В статье речь идет о подходах к формированию основ духовных ценностей старших дошкольников, используя региональное культурно-историческое наследие Славянщины.

Особое внимание уделено принципам подбора методов, форм работы по развитию личности дошкольника.

The article deals with approaches to forming foundations of spiritual values of senior pre-school children on the material of cultural and historical heritage of Slavyansk.

Of particular consideration are principles of choosing proper methods and forms of the work aimed at the development of the child’s under school age personality.

Дошкільний вік - важливий період формування духовності особистості. Саме в цей період закладаються основи формування духовності, почуттів, сприйняття світу та світовідношення, любов до всього живого. Держава, суспільство, батьки прагнуть виховати у дитини найважливіші людські чесноти, закласти основи моральності, прагнення до краси та творчості та, як зазначав ще М. Пирогов, – «усі, хто готується стати корисним громадянином, повинні спочатку навчитися бути людьми» [6, 157].

Актуальним стає питання вивчення досягнень філософів, педагогів, психологів минулих століть, бо стародавні літописи свідчать, що життя в Україні будувалося за принципами гуманізму і глибокої духовності.

Отже, подальший розвиток на засадах духовності потребує вдосконалення системи освіти і виховання, розробки нових, найбільш дієвих технологій формування особистості, в першу чергу дошкільного віку.

Духовність кожної дитини, її людяність починається з рідної домівки, світу домашнього вогнища, материної колискової пісні, бабусиних казок та пахучого хліба серед вишневого саду, батьківського надійного плеча та дідусевих порад, вірних друзів з їх гумором, іграми та забавами. В науковій літературі ми зустрічаємо різні підходи до обґрунтування понять, змісту, принципів духовності, духовного світу особистості, духовних цінностей тощо.

Так, С.Ф. Русова вважала, що виховання основ моральності і духовності розпочинається з перших днів народження дитини. Вона наголошувала на необхідності вивчати індивідуальність кожної дитини, особливості її темпераменту, звичок, традицій життя в сім'ї, щоб удосконалювати набір методів та прийомів її виховання. У своїх дослідженнях С. Русова наголошує на необхідності гри та праці для забезпечення повноцінного розвитку дитини як особистості. У процесі виховання дітей педагог особливе місце відводить релігії, через прилучення до певних обрядів, свят, вивчення закону Божого, який містить у собі вічні духовні цінності краси, добра, любові, честі, милосердя та справедливості. Вона вважала за необхідне проводити свята, що пов'язані з народними віруваннями: Купала, Зелені свята, Маковія, Спаса, Святвечір, Великдень, - які пробуджують естетичні, національно-патріотичні, релігійні почуття до народу, з якого дитина вийшла: «Хай над усіма цими враженнями світить для дитини одна певна думка: Бог є на світі (бо є предвічна краса і добро), і я мушу всім своїм життям наближатися до його досконалої доброти і правди» [9, 205].

Ми поділяємо точку зору мудрого педагога С. Русової про значення естетичного виховання дитини для формування почуття краси, яке є духовним: «Естетичне почуття є моральним, бо краса завжди (як ми це бачимо в первісному й людському розумінні) зв'язана з добром» [9, 67].

К.Д. Ушинський теж вважав за необхідне розвивати в дитині релігійне почуття, що є вродженим для кожної людини, та наголошував на необхідності формувати особистість шляхом вивчення рідної мови, ознайомлення з іграшками, іграми, побутом сім'ї. Тобто тим, що близьке та знайоме кожній людині з дитинства, бо рідна мова пов'язує кожну людину з її народом, попередніми поколіннями, їх духовною культурою та є фундаментом існування нації [11, 340].

Дуже цікавим є дослідження І. Кучинської, присвячене вивченню духовного досвіду творчої спадщини великого українця Івана Огієнка. У процесі вивчення проблеми виховання основ духовних цінностей особистості дошкільника ми беремо за ідеї видатного вченого І. Огієнка, який вважав основним критерієм духовної особистості – «Повернення людей до вічних духовних цінностей (любові, віри, надії, правди, патріотизму, Бога)» [7, 6].

Вчений наголошував на необхідності комплексного підходу до проблеми духовного виховання підростаючої особистості, головними складовими повинне бути родинне, шкільне і релігійне виховання. У своїй дослідницькій діяльності ми беремо за основу шляхи та засоби виховання, рекомендовані І. Огієнком. Процес засвоєння духовних цінностей і, як результат, наявність певної духовної культури особистості розкриває В. Сухомлинський, називаючи внутрішніми духовними силами людини розум, почуття, погляди, переконання, воля [10, 327-337].

У дослідженні А. Фасолі, присвяченому становленню духовного світу особистості школяра, ця схема набула уточнення згідно з прикметами українського виховного ідеалу, це: «Знання —> національна самосвідомість —> національний ідеал —> воля» [12, 139]. Автор вважає, що цей процес тісно пов'язаний із розвитком почуттєвої сфери, «яка в українців розвинена найбільше, але дещо однобоко» [12, 138].

Духовний розвиток кожної людини відбувається на основі і в певному культурно-етнічному просторі, де відображені особливості кожного регіону держави. Кожне місто нашої області має чим пишатися. Є багато мудрого, цікавого та корисного в минулому та сучасному м.Слов'янськ та м.Слов'яногірськ.

Якщо поринути в сиву давнину, то саме на місці Донецької області відбулася історична битва на річці Калка слов'ян з половцями. Чимало видатних людей зобов'язані своїм народженням, кращими роками життя та творчого натхнення Донецькому краю. Так, у 1889-1893 роках на сцені курзалу Слов'янського курорту виступала трупа театру Марка Кропивницького. В 1891 році в цьому ж залі виступав театрі І.Карпенка-Карого, де відбувся перший виступ української актриси Марії Заньковецької.

А.П. Чехов у 1887 році на шляху до Святогорська перебував у Слов'янську та залишив свої враження щодо нашого міста: «Город - нечто вроде Гоголевского Миргорода; есть парикмахерская и часовой мастер, стало быть, можно рассчитывать, что лет через 1000 в Славянске будет и телефон... Дома выглядывают приветливо и ласково, на манер благодушных бабушек, мостовые мягки, улицы широки, в воздухе пахнет сиренью и акацией; издали доносится пение соловья, кваканье лягушек, гармоники, визг какой-то бабы ...» [8, 75].

С.М. Сергєєв-Ценський, видатний російський письменник, під впливом побаченого у наших краях пише повість «Сад». І.О. Бунін був вражений красою природи Слов'янщини. Ці почуття він відобразив в оповіданні «На Донці».

Письменник-народник М.Є. Петропавлівський у 1891 році приїздив до Святогорська й так відгукнувся про наше місто: «... исключительный уголок, которого нигде не встретишь... место идеальное и единственное - в этом не может быть сомнения...» [8, 75]. Свого часу в Слов'янському депо працював О.М. Пєшков (М. Горький). Він був вражений Святогорськом і, як наслідок, з'явилась на світ повість «Сповідь».

У вересні 1925 року на Слов'янських мінеральних водах лікувався автор повістей «Як гартувалася сталь», «Народжена революцією» М.О. Островський.

Мало хто знає, що автор відомих пісень «Дивлюсь я на небо» та «Взяв би я бандуру», котрі вважаються народними, М.М. Петренко народився в 1817 році у Слов'янську та жив тут в дитячі роки. Багато цікавого пов'язано у нашому місті з ім'ям російського та українського письменника Г.П. Данилевського, автора романів «Мирович», «Княжна Тараканова», «Сожженная Москва» тощо.

У 1880 році в цих місцях перебував видатний художник І.Є. Рєпін. Саме Святогірський монастир, яким він милувався з крейдяних круч, надихнув майстра пензля до написання етюду «Вид Святогорського монастиря на Дінці».

У Слов'янську народився талановитий майстер жанрових картин, пейзажів та натюрмортів - П.П. Кончаловський, і хто знає, може спогади дитинства, рідне місто з його зеленими, квітучими садками стали прообразом його знаменитої картини «Бузок».

У нашому рідному місті в різні роки перебували композитор Д. Шостакович (спогади про Слов'янськ пізніше проявилися в сценах опери «Леди Макбет Мценского уезда» та М. Ростропович - видатний віолончеліст, перший сольний виступ якого відбувся на Слов'янському курорті в кінці 30-х – на початку 40-х років. Відомо, що спогади дитинства - то наймиліше в житті людини, і чи не тому вони кличуть в дорогу, бо через багато років М. Ростропович відвідав наше місто знову в 2000 році й дав ювілейний концерт для жителів та гостей міста. Таким чином, втілення принципу краєзнавства в роботі з виховання основ духовності дошкільників є особливо актуальним сьогодні, коли повним ходом відбувається відродження національної культури України.

У дослідженні А.М. Богуш та Н.В. Лисенко цей принцип тісно пов'язаний з принципом реґіонального підходу, бо «вікові особливості дітей дошкільного віку не дають змогу їм обійняти весь зміст духовної культури українців, яка має свою специфіку відповідно до кожного етнічного району нашої держави» [4, 20].

Щодо доцільності вибраного нами шляху виховання основ духовних цінностей старших дошкільників засобами мистецтва, використовуючи місцевий матеріал, говорять також поради С. Русової відносно виховання дітей за реґіональним підходом, орієнтуючись на особливості природи, клімату, географії, історії, рідного краю на певній території з урахуванням емоційності навчання. К.Д. Ушинський теж вважав, що дітям властивий «інстинкт місцевості», тобто любов до краю, де вони народилися і зросли [11, 340].

Вивчення психолого-педагогічних, естетичних аспектів духовного збагачення особистості дозволяє розробити теоретичні й методичні основи педагогічного процесу духовного розвитку старшого дошкільника засобами мистецтва.

У відповідності до завдань дослідження, ми вивчали досвід роботи дошкільних закладів м.Слов'янськ та Слов'янського району, проведено аналіз та узагальнення результатів дослідно-експериментальної роботи, виявлені потенціальні можливості використання етнокультурних особливостей Слов'янська, Слов'яногорська для виховання основ духовної культури старших дошкільників.

Результати констатуючої частини експериментальної роботи свідчать, що переважна більшість дошкільних працівників та батьків згодні з тим, що реґіональний мистецький матеріал є могутнім фактором духовного збагачення дитини, формує її самосвідомість, почуття, усвідомлення дитиною себе, людей, що її оточують, та прояву доброти, сердечності, щирості, людяності та інших чеснот. Але дані також свідчать про те, що такий напрям роботи не є систематичним, педагоги не завжди мають достатній рівень знань, не володіють історико-культурологічним підходом до відбору матеріалу та планування занять; інколи відсутній наочно-демонстраційний матеріал, а проведення таких занять не терпить формалізму. Щоб знання мали виховний ефект, слід враховувати особливості сімейного виховання дитини, її індивідуальність. Анкетування батьків та проведені з ними індивідуальні бесіди показують, що навіть корінні жителі нашого району мало що знають про видатні події та уславлених діячів мистецтв, з якими пов'язана історія нашого краю. Відчувається дефіцит літератури такого профілю, дуже рідко міське телебачення та радіомовлення висвітлюють ці питання, місцеві музеї не мають можливості проводити дослідницьку роботу та готувати тематичні виставки, експозиції, присвячені минулому та сьогоденню мистецтва, народного побуту, місцевих народних традицій, ремесел тощо.

Для виявлення рівня сформованості духовної культури у старших дошкільників, обізнаності їх у питаннях мистецтва нашого реґіону, особливостей побуту, історії, родинних традицій були використані різні діагностичні методи: бесіда, анкетування вихователів, батьків; спостереження різних форм роботи дошкільного закладу (занять, прогулянок, ранків, екскурсій); вивчення педагогічної документації дошкільного закладу, складання незалежних характеристик дітей батьками, вихователями; бесіди з дітьми, вирішення ними проблемних ситуацій з життя дитячого садка; відвідування сімей вихованців з метою вивчення системи родинного виховання; творчі діагностичні завдання. Результати констатуючої частини дослідження свідчать про інтерес батьків, педагогів до виховання духовних цінностей дітей засобами мистецтва з урахуванням специфіки етнокультурного розвитку реґіону, але мають дуже обмежене коло знань.

Відокремленість дорослих та дітей, відсутність тісних зв'язків між різними поколіннями родини; недбале ставлення до сімейних реліквій, що являють собою духовну спадщину сім'ї, роду; незнання народних ритуалів, відсутність сімейних традицій зумовлюють відчуженість дітей та дорослих; зневагу до людей похилого віку в сім'ї тощо.

Ці дані дозволили нам виділити кілька груп старших дошкільників за рівнем сформованості основ духовних цінностей особистості та розробити теоретичну модель формування основ духовного розвитку дітей, використовуючи засоби мистецтва за реґіональним принципом.

Робота здійснювалася за трьома напрямами: робота з педагогами дошкільних закладів з відбору наочно-демонстраційного матеріалу, уточнення та розширення кола знань щодо різних форм мистецтв нашого реґіону; планування та проведення нетрадиційних форм занять, ігри-розваги з дошкільниками, уточнення методів роботи з дітьми.

Ми основну увагу приділяємо деяким принципам відносно вибору методів розвитку особистості за І. Бехом, коли акцент робиться на взаємній повазі, розумінні, любові і співтворчості вихованця і вихователя: заохочення дітей до відповідей, які хотіли б почути від них; схвалення дитини з боку дорослого, якого вона найбільше любить та поважає; надання дитині свободи вираження власних думок, почуттів, що поважають дорослі, та інше [2, 3].

Другий напрям - робота з батьками, коли їм дають поради відносно змістовної сутності виховання та методів виховання в сім'ї, перевага надається оздоровленню сімейного морально-психологічного клімату, зміцненню родинних традицій, складанню родоводу, вивченню та узагальненню родинної духовної спадщини; спільного відвідування кращих історико-культурних місць Слов'янщини (музеї, парки, меморіали загиблих воїнів, історико-архітектурні пам'ятки Слов'яногорщини тощо). З деяких питань необхідно досягти взаєморозуміння, бо, наприклад, ми не можемо чекати від дітей прояву тих чеснот або правил поведінки, яких дорослі самі не дотримуються, а неузгодженість у вимогах до дітей у дитячому садку і вдома може викликати у дитини почуття незадоволення і навіть агресії, розгубленості.

І, нарешті, третій напрям роботи - організація виховної роботи з дітьми з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, рівня сформованості духовної культури різних підгруп; використання особливостей етнокультурного розвитку реґіону, впливу різних видів мистецтва, можливості набуття досвіду, певних вчинків у практиці дошкільного закладу. Людина духовна в тій мірі, наскільки вона живе в гармонії та злагоді сама із собою та найвищими цінностями духовної культури людства й має змогу відтворювати цю гармонію.

Маючи за мету реалізацію завдань духовного розвитку дошкільників, ми розробили програму духовно-морального виховання, в якій виділяємо такі завдання, як-от:

• розвиток якостей розуміння себе та іншої людини, вміння співпереживати, поділяти почуття та надавати допомогу;
• формування уявлень про норми, правила поведінки на підставі духовних цінностей;
• виховання прагнення поступатися за законами совісті, добра, любові та милосердя, людяності в різних життєвих ситуаціях тощо.

Ці завдання реалізуються поступово з урахуванням традиційної системи виховання, розвитку емоційної сфери дитини, атмосфери добра, терпимості, відкритості, любові та щирості проведення занять.

Програма духовного розвитку старших дошкільників засобами мистецтва включає: проведення бесід за темами «Совість», «Прощення», «Милосердя», «Доброта», «Любов», «Хто такий друг»; знайомство з живописом П. Кончаловського, І. Рєпіна, Ю. Савченка, піснями М. Петренка, творами А. Чехова, І. Буніна, В. Гаршина; складання родоводу, розглядання фотознімків, родинних листів, документів, реліквій; зустрічі з цікавими людьми міста; проведення ігор за соціальною тематикою; використання етичних казок, читання оповідань, притч за християнською тематикою; проведення свят та розваг («Вітання з днем народження», «Мамине свято»); вшанування пам'яті померлих родичів; народних обрядів, національних символів та оберегів (віночок, рушники, ікони, книжки).

Ми переконані, що великого значення має краєзнавчо-туристична діяльність, спрямована на проведення подорожей по рідному краю, прогулянок, походів, екскурсій, у процесі якої діти накопичують знання про свій рідний край, дім, свій садок, рідну природу, вивчають історію та звичаї, мову, народну спадщину, свій родовід. З цією метою ми організували відвідування історико-архітектурного заповідника у Святогорську та музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості с. Прелєсне Донецької області. Цей музей єдиний в східному реґіоні України, де зібрані предмети матеріальної культури, народні пісні, казки, пам'ятники народної архітектури та побуту (хата, комора, кузня, вітряк з обладнанням, знаряддями праці). Експозиції знайомлять дітей з надбаннями духовної культури XIX століття, святинями роду (вишиванки, народні картини, одяг, меблі, музичні інструменти, вироби гончарів, різьбярів), роботами дитячої народної художньої студії «Синій птах».

За результатами такої роботи діти складали словники, виконували творчі завдання (малюнок «родинного дерева», малювання ілюстрацій до пісні про Слов'янськ), оформлення альбомів, де зібрані матеріали свого роду, сім'ї, рідного міста тощо. Крім того, ми спонукали дітей до практичних дій прояву загальнолюдських чеснот в життєвих ситуаціях у процесі суспільно-корисної діяльності дитячого садка та сім'ї («Допомога малечі», «Друг хворіє», «День народження бабусі», «Мама втомилася»).

Таким чином, ми вважаємо, що формування основ духовності дошкільника треба починати саме використовуючи надбання культури, історико-краєзнавчого матеріалу, етнокультурних особливостей реґіону, де все близьке та рідне кожній дитині.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І. Формувати у дитини почуття цінності іншої людини // Педагогіка толерантності. - 2001. - N 2 (16). - С. 16-21.
2. Бех І. Науковий підхід - запорука виховного успіху педагога // Початкова школа. - 2000. - N 11. - С. 1-5.
3. Бех І. Молодший школяр у виховному просторі міжособистісних взаємин // Поч. шк. - 2000. - N 5. - С. 1-3.
4. Богуш А., Лисенко В. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К.: Вища школа, 1994. - 398 с.
5. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 34.
6. Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарева Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти. - К., 1997. - С. 157-158.
7. Кучинська І.О. Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка; автореф. дис. ... канд. пед. наук. - К., 2000. – 20 с.
8. Пушкарев Г.Г. Славянск: история застройки. - Пущино, 1998. - С. 72-75.
9. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори. - К.: Либідь, 1977. - 303 с.
10. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: В 5-ти т. - К.: Рад. школа, 1980. - Т. 3. - С. 327-337.
11. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Вибр. пед. твори: У 2 т. - Т. 1. - С. 340.
12. Фасоля А.М. Становлення духовного світу особистості школяра як психолого-педагогічна проблема//Педагогіка і психологія. - 1996. - N 3 (12). - С. 138 -139.