Звати мене Юля, мені 28 років, я маю донечку 6 років, тому всі вірші, загадки та завдання пройшли своєрідне “тестування”. Я мешкаю в Харкові і дуже люблю своє місто.

Мене часто запитують, чому я пишу українською мовою?
— Бо люблю її, — відповідаю я.

Для мене рідні дві мови — українська та російська, але пишеться мені тільки українською, натхнення дає рідна земля.

Мій батько — військовий і, майже все моє дитинство, ми з родиною переїздили з країни до країни: Німеччина, де я народилася; Білорусія, де я відвідувала дитячий садок; Монголія, де я пішла до першого класу; Росія, де проминули чудові роки дитинства.

Але у якій країні ми б не жили, в нашому домі завжди лунали мелодійні та співучі українські пісні, чулася рідна мова. Сусіди залюбки приходили в гості послухати музичні твори в нашому з матусею виконанні.

Лунала пісня і здавалося, що ми у квітучому вишневому садку — Україні, де аромат квітів переплітається із дзижчанням бджіл, де на вечорницях чорноброві дівчата мріють та співають про своє кохання, де серед безкрайніх степів мандрують сміливі та відважні козаки.

…Урешті-решт ми повернулися на Батьківщину, до міста Харкова. Тут я закінчила школу та отримала вищу освіту. За фахом я інженер-автоматчик, закінчила НТУ “ХПІ”.

На останньому курсі в мене народилася донечка Еля.

Сидячи дома, у декретній відпустці, я мала багато часу, щоб подумати і зрозуміти, що для мене насправді є цікаво та важливо. Це — діти.

Я згадала забуту дитячу мрію бути вчителем, а може своє взяли гени. Мій дідусь, Капустін Анатолій Іванович, був професором дефектологічного факультету Слов’янського педагогічного інституту, і я вирішила продовжити його справу.

Цього року я закінчила названий інститут за спеціальністю “Логопед шкільних та дошкільних закладів”. Це також знайшло відгук у моїх віршах (чисто­мовки, пальчикова гімнастика, логоритмічні вправи та інші завдання для інтелектуального та мовленнєвого розвитку дитини).

Сайт поетеси: http://www.abetka-logopedka.org/blog/promene.htm