Постановка проблеми. Однією з найважливіших проблем освіти є формування особистості нової людини, носія гуманістичних, толерантних ідей у системі міжетнічних знань. Вирішальну роль відіграє дошкільний навчальний заклад як перша ланка в системі освіти, соціальний інститут формування особистості. Сучасні концепції розвитку особистості дитини, а також реґіональні підходи до освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах припускають лише задіяння окремих елементів народної культури в процес розвитку дитини. Спадщина кожного етносу містить цінні ідеї та досвід виховання. Збереження і розвиток культури кожного етносу є актуальним для багатонаціональної України. У сучасному суспільстві саме етнос може забезпечувати духовний і моральний розвиток особистості, успішну адаптацію людини до умов інтенсивних змін у її житті.

Етнос — усталена спільнота людей, що склалася в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості і поведінки. Етнос існує як стійка система, яка протиставляє себе всім іншим аналогічним колективам людей за принципом “свої — чужі” [1, С. 79]. Етноси завжди мають спільність поведінкових рис, які передаються від покоління до покоління і з’являються в процесі адаптації людей в етнічному і ландшафтному середовищі, утворюючи стереотип поведінки етносу. Цей стереотип є фундаментом етнічної традиції, що охоплює світоглядні й культурні засади,  форми співжиття та ведення господарства — неповторні в кожному етносі.

Ученими доведено, що етнічна приналежність виформовується на 3-5 роках життя й відбиває особистісне ставлення людини до світу, конкретної мовної та соціальної дійсності. Так, у дослідженнях Ж. Піаже, Е.К. Суслової, О.М. Юденко та ін. було доведено, що діти 5 років мають уявлення про себе й інші етнічні групи, але такий компонент, як диференційоване ставлення до себе й інших етнічних груп, ще відсутній. Становлення основних компонентів національної самосвідомості виражається в збагаченні уявлень і формуванні індивідуально-позитивних відносин із представниками свого й іншого етносів. “Діти стають чутливими до національного фактора”, — саме цим положенням відомого дослідника інтернаціонального (полікультурного) виховання дітей Е.К. Суслової обґрунтовується актуальність формування етики та культури міжнаціонального спілкування й толерантної поведінки вже в дітей дошкільного віку.

Носіями культурних засобів пізнання себе й світу для дитини дошкільного віку є члени її сім’ї, як вважає дослідник Д.Б. Ельконін. У спілкуванні з ними дитина засвоює афективні й інтелектуальні засоби взаємодії з людьми, природою й предметами довкілля [2, С. 200].

Умовою стабільного й цілісного існування сім’ї як фактора залучення дитини до культури свого народу є дотримання й збереження традицій, властивих певному народу (П. Флоренський, М. Мід та ін.). Люди повинні навчитися жити у світі одне з одним незалежно від нації, до якої вони належать. Політики, а слідом за ними філософи, психологи й педагоги наголошують на необхідності виховання толерантної поведінки або ж етики та культури міжнаціонального спілкування в системі освіти, починаючи з дошкільних закладів [3, С. 47].

Соціальна ситуація складається так, що діти більшість часу проводять серед однолітків та вихователів дошкільних закладів, ніж із батьками. Під час їхнього перебування відбуваються основні процеси із формування навичок та вмінь, діти навчаються спілкуватися між собою та адаптуються в соціум. Дошкільні навчальні заклади підміняють собою сімейне виховання, отже, залучення дитини до культури свого народу та знайомство з іншими етносами відбувається не в сім’ї, а в більшості випадків в ДНЗ.

Мета статті — дослідити формування етики міжнаціонального спілкування в дітей, які відвідують дошкільні заклади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати психологічних досліджень (Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв та ін.) доводять, що знайомство і залучення особистості до культури та етики спілкування в дошкільному віці відбувається в активній діяльності та завдяки набуттю соціально-історичного досвіду. Дошкільний вік розглядається як період формування особистості, її соціалізації та включення в культуру спілкування. Вивчення психолого-педагогічної літератури (Є.М. Водовозова, В.І. Логінова, С.І. Руденко, Є.І. Тіхєєва, К.Д. Ушинський, Л.К. Шлеґер та ін.), нормативно-програмних документів із дошкільної освіти засвідчує недостатність вивчення та розробки зазначеної проблеми. Під час створення програм із формування етики та культури міжнаціонального спілкування в дітей дошкільного віку спрямувати зусилля вихователів треба у таких напрямах:

• інформаційне насичення занять (повідомлення знань про традиції, звичаї різних народів, специфіку їхньої культури й цінностей тощо);
• емоційний вплив;
• норми поведінки (знання, отримані дитиною, про норми взаємин між народами, правила етикету, що мають бути закріплені у власній поведінці).

Виховання етики та культури міжнаціонального спілкування можливе тільки за умов усвідомлення дитиною свого “Я” і формування в неї вміння керувати своєю поведінкою. Це можливо, якщо в неї сформована “внутрішня позиція” особистості (за Л.І. Божович). На “внутрішню позицію” особистості впливає сформованість статево-рольової ідентифікації, що залежить від:

– стереотипів поведінки й ціннісних орієнтацій членів “інтимного кола спілкування” — сім’ї, друзів, педагогів і пов’язаних з особливостями національного сприйняття уявлень суспільства про ролі чоловіків — жінок, дорослих — дітей;

– формування уявлень про “Я-потенційне” та “Я-реальне”, що залежать від збігу оцінок дорослих і самооцінки дитини щодо соціальних і моральних норм поведінки, закріплених у даній культурі, стереотипів її поведінки;

– формування почуття безпеки, захищеності, приналежності до певної групи: сім’ї, друзів, нації [4, С. 48].

З позицій етнопсихології та етнопедагогіки для формування “базової довіри до світу” в дитини, у першу чергу, має бути сформовано установку на приналежність до певної соціально-культурної групи (за К. Благом та М. Шебеком), що можливе лише на ґрунті формування національної та культурної ідентичності.

Своєчасне залучення дітей до народної культури сприяє формуванню національної ідентичності, формуванню  стабільної (із психологічної точки зору — “нетривожної”) картини світу дитини та знаходженню свого місця в ньому. Ураховуючи зазначене, необхідно розробити пріоритетні напрями вивчення культури національних меншин і виховання поважного ставлення до інших культур, їхніх національних особливостей або ж програми з етики та культури міжнаціонального спілкування.

Сучасні дослідження доводять, що кожний народ у силу сформованих історичних, соціальних і географічних умов розробив свою систему залучення людини до загальнолюдських цінностей, формування етичних норм. Вона відбиває світогляд народу, спосіб життя та забезпечує формування орієнтовної й практичної основи для засвоєння цих цінностей, тобто формування образу — мети існування людини у світі (А.Ф. Лосєв та ін.). Так, люди, які живуть на рівнинах, мають свої уявлення про світ, свою систему координат, що забезпечує формування властивих тільки їм символічних засобів вираження власного світорозуміння в мові, у народних обрядах і традиціях, у ремеслах, і, відповідно, іншу культуру, ніж люди, які живуть поблизу води, серед гір тощо. Це ж має відношення й до вибору релігії.

У сучасних умовах дуже важливо на певному віковому етапі (бажано з раннього віку) починати рівнозначне розглядання різних культур і конфесій в освітніх програмах та визнання їхньої рівноцінності для представника будь-якої нації. Для цього необхідно враховувати психологічні механізми формування образу світу й себе в ньому. За умов коректної організації виховного процесу дитина буде почувати психологічну захищеність у світі дорослих і своє існування в іншокультурному середовищі, буде сприймати його як комфортне.

Своєчасне залучення дітей до народної культури виключить небезпеку асиміляції, коли людина поглинається іншою культурою, поступово засвоює її цінності, звичаї, мову й традиції, стає такою як більшість. Можливі прояви “марґінального синдрому”, коли людина перебуває на грані між двома й більше культурами, але не в змозі ідентифікувати себе з жодною з них. Адже часто вона не може задовольнити ні свої потреби, ні відповісти тим вимогам і очікуванням, які висуває перед нею суспільство. Це може призвести до посилення психологічної напруги у взаєминах з іншими людьми, особливо із представниками інших культур, що споконвічно сприймаються як чужі, сприяє росту агресивних тенденцій у суспільстві (О.Д. Кульовий).

Останнім часом інтерес до етнопсихологічних та етнопедагогічних досліджень зростає. Створюються спеціальні освітні програми із формування етнічної свідомості в дітей дошкільного віку.

Так, програма Е.К. Суслової спрямована на полікультурне виховання дітей дошкільного віку, що відбувається в процесі розвитку дітей. Дослідник пропонує використовувати в процесі виховання дітей дошкільного віку такі засоби, як: спілкування з представниками різних національностей; знайомство з усною народною творчістю, художньою літературою, грою, народною іграшкою та національною лялькою; декоративно-прикладне мистецтво, живопис, музику, етнічні міні-музеї.

Результатом такої виховної роботи буде: сформованість почуття впевненості в собі; виховання соціальних навичок; формування любові до своєї Батьківщини; ознайомлення з дитячим садком та найближчим його оточенням; розвиток елементарних уявлень про історію та культуру народу [5].

Програма С.О. Козлової спрямована на те, щоб допомогти педагогу розкрити дитині світ, що її оточує, сформувати в неї уявлення про себе як представника людського роду, про людей, їхні почуття, вчинки, права та обов’язки, про різноманітну діяльність людини, виробити світогляд, власну картину світу.

Наприклад: такий розділ програми, як “Земля — наш спільний дім”, спрямовано на виховання в дітей дошкільного  віку цікавості та поваги до людей різних національностей, їхньої діяльності, культури, побуту, формування уявлень про Землю, життя людей на планеті та в своїй країні, виховання почуття патріотизму, толерантного ставлення до жителів Землі. Актуальною є спроба розширити, конкретизувати та систематизувати знання дітей не тільки про різні національності,  але й різні раси, їхню діяльність, культуру та побут на основі поняття “Я — людина”.

З метою формування в дітей інтернаціональних почуттів автор програми рекомендує використовувати різні засоби, форми та методи роботи, а саме:

• бесіди, розповіді дітей із власного досвіду з демонстрацією ілюстрацій, фотографій, відеофільмів;
• заняття щодо ознайомлення з культурою та традиціями різних країн;
• знайомство з фольклором народів світу;
• спостереження, досвід, експериментування;
• цільові прогулянки, екскурсії в міні-музеї [6].

Л. Дерман-Спаркс та групою дослідників у галузі дошкільної педагогіки запропонована програма “Антидискримінаційні методи виховання дітей дошкільного віку”. Її мета — допомогти дитині, незалежно від расово-етнічної приналежності знайти впевненість у собі, встановити комфортні та справедливі відносини із соціальним оточенням, розвити критичне мислення; змогу захистити себе та інших перед несправедливістю [8].

Засобами реалізації програми є:

• знайомство з повсякденним життям, стилем спілкування, професійною діяльністю та домашніми заняттями членів сім’ї кожної дитини, а також традиційною для різних сімей їжею, святами;
• розширення уявлень про витоки культурно-естетичного різноманіття;
• знайомство з витворами мистецтва, предметами побуту та фольклору;
• створення предметно-розвивального середовища;
• святкування національних свят та знаменних дат в історії різних країн та народів;
• обговорення етнічних та культурних особливостей за допомогою персонажів — ляльок [7].

Результати власних досліджень. Сучасні дошкільні навчальні заклади характеризуються різнобарвним мовно-національним складом. Спілкування між носіями різних мов та культур, що складається особливим чином, ускладнення, які часто виникають як у дітей, так і дорослих створюють перепони на шляху до вирішення програмових завдань. Якщо завчасно не вжити відповідних заходів, це може призвести до загальної затримки розвитку дітей, ускладнити процес оволодіння соціальною поведінкою та включенням у повноцінне життя групи.

Отже, з метою створення оптимальних умов щодо формування навичок етики та культури міжнаціонального спілкування в дітей дошкільного віку, на наш погляд, зміст діяльності дошкільних закладів має бути спрямованим на:

1. Формування уявлень дитини про себе як унікальну, самоцінну, неповторну особистість.

2. Розвиток уявлень дитини про інших людей на засадах зіставлення з ними, виявлення спільного й відмінного.

3. Повідомлення знань про навколишній світ відповідно до базисної програми (особливості культури, побуту, сімейного життя тощо).

4. Виховання активної життєвої позиції на основі: розуміння дитиною своїх потреб (фізичних, духовних); розуміння своїх можливостей, формування вміння діяти відповідності до них; розуміння своїх переваг та недоліків, прояви критичності; розуміння прав та обов’язків перед собою та іншими людьми; формування вміння відстоювати свої права та враховувати права інших; прояв терплячості, поваги до традиції та культури інших людей; уточнення разом з дітьми правил та норм людського співіснування (знайомство з поняттями “правило”, “закон”, “норма”, “вимоги”, “традиції”); розвиток уміння надавати оцінку своїм діям та діям інших, робити свій вибір та приймати рішення; прислухатися до думки інших людей, вирішувати проблеми, що виникають, мирним шляхом; поглиблення розуміння значимості життя кожної людини; розвиток зацікавленості до життя інших людей.

Засобами формування етики і культури міжнаціонального спілкування, на наш погляд, мають слугувати:

• всебічний розвиток та виховання дитини у всіх видах діяльності за умов гуманістичного середовища, створення атмосфери добра та взаєморозуміння;

• гармонізація стосунків “дитина — дитина”, “дитина — дорослий”, “дитячий садок — родина”, “родина — дитина — школа — соціум” із метою розуміння дітьми складної науки жити серед людей;

• культивація цінності іншої точки зору за допомогою гри як природної дитячої потреби;

• концентрація уваги дітей до загальності культур різних народів в процесі їхнього знайомства з художньою літературою, фольклором та мистецтвом;

• використання заповітів світових релігій з метою виховання в дітях добра та милосердя;

• наведення прикладів братерства народів, подвигів заради людей;

• знайомство з наслідками сучасних війн: біженцями, гуманітарною допомогою тощо, що забезпечує дітей знаннями про людське шляхетство та міжнаціональне братерство;

• організація дитячих свят — багатий матеріал для ознайомлення дошкільників із культурою різних народів;

• взаємодія дитячого садка із сім’єю на засадах розробки методичних програм супроводу кожної дитини.

Однак ефективність зазначених засобів формування етики та культури міжнаціонального спілкування в більшості залежить від вихователя, його моральної культури та етики, професійної підготовленості, який формує особистість. Вихователь повинен бути “етнічно індиферентним”, тобто вміти абстрагуватися від національного фактора в міжособистісному спілкуванні. Його діяльність необхідно спрямовувати на те, щоб знайти в самобутності кожного народу позитивні моменти для саморозвитку й удосконалення особистості дитини, надати дітям свободу дій, спрямованих  на придбання моральних цінностей і на обмеження дій, спрямованих на приниження й ненависть одне до одного. Свобода вибору є не свавілля, а вільне користування моральними, етичними й соціальними нормами й відповідальність за свій вибір.

Вихователь має проявляти такт у спілкуванні з людьми іншої національності, не дозволяти собі образити або ж принизити людину — представника іншої національності, насміхаючись над традицією її народу, використовувати образливі анекдоти, жарти та приказки. Для людини кожної національності притаманно поважне ставлення до обрядів, звичаїв традицій свого етносу, тому таке ставлення є природним і нормальним.

Висновки. У кожного етнічного колективу є свої специфічні традиції, які для представників іншої національності можуть бути незрозумілими. Однак, скільки б не виникало візуальних причин для обговорення необхідності виконання тієї чи іншої національної традиції або ж звичаю, ніколи не слід нав’язувати людині незадовільних оцінок норм та установок її етнічного колективу. Ґрунтом міжнаціонального спілкування є повага до представників усіх етнічних груп.

Під час обговорення національно-етнічних проблем вихователь повинен чітко знати той обсяг знань, який він має із цього питання. Частіше за все знання про етнічну сферу життя він бере з неадекватних джерел: випадкових зустрічей, розповідей інших людей, публікацій у жовтій пресі. Інформація, що отримана таким чином, розповсюджується на етнічну групу в цілому. Між тим, як дитині, так і дорослому, а тим більше вихователю, необхідно оволодіти достовірними знаннями про обряди, ритуали, звичаї тієї етнічної групи, серед якої людина проживає. Людина повинна засвоїти мінімальні вимоги етикету, що притаманні її етнічному оточенню. При цьому особливо важливим є знання та дотримання етичних норм. Базовим елементом формування етики та культури міжнаціонального спілкування є знання мови етносу, в оточенні якого проживає людина.

У процесі нашого дослідження ми дійшли висновку, що умовою стабільності суспільства, збереження його духовного потенціалу є якість цінностей старшого покоління, що визначають життєвий досвід і поведінку людей. Втрата зв’язків з культурою свого народу веде до нежиттєздатності підростаючого покоління. Актуальним є завдання формування в дітей основ етнічної свідомості, позитивного ставлення до свого етносу. Передача культури на рівні дитини дошкільного віку можлива за умов моделювання педагогічного процесу, змістовним компонентом якого є національна культура.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. — М.: Педагогика, 1973. — С. 79.

2. Эльконин Д.Б. Детская психология, учебное пособие. — М.: Academia, 1996. — 384 с.

3. Мид М. Культура и мир детства: Избр. произв. / Пер. с англ. — М.: Наука, 1988. — 429 с.

4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968. — 464 с.

5. Суслова Э.К. Некоторые мысли о современном патриотическом воспитании дошкольников // Дет. сад от А до Я. — 2003. — N 3. — C. 4-14.

6. Козлова С.А. Я — Человек: программа приобщения ребенка к социальному миру. — М., 1996. — 48 с.

7. Асмолов А.Г. Мы обречены на толерантность // Семья и школа. — 2001. — N 11-12. — С. 32-35.

8. Дерман-Спаркс Л. Антидискримінаційні методи виховання дітей дошкільного віку / Пер. з англ. О. Тереха. — К.: Веселка, 2002. — 262 с.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены особенности формирования этики и культуры межнационального общения у детей в программах детских дошкольных учреждений. Автором рассмотрены уже существующие методики и предложены основные принципы формирования этики и культуры межнационального общения у детей дошкольного возраста при разработке учебных программ в системе дошкольного образования.

Ключевые слова: этнос, дошкольное образовательное учреждение, этническая принадлежность, этика и культура межнационального общения, воспитание.

RESUME

The article considers formation of ethics and culture of interethnic dialogue in programs of children’s pre-school establishments. The author considers already existing techniques and offers main principles of formation of ethics and culture of interethnic dialogue of pre-school age children by development of curriculum’s in system educational system.

Keywords: ethnos, pre-school educational establishment, an ethnic belonging, ethics and culture of interethnic dialogue, education.