В статье проанализирован психолого-педагогический подход А. М. Богуш к проблеме обучения детей в условиях двуязычия. Рассмотрены тенденции усвоения детьми двух языков; время начала обучения второму языку; характеристика, типы и причины возникновения интерференции в речи детей; взаимосвязь украинского и русского языков в процессе обучения.

In the article the psychologic-pedagogical approach of A. M. Bogush to the problem of teaching children in the conditions of bilingualism is analysed. The tendencies of mastering of two languages by children; the time of beginning of a second language teaching; the description, types and causes of beginnings of interference in children’s speech; correlation between Ukrainian and Russian languages during training are studied.

У науковій педагогічній спадщині Алли Михайлівни Богуш є чимало цінного матеріалу з проблем навчання, засвоєння й усвідомлення дитиною двох мов. Цей доробок не втрачає актуальності, виходячи з того, що Україна є поліетнічною, багатонаціональною країною, спостерігається закономірний процес взаємодії мов, тобто двомовність (білінґвізм) чи навіть багатомовність (полілінґвізм). Отже, діти, які проживають на території України, уже в ранньому і дошкільному віці здебільшого перебувають в двомовному середовищі (рідна мова й державна, українська, мова).

Як наголошує A. M. Богуш, у зв’язку з наданням українській мові статусу державної виникає необхідність навчання дітей некорінних національностей цієї мови вже в дошкільних навчальних закладах. Експериментальні дослідження, проведені науковцем в російськомовних дошкільних закладах України, засвідчують необхідність залучення дітей з двох-трьох років до української мови (рецептивний тип навчання), а з чотирьох років – введення продуктивного типу навчання розмовної української мови.

За A. M. Богуш, найбільш типовими двомовними ситуаціями, в яких виховуються діти, є: двомовні сім’ї, де батько (або мати) розмовляє російською мовою, мати (або батько) – українською; двомовне середовище дошкільного навчального закладу чи сім’ї. У цих ситуаціях оволодіння дітьми дошкільного віку двома мовами відбувається, як правило, стихійно, має неорганізований характер [4, С.28].

Організоване педагогічне втручання в період сензитивного мовного розвитку двомовних дітей не тільки сприяє запобіганню помилок, а й дозволяє дітям ще до школи оволодіти розмовною формою української мови, усвідомити схоже й відмінне в двох близькоспоріднених мовах, що функціонують на території України.

Особливу увагу слід приділити методиці навчання та адекватним умовам виховання дітей. Так, на думку A. M. Богуш, в умовах сім’ї, де батьки вільно володіють російською й українською мовами, доцільно спілкуватися з дитиною з перших днів її життя, дотримуючись принципу “одна особа – одна мова”. Такого принципу можна дотримуватись і в дошкільному закладі, якщо один із вихователів бездоганно володіє українською мовою, другий – російською. У такому випадку ці педагоги повинні працювати в ясельній групі (другий рік життя) і продовжувати заняття з дітьми цієї групи до випуску з дошкільного закладу. За таких умов без особливих педагогічних зусиль діти вільно володіють обома мовами. В інших випадках неминуча варіативність методик навчання з урахуванням реґіону, віку дітей, рівня володіння мовами педагогічним персоналом дошкільного закладу, мовного спілкування в сім’ї, у групі [5, С.32].

У результаті проведених експериментів і спостережень за мовою дітей у двомовному середовищі A. M. Богуш виокремлює певні тенденції усвідомлення дитиною російської й української мов [3, С.63-64]. Відтак, усвідомлення двомовності проявляється:

1. У загальному уявленні про наявність двох різних лінґвістичних систем російської й української мов.
2. В усвідомленні відмінностей у граматичній будові мови, що виявляється в самостійному виправленні власних помилок; у виправленні помилок у мові інших дітей.
3. В усвідомленні схожого і відмінного у фонетичних системах:
   
   а) поясненні, якою фонемою одне слово відрізняється від іншого;
   б) виправленні помилок в мові інших дітей.
   
   
4. В усвідомленні синонімічності двох слів різних лінґвістичних систем:
   
   а) двояке називання слів російською й українською мовами з відповідною реакцією дитини;
   б) “перехід” з російської на українську мову;
   в) прохання до дорослих перекласти якесь слово другою мовою;
   г) заява дітей, що вони не знають, як замінити слово однієї мови словом другої мови;
   ґ) самостійне пригадування потрібного слова другої мови;
   д) усвідомлення мішаної двомовності інших.
   
   
5. Слово стає предметом свідомості дитини:
   
   а) спонтанний переклад з однієї мови на іншу;
   б) ситуативність у процесі користування російською й українською мовами.
   

Важливим є уточнення стадій формування двомовності в дітей. Крім загальновідомих двох стадій: стадія змішаного мовлення і розрізнення двох мовних систем у свідомості дитини, A.M.Богуш виокремлює перехідні стадії:

• неусвідомлене користування змішаними фразами;
• утворення різних контамінацій на ґрунті змішування двох мов;
• дифузне уявлення про те, що думка виражена іншою мовою;
• засвоєння різних назв тих самих предметів;
• паралельне вживання слів;
• прояв контролю й самоконтролю в мовленні;
• початок диференціації двох лінґвістичних систем у свідомості дитини [1, С.17].

У мовленнєвій практиці двомовної людини, зокрема дитини, завжди присутнє мимовільне перенесення, накладання ознак однієї мови на іншу, тобто для двомовності характерне явище як інтерференції (негативне перенесення елементів однієї мови в іншу), так і транспозиція (позитивне перенесення). Мовна інтерференція – це неусвідомлене, безконтрольне використання в мовленні однією мовою елементів другої мови. A. M. Богуш розрізняє пряму і непряму інтерференцію [5, С.35]. Прямою інтерференцією є неусвідомлене, спонтанне, безпосереднє перенесення елементів однієї мови в мовлення другою мовою. Вона носить здебільшого зовнішній міжмовний характер. Чим ближчі мовні системи, тим більша питома вага прямої інтерференції. Непряма, або внутрішня, інтерференція зумовлена нетиповими принциповими відмінностями мовних явищ, системними розходженнями.

Академік А. М. Богуш підкреслює наявність ряду зовнішніх і внутрішніх причин, що зумовлюють інтерференції в мовленні дітей [1, С.9]. До зовнішніх причин належать: наявність постійного двомовного оточення, вплив не завжди правильного мовлення дорослих, відсутність контролю дорослих за мовленням дітей. Внутрішніми причинами є: неусвідомлений характер двомовності дітей, несформованість у дітей диференційованих установок на користування однією й другою мовами. Умовами є: усвідомлення дітьми подібного й відмінного в двох близькоспоріднених мовах; формування у них “чуття другої мови”; відпрацювання диференційованих установок щодо користування двома мовами; формування взаємо- і самоконтролю мовлення у дітей [4, С.29].

Як зауважує A. M. Богуш, на території нашої держави в мовленні як дорослого, так і дитячого населення спостерігається негативне перенесення елементів однієї мовної системи в іншу. Воно виявляється в фонетичній, лексичній і граматичній інтерференціях у мовленні українською мовою [5, С.36].

Для фонетичної інтерференції характерні орфоепічні й акцентологічні помилки. Серед них особливо поширені в дитячому мовленні нефонемні і фонемні помилки. Для лексичної інтерференції характерне невмотивоване запозичення слів з російської мови і вживання їх в українському мовленні. Поширеними є міжмовна омонімія і мовні кальки, дослівний переклад окремих російських словосполучень. Часом в українському мовленні вживають російські сполучники, частки, прийменники. Граматична інтерференція характеризується ненормативним уживанням граматичних форм і частин мов, виступає в різноманітних мовних помилках: порушення структури і форми слів, речень української мови.

Під час навчання дітей некорінної національності української мови необхідно враховувати й позитивне перенесення елементів однієї мови в іншу. Таке перенесення елементів у лінґводидактиці називають транспозицією. Особливо сприятливі в транспозиційному відношенні близькоспоріднені мови, до яких належать російська й українська. У навчанні дітей української мови транспозиція виступає у використанні: спільної лексики; словесних інструкцій, зрозумілих дітям за змістом; знань про навколишнє життя; мовних умінь і навичок, набутих на заняттях з розвитку рідної мови; у зіставленні й порівнянні мовних явищ близькоспоріднених мов; дидактичного і наочного матеріалу, знайомого дітям; спільних форм, методів і прийомів розвитку мови дітей [5, С.37].

За словами A. M. Богуш, за допомогою організованого навчання дітей двох мов уже в дошкільному віці вдається запобігти інтерферуючому впливу рідної мови на українську, а вдале використання педагогом транспозиції значно полегшує засвоєння дітьми другої мови.

Певну увагу A. M. Богуш приділяє в своїх наукових працях зіставленню мовних явищ близькоспоріднених мов. Адже міжмовне порівняння допомагає глибше засвоїти як спільні, так і відмінні мовні явища, формує правильні мовленнєві навички в обох мовах.

Використання зіставлення у навчанні дітей двох споріднених мов, постійне педагогічне керівництво дорослих цим процесом, як вважає А. М. Богуш, запобігає і значно зменшує міжмовні змішування. Зіставлення відмінних лексем і граматичних форм обох мов сприяє свідомому їхньому засвоєнню, формує диференційовані установки на користування певною мовою, а також контроль і самоконтроль над мовленням. У дітей з’являється міжмовне чуття, вони інтуїтивно починають відчувати, яке слово чи граматичну форму потрібно вжити в даному випадку. В умовах двомовного оточення хибним є ігнорування відмінних рис споріднених мов, бо саме вони спричиняють до всіляких негативних перенесень елементів однієї мови до іншої [2, С.22].

Діти самостійно не оволодівають зіставленням, порівнянням і протиставленням, хоча підсвідоме прагнуть до цього в умовах змішаної двомовності, їх потрібно вчити порівнювати, це сприятиме формуванню навичок самокорекції й самоконтролю мовлення двомовних дітей. Як слушно зазначає A. M. Богуш, місце зіставлення, порівняння і протиставлення на заняттях з української мови багато в чому залежить від віку дітей, від того, який рік діти вивчають другу мову [5, С.71].

У нашому дослідженні, яке було спрямовано на формування слухо-вимовних навичок у шестилітніх учнів у ситуації багатомовності (на матеріалі української, російської й англійської мов), додержувались положень концепції А. М. Богуш щодо психолого-педагогічних основ навчання дітей двох, близькоспоріднених, мов. Під формуванням слухо-вимовних навичок у ситуації багатомовності розуміємо процес поступової автоматизації правильної вимови всіх звуків мови, а також сприймання певного звука на слух шляхом виокремлення його з мовленнєвого потоку й вирізнення з подібних звуків, у реальній ситуації здійснення мовленнєвого акту в умовах паралельного ситуативного користування декількома мовами як під час навчально-мовленнєвої діяльності, так і нестимульованого мовленнєвого спілкування.

Формування слухо-вимовних навичок під час навчання дітей трьох мов (рідної, другої близькоспорідненої та іноземної) зумовило необхідність опори на рідну мову і зіставлення систем мов, що вивчалися, з метою запобігання фонетичної інтерференції. Зіставний метод розглядаємо як систему прийомів (порівняння і протиставлення) одночасного спостереження співвіднесених мовних явищ декількох мов незалежно від їхньої спорідненості для виявлення загального й окремого з метою отримання певного висновку. Прийом порівняння дає можливість виокремити подібне, а протиставлення – відмінне в співвіднесених мовних явищах; ці прийоми використовують, відштовхуючись від фактів рідної мови, і з ними порівнюють відповідне явище у другій близькоспорідненій чи іноземній мові, оскільки саме рідна мова є ґрунтом для навчання другої й іноземної.

Упродовж дослідженні було встановлено послідовні стадії формування слуховимовних навичок, а саме:

1. формування акустико-артикуляційних образів звуків української, російської й англійської мов;
2. оволодіння артикуляцією звуків мов, що вивчаються, на ґрунті їхнього зіставлення з опорою на зразок;
3. цілеспрямована рецепція і репродукція звуків;
4. усвідомлення і розмежування звуків трьох мов під час їхньої рецепції і репродукції;
5. закріплення засвоєних звуків української, російської й англійської мов у навчально-мовленнєвих ситуаціях;
6. самостійне вільне оперування сталими слухо-вимовними навичками в процесі мовленнєвого спілкування;
7. коригування вимови у власному і чужому мовленні.

Було також визначено певні тенденції, що спостерігались у процесі формування слухо-вимовних навичок у шестилітніх учнів у ситуації багатомовності:

1. темпи засвоєння вимови звуків української, російської й англійської мов залежать від знання подібностей і відмінностей в артикуляції звуків як у межах однієї, так і в зіставленні зі звуками другої та іноземної мов;
2. правильність вимови звуків та їхнього сприймання на слух залежать від розуміння учнями змін у значенні слів при змішуванні або заміні звуків однієї мови звуками іншої;
3. наявність подібностей і відмінностей у звукових системах української, російської й англійської мов викликає фонетичну інтерференцію в мовленні учнів, що затримує процес автоматизації правильної вимови звуків;
4. формування артикуляційних баз мов, що вивчаються, забезпечується послідовним введенням і відпрацюванням звуків цих мов.

Експериментальна робота засвідчила позитивний вплив розробленої методики на формування слухо-вимовних навичок у шестилітніх учнів в умовах полілінґвізму. Під впливом навчання більшість дітей досягли високого рівня сформованості слухо-вимовних навичок, що сприяло розвитку українського, російського й англійського мовлення молодших школярів.

Безперечно, наукові здобутки видатного лінґводидакта, методиста і педагога, фахівця з проблем дошкільної лінґводидактики, зокрема проблеми навчання дітей в умовах українсько-російської двомовності, – Алли Михайлівни Богуш – стануть у нагоді як сучасним, так і майбутнім студентам, аспірантам, молодим науковцям, вихователям і педагогам.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богуш A.M. Явления интерференции при параллельном усвоении детьми двух языков: Автореф. дис... канд. психол. наук. – К., 1969. – 20 с.
2. Богуш A.M. Роль зіставлення у засвоєнні дитиною двох мов // Дошкільне виховання. – 1969. – N 5. – С.19-22.
3. Богуш A.M. Усвідомлення дитиною двох мов // Дошкільна педагогіка і психологія. – 1970. – Вип. 5. – С. 56-63.
4. Богуш A.M. К вопросу усвоения детьми дошкольного возраста двух языков // Дошкольное воспитание. – 1974. – N 5. – С.28-33.
5. Богуш A.M. Методика навчання української мови в дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 327 с.