Постановка проблеми. У філософській літературі наголошується, що становлення особистості, як проблема суспільства в цілому і самого індивіда зокрема, актуальна завжди. Проте в стабільні та перехідні періоди життя суспільства її гострота різна. Стабільні періоди в розвитку суспільства характеризуються, перш за все, тим, що у цей час відносини “індивід-соціум” оптимізовані в контексті природи цього соціуму. Злагоджено “працюють” механізми не тільки буття суспільства в цілому, але й життєдіяльності індивіда, формування його особистості. Через це всі або головні процеси в розвитку, як соціуму, так і особистості, прогнозовані за визначеною стандартом нормою. Відхилення від цієї норми, хоч і до певної міри допускаються, сприймаються як неістотні для природи певного соціуму. Зовсім інша картина відносин “індивід-суспільство” спостерігається під час переходу суспільства від одних форм життя до інших. Найхарактернішим для них є порушення сталих норм, стандартів, правил існування, як соціуму, так і індивіда. Особливість перехідного періоду – це індивід, який значною мірою втратив орієнтири в принципах побудови своїх відносин з іншими людьми, групою, суспільством в цілому. Тому пошук засобів становлення особистості є одним з домінантних явищ життєдіяльності індивіда. Це стосується і соціуму в цілому [14, С.2].

Ця категорія (становлення) визначає ту початкову стадію, через яку проходять в своєму розвитку всі предмети, всі явища дійсності. Тобто становлення сприймається не як синонім розвитку, а є одним із періодів, стадій, етапів розвитку [4, С.42-43]. Поняттям “становлення” охоплюється особлива, незавершена форма існування предметів, явищ навколишньої дійсності, той початковий етап розвитку всього нового, коли воно вже з’явилося на світ, але ще повністю не сформувалося. Специфіка цього поняття полягає в тому, що воно відображає те, що ще не існує як явище, що цілком склалося, але починає вже існувати [4, С.43].

Мета статті – з’ясувати проблеми професійного становлення керівника дошкільного навчального закладу з позицій системного підходу.

Аналіз останніх досліджень. У психологічній літературі визнається, що становлення особистості і діяльність – не ізольовані процеси. Вони лише можуть подаватися в абстракції як відносно самостійні предмети дослідження. Насправді ж це “поперечні” плани єдиного реального процесу функціонування людини, його динаміки в цілому. Тільки в такому сенсі можливо говорити про автономність цих процесів. Становлення особистості – одна з основних функцій діяльності. Майстерність, продуктивність і компетентність, наголошує А.Маслоу, можуть бути активними, а не пасивними способами пристосування до реальності [13, С.222].

Життєвий шлях особистості дорослої людини (від молодості до старіння), визнає Ю.Н.Кулюткін, складають процеси становлення, стабілізації і перебудови життєвих планів і відносин особистості, осмислення і переосмислення довкілля й самого себе, породження і перетворення диспозиційно-настановних структур, що регулюють життєдіяльність особистості [11, С.7].

На думку Е.І.Степанової, становлення особистості як суб’єкта пізнання, праці і спілкування відбувається в часі і здійснюється впродовж всього життєвого циклу людини під впливом чинників, що прискорюють, уповільнюють або затримують її розвиток. У стані зрілості, дорослості провідним видом діяльності є праця, яка впливає на особистість разом із такими чинниками, як вік і освіта [19, С.11]. Тобто розвиток самого суб’єкта є одним із продуктів діяльності. Саме тому у психології прийнято, що всяка діяльність це вже розвиток. Б.Г.Ананьєв визначав розвиток індивідуальності як становлення властивостей особистості і суб’єкта творчої діяльності, в структурі яких функціонують і розвиваються природні властивості людини як індивіда.

Через діяльність і в процесі діяльності людина стає сама собою, визнає О.О.Леонтьєв [12, С.3]. Не випадково у системах Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова, Л.В.Занкова, у школі П.Я.Гальперіна–Н.Ф.Тализіної перше місце посідає не накопичення учнями знань, умінь і навичок у вузькому предметному просторі, а становлення особистості, її “самобудова” в процесі діяльності дитини в предметному світі. Отже, процес навчання – це процес діяльності учня, спрямований на становлення його свідомості і його особистості в цілому. Ось що таке “діяльнісний підхід” в освіті.

Визначимося, що:

1. Становлення особистості – це безперервний процес цілеспрямованої зміни різних сторін і рівнів її психіки, вироблення у неї соціально необхідних рис і якостей під впливом соціальних впливів і власної активності.
2. Професійне становлення особистості – це послідовні й якісні зміни в досвіді трудової і професійної діяльності, ставлення особистості до обраної професії, до специфічних або суспільних її цінностей, самої себе і результату своєї трудової і професійної діяльності, що відбуваються під впливом безпосередньої соціальної ситуації розвитку, провідної діяльності і власної активності особистості.
3. В основі професійного педагогічного становлення лежить процес самореалізації особистості педагога, що, з одного боку, дозволяє набути власного досвіду (професійний багаж), з іншого – скорегувати якості особистості [5, С.317].

Перехід від однієї стадії становлення до іншої, як правило, супроводжується кризами. Кризи професійного становлення – це нетривалі періоди кардинальної перебудови професійної свідомості, діяльності і поведінки особистості, зміна вектора її професійного розвитку [7; 1, С.39]. Ці кризи викликають переорієнтацію на нові цілі, корекцію і ревізію соціально-професійної позиції, готують схему засобів виконання діяльності, ведуть до зміни у відношеннях з людьми, а в окремих випадках – до зміни професії [8, С.194].

У таблиці 1 наведена типологія криз професійного становлення, чинники, що їх детермінують, та можливі способи їхнього подолання.

Таблиця 1 Кризи професійного становлення

Кризи	Чинники, що детермінують кризу	Засоби подолання кризи
Криза навчально-професійної орієнтації на стадії професійного самовизначення	Неможливість реалізувати свої професійні наміри. Вибір професії без урахування своїх індивідуально-технічних, психофізіологічних властивостей. Ситуативний вибір професійного навчального закладу	Створення збагаченого освітнього середовища, можливість “проби сил”. Психологічно компетентне професійне консультування. Корекція професійних планів
Криза професійного вибору на стадії професійної освіти	Труднощі професійної адаптації. Засвоєння нової провідної діяльності. Розбіжність професійних очікувань і реальної дійсності. Незадоволення професійною освітою і професійною підготовкою. Зміна соціально-економічних умов життя	Активізація пізнавальної діяльності. Зміна мотивів навчально-професійної діяльності
Криза професійного росту на стадії первинної професіоналізації	Незадоволення можливостями посади і своїм професійним ростом. Потреби в професійному самоствердженні і труднощі в його задоволенні	Підвищення соціально-професійної активності і кваліфікації. Зміна місця роботи, виду зайнятості
Криза професійної кар’єри на стадії вторинної професіоналізації	Незадоволення соціально-професійним статусом, посадою. Нова домінанта професійних цінностей	Підвищення соціально-професійної активності. Вироблення індивідуального способу діяльності. Підвищення кваліфікації, опанування нової спеціальності, перехід на іншу роботу

Якщо людина не може здолати кризу як природний супровід професійного росту, тоді виникають різноманітні професійно зумовлені деформації, тобто спотворення конфігурації особистого профілю через згасання позитивних установок і посилення негативного ставлення до себе і інших людей. Усе це, у свою чергу, впливає на продуктивність професійної діяльності, зменшує мотивацію до неї.

Отже, мета професійного становлення педагогічних кадрів, у тому числі і керівника дошкільного навчального закладу, не може зводитися до освітніх стандартів, зафіксованих у відповідних навчальних планах і програмах. Вона повинна бути пов’язана з цілями загальної, професійної і післядипломної освіти. Її реалізація дозволила б вибудовувати індивідуальний освітній маршрут особистості в процесі її безперервної освіти. Це й є метою формування компетентної особистості, компетентного випускника кожного ступеня освіти.

На кожному віковому освітньому етапі людина сягає своєї вершини (“акме”) у вигляді певної компетентності: дошкільник – шкільної компетентності як готовності до освіти в школі; “випускник” початкової школи – навчальної компетентності як готовності до освіти в основній школі; “випускник” основної школи – особистої компетентності як готовності до свідомого вибору подальшого освітнього маршруту, до навчання в іншій школі; випускник середньої школи – соціальної компетентності як готовності до життєвого і професійного самовизначення; випускник професійної школи – професійної компетентності як готовності до самостійної професійної праці. Освіта дорослої людини в цілому покликана формувати життєву компетентність, її нові “життєві кваліфікації”, що допомагають у вирішенні власних життєвих проблем, що поліпшують якість життя завдяки зростанню грамотності в питаннях буття в нових умовах: соціальних, економічних, демографічних, вікових тощо.

Проблеми, що не вирішені. Розглянемо тепер проблему професійного становлення керівника дошкільного навчального закладу (далі – ДНЗ) з позицій системного підходу. Як відомо, методологічна суть цього підходу полягає в цілісності системи, саморуху як джерела її розвитку, єдності аналізу і синтезу при її дослідженні. На нашу думку, саме професійна майстерність керівника ДНЗ є цим цілим.

У кількох працях [16, 18] ми наголошували, що оволодіння педагогічною спеціальністю можливе з різним ступенем майстерності, тобто на різному фаховому рівні. Однак до вершин майстерності доходять тільки одним шляхом: “знизу – вгору”, “від малого до великого”, “від невміння до вміння”. Обґрунтовуючи логіку шляху “від малого до великого”, ми показали, що кожен попередній ступінь (етап) професійного становлення особистості є “передумовою та умовою формування подальшого”. Стадія, що передує професійній майстерності, є професійна компетентність, як педагога, так і керівника ДНЗ.

Інтеґративним результатом діяльності особистості, “украпленої” в професійну компетентність, є сукупність умінь суб’єкта діяльності. Передумови вміння формуються у молодих людей упродовж навчально-професійної діяльності, результатом якої є навченість.

Результативність професійного становлення на стадії навчання в навчальному закладі залежить від правильності самовизначення особистості, причому настільки, що можна стверджувати: професійна майстерність є результатом професійної самовизначеності людини.

Отже, можна констатувати, що кожна наступна стадія становлення зароджується у попередній, і в кожну з них “вкраплені” інваріантні її компоненти. Так, між усіма ступенями цього процесу існує об’єктивна наступність і взаємозв’язок: формування одного є ключем для формування інших, бо “кожний вищий ступінь заперечує нижчий, але заперечує, не знижуючи його, а включаючи в собі як зняту категорію, як свій основний момент” [2, С.113].

Далі пропонуємо розглянути етапи професійного становлення керівника дошкільного навчального закладу. Розглянемо ці етапи з погляду формування на кожному з них передумов, що забезпечують становлення професійної компетентності керівника і зробимо це “знизу”, від витоків до зрілого стану.

До початку 90-х років “управлінська практика” учнів відбувалася в піонерських і комсомольських організаціях, учнівських комітетах. Рівень і характер самоуправління в них залежали від того, наскільки вони уникали опіки адміністративно-педагогічних і інших органів влади. Оскільки це було практично неможливо, управління в учнівських колективах було формальним. Воно було обмежене вузькими, поодинокими функціями та сферами діяльності або ж носило тимчасовий характер: це старости, командири, яких обирали або ж призначали колеґіальними органами “старші” тимчасово створених груп, помічники класного керівника, дублери директора школи тощо.

Наразі поширилися серед молоді неформальні угруповання (за політичними, аматорськими та іншими інтересами), а також клуби і гуртки. І не обов’язково вони з’являються з “благословення” адміністрації школи, і не обов’язково звітують чи підкоряються їй. Але це не означає, що самоуправління вилучає із своєї структури субординацію, реґламент і можливість ієрархії. Вони можуть існувати, але лише тоді, коли колектив керується основами самоорганізації та вільного волевиявлення, коли це виникає завдяки досвіду та здоровому глузду. Йдеться не стільки про формальне, скільки про неформальне управління, тобто про лідерство. На відміну від формального управління лідерство складається поступово і спонтанно, існує поряд із формальним, негласно і приховано, або на певному етапі перетворюється на реальну альтернативу формальному управлінню. Досвідчені педагоги, коли виявляють факт лідерства, прагнуть використати його з педагогічною метою, тобто переманити на свій бік лідера-“заводія” або ж дискредитувати його в очах групи. Інтуїтивно вони розуміють, що активність лідера сама по собі не спричиняє формування у нього потрібних для суспільства якостей. Дуже наочним був приклад У.Р.Ешбі про те, що можна примусити рухатися автомобіль з повним баком пального, але без водія його активність не буде плідною. І далі: “…активність, яка некоординована, має тенденцію до порушення системи” [22, С.26-27].

Сутність другого моменту полягає в тому, що, як наголошував К.С.Станіславський, до надзавдання (мети) людину веде наскрізна дія, коли всі життєві лінії спрямовано в одному напрямі – до надзавдання. У разі, коли людина не має надзавдання (мети), кожна лінія її життя має свій напрямок. Окрім надзавдання, на життя та діяльність людини постійно впливають певні тенденції розвитку суспільства, зміни в світі професій, потребах суспільства в особистості людини, від яких залежить успішність її трудової та професійної діяльності (кар’єра), особливості її особистісних підструктур (мотивація, здібності тощо). Уявімо тепер, що людина, обираючи професію (визначаючи мету), не завжди орієнтується на тенденції розвитку якоїсь з підструктур. У цьому випадку її наскрізні дії будуть постійно відволікатися у бік непередбачених тенденцій, а значить – від обраної мети.

Правильним зв’язком слід вважати ситуацію, коли тенденція перестає існувати самостійно й перероджується в надзавдання, зрідняється з ним. Отже, людині необхідно не тільки мати перспективні й конкретні цілі, але й піклуватися про те, щоб ці цілі враховували тенденції суспільного і власного розвитку й не вступали з ними в протиріччя, або, що теж можливо, щоб яка-небудь тенденція штучно не приєднувалась до вибраної мети. У противному разі, заворожена думками інших, людина спрямовується на ту сходинку престижних сходів, що не відповідають її справжнім задаткам. І не зривається, а досягає її, утримується на поверхні, придушуючи почуття власної неспроможності. Намагаючись позбутися цього почуття, вона чіпляється за цю сходинку, будь-якими способами здирається нагору, тому що спуститься їй вже неможливо.

Аналізуючи другий етап (навченість) професійного становлення керівника ДНЗ, також відзначимо обмеженість можливостей набуття управлінського досвіду студентами до 90-х років (комсомольська, профспілкові організації, студентський комітет, студентське самоврядування). Сьогодні в нашій країні в педагогічних навчальних закладах існує певна мережа факультетів, що готують менеджерів освіти. На думку Г.Єльникової, проникнення менеджменту в освіту є позитивним явищем, оскільки знайомить майбутніх управлінців із сучасними технологіями управління, розширює діапазон мислення в прийнятті управлінських рішень, надає наукової основи і систематизує ситуативне управління, яке є підґрунтям багатьох освітніх процесів [6, С.26].

Третій етап є складним і суперечливим, пов’язаний з особливістю адаптаційних процесів. Адаптація – неминучий етап становлення фахівця при переході від одного виду діяльності (навчального) до іншого (професійного), навіть у випадку максимально високого рівня підготовки у ВНЗ. На цьому етапі основне навантаження припадає на відпрацювання і освоєння суто спеціальних функцій, що становлять ядро професії. Процес адаптації, як показують дослідження, здійснюється двома шляхами. Перший, що має найбільш широке розповсюдження, зводиться до того, що на початку формується неповна структура діяльності, яка далі, впродовж багатьох років, удосконалюється (або не удосконалюється) до повної за допомогою додання нових аспектів. Рідше зустрічається другий шлях, що характеризується тим, що молодий фахівець відразу починає здійснювати професійну діяльність в достатньо повній формі, за всіма параметрами діяльності, яку демонструють більш досвідчені фахівці, з різницею тільки в масштабі, тобто межах предмета роботи. Підкреслимо, що обидва шляхи формуються стихійно, бо діяльністю щодо цілеспрямованого “доведення” випускника ВНЗ ніхто спеціально не займається.

В Україні в освітянській галузі працює понад 1,7 млн. осіб, що становить більше 7% зайнятих у сфері економічної діяльності. Загальна кількість безпосередніх учасників освітянського процесу складає майже 11 млн. осіб або близько 22% всього населення країни [15, С.61].

Якість підготовки педагога в Україні, відзначає В.Олійник, знижується. З освіти йдуть найкращі. Від цього найбільше потерпає сучасна дитина. А відтак гальмується поступ нашої держави: економічний, технічний, політичний, ідеологічний, культурний [15, С.62]. Завдяки науковим розробкам з’ясовано, що близько третини учителів мають низький рівень професійної компетентності, більше половини – середній, і лише 10-15% – високий. Це і є категорія педагогів, що здатні до реалізації інноваційної освітньої політики. На думку І.О.Титаренко, на сучасному етапі значною мірою збільшується розрив між окремими досягненнями в розвитку суспільства і станом професіоналізму та культури основної маси працівників підсистеми освіти. Саме тому збільшується освітня криза [20, С.113].

Етап стабілізації характеризується прагненням фахівця до відтворення діяльності в незмінних, тобто стандартизованих, прийнятих формах. Цей етап є вкрай важливим і необхідним, бо тут закріплюється все те, що було створене раніше. Тут з’являється можливість для прояву високої майстерності, бо цей етап припускає вигострене володіння професійними засобами, чіткість, віртуозність в застосуванні методів роботи.

Чинниками, що сприяють вибору подальшого шляху – до перетворювальної діяльності або до зупинки на етапі стабілізації, служать специфічні особливості об’єкта становлення, соціально-професійної групи, їхня психологічна і соціальна активність, сформованість їхнього професійного мислення і самосвідомості. І стабілізована, і перетворювальна форми професійної діяльності рівним чином закономірно існують в суспільстві. Проте, на етапах інтенсивного розвитку суспільство особливо зацікавлене в діяльності перетворювального типу, бо вона служить джерелом розвитку своєї професійної сфери, пов’язаних з нею суміжних галузей і, в кінцевому рахунку, є джерелом розвитку людської діяльності взагалі. Інноваційна форма діяльності є вищою формою розвитку професійної діяльності в сучасних умовах, її основними характеристиками є різноманітність, багатокомпетентність, більш висока інтенсивність, акцентована настанова фахівця на новизну і перетворення, пильна увага до питань практичного впровадження нового, велика інтенсивність професійних контактів, широта виходу в суміжні галузі знання, висока оцінка своєї роботи як однієї з головних цінностей життя, прагнення до самостійності без остраху відповідальності.

Ми розглянули ріст майстерності педагога за горизонталлю (мал. 1).

Проаналізуємо тепер вертикальну кар’єру.

Законом України “Про загальну середню освіту” визначено, що оцінювати навчальний заклад може педагогічний працівник, який має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або маґістра та який має стаж педагогічної роботи не менше 3-х років. Отже, керівниками закладів стають ті педагоги, які благополучно минули етап адаптації. Із числа тих, хто перебуває на етапі стабілізації або інноваційної діяльності й призначаються керівники. На сьогоднішній день загальноосвітні навчальні заклади України очолюють 18,7 тис. педагогічних працівників, 99,7% з яких мають вищу педагогічну освіту відповідних кваліфікаційних рівнів, решта – на рівні “бакалавра” і продовжують своє навчання [1, С.4].

В особливій ситуації перебувають керівники ДНЗ, що мають певний досвід роботи й не одержали більш-менш систематичної управлінської освіти. Це пов’язане з тим, що в умовах дії нових стратегічних факторів традиційний зміст підвищення кваліфікації управлінських кадрів освіти виявляється недостатнім, тому що нові цілі освіти не відповідають наявним у розпорядженні керівника ресурсам ДНЗ. Попередній зміст підготовки, що добре зарекомендував себе в умовах високої стабільності й передбачуваності, став втрачати сьогодні актуальність для багатьох керівників дошкільних навчальних закладів.

Разом з тим, дослідження С.П.Печенюк показали, що:

• значна частина керівників (78%) здійснює керування, засноване на особистому впливі на підлеглих;
• маніпулятивний спосіб керування пронизує всю управлінську вертикаль, від керівника до вихователя, де об’єктом маніпуляції стають уже діти;
• більшість керівників (90%) сприймають своїх підлеглих як засіб для досягнення цілей освітньої установи, оцінюють ефективність працівників за якістю їхньої виконавчої діяльності, беззаперечному виконанню наказів і розпоряджень;
• абсолютна більшість членів педагогічних колективів (87%) не задоволені діяльністю своїх керівників, оскільки вони здійснюють управління, засноване на твердому впливі на підлеглих; при цьому в 87% педагогічних колективах вихователі відчувають потребу в керівниках, орієнтованих на взаємодію суб’єктів управління;
• аналогічну незадоволеність низькою управлінською діяльністю відчувають і самі керівники, пов’язуючи її з відсутністю управлінських знань і вмінь, 90% респондентів усвідомлюють утруднення в професійній діяльності й відчувають потребу в спеціальній професійній управлінській підготовці;
• більшість керівників (65%), відчуваючи потребу в професійній підготовці, вважають першорядною необхідністю оволодіння утилітарними знаннями й нетрадиційними формами й методами.

Парадоксально, але факт, відзначає А.А.Вербицький, знання, що повинні висвітлювати людині шлях, інший раз мовби закривають їй можливість практичної дії. Оскільки процес професійного розвитку – це компроміс між індивідуальними чинниками людини й чинниками, що їй зустрічаються в навчальному (у тому числі в навколишньому) середовищі, то в професійній діяльності йде постійне подолання протиріч між майбутнім та сьогоденням, діяльним і бажаним, ідеальним і реальним.

Висновки. Підкреслимо, що перший етап професійного становлення фахівця характеризується тим, що він засвоює діяльність не цілком, не в повному її обсязі, а її окремі структурні елементи по черзі: спочатку зміст освіти, потім форми, методи й засоби, потім контроль і корекцію. Проблема цілепокладання, як свідчить практика, відсувається на задній план. Без систематичної підготовки майбутнього керівника дошкільного навчального закладу він, будучи призначеним завідувачем або методистом, неминуче змушений пройти цей же шлях, цей же адаптаційний етап. І тільки у випадку врахування спадкоємних зв’язків між етапами професійного становлення, доповнений на етапі адаптації “Школою резерву”, новопризначений керівник відразу включається в цілісну управлінську діяльність. Отже, відбувається нарощування його професіоналізму, удосконалення й відпрацювання його структурних елементів у їхньому взаємозв’язку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий стандарт професійної діяльності директора школи України (проект). – К.: АКШУ – Україна, VVO – Нідерланди, 2003. – 19 с.
2. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. – Т. 4. – М.: Педагогика, 1984. – С.39-73.
3. Генике Е. Как преподавать студентам, которые не хотят учиться // Вестник высшей школы. – 1999. – N 10. – С.26-27.
4. Гордон В.М. Категория становления в марксистской диалектике // Философские науки. – 1968. – N 4. – С.41-46.
5. Гуслякова Н.И. Педагогические традиции в профессионально-творческом становлении будущего учителя / Н.И.Гуслякова, Е.А.Киселева // Известия Академии педагогических и социальных наук. – 2005. – Вып. 9. – С.314-320.
6. Єльникова Г. Забезпечити ефективність впливу // Керівник дошкільного навч. закладу, ліцею, гімназії. – 2000. – N 1. – С.22-29.
7. Зеер Э.Ф. Кризисы профессионального становления личности // Психологический журнал. – 1987. – Т. 18. – N 6. – С.35-44.
8. Зеер Э.Ф. Стратегия преодоления кризисов профессионального становления личности педагога / Э.Ф.Зеер, Э.Э.Сыманюк // Мир психологии. – 2004. – N 4. – С.194 -201.
9. Клинтон Х.Р. История моей жизни / Пер. с анг. – М.: ОЛМА-ПРЕС, 2003. – С.89-119.
10. Крижко В.В. Менеджмент в освіті / В.В.Крижко, Є.М.Павлютенков. – К.: ІЗМІ, 1998. – С.59-112.
11. Кулюткин Ю.Н. Психологические проблемы образования взрослых // Вопр. психологии. – 1989. – N 2. – С.5-13.
12. Леонтьев А.А. Что такое деятельностный подход в образовании // Начальная школа. – 2001. – N 1. – С.3-7.
13. Маслоу А. Психология бытия / Пер. с анг. – М.: Рефл-бук, 1997. – С.79-144.
14. Олійник В. Система педагогічної освіти та педагогічні інновації // Керівник дошкільного навчального закладу, ліцею, гімназії, 2001. – N 4. – С.61-69.
15. Павлютенков Е.М. Профессиональная компетенция личности учителя // Формування творчої особистості: проблеми і суперечності: Зб. наук. праць. – Вип. 3. – Запоріжжя: ЗОІУВ, 1995. – С.53-57.
16. Павлютенков Е.М. Профессиональное становление будущего учителя // Сов. педагогика. – 1990. – N 1. – С.64-69.
17. Павлютенков Є.М. Компетентний випускник – мета і результат діяльності школи // Гімназія на зламі століть. – К.: ВПУ “Летопись – ХХ”, 1999. – С.104-115.
18. Степанова Е.И. Человек: возраст, труд, образование // Вопр. психологии. – 1986. – N 1. – С.11-19.
19. Муляр В.Є. Проблеми становлення особистості в системі “індивід – суспільство” (філософсько-культорологічний аналіз). Автореф. ... д-ра філософ. наук. – Дніпропетровськ, 1999. – 31 с.
20. Титаренко І.О. Підвищення педагогічної майстерності вчителів в системі методичної роботи загальноосвітньої школи // Педагогічний процес: теорія і практика. Зб. наук. праць. – Вип. 1. – К.: Інститут педагогіки і психології проф. освіти МПН України, 2003. – С.113-123.
21. Щедровицкий П.Г. Очерки по философии образования. – М.: Эксперимент, 1993. – С.39-79.
22. Эшби У.Р. Конструкция мозга. – М.: Наука, 1964. – С.57-89.

РЕЗЮМЕ

В статье анализируется проблема профессионального становления личности руководителя дошкольного учебного учреждения. Автор рассматривает профессиональное становление как последовательные и качественные изменения в опыте трудовой и профессиональной деятельности, которые осуществляются под влиянием непосредственной социальной ситуации развития, ведущей деятельности и собственной активности личности.

RESUME

The problem of the professional becoming of personality of leader of pre-school educational establishment is analysed in the article. An author examines the professional becoming as successive and high-quality changes in experience of labour and professional activity, which are carried out under influencing of direct social situation of development, leading activity and own activity of personality.