| Віра Кузьменко (Борисова) |
ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ? РЕАЛЬНО!
— Коли ж я встигну з кожною дитиною провести індивідуальне заняття? Це нереально!
— Індивідуальне заняття може бути індивідуальним не тільки за формою, але й за змістом, тоді кожна дитина має своє індивідуальне завдання, але працюють усі одночасно…
З розмови вихователя і психолога
Питання індивідуалізації навчання привертало увагу вчених упродовж багатьох років. У зв’язку з проблемами формування особистості питаннями індивідуального підходу займалися О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, В.К. Котирло, Г.О. Люблінська, В.М. Мясищев, Д.Ф. Ніколенко, Л.М. Проколієнко, Д.Б. Ельконін, П.Р. Чамата та багато інших видатних учених. Ці та інші автори заклали теоретичні основи індивідуального підходу навчання та виховання, визначили його сутнісні характеристики, показали роль у становленні особистості дитини.
У працях Г.С. Костюка індивідуальний підхід розглядається як важлива складова методики навчально-виховної роботи вчителя. Автор переконливо обґрунтовує думку про те, що не можна ігнорувати індивідуальну своєрідність кожної дитини, проводити навчання, орієнтуючись на середнього учня, не звертати уваги на труднощі в навчанні або ігнорувати індивідуальні особливості в методиці та техніці повсякденної педагогічної роботи. Одночасно підкреслюється важлива думка про те, що завдання індивідуального підходу не зводяться лише до того, щоб пристосувати навчання до індивідуальних особливостей учнів у кожному класі, але полягають і в тому, щоб впливати на формування індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного, усувати негативні індивідуальні риси, якщо вони починають виявлятися.
Багатьма видатними вченими вивчалися питання про визначення рівнів, форм, видів індивідуально-диференційованого підходу та здійснювалась розробка його дидактичного та навчально-методичного забезпечення (О.І. Бугайов, В.В. Давидов, Л.В. Занков, С.Д. Максименко, О.Я. Савченко, О.В. Скрипченко та ін.). Важливо відзначити, що в працях саме цих авторів ми знаходимо ідеї та практичні рекомендації щодо створення індивідуальних варіантів розвитку тієї чи іншої дитини на основі вивчення її особливостей.
Так, Л.В. Занков, розкриваючи характер об’єктивного зв’язку між побудовою навчального процесу і ходом загального розвитку школярів, одним із перших серед радянських учених показав переваги та досягнення в розвиткові тих дітей, для яких створювались спеціальні індивідуальні варіанти розвитку. Л.В. Занков критично оцінив традиційне на той час розуміння сутності індивідуального підходу лише як включення в навчальну діяльність із кожною дитиною спеціальних способів і прийомів, відповідних можливостям її розумової діяльності, і поставив питання про спрямованість індивідуального підходу на розвиток дитини за індивідуальними варіантами.
Його учні та послідовники здійснювали поглиблене вивчення, аналіз історії розвитку дитини, педагогічних умов, в яких відбувається навчально-виховний процес та ефективності тих педагогічних впливів, які здійснюються відносно кожної дитини. В основному в цих дослідженнях увага авторів спрямована лише на розробку “індивідуальних варіантів розвитку” для дітей, які не встигають, так званих “слабких” учнів. Тим не менше ця робота має надзвичайно важливе значення для підтримки та обґрунтування ідей варіативності навчально-виховного змісту та методики педагогічної діяльності.
Науковцями активно розглядалися питання про вивчення індивідуальних потенційних можливостей дітей дошкільного віку в оволодінні способами пізнавальної інформації (Р.С. Буре, Н.С. Лейтес, Г.О. Люблінська, М.М. Подд’яков та ін.). Зазначається, що спрямованість дитини на навчальну діяльність залежить від мотивації діяльності, зокрема пізнавальних (пов’язаних зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання) та соціальних (пов’язаних із різноманітними соціальними взаєминами) мотивів. Підкреслено, що серед найважливіших мотивів стимулювання пізнавальної діяльності дитини 6-7 років виступають мотиви благополуччя, обов’язку, самовизначення, самовдосконалення тощо (Т.В. Дуткевич, С.О. Ладивір, М.М. Марусинець, В.С. Мухіна, О.В. Проскура).
У багатьох працях педагогічного спрямування приділяється увага розробці змісту, форм і методів здійснення індивідуального підходу до дітей у процесі різних видів діяльності, у тому числі навчально-пізнавальної (А.М. Богуш, З.Н. Борисова, Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Н.В. Лисенко, Т.І. Поніманська та ін.). Багато авторів наголошували на необхідності диференціації навчального змісту, поширенні питомої ваги індивідуальних форм навчальної роботи (Я.Й. Ковальчук, Т.С. Комарова, О.С. Ушакова, О.О. Фунтікова та ін.). Визначальними в цьому разі вважаємо погляди О.П. Усової — основоположниці теорії навчальної діяльності дошкільників, яка підкреслювала, що навчання дошкільника має розглядатися як індивідуальна діяльність, оскільки в навчальній діяльності кожна дитина виконує певну розумову і фізичну роботу індивідуально й витрачає при цьому індивідуальні зусилля, що не може не враховуватись під час організації навчального процесу в дошкільних навчальних закладах.
Цій проблемі присвячено також низку спеціальних дисертаційних досліджень (Н.І. Баглаєва, С.Н. Бубка, В.М. Галузинський, І.М. Дичківська, О.М. Дяченко, І.Е. Унт та ін.). Ці та інші автори переконливо обґрунтували значення та можливість оптимізації навчально-виховної роботи в навчальних закладах (зокрема дошкільних) шляхом здійснення індивідуального підходу.
Нагадаємо, що в сучасному тлумаченні індивідуальний підхід розглядається як психолого-педагогічний принцип, що передбачає таку організацію педагогічного впливу в навчально-виховному процесі освітніх закладів та сім’ї, яка враховує індивідуальні особливості дитини та умови її життя. При визначенні сутності індивідуального підходу нами встановлено, що в ряді праць здійснюється змістова диференціація вказаного поняття залежно від специфіки педагогічної діяльності — навчальної або виховної.
Індивідуалізація навчання розглядається як суто дидактичний принцип, що зумовлює необхідність на кожному етапі навчального процесу бачити не тільки всю групу чи клас, але й кожного учня, перевіряти, визначати, чи сприйняв він сформульовану педагогом мету, чи достатньо діє на кожного малюка вмотивування вчителем діяльності. На підставі таких визначень педагог приймає рішення або стосовно підсилення мотивації дітей або стосовно внесення змін у планування їхньої роботи чи в процес прийняття рішень.
Безпосереднє відношення до розуміння сутності індивідуалізації має заглиблення в проблему диференціації навчання. Багатьма авторами підкреслюється значення диференціації навчання в процесі гуманізації та індивідуалізації освіти, у створенні умов для задоволення потреб та інтересів кожної людини, орієнтуванні на максимально можливий її розвиток. Втілення диференційованого навчання дозволяє знизити перевантаження дитини, підвищити мотивацію навчання, надати дитині право вибору.
Диференціація навчання розглядається як урахування особливостей, притаманних тій чи іншій (умовно виділеній) підгрупі дітей та добір відповідного до цих особливостей змісту, методів навчання. Диференційоване навчання як певна форма здійснення принципу індивідуалізації можливе за умови, коли це навчання стимулює психічний розвиток дитини. Такий розвивальний вплив воно може мати в тому разі, коли буде зорієнтоване на зону найближчого розвитку. Диференційоване навчання спонукає до життя цілий ряд функцій, що знаходяться на стадії дозрівання, лежать у зоні найближчого розвитку.
Аналіз психолого-педагогічних праць цього напряму підвів нас до розуміння сутності індивідуалізації навчання як такої діяльності педагога, що спрямована на врахування індивідуальних відмінностей дитини в навчальному процесі, розвиток її індивідуальності в процесі навчання. Основою індивідуалізації є вибір педагогом особливих та різноманітних форм, засобів, методів і прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності кожної дитини. Варіювання в цьому разі відбувається:
Необхідність урахування індивідуальних відмінностей у навчальному процесі ДНЗ перш за все зумовлює необхідність розгляду питання про організаційно-змістові особливості та найбільш ефективні форми роботи, що забезпечують формування індивідуальності дитини.
Основними формами індивідуалізації та диференціації навчання вважаємо:
Оволодіння навчальним змістом в індивідуальному темпі забезпечується шляхом урахування комплексу індивідуальних відмінностей дітей, індивідуально-доцільного підбору методів, форм, змісту роботи під час фронтальних, підгрупових та індивідуальних занять. Особлива увага має приділятися проведенню та організації індивідуальних занять. При цьому до індивідуальних занять відносимо ті, що проводяться з однією дитиною (індивідуальні за формою організації).
Вважаємо, що заняття, індивідуальні за формою організації, — необхідна складова індивідуалізації, але в практиці роботи дошкільних навчальних закладів, які мають високу наповнюваність груп, забезпечити проведення індивідуальних занять з усіма дітьми не завжди можливо й доцільно.
Саме тому рекомендуємо проводити індивідуальні заняття з певними категоріями дітей:
Зауважимо, що під час організації індивідуальних занять необхідно турбуватися про збереження статусу означених дітей у групі, не слід підкреслювати особливий стан дитини, якось виділяти її в групі, принижувати, проявляти особливу жалісність, стурбованість (вона має бути лише внутрішнім станом педагога і мати вигляд конструктивної допомоги), і тим більше — зневагу, зверхність. Отже, проведення індивідуальних занять забезпечує засвоєння пізнавальної інформації в сприятливому для кожної дитини темпі, вони є бажаними для певної кількості дітей, підвищують ефективність роботи вихователя, проте не є обов’язковими для всіх.
Особливої уваги потребує здійснення внутрішньогрупової індивідуалізації та диференціації навчального процесу.
Внутрішньогрупова індивідуалізація — це одночасне проведення занять з усіма дітьми, але індивідуальних за змістом роботи, пропонованим кожній дитині.
Такі заняття проводяться з усіма дітьми одночасно, але при цьому кожна дитина має (отримує від вихователя або обирає самостійно) індивідуальне завдання різного ступеня складності, насиченості та тривалості. Варіювання індивідуальних завдань відбувається залежно від цілей, тематики, змісту, ступеня складності, орієнтовної тривалості виконання, насиченості ігровими прийомами, застосовуваних матеріалів тощо.
Вважаємо, що проведення цього виду індивідуальних занять дозволяє глибоко диференціювати зміст, складність та обсяг навчальних завдань на основі поглибленого вивчення комплексу індивідуальних відмінностей кожної дитини. У цьому разі радимо сконцентрувати зусилля на виготовленні, підборі та комплектації достатньої кількості різноманітного обладнання та роздаткових матеріалів, а також на розташуванні дітей. Зокрема особлива увага має звертатися на те, щоб кожна дитина мала зручне місце для діяльності, а вихователь мав змогу підійти до кожної дитини для індивідуального спілкування.
Внутрішньогрупова диференціація — це одночасне проведення занять з усіма дітьми, але з використанням декількох варіантів змісту, пропонованих кожній з умовно виділених підгруп дітей.
У цьому разі після розгляду спільної для всіх дітей теми заняття група дітей поділяється на декілька підгруп, кожна з яких займається самостійно обраними видами діяльності в контексті спільної теми. Необхідні для цього матеріали розташовуються у відповідних осередках: ігровому, бібліотечному, художньому, будівельному, природознавчому, математичному, етнографічному, музичному, спортивному (див. програму виховання і навчання “Дитина”. — К.: Богдана, 2003. — С. 321). Кількість дітей у таких підгрупах може становити від 3-4 до 7-12 чоловік.
Особливі вимоги в цьому разі слід висувати до створення таких підгруп. На нашу думку, критеріями комплектації підгруп мають бути такі:
Психологічна сумісність дітей. Ті природні дитячі об’єднання, які виникають у процесі повсякденних дитячих ігор, спілкування, варто зберігати й під час організації навчальної діяльності — це покращує настрій малюків, посилює їхню впевненість у собі та заохочує до активної діяльності, отже, кращого оволодіння пізнавальною інформацією. Таким чином, не руйнувати природні дитячі об’єднання, а здійснювати пошук можливостей для того, щоб включатись у дитячу діяльність та збагачувати її внесенням розвивальних та пізнавальних завдань, матеріалів, використовуючи приязнь і симпатію дітей одне до одного як сприятливий, спонукальний до навчання чинник.
Бажання дітей. Зацікавленість та активність дитини під час навчальної діяльності підвищується тоді, коли враховуються її бажання щодо вибору певного виду діяльності, виду занять, змісту роботи, матеріалів тощо. Внаслідок цього в організацію вступної частини занять вносимо певні корективи порівняно з існуючою методикою проведення занять: на початку заняття (після ігрового моменту, розповіді вихователя або загадки, віршика, що окреслює загальну тему заняття) вихователь знайомить дітей із можливими варіантами видів діяльності, якою діти можуть займатися, або видами матеріалів, які вони можуть використовувати. Після цього за допомогою усного опитування встановлюються бажання дітей та пропонується обрати певний вид діяльності. Діти самостійно роблять свій вибір, що гарантує їхню зацікавленість та активну участь у навчальному процесі.
Педагогічна доцільність. У тих випадках, коли інтерес дитини до необхідної для її успішного розвитку діяльності майже відсутній (наприклад малюк систематично уникає занять із фізичного виховання, читання або математики), вихователь має виходити з принципу педагогічної доцільності. На основі циклічного оцінювання участі (точніше, неучасті) тієї чи іншої дитини в певних видах занять, педагог приймає рішення щодо пошуку ефективних прийомів залучення дитини до необхідних для її гармонійного розвитку видів занять. Серед таких прийомів можуть бути використані: внесення в необхідний осередок улюблених іграшок цієї дитини, нових матеріалів, пропозиція пограти разом із вихователем тощо.
Надзвичайно важливою під час організації індивідуальних та підгрупових занять вважаємо роль помічника вихователя як людини, що продовжує роботу педагога, включається за потреби в навчально-виховний процес. Зрозуміло, що зміна функцій помічника вихователя від санітарно-технічних до психолого-педагогічних потребує підвищення їхньої компетентності в цьому напрямі.
Підсумкова частина таких занять передбачає повернення до спільної теми та розгляду результатів діяльності всієї групи дітей, який може мати вигляд або поступового розгляду досягнень кожної підгрупи, або представлення колективного результату діяльності всіх підгруп дітей.
Індивідуалізація навчання в ході фронтальних занять. Фронтальне заняття — також має бути максимально індивідуалізованим. Для цього слід застосовувати спеціальні прийоми, спрямовані на активізацію індивідуальних дій, проявів, урахування індивідуальних відмінностей, розвиток індивідуальності.
Вони використовуються з метою активізації пізнавальних процесів, визначення того, чи кожна дитина зрозуміла пояснення педагога, встановлення міри необхідної індивідуальної допомоги або додаткових пояснень. Ряд прийомів забезпечує урахування індивідуальних особливостей рухової активності, інтересів тощо. Провідними серед них є:
Підкреслимо, що якщо діти індивідуально виконують самостійну роботу з однаковим рівнем складності, це визначається як індивідуальна робота, а якщо навчальні завдання враховують індивідуальні особливості дитини і є різними за рівнем складності, то це розглядається як індивідуалізація навчання.
Отже, індивідуалізація навчання виступає одним із провідних принципів сучасної дошкільної освіти. Індивідуалізація навчання передбачає вдосконалення навчального процесу в дошкільному навчальному закладі з урахуванням індивідуальних здібностей кожної дитини, її навчальних досягнень, особливостей сприймання, мислення, уяви, темпераменту тощо. Здійснення індивідуалізації в навчальному процесі дошкільного навчального закладу потребує постійної роботи педагогів у напрямі підвищення професійної майстерності, уважності до індивідуально-окресленої динаміки зростання кожної дитини, її особистісних та навчальних досягнень, життєвої компетентності, а також постійної турботи про оновлення матеріальної бази групи, забезпечення посібниками, матеріалами, урізноманітнення змісту навчальних завдань і планів.
Для табличок
Зовнішньогрупова індивідуалізація: індивідуальні заняття.
Внутрішньогрупова індивідуалізація: індивідуальні завдання і зміст.
Внутрішньогрупова диференціація: завдання і зміст для підгрупи дітей.
Фронтальне заняття: індивідуальна робота (однаковий рівень складності).
Фронтальне заняття: індивідуально-спрямовані прийоми і методи (різні рівні складності).
Внутрішньогрупова диференціація — основні характеристики:
|
|