В статье раскрыто особенности формирования основ словесного мастерства у будущих воспитателей детей дошкольного возраста. Предлагается перечень учебных дисциплин, необходимых для непосредственно формирования знаний и умений, обеспечивающих словесное мастерство воспитателя.

The peculiarities of formation of the word mastery bases in future kindergarten teachers are revealed in the article. The list of educational subjects which form the habits and skills providing word mastery of the teacher is proposed.

Майстерність слова посідає одне з чільних місць у професійній підготовці спеціаліста будь-якої кваліфікації. Значно зростає значення живого слова, мистецтва грамотно і чітко висловлювати свої думки в умовах функціонування суспільства, що потребує освічених, активно мислячих, творчих і свідомих громадян.

У процесі розбудови демократичної держави в Україні є відчутним дефіцит мисленнєво-мовленнєвої та комунікативної культури особистості. Як результат, ми постійно виявляємо невміння громадян вести конструктивний діалог, дебати, дискусії, спілкуватися на відповідному професійному рівні.

Майстерність слова має стати складовою професійної діяльності педагога. Словесну майстерність ми розуміємо як інструмент професійної діяльності педагога, завдяки якому можна здійснити різні завдання: зміст складної теми заняття зробити цікавим, а процес вивчення – привабливим; створити щиру атмосферу спілкування у групі; встановити контакт з дітьми, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати в дітей відчуття емоційної захищеності; вселити в них віру в себе. Виходячи з цього, ми констатуємо той факт, що становлення фахівця педагогічного напрямку неможливе без здатності володіти мистецтвом слова.

Готовність до володіння майстерністю слова має стати не лише результатом професійної підготовки студентів, але й її метою, одним із важливих компонентів у формуванні особистості педагога.

Методологічною основою дослідження цієї проблеми є системний підхід до організації процесу навчання та формування словесної майстерності майбутніх педагогів у дослідженнях Б. Я. Буяльського, І. А. Зязюна, А. Й. Капської, вчення видатних педагогів з проблеми організації педагогічного спілкування, а саме: Ш. О. Амонашвілі, І. А. Зязюна, О. Л. Кононко, І. О. Луценко, В. О. Сухомлинського.

В сучасній вищій школі передбачається здійснити докорінне реформування концептуальних, структурних і організаційних засад освітянської системи. Це вимагає підготовки нового покоління педагогічних кадрів, здатних до роботи в інших соціально-економічних, політичних, в оновлених і модернізованих професійних умовах.

Для успішної реалізації та зміни професійних функцій майбутньому педагогу потрібні ґрунтовні психолого-педагогічні та методичні знання, розвинені педагогічні здібності, досконалі професійні вміння.

Адже йдеться не просто про підготовку ерудованого фахівця, який навчає чи виховує, а про фахівця нового рівня, здатного при модернізації педагогічного процесу змінювати свої функції. Одним із прикладних умінь, якими має володіти педагог, є мовленнєві уміння – здатність чітко говорити, виразно розповідати, читати, спілкуватись.

Справді майстерне володіння словом потребує від майбутнього педагога постійного вдосконалення власних умінь, оскільки словесна творчість – це процес короткочасний і його повторення можливе лише тоді, коли педагог зуміє відтворити заново в собі той внутрішній стан, в якому він перебував у хвилини найвищого злету, зафіксувати у власній думці за допомогою певних асоціацій, звуків, слів, включити до дії в потрібний момент залежно від педагогічної ситуації чи установки.

Слід констатувати, що до сьогоднішнього дня не втратили свого високого значення думки В.О.Сухомлинського про етико-естетичну силу й красу слова педагога, який повинен досконало володіти усіма багатющими ресурсами рідного слова, впливати на формування свідомості дитини не тільки своїм розумом, гарячим серцем, але й усім життям – чистим, благородним, одухотвореним ідеєю “педагогіки серця” [12]. Отже, при професійній підготовці вихователя дітей дошкільного віку чільне місце має займати його підготовка до словесної діяльності.

Цій проблемі приділена велика увага А.Й.Капською, котра визначає важливим чинником, що суттєво впливає на якість мовлення, переконаність в тому, що все висловлене є надзвичайно цікавим, потрібним, що не можна не сказати про те, “про що я думаю, у що вірю, що мені подобається”, необхідно примусити своїх слухачів бачити й оцінювати факти і явища так, як хоче мовець [4].

І. А. Зязюн розробив схему мовленнєвого розвитку майбутніх педагогів, яку ми беремо за основу у підготовці вихователя дітей дошкільного віку. Автор пропонує особливу увагу звертати на вдосконалення мовлення педагога, на питання правильності та чистоти мовлення. Важливого значення надає він роботі з тлумачними, лексичними, фразеологічними та іншими словниками [9].

У процесі підготовки вихователя дітей дошкільного віку до здійснення мовленнєвої діяльності ми також керуємося вимогами до культури мовлення, розробленими М.І.Пентилюк [10]. Зазначаємо основні з них:

• змістовність – вміння продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно; матеріал підпорядковувати темі й основній думці;
• правильність і чистота – вміння дотримуватись норм літературної мови; в усному висловлюванні – орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних;
• точність – вміння добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання;
• логічність і послідовність – вміння говорити і писати послідовно виділяючи мікротеми і встановлюючи зв’язок між ними; забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті;
• багатство – вміння використовувати різноманітні мовні засоби (слова, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;
• доречність – уміння враховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте, за яких обставин відбувається спілкування;
• виразність і образність – вміння добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і впливати на співрозмовника.

На нашу думку, кожен фахівець дошкільного виховання має враховувати ці вимоги, і тому ми домагаємося дотримання їх студентами в умовах навчального закладу.

До компонентів словесної майстерності педагога ми відносимо також мовленнєвий етикет. За визначенням М. Стельмаховича, український мовленнєвий етикет – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу і передається від покоління до покоління як еталон народної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократизму духу [11].

Основна вимога мовленнєвого етикету – ввічливість, статечність, уважність і чемність співрозмовника. Справді вихована людина поштиво розмовляє завжди, скрізь і з усіма. Народна практика живого спілкування багата на слова ввічливості, які мають складати основу мовленнєвого спілкування майбутнього педагога.

Важливу роль в мовній культурі педагога відіграє і особистість мовця. Цій проблемі особливого значення надавав Іржі Томан, визначаючи групу факторів, що зумовлюють популярність або непопулярність тієї чи іншої особи [13]. Ці фактори є важливим засобом впливу педагога на дітей в процесі його мовного спілкування з ними. Виділено три групи таких факторів:

• зовнішній вигляд мовця;
• внутрішні якості особистості;
• вміння спілкуватися з людьми.

Отже, всебічний аналіз проблеми дозволяє нам зробити такий висновок: володіти всіма засобами та компонентами мовної культури – професійний обов’язок кожного вихователя дітей дошкільного віку. Результати окремих досліджень та педагогічних спостережень, опитувань, бесід свідчать, що випускники дошкільних факультетів вищих навчальних педагогічних закладів мають невисокий рівень мовленнєвої культури та культури спілкування [2].

В нашому експериментальному дослідженні була також поставлена мета – з’ясувати рівень словесної майстерності вихователів-випускників Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту за освітньо-кваліфікаційним рівнем “молодший спеціаліст”. В ході експерименту були опитані керівники дошкільних навчальних закладів міста Хмельницький (45 осіб), яким пропонувалось оцінити мовно-професійні якості вихователів дошкільних закладів за системою: “відмінно”, “добре”, “задовільно”.

Із 50 випускників, професійно-мовленнєві якості яких було запропоновано оцінити, 10 осіб отримали оцінку “відмінно” (20%), 25 – оцінку “добре” (50%), 15 – оцінку “задовільно” (30%).

Це дослідження показало, що третина вихователів недостатньою мірою володіють майстерністю слова. Наряду з цим було проведено анкетування, бесіди зі студентами, які довели, що опитувані не вважають себе повністю готовими до наступної мовленнєвої діяльності. Серед причин були названі такі: недостатнє практичне володіння українською мовою; недостатність знань з культури мовлення; відсутність практичних умінь і навичок спілкування в різних життєвих ситуаціях.

Таке становище в цілому підтверджує загальну характеристику стану мовленнєвої культури студентів та вихователів, подану в науково-педагогічній літературі.

Наша експериментальна робота передбачала аналіз реальних передумов підготовки студентів до майбутньої словесної діяльності з метою визначення місця та значення формування майстерності слова у навчально-виховному процесі вищого педагогічного закладу, який здійснює підготовку фахівців за трьома освітньо-кваліфікаційними рівнями (Хмельницький гуманітарно-педагогічний інститут). Ми проаналізували зміст ступеневої підготовки фахівців зі спеціальності “Дошкільне виховання” і дійшли висновку, що розробка структурно-логічних схем та узгодження змісту ступеневої професійної підготовки, наукове обґрунтування методичного та дидактичного навчального матеріалу, координація різнорівневих програм навчальних дисциплін, усіх напрямів, забезпечує підготовку студентів до мовленнєвої діяльності. Студентів навчають логічно мислити і грамотно висловлювати думки, орієнтуватися в будь-якому тексті, виразно читати вголос, виголошувати промову, виступати в ролі співрозмовника.

На наступному етапі експериментальної роботи ми визначили окремі предмети, які безпосередньо формують знання, уміння та забезпечують словесну майстерність вихователя. Нами виділено “Методику розвитку рідної мови” як навчальну дисципліну, котра є основною у здійсненні завдань формування мовленнєвої майстерності вихователя дітей дошкільного віку, яка викладається на І та ІІ освітньо-кваліфікаційному рівні. Зміст курсу визначає досконале володіння теоретичними положеннями методики, набуття практичних умінь та навичок творчого їхнього застосування.

Безпосередньо формування майстерності слова відбувається при вивченні теми “Мова вихователя” (І ОКР) та теми “Організація роботи з розвитку мовлення в ДНЗ” (ІІ ОКР).

Важливе значення для формування виразності та культури мовлення має навчальна дисципліна “Практикум з виразного читання” (І-ІІ ОКР), що передбачає формування у студенті навичок володіння усним літературним мовленням, логічно чітким, емоційно-образним способом викладення власних думок та передачі змісту художніх творів, хорошою дикцією, гнучким, рухливим голосом широкого діапазону.

В навчальний план на ІІ освітньо-кваліфікаційному рівні введено психотренінґ комунікативності, який передбачає озброєння студентів знаннями суті процесу спілкування, його закономірностей та особливостей організації, допомагає знайти способи, та прийоми спілкування з дорослими та дітьми дошкільного віку, учить керувати своїми діями, почуттями, використовувати засоби та індивідуальні прийоми спілкування.

Таким чином, констатуємо той факт, що з метою дотримання вимог до професійної підготовки фахівців в галузі дошкільної освіти ці навчальні дисципліни здійснюють повністю підготовку студентів до мовленнєвої діяльності та формують мовленнєві уміння, необхідні для висококваліфікованого фахівця, готового використати їх у майбутній практичній діяльності на високому професійному рівні.

Ми вважаємо, що важливою умовою формування у студентів словесної майстерності є організація науково-дослідницької роботи, яка впливає на якісний рівень мовленнєвих умінь, показує шляхи формування цих умінь, розвиває творчі здібності та навички спілкування.

Практичні уміння і навички, отримані при вивченні теоретичних курсів та написанні дипломних та курсових робіт, студенти реалізують при проходженні різних видів педагогічної практики.

Досліджуючи проблему формування у студентів майстерності слова як компонента професійної підготовки, ми дійшли такого висновку:

1. Процес формування професійних умінь словесної майстерності довготривалий, послідовний, копіткий, тому під час навчання майбутніх вихователів закладаються лише основи їхньої педагогічної майстерності та визначаються напрямки їхнього подальшого розвитку і вдосконалення.
2. Створення й апробування програм з курсу “Практикум з виразного читання”, “Методика розвитку рідної мови” та психотренінґу комунікативності в умовах ступеневої освіти враховує специфіку професійної діяльності вихователя дітей дошкільного віку, сучасні вимоги до мовної майстерності, ґрунтується на особистісно-орієнтованих підходах у навчанні та вихованні, сприяє вдосконаленню фахової підготовки студентів різного кваліфікаційного рівня.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.
2. Богуш А.М. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995. – 190 с.
3. Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К.: Рад. школа, 1969. – 236 с.
4. Капська А.Й. Виразне читання на уроках літератури. – К.: Рад. школа, 1979. – 200 с.
5. Капська А.Й. Виразне читання. – К.: Вища школа, 1986. – 180 с.
6. Капська А.Й. Педагогіка живого слова: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 139 с.
7. Культура української мови: Довідник / За редакцією В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.
8. Луценко І.О. Готуємось до мовленнєвого спілкування з дошкільниками: Навчальний посібник. – К.: ІРПУ, 2001. – 130 с.
9. Педагогічна майстерність / За ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища шк., 1977. – 348 с.
10. Пентилюк М.І. Культура мови, стилістика: Пробний підручник для гімназій гуманітарного профілю. – К.: Вежа, 1994.
11. Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Дивослово. – 1998. – N 3. – С.34.
12. Сухомлинський В.О. Слово про слово. – Вибрані твори: В 5 т. – К., 1977. – Т. 5. – С.82.
13. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К.: Політвидав, 1986. – 360 с.