Постановка проблеми. Розвиток основ художньо-естетичної культури в дітей дошкільного віку є складовою життєтворчості. Розкриємо сутність поняття “культура” та з’ясуємо, яке місце посідає будь-яка субкультура як елемент у загальному колі культури.

Слово “культура” походить від латинського “культивувати”, тобто обробляти ґрунт, саме в такому розумінні воно використовувалось до початку ХVІІІ ст. Пізніше його стали відносити до людей, які відрізнялися витонченими манерами, начитаністю, музикальністю тощо. У повсякденній лексиці, на рівні масової свідомості, слово “культура” дотепер асоціюється з вихованістю, художньою ерудицією. Майже всі визначення поняття “культура” збігаються в тому, що вона становить особливу форму організації життя людей [7, 9].

Мета статті – з’ясувати основні категорії і складники художньо-естетичної культури дітей дошкільного віку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різнопланові визначення поняття “культура” пов’язані з тим чи іншим напрямом теоретичної концепції, яку застосовують інші дослідники. Так, представники еволюціоністського напряму (Е. Тейлор) розглядали культуру як сукупність окремих елементів: вірувань, традицій, мистецтва, що ускладнюються в процесі розвитку. Так, поступове ускладнення в процесі розвитку, предметів матеріальної культури (знарядь праці) або еволюція форм релігійних вірувань (від анімізму до світових релігій), звичаїв [2].

Велику групу становлять “психологічні” визначення культури. Так, У. Самнер визначає “культуру” як “сукупність пристосувань людини до її життєвих умов”. Р. Бенедикт розуміє культуру як придбану поведінку, що кожним поколінням людей має засвоюватися заново. На думку Г. Стейна, культура – це пошуки терапії в сучасному світі [3, С. 103]. М. Херсковіц розглядав культуру як “суму поведінки й способу мислення, що утворює певне суспільство” [3, С. 104].

Особливе місце в дослідженні термінологічної проблеми займають структурні визначення культури, відповідно до яких у культурі вбачається “сполучення сформованої поведінки та поведінкових результатів, компоненти яких передаються в спадщину членами певного суспільства”, які є по суті організованими повторюваними реакціями членів спільноти [3, С. 105]. До структурного можна віднести також визначення, дане Д.Ж. Хонігманом, за яким культура складається з двох типів явищ – соціально стандартизованих поведінкових дій, мислення, почуттів та матеріальних продуктів поведінки певної групи [3, С. 105].

Слушною є думка В. Стьопіна, який вбачає в культурі систему таких надбіологічних програм людської життєдіяльності, що розвиваються історично та забезпечують відтворення й зміну соціального життя в усіх його основних проявах [13]. Короткий огляд та групування визначення терміна “культура” дає можливість зробити висновок, що в них ідеться про специфічну для кожного народу форму організації життя людини. До її ключових характеристик науковці відносять такі:

1. Культура складається зі звичок, тобто чітких способів реагування, що здобуваються за допомогою навчання.

2. Культура прищеплюється вихованням. Культура – те, що переходить із покоління в покоління: кожний новий адепт навчає наступного. Звідси випливає, що будь-яка культура несе на собі загальний відбиток процесу виховання.

3. Культура соціальна. Якщо культура соціальна, то її доля залежить від долі суспільства.

Зауважимо, що включення дитини у світ дорослої культури носить діалектичний характер. З одного боку, дитина є об’єктом загальнокультурного впливу, своєрідним акумулятором культурних надбань. З іншого боку, діти виступають суб’єктом загальнокультурного процесу, створюючи власний світ культури, тобто дитячу субкультуру [3, С. 104].

Внутрішній світ дитини, його художня-естетична культура розуміється як інтеґровані структурні компоненти особистості, які забезпечують саморух дитини до цінностей культури завдяки різноманітним засобам взаємодії в соціокультурному середовищі освітнього процесу зі світом природи, людини, предметів, відображених у мистецтві і діяльності. Художньо-естетична культура розглядається як особистісний, гуманістичний, культуродоцільний феномен.

Розвивати художньо-естетичну культуру в дітей дошкільного віку можна використовуючи різні види мистецтва – це музика, література, театр, образотворче мистецтво тощо. Ми більш детально зупинимося на ролі образотворчого мистецтва як основи розвитку художньо-естетичної культури.

Процес активної взаємодії дітей дошкільного віку з мистецтвом відбувається на основі систематичного ознайомлення з видами мистецтва та самостійного спілкування з ним у ході вирішення художньо-творчих завдань різного характеру. Важко переоцінити значення образотворчого мистецтва в житті дитини. Психологічними дослідженнями (П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Л.С. Рубінштейн) доведено, що дітям дошкільного віку доступне естетично-художнє сприймання творів образотворчого мистецтва, старші дошкільники здатні естетично оцінити художній твір (картину, скульптуру), висловити своє ставлення до нього.

Як засвідчують дослідження (Є. Фльоріна, М.Д. Івашиніна, Н.М. Зубарева та ін.), дошкільникам доступне сприймання пейзажних та сюжетних картин, портретів, натюрмортів, скульптури та графіки.

Особливим засобом формування духовного світу дітей є мистецтво: література, музика, скульптура, народна творчість, живопис. Вплив мистецтва на становлення особистості людини, її розвиток дуже великий. Без виховання естетично розумних людей, виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей, уміння розуміти та оцінювати мистецтво, без пробудження в дітей творчих зачатків неможливе становлення гармонійно розвиненої та творчо активної особистості.

Саме в дитинстві закладаються основи інтелекту людини, формуються різнобічні потреби, погляди, ідеали. Тому цей період є найсприятливішим і найвідповідальнішим. Чим раніше й активніше здійснюється процес прилучення до прекрасного, тим він ефективніший, міцніший, тим глибше формуються інтереси до мистецтва, ефективніше йде процес духовного розвитку людини.

Мистецтво може стати однією з основних ланок у становленні особистості. Саме воно відкриває нам чарівний світ почуттів людини, що прагне в барвах, лініях, кольорі, у звуках, інтонаціях, темпі; у виразних, зворушливих висловах поділитися своїми переживаннями, хвилюваннями, радістю, захопленнями від почутого, побаченого, пережитого в реальному житті.

Світ мистецтва безмежний. Пізнавати його людина буде не день, не рік, а все життя. Тому, починаючи з дошкільного  навчального закладу, педагог покликаний розвивати в дітей художній смак, виховувати важливу для людини якість  – любов до мистецтва, до прекрасного. Зорові образи, створені мистецтвом, легко запам’ятовуються і залишаються в пам’яті надовго. Вони збагачують емоційний світ, учать яскравіше сприймати навколишнє життя.

Роботу щодо ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом краще починати зі світу реальної природи, людей, предметів, які оточують нас у житті. Придивлятись, прислуховуватись, спостерігати, помічати, заглиблюватись – ось ті вміння, які допоможуть по-справжньому зрозуміти, перейнятися мистецтвом. Програмами навчання, розвитку та виховання дітей дошкільного віку передбачено ознайомлення дітей з різними видами образотворчого мистецтва. Відповідно до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, випускник дошкільного навчального закладу повинен: мати уявлення про особливості образотворчого мистецтва як візуального, відрізняти його від інших; знати спільні та відмінні риси основних видів образотворчого мистецтва (живопис, графіку, скульптуру, архітектуру, декоративно-ужиткове); визначати основні жанри образотворчого мистецтва (пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий жанр); орієнтуватися в основних засобах вираження настрою, вміти їх характеризувати (лінія, колір, композиція, ритм); уміти виражати свої почуття кольором, композиційним рішенням, послідовністю, формотворенням; знати характерні особливості засобів художньої виразності різних видів образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, робота з природним матеріалом); уміти поєднувати в художній діяльності елементи різних видів мистецтва; мати художні пріоритети, жанрові уподобання.

Особливу роль у розвитку художньо-естетичної культури відіграє художнє сприймання під час ознайомлення з творами живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва. Важливо звертати увагу дітей на емоційний зміст картини, засоби, з допомогою яких художник передає настрої героїв, стан природи; надавати можливість роздивитися з усіх боків скульптуру. Особливу роль в особистісному становленні дошкільника відіграє надане йому право вибору матеріалів, місця роботи, сюжету тощо, можливість проявити творчість, спертися на власний досвід. Розвитку сприйнятливості як властивості особистості дитини сприятимуть вправи з використанням в образотворчій діяльності широкої гами кольорів та їхніх відтінків, контрастних і пастельних кольорів, експериментування на палітрі, а в аплікації – паперу різних відтінків. Доцільно пропонувати дошкільникам завдання “етюдного” характеру, які допомагають передавати різні ракурси об’єктів, знаходити оригінальні рішення.

У процесі образотворчої діяльності та бесід, що її супроводжують, доречно пов’язати у свідомості дошкільників поняття “досягнення” та “особисті зусилля”, пояснити, що якість зробленого значною мірою залежить від прикладених виконавцем зусиль. Саме тому на позитивну оцінку заслуговує не просто сам твір, а зусилля його автора. Якщо педагог підтверджує це власним ставленням до результатів образотворчої діяльності дошкільників, діти оволодіватимуть високою культурою художньої праці.

Дошкільники ефективніше оволодіватимуть мистецтвом створення художнього образу, якщо педагог інтеґруватиме різні види образотворчої діяльності, для початку пропонуючи їм варіанти інтеґрації. Поступово діти навчаться самостійно комбінувати різні способи зображення й матеріали, відчують смак до такої роботи. Цьому сприятиме дизайн-діяльність, художнє рукоділля, різного роду конструювання, моделювання. Отже, головне – не технічні уміння, а базис особистої культури дошкільника, закладений образотворчим мистецтвом як один із впливовіших на свідомість і поведінку [8, С. 143-145].

Зупинимося більш детально на якісних характеристиках видів образотворчого мистецтва, з якими діти повинні бути обізнані в дошкільному віці.

За технікою виконання і матеріалами, за художніми прийомами та багатьма іншими характерними рисами твори образотворчого мистецтва можна розподілити на кілька видів – живопис, графіка, архітектура, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво. Живопис є одним із основних видів образотворчого мистецтва, у якому завдання пізнання, тлумачення і образного відображення навколишньої дійсності вирішуються за допомогою фарб, які наносяться на будь-яку тверду поверхню. У художніх творах  живопису використовуються: колір у тісному зв’язку з малюнком, світлотінь, виразність мазків, фактура й композиція, за допомогою яких художник відтворює на площині колористичне багатство світу, об’ємність предметів, їхню якісну, матеріальну своєрідність, просторову глибину і світлоповітряне середовище. Живопис може передавати стан нерухомості й відчуття стрімкого руху. У ньому можливі розгорнуте оповідання і складний сюжет, що дає можливість не тільки наочно втілювати видимі явища реального світу, відображати різноманітне життя людей, але й розкривати суть історичних процесів [9, С. 22-23].

Графіка (від грец. grарhіе – пишу, креслю, малюю) як термін спочатку застосовувався лише щодо письма та каліграфії. Графіка – це вид образотворчого мистецтва, який охоплює малюнок і друковані художні зображення (гравюра, металографія, монотипія), засновані на мистецтві малюнка, але які мають особисті образотворчі засоби і виражальні можливості. Графіка поділяється на станкову (малюнок, який не має прикладного призначення, естамп), книжкову та газетно-журнальну ілюстрацію, оформлення і конструювання печатних видавництв, прикладну – плакат. Виражальні засоби графіки – контурна лінія, штрихи, пляма, іноді кольорова.

Графіка, або, як кажуть, мистецтво чорного й білого – самобутній вид образотворчого мистецтва, де зображення складається з ліній, плям, штрихів одного кольору (в основному чорного). І хоч графіка не передає всього багатства барв навколишнього світу, її виражальні засоби не менш переконливі. Багатоцільове використання графіки у всіх сферах людської діяльності підвищує її ідейно-естетичне значення, робить її важливим фактором у задоволенні художніх запитів суспільства [9, С. 20].

Архітектура – мистецтво проектувати та будувати споруди, які необхідні для життя і діяльності людини, це – найскладніший вид мистецтва. На втілення архітектурного задуму підчас витрачається життя не одної людини, а цілих поколінь. Архітектура об’єднує в собі риси живопису та графіки, оперуючи лініями, площинами та кольором, і рисами скульптури – оперуючи масою та об’ємом. Але не живопис, ні графіка, ні скульптура не пов’язані так із соціальним середовищем, не відображають епоху і одночасно не створюють стиль так, як архітектура. Через знайомство з архітектурою йде накопичення енциклопедичних знань у галузі архітектури, знайомство з архітектурою в розрізі світової історії.

Дітей дошкільного віку знайомлять із різними видами архітектури: промисловою, суспільною тощо [9, С. 22].

Скульптура, на відміну від живопису, передає дійсність об’ємними формами. Основним об’єктом зображення в скульптурі є людина. Назва “скульптура” походить від латинського слова sculpere – вирізувати, висікати.

Скульптура – вид образотворчого мистецтва, який відображає, тлумачить і оцінює дійсність засобами об’ємних пластичних образів та просторових форм.

У порівнянні з живописом та графікою скульптура охоплює обмеженіше коло об’єктів, але може розробляти його з більшою глибиною. Історично скульптура розробляє і втілює образ людини, рідше – тварин, птахів та ще рідше – природу і речі [9, С. 21].

Декоративно-прикладне мистецтво – розділ декоративного мистецтва, який охоплює ряд галузей творчості, котрі присвячено створенню художніх виробів, призначених не тільки для задоволення безпосередніх утилітарних потреб, але й для прикраси житла, архітектурних споруд, парків, скверів тощо.

До декоративно-прикладного мистецтва відносяться художньо виконані меблі, посуд, одяг, килими, мереживо, ювелірні вироби, іграшки та інші предмети. При цьому слід відрізняти предмети декоративно-прикладного мистецтва, що мають безпосереднє утилітарне призначення (меблі, одяг), і твори переважно декоративного характеру (розписи, декоративні тканини тощо). Створюючи органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, твори декоративно-прикладного мистецтва своїми естетичними достоїнствами, образним складом, характером постійно впливають на душевний стан людини, її настрій, впливають на її ставлення до навколишнього світу.

Мистецтво є не лише засобом пізнання дійсності, але й джерелом виховання, розвитком почуттів та переживань, які потім знайдуть відображення в дитячій творчості. У процесі систематичної роботи з дітьми дошкільного віку щодо розвитку основ художньо-естетичної культури педагоги повинні користуватися певними критеріями рівня розвитку художньо-естетичної культури. Назвемо їх.

Пізнавально-естетичний розвиток розуміється як шлях руху дитини до цінностей пізнання мистецтва культуродоцільними засобами, які лежать в основі культури пізнання, та характеризується такими показниками: адекватним, естетично активним свідомим сприйняттям, єдністю і динамічністю емоційного та інтелектуального; розуміння логіки розвитку художнього образу всередині одного твору мистецтва; наявність самооцінки, узагальнення, судження, висновки; уміння самостійно аналізувати образний лад, семантику, засоби виразності творів; уміти зіставляти, порівнювати різні за жанрами та видами твори мистецтва; уміння моделювати в свідомості цілісний образ твору мистецтва; способи використання засвоєних моделей для створення нових образів у самостійній художній діяльності; уміння оцінювати сам процес і результат пізнання світу і себе в ньому.

Культурно-комунікативний розвиток як культуродоцільний спосіб життєдіяльності та самоствердження своєї діяльності, а також гармонійне поєднання свого внутрішнього світу зі світом іншого характеризується: повними, змістовними, добре арґументованими розповідями дітей про твори мистецтва; вільною інтерпретацією художніх образів; орієнтацією в діяльності та спілкуванні про моральні та естетичні цінності; потребою в мовленнєвих комунікаціях із дорослими та однолітками з приводу творів; різноманітними формами та засобами пізнання і спілкування в сфері мистецтва та реальних відносин; інтонаційно-образною мовою з відповідною мімікою, жестами, рухами.

Художньо-творчий розвиток – це цілеспрямована діяльність на відкриття, самовираз свого особистого “Я”, саморух особистого потенціалу дитини до ориґінального продукту діяльності, що характеризується: морально-естетичними цінностями в реальних проявах і в продуктах художньо-творчої діяльності; потребою в нових знаннях, видах і засобах художньо-естетичної діяльності; особистим, ориґінальним асоціативним баченням художніх образів під час сприйняття творів мистецтва; естетичною активністю, здатністю уявляти, зіставляти, перетворювати; здатністю видавати незвичайні реакції, неординарністю мислення, фантазії; самостійністю та ініціативністю в створенні нових художніх образів; творчою ініціативою; почуттям нового під час використання минулого  досвіду, знаходженням варіативних рішень під час виконання знайомих завдань та орієнтації в незнайомій ситуації; уміння долати стереотипи сприйняття під час інтерпретації художніх образів; уміння усно перетворювати художній образ на підставі синтезу; уміння знаходити нові нестандартні рішення творчих завдань [11, С. 459].

Висновок. Метою досягнення позитивних результатів щодо розвитку основ художньо-естетичної культури в дітей дошкільного віку як складової життєтворчості в освітньому процесі є реалізація сприйняття та коментування творів образотворчого мистецтва. Окреслені складові є основою формування адекватної оцінки власного ставлення до творів образотворчого мистецтва.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богуш А.М. Українське народознавство в дошкільному закладі. – К.: Вища школа, 1994. – С. 336-356.

2. Белик А.А. Культурология. Антропология теории культур: Учеб. пособие / Ин-т “Открытое об-во”, Рос. гос. гуманит. ун-т. – М.: Изд-во РГГУ, 1998. – С. 33-78.

3. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: Монографія / А.М. Богуш, Л.О. Варяниця, Н.В. Гавриш, С.М. Курінна, І.П. Печенко; Наук. ред. А.М. Богуш; За заг. ред. Н.В. Гавриш. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – С. 45-78.

4. Вчимося бачити прекрасне (Методичні рекомендації по ознайомленню дітей молодшого шкільного та старшого дошкільного віку з творами образотворчого мистецтва). – К.: Навчальні посібники, 1996. – 74 с.

5. Доронова Т.Н. Дошкольникам о художниках детской книги. – М.: Просвещение, 1991. – 125 с.

6. Іваницька О. Мистецтво чорного й білого. Ознайомлення старших дошкільнят з мистецтвом графіки // Дошк. виховання. – 2000. – N 2. – С. 20-22.

7. Ионин Л.Г. Социология культуры. – М.: Логос, 1998. – С. 45-67.

8. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посібник / Наук. ред. О.Л. Кононко. – К.: Ред. журн. “Дошкільне виховання”, 2003. – С. 143-145.

9. Котляр В.П. Основи образотворчого мистецтва та методика керівництва образотворчою діяльністю дітей: Навч. посібник / За ред. С.В. Коновець. – Запоріжжя: Канон, 2001. – С. 9-21.

10. Соколов А.В. Посмотри, подумай и ответь. Проверка знаний по изобразительному искусству. – М.: Просвещение, 1991. – 63 с.

11. Ребенок в мире культуры / Под общей ред. Р.М. Чумичевой. – Ставрополь: Ставрополь-сервис-школа, 1998. – С. 456-502.

12. Пантелеева Л.В. Музей и дети. – М.: Педагогика, 2000. – С. 34-67.

13. Чумичева Р.М. Дошкольникам о живописи. – М.: Просвещение, 1992. – 126 с.

РЕЗЮМЕ

Развитие основ художественно-эстетической культуры является одним из основных звеньев в становлении личности. Особенным средством развития художественно-эстетической культуры является искусство: литература, музыка, скульптура, народное творчество, живопись.

Процесс активного взаимодействия детей дошкольного возраста с искусством происходит на основе систематического ознакомления с видами искусства и самостоятельного общения с ним в ходе решения художественно-творческих заданий разного характера.

Ключевые слова: культура, художественно-эстетическая культура, живопись, скульптура, архитектура.

RESUME

Development of bases of artistic-aesthetic culture is one of basic links in becoming of personality. The art is the special mean of development of artistic-aesthetic culture : literature, music, sculpture, folk creation, painting.

The process of active co-operation of children of pre-school age with the art takes place on the basis of systematic acquaintance with the types of art and independent intercourse with him during the decision of artistic creative tasks of a different character.

Keywords: culture, artistic-aesthetic culture, painting, sculpture, architecture.