Постановка проблеми. Актуальність проблеми підготовки дітей до школи зростає у зв’язку з переходом до систематичного навчання дітей з 6-ти років, передбаченого Базовим компонентом дошкільної освіти (1998 р.), “Законом про загальну середню освіту” (1999 р.), Постановою “Про поетапний перехід до 12-річної освіти” (2000 р.), “Законом про дошкільну освіту” (2001 р.), що визначають її як обов’язковий компонент освіти впродовж усього життя. Цьому найбільшою мірою сприяє навчально-виховний комплекс, що забезпечує єдність освітньо-виховного простору, наступність між сім’єю, дошкільними закладами та школою, неперервність між дошкільною й початковою освітніми ланками, створює середовище для успішного формування цілісної особистості, підготовленої до життя й праці у ХХІ столітті.

Аналіз останніх досліджень. Вивченням загальних педагогічних аспектів підготовки дітей до школи займалися вчені В.Аванесова, Ю.Бабанський, З.Борисова, Р.Буре, А.Васильєва, Г.Григоренко, В.Давидов, Р.Жуковська, Л.Занков, Н.Зеленко, Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Кулачківська, С.Ладивір, Ф.Сохіна, Т.Тарунтаєва, Є.Тіхеєва, А.Усова, В.Шавровська, К.Щербакова, проте вони не акцентували увагу на організації підготовки дітей до школи на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в умовах комплексу.

Питання особистісно-орієнтованого соціально-емоційного, фізичного, мовного розвитку, особистісного зростання дитини та формування її компетентності досліджуються в сучасних умовах ученими: Л.Артемовою, І.Бехом, А.Богуш, М.Вашуленком, Л.Калмиковою, О.Кононко, С.Кулачківською, С.Лаврентьєвою, П.Мостовою, Л.Низковською, Т.Піроженко, Л.Покроєвою, К.Прищепою, Р.Рєпіною, А.Середницькою.

Аналіз науково-методичних робіт А.Бойко, С.Гончаренка, В.Касьяненка, В.Киричука, В.Проскури, О.Савченко свідчить, що гуманістичні орієнтири національної освіти на особистість дитини зумовлюють особистісно-орієнтовану модель виховання і навчання, яка передбачає суб’єкт-суб’єктну стратегію педагогічного процесу. Це передбачає визнання особистості дитини найвищою соціальною цінністю. Особистість дитини – це продукт усього суспільства, починаючи від народження, перш за все з відносин у сім’ї, дошкільній установі та школі, в які дитина послідовно включається. Гуманістичні ідеї виступають передумовою організації педагогічного процесу на основі взаємодії суб’єктів навчально-виховного комплексу через формування суб’єкт-суб’єктних відносин на рівні співробітництва й співтворчості. Концептуальні основи суб’єкт-суб’єктної взаємодії закладені у працях Б.Ананьєва, А.Бойко, О.Леонтьєва, О.Мудрика, які доводять, що саме процес взаємодії є умовою індивідуалізації розвитку й соціалізації особистості.

Проблеми, що не вирішені. Педагогічна взаємодія – це доцільно спроектований і цілеспрямовано організований педагогом процес формування виховальних відносин, співробітництва і співтворчості суб’єктів, основний засіб організації підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу. Сутність взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи найчастіше визначається поняттям “відносини”. При цьому маємо на увазі відносини дітей, вихователів, учителів і батьків, які доцільно формуються в певному середовищі. Цей термін використовується для позначення конкретних дій школи щодо сім’ї, дошкільного закладу з метою досягнення певних результатів. Сім’я, дошкільний заклад, початкова школа, діти, педагоги і батьки розглядаються нами як рівноправні суб’єкти навчально-виховного процесу підготовки дітей до школи. Ми зупинилися на терміні “взаємодія”, який, поділяючи наукові підходи А.Бойко, вважаємо тотожним поняттю “відносини” [5, 6]. Узагальнений педагогічний досвід В.Сухомлинського у підготовці дітей до школи свідчить про виняткову роль відносин, які складаються в середовищі перебування дитини. Педагог наголошує, що можна виховувати не тільки педагогікою, а й “особливою організацією” стилю життя, коли діти просто живуть у такій атмосфері, створеній вихователем, яка формує уважність, доброту, радість буття, дає певні знання [9]. Неузгодженість у змісті та формах організації підготовки дітей до школи призводять до порушення цілісності педагогічного процесу в умовах навчально-виховного комплексу. Тому підготовка дітей до школи потребує спеціальної цілеспрямованої організації і змісту, від чого залежить її результативність, компетентність і зрілість дошкільника, передбачені Базовим компонентом дошкільної освіти.

У зв’язку з цим нами було виділено невирішену проблему діяльності педагога у забезпеченні підготовки дітей до школи на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи на рівні співробітництва й співтворчості в умовах навчально-виховного комплексу.

Заради збереження цілісного підходу до особистісного становлення Базовий компонент розглядає навчання не як мету дошкільної освіти, а як засіб розвитку життєвої компетентності, спроможності не лише виживати у складному широкому світі, а й почуватися комфортно. Тому в умовах швидкого зростання обсягу знань освітні завдання полягають перш за все у вихованні творчої особистості, здатної швидко реагувати на зміни, неординарно мислити, легко пристосовуватися. Сьогодні технологія навчання досягла такого рівня, що будь-які знання можна дати дитині незалежно від віку, відтак практичних працівників хвилює не стільки чому вчити, а як учити, тобто методи і засоби навчання особливо у підготовці до школи. Оскільки поняття “навчання” включає діяльність педагога і діяльність учня, то викладання – це діяльність педагога, а учіння – діяльність учня [5, 6, 8]. У процесі підготовки дітей до школи відбувається не просто вплив педагога на майбутнього учня, між ними виникають певні дидактичні виховальні відносини відповідно до вікових та індивідуальних можливостей і сформованого етапу, рівня взаємодії. У нашому розумінні, взаємодія у підготовці дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу – це послідовний, цілеспрямований, суб’єкт-суб’єктний процес передачі й засвоєння знань, умінь, навичок і способів ігрової, трудової, пізнавальної діяльності дитини у співробітництві й співтворчості, не переобтяжений вимогами організованого навчання, більше зорієнтований на врахування вікових та індивідуальних закономірностей розвитку дитини як рівноправного суб’єкта, з визнанням пріоритету її особистості і морально-ціннісних надбань.

Зважаючи на процеси модернізації національної освіти в Україні, реформування її дошкільної та початкової ланок, а також гостру соціальну потребу вдосконалення практики підготовки дітей до школи та недостатню розробленість цієї проблеми в дидактиці й наявність в педагогічній науці передумов для її розв’язання, нами визначено об’єкт дослідження: процес підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу. Предмет дослідження: система організаційно-педагогічних форм у діяльності педагога, спрямованих на формування взаємодії сім’ї, дошкільної установи у підготовці дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Мета статті: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити зміст і форми організації взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи у процесі підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Для досягнення визначеної мети нами вирішувалися такі завдання:

• теоретично обґрунтувати доцільність формування взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в процесі підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу;
• уточнити зміст взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в процесі підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу;
• розробити систему організаційно-педагогічних форм взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в процесі підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Як показують дослідження провідних психологів і педагогів (О.Запорожець, Л.Божович, Л.Венгер, О.Усова, В.Котирло, С.Ладивір, Н.Гуткіна, Н.Побірченко та ін.), саме в дошкільному віці починає формуватися особистість дитини. Дошкільний вік – це частина людського життя, яку дитина проживає з батьками, вихователями й учителями. Фахівці вважають, що одна з основоположних причин шкільної неуспішності в першому класі – відсутність своєчасної підтримки і допомоги в період дошкільного дитинства з боку батьків і педагогів у підготовці дітей до школи та єдиних підходів до її організації. Важливо, щоб батьки активно допомагали дитині у навчанні й вихованні. Тому потрібно об’єднувати педагогічні зусилля батьків і педагогів, що зумовлює необхідність цілеспрямованої взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи як суб’єктів педагогічного процесу та організації підготовки дітей до школи на її основі.

Таким чином, підготовка дітей до школи – це формування цілісної особистості дитини старшого дошкільного віку, зокрема її фізичних, психологічних і соціальних складових у процесі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи, що забезпечують подальше успішне оволодіння шкільними програмами, реалізацію власного потенціалу, повноцінне особисте життя.

Отже, підготовка дітей до школи – цілеспрямовано організований доцільний процес за визначеними Базовим компонентом дошкільної освіти сферами і змістовими лініями, який передбачає особистісно-орієнтований фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини, забезпечує формування її особистості, життєвої компетентності, завдяки якій вона своєчасно адаптується в соціально-економічних реаліях середовища, що оточує, з дошкільного віку.

Зміст підготовки дітей до школи в умовах перебудови суспільної свідомості передбачає переорієнтацію виховного процесу від суто навчального до соціально-розвивального, а саме – цілісного формування особистості дитини дошкільного віку, яке полягає в освоєнні сфер життєдіяльності, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти, і, перш за все, набутті знань, умінь і навичок соціального життя. Цьому сприяє формальна структура навчально-виховного комплексу, до складу якого входить кілька освітніх установ. Функціонування такої різнопланової структури забезпечується наступністю ланок освіти та взаємодією її складових. Таке освітнє середовище передбачає взаємодію у педагогічному процесі різноманітних чинників, що забезпечують умови для становлення особистості дитини як суб’єкта навчально-виховної діяльності.

Відтак, взаємодія є засобом забезпечення сучасних вимог до підготовки дітей до школи, а саме організації сім’ї, дошкільних закладів і школи у цілісне соціально-педагогічне середовище навчально-виховного комплексу, а також особистісного зростання дитини, набуття нею життєвої і соціальної компетентності.

У процесі підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу бере участь сім’я, дошкільний заклад і початкова школа. Діяльність кожного з них зумовлена варіативністю як внутрішніх, так і зовнішніх психолого- і соціально-педагогічних взаємозв’язків, але об’єднує їх взаємодія на рівні співробітництва і співтворчості. Саме взаємодія виступає інтегруючим фактором психолого- і соціально-педагогічних взаємовідносин, джерелом, причиною і основою розвитку суб’єктів педагогічного процесу, насамперед – дитини. У зв’язку з цим підготовка дітей до школи на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в умовах навчально-виховного комплексу визначається нами як соціально-особистісне явище, зумовлене сукупністю чинників, методів, засобів і форм сучасного навчання і виховання, а також адміністративних і загально-освітніх заходів, які перетворюються ним на систему, спрямовану на формування цілісної особистості, її соціальної компетентності. Це обумовлює педоцентричний підхід, який утверджує цінність особистісного розвитку дитини. Саме з цих причин термін “підготовка до школи” у Базовому компоненті не вживається, а основною вимогою і досягненням дошкільного віку є компетентність як показник особистісної зрілості, необхідної для функціонування у навколишньому середовищі. У підготовці дітей до школи вживаються поняття життєва і соціальна компетентність. Життєва компетентність особистості – це широке поняття, яке узагальнює всі види компетентності в різних сферах діяльності, зокрема ігровій, навчальній, трудовій, побутовій, є складним утворенням, що включає загальні знання, уміння, навички, життєвий досвід, відповідні вимогам життя [1, 3, 4, 5].

Соціальна компетентність передбачає загальну здатність дитини до освоєння системи соціальних зв’язків та відносин в середовищі, що оточує, внаслідок цілеспрямованого навчання, що сприяє успіху в будь-яких напрямах життєдіяльності, зумовлює уміння жити повноцінним життям і адаптуватися в суспільстві [1, 2, 10]. Значимості у підготовці дітей до школи набуває, окрім фізичного і психологічного розвитку, і соціальний розвиток, який раніше не розглядався. Таким чином, завдяки кардинальним змінам сучасного суспільства, у дошкіллі відбулася заміна орієнтирів суто навчальних на розвивально-соціальні, що повинні забезпечити набуття соціальної компетентності особистості.

На основі аналізу змісту Базового компонента дошкільної освіти, виховання і навчання дитини перших 6-ти років та соціально-особистісного й особистісно-орієнтованого підходів педагогічний процес підготовки дітей до школи нами розглядався у фізичному, психічному і соціальному аспекті.

Фізичний аспект включає стан фізичного здоров’я дитини, її фізичний розвиток, що характеризуються великою залежністю від умов середовища і ґрунтуються на заходах, спрямованих на охорону життя та зміцнення здоров’я дітей в умовах сім’ї й дитячих закладах. Це зобов’язує створювати сприятливі умови для повноцінного розвитку дитини як у сім’ї, так і в дитячих закладах.

Психологічний аспект – це складне комплексне утворення, структура якого охоплює такі компоненти: інтелектуальний, емоційний, соціальний, вольовий, фізичний, моральний, мовний, мотиваційний, поведінковий, які характеризують різні складові особистості дитини. Це зумовлює увагу до внутрішнього світу дитини, розуміння її “Я”, інтересів, здібностей, тобто прийняття особистості в цілому та її індивідуально-психологічних особливостей. Глибоке пізнання і розуміння індивідуальності дитини можливе у цілісному педагогічному середовищі, де всі учасники є рівноправними суб’єктами. У зв’язку з цим саме потреби дитини бути особистістю, суб’єктом власного життя спонукають до взаємодії дітей, педагогів і батьків упродовж усього дошкільного дитинства.

Соціальний аспект – це нова вимога часу в підготовці дитини до школи, спрямована на соціальний розвиток, що забезпечує її життєздатність у суспільстві. Соціальний розвиток – це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту шляхом залучення його до спільної діяльності, по суті це процес входження в соціальне середовище [4]. Формуванням у дитини здатності взаємодіяти з середовищем, що оточує, і людьми у процесі життєдіяльності ще називають соціалізацією. Г.Андреєва вважає, що соціалізація є двобічним процесом. З одного боку, дитина засвоює соціальний досвід шляхом входження до соціального середовища, зокрема сім’ї, дитячого садка і школи, які мають певні соціальні зв’язки, з іншого – активно відтворює їх завдяки власній активній діяльності у процесі гри, праці, навчання, тобто взаємодіючи із суб’єктами. У структурі соціально-педагогічної дезадаптації в основному виділяють дві підструктури, а саме: навчальну дезадаптацію, тобто порушення навчальної діяльності, і соціально-педагогічну як порушення поведінки і взаємостосунків з оточуючими.

Як вважає О.Кононко, існують дві форми соціального розвитку: засвоєння певних знань, умінь і навичок, формування відповідних якостей у процесі цілеспрямованого навчання і виховання та освоєння дитиною соціальних умов існування в процесі гри, соціальних відносин, ролей, схвалюваних норм поведінки, способів діяльності, прийнятих в колективі [11]. Як бачимо, для соціального розвитку потрібні: організоване соціальне научування і стихійна соціальна практика. Тому необхідність соціального розвитку зумовлює формування взаємостосунків і середовища, де б виникала і розвивалася соціальна взаємодія дітей, педагогів і батьків. Взаємозв’язки НВК, сім’ї, дошкільної установи, школи та їхня взаємодія здатні забезпечити таке соціально-педагогічне середовище.

У процесі експериментальної роботи нами були розроблені етапи формування взаємодії та організаційні форми взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в процесі підготовки дітей до школи в умовах НВК.

І етап. Організація спільної діяльності сім’ї, дошкільної установи і школи у підготовці дітей до школи.

Зміст спільної діяльності:

• організація спільної діяльності сім’ї і дошкільної установи;
• організація спільної діяльності сім’ї і школи;
• організація спільної діяльності сім’ї, дошкільної установи і школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Організаційно-педагогічні форми спільної діяльності сім’ї, дошкільної установи і школи:

• індивідуальні: бесіди, консультації, відвідування сімей;
• групові: консультування, організація роботи з батьками;
• колективні: збори, конференції, свята, вистави, виставки.

ІІ етап. Формування взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи у підготовці дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу:

Зміст взаємодії:

• формування взаємодії сім’ї і дошкільної установи;
• формування взаємодії сім’ї і школи;
• формування взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Організаційно-педагогічні форми взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи:

• колективні: батьківські конференції, загальні батьківські збори, лекції для батьків, лекторій для різних категорій сімей, дні відкритих дверей та інші;
• групові: практикуми – ділові ігри, батьківські збори; відкриті заняття, усні журнали, співбесіда про результати виставки, клуб для батьків, клуб молодої матері, діалоги і зустрічі, педагогічні семінари та інші;
• індивідуальні: телефон довір’я, інформування про хід розвитку дитини, педагогічні консультації, рейди, індивідуальні бесіди, рекомендації щодо створення умов, обговорення процесу і результатів виховних ситуацій та інші;
• наочно-письмові: інформація про спеціальну літературу, листихарактеристики, дитячі виставки, анкетування, опитування, бюро запитань та інші.

ІІІ етап. Формування суб’єкт-суб’єктної взаємодії дітей, педагогів і батьків у підготовці дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Зміст суб’єкт-суб’єктної взаємодії дітей, педагогів і батьків:

• соціально-педагогічна суб’єкт-суб’єктна взаємодія;
• оздоровчо-валеологічна суб’єкт-суб’єктна взаємодія;
• пізнавально-розвивальна суб’єкт-суб’єктна взаємодія;
• мовленнєво-комунікативна суб’єкт-суб’єктна взаємодія;
• художньо-естетична суб’єкт-суб’єктна взаємодія;
• морально-ціннісна суб’єкт-суб’єктна взаємодія;
• діагностично-координаційна суб’єкт-суб’єктна взаємодія.

Організаційно-педагогічні форми суб’єкт-суб’єктної взаємодії дітей, педагогів і батьків. Типи занять: тематичні, комплексні, інтеґровані, сюжетно-динамічні, міні-заняття, заняття-диво, заняття-відкриття, заняття-хвилинки, заняття-радість, заняття-дружба, заняття-казка, заняття-життя, заняття-культура, заняття-природа, заняття-люди, “Я”-заняття. Ігри: народні, дидактичні, настільно-друковані, словесні, будівельно-конструкторські, сюжетно-рольові, театралізовані, рухливі й спортивні ігри.

Центри або зони: живої та неживої природи, науки, художньо-образотворчої, музичної, мистецької, літературно-театралізованої, танцювальної діяльності, народознавчі, патріотичного виховання, куточки книги та інші.

Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки:

• у результаті аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел теоретично узагальнено провідні історико-педагогічні тенденції підготовки дітей до школи, з’ясовано сучасний стан проблеми;
• виявлено, що головним ціннісним орієнтиром процесу підготовки до школи в умовах навчально-виховного комплексу є взята у цілісному вимірі особистість дитини, компонентами розвитку якої виступають фізичні, психічні і соціальні складники, що забезпечують її життєву й соціальну компетентність, стають передумовами її повноцінної самореалізації й адаптації в соціумі;
• доведено, що в сучасних реаліях підготовка дітей до школи на основі взаємодії в умовах навчально-виховного комплексу зумовлює підвищення підготовленості, що сприяє формуванню базових якостей особистості, самоактивізації власних сутнісних сил дитини, що свідчить про доцільність визначених педагогічних умов.

Подальшими перспективними напрямами наукової роботи є дослідження підготовки дітей до школи за іншими технологіями і моделями, зокрема – сімейною та шкільною.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. – 1999. – N 1. – С.6-38.
2. Беспалько В.П. Проблема образовательных стандартов в США и России // Педагогика. – 1995. – N 1. – С.89-94.
3. Бех І. Інваріанти особистісно-орієнтованого підходу до виховання дитини // Початкова школа. – 2001. – N 1. – С.3-7.
4. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
5. Бойко А. Виховуючі суб’єкт-суб’єктні відносини і нова парадигма виховання // Зб. наук. праць ПДПУ ім. В.Г.Короленка. – Вип. 2 (3). – Полтава, 2001. – С.6-15. – (Серія “Педагогічні науки”).
6. Бойко А.М. З вірою в майбутнє / А.М.Бойко, П.Г.Шемет. – Полтава: Полтавський літератор, 1996. – 186 с.
7. Болошін Ю.П. Лекції з історії педагогіки України / Ю.П.Болошін, М.М.Окса. – Мелітополь, 1996. – 254 с.
8. Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно ориентированного воспитания // Педагогика. – 1997. – N 4. – С.11-14.
9. Боришевський М.Й. Гуманізація міжособистісних взаємин у навчально-виховних закладах нового типу. Тези доповідей та виступів. - К., 1994.
10. Збірник законодавчих і нормативних актів про дошкільну освіту // Упорядники К.Л.Крутій, Н.В.Маковецька. – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 1999. – 68 с.
11. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. – К.: Освіта, 1998. – 256 с.

РЕЗЮМЕ

Рассмотрен процесс подготовки детей к школе в условиях учебно-воспитательного комплекса на современном этапе развития психолого-педагогической науки. Раскрыто формирование подготовленности детей к школе на основе взаимодействия в предложенных направлениях.

Ключевые слова: комплекс, подготовка к школе, компетентность.

RESUME

Didactical maintenance of children to school in conditions of educational complex on the basis of historical-pedagogical study of the case in science and practice is theoretically argued. The opening up of children to school in conditions of educational complex is esteemed as an integrated system of becoming of the person during installment of pedagogical interplay. Resting on modern comprehension of self value of childhood is designed.

Keywords: complex, didactical maintenance of children to school, competence.