаї, обряди; в них зберігаються прислів’я, приказки. З розповідей діти запам’ятовують вирази і нові слова, якими не користуються в щоденному побуті, опановують нові словосполучення, фрази, типи речень. Отже, розповіді збагачують дітей знаннями про історію, культуру свого народу, розвивають мовлення. А оскільки навчання розповідання в дошкільному навчальному закладі базується на наочному матеріалі і перш за все на картинках, ілюстраціях через які збагачується кругозір дітей, розвивається їх образне мислення та зв’язне мовлення, то саме вони є найбільш цінним матеріалом у роботі з дошкільниками для розвитку зв’язного мовлення.

Роль ілюстрації досить вагома в інтелектуальному та мовленнєвому розвитку дітей. Користь картинки, на думку К.Д.Ушинського, в тому, що діти привчаються тісно пов’язувати слово з уявленням про предмет, вчаться логічно і послідовно висловлювати свої думки, тобто картинка одночасно розвиває і розум, і мовлення. “Спробуйте про одну і ту ж пригоду розповісти двом дітям, однаково здібним, одній за малюнками, другій — без малюнків — і ви оціните тоді все значення малюнків для дітей” [11, с.183-184]. Ілюстрації живлять дитячий розум позитивними уявленнями про людські вчинки, розвивають зорову пам’ять. Ілюстрації допомагають дитині повніше сприйняти зміст твору, конкретизують образи, описані події, обстановку, в якій вони відбуваються, посилюють враження від прочитаного твору. “Щоб дитина заговорила — найкращий засіб показати їй красиву і яскраву картинку”, — вважав К.Д.Ушинський [11, с.185].

Розуміння всієї ілюстрації, як вказувала Г.О.Люблінська, вимагає: впізнання окремих предметів, які складають “сюжетне ядро” всієї ілюстрації; виділення пози і місце знаходження кожної фігури в загальному плані; встановлення зв’язків між основними предметами, перш за все просторових зв’язків; другорядного аналізу, тобто виділення деталей ілюстрації [6, с.233]. Діти мислять конкретно, тому зорові образи, викликані ілюстраціями легко запам’ятовуються. І вихователь повинен звертати увагу на вміння дітей розглядати ілюстрації. Тривалість розглядання ілюстрацій залежить від віку дітей. Шестирічна дитина здатна утримувати увагу протягом 12 хв. Саме в цих часових межах доцільно демонструвати ілюстрації дошкільнятам. Тривалий показ знижуватиме гостроту сприймання й зменшуватиме розвивальний ефект.

Враховуючи дослідження науковців, потрібно дотримуватися в роботі того, щоб ілюстрація йшла після слова, а не навпаки, бо ілюстрація може привернути увагу дітей так, що зоровий образ не зіллється зі словом і діти “не почують слів”, не зацікавляться мовою педагога. Виключенням може бути обкладинка книги, що викликає зацікавленість дітей.

У кожній віковій групі дошкільники по різному сприймають ілюстровані книжки, тому завдання навчання дітей у кожній групі різні. Так, у молодшому дошкільному віці вихователь ставить завдання: навчити розглядати ілюстрації; впізнавати героїв, зображених на ілюстраціях; відповідати за змістом твору; активізувати мовлення.

У середньому дошкільному віці завдання вихователя — навчити дітей сприймати сюжет літературного твору і складати невелику зв’язну розповідь, тобто формувати елементарні знання про композицію твору: зав’язка, кульмінація, розв’язка. Важливим завданням вихователя є збагачення лексики дітей, щоб діти могли вільно передати в розмові те, що зобразив художник.

У старшому дошкільному віці дітей вчать правильно сприймати задум художника, розуміти зображене, помічати головну сюжетну лінію та другорядні деталі.

Перш ніж організувати роботу з розповідання, треба ознайомити дітей із різними видами розповідей: короткою, розгорнутою, вибірковою. Старшим дошкільникам доступні ці види розповідей. Про необхідність підготовчої роботи під час навчання розповідання йдеться в роботах Н.О.Ветлугіної, Н.П.Орланової, Л.О.Пеньєвської, О.С.Ушакової та інших. Суть такої роботи полягає в тому, щоб розкрити дітям структуру розповіді; особливості використання мовленнєвих засобів виразності. Підготовчий період складається з певних етапів. Основне завдання першого етапу — навчити дітей правильно сприймати художній текст, виокремлювати в ньому основне, орієнтуватися в послідовності подій. Завдання другого етапу — навчити безпосередньому складанню розповідей. Ведучим методом є розповідання за заданим початком, закінченням або частині розповіді. Завдання третього етапу — складати розповіді за сюжетом, ідеєю або назвою ілюстрацій. У зміст навчання в підготовчому періоді необхідно включити ознайомлення дітей із композицією розповіді і виразними засобами розкриття образу. Цю роботу потрібно включати як частину занять із розвитку мовлення в старшій групі дошкільного навчального закладу.

Успіх навчання розповідання залежить від розуміння дітьми сюжету ілюстрацій. За дослідженнями Л.О.Пеньєвської, діти важче складають розповідь за сюжетною ілюстрацією, ніж за предметною. Причиною цьому є те, що в практиці дошкільного навчального закладу мало уваги відводиться заняттям за сюжетними ілюстраціями і тому мовлення в розповідях, які складають діти за ілюстрацією, буває незв’язним. Доцільно зазначити, що монологічне мовлення старшого дошкільника ще недостатньо розвинене, обсяг розповідей невеликий, він обумовлюється віддаленістю подій мовлення, інтересом, глибиною обізнаності з предметами мовлення, співвідношенням розумових і мнемічних компонентів у монолозі. Серед частин мови найважливішими є іменники, займенники та дієслова. Розповіді старших дошкільників бідні на прикметники. Монологічне мовлення характеризується паузами, повтореннями мовних одиниць, вживанням незакінчених слів. Для монологів старших дошкільників властивий описовий стиль, більшість монологів не мають зачину, який би вводив слухача в атмосферу головних подій. Незважаючи на те, що в 6-річному віці дитина достатньо широко користується словом для висловлення своїх спостережень, уявлень, мовлення її ще не завжди зрозуміле слухачам, тому що в ньому недостатньо розкривається предметний зміст. В оволодінні зв’язним мовленням дитина — дошкільник, за словами С.Л.Рубінштейна, робить перші кроки [7, с.469]. Дітям нелегко знайти потрібні слова для висловлення своїх думок і нелегко викласти думку послідовно. Але саме в цьому віці стає повністю можливим навчання дітей ясно і зв’язно передавати уявлення життєвого досвіду, переказувати сприйнятий текст, розповідати за ілюстраціями. Тому вихователь повинен навчити дітей вводити у зв’язок висловлювання різноманітні синтаксичні конструкції, образні слова та вирази. Отже, основні завдання вихователя у роботі з ілюстраціями при навчанні розповідання полягають у тому, щоб навчити дітей сприймати ілюстрацію в деталях і в цілому, точно й образно передавати її зміст, правильно висловлювати свої почуття за допомогою зв’язного мовлення.

Є.І.Тихеєва рекомендує різні методичні прийоми роботи з картинками, до яких слід віднести: описування предметів, порівняння, підбір картинок до теми, підбір картинок до оповідання, розповідь за картинкою [9, с.102].

При складанні розповіді дитина повинна почати із зачину, тобто з другорядного: з того, де і коли розгортаються події. Це допоможе ввійти в тему, підведе до сприймання основного змісту — розповіді про головного героя та його вчинки. Тому схема складання розповіді буде такою: розгляд ілюстрації, придумування заголовку до розповіді, складання початку розповіді; розказування послідовно про події, складання закінчення розповіді.

Діти дошкільного віку оволодівають умінням дібрати заголовок і розпочати розповідь. Складніше для них розгорнути хід подій, включити моменти опису зовнішності героя, природи. Для дітей важко зробити висновок. Тому вихователю на ці суттєві моменти потрібно звернути увагу при навчанні дітей розповідання. Як зазначає А.М.Богуш, провідним принципом навчання є розповідання за зразком вихователя. Навчання розповідання проводиться в такій послідовності: бесіда за ілюстраціями, використовуючи зміст художнього твору; зразок розповіді вихователя; розповіді дітей [2, с.189].

Зразок демонструють на перших 2-3 заняттях. Діти отримують конкретне уявлення, що таке розповідь і використовують його як еталон. Подаючи дітям розповідь-зразок, вихователь повинен у першу чергу враховувати мовленнєві завдання, які він ставить перед дітьми, вправляючи їх у даному виді розповіді. Об’єм розповіді-зразка, його сюжет, зміст, стиль, словниковий склад визначаються мовленнєвими завданнями. Завдяки зразку розповіді вихователь може показати, на що звернути увагу в ілюстрації і як точно й виразно можна сказати про зображене на ілюстрації. Зразок розповіді сприяє розвитку у дітей вміння користуватися описовою мовою, допомагає практично усвідомити поставлене завдання.

Після того, як діти навчилися розповідати за зразком, використовують складніший прийом — план розповіді. Запитання, запропоновані дітям у вигляді плану і які виникають зі змісту ілюстрації, залишаються в пам’яті дітей до кінця розповіді і допомагають їм послідовніше й багатше розгорнути сюжетну лінію, самостійно складаючи розповідь.

У старшому дошкільному віці вихователь урізноманітнює методичні прийоми навчання розповідання за ілюстраціями. Серед них, як рекомендує О.С.Ушакова, — розповідь за самостійно вибраною ілюстрацією; співвідношення фраз тексту з ілюстраціями, розповідь за ілюстрацією, запропонованою вихователем; опис ілюстрації [10, с.15]. Е.П.Короткова вказує, що увагу дітей потрібно привернути до описування ілюстрацій, де педагог розкриває в основному найбільш важчу або менш помітну частину ілюстрації [5, с.19]. Про інше розповідають діти. Варто використовувати в роботі з старшими дошкільниками такі прийоми, як: складання власної ілюстрації до літературного твору або якогось епізоду твору, порівняльний аналіз ілюстрації та картини на одну і ту ж тему (співставлення розкриття теми різними видами мистецтва), порівняння ілюстрацій різних художників до одного і того ж твору; обговорення ілюстрацій до творів, створених дітьми; колективна розповідь; опис образів літературних героїв, зображених на ілюстрації власним мотивуванням відношення до них; оцінювальне відношення до ілюстрації. Аналізуючи образ героя, дитина спирається на відображення його індивідуальних рис, спрямовує увагу на оцінку вчинків, окремих властивостей характеру, а також на опис зовнішності. Під час аналізу розповідей звертається увага на вміння висловити своє відношення до прочитаного і на використання художніх засобів. Таким чином, діти роздумують над прочитаним і передають своє сприймання літературного твору через ілюстрації.

Мовлення дітей за ілюстрацією, як вказує Е.П.Короткова, носить номенклатурно-перелічуваний характер, спрощене, одноманітне, малоемоційне, малоцілісне висловлювання, недостатня самостійність і активність дітей в оперуванні словом. Значні затруднення дітей в словесному оформленні уявлень від ілюстрацій, в розгортанні фраз [5, с.16]. Також це пов’язано з тим, що вихователь в більшості випадків ставить до дітей не чіткі, не конкретні запитання. Запитання повинні допомагати дітям найбільш точно виявляти риси якості предметів, персонажів, явищ, вчинків. Перш за все пропонувати питання, які спонукають описати обстановку, але це потрібно робити так, щоб вони були пов’язані з подіями, з її учасниками. Потрібно вчити дітей дивитися на фон, на деталі нібито разом з героєм подій, з його позиції. Таким чином, за допомогою запитань вихователь вчить дітей послідовно і осмислено сприймати ілюстрацію, виділяючи в ній головне, зв’язно про це розповідати.

Н.В.Валюмс, І.Н. Мурашковська рекомендують вчити образності мови, розумінню дітей змістовних відтінків. Для цього проводиться робота над зв’язним мовленням, яка включає “малювання” в уяві картинок, об’єднаних ситуативно, доповнення сюжету, бесіда за ілюстраціями, складання речення про діючого героя. Це дає зорову опору, викликає в пам’яті пасивний запас слів, вчить дітей бачити головне [3, с.24].

А.М.Богуш рекомендує під час навчання дітей розповідання використовувати прийом опису внутрішнього стану дійових осіб [2, с.14].

Одним з прийомів, з допомогою якого можна зацікавити дітей ілюстрацією, є прийом, рекомендований Р.Й.Жуковською, коли дітей ніби ставлять на місце ілюстрованих персонажів. Тут в пригоді стануть книжки-картинки, книжки-ширмочки, які дають простір для розвитку мовлення і уявлень дітей. При розгляданні ілюстрацій з дітьми старшого дошкільного віку проводиться робота на спрямування уяви дітей; вміння розгорнути події, продовжити їх в часі. Дітям можна запропонувати скласти свою розповідь про те, що було до того моменту, що зображено на ілюстрації, а також домислити, що сталося з героями літературного твору, побудувавши своє закінчення. Вихователь може задати дітям питання: “Якщо б ти опинився поряд з героєм твору, то що б ти йому сказав; як би ти поступив?” Такі завдання активізують дітей, вони із задоволенням фантазують, а разом з тим розвиваються мовленнєво, бо як відомо, діти в дошкільному віці проявляють чуття до слова: “… те, що дошкільний вік є періодом, в якому спостерігається найбільше чуття до мовних явищ, — це твердо встановлений факт”, — робить висновок в одному із своїх досліджень Д.Б.Ельконін [4, с.197]. Придумуючи назву до ілюстрації, діти вчаться узагальнювати свою розповідь, аналізувати і виділяти головне в ілюстрації.

До висловлювань дітей ставляться певні вимоги. На думку М.Р.Львова, О.С.Ушакової, перш за все висловлювання повинно бути змістовним, логічно послідовним, граматично правильним, точним, виразним. Висловлювання повинно бути зрозумілим слухачам, достовірним, правильно відображати об’єктивну діяльність, коротким, цілеспрямованим, самостійним. Саме таку розповідь повинні засвоїти діти 6-річного віку [10, с.17].

Проводячи роботу з розвитку монологічного мовлення з дітьми, важливо щоб вони усвідомлювали користь від своїх розповідей; адже діти їх складають переважно за вказівкою вихователя. А якщо вихователь організує з дітьми роботу з виготовлення книжки — розповідей, запису розповідей і їх читання дітям, пропозиції розповісти дома, то такі прийоми стимулюватимуть дитячу мовленнєву творчість.

Основні завдання виховання при роботі з ілюстраціями полягають у тому, щоб навчити дітей сприймати її зміст, правильно висловлювати свої почуття, застосовуючи знання, одержані на заняттях.

Тому програмові завдання навчання дітей розповідання за ілюстраціями можна сформулювати таким чином: вчити дітей послідовно, творчо розповідати; удосконалювати композиційну цілісність розповіді; розвивати творчу варіативність розповідання; розвивати оціночне судження про зміст і якість придуманих розповідей, як своїх, так і ровесників; використовувати виразні засоби мовлення; вміти будувати речення, добираючи правильні слова та словосполучення.

Дитяча книжка, а разом з нею і діти багато би втратили, якби вона не була ілюстрована кращими зразками образотворчого мистецтва.

Отже, допоможемо дитині пізнати чарівний світ мистецтва та рідної мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти України //Дошк. вих. - 1999. - N 1. – С.12, 18.
2. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. - К.: УЗМН, 1997. - 109 с.
3. Валюмс Н.П., Мурашковская И.Н. Картинка без запинки. - СПб.: Триз-Шанс, 1995. - 33 с.
4. Эльконин Б.Д. Детская психология. - М.: Уч.пед.гиз, 1960. - С.195-206.
5. Короткова Э.П. Роль картинки в развитии ребенка дошкольного возраста. - Ростов-на-Дону: 1971. - С.3-25.
6. Люблинская П.О. Беседы с воспитателем о развитии ребенка. - М.: Просвещение, 1962. - С.233-256.
7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии в 2 т. - М.: Педагогика, 1989. - Т.1. - С.468.
8. Русова С.Ф. Дошкільне виховання. - Катеринослав, 1918. - С.82-83.
9. Тихеева Е.И. Развитие речи детей. - М.: Просвещение, 1981. - С.100-113.
10. Ушакова О.С. Основные направления работы по развитию речи дошкольников. - М.: Просвещение, 1994. - С.10-21.
11. Ушинський К.Д. Рідне слово. Вибрані педагогічні твори. - К.: Радянська школа, 1979. - С.183-185.