Постановка проблеми. Виховання молодого покоління на засадах християнської моралі – основа духовного становлення нації. Ця проблема набуває особливої ваги на початку ХХІ століття, коли переглянуто ціннісні суспільні орієнтації і йде розробка принципово нових підходів до формування духовного потенціалу підростаючого покоління в умовах відродження незалежної України. Однак духовне відродження держави, розпочате ще на початку 90-х років ХХ століття, здійснюється дуже повільно й на досить складному соціальному підґрунті. Це проявляється в кризі моралі, яка пронизує усі сфери нашого життя і характеризується значними проявами людської жорстокості, злочинності, алкоголізму, наркоманії, статевої розбещеності, пропагандою насилля засобами масової інформації тощо. Поширення цих негативних проявів на молодь є загрозою для України. Тому нині заслуговує на увагу позиція християнської Церкви, яка переконує в наступному: без відродження християнських моральних цінностей у виховному процесі освітніх закладів молодь приречена на духовну деградацію і знищення.

Україна здавна була колискою християнства у Східній Європі і залишається такою донині, як свідчать соціологічні дослідження. Це найкраща світова релігія, заснована на любові. Християнське виховання виправдало себе у світовій педагогіці. Адже воно спрямоване на збереження звичаїв, позитивних норм поведінки, етичних виховних цінностей, спільних правил життя, допомагає суспільству утриматися під час різноманітних потрясінь. Тому нині конче необхідно відродити християнську мораль і культуру як духовне надбання нації, наші історичні корені.

Слід зазначити, що духовні святині українського народу (ще з моменту хрещення Київської Русі) сконцентровані в божественному храмі – єдиній соборній Церкві, яка стоїть поза політикою держави, але тісно взаємодіє з суспільством, його культурою. Тому життя вимагає тісної співпраці Церкви і держави, які, не втручаючись в діяльність одне одного, взаємодоповнюють свої зусилля.

Функція Церкви: дбати про морально-духовний стан суспільства, а держава повинна їй у цьому всіляко допомагати. Прикладом такої тісної співпраці є впровадження уроків християнської етики в школах Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської та ін. областей України. На уроках християнської етики педагоги знайомлять учнів з основними християнськими моральними принципами та духовними традиціями нашого народу. Навчання носить надконфесійний характер, що передбачає відкриту взаємодію, мета якої – зближення і спілкування. А об’єднання, проти чого так виступають деякі представники християнських конфесій, тут не обов’язкове, оскільки не можна вмістити окремі форми в одну. Вони різні. Єдиною є суть: Господній принцип взаємної ЛЮБОВІ. Педагоги-ентузіасти консолідують усі зусилля для того, щоб предмет “Християнська етика” не зводився до простого викладання Закону Божого, а сприяв вихованню цілісної, свідомої, духовно багатої особистості. Тому до особи викладача ставляться досить високі вимоги. Це має бути людина “особлива”, “небуденна”, духовна, яка б мала в душі “іскру Божу”, завжди і в усьому була життєвим прикладом та носієм високих морально-етичних якостей, володіла знаннями в галузі педагогічної освіти та спеціальними знаннями з християнської етики, а також вважала обраний предмет “справою свого серця”.

Аналіз останніх досліджень. Спостереження за дітьми, які відвідують уроки християнської етики показали, що для поведінки кожного з них характерним є прояв цілої низки доброчинностей: любові, турботи, милосердя, співчуття, опіки тощо. Ці діти відрізняються від своїх ровесників поміркованістю, стриманістю, наявністю внутрішніх переконань, прагненням до здійснення добрих справ. Вони, як правило, не мають проблем у стосунках з батьками, вчителями, однолітками й старшими людьми. Якщо певні конфлікти й виникають, то досить швидко й позитивно для обох сторін вирішуються, причому без напруження й антагонізму. У бесідах учні констатують, що засвоєння норм християнської моралі допомагає їм позбавлятися багатьох негативних рис характеру. Отже, виховання на засадах християнської моралі – це об’єктивна необхідність сьогодення.

Про необхідність та важливість опанування основами християнської моралі свідчить і позиція держави в галузі розвитку духовності в Україні. Не даремно з 2005-2006 н.р. запроваджено введення предмета “Християнська мораль і етика” в усіх школах України з 6-го класу. Проте, як бачимо, масового впровадження даного курсу в освітньо-виховний процес шкіл не відбулося. Перш за все тому, що не зовсім вдало обрано вік, з якого варто починати. Підлітковий вік не є сприятливим для роботи у цьому напрямку.

Починати впроваджувати основи християнської моралі потрібно ще з дошкільного віку, в чисті дитячі душі, довірливо відкриті на Добро. Адже кожній дитині, за переконанням В.О. Сухомлинського, від природи притаманна віра в Добро: “Не знищуйте в серці дитячому віру в торжество добра, в добре начало в людині. Будьте виключно уважні і обережні до цієї ламкої кришталевої пелюстки – віри в добро!” [1, С.8]. Дошкільне дитинство – це унікальний вік “духовно-релігійної сенситивності”, як зазначала С.Ф. Русова. Саме в цей період ми, закладаючи ґрунт майбутньої особистості, маємо унікальну можливість сіяти в душу кожної дитини зерна високої духовності, які в більш старшому віці дадуть багатий урожай. До речі, анкетне опитування батьків, діти яких відвідують дитячі садки міста Переяслава-Хмельницького показало, що 84% респондентів вважають за доцільне виховувати дітей, починаючи з дошкільного віку, на християнських заповідях. А 70% опитаних виступають за те, щоб норми християнської моралі вводилися у навчально-виховний процес дитячого садка у вигляді спеціальних занять. Отже, батьки виражають довіру до освітнього закладу. Усе інше залежить від особистості педагога, який візьметься за цю нелегку й відповідальну справу.

Саме особистість педагога, міра його духовності стала другою причиною, яка гальмує впровадження ціннісних засад християнства у навчально-виховний процес шкіл та дитячих садків. Не секрет, що багато педагогів виявилися не готовими до роботи в християнському духовно-моральному напрямку і не лише з приводу недостатності знань, а й із суб’єктивних причин, особистого плану.

Слід зазначити, що формування духовного потенціалу особистості – справа досить складна. Адже це внутрішня невидима робота, яка не дає миттєвого результату. Тому саме педагог як “сіяч розумного, доброго, вічного” відіграє вирішальну роль у духовному становленні особистості.

Отож, почати варто з себе, насамперед чесно й об’єктивно визначити власний рівень, дати адекватну оцінку своїм можливостям. Адже існує духовність зі знаком “+” та духовність зі знаком “–”.

І від того, в якому ключі реалізовує себе педагог, залежать результати його діяльності. Порівняльний аналіз реалізації власного потенціалу високодуховного та низькодуховного педагога можна подати у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1 Порівняльний аналіз реалізації духовного потенціалу педагогів

	Духовність (+)	Духовність (–)
МЕТА	Прищеплення основ високої духовності майбутньому поколінню шляхом самовіддачі за будь-яку ціну	Задоволення власних бажань
ДІЇ	Поєднання свободи дій із повною відповідальністю за них	Свобода без відповідальності
РЕЗУЛЬТАТ	Повна гармонія із дітьми, вдосконалення особистості, стосунків, розширення власної свідомості, внутрішній злет	Розпад, інволюція, дисгармонія у стосунках із дітьми. Деградація душі

Коментуючи зміст таблиці варто зробити деякі акценти. Стосовно мети: найкращим прикладом тут може слугувати життя й педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського. Його життєве кредо: “Серце віддаю дітям” – найвичерпніша характеристика самовіддачі педагога. Це переконує в тому, що лише високодуховна особистість прагне передавати багатства своєї душі нащадкам. Для низькодуховного педагога мета – самоціль, що часто супроводжується застосуванням неадекватних методів її досягнення. Це приводить у критичних випадках до утвердження свого “Я” на приниженні інших.

Щодо свободи дій педагога, то вона передбачає не можливість робити, що захочеться, а набуття такого рівня, який дає змогу увійти в лад із собою і досягти внутрішньої повноти, щоб спрямувати розвиток дитячої душі на добро. Свобода не існує без відповідальності. Тому чим більшу свободу дій має педагог, тим більшу відповідальність він несе за своїх вихованців перед Богом, власною совістю і людьми. У педагога ж негативного плану свобода дій проявляється в житті за принципом: “Що хочу, те й роблю, – ніхто мені не указ”, адже він працює на досягнення результату будь-якою ціною, вважаючи єдиного себе правим. Живучи за цим принципом, він намагається зняти з себе відповідальність за неуспішних дітей, перекладаючи всю вину на них самих. Не обтяжуючи себе особливою відповідальністю за власні дії, такий учитель (вихователь) дбає більше про матеріальне благополуччя, ніж про духовний розвиток підопічних.

Низькодуховний педагог (а саме: той, що зробив вибір у сторону зла), як свідчить життєва практика, у процесі взаємодії зі своїми учнями (вихованцями) справляє на них негативний вплив. Перебуваючи в стані постійного незадоволення й роздратування, він із “сіяча розумного, доброго, вічного” перетворюється на примітивного передавача інформації та контролера знань. На нього все “діє”, він із будь-якої, навіть незначної причини виходить із рівноваги і, як наслідок, – тиск на дітей, окрики, постійні приниження, нереальні вимоги, необ’єктивні оцінки, інколи навіть рукоприкладство. За зовнішньою агресивністю такого педагога ховається його внутрішня слабкість. І результатом його діяльності є розпад власної особистості та руйнування здоров’я оточуючих. Такому педагогу не місце серед дітей.

Високодуховний педагог завжди прагне до досягнення гармонії у стосунках із дітьми на ґрунті взаємної довіри і любові. Для нього не існує поганих дітей. Все залежить від того, наскільки глибоко він знає їх і уміє проникати в духовний світ кожного з них, залишаючи там зерна добра. Такий педагог завжди є “ідеалом людяності” [3] для своїх вихованців. І має бути таким ідеалом для своїх колеґ, спонукаючи їх до духовного розвитку на основі засвоєння вселюдського духовного досвіду.

І саме християнська культурна традиція є найяскравішим виразником духовного досвіду людства, який має поступово ставати внутрішнім надбанням кожного з нас. Адже жити по-божому повинен кожен. Тому, починаючи з себе, педагог, який не стоїть на місці, а йде вгору, повинен обрати шлях внутрішнього творення і окреслити той ідеал досконалості, який веде до прогресу.

Висновки. Час вимагає повернення до своїх коренів і відродження в педагогічній виховній системі абсолютних християнських цінностей, що є основними категоріями духовності: уявлення про добро і зло, прекрасне й потворне, загальні чесноти тощо. Вони мають стати нормою життя педагогів, батьків та дітей, бо в їхню основу покладено Любов.

І коли це відбудеться, ми вже не говоритимемо про низьку духовність “сіячів розумного, доброго, вічного”, бо кожен житиме за первісним моральним законом: “У всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, те саме чиніть їм і ви” [Мт. 7:12].

ЛІТЕРАТУРА

1. Виховувати любов’ю: За спадщиною В. Сухомлинського / Упор. Т.В. Вороніна, Т.І. Науменко. – К., 2004.
2. Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К., 1986.
3. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К., 1988.
4. Химич Н. До проблеми духовної взаємодії у стосунках “педагог – дитина” // Світло. – 2002. – N 4 (23).
5. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки / За ред. В.М. Жуковського. – Острог, 2000.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена актуальній проблемі сьогодення – впровадженню ціннісних засад християнства в освітній процес навчальних закладів України. Основна увага приділяється особистості педагога, який є рушійною силою у цій важливій справі і від духовної реалізації якого залежать результати діяльності. Автор акцентує увагу на необхідності опанування християнськими моральними цінностями, які є основою духовного досвіду людства і мають стати нормою життя кожної людини.

Ключові слова: християнські моральні цінності, духовний досвід дитини.

RESUME

The article is dedicated to actual problem persisting – an introduction valuable bases christianity in educational process of the scholastic institutions of the Ukraine. The main attention is spared personalities of the teacher, who is driving power in this important deal and from spiritual realization which hang the results to activity. The author accents attention on need of the mastering christian moral value, which are a base of the spiritual experience mankind and must become the rate to life of each person.

Keywords: christian moral value, spiritual experience of the person.