Постановка проблеми. Концепція дошкільної освіти визначає основні орієнтири оновлення змісту виховної та освітньої системи в рамках дошкільного закладу. Вона орієнтує на особистісну своєрідність кожної дитини, на встановлення партнерських відносин, розширення світогляду дитини, реформування предметного середовища, забезпечення самостійної та спільної діяльності дітей згідно з їхнім бажанням та здібностям. Однією із основних цілей дошкільного виховання є забезпечення процесу неперервного розвитку дитини, що, окрім педагогічних завдань, ставить за мету виховання соціально здорової особистості.

Сучасний освітній процес характеризується своєю спрямованістю на комунікативне виховання дитини, від успішності його реалізації залежить успіх мовленнєвого розвитку та створюються передумови для активної участі дитини у суспільному житті – дитина забезпечується необхідними в особистому житті навичками мовленнєвої поведінки, культурою мовленнєвого розвитку.

За таких умов проблема формування комунікативної компетентності дошкільника набуває все більшої актуальності у сфері навчання та виховання, оскільки від рівня сформованості комунікативної компетентності залежить характер соціалізації дитини.

Мета статті полягає у визначенні ефективних засобів формування комунікативної компетентності дітей старшого дошкільного віку на заняттях з іноземної мови.

Результати дослідження. Стрімкі зміни в соціальній сфері сучасного життя вимагають розвитку цілої низки навичок, формування яких необхідно починати вже в дошкільному віці. Це перш за все навички, які пов’язані з комунікативною сферою дитини. Динамічність людини, її здатність уникати негативних наслідків життєвих рішень в значній мірі залежить від того, наскільки сформована її комунікативна сфера. Розвиток пізнавальної активності дитини часто іде врозріз із комунікативною сферою. Тому процес безперервної освіти має бути зорієнтований на дві сфери особистості – комунікативну та пізнавально-розумової активності.

Загальновідомим є той факт, що процес оволодіння іноземною мовою на даному віковому етапі розглядається як потужний резерв підвищення ефективності навчання іноземних мов у системі загальної середньої освіти та як основа для подальшого успішного навчання, розвитку творчих здібностей, мовленнєвої культури та загальної культури дитини.

Результати аналізу психолого-педагогічної літератури із зазначеної проблеми дозволяють стверджувати, що діти, які почали вивчати іноземну мову в дошкільному закладі, мають вищий рівень сформованості комунікативної компетентності, ніж ті, що вивчали тільки рідну мову.

Механізми, які лежать в основі оволодіння іноземною мовою, у дорослих та дітей є різними. Втім, в обох випадках вивчення другої мови значно розширює соціокультурний контекст, а саме рідна культура та соціальне оточення сприймаються вже не так ізольовано. У дитини, як і в дорослого, з’являється тенденція до порівняння, а пізніше до більш глибокого розуміння існуючих подібностей та відмінностей.

Під комунікативною компетентністю (КК) розуміють інтегральну якість індивіда, що забезпечує йому успішність діяльності в умовах, які постійно змінюються. Відтак комунікативна компетентність має забезпечувати успішну організацію взаємодії для ефективного вирішення завдань, що виникають перед людиною, готовність до партнерства.

У структурі комунікативної компетентності, як ієрархічно організованого психічного утворення, розрізняють такі ланки, як мотиваційно-спонукальна, функціональна та особистісна. Мотиваційно-спонукальна ланка структури КК у спілкуванні представлена такими компонентами, як мотиви, установки, здібності.

Функціональна ланка представлена такими якостями, як уміння встановлювати контакти з оточуючими, пропонувати та вирішувати конфлікти, знаходити адекватні засоби впливу на партнера, що у своїй сукупності утворюють стиль спілкування. До ланки особистісних якостей включені: комунікабельність, соціально-психологічна спостережливість, емпатія.

Отже, комунікативну компетентність розглядаємо як певний рівень розвитку особистості, що передбачає сформованість цілої системи мотиваційно-спонукальних явищ, особистісних якостей та функціональних проявів, які реалізують емоційні, коґнітивні, поведінкові сфери особистості.

Виходячи з цього положення, можна визначити основні принципи організації комунікативно-спрямованого навчання іноземних мов старших дошкільників:

1. Забезпечення позитивної мотивації навчання.
2. Стимулювання та розвиток творчої діяльності дітей на всіх етапах навчання.
3. Формування у дітей позитивних емоцій як важливого компонента навчання дітей дошкільного віку.
4. Реалізація тісного зв’язку пізнавальної діяльності та різних видів практичної діяльності дітей.

Комунікативно-діяльнісний підхід, головна ідея якого полягає в розвитку навички та вміння використовувати отримані знання для досягнення реальних комунікативних цілей, суттєво змінює методи навчання та форми організації навчальної діяльності.

Комунікативні методи спираються на теорію мовленнєвої діяльності та нараховують такі етапи: ситуативний, мотиваційний, сприйняття мовлення співбесідника та зворотний зв’язок. В основу діяльнісної методики навчання іноземних мов закладено діяльнісну концепцію навчання, що представлена теорією поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін). Діяльнісну методику можна співвіднести із діяльнісним підходом, сутність якого полягає в розвитку активності тих, хто навчається, організації активної, свідомої, творчої діяльності. Дана методика передбачає навчання спілкуванню в єдності всіх його функцій: регулятивної, пізнавальної, етикетної, ціннісної.

Отже, базуючись на діяльнісному підході в організації навчально-виховного процесу та комунікативно-діяльнісному підході до навчання іноземних мов, визначимо основні шляхи формування комунікативної компетентності дитини старшого дошкільного віку.

Компонентний склад комунікативної компетентності є значно розгорнутим та багатоплановим. Беручи до уваги період старшого дошкільного віку як особливо значущий та активний період розвитку особистості дитини, а також специфіку іноземної мови як навчального предмета, можна виокремити базисні компоненти комунікативної компетентності – соціальний, лінґвістичний, прагматичний (практична) та коґнітивний. Надання цим компонентам КК статусу базових обумовлюється особливостями та закономірностями психофізіологічного розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Так, соціальний компонент КК включає розуміння та знання вербальної та невербальної сторін спілкування, уміння керувати своєю поведінкою та знання певних поведінкових норм, здатність до спільної діяльності та особистісної взаємодії.

Прагматичний компонент КК передбачає здатність використовувати набуті знання в процесі спілкування, вибір засобів та стратегій застосування набутого досвіду в конкретній ситуації спілкування стосовно до умов та інтенцій комунікації.

Лінґвістичний компонент КК розуміють як такий рівень мовленнєвого розвитку, який дозволяє людині в процесі спілкування вільно використовувати свої знання про мову.

Виходячи із визначень базисних елементів КК, в структурі кожної можна прослідкувати такі складові:

• знання;
• ставлення до цього знання (сприйняття, неприйняття, трансформація, ігнорування);
• виконання (реалізація знань на практиці).

Відповідно до цього організується процес формування комунікативної компетентності дитини старшого дошкільного віку.

Слід зазначити, що у дитини 6-7 років здатність до рефлексії розвинута досить слабко. Дитина сприймає інформацію в більшій мірі на емоційному рівні, яка практично не підпорядкована аналізу та критиці, що ускладнює використання отриманих знань в мовленнєвій практиці.

З метою вирішення даного протиріччя в процесі формування комунікативної компетентності старшого дошкільника на заняттях з іноземної мови виникає потреба пошуку адекватних технологій навчання, які б забезпечили цілісність та успішність зазначеного процесу.

Педагог повинен навчитися відкривати перед дитиною навколишній світ таким чином, щоб завжди щось залишалось недоказаним, переслідуючи мету надання дитині можливості ще неодноразово повернутися до того, що вона пізнала.

Розвиток дітей в організованому середовищі в великій мірі визначається тим, наскільки таке середовище пробуджує індивідуальний досвід дитини, в тому числі і досвід, здобутий в ході організованого навчання. Як виховати людину, здатну вирішувати нестандартні життєві ситуації, долати традиції та стереотипи? Це питання займає значну площину наукових досліджень психологів та педагогів минулого століття та сучасності. Вирішення зазначеної проблеми вважається нам через застосування наступних педагогічних технологій – навчання у співпраці та розвиток творчої діяльності старших дошкільників – які розглядатимуться нами у світлі процесу формування комунікативної компетентності.

Дошкільна педагогіка розглядає дитячу творчість в тісному зв’язку з емоційним, пізнавальним та соціальним розвитком. Дитина із задоволенням висловлює свої почуття в тій діяльності, де присутня різноманітність реальних, живих вражень та можливість робити щось своїми руками.

Для того, щоб дитяча творчість успішно розвивалася, необхідно віднайти такі форми організації та взаємодії з дітьми, які дозволили б дітям реалізувати свої творчі задуми.

Специфіка предмета “іноземна мова” полягає в тому, що ми навчаємо не стільки знанням, скільки засобам діяльності, мовленнєвої діяльності зокрема. Саме така специфіка обумовлює той факт, що, вибираючи ті чи інші педагогічні технології, необхідно керуватись такими положеннями: надання усної мовленнєвої практики кожному члену групи на всіх етапах формування навичок і вмінь; передбачення можливості ефективного зворотного зв’язку, тобто управління навчальним процесом; урахування індивідуальних здібностей та можливостей дитини.

Найбільш адекватними цим положенням педагогічними технологіями є: навчання у співпраці; розвиток творчої діяльності, елементами якого є метод проектів та експериментальна діяльність. Всі вони в певній мірі є проблемними методами. Це означає, що в основу навчання, розвитку та вдосконалення мовленнєвої діяльності покладено проблему, проблемну ситуацію. В результаті проблема спонукає до визначення мети, а мета в свою чергу контролює процес мислення, – відбувається розвиток критичного мислення, уміння працювати з інформацією, що передбачає розвиток вміння аналізувати та співвідносити отриману інформацію, вміння узагальнювати, інтерпретувати, трансформувати; вміння оцінити ситуацію та зробити відповідні висновки для вирішення даної проблеми.

Звісно, зазначені вміння формуються на тому мовному матеріалі, який передбачений програмою. Часто реалізація цілей та завдань програмного змісту відбувається тільки на рівні педагог–учні, що характеризується як неконтактна (інформаційність, авторитарність) або диференційована (вибірковість, недостатня або надмірна увага до дітей) модель спілкування вчителя та учня. Втім, цей недолік нівелюється, якщо в процес досягнення зазначеної мети включено продуктивну – творчу – діяльність. А саме, якщо застосування мовного матеріалу набуває якостей творчого характеру.

Таким чином, організація діяльності тих, хто навчається, має відбуватись не тільки на репродуктивному рівні, а мати продуктивний характер. До завдань, які забезпечують креативний характер навчальної діяльності, відносять комплексні, імітаційні, проектні, завдання для розвитку самоконтролю.

Комплексні вправи – це вправи, в яких присутні одночасно два завдання: засвоєння мовного матеріалу та вдосконалення мовленнєво-розумової діяльності; вони передбачають певні дії з мовним матеріалом, пов’язані із внесенням нових елементів, де мовна форма підпорядкована змісту. До них відносять діалоги в предметно-практичній діяльності – послідовність виконання операцій та системність діяльності (І.Н.Вронська); трифазова активність, яка складається із переддіяльності, діяльності, постдіяльності (Р.П.Мільруд).

Розглянуті комплексні завдання забезпечують розвиток мовленнєво-розумової діяльності. Виконуючи такі завдання, діти засвоюють необхідний мовний матеріал, багаторазово відтворюючи мовленнєві дії в процесі вирішення різних за складністю проблем. Отже, досягається органічна єдність знання, ставлення до нього та практичне використання отриманого досвіду, що і визначається нами як ефективна передумова формування комунікативної компетентності.

Одним із шляхів реалізації ідеї розвивального навчання педагоги вважають використання колективної навчальної діяльності. Навчальна діяльність і є власне колективною та являє собою систему соціально організованих взаємодій, відносин, спілкування. Психологами доведено, що спільна діяльність учнів, учнів та викладача є вихідною формою індивідуальної навчальної діяльності, а відносини, які виникають в колективі, обумовлюють оволодіння учнями такими діями, як цілепокладання, планування, контроль та оцінка. У процесі колективної взаємодії підвищується не тільки інтелектуальний та моральний рівень тих, хто навчається, а й відбувається особистісне становлення кожного окремого члена колективу – діти отримують можливість вчитися разом, а не виконувати певні дії та завдання.

У цьому і полягає головна ідея розвивального навчання – діти та педагог співпрацюють, разом навчаються, досягають певної мети, – де атмосфера живого, реального процесу спільної колективної діяльності є головною цінністю навчально-виховного процесу. Досягнення зазначеної мети ґрунтується на використанні різноманітних форм співпраці.

Отже, технологія співробітництва виступає на перший план, основною ідеєю якої є створення умов для активної спільної навчальної діяльності учнів в різних навчальних ситуаціях. Організація такої діяльності в свою чергу видається нам однією із основних умов формування комунікативної компетентності дошкільника на заняттях з іноземної мови.

Висновки. Визначені пріоритетні характеристики технології навчання у співробітництві та організація активної творчої діяльності на заняттях з іноземної мови можна вважати ефективними чинниками на шляху до розвитку комунікативної компетентності дитини старшого дошкільного віку.

Напрями подальших досліджень. Результати подальших досліджень особливостей зазначених педагогічних технологій та характер їхнього впливу на процес формування комунікативної компетентності будуть закладені в розробку основних концептуальних положень технології формування комунікативної компетентності дітей старшого дошкільного віку засобами іноземної мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І.Д. Психологія і педагогіка життєтворчості: особистісно зорієнтованої технології виховання. – К.: Знання, 1996. – 160 с.
2. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1967. – 92 с.
3. Петрова В.А. Педагогическое сотрудничество, или Когда нравится учиться и учить. – М., 1999. – С.78-117.
4. Психологія і педагогіка життєтворчості. Навч.-метод. посібник / За ред. Л.В.Сохань, І.Г.Єрмакова. – К., 1996. – 792 с.

РЕЗЮМЕ

Рассмотрено и проанализировано понятие “коммуникативная компетентность”, определены базисные компоненты коммуникативной компетентности старшего дошкольника, рассмотрены новейшие педагогические технологии и их влияние на формирование коммуникативной компетентности ребенка старшего дошкольного возраста.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, творческая деятельность, педагогическая технология, иностранный язык.

RESUME

The notion of communicative competence and its basic components are studied in the article. The paper focuses on the newest pedagogical technologies that effectively influence the forming pre-school children’s communicative competence while studying foreign language.

Keywords: communicative competence, pedagogical technology, creative activity, foreign language.