Постановка проблеми. У період докорінних змін не лише в політичній структурі суспільства, формах власності, соціальному статусі особистості, але й у свідомості людей, проблеми духовності людини, її погляди, ідеали, цінності набувають особливої значущості. Проблема формування духовності людини не може включати до себе ясних вихідних методологічних позицій у питанні співвідношення духовності і релігійності. На сьогоднішній день про занепад культури, освіти, духовності і моральності в нашій країні говорять усі: політики, вчені, педагоги, психологи.

Мета статті – з’ясувати підходи до тлумачення понять духовність, релігійність, розкрити обсяг та можливі шляхи використання культури Православної релігії щодо формування духовності.

Аналіз останніх публікацій. Формування духовності – це завдання, що не вирішується поспіх, тим паче відродженням та посиленням релігійності, як часто сьогодні буває. Це питання розпадається ще на декілька підпитань. Наприклад, чи тотожні духовність і релігійне виховання? Чи ефективніше здійснювати духовно-етичне виховання в процесі релігійної (релігійно-світської) освіти? Чи може в межах світської освіти цілком можливо здійснити це завдання? Помилки в розумінні можуть дорого коштувати нашому суспільству.

Для уточнення розуміння понять доречно звернутись до словників. За словником С.І. Ожегова, душа – внутрішній психічний стан людини, її свідомість [8, С.178]. Великий тлумачний словник сучасної української мови розглядає поняття духовний як зв’язаний із внутрішнім психічним життям людини, моральним світом її [1, С.252]. Релігія у цьому ж словнику тлумачиться як – погляди та уявлення, в основі яких лежить віра в існування надприродних сил – богів, духів, душ, в їхнє панування над світом [1, С.1024].

Філософський енциклопедичний словник тлумачить поняття душевність, релігія. Душевність – властиве позначення тісної єдності духовного і чуттєвого життя почуття, внутрішнього змісту [15, С.148]. Релігія – світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка, що визначається вірою в Бога, божества; відчуття святості, залежності, відповідальності по відношенню до таємної сили, що надає опору і є гідної поклону [15, С.391].

Словник соціальної педагогіки більш точно розглядає поняття душевність, духовність, релігійність. Душевність – якість особистості, властивість проявляти душевне ставлення до іншої людини, розуміти її, готовність і вміння вислуховувати чиюсь сповідь і довіряти комусь своє сокровенне; співчуття, участь, підтримка без користі. Духовність – індивідуальне вираження у системі особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити і діяти для інших [11, С.88]. Релігійність – світогляд, світосприйняття, образ життя, поведінки і дій людини, яка сповідує відповідну віру [11, С.241]. Отже, можна стверджувати, що духовність – це широке поняття, що відображає прагнення людини до розуміння навколишнього світу і усвідомлення значення свого існування. Духовність розвивається і виявляється через розум, споглядання, роздум, науку, релігійність і мистецтво. Релігійність – одна із форм духовності, віра в існування якої-небудь божественної сили (Абсолюту), що зумовлює нашу долю.

Не слід змішувати релігійність як вільний пошук цієї сили з релігією як догмою, що вимагає від людини сліпої віри в те, про що ми знаємо із священних писань. Для того щоб бути позитивною, творчою силою, що успішно протистоїть злу, релігійність повинна ґрунтуватися на моральності і розумі. Формування духовності тісно пов’язане з релігійними традиціями. Кожна релігія більшою чи меншою мірою взаємодіє з культурою відповідного етносу. Церква виховує повагу молоді до старших, патріотичні почуття, милосердя, регламентує як норму доброзичливі стосунки з людьми, завжди залишається духовною скарбницею.

Заклади освіти є суспільством у мініатюрі, адже чітко відображає всі його вади. Сьогодні вже не стоїть проблема: вірити в Бога чи ні, – оскільки наша країна стала демократичною. Християнство має сприйматися як філософія, основа для побудови світогляду, образ мислення. Звичайно, центральне місце в моральному вихованні відводиться християнським цінностям, оскільки без них не буде моралі. Християнські традиції є стійким елементом української історії і культури.

Закон про відокремлення школи і Церкви, як і відповідне чинне законодавство, не суперечить Конституції України, якою стверджується право людини на віру в Бога. Формування християнської морально-етичної культури через дотримування релігійних заповідей та традицій не є порушенням прав людини, адже і преамбула Конституції України згадує про відданість перед Богом, стаття 35 вказує на свободу віросповідання. Витяг із Конституції України. Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою [7, С.11].

Отже, ніякого порушення совісті немає. Християнська етика подає моральні цінності, визнання яких є необхідним для кожної людини. Опоненти можуть наголошувати на відокремленості держави та освіти від церкви. Та оскільки кожна людина є створінням Божим і водночас є членом суспільства, вона завжди перебуває під впливом і держави, і церкви.

Духовність, пов’язана з емоційно-вольовими властивостями, станами і процесами, з тими цінностями і ідеалами, на основі яких розв’язуються проблеми, пов’язані з вічними питаннями людського буття; визначаючим в духовності виступає не отримання різноманітних знань, а їхня якість, значення і мета; вона завжди пов’язана з гуманістичними ідеями, центром яких було ставлення до себе і до інших людей; вона є вищою формою соціального віддзеркалення дійсності; вона несе в собі позитивний зміст.

Духовними цінностями на рівні суспільства є специфічний прояв суспільної свідомості, його особливий якісний стан, що відображає певний рівень духовних можливостей мас, суспільства і держави вирішувати завдання, пов’язані із забезпеченням повнокровної життєдіяльності соціального організму. Ядром духовних цінностей виступають елементи суспільної свідомості, що функціонують на теоретичному і буденному рівнях, основні цінності, що відображають компоненти культурно-історичного типу (цивілізації) та впливають на стан духовної безпеки особистості, суспільства і держави.

Враховуючи стан існування проблем суспільства, постає питання, чи може світська освіта цілком справитися з функцією духовно-етичного виховання дітей дошкільного віку і чи може релігійна ідеологія претендувати на роль суспільної ідеології?

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури, присвяченої проблемам формування культури взагалі і духовної культури особистості, суспільства зокрема, свідчить, що ці питання привертали до себе увагу завжди. Ще давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит розглядали її не лише в загальнофілософському аспекті, але й у педагогічному.

Упродовж століть проведено тисячі досліджень, написано безліч наукових праць, і це зумовлюється тим, що будучи соціальним явищем, духовна культура як суспільства, так і окремої особистості змінюється під впливом нових об’єктивних і суб’єктивних чинників, набуває нових якостей, характеристик, розкриття суті яких і є предметом подальших наукових пошуків.

Філософія освіти у відомому значенні – для визначення місця, ролі і значення православної культури – набагато важливіша, ніж педагогіка, педагогічний процес і педагогічна діяльність. Вся система освіти функціонально призначена для “визначення” підростаючої людини для життя в тій культурі і в тому соціумі, де вона народжена. Зміст освіти визначається науковими знаннями, виробничими потребами і доповнюється культурологічною і соціокультурною інформацією. Особливе місце в системі вітчизняної світської освіти займала Православна культура. Залучення до Православ’я в умовах ідеологічного атеїзму було небезпечне. Школа була відокремлена від церкви, оскільки віра суперечила уявленням про науковий світогляд. Із змісту освіти старанно “нівелювалося” все, що хоча б побічно нагадувало про Православ’я.

Але Православ’я просочило українську ментальність, духовний досвід українського народу і не могло не зберегтися в культурно-історичних пам’ятниках, в біографіях видатних діячів науки і культури, в куточках народної пам’яті і народної творчості.

Нашому суспільству потрібна філософія, що передрікає “збереження всього сущого”. Залучення до Православної культури тепер не протипоказано сучасній українській освіті. Більше того, підкреслюється виняткова роль церкви в духовних орієнтаціях населення, вплив духовної культури православ’я стає все очевиднішим і проникливішим.

Розмірковуючи над визначенням суб’єктів освітнього процесу, спрямованого на відродження духовності громадян, а саме релігійних організацій як найефективніших учасників, Г.П. Меньчиков визначає головним розуміння того, що духовне виховання, як і будь-яке інше виховання, спрямоване на підготовку громадян до життя саме в цьому суспільстві, тобто є частиною процесу його соціалізації. Неможливо підготувати громадян принципово іншого рівня духовності, ніж духовність у даного суспільства [6, С.188].

У системі освіти, особливо дошкільної, залучення до Православної культури неминуче натрапляє на необхідність вирішення світоглядних питань. Традиційна освіта зобов’язана була запроваджувати ідейно-політичне виховання і формування єдиного наукового світогляду, причому атеїстичного у всьому. Теперішній час дещо змінив погляди на духовні орієнтації. Чи слід позбавити науку права вирішувати світоглядні питання? Або надати право кожному окремо визначитися в питаннях віри? Але тоді треба “уявляти Православну культуру як одну з можливих і “умовних” культурних форм”? До того ж, феномени чудесного не піддаються раціональному тлумаченню і науковому поясненню.

Досвід поєднання віри і знання, науки і віри є в історії європейської філософії. Що стосується вітчизняної освіти, то необхідно зважати на “перервану” традицію освіти в дусі православної культури. Завданням сьогоднішньої педагогіки має стати об’єднання філософських поглядів, рефлексії, релігійної віри і усвідомлення світу. Метою освіти повинні стати розвиток пізнавальних, етичних, творчих евристичних здібностей, залучення дитини до культури і духовно-етичної орієнтації особистості.

Саме тому держава, з одного боку, і одна або декілька конфесій, з другого боку, не повинні боротися і змагатися в цьому питанні, а будувати конструктивний діалог держави і конфесій. Отже, сьогодні як ніколи актуально говорити саме про релігійно-світську освіту, яку дають спільно і самі конфесії, і світська наука в особі світських педагогів. Визначеність правомірності шляхів запровадження релігійно-світської освіти визначає законодавство – Конституція України.

Якщо діяльність тієї або іншої конфесії не суперечить чинному законодавству, не загрожує духовній безпеці країни, то ці конфесії можуть розраховувати на допомогу держави. Йдеться уникнення крайнощів в духовному вихованні маленьких українців: воно не повинне бути повністю релігійним і не повинно бути атеїстичним. Держава ж повинна допомогти конфесіям у формуванні власних освітніх систем.

За ствердженням Г.П. Меньчикова, історичний досвід панування релігійності доводить, що без фундаментального кропіткого підходу на всіх рівнях освіти і виховання, управління, зміни укладу життя людей, ні про яку духовність немає нагоди говорити [5, С.116-126]. І.В. Степаненко наголошує, що становище людини у сучасному світі є амбівалентним. З одного боку, внаслідок гуманітарно-інформаційної революції, що відбулася на зламі тисячоліть, зростає роль особистості як режисера та актора своєї індивідуальної життєвої долі. З іншого боку, сучасну людину можна охарактеризувати як таку, що “загубилася у власному житті”, тобто втратила певну ціннісно-смислову форму власного буття. Отже, проблема життєвої компетентності як уміння вбирати своє життя у певну духовну форму постає як одна з найактуальніших у проблемному полі індивідуального буття людини у сучасному світі [12, С.40-55].

Людське життя – це ризик рішень і здійснень, це постійний вибір, понад усе, це буттєвий вибір – вибір між різними моделями життя, між різними моделями людини. Такий буттєвий вибір потребує і відповідної буттєвої компетентності як певної буттєвої мудрості, яка є не просто здоровим глуздом, а вмінням вбирати своє життя у споріднену собі та гідну людини форму. Найважливішою особистісною якістю, яка забезпечує цю визначеність, є духовність – духовність як вправи з мудрістю, які є завжди непевними, завжди поповнюваними [12, С.40-55].

Духовність – це стан, коли дух людини в роботі над собою прориває замкнутість, буденне, залучається до безкінечності і вічності буття. Дух – це філософська категорія, що означає форму буття, де воно задає всьому організацію, завдання, норму, охоплюючи самого себе, “знає” себе та переживає своє життя у стані цілісної ідеальної інформаційно-оцінно-емоційно-конструювальної форми [12, С.40-55]. При цьому духовність – як особлива властивість, стан Духа не ототожнюється з самим духом людини і релігійністю.

Духовність неможлива особливо без філософської ґрунтовної підготовки, інакше її неминуче починає заполонювати релігійність. Питання співвідношення духовності і релігійності непросте. Г.П. Меньчиков розглядає складність у тому, що для існування релігійності є не тільки змінні, але і “вічні” причини: існування смерті, наявність вічності, безкінечності, далеких космічних залежностей тощо. У зв’язку з цим науковець пропонує в питаннях співвідношення духовності і релігійності необхідність диференціації Бога-Віри-Релігії-Церкви [5, С.116-126].

Якщо в питаннях про Бога потрібно залишити кожну людину наодинці з собою, чого вимагає і справедливо дозволяє Конституція України (ст. 35), то в питаннях про віру, релігію і церкву – інша справа. В.Н. Федотова, розмірковуючи про співвідношення духовності і релігійності, говорить, що сама по собі віра у надприродне не гарантує духовності [14, С.54]. Про залучення релігійності в духовність можна говорити у компенсаторному розумінні через те, що яке завгодно релігійне вчення, окрім власних релігійних положень, охоплює і загальнолюдські орієнтири. Отже, у релігійності є момент духовності.

Людина по мірі свого дорослішання, формування себе як члена суспільства, у процесі становлення особистості вбирає до себе апробований досвід, культурне багатство, що накопичене попередніми поколіннями. Разом з тим, по мірі зростання складності завдань, що виникають перед суспільством, підростаюча людина все більше повинна не тільки вбирати накопичені досягнення культури, але й шукати вирішення нових завдань за їхніми межами, тому що з’являються нові питання. І людина у процесі свого розвитку завжди знаходиться у стані роздвоєності між необхідністю збереження традиції і пошуку інновації.

Розуміння співвідношення релігійності і духовності, включення релігії до освітнього процесу доречно розглядати з позицій медіації, тобто пошуку середини, націленості суб’єкта на критику володарства сталих розумінь і спробою ввійти у нове смислове розуміння [2, С.259-277].

Звернемось до тлумачення поняття медіація.

Медіація – міжнародне посередництво, мирний спосіб розв’язання міжнародних конфліктів за допомогою держави, яка не бере участі у конфлікті [1, С.517]. Медіація – це не тільки критика володарства традиції і пошук шляхів пошуку нового, третього розуміння, але й пошук міри виходу, звідси її конструктивність, націленість на діалог і запобігання розколу [2, С.259-277]. Релігійно-світська освіта може і має стати складовою частиною національного характеру дошкільного освітнього закладу. Повернення до цілющих джерел духовності є потребою нашого часу.

Однак головна роль належить державі. Причин багато і вони загальновідомі.

По-перше, наша країна багатонаціональна і поліконфесійна, тому визначення на першому місці в цьому процесі якої-небудь конфесії образить і напевно ущемить інші релігійні групи.

По-друге, більшість у нашому суспільстві складають невіруючі, які, до речі, не мають ніякого органу або інституту реалізації своїх прав.

По-третє, орієнтація на демократичний розвиток, закладений у діючому законодавстві і пріоритети політичного розвитку країни переконливо свідчать про перспективи подальшої секуляризації держави як представника всіх груп віруючих і невіруючих громадян. Під секуляризацією розуміється перетворення церковної і монастирської власності на світську, державну; або вилучення чого-небудь із церковного, духовного відання і передача світському, цивільному [1, С.1112].

Палкими прихильниками та пропагандистами ідеї християнського виховання були видатні педагоги С.Ф. Русова, К.Д. Ушинський, чиїми мудрими порадами варто було б скористатися. С.Ф. Русова, розмірковуючи про притаманність українцям філософського, релігійного настрою, який надає навколишня природа і звичні форми діяльності (козакування, чумакування, самотня хліборобська праця), наголошувала на необхідності врахування цієї риси, орієнтуючись на неї у вихованні дітей [10, С.26-29]. Вона наголошувала на складності релігійного виховання маленької дитини, що потребує відповідальності і особливої уваги дорослих.

Обов’язковість і загальність, до яких ми звикли при нав’язуванні моральних ідеалів, неминуче призводить до фальшу, до втрати принципів, духовності.

Вивченням дитячого релігійного життя переймався В.В. Зеньковський. Учений, богослов на перший план висував ідею про те, що загальне ставлення дитини до дійсності носить міфологічний характер. Весь світ повний для дитини життя – часто недоступного, таємничого, і це відноситься як до найближчої дійсності, так і до того, що знаходиться за межами досвіду [3, С.200-221].

Сучасні численні дослідження етнографів і філософів, за ствердженням Р.Р. Зинурової, доводять існування у казках і міфах діалектичних структур, а також існуючих законів, що забезпечують їхнє функціонування [4, С.174-181]. Діалектичною структурою міфу є структура його змісту. Сутність міфу складає його чудовий світ, який стоїть у прямій протилежності до положення формальної логіки. Казки, міфи мають діалектичну структуру. Саме вона є принциповою у всіх казках, незалежно від їхньої культурної приналежності.

О.П. Давидов зазначає, що міфологічне, релігійне мислення намагається формувати сенс через визначення про синкретичну єдність світу, про його культурно-космічні ритми [2, С.259-277]. В.В. Зеньковський вважав, примітивна дитяча міфологія непомітно відкриває серце для сприйняття Божества. Розвиток і розширення міфологічного розуміння природи, загадка появи нових істот і зникнення попередніх, загадка народження і смерті зростають у свідомості дитини раніше, ніж дитячий розум оволодіє ідеєю Бога, як Творця і Вседержавця: безпосереднє почуття з такою силою наповнює дитячу душу усвідомленням “сенсу” у бутті, що оформлення ідеї Вседержавця у дитячому розумі лише закінчує процес, що протікав у душі. Коли починається цей процес інтелектуалізації релігійних почуттів, тоді дитина сама починає утворювати релігійні образи [3, С.200-221].

Є кілька шляхів сенсибілізації духовно-релігійного виховання малят. Серед них: сімейний осередок духовності для дітей раннього та дошкільного віку. Формувати духовні цінності, спираючись на Слово Боже, бажано починати з першого року життя дитини, використовуючи вроджений, за С.Ф. Русовою, “інстинкт релігії, духовно-релігійну сенситивність дитини, що з віком зникає, якщо її своєчасно не підтримати і не розвинути” [10, С.26-29]. Це один із шляхів природовідповідального духовного розвитку дітей. Водночас, вдумливий педагог радила батькам досить обережно підходити до релігійного виховання, якщо батьки самі не мають у душі релігійного почуття, нехай краще не втручаються “в цю святая святих дитячої душі”. С.Ф. Русова накреслює шляхи духовного виховання дітей, прилучення їх до християнської релігії. Це насамперед національні свята, звичаї, обряди, традиції українського народу. Такі свята педагог радила проводити у кожній дитячий установі, у кожній родині. Настрій дитини, в якому поєднуються релігійне, естетичне, національно-патріотичне почуття – основа для розвитку високої ідейності і прив’язаності до свого народу [10, С.3-5].

Другий шлях духовного виховання дітей дошкільного віку – угамування духовного голоду через пізнання Слова Божого. Ще раз подивуємося педагогічній інтуїції К.Д. Ушинського, який вважав, що хоч “школа – не проповідниця релігії, але справжня прогресивна школа найменш суперечить окремим принципам християнської релігії” [13, С.145].

У дошкільному закладі доречно проводити Великі Православні свята, зокрема Свято Святого Миколая, Свято Різдва, Свято Великодня. Під час свят та розваг використовуються традиції та звичаї українського народу, які є результатом зусиль багатьох поколінь і виступають незрівнянним засобом духовного виховання дітей. Адже через систему традицій, звичаїв український народ відтворює себе, свою духовну, релігійну культуру, свій характер, національну ментальність та самосвідомість у своїх людях.

А чи можна все-таки започаткувати в дитячому садку свої традиції свят? Яким воно повинно бути? А з чого починається свято? Чи так уже потрібно воно нам, ще одне? Як правило, ми й самі традиції свят не знаємо. Особливо це стосується духовних. Які вони: суворі чи веселі, а що треба робити, а чого не можна, а як правильно? А молитися обов’язково? А як бути з тими, хто не хоче святкувати, а якщо хтось із батьків проти? Ми боїмося того, чого не знаємо самі. Ми боїмося того, чого не розуміємо.

Наведемо далі запитання анкети для батьків, яку ми пропонували, розпочинаючи роботу із зазначеної проблеми.

ВЕЛЬМИШАНОВНІ БАТЬКИ!

Кафедра дошкільної освіти Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти разом із педагогічним колективом дошкільного навчального закладу N 219 “Сонячний зайчик” розпочинають роботу щодо впровадження основних засад християнської культури в практику роботи з дошколятами. Життя дитячого садка може будуватися не тільки відповідно до громадянського та природного, але й православного календаря.

Використання багатства національної культури, укладу сім’ї, заснованих на християнських культурних цінностях, формують у дітей позитивне ставлення до батьків, близьких, рідного краю, рідної природи, до своєї Батьківщини.

Ми дотримуємося державної політики в галузі освіти, яка спрямована на відокремлення церкви від держави, головний сенс якої полягає у свободі віросповідання. Ніхто не може змусити дитину вірити чи заборонити пізнавати основи релігії. Лише за порадою батьків вона має право вивчати або не вивчати релігію. Однак жити по-божому повинен кожен. Сподіваємося, що висловите думку з приводу участі Вашої дитини у різдвяних святах та доцільності впровадження основних засад християнської моралі в освітній процес дитячого садка.

АНКЕТА

1. Чи є традицією Вашої сім’ї святкування великих християнських свят: Різдво, Великдень, Святого Миколая? (необхідне підкресліть).
а) Так, ця традиція ще з нашого дитинства.
б) Раніше ми не приділяли значення цим святам, проте в останній час це стає традицією.
в) Ми не дотримуємося цих свят.
г) Інша відповідь_______________________

2. Чи згодні Ви зі ствердженням науковців щодо необхідності формування духовних якостей дитини саме в дошкільному віці?
а) Так, це доводить наш сімейний досвід виховання дітей та приклади з життя.
б) Ми все більше в цьому переконуємося.
в) З цією думкою ми не згодні.
г) Інша відповідь_______________________

3. Чи можуть бути дитячі садки осередками духовного відродження України на багатолітньому досвіді християнських традицій?
а) Так, педагоги повинні ознайомити дітей із основними християнськими моральними принципами і традиціями нашого народу з позицій міжконфесійності.
б) Так, ми з цим згодні.
в) Ми не підтримуємо цю думку.
г) Інша відповідь_______________________

4. Чи доречною є участь священнослужителів у заходах, які святкуються у дитячому закладі?
а) Так, саме священнослужителі можуть віднайти те слово, яке необхідне не тільки дитині, але й батькам і педагогам.
б) Так, діти повинні не боятися священнослужителів і адекватно сприймати їхню присутність.
в) Ми категорично з цим не згодні.
г) Інша відповідь_______________________

5. Хто, на Вашу думку, може впроваджувати норми християнської моралі саме у дитячому садочку?
а) Це людина, яка має спеціальну педагогічну освіту та спеціальні знання з християнської етики.
б) Це вихователі нашої групи.
в) Ми самостійно впораємося без зайвої допомоги дитячого садка.
г) Інша відповідь_______________________

6. Якою може бути Ваша участь у впровадженні норм християнської моралі в освітній процес дитячого садка? ______________________________________________________________________________________________________________________________________

7. За бажанням, будь ласка, вкажіть: вік – мами ________, тата _______; освіта мами _________________, тата ________________; кількість дітей у сім’ї _________; соціальний статус мами ___________________, тата __________________________ (робочий, службовець, підприємець, тимчасово непрацюючий); чи беруть участь у вихованні Вашої дитини бабусі та дідусі (так, ні, частково, тільки на свята).

Дякуємо за щирі відповіді. З повагою, члени кафедри дошкільної освіти ЗОІППО.

Далі наводимо перспективно-календарне планування занять із дітьми.

Перспективно-календарне планування занять із дітьми старшого дошкільного віку

. .

Місяць, тиждень	Заняття	Зміст заняття	Пропонована форма ознайомлення з інформацією
Вересень 1 тиждень	N 1	Бог. Його існування. Створення світу і людини (можливе читання відповідної розповіді з дитячої Біблії)	Бесіда. Малювання на тему “Створення світу”
2 тиждень	N 2	Церква і Храм. Навіщо люди ходять у церкву. Молитва. Як заходити дорослому і дитині у храм.	Розповідь вихователя. Малювання, розфарбовування.
3 тиждень	N 3	Свято Різдва Богородиці. Ставлення дитини до батьків і близьких.	Розповідь вихователя. Бесіда. Сюжетно-рольова гра “Свято у родині”.
4 тиждень	N 4	Якщо в дітей є певні знання про земне життя Спасителя, то можна побудувати заняття у формі розповіді про свято “Спорудження хреста Господня” (27 вересня). Якщо ні, то читання розповідей із дитячої Біблії про вигнання із раю до покликання Авраама.	Читання. Розповідання. Бесіда. Малювання.
Жовтень 1 тиждень	N 5	Покликання Авраама. Ісаак і діти Ісаака. Історія Йосипа.	Малювання.
2 тиждень	N 6	Свято Покрова Пресвятої Богородиці.	Бесіда з дітьми про зміни у природі і про те, як святкує народ це свято.
3 тиждень	N 7	Мойсей. Вихід із Єгипту. Земля обітована.	Читання дитячої Біблії. Малювання за темою оповідання.
4 тиждень	N 8	Життя євреїв в Ізраїльській державі. Самсон. Давид і Голіаф. Цар Соломон.	Читання дитячої Біблії. Організація сюжетно-рольової гри за темою оповідання.
5 тиждень	N 9	Полон іудеїв. Пророк Данило. Повернення з полону.	Читання дитячої Біблії. Перегляд дитячого мультфільму.
Листопад 1 тиждень	N 10	Свято Казанської ікони Божої Матері (4 листопада). Ікони. Ікона Казанської Божої Матері.	Розповідь педагога, розгляд ікони, прикрашання кутка групи іконою.
2 тиждень	N 11	Церковна музика, спів. Дзвони і дзвін.	Бесіда педагога чи відвідування храму.
3 тиждень	N 12	Свято архістратига Михайла і всіх небесних сил. Розповідь вихователя на тему “Хто такі ангели. Турбота ангелів про людей. Архістратиг Михайло – небесний заступник українського війська. Заступник Києва”.	Розглядання ілюстрацій християнських православних храмів Києва.
4 тиждень	N 13	Життя євреїв після повернення з полону. Завоювання їх греками і римлянами. Чекання Месії.	Читання дитячої Біблії. Малювання за темою оповідання.
Грудень 1 тиждень	N 14	Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня). Народження Пресвятої діви Марії. Уведення її в храм.	Читання дитячої Біблії. Перегляд мультфільму.
2 тиждень	N 15	Храм і його устрій.	Розповідь педагога, показ слайдів, ілюстрацій. Відвідування храму.
3 тиждень	N 16	Свято Святого Миколи Чудотворця	Розповідь педагога на тему: “Святі – хто вони. Микола Чудотворець, його життя і діяння”. Організація тематичного вечора розваг в ДНЗ.
4 тиждень	N 17	Різдво Ісуса Христа.	Читання дитячої Біблії. Перегляд мультфільму.
5 тиждень	N 18	Підготовка до Нового року і Різдва Христового.	Малювання листівок, готування подарунків для дітей-сиріт, людей похилого віку.
Січень 1 тиждень	N 19	Свято Різдва Христового.	Святкування Різдва в ДНЗ. Зустріч зі священиком.
2 тиждень	N 20	Свято Преподобного Серафіма Саровського.	Розповідь про святого, про його діяння, розгляд ікони.
3 тиждень	N 21	Свято Водохрещення Господнього.	Розповідь педагога, розгляд ілюстрацій, екскурсія до водойми, відвідування храму. Аплікація за враженнями.
4 тиждень	N 22	Священик. Помічник священика: диякон, псаломщик. Діти у храмі.	Розповідь педагога про зміст церковної служби; ознайомлення із правилами поведінки дітей у храмі. Відвідування храму. Малювання за враженнями.
Лютий 1 тиждень	N 23	Ставлення дитини до людей, до рідних, вихователів, дорослих, молодших, однолітків, хворих, немічних.	Бесіда вихователя про ставлення до інших із позицій християнської моралі.
2 тиждень	N 24	Свято Стрітення Господнє. Дитинство Ісуса Христа. Історія Свята Стрітення.	Організація тематичного вечора розваг за темою свята. Читання дитячої Біблії.
3 тиждень	N 25	Основні правила християнського життя. Проповідь на горі.	Читання та розгляд ілюстрацій дитячої Біблії. Читання розповідей В.О. Сухомлинського
4 тиждень	N 26	Розповідь про блудного сина. Зцілення десяти прокажених.	Розповідь педагога, перегляд мультфільму; аналіз життєвих ситуацій.
Березень 1 тиждень	N 27	Масниця. Прощена неділя. Початок Посту.	Організація розваг на майданчику ДНЗ із залученням батьківської громадськості.
2 тиждень	N 28	Ставлення дитини до природи і всього живого. Зустріч весни.	Екскурсії до парку, лісу. Розучування закличок, весняних пісень, виготовлення атрибутів свята.
3 тиждень	N 29	Закхей. Христос у будинку Марії і Марфи.	Читання дитячої Біблії. Перегляд мультфільму.
4 тиждень	N 30	Злий боржник. Милосердний самарянин. Відродження Лазаря.	Бесіда на тему “Поводження дитини на прикладі євангельських притч і прикладів із життя святих”. Розігрування епізодів із життя групи.
Квітень 1 тиждень	N 31	Свято Вхід Господень у Єрусалим. Народні традиції. Святкування цього свята Церквою.	Розповідь педагога. Розігрування тематики свята у народних іграх.
2 тиждень	N 32	Підготовка до святкування Великодня.	Розповідь педагога або читання дитячої Біблії – оповідань про останні земні дні Спасителя. Зрадництво Ісуса Христа Іудою. Розп’яття і смерть Ісуса Христа. Розмальовування писанок, крашанок, дряпинок.
3 тиждень	N 33	Святкування Неділі Христової.	Організація свята в ДНЗ.
4 тиждень	N 34	Руська православна церква. Початок історії. Великий князь Володимир.	Розповідь педагога, розгляд ілюстрацій, ікон, малювання.
Травень 1 тиждень	N 35	Теодозій Печерський.	Розповідь педагога про життя Святого. Розгляд ілюстрацій Києво-Печерської лаври.
2 тиждень	N 36	Сергій Радонезький і Дмитро Донськой.	Розповідь педагога. Розгляд ілюстрацій із зображенням Святих.
3 тиждень	N 37	Підготовка до свята Вознесіння.	Розповідь педагога про діяння апостолів.
4 тиждень	N 38	Свято Вознесіння.	Перегляд мультфільму.
5 тиждень	N 39	Підготовка до свята Святої Трійці.	Розповідь педагога про церковне та народне святкування свята. Розучування пісень, хороводів.
Червень 1 тиждень	N 40	Свято Святої Трійці. П’ятидесятниця.	Організація народних ігор за темою свята. Спостереження за змінами в природі. Малювання.
2 тиждень	N 41	Свято святого Духа.	Розповідь педагога. Сюжетно-рольові ігри за темою розповіді.
3 тиждень	N 42	Церковні храми	Відвідування храму. Бесіда зі священиком.
4 тиждень	N 43	Олександр Невський. Його подвиги.	Розповідь педагога. Розгляд ілюстрацій.
5 тиждень	N 44	Дмитро Донськой	Розповідь педагога, розгляд ілюстрацій.
Липень 1 тиждень	N 45	Свято Народження Іоанна Хрестителя (7 липня).	Читання оповідань. Святкування свята у ДНЗ.
2 тиждень	N 46	Свято святих першоверховних Петра та Павла (12 липня).	Розповідь педагога, розгляд ілюстрацій.
3 тиждень	N 47	Свято Казанської Ікони Божої Матері.	Розповідь педагога, розгляд ікони.
4 тиждень	N 48	Пам’ять Великого князя Київського Володимира.	Читання розповідей, билин про князя Володимира.
Серпень 1 тиждень	N 49	Свято Преподобного Серафіма Саровського. Пам’ять пророка Іллі.	Свято народних традицій.
2 тиждень	N 50	Іоанн Кронштадтський.	Розповідь педагога, малювання за темою розповіді.
3 тиждень	N 51	Свято Преображення Господнього (19 серпня).	Святкування свята у ДНЗ.
4 тиждень	N 52	Свято Успіння (28 серпня).	Розповідь педагога, відвідування літніх людей.

Наводимо також програму православного виховання дітей дошкільного віку, запропоновану російськими авторами.

Ориентировочная программа православного воспитания детей дошкольного возраста

Православное воспитание имеет целью:

1. пробудить личность ребенка, направить к познанию Бога, помочь убедиться в Его реальности, сформировать религиозные чувства;
2. воспитывать у детей чувство благоговения к святыням, почтения и любви к родителям и другим людям, учить их бережному отношению к окружающему миру – великому творению Господа;
3. способствовать развитию творческих способностей, умственному и физическому совершенствованию ребенка.

Воспитатели и педагоги должны быть глубоко верующими воцерковленными людьми, всегда справедливыми; должны любить детей и уметь приобрести их взаимную любовь, поскольку религиозные чувства развиваются благодаря любви и вере.

Важное значение имеет знание возрастных особенностей детей дошкольного возраста, в котором условно выделяют три периода: младший (3-4 года), средний (4-5 лет) и старший (5-7 лет). Для каждого из них характерен свой уровень физического и умственного развития, духовные, познавательные и телесные возможности, особенности общения с взрослыми и сверстниками.

Программа построена по возрастному принципу. В ней выделены разделы воспитания детей младшего, среднего и старшего дошкольного возраста, для каждого из которых рассматриваются следующие темы: Ребенок и его окружение. Бог – Творец мира. Молитва – общение с Богом. Церковь – дом Божий. Священная история Ветхого Завета. Божии Заповеди. Новый Завет – жизнь Иисуса Христа. Церковные праздники. Жития святых. Дни Ангела детей.

В деле православного воспитания ребенка большое значение имеет работа с семьей, которая рассматривается как Малая Церковь. Особенно важно соблюдать принцип непрерывности и преемственности воспитания в семье и детском саду, главным условием которого является включение родителей в жизнь православного детского сада так, чтобы семья и образовательное учреждение не заменяли, а дополняли друг друга.

1. Православное воспитание детей младшего дошкольного возраста (3-4 года)

Младший дошкольный возраст – один из самых сложных периодов в жизни ребенка. К этому времени ребенок освоил ходьбу, разнообразные действия с предметами, овладел активной речью, получил определенный опыт общения со взрослыми. Все это явилось базой для осознания ребенком собственных возможностей и ощущения потребности в самостоятельной деятельности. Этот период психологи называют кризисом трех лет, когда ребенок проявляет нетерпимость к опеке взрослого, стремится настоять на своем, остро реагирует на любое порицание, проявляет большую настойчивость в достижении цели.

1.1. Ребенок и его окружение. Уточняются понятия “близкие люди” (отец, мать, братья, сестры, другие родственники), даются представления о непосредственном окружении (дом, двор, улица, город, страна), прививаются навыки доброжелательного общения со сверстниками.
1.2. Бог – Творец мира. Воспитатель помогает ребенку почувствовать ощущение постоянного присутствия Бога, что создается всей обстановкой в детском саду и дома. Детям преподносятся короткие рассказы на духовные темы.
1.3. Молитва – общение с Богом. Дети заучивают доступные и понятные им молитвы: “Господи, помилуй!”, “Господи, благослови!”, “Слава Тебе, Господи!”, учатся совершать крестное знамение.
1.4. Церковь – дом Божий. Дети посещают Церковь вместе с родителями, а также во время специальных служб для православного детского сада. Посещения храма должны быть непродолжительными и неутомительными.
1.5. Первые представления о Священной Истории. Детей знакомят с простыми и доступными их пониманию библейскими рассказами.
1.6. Знакомство с Божиими Заповедями. Изучение Божиих Заповедей для детей 3-4 лет еще недоступно. Основные их положения преподносятся детям в процессе повседневного воспитания (любовь к ближнему, жалость к слабому, неприятие зла).
1.7. Новый Завет – жизнь Иисуса Христа. Детям преподносятся краткие сведения из Нового Завета, показываются изображения Иисуса Христа, Божией Матери и др.
1.8. Церковные праздники. Для детей отмечаются такие праздники, как Рождество Христово и Пасха, в проведении которых желательно участие священнослужителей. Продолжительность праздника должна быть не более 25-30 минут. Заканчивается праздник трапезой с приглашением родителей и родственников.
1.9. Жития святых. С житиями святых детей знакомят в форме кратких рассказов и показа соответствующих рисунков, слайдов и др.
1.10. Дни Ангела детей. День Ангела – праздник индивидуальный для каждого ребенка. Его поздравляют не только члены семьи, но и воспитатели и дети группы, дарят подарки, проводят совместную трапезу.

2. Православное воспитание детей среднего дошкольного возраста (4-5 лет)

Пятый год жизни является периодом интенсивного физического и психического развития. Дети активно овладевают связной речью, могут рассказывать небольшие рассказы, вспоминать о событиях личной жизни. У них формируется умение подчинять свои желания требованиям взрослых, развивается чувство ответственности за порученное дело, продолжают развиваться религиозные чувства, любовь к Богу.

2.1. Ребенок и его окружение. У детей расширяются представления о семье и близких, их непосредственном окружении (дом, двор, улица, город, страна и др.).
2.2. Бог – Творец мира. Детей знакомят с основными положениями Ветхого Завета, рассказывают о сотворении мира, жизни первого человека в раю, любви Бога к людям и др.
2.3. Молитва – общение с Богом. Детей подводят к восприятию молитвы как личной беседы с Богом, заучивают более сложные молитвы: “Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа”, “Господи, спаси и сохрани!”, “Господи, Иисусе Христе, помилуй мя!”, “Пресвятая Богородица, спаси нас!”.
2.4. Церковь – дом Божий. Дети знакомятся с храмом, его устройством, убранством, церковной утварью, иконами, фресками и т.п. Посещают дети храм как вне службы, так и во время богослужений.
2.5. Священная история Ветхого Завета. С детьми начинают постепенное изучение основных историй Ветхого Завета, рассказывая о заботе Бога о людях, Его любви к ним (Великий потоп, Ноев ковчег, освобождение израильтян от рабства).
2.6. Божии Заповеди. Детям даются представления о главных Заповедях Божиих, особенно о пятой (“Чти отца своего и мать свою...”), шестой (“Не убий”) и восьмой (“Не кради”).
2.7. Новый Завет – жизнь Иисуса Христа. Детям дают представление о земной жизни Иисуса Христа (Рождество Христово, Крещение Господне, любовь Спасителя к детям, исцеление больных и др.).
2.8. Церковные праздники. С детьми отмечают такие праздники, как Рождество Христово, Пасха, Троица; желательно присутствие священника, родителей, приглашенных гостей. В конце праздника устраивается совместная трапеза и общая молитва.
2.9. Жития святых. Детей знакомят с именами и житием наиболее известных своими подвигами и деяниями святых (прп. Сергий Радонежский, прп. Серафим Саровский и др.).
2.10. Дни Ангела детей. Для каждого ребенка организуется праздник в честь его Ангела-хранителя. Дети готовят для именинника подарки. На праздник приглашаются родители и близкие родственники, устраивается праздничная трапеза.

3. Православное воспитание детей старшего дошкольного возраста (5-7 лет)

Дети старшего дошкольного возраста достигают достаточно высокого уровня физического и умственного развития, в совершенстве овладевают всеми видами мышечной деятельности, отличаются большой подвижностью, достаточной выносливостью. Речь становится правильной и грамотной, расширяется словарный запас, появляется умение составлять небольшие рассказы. Дети этого возраста уже способны управлять своим поведением. Формирование у них религиозных чувств основывается не только на эмоциях, но и на определенных знаниях, правильных представлениях о добре и зле, справедливости.

3.1. Ребенок и его окружение. Детям дают более расширенное представление об окружающей их среде, близких людях, предках, родной природе, Родине, ее прошлом и настоящем.
3.2. Бог – Творец мира. С детьми закрепляют знания о том, что Бог сотворил мир и все в нем, сообщают сведения о силах добра и зла (Ангелы-хранители и бесы-искусители), развивают стремление к доброте, правдивости, добродетели.
3.3. Молитва – общение с Богом. Дети заучивают такие молитвы, как “Слава Тебе, Боже наш, слава Тебе”, “Отче наш”, “Богородице, Дево, радуйся!” и др. Возможно обращение к Богу своими словами.
3.4. Церковь – дом Божий. Во время посещения храма дети продолжают знакомиться с его устройством, отдельными частями, убранством, присутствуют на церковных службах, принимают участие в Таинствах. Исключительное значение имеет событие первой исповеди, к которой, как правило, приводят детей 6-летнего возраста.
3.5. Священная история Ветхого Завета. Знакомство со Священной историей Ветхого Завета осуществляется в виде рассказов о сотворении мира (подробно обо всех днях творения), мире видимом и невидимом, Потопе, ветхозаветных пророках и др.
3.6. Божии Заповеди. Детям даются представления, как Бог через пророка Моисея дал людям Свой Божественный Закон – десять Заповедей о том, как любить и почитать Бога, любить ближних. Особый акцент делается на пятой, шестой и восьмой Заповедях.
3.7. Новый Завет – жизнь Иисуса Христа. Детей знакомят с жизнью Иисуса Христа, в том числе с повествованиями о Его искупительных страданиях и смерти, Воскресении и Вознесении Христовом. Рассказывают о содержании проповеди Христа, апостолах – учениках Спасителя, о создании Евангелия.
3.8. Церковные праздники. С детьми отмечают Рождество Христово, Пасху, Троицу, а также Святки, Крещение Господне и другие праздники в соответствии с годичным богослужебным кругом. Детям дается понятие о посте. 3.9. Жития святых. Детей более подробно знакомят с житиями святых: прп. Сергия Радонежского, прп. Серафима Саровского, святителя Николая-чудотворца, благоверных князей Бориса и Глеба и др.
3.10. Дни Ангела детей. Детям даются понятия об Ангелах-хранителях, данных при крещении. В честь каждого именинника устраивается праздник, преподносятся подарки, организуется совместная праздничная трапеза [Дошкольное воспитание. – 2004. – N 8 N 9 N 10].

Зауважимо, що будь-які православні свята або заняття із залучення до традицій християнства в дошкільному навчальному закладі можуть проводитися лише за згодою батьків. Головна, принципова відмінність вивчення православної культури як навчальної дисципліни від релігійного виховання полягає в тому, що заняття з християнської культури припускають придбання суми знань про християнство, тоді як релігійне, християнське виховання припускає здійснення обрядових правил. І в цьому є головний поділ між християнською морально-етичною культурою як навчальною дисципліною і християнською релігією як галуззю самовизначення особистості в межах волі совісті, гарантованою нашою Конституцією.

На можливі помилки звичайного релігійного виховання звертав увагу В.В. Зеньковський. Найголовнішою помилкою є занадто рання інтелектуалізація релігійних хвилювань дитини – повідомлення ідей, до яких не доросло у своєму розвитку дитяче серце і які живуть у душі дитини як абстракція, як порожні формули [3, С.200-221]. Необхідно звернути увагу на релігійні образи, і чим вони доступніші, тим сильніша їхня влада над дитячою душею. Саме релігійні образи необхідні для висловлювання релігійних хвилювань, отже, є найкращим виховним матеріалом, ніж розповіді про Ісуса Христа, про Його Матір, про святих.

Для забезпечення наступності у розв’язанні завдань духовного розвитку доречно звернутися до Дитячої Біблії або адаптованого тексту “Православні свята: Розповіді для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку” [9, С.32].

Отже, сьогодні, коли відроджується національна духовність, доповнення науково-засадного світогляду релігійним можна розглядати як сучасний погляд на модернізацію змісту освіти. Однак не слід помилково ідентифікувати формування духовності з відродженням релігійності. З боку держави це може протікати через світський шлях: не перешкоджати відродженню релігійності, але за рахунок Церкви і релігійних установ і за умови згоди і бажання батьків вихованців. Сьогоднішній день зберігає можливість впливу на духовний розвиток народу через систему освіти, де є шлях гуманістичної необхідності у фундаментальному вкоріненні підростаючого покоління в глибину духовних і етнокультурних традицій.

Цей підхід, заснований на православній антропології, розглядає людину як істоту духовно-душевно-тілесну, заснований на спадщині, де, на відміну від окультних течій, дано ясне і чітке уявлення про духовний світ, про шляхи духовного вдосконалення.

Висновки. Основними напрямами системи релігійно-світської освіти дітей дошкільного віку можуть бути:

• духовно-етичне виховання в державних дошкільних навчальних закладах; розвиток мережі православних дошкільних груп і ДНЗ;
• створення закладів соціальної реабілітації, що використовують духовно-етичне виховання як засіб корекції розвитку і поведінки дітей дошкільного віку;
• відродження традицій православного сімейного виховання і устрою сім’ї.

Наука не є єдиним джерелом наших знань про світ, нам слід пам’ятати, що досвідчене знання і прозріння, духовний досвід, складають єдиний процес розуміння і усвідомлення світу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – С.252, 517, 1024.
2. Давыдов О.П. Социокультурные основания модернизации религиозного сознания // Мир психологии, 2003. – N 2. – С.259-277.
3. Зеньковский В.В. Психология детства. – М.: Academia, 1996. – С.200-221.
4. Зинурова Р.Р. Развитие диалектического мышления дошкольников посредством “диалектических наглядных схем” на основе мифов и сказок // Мир психологии, 2003. – N 3. – С.174-181.
5. Конституція України. – К.: Українська правнича фундація, 1998. – С.11.
6. Меньчиков Г.П. Духовная реальность человека. Духовность и религиозность // Философские науки. – 2000. – N 3. – С.116-126.
7. Меньчиков Г.П. Духовная реальность человека. – Казань: Грандан, 1999. – С.188, 352.
8. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Издательство “Советская энциклопедия”, 1970. – С.178.
9. Православні свята: Розповіді для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку / Упорядник Н.М. Трубило. – Чернігів: РВК “Деснянська правда”, 2004. – 32 с.
10. Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – С.26-29.
11. Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Авт.-сост. Л.В. Мардахаев. – М.: Издательский центр “Академия”, 2002. – С.88, 241.
12. Степаненко І.В. Духовність і життєва компетентність // Філософська думка. – 2005. – N 6. – С.40-55.
13. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. / Редкол.: В.М. Столєтов і ін. – К.: Рад. школа, 1983. – С.145.
14. Федотова В.Г. Душевное и духовное // Философские науки, 1988. – N 7. – С.54.
15. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФА-М, 1998. – С.148, 391.
16. Шаварська Н.Г. Духовність особистості і дотик до прекрасного// Практична психологія та соціальна робота. 2005. – N 10. – С.3-5.

РЕЗЮМЕ

Автором розглянуто тлумачення понять духовність, релігійність, розкрито шляхи впровадження культури Православної релігії для формування духовної культури особистості.

Ключові слова: духовність, релігійність, релігійно-світська освіта.

RESUME

An author considers interpretation of concepts spirituality, religiousness, the ways of introduction of culture of Orthodox religion are exposed for the sake of forming of spiritual culture of personality.

Keywords: spirituality, religiousness, religiously-society education.