Постановка проблеми. Становлення особистості суб’єктом соціокультурної діяльності як свідоме переймання проблемами запобігання культурній дезорганізації визнається науковим загалом чи не найактуальнішим питанням у сфері гуманітарних та суспільствознавчих  досліджень. До того ж вони репрезентують досить різнобічні погляди фахівців на сутність впливу на особистість у зазначеному контексті (І. Зязюн, О. Семашко, О. Сухомлинська, В. Шинкарук та інші). Однак досі лишається майже непорушним обґрунтування способів установлення готовності особистості до здійснення суб’єктної активності у площині повсякденної життєдіяльності.

Мета статті — висвітлення змістовної сутності визначення готовності особистості до вибудови свого повсякдення як перетворення потенцій культури в реалії життя, тобто через неперервне переосмислення набутого досвіду здійснення щоденних акцій (О. Ахієзер, О. Пеліпенко, І. Яковенко).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В основу зазначеного визначення покладено погляди В. Малиновського про доцільність вивчення життєдіяльності через конкретні її прояви, а саме:

– ресурсне існування — артефакти;

– поведінкові технології — організовані типові дії;

– загальні ідеї і смисли — символічні аспекти активності [1, С. 39-41].

При цьому ми виходимо з того, що тематично виокремлена життєва ситуація, яка знаходиться в оточенні нетематичного горизонту людського існування (згідно з положеннями соціальної антропології), утворює можливості для здійснення дослідницьких процедур щодо встановлення відповідності проявів особистістю в повсякденні суб’єктної активності [3-5].

Діагностика розрахована на студентів і полягає в особистому розкритті кожним змістовної сутності власних щоденних дій. Її процедура зводиться до того, що студенти впродовж 30-35 хвилин письмово у вільній формі оцінюють власну повсякденну життєдіяльність, пригадуючи та описуючи фраґменти, що яскраво свідчать про звичну активність чи, навпаки, пасивність людини і які:

а) мали місце в їхньому житті;

б) мали місце в житті знайомих, друзів;

в) повідомлені засобами масової інформації.

У кожному з таких фраґментів зазначається результат виявленої активності/пасивності.

Перед тим як студенти беруться до роботи, їм пояснюють, що метою цього опитування є з’ясування їхньої готовності до вибудови подальшої життєдіяльності. Ознайомлення з набутим досвідом її здійснення і надає таку можливість викладачеві. Підкреслюється, що обговорення загальних результатів опитування відбудеться за кілька тижнів прилюдно (у групі), але ознайомитися з відповідями матимуть змогу лише експерти і, відтак, без згоди студента його відповіді не будуть розголошені серед загалу.

Для забезпечення широкого висвітлення студентами власних міркувань, роздумів із приводу наявного перебігу повсякдення, по-перше, та, по-друге, уникнення зайвої завузькості в репрезентації набутого досвіду життєдіяльності відповіді студентів спрямовуються кількісними та якісними вимогами, а саме:

– кількісні вимоги: жорсткі — встановлення точно визначеного найменшого числа (не менше трьох) суттєвих визначень власної повсякденної активності та м’які — встановлення рекомендованого числа фраґментів, що описуються, а саме: з власного досвіду — два, з досвіду знайомих — два, з досвіду сторонніх осіб — один;

– якісні вимоги: по-перше, розкриття змістовного наповнення поняття повсякденної життєдіяльності з проекцією на особистий досвід, на власні щоденні дії; по-друге, відображення як власного повсякдення, так і повсякдення людей із близького оточення та зовсім незнайомих; по-третє, визначення результату проявленої активності/пасивності; по-четверте, обрання на власний розсуд фраґментів з переважанням дій чи бездієвості.

Встановлення відповідності розгортання життєдіяльності студента в площині культури, тобто через постійне осмислення/переосмислення власних активнісних проявів, відбувається завдяки з’ясуванню усвідомленого ставлення особистості до її повсякдення через надання значимості тим чи іншим діям [6; 7]. Зупинимося на змістовній сутності зазначеної відповідності, відзначивши, що розроблення цієї діагностики відбувалося в контексті дослідження освітньо-філософських засад формування суб’єкта соціокультурної діяльності на основі визначених О. Пелипенком, І. Яковенком [2] за змістом опозицій, що розкривають різні аспекти існування людини.

Опозиція “іманентне — трансцендентне”. Суб’єкт-об’єктні відносини обов’язково звужують і конкретизують смислове поле взаємодій, бо те, що знаходиться поза рефлексією суб’єкта, становить доволі значну суму потенційних семантичних значень. Абстрактна трансценденція, відтак, є сумою можливих культурних смислів, якою наділяється будь-який об’єкт. Останні, як потенційні носії “усього космосу можливих культурних смислів” (О. Пелипенко, І. Яковенко), що через свою нерозкритість залишаються апофатичними і синкретичними, не є відмінними один від одного, бо “в контексті загального онтичного зв’язку всі об’єкти є рівними” [2].

Конкретного характеру проблема трансценденції набуває в реальній ситуації суб’єкт-об’єктних відносин через привласнення суб’єктом (у спосіб активної рефлексії) конкретних, відділених від абстрактного трансцендентного синкрезису, смислів. Останні, таким чином, стають для суб’єкта частиною культурного досвіду, набутого і усвідомленого ним завдяки впорядкованій структурі суб’єкт-об’єктних відносин. Розведення полюсів опозиції “трансцендентне — іманентне” через конкретизацію її змісту відбувається тим сильніше, чим більше зростає об’єктне поле культури. Автори наголошують на тому, що трансцендування виступає атрибутом саме культурної свідомості. Рівень конкретного трансцендування в культурі виявляється в передсприйнятті, припущеннях, інтуїтивному відчутті загальних законів існування. Зв’язок означеної опозиції з іншими виявляється через нестроге співвідношення або “розпливчасте накладення” трансцендентного із континуальним та сакральним, а іманентного — з дискретним та профанним. Принцип трансцендування визначається авторами однією з ключових інтенцій, що перманентно рухають смислоутворенням у культурі. Розведення полюсів опозиції “трансцендентне — іманентне” через конкретизацію її змісту відбувається тим сильніше, чим більше зростає об’єктне поле культури.

Результати власних досліджень. Для вибудови повсякденної життєдіяльності важливим виявляється усвідомлення того, що переміщення за межі емпіричних знань та вмінь, відходу від дуалізованого світу, тобто намагання поринути в простір існування без протиріч, відбивається на збільшенні смислів, що відшарувалися від сфери трансцендентного та вписалися в коло іманентного культурного досвіду, того, що освоєне. Освоєні суб’єктом культурні практики розглядаються як доцільні за умови, якщо відбувається спрямоване розширення зв’язків з іншим, яке на сьогодні ще не завжди знаходить адекватний опис у дискурсивних моделях, хоча і є реальністю.

Отже, постійне розширення досвіду вибудови повсякденної життєдіяльності через посилення опозиції “трансцендентне — іманентне” схарактеризовує просування до становлення суб’єкта через осмислення іншого як збільшення кола відрефлексованих значень, зреалізованих потенційних можливостей культури.

Опозиція “дискретне — континуальне”. Щоб завдяки рефлексії відбулися семантизація смислу і семіотизація образу, необхідною передумовою виступає виділення суб’єктом одиничного об’єкта з усього континууму культури. Принцип дискретизації є засадовим для упорядкування неподільного простору смислоутворення. Підґрунтям реалізації цього принципу є, по-перше, суб’єктне самоусвідомлення як відокремлення самого себе із об’єктного поля та, по-друге, спонтанна і несвідома проекція цього відчуття на інший об’єкт.

Засновуючись на вищезазначеному, формування суб’єкта уможливлюється через:

– відділення власної життєдіяльності від спільного з іншими повсякдення;

– надання власній суб’єктній активності або власному повсякденню статусу дискретного об’єкта;

– усвідомлення неподільного зв’язку самого себе, власної життєдіяльності з іншими елементами культурного простору;

– ділення/дроблення власного повсякдення на дискретні елементи, що засвідчує ціннісний вимір життєдіяльності.

Опозиція “сакральне — профанне”. Ціннісна визначеність дискретного предмета набувається в цій опозиції через те, що сакральність і профанність не можна схарактеризувати як природно породжені самим предметом ознаки, бо вони не становлять онтологічні якості того чи іншого культурного феномена, а випливають з контексту певних ціннісних відносин, їхньої структури. Широкість розуміння сакрального формується на підставі його визначеності як “номінації будь-якої безумовно значимої ціннісно позитивної відзнаки” (переклад мій — О.Ж.) [2], а профанність пов’язується з рутинізацією феномена. Поділ сакрального на позитивне і негативне в результаті посилення аксіологічної, особливо етичної рефлексії, відображає осмислення суб’єктом конструктивної та деструктивної упорядкованості. При цьому збільшення утилітарно-прагматичних функцій феномена прямо пов’язується з посиленням профанності.

Відтак, формування особистості суб’єктом соціокультурної діяльності мусить відбуватися як:

– осягнення процесу розгортання власного повсякдення крізь призму опозиції “сакральне — профанне”;

– вибудова повсякденної життєдіяльності через освоєння неоднорідного (гетерогенного) культурного простору;

– розуміння необхідності поліфункціонального здійснення суб’єктної активності;

– урахування контексту здійснення суб’єктної активності для спрямованості на правильне визначення відносин сакральне — профанне в повсякденні (наприклад: споживання мистецтва для досить частого прилюдного доведення режимної вибудови повсякдення призводить до втрати феноменом споживання мистецтва своєї сакральності і надає йому ознак профанного; розтиражування твору шедеврального мистецтва, наприклад, портрета Мони Лізи, сприяло поширенню фонового його сприймання і позначилося на його забарвленні побутовістю тощо).

Виходячи із зазначеного, діагностика спрямованості особистості на осмислення власного повсякдення вбирає три виміри суб’єктного становлення, а саме: операційний, аксіологічний та онтологічний. Схарактеризуємо кожний із них.

Операційний вимір суб’єкта соціокультурної діяльності здійснюється через установлення рівня усвідомлення повсякдення як постійного, плинного вияву людиною своєї активності/пасивності, діяльності/бездіяльності, але яке при цьому поділяється на певні фраґменти, які не тільки можуть, але й мусять бути повсякчас свідомо виокремлені з неперервного потоку щоденних дій. Якщо повсякдення — це ланцюг щоденних дій, то кожна ланка має бути осмислена, принаймні через виділення наслідків проявленої активності/пасивності та пов’язаності кожного фраґмента з життєдіяльністю інших як іншим повсякденням.

Відтак, сформованість суб’єкта визначається через його здатність упорядковувати простір життєдіяльності завдяки дискретизації смислоутворення. Нами виділено такі рівні сформованості суб’єкта за операційним виміром:

– елементарний рівень — виділення з кола спільного з іншими існування власного повсякдення при утрудненні дискретизації останнього через неповне, неґрунтовне усвідомлення його значимості;

– посередній рівень — розуміння доцільності й необхідності надання власному повсякденню статусу дискретного об’єкта при слабкій пов’язаності щоденних дій з іншими елементами культурного простору;

– високий рівень — наявне виділення дискретних елементів із повсякденної життєдіяльності та вияв зв’язків неподільності власного існування з життям інших людей.

Для встановлення рівня сформованості суб’єкта нами було розроблено бальну шкалу:

– до 5 балів — елементарний рівень;

– 6-7 балів — посередній;

– від 8 балів — високий.

Бали надаються за:

– наявність дискретних елементів у визначенні повсякденної активності — за кожну з ознак подільності нараховується “+1” бал, за ознаку неподільності “– 1” бал;

– кількість виокремлених фраґментів повсякденної активності/пасивності — за кожний фраґмент по “+1”, за їхню відсутність “–1” бал;

– намагання визначити результат виявлених у повсякденній активності дій – “+1” бал.

(Звернемо увагу на те, що позначення через “+” і “–” сторін опозиції “дискретне — континуальне” так само, як і в подальшому в опозиціях “сакральне — профанне” та “іманентне — трансцендентне” не несе навантаження оцінного, тобто не стверджує негацію однієї зі сторін).

Аксіологічний вимір суб’єкта засновується на засадах переважань у колі щоденних звичних дій утилітарно-прагматичної активності/пасивності чи, навпаки, відходу від неї. Профанне забарвлення повсякдення, відтак, засвідчують фраґменти, пов’язані з рутинними діями та такими, що безумовно втратили свою позитивну цінність, безперечну значимість для розгортання життєдіяльності поза межами побуту. Отже, вихід за однорідний простір ужитковості через освоєння інших, відмінних від нього просторів є ознакою наближення до сакрального. Найяскравішим виявом цього є долученість до художнього життя суспільства, духовних практик.

Шкала визначення зсувів в опозиції “сакральне — профанне”:

– переважання у визначенні повсякденної активності характеристик практицизму — “–1”, духовності — “+1”;

– відображення в згаданих частинах життя утилітарно-практичного спрямування — “–1”, зверненість до художньо-творчої діяльності, духовних практик, інших нерутинних дій — “+1”;

– вбачання результату повсякденної активності в освоєнні різних практик як долученості і до профанного, і до сакрального полюсів культури — “+1” бал.

Слід пояснити, що наявність балів лише зі знаком “+” не може бути витлумачена як присутність у повсякденні людини, що його описує, виключно дій, що відмежовані від утилітарних щоденних справ. Це лише засвідчує і є показником того, що таким діям не надається статус головних, таких, що визначають увесь перебіг повсякденної життєдіяльності.

Рівні сформованості суб’єкта за аксіологічним параметром:

– простий (загальна сума балів зі знаком “–”) — ситуативний відхід від рутинних дій у повсякденні;

– серединний (загальна сума — нуль балів) — наявність у повсякденні активності з освоєння гетерогенного простору культури;

– панівний (загальна сума зі знаком “–”) — усвідомлення повсякденної життєдіяльності як щоденного вибору людини ціннісної зорієнтованості особистої активності, а також поліфункціонального здійснення останньої.

Онтологічний вимір суб’єкта відбувається на ґрунті з’ясування осмисленості людиною щоденної активності в площині опозиції “трансцендентне — іманентне”. Ми виділяємо три рівні сформованості суб’єкта в зазначеному параметрі:

– початковий — ситуативне ставлення до себе, власної життєдіяльності як до об’єкта рефлексії, поверхова осмисленість власного досвіду повсякденної активності та часткове ігнорування досвіду інших;

– перехідний — увага до іншого повсякдення, вбачання в ньому підвалин для привнесення змін у власну життєдіяльність;

– високий — активний відхід за межі вже набутого досвіду здійснення повсякденної життєдіяльності, осмислення іншої активності як спрямованість на виявлення її нового сенсу.

Шкала оцінювання:

– наявність у визначенні повсякденної активності беззаперечних чи то позитивних, чи то негативних оцінок — “–1”, відхід від зазначеної дихотомії під час характеристики повсякдення — “+1”;

– в описаних фраґментах проявляється закцентованість уваги на осмисленні іншого повсякдення — “+1”, зверненість до вже знайомого та апробованого — “–1”;

– осмислення результату виявленої активності в розширенні зв’язків з іншим досвідом щоденного існування, намагання осягнути його та виявити сенс — “+1”бал.

Загальна сформованість студента суб’єктом соціокультурної діяльності визначається таким чином: за отриманий високий рівень по кожному параметру присвоюється 1 бал, за середній та початковий — відповідно нуль та “–1” бали. Сума набраних балів слугує числовим показником суб’єктної сформованості за такими рівнями:

– високий — від одного до трьох балів;

– перехідний — нуль балів;

– початковий — від одного до трьох балів зі знаком “мінус”.

Таблиця 1 Визначення спрямованості особистості на осмислення повсякденної життєдіяльності

N п/п	Вимір суб’єктної активності	Бальна оцінка рівнів
		+1 бал	0 балів	–1 бал
1.	Операційна	високий	посередній	елементарний
2.	Аксіологічна	панівний	серединний	простий
3.	Онтологічна	високий	перехідний	початковий

Висновки. Викладена в статті діагностика спрямованості особистості на осмислення повсякденної життєдіяльності є складовою визначення студента суб’єктом соціокультурної діяльності. Однак при цьому вона може використовуватися як самостійне вивчення переважних напрямів щоденної активності   студентів та їхніх налаштованості на вбачання сенсу у свідомому привласненні інших культурних значень, зацікавленого ставлення до того, що не присутнє в їхній життєдіяльності [8; 9].

Подальші розвідки з питань створення діагностик особистісних зрушень доцільно сконцентрувати в площині розробки цілісних діагностичних комплексів, які забезпечуватимуть педагогічний загал вищих навчальних закладів   ефективним інструментарієм опрацювання динаміки суб’єктного становлення студентів під час навчання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ковалев Е.М. Качественные методы в полевых социологических исследованиях / Е.М. Ковалев, И.Е. Штейнберг. — М., 1999. — С. 33-43.

2. Пелипенко А.А. Культура как система   / А.А. Пелипенко, И.Г. Яковенко // Человек. — 1997. — N 5, 6; 1998. — N 1, 2.

3. Жорнова О.І. До проблеми формування творчого ставлення до культури: педагогічні аспекти культурного споживання // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць / Ред. кол.: Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін. — Київ–Запоріжжя, 2000. — Вип. 16. — С. 179-182.

4. Жорнова О.І. Дослідження повсякдення як домінантної сфери соціально-педагогічної роботи // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. — К.: НМЦ, 2003. — Вип. 31. — С. 218-226.

5. Жорнова О.І. Щодо персональної нормативності сучасного студента: проблеми вимірювання та формування // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. — К.: НМЦ, 2001. — Вип. 30. — С. 105-114.

6. Жорнова О.І. Соціокультурний практикум: до питання добору та пред’явлення завдань студентам ВНЗ // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. — К.: НМЦ, 2004. — Вип. 37. — С. 55-66.

7. Жорнова О.І. Соціокультурний практикум як пропедевтика культуротворчої діяльності майбутнього фахівця // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. — К.: НМЦ, 2004. — Вип. 37. — С. 48-55.

8. Жорнова О.І. Педагогічний вплив на повсякденний досвід споживання культури: теоретичний аспект // Вісник НТУ “КПІ”: Зб. наук. праць. — К.: ІВЦ “Політехніка”, 2004. — N 2. — С. 157-164.

9. Жорнова О.І. Світоглядні та загальнонаукові засади методологічних підходів до культуротворчості // Вісник НТУ “КПІ”: Зб. наук. праць. — К.: ІВЦ “Політехніка”, 2004. — N 2. — С. 165-178.

РЕЗЮМЕ

В образовательной практике еще не обоснованы способы определения готовности личности к осуществлению субъектной активности в повседневной жизнедеятельности. Данная статья освещает содержание диагностики сформированности студентов к выстраиванию своей повседневности как превращения потенций культуры в реалии жизни, то есть путем непрерывного осмысления личностью приобретенного опыта осуществления ежедневных акций.

Ключевые слова: образовательная практика, повседневная жизнедеятельность, активность.

RESUME

The methods of determination of readiness of personality to realization of subject activity in everyday vital functions are not yet grounded in educational practice. This article lights maintenance of diagnostics of formed of students to lining up the daily occurrence as transformations of potencies of culture in reality of life that by the continuous comprehension by personality gained experience of realization of daily actions.

Keywords: educational practice, everyday vital functions, activity.