Постановка проблеми. В останні десятиліття зріс інтерес до дослідження проблеми соціалізації дитини раннього віку, розширюються напрями дослідження, уточнюється структура і функції, поглиблюється вивчення механізмів процесу виховання. Державною національною програмою “Освіта 21 століття” визначено, що на етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу [1, С. 13-14].

Безумовно, сім’я — це перший колектив, який саме сприяє становленню дитини в суспільстві, формує уявлення про життєві цілі та цінності, про те, що треба знати і як повинна поводитись людина взагалі. Пояснення та повчання батьків, їхній приклад виформовують у дітей раннього віку звички поведінки і критерії оцінювання доброго чи поганого, припустимого чи забороненого, справедливого чи несправедливого. Як соціальне явище сучасна сім’я зазнає змін у зв’язку з розвитком суспільства, які неодмінно впливають на реалізацію нею виховних завдань.

Мета статті — визначити коло проблем щодо виховання дітей раннього віку в сучасній сім’ї.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. За педагогічним словником сім’я — це соціальна група, в основі якої лежать кровні зв’язки, шлюб, спільність економічного, побутового та морально-психологічного укладу життя, виховання дітей [4, С. 293].

Сім’я як одна із форм соціальної організації людей виникла в найдавніші часи. Спочатку вона визначала тільки коло осіб, між якими були дозволені статеві відносини. Упродовж тисячоліть сім’я, як соціальне явище, зазнавала значних змін, що відображали розвиток соціально-економічних відносин у різних суспільних формаціях. На початку існування людства це могла бути кровно родинна сім’я, пізніше групова сім’я, в якій було заборонено статеві зв’язки між батьками, дітьми, братами і сестрами з різновидом ендогамної (шлюб усередині однієї суспільної групи в первіснообщинному ладі, наприклад племені) та екзогамної (уникнення шлюбів між чоловіками й жінками однієї суспільної групи, наприклад: роду, об’єднання родів, племені) сім’ї, і лише пізніше виникає парна, яка з багатьма видозмінами дійшла до наших днів [2]. Парна сім’я в процесі суспільного розвитку зазнавала змін форми і змісту, зумовлених змінами суспільного життя. Із удосконаленням суспільних відносин,  соціального розвитку зазнають істотних змін і такі функції сім’ї, як потреба чоловіка і жінки в шлюбі, батьківстві і материнстві, відтворенні, вихованні дітей. У свою чергу, економічна, господарсько-побутова функції дедалі наповнюються новим змістом. Виникає більша потреба в духовній, емоційно-психологічній єдності членів сім’ї, задоволенні потреб спілкування та інше. У наш час провідними функціями сім’ї є такі:

• господарсько-побутова функція (спрямована на задоволення матеріальних потреб членів сім’ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров’я, організацію відпочинку);
• емоційна функція (реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті);
• функція духовного спілкування (забезпечує взаємне розуміння й духовне збагачення особистості);
• функція формування досвіду соціального життя (у сім’ї особистість здобуває первинні знання й навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил);
• сексуально-еротична функція (забезпечує продовження роду, задовольняє  потреби індивіда в сексуальному житті);
• виховна функція (задоволення індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях; у суспільстві виховна функція сім’ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління) [3, С. 9-10].

За результатами соціологічного опитування молодих сімей (Таблиця 1), серед пріоритетних функцій сім’ї народження та виховання дітей посідає перше місце [2, С. 61].

Таблиця 1 Розподіл відповідей молодих жінок та чоловіків щодо важливості функцій життєдіяльності сім’ї, %

Підготовленість молодих сімей до виховання дитини виявляється у вмінні  виконувати соціальні ролі чоловіка і дружини, батька і матері, попереджувати або залагоджувати конфлікти, створювати сприятливий мікроклімат у сім’ї, підтримувати доброзичливі стосунки з батьками, іншими родичами тощо.

Особливості виховної функції сім’ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:

1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім’я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.
2. Здійснення виховного впливу сім’ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім’я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше в неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім’ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім’ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.
3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з’явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй висувають [5, С. 411].

Провідним компонентом виховного потенціалу сім’ї є внутрішньосімейні відносини, тому що сім’я, по-перше, є спільністю з конкретною системою взаємозв’язків та взаємовідносин між її членами. Роль сімейних відносин полягає в тому, що за їхньою допомогою визначається міра ефективності інших компонентів виховного потенціалу сім’ї. Будь-яке вагоме відхилення від норми в сімейних відносинах інформує про втрачання батьками виховних можливостей, що в більшості випадків може призвести  до втрати порозуміння у виховному процесі.

Виховання дітей раннього віку в сім’ї не завжди є успішним. Труднощі виховання дітей у молодих сім’ях полягають у:

• нерозумінні батьками самоцінності раннього дитинства, його значення для формування особистості;
• несформованості в батьків педагогічної рефлексії — уміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують тощо;
• орієнтації на виховання з дитини “генія”, намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси [5, С. 415].

Труднощі у вихованні сприяють виникненню педагогічно неспроможних сімей, у яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їхній виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози й покарання або вседозволеність, потурання примхам). Формуються також і група педагогічно пасивних сімей, де батько та мати не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часто-густо відсутність удома) чи суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти тощо) причин не можуть належно це робити. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними. З’являються також і антипедагогічні сім’ї. Передусім у такій сім’ї антипедагогічні, аморальні умовлення виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів [6, С. 398].

Залежно від проблем у вихованні дітей раннього віку, молоді батьки обирають, на їхній погляд, відповідну тактику виховання. Назвемо типи виховання дітей у сім’ї.

• Диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім’ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення в їхній поведінці.
• Опіка. Удаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об’єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб.
• Мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання в її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їхнього становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно в ситуаціях, з якими легко справлятимуться їхні однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе.
• Співробітництво. Така тактика взаємин у сім’ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку [5, С. 415–416].

Гармонійний розвиток особистості дитини раннього віку пов’язано не тільки з присутністю і активною діяльністю в сім’ї кожного з батьків, але і з погодженістю їхніх виховних дій. Найкраща позиція, до якої слід прагнути обом батькам, це визнання дитини як особистості, як рівноправного члена сім’ї, без переоцінки та недооцінки її ролі. Батькам треба ставитись до проявів активності дитини вільно, без зайвої цікавості або диктату, пристосовуючись до рівня її розвитку, виявляючи повагу до її індивідуальності. Найкращим засобом виховного впливу, на думку дослідників раннього віку, є пояснення, але не нав’язування чи примус. Дитина в такій сім’ї розуміє, чого від неї очікують, намагається їх виправдати.

Покращенню виховних можливостей сім’ї може сприяти реалізація відповідних об’єктивних і суб’єктивних чинників.

До об’єктивних чинників реалізації виховного потенціалу в сім’ї належать:

• рівень матеріального достатку сім’ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);
• забезпеченість дошкільними закладами, закладами охорони здоров’я;
• кількість і склад (структура) сім’ї [5, С. 413].

Суб’єктивними чинниками реалізації виховного потенціалу сім’ї є:

• громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;
• загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім’ї;
• місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;
• педагогічна культура батьків.

Гармонійна взаємодія об’єктивних і суб’єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості [5, С. 413].

Висновки. Сім’я залишає за собою вирішальну роль у вихованні дитини раннього віку. Провідним компонентом виховного потенціалу сім’ї виступають сімейні відносини, рівень розвитку яких дає змогу стверджувати про здатність сім’ї виконувати виховну функцію взагалі. Сучасна сім’я у вихованні дітей раннього віку стикається з багатьма труднощами, вирішення яких залежить від багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Вплив сім’ї на розвиток дитини на різних етапах не залишається однаковим. Значний вплив припадає на перші роки життя. Треба враховувати, що сучасна сім’я лише розділяє свою виховну функцію з іншими суспільними закладами.

Отже, чим сильніший взаємозв’язок і наступність між сімейним вихованням та вихованням суспільним, тим вагоміший буде результат виховання як єдиного цілеспрямованого процесу.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в аналізі способів взаємодії сім’ї та дошкільних навчальних закладів із метою подолання труднощів у вихованні дітей раннього віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Збірник законодавчих і нормативних актів про дошкільну освіту / Упорядники К.Л. Крутій, Н.В. Маковецька. — Запоріжжя, 2007. — 356 с.
2. Молода сім’я в Україні: проблеми становлення та розвитку: Тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2002 року. — К.: Державний ін-т проблем та молоді, 2003. — С. 12–68.
3. Молода сім’я: проблеми та умови її становлення / За ред. проф. А.Й. Капської. — К.: ДЦССМ, 2003. — 184 с.
4. Педагогічний словник для молодих батьків. — К.: ДЦССМ, 2002. — С. 293.
5. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академвидав, 2004. — 456 с.
6. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – Видання 2-ге, виправлене, доповнене. — К.: Академвидав, 2006. — С. 390–399.

Резюме

У статті розкрито коло проблем щодо виховання дітей раннього віку в сучасній сім’ї. Визначено чинники реалізації виховного потенціалу молодої української сім’ї.

Ключові слова: сім’я, виховний потенціал, дитина раннього віку.

Resume

In the article the circle of problems is exposed in relation to education of children of early age in modern family. The factors of realization of educating potential of young Ukrainian family are certain.

Keywords: family, educating potential, child of early age.