Ученый, академик и руководитель,
Науку держит в трепетных руках.
Мы знаем, БОГУШ — значит “победитель”
На всех известных в мире языках.

Вы доброй и нежной быть не устали,
Остались красивой и в 70 лет,
Всего Вы достигли, детей воспитали,
И мы Вам желаем дальнейших побед.

Пусть будет жизнь у Вас ярче рассвета,
И осень согреет надежней, чем лето.
Пусть говорят, что кризис на дворе —
Упорно мы его не замечаем!
В 2009-м, в октябре,
Мы юбилей Ваш дружно отмечаем!

З 70-річним ювілеєм
сердечно вітаємо славну Аллу Михайлівну Богуш — дійсного члена АПН України, доктора педагогічних наук, професора!

Ви, Алло Михайлівно, докладаєте всіх зусиль на ниві виховання майбутніх справжніх громадян України. Низький Вам уклін і міцного здоров’я, подальших творчих успіхів та всіляких благ!

А.М. Богуш належить до тих Митців, для яких освіта наймолодших — це не лише теоретичні пошуки і не лише спосіб наукового самовираження та прояв таланту, а й засіб її боротьби за утвердження рідної та національної мови, національної історії і культури, національного самоусвідомлення. Вишукане мистецьке володіння словом, знання пракореневої суті рідної мови, прагнення глибинно пізнавати ретроспективу кожного наукового явища — усе це дозволяє Аллі Михайлівні не просто бути першопрохідцем у дошкільній лінґводидактиці, онтолінґвістиці, а чаклунно нанизувати їх на певну ідею, на душевне осяяння, на ще одне проникнення до психології дитини. Якого тематичного шару в її науковій спадщині не торкніться, на які смислові обрії не вийдіть — скрізь зустрінетеся з тим, що Богуш — перша!

Алла Михайлівна — з плеяди тих науковців, які не лише ґрунтовно досліджують невичерпну “складівницю української мови”, але й формують та мистецьки збагачують її, полишаючи по собі найдовершеніші вияви наукової спадщини.

Вшануймо ж і ми славетну ювілярку і добрим словом, і публікацією статей її колеґ, друзів, учнів та щирим зиченням: “Нехай Вам святиться, Алло Михайлівно!”.

Катерина Крутій, учні, колеґи, друзі

Крутій К.Л.: Шановна Алло Михайлівно, Ви — провідний фахівець із виховання найменших громадян України — дошкільників. Які зміни відбулися в системі дошкільного виховання в Україні за 18 років її незалежності?

Богуш А.М.: Так, безперечно, відбулися значні зміни насамперед у ставленні держави до виховання дітей дошкільного віку. Як у негативному, так і в позитивному планах. Щодо негативу, то це знищення в перші роки самостійної України стрункої системи дошкільного виховання, яка охоплювала до 80 % дітей  дошкільного віку, як у містах, так і в сільській місцевості (до 60 %).

Примітка К.Л. Крутій. Для порівняння — сьогодні ми маємо такі показники — 57 відсотків дітей (від загальної кількості дітей дошкільного віку) здобувають освіту в дошкільних навчальних закладах (місто — 69 відсотків, село — 33 відсотки).

Усі ми боляче пережили закриття і розпродаж приміщень дошкільних закладів (було продано 1/3 частину приміщень), відтік кращих педагогічних кадрів-вихователів, які змушені були шукати собі заробіток, залишкове фінансування дитячих садків, відсутність програм, україномовної методичної літератури, підручників, дидактичних посібників як для дитячих садків, так і для вищих навчальних закладів, які готували фахівців системи дошкільного виховання, ненаповнюваність дітьми дитячих садків, повне руйнування суспільного дошкільного виховання в сільській місцевості, відсутність бажаючих одержати вищу педагогічну освіту в університетах та інститутах. Це все в минулому, ми його пережили.

Що ж зроблено державою нового в системі дошкільного виховання в Україні? Уже в 1992 році було опубліковано Державну національну програму “Освіта (Україна ХХІ століття)”, у якій вперше було визнано “дошкільне виховання” “дошкільною освітою” — першою вихідною ланкою системи освіти України, а дитячий садок як установа було перейменовано на дошкільний навчальний заклад. Перспективним завданням у програмі передбачалося розробити Базисний компонент дошкільної освіти як державну теоретико-стратегічну платформу розбудови дошкільної освіти України у ХХІ столітті. Це були перші стартові заходи реформування дошкільної освіти. З цього моменту розпочалася робота над розробкою Базисного компонента дошкільної освіти, яка, на жаль, розтягнулась аж до 1998 року, коли цей документ було прийнято і прийняте рішення через 2 роки (до 2000 р.) підготувати типову програму до “Базового компонента дошкільної освіти”.

У перші роки самостійної України (1991–1992 рр.) було розроблено програми навчання і виховання дітей у дошкільних навчальних закладах “Малятко” і “Дитина” та в наступні роки — ще до 10 різних варіантів програм. Тільки в 2008 р. вийшла з друку “Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі”.

Крутій К.Л.: Перепрошую. А яке Ваше ставлення до нової програми?

Богуш А.М.: Моє ставлення до нової програми неоднозначне. З одного боку, це фоліант, який заслуговує схвалення в науково-теоретичному плані і щодо його змісту, і щодо структури. Це занадто “запсихологізована” програма. Вона і називається “програмою розвитку дитини”, тобто спрямована на психічний розвиток особистості дитини. Насамперед виникає одне запитання: чому програма і її методичний супровід не були прорецензовані іншими вченими? Чому такий серйозний документ авторитарно беззаперечно з безіменною критикою наявного досвіду і наукових доробок, без будь-яких посилань на свої чи інші дослідження претендує на єдиний загальнодержавний (?!) компонент дошкільної освіти???

І в програмі, і особливо в “Методичних аспектах” до програми, прослідковується яскраво виражений авторитаризм у декларуванні психологічних істин, і незнання або небажання визнавати наявні досягнення методичної і педагогічної науки щодо форм, методів і прийомів навчання дітей, відсутність будь-яких посилань на відомих учених України, у роботах яких усі ці положення давно обґрунтовано.

Викликає сумнів сама назва цього досить серйозного науково-методичного доробку “Програма”. Чому? Програма складається з двох частин: перша частина — це програма (274 с.), а друга частина (с. 275–429) не має назви, бо це вже методичні, я б сказала, психологічні аспекти розвитку, навчання і виховання дитини, а не програма. Цей матеріал краще було б віднести до книги “Методичні аспекти...”, а вихователю дати дійсно програму. До того ж, і в першій частині перші дві номінації не є програмними.

Програму орієнтовано на “нову періодизацію”: молодший вік — четвертий і п’ятий роки і старший — шостий і сьомий роки життя. З чим важко погодитись мені як науковцю, психологу і педагогу-“дошкільнику”.

Програма складна у функціональному плані і за змістом (занадто складні номінативні схеми, багато психологічного матеріалу і методичних вказівок, що не передбачається структурою програми), і за структурою, і за її обсягом (430 с.). Практикам важко працювати за такою програмою. Переконана, що програма повинна бути чітко структурована, з конкретним змістовим аспектом і спрямованістю її змісту на конкретний віковий період, оскільки в дошкільному дитинстві один рік життя як 5 років у шкільному віці. Нову програму орієнтовано на різновікові групи (молодший і старший дошкільний вік), натомість у змісті програми не відбито специфіку засвоєння запропонованого змісту дітьми конкретного вікового періоду.

Крім того, виникає чимало протиріч. По-перше, програма розроблялася до державного стандарту “Базового компонента дошкільної освіти”. Освіта — це не тільки результат розвитку дитини, як це зазначено в назві програми, а результат розвитку, навчання і виховання дитини.

У передмові ігнорується проведення занять з дітьми, а в змісті і методичних вказівках автори програми пропонують відповідні назви і види занять, у тому числі навчання дітей читати і писати. Яким же чином можна розвивати, учити жити, “озброювати наукою життя”, виховувати, якщо дорослий не буде проводити заняття з дитиною?

Зауважу, що заняття — це не урок, заняття можуть бути індивідуальними, індивідуально-груповими, у вигляді дидактичної гри, ситуативно-комунікативними тощо. Але це заняття, а не “самостійне входження дитини в соціальний світ”. А гра — це метод або ігровий прийом. Це моя думка, а втім практика оцінить і нову програму (як і всі інші), адже це діалектичний закон: “практика — критерій істини”, і її зміст, і ті методичні аспекти, які пропонують автори.

Крутій К.Л.: Якими Ви вбачаєте шляхи реалізації в ситуації, що склалася, Базового компонента дошкільної освіти?

Богуш А.М.: По-перше, апробувати типову Базову програму “Я у Світі” з широким публічним обговоренням.

По-друге, дозволити вихователям працювати за вже перевіреними практикою варіативними програмами і загальнопедагогічними (“Дитина”, “Малятко”, “Дитина в дошкільні роки” тощо), і тематичними (“Мовленнєвий компонент дошкільної освіти”, “Моє довкілля”, “Мій рідний край, моя земля”, “Українське народознавство в дошкільному закладі” та інші тематичні програми). Не ігнорувати авторським колективом Базової програми ті наукові і методичні доробки, які було розроблено іншими провідними вченими України, експериментально апробовано та визнано практикою, не “відкривати велосипеда”, принаймні, як цього вимагає наукова і педагогічна етика, хоча б зробити посилання на теоретичні концепції і підходи інших авторів. Складається таке враження, що українське дошкілля виникло на пустому місці і будуть опубліковані тільки ті методичні матеріали, які розробили укладачі програми. Наука так не робиться.

По-третє, активно впроваджувати в практику дошкільної освіти нові інноваційні технології розвитку, навчання і виховання дітей.

По-четверте, централізовано налагодити видавництво дидактичних і навчальних посібників для дошкільних навчальних закладів (серії дидактичних картин національної спрямованості, альбомів, роздаткового матеріалу тощо).

По-п’яте, не заперечувати категорично наявну проблему готовності дитини-випускника дошкільного закладу до навчання в школі, а дослідити, яким чином, у яких напрямах потрібно здійснювати “передшкільну освіту” дітей, адже кожна дитина 6 років, за якою б програмою вона не “розвивалась”, вона прийде до школи, у зовсім новий для неї соціальний осередок і буде навчатися за однією шкільною програмою з усіма дітьми. Треба подумати, яким чином “запобігти” кризи 6 років, пов’язаної зі вступом до школи.

Крутій К.Л.: Алло Михайлівно, яке Ваше ставлення до приватних дошкільних закладів?

Богуш А.М.: Щодо приватних і авторських дошкільних закладів, то тут моя позиція різко негативна. Означені дошкільні заклади працюють, як засвідчує практика, за “авторськими” (не рецензованими) програмами, вагомість яких визначається фінансовим еквівалентом: чим більше грошей платять батьки, тим складнішими є програми без урахування віку і можливостей дітей, що шкідливо позначається на їхньому здоров’ї. У приватних дошкільних закладах навчання спрямоване, на прохання батьків, на підготовку дітей до школи: навчання грамоти, математики, іноземної мови. Хоча є й позитив: комфортні умови, невелика кількість дітей у групах, добре харчування.

Тому і тут потрібне втручання педагогічної науки і ретельний аналіз усіх авторських програм і програм, за якими працюють приватні ДНЗ, організація відповідних досліджень.

Крутій К.Л.: Алло Михайлівно, Ви не лише мій науковий керівник і науковий консультант, Ви ще й наукова ненька багатьох нині успішних і талановитих учених не лише в Україні. Вам вдячні всі Ваші учні, вони цінують і пишаються  Вами. Вашу кандидатську дисертацію було присвячено оцінно-контрольній діяльності дошкільників. А як Ви самі оцінюєте свій шлях у дошкіллі?

Богуш А.М.: Дошкілля — це моя доля, це моє життя, це моя безмежна любов до дітей, до вихователів, які працюють з дітьми, які впроваджують мої наукові й методичні розробки, які пишуть мені свої листи, просять поради. Я працюю для них, для вихователів, для майбутніх вихователів, для дітей.

Я вважаю себе “дошкільником”, як кажуть у народі, до “мозку кісток”. У 1957 р. я закінчила дошкільне відділення Артемівського педучилища, у 1961 році це ж саме відділення Київського педагогічного інституту імені М. Горького. Впродовж студентських років я працювала вихователькою в дитячих садках м. Артемівська, м. Києва. Після закінчення інституту була робота в Немирівському педагогічному училищі, викладала всі методики, педагогіку і психологію та ще й бальні і народні танці. Уже в Немирові я почала писати методичні статті в ж. “Дошкільне виховання”, майже в кожному номері були мої статті, почала працювати над науковою темою. Далі — викладач Запорізького (9 років), Рівненського (19 років) і Одеського педагогічних інститутів на дошкільних кафедрах.

Що мною зроблено? Скажу коротко: 20 програм для ДНЗ і ВНЗ із методики розвитку мовлення, дошкільної лінґводидактики, ознайомлення дітей з довкіллям, з українським народознавством, з художньо-мовленнєвої діяльності дітей, з навчання дітей української мови в етнонаціональних дошкільних закладах, з навчання грамоти і підготовки руки дитини до письма, у тому числі й програми до Базового компонента дошкільної освіти “Мовленнєвий компонент дошкільної освіти” і “Моє довкілля” за сферами життєдіяльності дитини.

25 навчальних посібників для вихователів ДНЗ; 20 підручників і навчальних посібників для ВНЗ, 25 монографій — усього 570 наукових праць із проблем дошкільної освіти.

Ще в 1994 році мною було науково обґрунтовано і розроблено компетентнісний підхід до мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, який було експериментально апробовано в наукових дослідженнях моїх учнів.

Сьогодні мою наукову школу представлено таким чином: 57 кандидатів наук, 5 докторів наук (Н.В. Гавриш, К.Л. Крутій, Т.М. Котик, Н.І. Луцан і Н.В. Лисенко) з різних проблем дошкільної галузі української лінґводидактики. Результати моєї наукової школи втілено в ювілейному виданні книги “Наукова школа Алли Богуш”.

Крутій К.Л.: Яким Ви вбачаєте українське дошкілля в майбутньому?

Богуш А.М.: Це непросте запитання. По-перше, мені б дуже хотілось, щоб у країні було реалізовано принцип національної спрямованості дошкільної освіти; щоб у наших ДНЗ залунала повсюдно літературна українська мова; щоб не було жодного закладу, який би не оволодів нормативним українським мовленням.

По-друге, у майбутньому в усіх ДНЗ необхідно ввести другу (іноземну) мову, яку б діти продовжували вивчати вже в першому класі, тобто зробити цей процес безперервним.

По-третє, усе це буде можливим, якщо уряд повернеться обличчям до дошкілля і відвідування старшої групи ДНЗ стане обов’язковим для всіх дітей.

Що ж можна побажати нашим самовідданим трудівникам, педагогам-практикам? Передовсім терпіння, витримки, дочекатись кращих часів у фінансовому відношенні. А в роботі — любові та поваги до кожної дитини і творчого натхнення.

Крутій К.Л.: І останнє запитання: які Ваші подальші плани наукової роботи?

Богуш А.М.: Планів багато, потрібний час їх реалізувати. Це насамперед ґрунтовне дослідження становлення мовлення дітей раннього віку, особливо в двомовних етнонаціональних сім’ях; розвиток мовлення дітей в сім’ї, у будинках немовляти і дитячих будинках. Сьогодні це дуже важлива проблема. Треба завершити розробку навчальних посібників-практикумів для студентів ВНЗ до тих підручників, які вже нами опубліковано. Я сподіваюсь, що ми зможемо це зробити з моїми учнями, колеґами.

А ще робота з докторантами, їх у мене семеро, вони досліджують досить серйозні актуальні проблеми сучасного дошкілля.

Крутій К.Л.: Дякую за відверті відповіді. Напередодні Вашого ювілею дозвольте ще раз привітати і побажати творчого натхнення, вдячних учнів і міцного здоров’я.

Від усіх педагогів-“дошкільників”, дітлахів та їхніх батьків Запорізького краю — низький уклін за все, що Ви робили, робите і будете робити для нас!

Т.І. Науменко, А.М. Богуш, К.Л. Крутій

Академік А.М. Богуш із колеґами