| |
ПАПАМАМАЛОГИЯ И ВОСПИТАНИЕ ВЗРОСЛЫХ
Відомо, що чималу роль відіграють заняття з ознайомлення дітей із художньою літературою. Завдяки веселим розповідям, віршам, байкам діти засвоюють категорію комічного і смішного, з їхньою допомогою можна розвинути в дитини відчуття гумору. Гумор — форма комічного, у якій предмети, події та їхні вчинки зображаються в смішному вигляді. У дитини дуже важливо виховувати відчуття гумору з найранішого дитинства, воно сприяє душевному здоров’ю, допомагає протистояти труднощам і знегодам. К. Чуковський писав у книжці “Від двох до п’яти”: “Це чимале завдання — виховати в дитині гумор, ту дорогоцінну якість яка, коли дитина підросте, збільшить її опір усілякому несприятливому середовищу і поставить її високо над дрібницями і чварами. Дослідники — психологи С.П. Рубінський, М.М. Коніна — вважають, що розвивати в дітей здатність помічати і розуміти смішне — значить розвивати в них гнучкість розуму і кмітливість. Для того щоб зрозуміти комічне, дитині потрібно в думках відновити правильний стан речей, зробити низку висновків, зіставити з навколишньою дійсністю. Це збагачує думку і фантазію. Відчуття комічного в дітей значною мірою відрізняється від відчуття дорослої людини. Воно виникає в результаті розкриття доступних їм суперечностей. Перші прояви відчуття комічного в дітей в елементарній формі можна спостерігати дуже рано. Маленькій дитині доступні найпримітивніші, чисто зовнішні форми комічного, засновані на невідповідності звичці, очікуванню. Здатність помічати відхилення від норми і сприймати їх як комічні з’являються в результаті формування в малюків достатньо стійких уявлень про зовнішній вигляд предметів, людей, тварин, про їхні рухи. Діти молодшого і середнього дошкільного віку легше за все сприймають комічне в поведінці тварин, близьких їм за віком казкових персонажів, ровесників. Важче —в поведінці дорослих. Оскільки вони є для дітей зразком розумного, тому смішне в їхній поведінці діти не помічають, вважаючи це нормою. У старшому дошкільному віці дитина може помітити вже більш тонкі невідповідності, часто сміється над нелогічністю дій і вчинків дорослих. Саме смішні та кумедні твори Григорія Остера можуть стати в пригоді під час формування відчуттів у дітей. У цьому віці діти із задоволенням слухають смішні казки, вірші, намагаються самі створювати комічні ситуації в малюнках і казках. “У дитини є велика потреба сміятися. Дати їй добротний матеріал для задоволення цієї потреби — одне не з останніх завдань виховання”, — писав К. Чуковський. Формуванню в дітей дошкільного віку відчуття гумору сприяють майже всі твори Г. Остера, що розкривають різні за своєю складністю комічні моменти. Необхідне поступове ускладнення комічного змісту. Спочатку використовуються твори, де яскраво виражені комічні ситуації, в основі яких лежить одушевлення предметів, незнання героями елементарних правил поведінки, відомих дітям. Потім підбираються твори складніші, що містять комізм, заснований на нелогічності вчинків, показі яких-небудь негативних якостей персонажа. Для виховання відчуття гумору незамінні перевертиши — педагогічно цінні пізнавальні твори. Вони закріплюють у дитини правильне розуміння дійсності. Вони не тільки забава, але й корисна розумова праця. Перевертиши — це твори, де їхні герої діють усупереч своїм реальним властивостям і якостям. Чудовим майстром був К. Чуковський. Вірші про перевернений світ за своєю природою — витівка, комічна гра, вільність, вони підводять дитину до першооснов гумору. Це нова сходинка в пізнанні, оскільки дитина затверджується в досвіді, вона виразно відчуває дурницю, знає, що насправді все не так. Авторський педагогічний досвід доводить, що з жартом і примовкою працюється легше і веселіше, настрій у дітей підіймається, і тоді можна досягти будь-яких вершин. Діти по-різному реагують на один і той же твір. Одні просто усміхаються, інші повторюють смішні уривки, слова і вирази, а в деяких дітей вираз на обличчі не міняється, неначе вони залишаються байдужими до прочитаного. Але при детальному розборі небилиць і плутанин можна побачити, що дітям стає зрозумілий гумор цих творів, і при подальшому читанні вони теж усміхаються, можуть посміятися над людиною розсіяною С. Маршака, над котенятами К. Чуковського, яким захотілося хрюкати. Бажано проводити щотижня театральні п’ятниці, під час яких діти інсценують гумористичні вірші, а потім показують вистави батькам. Чим частіше ми використовуємо в повсякденному житті гумор, тим чутливіше діти стають до нього, легше відгукуються на жарти. Відкрийте для дітей твори Г. Бойка, Є. Успенського, І. Сичовика, Б. Чалого, Г. Остера та багатьох інших авторів. Катерина Крутій
Далі друкуємо короткий витяг із книги Г. Остера “Папамамалогия и воспитание взрослых”, яка вийшла друком у видавництві АСТ (Москва, 2002. — 384 с.). Родился 27 ноября 1947 года в Одессе в семье портового механика. Окончив среднюю школу в 1966, в течение трех лет служил на Северном флоте. В 1969 возвращается в Одессу. В 1970 приезжает в Москву, поступает в Литературный институт им. М. Горького на отделение драматургии (заочно). В 1982 окончил институт. За эти годы написал пьесы для кукольных театров: “Человек с хвостом” (1976), “Все волки боятся” (1979) и др. В 1975 вышла первая детская книжка. В 1980-е продолжает писать пьесы: “Привет мартышке” (1983), комедию “Секретный фонд” (1986) и др.; создает фильмы-сказки: “Мальчик и девочка” (1981), “Как Гусенок потерялся” (1988), “Попался, который кусался!” (1989) и др. В 1990 публикует замечательные детские книжки: “Бабушка удава”, “Великое закрытие”, “Вредные советы” (Книга для непослушных детей и их родителей), “Гадание по рукам, ногам, ушам, спине и шее”, “Детские суеверия” и др. Пишет сценарии для мультсериалов “Зарядка для хвоста”, “38 попугаев” и многие другие. Очевидно, пятеро детей Г. Остера вдохновляют его на создание все новых игр и новых героев, не давая возможности забыть детство. Проповедуя стиль “куча мала”, сочиняет “Сказку с подробностями” (1989), где есть такие главы: “Про штраф, забытый кошелек, мелькнувшего козла, вечную разлуку и справедливость”, “Про штаны, полные варенья” и т.д. В последние годы появились книжки новой серии Г. Остера: “Задачник. Ненаглядное пособие по математике”, “Физика. Ненаглядное пособие. Задачник”, “Визгкультура” и другие. Г. Остер живет и работает в Москве.
ПАПАМАМАЛОГИЯ И ВОСПИТАНИЕ ВЗРОСЛЫХ Учебное пособие для детей младшего школьного возраста Урок первый ВВЕДЕНИЕ В ИЗ СЕБЯ ВЫВЕДЕНИЕ § 1. Сделай выводы Живой взрослый — одна из лучших заводных игрушек. Завести взрослого нетрудно. Но делать это надо не ключиком. Никакие ключики из взрослых нигде не торчат. Чтобы завести взрослого, его надо сначала вывести из себя. Делать эти выводы довольно просто. Результаты легко достигаются с помощью ежеминутных приставаний, наскоков с разных сторон и частого дерганья за руки. § 2. Девятый вал При этом следует беспрерывно задавать глупые вопросы, клянчить что-нибудь вкусное и настойчиво предлагать взрослому немедленно поиграть с вами в жмурки, морской бой, кошки-мышки, крестики-нолики и “волны волнуются раз, волны волнуются два, волны волнуются три — морская фигура замри”. § 3. Добавка Те, кто постарше, могут добавить к морским фигурам требование самого крутого плеера, роликов, карманных денег в особо крупных размерах и горячую просьбу разрешить им переночевать на даче у нового друга, с которым они вчера познакомились на улице и который сейчас как раз живет один, потому что родители его недавно арестованы по подозрению в вооруженном ограблении отделения милиции. § 4. Стремительный выход Как правило, уже через полтора часа после начала всех этих просьб, наскоков и приставаний взрослый стремительно выходит из себя. И начинает в таком виде бегать по комнате. Как угорелый. Однако вышедшего из себя взрослого ни в коем случае не следует оставлять в покое, иначе он снова быстро придет в себя. Так и не заведется. Поэтому надо продолжать, продолжать и продолжать. § 5. Отказ терпеть Любознательные ученые давно уже спрашивают себя и друг друга: отчего это одни взрослые заводятся быстрей, можно сказать, почти сразу, а другие гораздо медленней. Особенно интересно ученым, почему некоторые взрослые, что с ними ни делай, не заводятся, не заводятся, не заводятся... А потом — блямс! И завелись! § 6. Потерпевшие взрослые Недавно наука сумела отыскать ответ на эти вопросы. И наконец-то стало ясно, отчего взрослый, который еще минуту назад все покорно терпел, однажды вдруг ни с того ни с сего заявляет: “Вот этого я не потерплю”. И действительно: больше уже ничего подобного терпеть не желает. § 7. Разная посуда Несомненно, всем детям следует знать, что у каждого взрослого где-то есть своя собственная чаша терпения. Конечно, взрослые никогда не носят эту посуду с собой и до поры до времени, пока не переполнится, никому ее не показывают. У некоторых взрослых чашечки терпения мелкие, не больше кофейных, у других — крупные, как суповые миски, у третьих — огромные, как ванны. И во все эти чаши, чашечки и чашки целыми днями что-нибудь капает. § 8. Звонкая капель Кто-то раскидал по комнате игрушки и отказался собирать их перед сном — кап. Кто-то побродил в грязных уличных ботинках по дивану — кап. Показал соседу язык — кап. Покусал его собаку — кап. Прогулял школу — кап, кап. Устроил прямо на улице “концерт” с катанием по земле и долгими истошными криками — кап, кап, кап. Еще что-нибудь придумал — плюх! Кап, кап, кап, кап, плюх! § 9. Купания с ногами Пока чаша терпения взрослого не налилась до краев, со взрослым можно делать все, что хочется. Будет терпеть. Даже если вы с ногами залезете в его чашу терпения, начнете там купаться, плавать, плескаться и нырять. § 10. Последняя брызга Однако ученые искренне советуют всем плещущимся в чашах терпения взрослых почаще специальной линейкой измерять глубину того, что там набралось. На всякий случай. Потому что рано или поздно чаша терпения взрослого переполнится и тогда... достаточно уронить туда последнюю каплю. А этой последней каплей может оказаться все, что угодно, даже какой-нибудь пустяк. Вот тут-то и начинается самое неинтересное. Вопросы и задания
Страхи взрослых Некоторые ученые, обнаружив, что взрослые почти не пугаются темноты, делают из этого совершенно неправильные выводы. Думают, будто взрослые так бесстрашны, что вообще не умеют бояться. Ничего подобного. Бояться взрослые умеют. И еще как. Например, часто взрослые боятся оставаться на улице одни, без детей. Стоит вам отойти от них на несколько шагов, и взрослые тут же начинают, как сумасшедшие, бегать туда-сюда, дикими голосами выкрикивая ваше имя. Урок пятый ГЛАВНОЕ РАЗВЛЕЧЕНИЕ ВЗРОСЛЫХ § 1. Любимое занятие В отличие от детей, которым вечно чего-нибудь нельзя, особенно того, чего хочется больше всего на свете, взрослые имеют возможность развлекаться, где хотят, как хотят и сколько хотят. И все же самым любимым развлечением взрослых является обучение детей. § 2. Плавание в уме Если взрослый решил научить вас надевать ботинки, собирать игрушки в ящик, правильно пользоваться ложкой и вилкой, читать по-французски, плавать, играть на пианино, решать в уме шахматные задачи... — и все это за один день, скажите своему взрослому, что он должен уметь развлекаться как-нибудь самостоятельно, не приставая к вам. § 3. Счастливый полет В глубине души каждый взрослый убежден, что ребенок создан для учебы, как птица для полета. Поэтому редко кому из детей удается дожить до спокойной старости, так ничему не научившись. Причем взрослым совершенно не важно, чему учить детей. Это может быть фигурное катание, письмо, геометрия, химия, азбука Морзе или ботаника. То есть все что попало. § 4. Вырванные страницы И если от какой-нибудь не помещающейся в животе манной каши иногда удается отбиться руками и ногами, особенно когда уже тошнит, то от лишних знаний детской голове никакого спасения нет. Убедить взрослого, что от одного вида страницы учебника, битком набитого правилами и упражнениями, вас тоже может стошнить — не удается. § 5. Учебное заведение Ученые уверены, что взрослые заводят себе детей с единственной целью — отдать их потом в школу. Завидев какую-нибудь учительницу, взрослый не может устоять и, дрожа от восхищения, немедленно пытается всучить ей всех попавшихся ему под руку детей. § 6. Любовь с первого класса При этом еще ни один взрослый не спросил своего ребенка, нравится ли ему именно эта учительница. А может, ребенок хотел бы какую-нибудь другую. Помоложе. Или наоборот — постарше. Мало ли кому что нравится. Но нет. Такие вопросы даже не приходят взрослым в головы.
|
|