Постановка проблеми. Реалізація демократичної й гуманістичної стратегії освіти кожної держави неможлива без формування етики міжнаціонального спілкування незалежно від того, чи є реґіон моно- або полінаціональним. Лише за наявності етики та культури спілкування можливе взаєморозуміння між різними націями й народами, формування національної самосвідомості й розвиток традиційних культур. Соціальна функція освіти – транслювати не тільки національну, етнічну культуру, але й залучати підростаюче покоління до загальнолюдських цінностей, до світового культурного процесу, невід’ємною частиною, рівноправним компонентом якого є культура будь-якого народу. Саме для цього необхідне формування діалогу культур, етики міжнаціонального спілкування.

Мета статті – визначити вплив освітніх процесів на формування етики міжнаціонального спілкування в дітей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діалог, культура та етика міжнаціонального спілкування в поліетнічному середовищі можливі лише тоді, коли кожний з його суб’єктів, усвідомлюючи свою самоцінність і самодостатність, бачить, розуміє й сприймає цінності іншого партнера в спілкуванні. Якщо ж цього не відбувається, то виникають явища або етноцентризму й культурного націоналізму, або культурного тоталітаризму, коли держава, відстоюючи свої інтереси, виступає проти розвитку національних культур. Це однаково негативно впливає як на розвиток традиційних культур, так і на культуру та етику міжнаціонального спілкування.

Слід наголосити, що поряд із дослідженнями, які викривають виховні можливості окремих компонентів традиційних культур і засобів використання їх у сучасному освітньому процесі, почали з’являтися роботи, спрямовані на пошуки теоретичних засад і практичної реалізації міжетнічного спілкування як засобу виховання людини, що дозволяє сформувати її як носія національної й світової культур [1, С. 30].

Для розробки педагогічних основ вирішення міжетнічних конфліктів особливе значення мають положення М.М. Бахтіна про людину як носія унікального світу культури, що вступає у взаємодію з іншими культурами, які виникають у процесі такої взаємодії. Особливу роль приділяють комунікативно-інтеґраційній функції міжкультурної взаємодії. Інклюзія людини в зону позитивного міжнаціонального спілкування й відносин, що базуються на принципах гуманізму, волі, морально-відповідальної залежності, сприяють формуванню критеріїв соціального й міжособистісного спілкування, дають можливість розширити зони міжкультурного діалогу. Успішний розвиток культури міжнаціонального спілкування залежить від гармонійного розвитку відносин між різними етносами, що базується на принципах толерантності, тобто терпимості, взаєморозуміння, співробітництва й дружби [2, С. 46].

Шлях до взаєморозуміння проходить не тільки через знання, освіту, але й через почуття, уміння бачити в кожній людині, незалежно від національності та релігійних поглядів, носія загальнолюдських цінностей: добра, любові до ближнього, високої духовності й моралі. А це розуміння є результатом культури та етики міжнаціонального спілкування. Саме цей аспект формування етнокультурної особистості не є наразі об’єктом усебічного вивчення в науці, хоча саме в дошкільних закладах зі змішаним національним складом проблема етики та культури міжнаціонального спілкування і її формування є провідною в процесі підвищення ефективності виховання людини. Її вирішення має велике значення й у соціальному плані, тому що саме дошкільний заклад як виховний соціальний інститут, на відмінну від інших інститутів соціалізації, у стані забезпечити цілеспрямоване, систематичне виховання людини, дати їй систему норм і правил спілкування, які б виконували роль “еталонів” оцінки як власної поведінки так і інших людей.

Від змісту й спрямованості освіти багато в чому залежить фізичний і духовний стан націй, ступінь реалізації здібностей і соціокультурних потреб особистості. Роль освіти в рішенні найгостріших соціально-політичних, міжетнічних, міжконфесіональних проблем в Україні довгий час традиційно недооцінювалася, хоча саме освіта є одним з основних каналів передачі культури від покоління до покоління, передачі моделей поведінки, способів комунікації, форм міжет­нічних контактів і взаємодій [3, С. 16]. Особливістю сучасного суспільства є зближення країн і народів, посилення взаємодії, мультикультуралізм, глобалізація світу в цілому. Усе це приводить до змін в освіті, перед якою постає складне завдання підготувати дитину до життя в умовах багатонаціонального й мультикультурного середовища, до діалогу й міжкультурної взаємодії. При цьому причиною конфліктів і зіткнень, що відбуваються в різних реґіонах останнім часом, є надзвичайно низький рівень культури та етики міжетнічного спілкування й особистісної ідентифікації в полікультурному суспільстві.

Пріоритетними в цій ситуації стають дослідження питань удосконалення практики міжетнічного спілкування, розробка теорії полікультурної освіти.

З метою гармонізації міжетнічної атмосфери й створення необхідних кроскультурних відносин в дошкільному закладі варто збагатити зміст предметів новим навчальним матеріалом, що відбиває культурне надбання, традиції, побут кожного народу. Теорія й практика полікультурної освіти вимагають від дошкільного навчального закладу умов для створення середовища можливої культурної дискусії, де б дитина навчилася вирішувати проблеми й конфлікти міжкультурної взаємодії шляхом діалогу, компромісів і співробітництва. У цьо­му контексті полікультурна освіта по­винна сформувати в дитини систему цінностей, пов’язаних з реальністю моделі світу; допомогти їй опанувати на­вички послідовної розумової діяльності в міжкультурній комунікації; сформувати в дитини уявлення про неї, мету її існування, найважливіші життєві проблеми людини й людства; сформувати особистісні якості, необхідні людині під час її інтеґрації в іншу культуру, навички толерантного поводження в полікуль­турному суспільстві [4, С. 60]. Головною метою дошкільної освіти є формування в людини поняття культури, формування особистості, здатної до автономної й колективної діяльності в умовах глобалізму й культурної інтеґрації.

Для досягнення мети доцільним є вирішення таких завдань: культивування дбайливого ставлення до людей різних національностей, до їхніх мов, соціальних цінностей; виховання глибокої поваги до народів, що населяють рідний край; формування інтернаціоналізму, базової культури особистості, орієнтація на національні й загальнолюдські мо­ральні цінності, на кращі досягнення людської цивілізації й усвідомлення приналежності до світового співтовариства; виховання в дусі миру й поваги до всіх народів Землі, їхніх етнонаціональних особливостей; звертання до національної гідності й почуттів людей, стимулювання непримиренного ставлення до прояву шовінізму, націоналізму й расизму [5, С. 12].

Організаційний процес виховання культури та етики міжнаціонального спілкування містить у собі: визначення загальної мети й конкретних завдань; ознайомлення дітей із системою наукових знань про права й свободи людини й народів, про нації і їхні відносини, про раси й релігійні конфесії; формування цивільних і загальнолюдських почуттів та свідомості; розвиток позитивного досвіду культури та етики спілкування з людьми різних націй, рас і релігійних конфесій; забезпечення високоморальної мотивації вчинків і поводження дитини в процесі спілкування.

Визначення мети виховання дитини є прерогативою держави. Змістовні параметри цілей виховання відбивають рівні розвитку економіки, культури, духовного життя суспільства. Державні цілі виховання детерміновані соціально-економічними, політичними й етнокультурними умовами. Під час організації цілеспрямованого виховання навчальним закладам необхідно враховувати той факт, що міжнаціональні відносини впливають на дитину різними шляхами. Розкрити механізми цього впливу й визначити обумовлені ним мету й зміст організованого виховання, на наш погляд, доцільно за такими параметрами, як-от: взаємовідносини народів і країн світу й формування загальнолюдських почуттів, свідомості й культури міжнаціонального спілкування; взаємовідносини народів СНД і формування в дітей почуттів і свідомості приналежності до Співдружності; взаємовідносини етносів України й формування в дітей національної самосвідомості, патріотизму [6, С. 197].

Найважливішим завданням навчальних дошкільних закладів стає ознайомлення дітей з народами й державами світу, з їхніми взаєминами.

Під час організації цілеспрямованого виховання необхідно враховувати особливості національних відносин як у світі взагалі, так і в багатонаціональних суспільствах. Тому перед дошкільним закладом постає конкретне педагогічне завдання – виховання в дитини загальнолюдських, національних почуттів і поведінки. У сфері освіти на реґіональному рівні формуються нові тенденції, які відображають, з одного боку, закономірності світового педагогічного процесу, з іншого боку – реґіональні особливості, зумовлені історичними, демографічними, економічними, етнокультурними факторами, менталітетом народу. Особливої актуальності набуває процес відновлення змісту освіти, форм і методів навчання й виховання з урахуванням досягнення етнічної культури й етнопедагогіки.

Починаючи з 90-х років, в Україні з’являються передумови для посилення освітніх і виховних функцій етнічних культур. Більшість учених і педагогів-практиків уважають, що найбільш ефективним механізмом такого посилення є організація змісту освіти на основі діалогу культур. Діалоговий підхід припускає розгляд етнічно орієнтованої освіти як основу, з якої починається інклюзія дитини, споконвічного носія рідної культури, у культуру світову.

Для реалізації ідеї діалогу культур необхідні зміни в нормативних документах. Важливо, щоб принцип діалогу культур був закладений у державних стандартах, навчальних програмах і методичних посібниках. Це надасть можливість забезпечити плідний культурний обмін між представниками титульних етносів й інших національних груп. Необхідні також дослідження з виявлення оптимальних форм реалізації національно-реґіонального компонента в змісті освіти [7, С. 22].

Спільне виховання, життя в багатонаціональному колективі, постійне спілкування його членів – усе це створює сприятливу психологічну обстановку, що сприяє формуванню в дитини поваги до націй і народностей, до їхніх культур. Зрозуміло, у такому колективі діють носії різних культур і традицій, і не всі його члени здатні правильно сприйняти цінності культур різних народів (вони часом для них незрозумілі, незвичні), але вони повинні вміти виявити терпимість і тактовність.

Виховна суть полягає в тому, щоб навчити дитину керувати національною сферою своєї поведінки, зберігати ста­більність в емоційно нестійких ситуаціях, особливо в ситуаціях за участю представників різних національностей. Поліпшуючи морально-етичний і психологічний клімат, створюючи обстановку поваги, дружелюбності й довіри до тих, хто оточує, до їхньої культури, мови, традиції, педагог тим самим сприяє становленню культури та етики міжнаціонального спілкування.

Культура та етика міжетнічного спілкування залежить від рівня загального розвитку людей, що спілкуються, їхнього вміння дотримуватися загальнолюдських норм моралі й поведінки, прагнення збагачувати себе знаннями цінностей інших культур та народів. Важливим компонентом освіти у формуванні культури та етики міжнаціонального спілкування є географія народів світу. Населення багатонаціональної держави повинно мати мінімальні знання з основ міжнаціональних і міжнародних відносин, культур, традиції народів, що населяють країну, республіку, реґіон. Необхідно так побудувати зміст освіти, щоб вона забезпечувала дитину знаннями про народи, із представниками яких вони виховуються, про їхню культуру, традиції, етику, побут [8, С. 39].

Результати власних досліджень. Для дошкільних навчальних закладів із поліетнічним складом дітей нами розроблено спецкурси, які знайомлять дітей із різними національними культурами, з історією свого народу у взаємозв’язку й взаємодії з іншими народами.

Зрозуміло, що ментальний прояв етносу ускладнює входження людей у полікультурний соціум. Найчастіше такий процес супроводжується неприємними почуттями дискомфорту, відчуженості, зниженням упевненості в собі, тривогою, депресією. У той же час формування національної етики та культури, що є частиною культури загальнолюдської, може здійснюватися успішно лише на основі принципу діалогу культур, плюралізму думок, поваги до прав людини. Етно­культурний аспект освіти дозволяє вдосконалювати культуру та етику міжетнічного спілкування. Він відповідає всім сучасним процесам, пов’язаним із ростом національної самосвідомості народів України, що охоплюють і сферу освіти, а також сприяють національному самовизначенню, що є необхідною умовою її розвитку. Складність практичної реалізації етнокультурного аспекту освіти полягає в існуванні методологічних труднощів – ступінь впливу національного менталітету на сприйняття духовних цінностей народної культури.

Світосприйняття й національна традиція, релігія й етнопсихологія – середовище, в якому формуються духовні, моральні й естетичні запити людини, національні особливості її світогляду. Оскільки життєдіяльність того або іншого етносу формується різними умовами існування, то знання й уміння, необхідні для цього, у кожного етносу різні, а отже, і культура відрізняється.

Висновки. Завдання дошкільної освіти в процесі формування культури та етики міжетнічного спілкування – це навчально-виховної процес, що спирається на специфічний зміст і технології освіти, що забезпечує формування в дітей цінностей, знань, норм, умінь спілкування для їхньої реалізації в полікультурному середовищі. Розвиток системи освіти має відбуватися з урахуванням як культурних національних особливостей, так і тих змін, які відбуваються в розвитку суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берне Р. Развитие “Я”-концепции и воспитание. – М.: Наука, 1982. – С. 30.
2. Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук // Эстетика словесного творчества. – М.: Наука, 1979. – С. 46.
3. Гукаленко О.В. Культура межнационального общения как фактор разрешения конфликтов в поликультурном образовании / О.В. Гукален­ко, А.В. Мельничук // Северный Кавказ. Образование: история и современность. – Ставрополь, 2001. – С. 16.
4. Абсалямова А.Г. Этика межнационального общения детей в поликультурной группе / А.Г. Абсалямо­ва, Ю.С. Горбачева. – Уфа: Творчество, 1997. – С. 34-67.
5. Бателаан П. Межкультурное образование – больше, чем долг // Права человека и культура мира: проблемы обучения и воспитания. По материалам II Европейского конгресса по воспитанию в духе мира “Обучение правам человека. От идеи к реальности”. 26-30 июля 1996 г., Лиллехаммер, Норвегия / Под ред. Э. Клевена и др.; Пер. с англ. О.П. Рябковой, Р.С. Трохиной. – М.: АИРО-ХХ, 1999. – С. 33-67.
6. Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию: Учебное пособие. – М.: Ключ-С, 1999. – С. 194-210.
7. Люсиер Г. К позитивным результатам через культурное разнообразие класса // Новые ценности образования: Культурная и мультикультурная среда школ. – М.: Просвещение, 1996. – С. 20-24.
8. Менская Т.Б. Поликультурное образование: Программы и методы // Общество и образование в современном мире. – Вып. 2. – М.: Наука, 1993. – С. 33-45.

РЕЗЮМЕ

В статье автором предложен оригинальный подход к решению проблемы поликультурного образования детей старшего дошкольного возраста. Разведены понятия – этика межнационального общения и культура общения.

Ключевые слова: поликультурное образование, межнациональное общение, этика межнационального общения.

RESUME

In the article by an author original approach is offered to the decision of problem weed cultural formation of children of senior pre-school age. Notions are divorced – ethics between national intercourse and culture of intercourse.

Keywords: weed cultural education, between national intercourse, ethics between national intercourse.