Я народилась 20.09.1939 р. в м. Радомишлі Житомирської області в сім’ї вчителів. Післявоєнне дитинство і юність пройшли в м. Коростишеві Житомирської області на батьківщині батька. Зростала в освітянському середовищі: усе коло друзів батьків складалось з учителів, любов до дітей і безумовне служіння їм були смислом усього життя всіх моїх рідних і близьких.

В школі вчитись було легко, весело і радісно: діти вчителя (відомого в освітянському колі) мали бути взірцем в усьому. Це не обговорювалось ніколи, ніхто по-іншому в родині і не думав.

Бідні, голодні повоєнні роки, зрозуміло, не давали свободи вибору дороги в життя для дітей. Тому природно, що після 7-річної школи пішла стежкою до Коростишівського педучилища. Навчання пролетіло швидко, весело, залишивши на все життя приємні спогади про безцінні уроки життя.

Надзвичайно багато практики, живої роботи з дітьми. Всі секрети педагогіки пізнавали в процесі роботи в школі, влітку — в піонерських таборах.

Вже в педучилищі вперше зацікавили уроки психології і саме тому, що тут проходила практика студентів Київського педагогічного університету імені    М.Горького. Керувала практикою Б.Н. Зальцман — чарівний дитячий психолог, мудрий наставник молоді. Її уроки (сьогодні ми їх називаємо майстер-класи) цільових спостережень за дітьми, роздуми з приводу грамотного тлумачення побаченого тоді дивували, зачаровували і були казково недосяжними.

Педучилище закінчила студенткою N 1, відчувала себе зіркою, знала, що маю найкраще призначення на роботу — в Житомирський комсомольський штат. Але мою зірку з лоба грубо зняв рідний батько і я поїхала на роботу в найглухіший куточок області — в с. Ковч Лугинського району (нині чорнобильська зона). І відразу перший клас в закинутому в лісі селі, де діткам ходити до школи доводилось лісовими стежками. Тут відразу згадалась психологія, знань якої бракувало щохвилини. Вчити дітей було легко, а вирішувати щоденні проблеми співжиття, вчити кожного мудрості спілкування в колективі — часто не вистачало власної мудрості.

Доля подарувала мені в цій школі мудрого наставника — С.Н. Таргонського. Фронтовик, вчитель божою милістю, зразковий сім’янин, батько чотирьох діток. Надто вимогливий до себе, суворий принциповий критик — завуч школи.

Саме він дав осмислити високу місію сільського вчителя в богом забутому селі, серйозний обов’язок і відповідальність за кожну дитину, яку тобі батьки ввірили на навчання. Життя довело, що вчитель — це особливий стиль всього життя. Вже не було сумніву, що потрібні знання перш за все з психології.

А оті першокласники з сільських родин заставили глибоко замислитись над тим, яку школу життя кожен з них пройшов до школи, хто і який фундамент заклав у кожну особистість. І яке право має педагог, як, коли і в який спосіб втручатись у життя кожної дитини, як оберігати, як виправляти вже зримі недоречності тощо.

З 1959 по 1963 р. — студентка КДПІ імені М. Горького, відділення дошкільної педагогіки і психології.

З 1 вересня, з першої пари першого курсу доля подарувала зустріч із Г.С. Костюком. Це була незабутня розмова з чарівним зацікавленим співбесідником, який щиро радів знайомству з новими студентами, розпитував кожного про його родину, про мотиви вступу саме на це відділення. Вразило особливо те, що Григорій Силович з цікавістю вислуховував і розпитував тих, хто вже попрацював з дітьми. Його вміння слухати розповіді про дітей, самому говорити про них було неоціненним майстер-класом Великого чарівника.

Роки навчання в інституті пройшли вже в справжній дружбі з такими наставниками, як Б.Н. Зальцман. Саме вона ввела нас в царину дитячої психології, під її керівництвом працював науковий студентський гурток з дитячої психології. Це сьогодні розумієш, як безбожно ми експлуатували весь її вільний час, вимагаючи консультацій, бажаючи бачитись з нами у вихідний день чи свято, як не хотіли відпускати, коли виїздили з нею на дипломну практику. Назавжди запам’ятались її сльози в лікарні, де вона відчувала, що не бачитиме нашого випускного свята. Справжнім другом в студентські роки стала і куратор групи Л.В. Котлярова.

Після інституту доля дарує в м. Києві дошкільне педучилище, і знову Г.С. Костюк рекомендує мене на посаду викладача психології. І це був черговий урок мудрого вчителя — його не треба було просити дати рекомендацію, він то зробив сам. Згодом, через кілька років так само рекомендував до аспірантури. І знову щастя — щотижневі вечори-семінари в кабінеті Григорія Силовича:  три аспіранти мають право вільно запитувати про все, що хвилює, що цікавить, що незрозуміло.

З цього часу, з кінця 1967 року, все життя відбувається в цьому психологічному царстві. Доля щедро подарувала незабутні зустрічі, чарівних колег по спільним творчим завданням, найкращих керівників-наставників. Назавжди світлими в пам’яті залишаться уроки психологічної культури багатьох колег по інституту: Л.М. Баслак, Н.Н. Балацька, Г.П. Чернишова, І.О. Синиця, Л.М. Проколієнко, Т.В. Косма, Б.Ф. Баєв. Особливо щасливі роки прожито з В.К. Котирло. 15 років творчої співпраці з колегами Інституту дошкільного виховання під керівництвом О.В. Запорожця (м. Москва). Незабутні семінари, бесіди, диспути, спільні засідання. Мудрі поради Великого Метра і сьогодні слугують у вирішенні загадок дитячого життя.

Роки творчої співпраці з лабораторією М.І. Лісіної.

І це лише маленькі штрихи тієї творчої атмосфери, в якій пощастило жити і працювати.

Пройшовши таку школу професійного зростання маєш з честю нести прапор тієї науки, яку отримав. Хочеться вірити, що маєш право носити значок учениці Г.С. Костюка, колеги В.К. Котирло, С.Є. Кулачківської, називатись другом С.П. Тищенко, підтримувати професійне зростання своїх колег з лабораторії психології дошкільника — Т.О. Піроженко, К.В. Карасьової, І.І. Карабаєвої, Г.В. Гуменюк, О.О. Вовчик-Блакитної, О.В. Пісарєвої, Т.Л. Гурковської, Л.Д. Токарєвої, Л.І. Соловйової, І.С. Мельник.

С.О. Ладивір завжди в авангарді дошкільної освіти: на щорічному освітньому форумі “Артеківські діалоги – 2008” (Крим, Артек, вересень 2008 р.)

На фото (зліва направо)

1-й ряд: І. Стеценко, Ю. Манилюк, Л. Макрідіна, Т. Вороніна, Л. Січкарь, К. Крутій;
2-й ряд: М. Шуть, Т. Науменко, Т. Піроженко, С. Ладивір, О. Байєр та ін.