В статье обозначены задачи, этапы инновационной деятельности в дошкольных учебных учреждениях, определены критерии оценивания эффективности инновационных процессов, обоснована необходимость разработки, апробации и внедрения педагогических технологий.

In article problems stages of innovational activity in preschool educational establishments are designated, criteria estimation efficiency of innovational processes is determined; necessity of development, approbation and introduction of pedagogical technologies is proved.

Проблема пошуку форм організації освітньої діяльності, які б забезпечували позитивний результат, завжди хвилювала педагогів. Свого часу Ян Амос Коменський намагався так організувати навчання, щоб воно здійснювалося за єдиним законом людської природи. Чимало послідовників великого педагога також намагалися довести процес навчання до стану якісно працюючого механізму. Проте більш ніж трьохсотрічна історія розвитку педагогіки доводить, що ідеального механізму під назвою “освітній процес” не створено, і, мабуть, його створити неможливо, адже існує різноманітність завдань, багатоваріантність умов і засобів освітнього процесу, неоднозначність прояву закономірностей засвоєння змісту освіти в залежності від індивідуальних особливостей дітей тощо.

Кожен творчий педагог завжди шукає ті форми організації освітнього процесу, які є ефективними саме для тих дітей, із якими він працює зараз. Безперечно, цей пошук сприяє розробці, апробації та впровадженню у практику роботи інноваційних технологій, які, на нашу думку, і є гвинтиками у досить складному механізмі, який носить назву “освітній процес”. Надбання світового педагогічного досвіду, досягнення вітчизняної науки, а також досвід поколінь є підґрунтям інноваційної діяльності педагога.

На сучасному етапі розвитку суспільства в Україні функціонують різні типи дошкільних навчальних закладів, ефективне вирішення пріоритетних завдань розвитку, навчання та виховання дітей в яких неможливе без пошуку оптимальних форм організації освітнього процесу, використання перспективного педагогічного досвіду, а також здійснення інноваційної діяльності.

Розглянемо більш докладно тлумачення терміна “інновація”.

Слова “інновація”, “інноваційний” походять від англійського – “innovation”, що означає нововведення, новина, новаторство.

Філософське розуміння змісту інновацій полягає у створенні нового продукту діяльності людини, що має суспільну значущість та характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів або інших образів; новизною, оригінальністю продукту діяльності.

Педагогіка трактує інновації як результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем, прямим продуктом якого можуть бути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні освітнім процесом. Побічним продуктом педагогічних інновацій є зростання майстерності педагога, рівня його культури, мислення, світогляду тощо.

Не менш поширеним є тлумачення інноваційних процесів як комплексної діяльності щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження нововведень, яка допомагає перевести систему освіти із режиму функціонування в режим розвитку. Основними ознаками інноваційної діяльності у цьому випадку будуть наявність нормативно-правової бази, організаційна забезпеченість, актуальність, відповідність новітнім досягненням науки, творча новизна, наявність методичної розробки ідеї, керованість й активність.

Досить часто інновації (інноваційні процеси) в педагогіці визначаються як цілеспрямоване внесення прогресивних змін в освітню практику шляхом створення, засвоєння та розповсюдження новоутворень. За Дж. Боткіним, головна відмінність інноваційної освіти від традиційної полягає в такому розвитку всього потенціалу особистості, що робить її готовою до будь-якого, навіть непередбаченого майбутнього.

Різноманітність підходів до визначення інновацій обумовлює і наявність кількох класифікацій інноваційних процесів. Розглянемо лише одну з них, запропоновану Л.І. Даниленко [9, с.9]. Всі інновації, за їх глобальністю, науковець розподіляє на дві великі групи: масштабні і локальні.

Результати наукових досліджень надали Л.І. Даниленко змогу дійти висновку, що масштабна (освітня) інновація характеризується нововведеннями в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, спрямована на покращення освітнього процесу, що виражається в удосконалених чи нових системах (дидактична, виховна, управлінська); складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби, результати); технологіях (психолого-педагогічні, науково-виробничі, соціально-економічні).

Прикладами масштабних (освітніх) інновацій є теорія розвивального навчання Л.В. Занкова, теорія навчальної діяльності Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної, теорія проблемного навчання, Вальфдорська педагогіка тощо.

Локальна (педагогічна) інновація є складовою масштабної (освітньої) інновації і характеризується новим чи вдосконаленим змістом, формою, методом, засобом, технологією педагогічного процесу.

Результатом здійснення педагогічних інновацій є поява суттєво оновлених чи нових навчальних планів і програм; технологій (дидактичних, виховних, управлінських); форм, методів, засобів навчання, виховання й управління [9, с.10].

До локальних (педагогічних) інновацій належать: методика, розроблена М. Монтессорі, рекомендації А. Бєлкіна, щодо створення ситуацій успіху, методика роботи з мовленнєвопасивними дітьми дошкільного віку К.Л. Крутій тощо.

Розробку, розповсюдження та застосування інновацій забезпечує інноваційна діяльність освітнього закладу, як одна з форм інвестиційної діяльності, спрямованої на вдосконалення й оновлення системи освіти.

На рівні дошкільного навчального закладу інноваційна діяльність передбачає застосування інновацій (зміни всередині системи), експериментальну перевірку результативності і можливості використання інновацій в інших дошкільних навчальних закладах.

Визначимо основні завдання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів, найголовнішими серед них є такі:

• апробація вітчизняних і світових освітніх і педагогічних інновацій;
• апробація інновацій, розроблених у ході експериментальної роботи реґіонального рівня;
• розробка й експериментальна перевірка продуктивності й можливості застосування освітніх і педагогічних інновацій;
• застосування освітніх і педагогічних інновацій.

Пріоритетними завданнями педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність, є:

• вивчення освітніх інновацій, визнаних ефективними вітчизняною та світовою педагогічною наукою, а також ефективність їх впровадження в інших дошкільних навчальних закладах;
• моніторинг ефективності впровадження інновацій, розроблених педагогічними колективами дошкільних навчальних закладів;
• створення бази даних щодо впровадження освітніх і педагогічних інновацій у дошкільних навчальних закладах;
• розроблення методичних рекомендацій щодо організації роботи дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність.

Визначимо основні етапи інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу:

• виявлення інноваційної ініціативи;
• створення інновації:
  • розробка, експертиза й апробація інноваційного освітнього проекту;
  • одержання експериментальних результатів;
  • апробація одержаних експериментальних результатів;
• надання експертної оцінки інновації;
• розповсюдження й освоєння інновації;
• збереження інновації [9, с. 27 - 28].

Складовою інноваційної діяльності є оцінювання її ефективності, новизни, оригінальності. Саме тому виникає питання про наявність критеріїв, за якими це можливо здійснити.

Глибокому вивченню цієї актуальної проблеми присвятили свої наукові дослідження такі відомі педагоги і психологи, як-от: Л. Буркова, Л. Карамушка, Л. Квіртія, Л.Колесникова, І. Підласий, О. Пісарєва, В. Полянський, Т.Семенюк, Ю. Швалб, В.Ясвін та ін.

Аналіз наявних критеріїв оцінювання інноваційних освітніх проектів дав змогу науковцям (Колесникова Л., Семенюк Т., Ясвін В. та ін.) дійти висновку, що вони носять організаційно-педагогічний, нормативний характер, не враховують потенційних можливостей саморозвитку й самооновлення самого закладу освіти. В одних випадках критерії ототожнюються з показниками, в інших - з правилами, за якими проводиться оцінювання.

Перш ніж визначитися з правилами добору критеріїв, звернемося до тлумачення терміна “критерій”, який означає “мірило оцінки, судження” [8].

Користуючись таким визначенням, під критерієм слід розуміти мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються певними показниками. Параметри характеризують суттєві ознаки, певні властивості педагогічного явища або процесу, а показники - визначають змістове наповнення відповідних параметрів.

Отже, критерії оцінювання, параметри і показники будь-якого педагогічного процесу власне і є системою оцінювання педагогічних явищ, процесів, їх складових, в тому числі освітнього інноваційного проекту. Наводимо систему критеріїв оцінювання інноваційної діяльності закладів освіти як середовища, в якому відбувається розвиток особистості дитини, розроблену А. Каташовим:

• можливості освітнього середовища щодо забезпечення полікультурного розвитку підростаючого покоління;
• динаміка розвитку інтелекту особистості за період перебування в даному середовищі;
• наповненість освітнього середовища духовним змістом;
• створення умов для самореалізації особистості у творчій діяльності;
• спроможність середовища задовольнити весь комплекс потреб дитини й сформувати в неї систему соціальних і духовних цінностей, що забезпечать успішну адаптацію до сучасної соціокультурної ситуації;
• рівень естетизації освітнього середовища, естетична виразність;
• здатність середовища до саморозвитку й самооновлення, ефективність використання наявних освітніх ресурсів [3].

Згідно з означеними критеріями, А. Каташовим було розроблено діагностування окремих компонентів освітнього середовища, визначено основні вимоги до інноваційного освітнього проекту, розроблено карту оцінки ефективності освітнього середовища, основними параметрами в якій є:

• результативність діяльності закладу освіти (рівень знань і загальнокультурного розвитку дітей; ступінь привабливості освітнього закладу й освітніх послуг; ступінь засвоєння педагогами нових технологій, програм, методик; взаємодія з іншими ланками освіти);
• комфортність (естетика середовища; санітарно-гігієнічні, матеріально-технічні умови; фізіологічне обґрунтування режиму роботи; гнучкість формування груп; наявність ситуації вибору змісту, форм освіти; соціально-психологічний мікроклімат);
• забезпеченість навчальної діяльності (навчально-матеріальне обладнання закладу освіти; рівень нормативно-правової та організаційно-функціональної забезпеченості; характеристика кадрового потенціалу; рівень і характер управлінської діяльності).

Досить перспективною є система оцінювання освітньої інноваційної діяльності, що запропонована О.Поповою. Ця система складається з чотирьох блоків [10]. Докладно розглянемо зміст кожного з них.

Блок 1. Матеріально-фінансові резерви нововведень. Передбачено врахування таких показників:

• просторові можливості для розгортання інноваційних процесів (наявність приміщень, особливості двору освітнього закладу тощо);
• інвентарна оснащеність (культурне, спортивне, інформаційне, навчальне обладнання тощо);
• фінансові ресурси (грошові кошти, які заклад може використати для впровадження нововведення).

Блок 2. Особистісний. Охоплює такі параметри:

• особливості педагогічного колективу (професійна спрямованість на інноваційну діяльність; творчий потенціал авторитетних у колективі педагогів; професійно-демографічні характеристики педагогічного колективу; узгодженість інтересів різних педагогічних груп у колективі; наявність доброзичливого психологічного клімату);
• особливості дитячого колективу (рівень інтелектуального розвитку; загальнокультурний рівень; наявність потенційних чи реалізованих здібностей; соціальний статус батьків, рівень їхньої освіченості тощо);
• особистісні характеристики керівників інноваційних педагогічних процесів у масштабах освітнього закладу (статус; інноваційна спрямованість діяльності; підготовленість до управління інноваційними процесами; минулий інноваційний досвід; організаторські здібності та вміння).

Блок 3. Інноваційність середовища, з яким взаємодіє заклад освіти. Охоплює такі показники:

• наявність в оточенні закладу культурних, освітніх і спортивних закладів тощо;
• культурний рівень батьків, кількість соціально незахищених родин;
• ставлення до нововведення важливих для закладу „людей середовища”, передусім батьків і представників органів управління освітою.

Блок 4. Особливості власне закладу як організації. Характеризується такими показниками:

• особливості цілей, їх орієнтація на розвиток закладу як освітньої системи;
• специфіка оргструктури і комунікацій (внутрішніх і зовнішніх).

Іншу систему оцінювання інноваційної діяльності було запропоновано співробітниками лабораторії впровадження педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України [1].

Науковці лабораторії дійшли висновку, що кожну освітню чи педагогічну інновацію можна розглядати й оцінювати за трьома аспектами, а саме: мотиваційним, змістовим та операційним.

На думку розробників, мотиваційний аспект є показником задоволення запитів і потреб суб’єктів інноваційної діяльності в освітньому закладі.

Змістовий - цілісності змісту, форм і методів розвитку, навчання і виховання підростаючого покоління, а також послідовності змісту та мобільності форм розвитку, навчання і виховання дітей.

Операційний аспект необхідний для оцінювання якості реалізації проекту інноваційної діяльності.

Кожен із означених аспектів має свої параметри.

Параметри мотиваційного аспекту – новизна, актуальність, можливість реалізації; змістового - перспективність, цілісність, мобільність; операційного - результативність, надійність, економічність. У свою чергу, кожен з параметрів містить три показники, що вимірюються оцінками: високою, середньою або низькою.

Безперечно, використання означених систем критеріїв є можливим під час оцінювання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів.

Отже, моніторинг результативності впровадження інновацій у практику роботи дошкільних навчальних закладів потребує:

• аналізу всіх її структурних компонентів на основі комплексу показників і критеріїв ефективності функціонування тієї чи іншої освітньої системи;
• визначення інноваційного потенціалу дошкільного навчального закладу;
• з’ясування чинників, за рахунок яких одержуються позитивні (негативні) результати, а саме: за рахунок власне інноваційного потенціалу нововведення або за рахунок інших чинників.

Слід зазначити, що результатом інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу є:

• інноваційний продукт – результат науково-дослідницької розробки;
• інноваційна продукція – нові конкурентоздатні освітні послуги.

Відомо, що одним із напрямів інноваційної діяльності освітнього закладу є розробка, апробація та впровадження педагогічних технологій.

Розглянемо більш докладно тлумачення терміна “технологія”.

Технологія (від грецького techne – мистецтво, майстерність, уміння і логія – наука) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки та переробки сировини, матеріалів.

Педагогічна технологія – це “не просто дослідження у сфері використання технічних засобів навчання або комп’ютерів; це дослідження, яке проводиться з метою виявлення принципів і розробки прийомів оптимізації освітнього процесу шляхом аналізу факторів, які підвищують освітню ефективність, конструювання і застосування прийомів і матеріалів, а також оцінювання методів, які застосовуються” [7].

Отже, під педагогічною технологією слід розуміти набір операцій щодо конструювання, формування та контролю знань, умінь, навичок і стосунків відповідно до висунутої мети [5, с.150].

Так, до педагогічних технологій належать: підготовка руки дитини дошкільного віку до письма (автори Богуш А.М., Крутій К.Л., Маковецька Н.В.); планування освітньої роботи з дітьми дошкільного віку (автор Крутій К.Л.); планування освітньої роботи з дітьми раннього віку (автор Дорошенко З.П.); розвиток творчих здібностей дошкільників (автор Шульга Л.М.); ознайомлення дітей дошкільного віку з природою Космосу (автор Каплуновська О.М.) тощо.

Розглянемо наукові підходи до визначення складових педагогічної технології.

На думку Ю.В. Васькова, предметом технології є конструювання системи розвитку, навчання та виховання дітей. Системний підхід охоплює всі основні сторони розробки системи освіти – від визначення мети і конструювання освітнього процесу до перевірки ефективності роботи нових освітніх систем, їх апробації та розповсюдження. Отже, педагогічна технологія – це проект процесу, якій здійснюється у певній системі [2, с.68 - 69].

За М.В. Кларіним, у технологічному підході до здійснення освітнього процесу виокремлюються: мета та її максимальне уточнення; чітка орієнтація освітнього процесу на мету; орієнтація мети на гарантоване досягнення результатів; оцінка поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення мети; підсумкова оцінка результатів [4, с.14].

Центральною проблемою для технологій є цільова орієнтація. М.В. Кларін дійшов висновку, що найчастіше використовуються такі способи визначення мети: через навчальний матеріал, через діяльність педагога, через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного тощо розвитку дітей, а також через навчальну діяльність дітей [4, с.16-18].

Одержані результати аналізу надали науковцю можливість рекомендувати визначення мети технології такими двома способами, як-от:

• педагогічна таксономія - побудова чіткої системи завдань, в якій виокремлюються їх категорії та послідовні рівні;
• створення максимально ясного і конкретного опису завдань розвитку, навчання та виховання дітей, який допоможе педагогу з’ясувати недостатньо зрозумілі формулювання [4, с.18].

На думку іншого науковця - П.Ч. Крейтсберга, визначення мети, створення надійної системи завдань – далеко не абстрактне питання, яке цікавить тільки теоретиків. Використання чіткої, підпорядкованої, ієрархічної класифікації завдань є важливим для педагога, адже сприяє:

• конкретизації зусиль на головному, коли педагог не тільки виокремлює й конкретизує завдання, але і впорядковує їх;
• наявності ясності та гласності у спільній діяльності педагога і дітей;
• створенню системи еталонів оцінки результатів розвитку, навчання та виховання [6, с.27].

Однією зі складних проблем навчання є технологія досягнення мети. За М.В. Кларіним, якщо мету описано діагностично, хід навчання може орієнтуватися на її ознаки як на еталон [4, с.40]. Науковець дійшов висновку, що орієнтація на діагностичну мету визначає своєрідність оцінки, яка використовується у процесі впровадження технології. Відомо, що оцінка може бути як поточною, так і підсумковою. На думку М.В. Кларіна, поточна оцінка відіграє роль зворотного зв’язку і підлягає саме досягненню мети – еталона. Якщо мету не досягнуто, то результати поточного контролю свідчать про необхідність корекції освітнього процесу. У цьому випадку поточна оцінка може виконувати формуючу функцію.

Проблема оцінювання ефективності педагогічних технологій є досить принциповою. В дошкільному навчальному закладі воно може здійснюватися за такими параметрами:

• мета, яка досягається;
• визначення ступеня розробки педагогічної технології;
• визначення ступеня розробки етапів упровадження педагогічної технології;
• ступінь трудомісткості технології – скільки часу потребує підготовка до впровадження технології, співвідношення часу впровадження та одержаних у процесі впровадження результатів;
• чи потрібна особлива підготовка педагогів до впровадження технології;
• можливості негативних наслідків від непрофесіонального застосування технології;
• розповсюдженість технології серед педагогів [5, с. 208 - 209].

Врахування результатів наукових досліджень щодо інноваційної діяльності, розробки, апробації та впровадження педагогічних технологій надало змогу вивести такі показники ефективності роботи дошкільного навчального закладу, який здійснює інноваційну діяльність:

• наявність технологій, розроблених педагогічним колективом чи окремим працівником дошкільного навчального закладу. Вимоги до технологій:
  • оригінальність і актуальність запропонованої технології;
  • відповідність змісту технології завданням чинних програм розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку, віку дітей, особливостям реґіону;
  • поетапне висвітлення змісту роботи (завдання, типи, види занять, використання методів і прийомів тощо);
  • відсутність перевантаження дітей, додержання режиму дня у процесі використання технології;
  • висока результативність діяльності учасників освітнього процесу;
  • стабільність і тривалість одержаних результатів;
  • можливості використання технології іншими педагогічними колективами, окремими педагогами.
• наявність наступності, перспективності та спадкоємності між дошкільною і початковою ланками освіти щодо здійснення інноваційної діяльності;
• вивчення, узагальнення, впровадження та розповсюдження педагогічним колективом дошкільного закладу перспективного педагогічного досвіду;
• участь педагогів дошкільного закладу в професійних конкурсах;
• функціонування в дошкільному навчальному закладі майстер-класу районного(міського) чи обласного масштабу;
• активна і систематична участь педагогів дошкільного закладу в роботі методоб’єднань, творчих груп, семінарів, інших методичних заходів;
• наявність у дошкільному закладі майданчика стажистів.

Слід зазначити, що аналіз за означеними показниками інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів на кожному з етапів надає можливість внести необхідні корективи в увесь інноваційний процес.

Отже, інноваційна діяльність педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів, розробка, апробація та впровадження педагогічних технологій значною мірою сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу, застосуванню саме тих засобів, методів і прийомів розвитку, навчання та виховання дітей, які є необхідними саме тут і зараз.

ЛІТЕРАТУРА

1. Буркова Л. Діагностична експертиза в дії // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2000. - N 1. - С. 39-40.
2. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). – Харків: Скорпіон, 2000. – С.68-69.
3. Каташов А.І. Педагогічні основи розвитку інноваційного освітнього середовища сучасного ліцею. Дис. канд. пед. наук. – К., 2001. – 20 c.
4. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе. – М.: Знание, 1989. – С.14 – 40.
5. Колеченко А.К. Энциклопедия педагогических технологий: Пособие для преподавателей. – СПб.: КАРО, 2002. – С. 150 – 209.
6. Крейтсберг П.Ч. Понятие целей обучения // Проблема конкретизации целей обучения и воспитания. – Тарту, 1982. – С.27.
7. Международный ежегодник по технологии образования и обучения, 1978/79 (на англ. языке). – Лондон – Нью-Йорк, 1978. – С.258.
8. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Сов. энциклопедия, 1964. - С. 298.
9. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект. Науково-методичний посібник / За ред. Л.І. Даниленко. – К.: Логос, 2001. – С.9 – 28.
10. Пісарєва О.В. Інноваційні процеси в освіті: психолого-педагогічні критерії їх оцінювання // Реалізація інноваційної практики в дошкільному навчальному закладі: психологічний аспект /За загальною редакцією С.Д. Максименка, С.Є. Кулачківської - Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС.Лтд”, 2003. – С.119 – 128.
11. Попова О.В. Розвиток інноваційних процесів у середніх загальноосвітніх закладах України в ХХ столітті. Дис.док.пед.наук. - Харків, 2001.- 48 с.