Постановка проблеми. Сьогодні ідея безперервної освіти людини впродовж усього життя одержала розповсюдження в усьому світі. Безперервна освіта як принцип, на який спирається організація системи освіти в цілому і, відповідно, кожної складової її частини визнається по суті всіма вченими і діячами освіти. Цією ідеєю керується в своїй діяльності міжнародна організація ЮНЕСКО. За визначенням одного з провідних учених цієї організації Р.Г. Даве “безперервна освіта – це процес особистого, соціального і професійного розвитку індивіда протягом його життя. Це всеохоплююча і поєднуюча ідея, яка включає формальне, позаформальне і неформальне навчання, що здійснюється з метою придбання й удосконалення профосвіти…” [5, C.134].

Мета статті – проаналізувати наукове і методичне забезпечення реалізації концепції безперервної освіти в умовах сучасного дошкільного навчального закладу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більш точне визначення безперервної освіти, на нашу думку, дає дослідник цієї проблеми О.П. Владиславлєв: “Під безперервною освітою ми розуміємо систематичну, цілеспрямовану діяльність з одержання й удосконалення знань, умінь і навичок як у будь-яких видах загальних і спеціальних навчальних закладів, так і шляхом самоосвіти” [1, С.33]. На думку С.І. Змєєва, “концепція безперервної освіти практично передбачає більш рівномірний розподіл протягом усього життєвого циклу людини періодів навчання й виробничої (у широкому розумінні цього слова) діяльності і надання їй можливості одержувати необхідні уміння, навички, знання, якості, цінності не раз і назавжди, а по мірі того, як у людини виникає в них потреба” [3, C.49].

Реалізація концепції безперервної освіти передбачає створення усіх необхідних умов для того, щоб людина одержала необхідну їй, суспільству і державі освіту у зручних для неї і бажаних для суспільства часі, формі адекватними для досягнення визначеної мети методами при відповідних термінах навчання.

Основними принципами нової парадиґми підвищення кваліфікації кадрів управління освітою є:

• безперервність, поетапність і наступність підвищення кваліфікації керівників на основі фундаментальної управлінської підготовки;
• науково-методичне й інформаційно-педагогічне забезпечення самоосвітньої діяльності керівників у міжкурсовий період [4, C.76].

Сьогодні реалізація ідеї безперервної освіти керівників ускладнюється роз’єднаністю інституційних форм її втілення у післядипломній освіті. Е.С. Заїр-Бек відмічає, що зараз відбувається процес зміни функцій діяльності методичних служб, ускладнення їхніх функціональних характеристик: організація незалежних атестацій, конкурсів педагогічних досягнень, узагальнення різноманіття досвіду роботи інноваційних закладів, навчання педагогів у зв’язку зі змінами змісту освіти, участі в експертизах інноваційної діяльності тощо. Поступово відбувається ускладнення структури методичних кабінетів, з’являються нові служби (інформаційні, діагностичні, експертні, атестаційні) [2, C.59].

Під час експериментальної роботи, запровадженої відповідно до тематичного плану досліджень Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти в процесі розробки теми “Професійне становлення педагогічних працівників” ми розглядали міжкурсовий період підвищення кваліфікації як закономірний етап безперервної освіти керівників, який охоплює систему організованого навчання і спрямованої самоосвіти, у період між курсовою підготовкою.

Наведемо додаткові арґументи для визначення ролі міжкурсового етапу в системі безперервної освіти.

1. Міжкурсовий етап органічно поєднує навчання з професійною діяльністю керівника закладу освіти.
2. У міжкурсовий період підвищення кваліфікації застосовується гнучка система форм і методів навчання, яка дозволяє враховувати індивідуальні освітні потреби слухачів.
3. Міжкурсовий період поєднує систематичне навчання й освіту керівників з різними формами самоосвітньої діяльності.
4. Організація професійного спілкування під час міжкурсового семінару і систематичного обміну досвідом стимулює мотиви самовдосконалення і саморозвитку особистості.
5. Один з головних напрямів міжкурсової підготовки – загальнокультурний розвиток – дозволяє впливати на розвиток загального світогляду, ціннісні орієнтації керівників.
6. Термін міжкурсового етапу (5 років) дозволяє будувати гнучку послідовну систему навчання керівників освітніх закладів, враховуючи їхню особистість і індивідуальність.

Отже, міжкурсовий період підвищення кваліфікації керівників можна визначити як закономірний етап системи безперервної освіти, яка на підставі органічного поєднання навчання і професійної діяльності з самоосвітою дозволяє створювати гнучку варіативну систему розвитку управлінської культури керівників ДНЗ і здійснювати моніторинґ ефективності цього процесу в індивідуальній формі.

Процес підвищення кваліфікації керівників ДНЗ у міжкурсовий період має низку суттєвих особливостей.

У цей період активної управлінської діяльності збагачується і набуває нового значення професійний досвід керівника, має місце постійний процес переструктурування знань, тобто відбувається поступовий розвиток самого суб’єкта управління. Ще більш значні зміни відчуває об’єкт управління – ДНЗ, зростають і змінюються акценти соціальних вимог до вдосконалення освітнього процесу. Усе це відбувається в умовах швидкого зростання наукової інформації, оновлення наукових знань, виникнення нових завдань і проблем.

Вирішення цих завдань здійснюється за допомогою спеціально організованої системи занять з керівниками на базі райметодкабінету. Форми таких занять можуть бути різноманітними: лекції вчених, наради у районному відділі освіти з доповідями, які висвітлюють актуальні проблеми дошкільної освіти; секції керівників ДНЗ у межах серпневих педагогічних конференцій; проблемні секції керівників і методистів у період районних педагогічних читань; тематичні екскурсії для розширення загальноосвітнього рівня (світогляду) тощо.

Для успішної діяльності в галузі самоосвіти керівник ДНЗ повинен набути необхідних і важливих умінь у процесі курсової підготовки, а саме:

• планувати самостійну роботу;
• володіти методами пошуку й обробки наукової і методичної інформації, у тому числі й у комп’ютерних базах даних;
• конспектувати, складати літературні огляди;
• розробляти реферати, статті;
• володіти методиками розв’язування професійних науково-дослідницьких завдань;
• складати доповіді, виступи;
• вести полеміку і брати участь у дискусіях;
• виступати перед аудиторією;
• користуватися основами фізіології та гігієни розумової праці.

Підсумком чіткої і доцільно організованої та спрямованої самостійної діяльності слухачів на курсах є підвищення рівня теоретичних знань, загальноінтелектуальних умінь, формування готовності до післякурсової самоосвітньої діяльності.

Актуальною проблемою є організація і стимулювання самоосвіти і самовдосконалення керівника у міжкурсовий період. Головне протиріччя, що лежить в основі проблеми, є те, що індивідуальна систематична самоосвіта може здійснюватись за умови високого рівня внутрішньої мотивації керівника. Якщо її немає, то самоосвіта іноді зводиться до перегляду періодичної літератури. Проблема стосується саме процесу самоосвіти керівників у міжкурсовий період.

Головними передумовами успішної діяльності з самоосвіти керівників є:

• психологічна готовність до цієї діяльності (необхідний рівень мотивації);
• сформованість умінь, які забезпечують продуктивність самоосвіти;
• зв’язок теми курсової роботи з інформаційним запитом керівника;
• забезпечення послідовності між темами, над якими працював керівник на курсах і актуальними потребами, пов’язаними з розвитком ДНЗ.

Самоосвіта у період між курсами сприяє вирішенню таких завдань:

• розширення і поглиблення знань, одержаних у попередній період;
• усвідомлення передового педагогічного й управлінського досвіду на більш високому теоретичному рівні;
• удосконалення професійних (педагогічних і управлінських) умінь керівників ДНЗ;
• знайомство з новими тенденціями у розвитку ДНЗ і управлінні ним.

Самоосвіта керівників у міжкурсовий період може здійснюватися у двох формах: індивідуальній самоосвіті, яка спрямовується і регламентується самим керівником залежно від усвідомлення своїх професійних потреб, і самоосвіта, яка спрямовується (управляється) місцевими органами освіти, які виходять при цьому з констатації недоліків, що мають місце в роботі керівників ДНЗ району, і нових проблем, які виникають. Головною формою спрямованої самоосвіти є районний семінар керівників ДНЗ.

Вирішення завдань спрямованої самоосвіти керівників може здійснюватися на базі районного методичного кабінету в різноманітних формах: лекції вчених; наради з доповідями за актуальною проблематикою; секції керівників шкіл у межах серпневих педагогічних конференцій; тематичні екскурсії для розширення загальноосвітнього світогляду; районний семінар керівників ДНЗ (міжкурсовий семінар); захист програми розвитку ДНЗ; районні педагогічні читання; районна оперативна нарада з методичних питань; творчий звіт ДНЗ; проблемний семінар; школа молодого керівника; науково-практична конференція; система наукового консультування керівників; робота за особистими творчими планами; творчі відрядження для виконання конкретного педагогічного завдання; виконання науково-дослідницької програми й окремих завдань; виїзний науково-практичний семінар тощо.

Головною проблемою в організації самоосвіти керівників є стимулювання потреб у засвоєнні нових знань і застосуванні їх у практиці своєї роботи. У зв’язку з цим особливе значення має правильний підхід до розвитку мотиваційної основи самоосвітньої діяльності керівників, заснований на розумінні закономірностей формування мотивації діяльності.

Останнє дуже важливо для розуміння ролі науково-методичних центрів та районних методичних кабінетів у постановці завдань і напрямів реалізації пошукової активності керівників ДНЗ. У цьому випадку велику роль відіграють правильно організовані консультації і система діагностики керівників, яка повинна включати завдання одержання більш повної інформації про особливості особистості і професійної діяльності керівника. Проте інформація повинна бути конфіденціальною і передбачувати процедуру, під час якої тільки сам керівник аналізує результати. Мета діагностики – запуск механізмів усвідомлення тих засобів, які можуть допомогти задовольнити пізнавальну потребу, розширити свідомість і розвинути самосвідомість керівника.

Сьогодні ми прагнемо здійснювати науково-методичний супровід кожного закладу і крізь цю систему – кожного педагога. Нами було створено систему районних семінарів: інформаційні, навчально-тематичні, обмін досягненнями і досвідом педагогічної діяльності, проблемні, проектні, оцінно-аналітичні, програмно-експертні. Робота будується на принципах відкритих комунікацій, обміну думками, із застосуванням інтерактивних і інтегративних форм роботи. У зв’язку з цим виникає потреба змін ціннісних орієнтирів методичних кабінетів, які є одним із головних важелів розвитку районної системи освіти в цілому, а також педагогів і керівників.

Висновок. Різний зміст, багатство організаційних форм і методів роботи з підвищення педагогічної й управлінської кваліфікації керівників ДНЗ є головною умовою досягнення позитивних результатів роботи дошкільних навчальних закладів.

Література

1. Владиславлев А.П. Непрерывное образование. Проблемы и перспективы. – М.: Педагогика, 1978. – С.6-23.
2. Заир-Бек Е.С. Профессия руководителя и профессиональная управленческая деятельность // Управление в образовании: Материалы Международного семинара (11-13 апреля 1996 г.). – СПб.: Образование, 1996. – С.59-76.
3. Змеев С.И. Основы андрагогики: Учебное пособие для вузов. – М.: КАРО, 1999. – С.39-58.
4. Маслов В.И. Теория и методика непрерывного повышения квалификации руководителей школы: Учебное пособие. – К.: МНО УССР, 1990. – 259 с.
5. Dave R.H. Foundations of Lifelong Education // Foudations of Lifelong Education. – Hambourg, 1976. – P.134.

РЕЗЮМЕ

В статье предложен авторский подход к решению организации самообразования руководителей дошкольных учебных учреждений. Рассмотрены принципы, формы и методы организации самообразовательной работы руководителей в период между обучением на курсах повышения квалификации при институтах последипломного образования.

Ключевые слова: руководитель учреждения, повышение квалификации, самообразования, курсы повышения квалификации.

RESUME

Author approach to the decision of organization of self-education of leaders of pre-school educational establishments is offered in the article. Principles, forms and methods of organization of work of leaders in a period between teaching on the courses of the in-plant training at the institutes of education are considered.

Keywords: leader of establishment, in-plant training, self-educations, courses of the in-plant training.