Актуальність проблеми. Розвиток особистості, соціалізація, в основі якої лежить набуття людиною життєвих ролей, не можуть бути гармонійними без ґендерно-рольової соціалізації. Для підвищення ефективності навчально-виховного процесу педагогу потрібно знати закономірності ґендерно-рольової поведінки дітей. Педагог, який бере участь у процесі виховання особистості, має знати, що недоліки формування ґендерних ролей ведуть до порушення статевої та ґендерної ідентичності.

Озброєння педагогів і представників інших соціальних професій знаннями та навичками в галузі ґендерних ролей допоможе краще орієнтуватися в процесах, що відбуваються в молодіжній субкультурі.

Мета статті — проаналізувати теорії ґендерно-рольової ідентифікації для подальшого визначення ґендерних підходів у педагогіці.

Аналіз останніх публікацій, досліджень. Перш ніж аналізувати ґендерні підходи в педагогіці, доцільно в загальних рисах розглянути теорії ґендеру. Перша з них — теорія соціального конструювання ґендеру, або розуміння ґендеру як соціальної конструкції. Розуміння того, що дихотомія статей змодельована і продовжує моделювання культурою, є ключовим положенням, яке ставить під сумнів правомірність сучасного стану речей, який проголошує стать онтологічною категорією, а тим самим виправдовує і надання різних можливостей для розвитку чоловіків і жінок. З цих позицій дається визначення ґендеру як “організованої моделі соціальних стосунків між чоловіками і жінками, що конструюється основними інститутами суспільства”. Виділяють два постулати такого підходу: 1) ґендер конструюється шляхом соціалізації, розподілу праці, системою ґендерних ролей, сім’єю, засобами масової інформації; 2) ґендер формується і самими індивідами — на рівні їхньої свідомості (тобто ґендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм і підлаштування під них (в одязі, зовнішності, манері поведінки тощо). Робити ґендер — означає створювати такі відмінності між хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, які не є природними, сутнісними чи біологічними.

Індивід засвоює певні правила поведінки та установки, які суспільство вважає відповідними до їхніх ґендерних ролей, у процесі соціалізації. Твердження про те, що саме суспільство формує ті чи інші стилі буття чоловіків і жінок, дуже точно і лапідарно висловлене Сімоною де Бовуар: “Тобто в суспільстві існують певні структури, які спонукають людей дотримуватися тих чи інших соціостатевих ролей” [2].

Друга теорія — розуміння ґендеру як мережі, структури чи процесу, тобто ґендеру як стратифікаційної категорії в сукупності інших стратифікаційних категорій, розгляд ґендеру в ряду таких стратифікаційних категорій, як клас, раса, вік.

Третя теорія — розуміння ґендеру як культурної метафори. Чоловіче і жіноче на онтологічному і гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче — раціональне, духовне, божественне, культурне; жіноче — чуттєве, тілесне, гріховне, природне. Чоловіче, чи те, що ототожнюється з ним, вважається позитивним, значущим і домінуючим, а жіноче — негативним, вторинним, субординованим.

Нерідко під ґендером розуміють просто проблему соціального статусу жінки чи чоловіка (“ґендерних ролей”). При такому розумінні ґендерна проблема виступає не як основна, а стоїть в ряду інших, більш чи менш важливих.

Є інша постановка проблеми, згідно з якою ґендер — це так звана “соціальна стать”, тобто система взаємин між чоловіками і жінками, створена через соціальні зв’язки (на відміну від природних взаємин).

На основі аналізу наукової літератури можна виділити два основних типи ґендерних установок — патріархатні і феміністські. Для патріархатних установок характерні такі особливості: 1) переконання, що в суспільних і сімейних відносинах має існувати жорсткий розподіл чоловічих і жіночих ролей; 2) погляд, згідно з яким чоловікові належить провідна, активна роль у сім’ї і суспільстві, а жінці — підпорядкована, пасивна; 3) переконання, що життєві цінності жінок і чоловіків різні: сім’я і кохання — основні цінності для жінок; справа, робота, самореалізація поза сім’єю — цінності чоловіків; 4) віддання переваги сімейним відносинам, в яких чоловік є главою сім’ї, вносить основний вклад в бюджет сім’ї; 5) приписування жінці в якості головної її ролі в суспільстві — ролі матері, тобто поведінки, пов’язаної з народженням і вихованням дітей; 6) осуд поведінки жінки, в якої домінують орієнтації на самореалізацію поза сім’єю, на кар’єру, професійні досягнення; 7) уявлення про те, що патріархатна модель суспільства природна, зумовлена біологічними відмінностями статей; 8) засудження рівних прав жінки і чоловіка.

Феміністські установки свідомості включають у себе такі аспекти: 1) засудження використання біологічних статевих відмінностей для впровадження жорстко закріпленого, підпорядкованого становища жінки в сім’ї і суспільстві; 2) несприйняття існування в сім’ї і суспільстві строго закріплених чоловічих і жіночих ролей; 3) засудження розподілу сфер суспільного життя на чоловічі і жіночі; 4) переконання, що жінки і чоловіки в сучасному суспільстві мають неоднакові можливості для самореалізації в різних сферах, і такий стан визнається несправедливими; 5) прийняття образу жінки (ґендерного ідеалу), головними рисами якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до свободи і незалежності, діяльність у різних сферах суспільного життя; 6) погляд, відповідно до якого для жінки високу цінність мають професійні досягнення, кар’єра, розкриття власних можливостей і здібностей, прагнення до самореалізації; 7) віддання переваги сімейним відносинам, які не зобов’язують жінку всю себе віддавати турботі про інших; 8) погляд на виховання дітей, за яким суспільство повинно максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у житті дитини; 9) осуд ставлення до жінки як суб’єкта сексуального пригнічення; 10) несприйняття подвійних стандартів у суспільній моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя; 11) переконання в необхідності глибокого усвідомлення жінками свого підпорядкованого становища, бажання змін у суспільній ролі жінки і розуміння важливості практичних дій у цьому напрямку.

На думку Ю. Радостєєва (“Психология сексуальности”), фемінізм має помилкову установку на формальну рівність у дусі зрівнялівки, коли, наприклад, феміністки виставляють вимогу пропорційного представництва жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, коли професійність управлінського апарату варто визначати не за якісними характеристиками знань і досвіду, а за кількісним співвідношенням чоловіків і жінок в апараті. Рівність — це не однакова кількість жінок і чоловіків у парламенті. Це — свобода вільно від стереотипів обирати свій шлях: прати супутникові життя шкарпетки чи займатись політикою, або ж йти у науку, незалежно від статі.

Ґендерна рівність — це рівна оцінка суспільством подібності й відмінності між жінками і чоловіками, різних соціальних ролей, які вони виконують; це рівне соціальне становище жінок і чоловіків, яке створюється за допомогою надання їм рівних умов для реалізації прав і творчого потенціалу особистості, здійснення спеціальних заходів для компенсації історичних і соціальних упущень, що заважають статям займати рівні позиції.

Ґендерний стереотип — це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений образ поведінки і рис характеру чоловіків і/чи жінок. Стереотипи проявляються в усіх сферах життя людини: самосвідомості, міжособистісному спілкуванні, міжгруповій взаємодії. Вони дуже стійкі. М. Джекмен і М. Сентер виявили, що ґендерні стереотипи набагато сильніші від расових.

Ґендерні стереотипи визначають статусні характеристики чоловіків і жінок, закріпляючи домінуюче становище чоловіків і дискримінаційні практики щодо жінок (Ф. Джейн, 2001).

Виділяють декілька груп ґендерних стереотипів. До першої відносять стереотипи маскулінності-фемінінності. Стереотипному уявленню маскулінності приписуються “активно-творчі” характеристики, інструментальні риси особистості, як-от: активність, домінантність, впевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінінність, навпаки, розглядається як “пасивно-репродуктивне начало”, що проявляється в експресивних особистісних характеристиках: залежності, турботливості, низькій самооцінці, емоційності.

Стереотип другий — це подвійний стандарт статевої моралі з переважним забезпеченням свободи знову ж таки для чоловіків. Чоловіча стать активніша і цінніша — отже, їй і більше свободи в шлюбно-сімейних стосунках. По суті — ця свобода не що інше, як схвалення полігамних орієнтацій чоловічої статі.

Стереотип третій — диференціація мужності і жіночності у сексуальній поведінці і статевій самосвідомості. Визначаючи відмінність статей, культура вбачає сенс цієї відмінності не лише у відтворенні людини, але й у забезпеченні суто людських потреб — насолодах і коханні.

Стереотип четвертий ставить більш жорсткі вимоги до формування статевої ідентифікації чоловіків, причому передовсім з боку саме чоловічого оточення конкретного індивіда. Це — зворотний бік високої цінності чоловічої статі і визнання за нею активного начала.

Стереотип п’ятий стосується проституції як транскультурного явища в умовах різних культур. Полігамні потяги чоловіків значною мірою задовольняються завдяки проституції.

Друга група ґендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками. Для жінки найзначущою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці приписується перебування у приватній сфері життя — дім, народження дітей, на неї покладається відповідальність за взаємини в сім’ї. Чоловікам приписується активність у громадському житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім’ї.

Третя група ґендерних стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційних уявлень вважається, що жіноча праця має носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров’я, освіти. Для чоловіків можлива творча і керівна робота. Їхня праця визначається в інструментальній сфері діяльності.

Ґендерні стереотипи виступають генеральними угодами про взаємодію “чоловічого” і “жіночого”. Позитивним у дії ґендерних стереотипів Дж. Мані і П. Такер вважають підтримку міжособистісного і міжгрупового взаєморозуміння і співпраці. Культурні стереотипи, на їхню думку, повинні бути одночасно ригідні й гнучкі, щоб, з одного боку, забезпечувати стійкість уявлень, з другого — не зупиняти розвиток суспільства.

Негативним у дії ґендерних стереотипів є те, що вони можуть негативно впливати на самореалізацію чоловіків і жінок, виступати бар’єром у розвитку індивідуальності, особливо тих якостей, які не відповідають певному статево-ролевому стереотипу.

М. Франк і Б. Кармен (1980) встановили, що діти, які поводяться строго відповідно до вимог їхньої статевої ролі, часто відрізняються нижчим інтелектом і меншими творчими здібностями. Тому Дж. Плек (1981) вважає, що виконання ролі мужності має не лише позитивні сторони, але й негативні. Більше того, коли ситуація вимагає прояву “жіночих” якостей і дій, у чоловіка, що строго дотримується чоловічої ролі, може виникнути чоловічий ґендерно-рольовий стрес чи за О’Нілом — ґендерно-рольовий конфлікт, характерними ознаками якого є:

1. Обмеження емоційності — труднощі у вираженні своїх емоцій чи заперечення права інших на їхнє вираження.
2. Гомофобія — побоювання гомосексуалів.
3. Потреба контролювати людей і ситуації, проявляти владу.
4. Обмеження сексуальної поведінки і демонстрації прив’язаності.
5. Нав’язливе прагнення до змагальності й успіху.
6. Проблеми з фізичним здоров’ям, що виникають через неправильний спосіб життя.

Аналіз сучасної, переважно зарубіжної, психолого-педагогічної літератури дає змогу виділити ряд вікових періодів і ситуацій, коли в процесі взаємодії ґендерних та індивідуально-психологічних характеристик особистості відзначаються напруження і неузгодженості. Розуміючи джерела і психологічний зміст цих невідповідностей, можна надавати своєчасну та адекватну психологічну та педагогічну допомогу всім, хто в ній відчуває потребу.

1. Період раннього дитинства — перший ґендерно-тривожний період. Первинне уявлення про власну статеву належність формується у дитини вже у півтора року, причому саме це уявлення займає місце базового, стрижневого компонента самосвідомості. Дворічна дитина знає свою стать, але ще не може визначити причини свого вибору. Порівнюючи себе з іншими людьми (хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, батьком і матір’ю), вона дізнається, що хлопчики носять штанята, а дівчатка — плаття, що хлопчики грають в машинки, а дівчатка — у ляльки. Коли в мові дитини з’являється слово “я”, вона вже знає про існування відмінностей у вимогах до поведінки хлопчиків і дівчаток. Разом з тим у 3 роки стать — характеристика непостійна; дитина думає, що вона може змінитися. До 5-6 років це проходить: якщо трирічний хлопчик лякається обіцянки перетворити його в дівчинку, то п’ятирічного ця перспектива не зачіпає, він не вірить у ці байки. Ґендерна константність — розуміння, що ґендер постійний і змінити його неможливо.
2. Підлітковий вік — другий віковий період, коли актуалізуються ґендерні проблеми. Зміна тіла підлітка, поява в нього вторинних статевих ознак та еротичних переживань сприяють формуванню статевої ідентичності дорослої людини, в якій відповідність загальноприйнятим взірцям маскулінності-фемінінності відіграє провідну роль. Первинний елемент “Я-концепції” — образ власного тіла, який підкреслює суто чоловічі чи жіночі його риси. Трансформація образу тіла у хлопчиків носить більш проблематичний характер, мабуть тому, що в їхній ґендерній соціалізації більше значення має хлопчаче середовище з його жорсткими вимогами однозначної відповідності чоловічим рисам. Реорганізація тілесного образу у дівчат пов’язана в основному з психічними змінами, викликаними глибинними фізіологічними змінами — початком менструацій.
3. Старший юнацький вік робить ґендерні проблеми особливо актуальними, бо старшокласники стоять перед вибором свого подальшого життєвого шляху і сфери професійної діяльності. Прагнення відповідати соціальним очікуванням, пов’язаним з різним ступенем значущості професійної діяльності і кар’єри для чоловіків і жінок, спонукає статевотипізованих дівчат у професійному виборі нехтувати своїми нахилами, здібностями, інтересами і вибирати типово жіночі професії, пов’язані з виконанням обслуговуючих функцій. Статевотипізовані юнаки, не враховуючи, зазвичай, свої нахили, рідше обирають для себе професії гуманітарного профілю, виходячи із стереотипного уявлення, що ця діяльність не для “справжнього” чоловіка. Ш. Берн описує чотири стадії становлення ґендерної ідентичності: ґендерну ідентифікацію (віднесення дитиною себе до тієї чи іншої статі); ґендерну константність (розуміння, що ґендер постійний і змінити його не можна); диференційне наслідування (бажання бути найкращим хлопчиком чи найкращою дівчинкою); ґендерну саморегуляцію (дитина сама починає контролювати свою поведінку, використовуючи санкції, які вона вживає до самої себе). С. Томпсон виділяє у ранньому розвитку статевої ролі три етапи: дитина вважає, що існує дві статі; вона включає себе в одну з цих категорій; на основі самовизначення вона керує своєю поведінкою, вибираючи нові форми поведінки.

Сьогодні не існує єдиної теорії ґендерних ролей. Ґендерні ролі, їхні характеристики, походження і розвиток розглядаються у рамках різних соціологічних, психологічних і біосоціальних теорій. У соціальній психології роль визначається як набір очікуваних взірців поведінки (чи норм) для чоловіків і жінок.

Найрозповсюдженішими сьогодні є такі основні теорії формування ґендерної ролі:

1. Психодинамічна теорія розглядає передусім динаміку психічної діяльності (Фрейд, Фішер, Грюнберг). За цією теорією, малюки від народження наділені потенціалом сексуальної енергії — лібідо. На початку ця енергія цілком монолітна і може бути спрямована будь-куди. У зв’язку з цим З. Фрейд твердив, що малюки “поліморфно перверсивні”. Поступово лібідо локалізується в різних ерогенних зонах тіла і врешті-решт — у ділянці статевих органів. Відповідно до цього існує три стадії ґендерного розвитку дитини:
   • діти не усвідомлюють статевих відмінностей;
   • діти (у віці 2 р.) починають помічати, що хлопчики і дівчатка відрізняються одне від одного і особливу роль тут набувають геніталії;
   • на цій стадії дитина оцінює всіх людей з точки зору їхньої статевої належності і поступово знаходить свій шлях до чоловічої і жіночої ідентичності (Батлер). Саме на цій стадії діти переживають перший любовний досвід: хлопчик — Едіпів комплекс, а дівчинка — комплекс Електри.
2. Теорія зумовлювання і соціального научіння. Уявлення про чоловічу і жіночу ґендерні ролі формуються в рамках кожної культури, а потім засвоюються дітьми в процесі їхньої інтеграції в систему соціальних стосунків з батьками, однолітками та оточуючими людьми. При цьому діти відіграють активну роль у цьому динамічному процесі і частково впливають на формування власних ґендерних уявлень. Провідним соціально-психологічним механізмом статевої ідентифікації є імітація.
3. Теорія коґнітивного розвитку, яка виникла в рамках теорії соціального научіння, підкреслює, що людина сприймає оточуючих людей і оцінює своє спілкування з ними через призму ґендерних уявлень. Оригінальною особливістю цієї теорії є припущення про те, що у дитини вже є в наявності базова система чоловічих чи жіночих цінностей і в процесі свого розвитку у зв’язку з бажанням володіти маскулінними чи фемінінними якостями дитина свідомо обирає в якості моделей для наслідування певних чоловіків чи жінок, хлопчиків чи дівчаток.
4. Гуманістично-екзистенціальна теорія. Концептуальні принципи цієї теорії (К. Роджерс, А. Маслоу) дають змогу зіставити світ чоловіків та жінок з погляду самоактуалізації (Я-актуалізації) статей у різних сферах діяльності. Відомо, що переважна більшість жінок недостатньо реалізована в професійній, громадській діяльності, оскільки їхній вибір часто диктується зовнішніми обставинами, а не прагненням до самовираження, самореалізації. К. Роджерс разом з тим заявляв, що будь-яка актуалізація з позицій гуманістичної психології неможлива, якщо порушується один з фундаментальних її принципів — принцип безумовної любові до себе.
5. Теорія біхевіоризму (поведінкова школа), яка розглядає поведінку людини як систему закріплених стимул-реактивних зв’язків, що формують типову чоловічу або жіночу поведінку. Спрямування статевих ролевих установок дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається насамперед у батьківській сім’ї, а потім — у школі, на вулиці (Д. Уотсон і Р. Рейнер). Найближче оточення з перших днів народження дитини підкріплює типові, зазвичай, статево відповідні реакції і тим самим робить з неї чоловіка або жінку. Цю теорію називають ще теорією статевої типізації.
6. Теорія соціальних ролей (А. Іглі) проголошує, що ряд ґендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або гальмують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Різні ролі формують різні навики та установки, і саме це призводить до різної поведінки чоловіків і жінок. З того, що чоловіки і жінки займаються різними справами, робиться висновок, що вони різні люди.
7. Теорія природної взаємодоповнюваності статей. Важливу роль в утвердженні ґендерного стереотипу про закріплення соціальних ролей відповідно до статі відіграла концепція Т. Парсонса і Р. Бейла, які розглядали диференціацію жіночих і чоловічих ролей у структурно-функціональному плані. На їхню думку, в сучасній сім’ї подружжя повинні виконувати дві різні ролі. Інструментальна роль полягає в підтриманні зв’язку між сім’єю і зовнішнім світом — це професійна діяльність, що приносить матеріальний прибуток і соціальний статус; експресивна роль передбачає передовсім турботу про дітей і регулювання внутрішньосімейних відносин. Т. Парсонс і Р. Бейл вважають, що здатність жінки до дітонародження і догляд за дітьми визначає одночасно її експресивну роль, а чоловік, який не може виконувати ці біологічні функції, стає виконавцем інструментальної ролі. Ця теорія сприяла інтеграції в єдину схему соціально-антропологічних і психологічних даних.
8. Теорія ґендерних схем передбачає, що оскільки ґендерними ролями людина оволодіває в процесі научіння, то ці стереотипні ролі можна змінити, позбавившись від стереотипів.

Як і інші ґендерні категорії “маскулінність”/“фемінінність” не мають однозначного визначення і мають принаймні три різних значення:

1. Маскулінність/фемінінність як дескриптивна, описова категорія означає сукупність поведінкових і психічних рис, властивостей та особливостей, що об’єктивно притаманні чоловікам/жінкам на відміну від жінок/чоловіків.
2. Маскулінність/фемінінність як аскриптивна категорія означає один з елементів символічної культури суспільства, сукупність соціальних уявлень, установок і вірувань про те, чим є чоловік/жінка, які якості йому/їй приписуються.
3. Маскулінність/фемінінність як прескриптивна категорія означає систему вказівок, що має на увазі не пересічного, а ідеального чоловіка (ідеальну жінку), тобто представляє нормативний еталон мужності/жіночності.

Сандра Бем (1979) за вираженістю маскулінності-фемінінності виокремлює чотири типи чоловіків і жінок.

Тип	Маскулінність	Фемінність
Маскулінний	Висока	Низька
Фемінінний	Низька	Висока
Андрогінний	Висока	Висока
Недиференційований	Низька	Низька

Як доводять А. Маккабі і К. Жаклін (1974), висока фемінінність у жінок і висока маскулінність у чоловіків зовсім не є гарантією психічного благополуччя. Вони довели, що висока фемінінність у жінок часто збігається з пониженою самоповагою і підвищеною тривожністю. Високомаскулінні чоловіки теж виявилися тривожнішими, менш впевненими в собі і менш здатними до лідерства. Сандра Бем стверджує, що високофемінінні жінки і високомаскулінні чоловіки гірше справляються з діяльністю, що не збігається з традиційними статевими ролями.

Традиційні ґендерні ролі стримують розвиток особистості і реалізацію наявного потенціалу. Ця ідея стала поштовхом до розробки Сандрою Бем концепції андрогінії, за якою людина, незалежно від своєї біологічної статі, може бути наділена як рисами маскулінності, так і фемінінності, поєднуючи в собі як традиційно жіночі, так і традиційно чоловічі якості. Це дає змогу виділити маскулінну, фемінінну, андрогінну моделі ґендерних ролей (С. Бем, Дж. Плек).

На початку ХХ ст. О. Вейнінгер писав: “Диференціація статей ніколи не буває закінченою. Всі особливості чоловічої статі можна знайти, хоч би в найслабшому розвитку, і у жіночої статі. Всі статеві ознаки жінки наявні і в чоловіка, хоча б у зародковому рудиментарному вигляді”. І далі: “Можна навіть сказати, що в сфері досвіду немає ні чоловіка, ні жінки. Існує лише мужнє і жіночне”.

Андрогінія — узгодження тенденцій маскулінності і фемінінності в одній і тій самій особистості. Вона пов’язана з тим, щоб уникнути фіксованого на статевому факторі самовизначення особистості, та є особливим типом психологічного функціонування з багатьма позитивними наслідками.

Чимало дослідників дотримуються думки, що цілісну особистість характеризує не маскулінність чи фемінінність, а андрогінність, тобто інтеграція жіночого емоційно-експресивного стилю з чоловічим інструментальним стилем діяльності. Андрогінія сприймається як емансипація обох статей, а не як боротьба жінок за рівність у маскулінно орієнтованому суспільстві.

Отже, не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і жіночої статі є наслідком їхньої соціалізації і виховання, відповідно з уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, треба, на думку І.С. Кона, знати біологічні константи й соціальні фактори, такі, як статевий розподіл праці, особливості виховання хлопців і дівчат, як це все відбивається і заломлюється у людській психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань, самооцінок тощо.

Останні тенденції вивчення проблеми статевої диференціації пов’язані з розвитком соціально-конструктивістського підходу, в рамках якого акцент зроблений не на вимірюванні та описанні ґендерних відмінностей, а на аналізі процесу їхнього конструювання. Іншими словами, ґендерні відмінності вивчаються не як продукт і результат, а як процес.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берн Ш. Гендерная психология. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. — 320 с.
2. Бовуар С. Второй пол. — СПб.: Питер, 1997. — 218 с.
3. Вейнингер О. Пол и характер. — М.: Латард, 1997. — 358 с.
4. Гельвеций К.А. О человеке, его умственных способностях и его воспитании // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — 420 с.
5. Каган В.Е. Психосексуальное воспитание детей и подростков. — Л.: Ме-дицина, 1990. — 87 с.
6. Колесов Д.В. Пол и секс в современном обществе. — М.: УРАО, 2000. — 286 с.
7. Коменский Я.А. Великая дидактика // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.
8. Кон И.С. Психология ранней юности. — М.: Просвещение, 1989. — 296 с.
9. Кон И.С. Психология старшеклассника.– М.: Просвещение, 1982. — 207 с.
10. Мани Дж. Ориентация / Дж. Мани, П. Такер // Сексология (хрестоматия). — СПб.: Питер, 2001. — 512 с.
11. Менегетти А. Женщина третьего тысячелетия. — М.: ННБФ “Онтопсихология”, 2001. — 256 с.
12. Нойберт Р. Что я скажу своему ребенку. — М.: Просвещение, 1971. — 37 с.
13. Палуди М. Психология женщины. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. — 384 с.
14. Педагогические идеи Роберта Оуэна. — М., 1940. — 260 с.
15. Фрейд З. Половое просвещение детей // Сексология (хрестоматия). — СПб.: Питер, 2001. — С.26-34.

РЕЗЮМЕ

В статье предложен глубокий анализ теорий гендера. Предложено определение гендера как организованной модели социальных отношений между мужчинами и женщинами. Рассмотрены этапы гендерной идентификации и формирования гендерных стереотипов.

Ключевые слова: гендер, гендерная равность, гендерная константность, гендерная идентификация, гендерный стереотип.

RESUME

The deep analysis of theories of gender is offered in the article. Determination of gender as the organized model of social relations between men and women is offered. The stages of gender authentication and forming of gender stereotypes are considered.

Keywords: gender, gender equality, gender constant, gender authentication, gender stereotype.