Постановка проблеми. Центральним, провідним завданням у формуванні мовленнєвої компетенції є розвиток зв’язного мовлення, через яке реалізується, передусім, основна функція мовлення – комунікативна. Актуальність дослідження визначається реалізацією концепції мовної освіти, “Базового компонента дошкільної освіти”, у яких значна увага приділяється формуванню мовленнєвої компетенції дитини, вихованню мовної особистості. Мовленнєва компетенція (за А.М. Богуш) виявляється в готовності та спроможності особистості адекватно та доречно застосовувати мову в конкретних ситуаціях буття (висловлювати свої думки, бажання, наміри).

Мета статті – визначити суттєві аспекти, які доречно використати в експериментальній методиці навчання складання розповідей-роздумів старших дошкільників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку зв’язного монологічного мовлення дошкільників активно досліджувалася багатьма педагогами, психологами, лінґводидактами (А.М. Богуш, Н.В. Гавриш, О.М. Лещенко, С.Ф. Русова, Є.І. Тихеєва, О.П. Усова, О.С. Ушакова). Ними закладено основи методики розвитку зв’язного мовлення, визначено прийоми навчання.

У сучасних дослідженнях проблема розвитку зв’язного мовлення розглядається в різних аспектах: навчання дітей сюжетного розповідання (Н.В. Водолага, Н.В. Гавриш, В.Г. Захарченко, Т.Г. Постоян), формування творчої розповіді (Л.В. Ворошніна, Н.П. Орланова, О.С. Ушакова, А.Є. Шибицька), розвиток описового мовлення (В.В. Гербова, А.Я. Зрожевська, С.В. Ласунова), розвиток зв’язного мовлення на основі ознайомлення з природою (Н.Ф. Виноградова), формування пояснювального мовлення (Н.І. Кузіна). Ученими розкрито види, методику навчання розповідання, висвітлено зміст, методи, прийоми, форми й засоби розвитку зв’язного мовлення в дітей дошкільного віку.

На різних етапах розвитку лінґводидактичної науки питання навчання дошкільників зв’язного мовлення перебувало в центрі уваги багатьох дослідників (А.М. Богуш, Н.В. Водолага, Н.В. Гавриш, В.П. Захарчено, А.Я. Зрожевська, О.С. Монке, Т.Г. Постоян, Л.І. Фесенко), але тільки в останні роки проведено дослідження, які показали можливість навчання старших дошкільників висловлюванням-міркуванням (Н.В. Семенова, Н.В. Харченко). Ми маємо підстави констатувати недостатню розробку щодо змісту, методів та прийомів навчання старших дошкільників складання розповідей-роздумів.

У результаті при загальній вивченості багатьох напрямів монологічного мовлення (О.І. Білан, Н.В. Водолага, Н.В. Гавриш, О.С. Монке, Т.Г. Постоян) нез’ясованим залишається питання навчання старших дошкільників складання розповідей-роздумів.

Проблема розвитку зв’язного мовлення дошкільників завжди була предметом уваги дослідників. Віддаючи належне різним джерелам мовленнєвого розвитку, педагоги, психологи, методисти минулого (Я.А. Коменський, І.І. Огієнко, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський, Є.І. Тихеєва, К.Д. Ушинський) тісно пов’язували його з розвитком розумових здібностей дітей.

Я.А. Коменський розглядав навчання мови взагалі та розвиток зв’язного мовлення зокрема в нерозривній єдності під час ознайомлення дітей зі світом предметів, що оточує. Він зазначав, що конкретна дійсність, яка оточує, виступає змістом для дитячих розповідей. К.Д. Ушинським показано, що розвиток мовлення дітей тісно пов’язаний із розвитком мислення: мова – це вираження думки в слові. Головне в розвитку мовлення дітей, на думку педагога, – це розвивати мовленнєві здібності, навчити висловлювати свої думки правильно.

Послідовниця К.Д. Ушинського Є.І. Тихеєва також особливу увагу звертала на навчання дітей рідної мови. Автор підкреслює тісний зв’язок рідної мови та мислення, який розглядається як шлях самостійної роботи, систематизації думок та знань.

Дослідники (П.П. Блонський, Л.А. Венгер, О.В. Запорожець, Г.О. Люблінська, Г.М. Леушина, М.М. Поддьяков, Ф.О. Сохін) висловлюють думку про те, що у виділенні предмета пізнання важливий не стільки кількісний запас уявлень, скільки рівень розвитку інтелектуальних процесів. Робота над роздумом вправляє в розвитку розумових операцій аналізу, синтезу, класифікації, групування, систематизації, сприяє формуванню вмінь виділяти істотні ознаки та властивості, схоже й відмінне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між об’єктами та явищами довкілля.

Отже, розробляючи експериментальну методику, було враховано положення, які визначені видатними педагогами, психологами, а саме: єдності чуттєвого й раціонального пізнання навколишнього світу, взаємозв’язок і взаємообумовленість розвитку зв’язного мовлення і логічного мислення.

На ролі взаємозв’язку різних сторін розвитку мовлення, ліній взаємодії граматичних, орфоепічних, лексичних та стилістичних норм та їхнього впливу на розвиток у дітей вміння складати зв’язні висловлювання наголошувалось у дослідженнях, проведених під керівництвом А.М. Богуш, Ф.О. Сохіна, О.С. Ушакової.

Низка авторів (О.І. Білан, Н.В. Гавриш, А.П. Іваненко, Н.Р. Кирста, В.Й. Логінова, Ю.А. Руденко, Н.П. Савельєва, А.А. Смага, Є.М. Струніна, О.С. Ушакова) указують, що словникова робота впливає на розвиток зв’язного мовлення. Так, А.А. Смага, Є.М. Струніна, О.С. Ушакова зауважують, що збагачення словника дитини – це не тільки збільшення його обсягу, але й виховання в дитини уваги до змістової сторони слова, тому що у зв’язному висловлюванні семантика окремого слова тісно взаємодіє з семантикою цілого висловлювання.

Принципово важливе значення для нашого дослідження має робота зі збагачення лексичного запасу дошкільників, оскільки, за даними досліджень Н.О. Головань, Н.І. Кузіної, Р.І. Нікольської, Н.В. Семенової, збіднений лексичний запас не дає змоги дошкільнику повною мірою розкрити причинно-наслідкові зв’язки того чи іншого явища. Ураховуючи думки методистів, у процесі проведення експериментального навчання передбачаємо збагачення словника дітей: дієсловами, яким належить провідна роль у передачі конкретного змісту доведення, сполучниками (бо, тому що, через те що), вставними словами (так, наприклад, по-перше, по-друге, я вважаю, на мою думку), займенниками (це, цей, той, все, кожний, будь-який, жодний, ніхто), які виступають засобами зв’язку в логічному процесі роздуму.

На встановлення різноманітних зв’язків, розуміння логічної залежності між предметами та явищами впливає оволодіння дітьми граматичною будовою мовлення (А.Г. Арушанова, О.М. Гвоздєв, К.Л. Крутій, М.С. Лаврис, Н.А. Лопатинська, Н.В. Маковецька, Г.І. Ніколайчук, Ф.О. Сохін, Є.А. Федеравічене). Як зазначають А.Г. Арушанова, К.Л. Крутій, Н.А. Лопатинська, Н.В. Маковецька, Г.І. Ніколайчук, про усвідомлення 5-6-річними дітьми причинно-наслідкових залежностей свідчить наявність в їхньому мовленні складнопідрядних речень. Дослідники зазначають, що в мовленні старших дошкільників присутні складнопідрядні речення різних видів, але користуються ними вони досить рідко. В експериментальному навчанні передбачаємо синтаксичні вправи, які даватимуть змогу дітям користуватися складнопідрядними реченнями (причини, наслідку, часу, способу дії), усвідомлено розуміти значення підрядних сполучників, завдяки яким найчіткіше передаються причинно-наслідкові відношення в розповіді-роздумі.

В експериментальній методиці навчання старших дошкільників складання розповідей-роздумів передбачається цілеспрямоване зосередження уваги дитини на певних елементарних мовленнєвих явищах, які поступово стають предметом її усвідомлення. Учені В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, С.Л. Рубінштейн, Ф.О. Сохін підкреслювали зв’язок цього усвідомлення з розвитком функцій дитячого мовлення, формування мовленнєвих умінь і навичок та розвитком мовленнєвої здібності в цілому. Це положення – одне з основних у теоретичних засадах нашого дослідження.

З-поміж цілого ряду чинних у лінґводидактиці методів та прийомів, прийнятних для розвитку в дошкільників зв’язного монологічного мовлення, дослідники (О.І. Білан, А.М. Богуш, Л.В. Ворошніна, Н.В. Гавриш, А.Я. Зрожевська, С.В. Ласунова, О.С. Монке, Т.Г. Постоян, Н.В. Семенова, Н.В. Харченко, О.С. Ушакова) називають спостереження, екскурсії, бесіди й розповіді за змістом картинок, читання творів художньої літератури та їхній переказ, самостійне розповідання, дидактичні ігри, моделювання, мовні логічні задачі.

У дослідженнях А.М. Богуш, Н.В. Гавриш, Л.М. Гурович, О.В. Запорожця, Н.С. Карпінської, О.С. Монке, О.С. Ушакової, Л.І. Фесенко показано можливості впливу творів на розвиток сприймання й усвідомлення художніх творів, який відбувається поступово: від установлення легко усвідомлюваних зв’язків до простих причинових та аналізу мотивів вчинків персонажів, розуміння основного змісту твору, його проблеми.

Серед методів, які позитивно впливають на зв’язність дитячого мовлення А.М. Бородич, Г.Я. Кудріна, М.Р. Львов, Н.В. Маліновська, І.Д. Морозова називають читання художніх творів різних за жанрами, бесіду за змістом прочитаного, переказ.

Використання з навчальною метою різних засобів із їхніми специфічними дидактичними функціями забезпечує інформаційне, емоційне збагачення сприймання, мислення дитини дошкільного віку. Вплив зорових засобів навчання (іграшки, предмети, речі, картинки, моделі, схеми, ілюстрації) на розвиток зв’язного мовлення вивчали О.І. Білан, А.М. Бородич, Н.В. Харченко, А.Я. Зрожевська, В.В. Гербова, Л.І. Глухенька, Н.М. Зубарева, З.М. Істоміна, М.М. Коніна, Е.П. Короткова, С.В. Ласунова, Т.Г. Постоян, Н.Г. Смольнікова. У цих дослідженнях установлено, що наочність має велику пізнавальну, естетичну, виховну цінність, виступає інформаційним джерелом для розвитку зв’язного мовлення.

Гра надає величезних можливостей для розвитку мовленнєвих навичок та вмінь. Використання мовленнєвих ігор та ігрових вправ, на думку Н.В. Гавриш, Н.В. Семенової, О.О. Смірнової, Є.М. Струніної, О.С. Ушакової, Л.Г. Шадріної, допомагає дітям складати власні розповіді, коли дитина не просто відтворює відомі їй мовленнєві одиниці, а вибирає, комбінує їх кожного разу по-новому.

Результати власних досліджень. Відповідно до етапів експериментальної методики введено три групи мовленнєвих ігор та вправ, які спрямовано на досягнення певної мети навчання: формування в старших дошкільників уміння виділяти істотні ознаки предметів та явищ, причинно-наслідкові зв’язки між ними, навчання складання цілісного роздуму, що складається з тези, доведення та висновку, використання різновидів мовленнєвих засобів зв’язку між структурними частинами.

Результати констатувального експерименту свідчать, що в роздумах відмічається явне переважання простих речень або підрядних частин складнопідрядних речень, які не забезпечують повного, логічного завершення тексту. Діти не використовували модальні слова (я гадаю, я думаю, мені здається), вставні слова (по-перше, по-друге). Практично були відсутні в мові лексичні форманти (взагалі, таким чином), які узагальнюють роздуми, організують висновок. Мікротеми діти розкривають слабо.

У старших дошкільників спостерігається стійка тенденція несформованості мовленнєво-мисленнєвих навичок і вмінь в установці зв’язків між реченнями тексту, необізнаності про структуру роздуму, незнання мовленнєвих засобів зв’язку, яка відображається на якості їхнього роздуму як зв’язного монологічного тексту.

Нами було запропоновано дидактичну модель навчання старших дошкільників складання роздумів у різних видах діяльності (пізнавально-мовленнєвій, навчально-мовленнєвій, художній, ігровій), яка складається з трьох етапів: підготовчого, ознайомлювального і репродуктивно-творчого.

Метою першого етапу (підготовчого) було накопичення сенсорно-інформаційного досвіду, на основі якого діти виокремлюють характерні ознаки явищ, предметів природи й соціального кола, а також забезпечення естетичного сприйняття художніх творів.

Метою другого етапу (ознайомлювального) було навчання дітей складання роздумів як суцільного зв’язного висловлювання, яке має тезис, арґументацію, висновок, формування в дошкільників умінь використовувати різноманітні засоби для зв’язку структурних частин.

Третій етап (репродуктивно-творчий) було спрямовано на формування в старших дошкільників умінь самостійно складати роздум у різних видах діяльності, творчо використовувати наявну інформаційно-змістовну обізнаність для активізації роздуму в нових видах діяльності.

Експериментальні дані свідчать про позитивні зміни у сформованості навичок складати роздуми дітьми експериментальної групи: значно збільшилася кількість дітей із високим (38 %) і достатнім (45 %) рівнями і, відповідно, знизилася кількість дітей із середнім (13 %) і низьким (4 %) рівнями.

Результати контрольного експерименту показують, що переважна кількість (83 %) старших дошкільників самостійно складали роздум на запропоновану тему, що складався з двох арґументів, вони подавалися дітьми послідовно, логічно зв’язано. У структурі розповідей діти чітко виокремлювали три частини: теза, де називається проблема, доказ, у якому сконцентрована арґументація, і висновок. Більше половини дітей використовували в роздумі повну, детальну арґументацію. Послідовність у доказах забезпечувалася за рахунок використання дітьми модально-вставних слів, сполучників. Діти після навчання між реченнями роздуму встановлювали ланцюговий, паралельний зв’язки.

Висновки. Експериментальне навчання показало, що для ефективного розвитку зв’язності мовлення дітей 6-го року життя необхідні педагогічні умови: використання комунікативних ситуацій із метою збагачення дитячого мовлення і формування вміння складати розповідь-роздум та способів використання зв’язку між реченнями та частинами висловлювання; проведення спеціальних мовленнєвих ігор та вправ, спрямованих на розвиток семантики дитячого мовлення, використання варіативної наочності, яка виступає в якості моделі роздуму і дозволяє дітям оволодіти його структурою.

Експериментальна модель навчання старших дошкільників складання розповідей-роздумів сприяла розвитку логіки викладу, правильному структурному оформленню, вибірковому ставленню до використання мовленнєвих засобів. Результати контрольного експерименту виявили позитивний вплив експериментального навчання на розумовий та мовленнєвий розвиток дітей старшого дошкільного віку.

Дослідження створює основу для подальшого вдосконалення методики розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Дошкільне виховання, 1998. – 47 с.
2. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку: програма та методичні рекомендації. – Одеса: Маяк, 1999. – 84 с.
3. Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному віці. – Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2001. – 218 с.
4. Ладыженская Т.А. Система работы по развитию связной устной речи учащихся. – М.: Просвещение, 1975. – 256 с.
5. Лінгводидактика в сучасних закладах освіти. – Одеса, 2001. – 269 с.
6. Нечаева О.А. Функционально-смысловые типы речи (описание, повествование, рассуждение). – Улан-Удэ, 1974. – 230 с.
7. Развитие речи детей дошкольного возраста / Под ред. Ф.А. Сохина. – М.: Просвещение, 1984. – 223 с.
8. Семенова Н.В. Обучение детей шестого года жизни связным высказываниям типа рассуждений: Дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – М., 2001. – 156 с.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается проблема обучения дошкольников составлению рассказов-рассуждений. Автором определены условия, методы и средства развития связной речи дошкольников.

Ключевые слова: рассказы-размышления, связная речь, обучение, условия, методы, средства.

RESUME

The article deals with the problem of teaching of children of pre-school age to create stories-thoughts. Defined terms, methods and means “connected speech” of children of pre-school age.

Keywords: stories-reflections, coherent speech, teaching, terms, methods, facilities.