При побудові методологічних засад дослідження проблеми підготовки майбутніх вихователів до організації пізнавальної діяльності дітей у сучасному дошкільному навчальному закладі передусім необхідно визначити провідні методологічні підходи, відповідно до яких вибудовується загальна концепція дослідження. Загальнонаукова методологія представлена в дослідженні як сукупність методологічних концептів, що дозволяють всебічно схарактеризувати основні поняття дослідження, визначити його логіку, основні етапи та методику. Основними методологічними концептами, на яких ґрунтується започатковане дослідження, є системний, синергетичний, аксіологічний, праксеологічний, управлінський підходи. Цю статтю присвячено висвітленню сутності аксіологічного підходу, визначенню тих цінностей, що є провідними в професійно-педагогічній підготовці майбутніх вихователів.

У сучасних умовах аксіологічний підхід є одним з основних методологічних принципів професійної підготовки майбутніх педагогів. Звернення до філософської теорії цінностей у контексті педагогіки дозволяє розглядати зміст і структуру педагогічної освіти як сферу суб’єкт-об’єктних і міжсуб’єктних ставлень, де знання, викладач і студенти об’єднуються ціннісним ставленням до дійсності. Сьогодні цілеспрямований розвиток особистості, ефективне професійне становлення студентів неможливо здійснювати без визначення соціокультурних цінностей. На рівні окремої особистості аксіологічний підхід спрямовує педагогічний вплив на втілення на практиці оптимальних шляхів трансляції їй актуальних соціальних цінностей. Формулюючи гуманістичну парадигму професійно-педагогічної підготовки, сучасні дослідники тим самим надають обґрунтування новій методології педагогіки, що дає можливість виділити як систему цінностей освітнього процесу, так і саму освіту як загальнолюдську цінність.

Сутність аксіологічного підходу до підготовки спеціаліста полягає в орієнтації професійної освіти на формування в студентів системи загальнолюдських і професійних цінностей, що визначають їхнє ставлення до світу, до своєї діяльності, до самого себе як людини і професіонала.

Теоретико-методологічні засади аксіологічної проблематики в освіті вивчаються багатьма дослідниками (І. Бех, Б. Гершунський, М. Євтух, І. Зязюн, В. Кремінь, А. Міщенко, В. Сластьонін, Н. Ткачова, Г. Чижакова, Г. Щедровицький, А. Ярошенко та ін.), у яких педагогічна аксіологія розглядається як фундамент духовної культури майбутнього педагога.

У сучасній науці проблема цінностей є предметом міждисциплінарного дослідження. Передусім її основи висвітлюються у філософії. Визначимо загальнофілософське трактування поняття аксіології та цінностей. Аксіологія за філософськими словниками (грецьк. axia — цінність, logos — слово, учіння) визначається як філософське дослідження природи цінностей [7, С. 11]; як філософська дисципліна, що займається дослідженням цінностей як смислоутворювальних засад людського буття, що задають спрямованість і вмотивованість людському життю, діяльності та конкретним діянням і вчинкам [1, С. 26].

У сучасних умовах аксіологія розглядається як теорія цінностей і характеризується суттєвим переміщенням уваги на загальнолюдські цінності, що визначається у свідомості людей сучасними реаліями буття. Відтак, центральним поняттям в аксіології є поняття цінності, що характеризує соціокультурне значення явищ дійсності, включених у ціннісні відношення.

Слід зауважити, що в сучасній науці існують різні визначення поняття "цінності". Базовою для аксіології є проблема обґрунтування можливості існування цінностей у структурі буття в цілому і їхнього зв’язку з предметною реальністю. Цінності — специфічно соціальні визначення об’єктів довкілля, що виявляють їхнє позитивне або негативне значення для людини і суспільства. Зовнішньо цінності виступають як властивості предмета чи явища, однак вони притаманні йому не від природи, не просто в силу внутрішньої структури об’єкта самого по собі, а тому, що він включений у сферу суспільного буття людини і є носієм певних соціальних стосунків. По відношенню до суб’єкта (людини) цінності є об’єктами його інтересів, а для його свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній дійсності, позначень його різних практичних ставлень до навколишніх предметів і явищ [7].

Зазначимо, що багатоманітність трактування центрального для аксіології поняття "цінність" обумовлена відмінностями у вирішенні проблеми об’єктивного — суб’єктивного, матеріального — ідеального, індивідуального — суспільного відносно характеристики ціннісної системи. Як зазначає В. Абушенко, конструктивність поняття "цінність" пов’язана передусім із розробкою типологій цінностей на рівні "ідеальних типів", що забезпечує роботу зі створення емпіричних типологій. У цих випадках цінності визначаються як будь-який предмет, матеріальний або ідеальний, ідея або предмет, стосовно яких індивіди або групи займають позицію оцінки, приписуючи їм важливу роль у своєму житті і прагнення до володіння якими відчувають як необхідність (Я. Щепаньський), або як те, до чого прагнуть як до мети, або розглядають як засіб досягнення мети (Н. Чавчавадзе), або як предмет будь-якої природи, що має значущість для суб’єкта, тобто здатність задовольняти його потреби (А. Ручка) [1, С. 1200].

В. Сластьонін і Г. Чижакова узагальнюють, що у вітчизняній філософській літературі "цінність" визначається як: здатність речей, ідей тощо виступати засобом задоволення потреб окремих індивідів і соціальних груп; значущість речей, ідей для життєдіяльності суб’єкта; специфічна форма виявлення відношення між суб’єктом і об’єктом з метою задоволення потреб суб’єкта; специфічні утворення в структурі індивідуальної і суспільної свідомості, що є орієнтирами особистості і суспільства [4, С. 7]. Нам імпонує визначення авторами цінностей як специфічних утворень у структурі індивідуальної свідомості, що є ідеальними зразками й орієнтирами діяльності особистості й суспільства [4, С. 100].

За результатами дослідження сутності поняття цінностей Н. Ткачова доходить висновків, що цінності — це сукупність реальних предметів (знарядь і засобів праці, предметів споживання тощо) і абстрактних ідей, що мають високу значущість для суспільства чи окремої особистості. Цінності виникають під час практичної діяльності людей, коли вони не тільки пізнають властивості природних і соціальних явищ, але й намагаються дати їм оцінку з погляду встановлення їхньої користі для свого життя. Для розвитку особистості вони, з одного боку, є основою для формування індивідуальних життєвих пріоритетів, а з іншого, — виконують функцію регулятора її соціальної взаємодії з іншими людьми. Система індивідуальних цінностей людини є результатом засвоєння нею провідних цінностей суспільства, однак цей процес не може бути механічним перенесенням соціальних цінностей у свідомість людини, а є складним, багатоаспектним процесом [6, С. 35].

Відтак, за результатами вивчення наукових джерел зазначимо, що поняття "цінності" розглядається вченими в контексті системного аналізу діяльності людини й визначається з різних підходів: як будь-який предмет чи явище, що має життєве значення для людини; властивості предмета чи явища, що обумовлюють важливі для індивіда інтереси; орієнтири в предметній чи соціальній дійсності; мета-ідеал або засіб досягнення мети; предмет, що задовольняє потреби людини; відображення явищ довкілля з погляду їхньої відповідності чи невідповідності потребам особистості чи суспільства тощо.

Зауважимо, що різноманітністю підходів вирізняється не лише визначення поняття цінностей, а і їхня класифікація. Так, у філософській енциклопедії представлено таку типологію цінностей: цінності-цілі, цінності-засоби, ситуативні цінності; визнані (інституйовані) та невизнані (але потенційні); за об’єктом спрямованості — спрямовані на себе, на інших, на предмет, на природу тощо [1, С. 1200]. Одну з найбільш уживаних класифікацій наводить Є. Смотрицький. У ній виділяється група особливих цінностей (класові, національні, конфесійні, групові, професійні, сімейні), а інші об’єднуються в бінарні групи: загальнолюдські — індивідуальні, всезагальні — одиничні, неправдиві — істинні, духовні — матеріальні [5].

А. Ярошенко поділяє думку М. Розова щодо класифікації цінностей і виділяє дві групи цінностей: загальнозначимі, що включають кардинальні та субкардинальні цінності, та етосні, що реально слугують основам свідомості й поведінки людей (вірування, традиції, святині, символи різних народів). На її думку, кардинальні — це такі цінності, порушення яких прямо обмежує права індивідів і спільнот жити, мислити, діяти відповідно до своїх орієнтирів (вітальні цінності, громадянські права тощо). Кардинальним цінностям підпорядковуються субкардинальні в тому розумінні, що порушення перших утворює реальну загрозу для інших. До субкардинальних цінностей автор відносить правові й політичні принципи: свобода й незалежність друку, різні форми участі громадян у політичному житті, а також екологічні цінності [8, С. 71–74].

У контексті започаткованого дослідження інтерес становить педагогічна аксіологія, до провідних понять якої належать: освітні цінності, педагогічні цінності, виховні цінності. На думку дослідників (В. Сластьонін, Н. Ткачова, Г. Чижакова, Г. Щедровицький та ін.), педагогічна дійсність як частина соціальної включає всю сукупність конкретних педагогічних явищ, які поєднуються приналежністю до цілеспрямованого процесу формування особистості людини. Педагогічні явища (суб’єкти освітнього процесу, його зміст, засоби, форми тощо) якісно відрізняються за змістом, визначеністю, що й зумовлює їхню педагогічну цінність. Отже, педагогічні явища аксіологічні за своїм характером. Саме вони і є предметом дослідження педагогічної аксіології. У самому слові "цінність" закладено ідею корисності для людини. Цінним для майбутнього педагога може стати все те, що буде життєво важливим капіталом у його особистісному і професійному становленні. Відтак, питання визначення змісту педагогічних цінностей загалом і зокрема цінностей педагогічної діяльності є сьогодні особливо важливим.

Педагогічна аксіологія визначається як галузь педагогічного знання, що розглядає освітні цінності з позиції самоцінності людини і здійснює ціннісні підходи до освіти на основі визнання цінності самої освіти [4, С. 99]. Цінності освіти тісно пов’язані з професійними, які посідають одне з провідних місць у системі цінностей людини.

За визначенням Н. Ткачової, освітні цінності доцільно розглядати як сукупність гуманістичних пріоритетів суспільства, які виступають головними орієнтирами для розвитку освітньої системи в цілому; як систему провідних соціальних цінностей, що засобами педагогічного процесу можуть бути переведені на рівень персональних цінностей кожного учня. Педагогічні цінності, на думку автора, — це система освітніх засобів, соціальних норм, педагогічний інструментарій, що забезпечують ефективну трансляцію визначених освітніх цінностей на індивідуальний рівень окремої особистості, тобто формування в неї особистісних ціннісних пріоритетів. Іншими словами, педагогічні цінності можна тлумачити як провідні принципи, структурні компоненти, зміст педагогічної взаємодії, організованої на ціннісних засадах [6, С. 51].

В. Сластьонін і Г. Чижакова під цінностями педагогічної діяльності розуміють ті її особливості, що дозволяють педагогу задовольняти свої матеріальні й духовні потреби і слугують орієнтиром його соціальної і професійної активності, спрямованої на досягнення суспільно значущих гуманістичних цілей. До цінностей педагогічної діяльності автори відносять групи цінностей, пов’язані з: утвердженням у суспільстві, соціальному середовищі (суспільна значущість праці педагога, престиж професійної діяльності, визнання близьких і рідних тощо); задоволенням потреби в спілкуванні (робота з дітьми, можливості спілкування із цікавими людьми, обмін духовними цінностями); самовдосконаленням (можливість розвитку творчих здібностей, залучення до духовної культури, постійне доповнення своїх знань); самовираженням (творчий і різноманітний характер праці вчителя, відповідність педагогічної діяльності інтересам і здібностям особистості тощо); утилітарно-прагматичними запитами (можливість самоствердження, міжособистісне спілкування, професійне зростання тощо). До основних груп педагогічних цінностей учені відносять: загальнолюдські (дитина, вчитель, творча індивідуальність), духовні (педагогічний досвід людства, педагогічні теорії і способи педагогічного мислення), практичні (способи педагогічної діяльності, педагогічні технології освітньо-виховні системи), особистісні (педагогічні здібності, індивідуальні характеристики педагога як суб’єкта педагогічної культури, ідеали) [4, С. 92–93].

Слід зазначити, що сучасна педагогіка зорієнтована на формування ціннісного ставлення до світу як основного завдання освіти. Ціннісне ставлення — це внутрішня позиція особистості, що відображає зв’язок особистісних і суспільних значень. Для того щоб сформувати в майбутнього педагога ціннісне ставлення до предметів і явищ соціальної дійсності, необхідно сформувати в нього певні ціннісні орієнтації як спрямованість особистості на ті чи інші цінності. У філософському розумінні ціннісні орієнтації визначаються як елементи внутрішньої структури особистості, сформовані й закріплені життєвим досвідом індивіда в ході процесів соціалізації й адаптації, що обмежують значуще (суттєве для цієї людини) від незначущого через прийняття чи неприйняття особистістю певних цінностей, усвідомлених як межа (горизонт) граничних смислів і основних цілей життя, а також тих, що визначають засоби їхньої реалізації [1, С. 1199]. У педагогічному визначенні ціннісні орієнтації — це система стійких ставлень особистості до довкілля і самого себе у формі фіксованих настанов на ті чи інші цінності матеріальної і духовної культури суспільства [4, С. 128].

На думку В. Сластьоніна, система ціннісних орієнтацій учителя виступає як одне зі структурних утворень його професійної й особистісної самосвідомості. До структури професійно-педагогічної культури вченим включаються такі педагогічні цінності: цінності-цілі, що визначають концепцію особистості майбутнього педагога в сукупності Я-особистісного і Я-професійного; цінності-засоби як концепція педагогічного спілкування, техніки і технології, інноватики тощо; цінності-ставлення, що розкривають усю сукупність стосунків педагогічного процесу та формування позиції по відношенню до професійно-педагогічної діяльності; цінності-якості, представлені багатоманітністю діяльнісних, поведінкових якостей особистості; цінності-знання, що визначають особистісну і професійну компетентність майбутнього педагога. Як домінуючі визначаються цінності-цілі як логічне підґрунтя смислу професійної діяльності [4, С. 70].

Зазначимо, що саме ціннісні орієнтації забезпечують цілісність і стійкість особистості, утворюють загальну спрямованість її інтересів і прагнень, утворюють певну ієрархію індивідуальних переваг, формують рівень домагань особистості, тому так важливо сформувати в майбутнього педагога систему ціннісних орієнтацій. Відтак, ціннісні орієнтації можна визначити як спрямованість суб’єкта на діяльність і певні цінності,   які можуть бути сформовані вже в процесі цієї діяльності. Такий підхід обумовлює розгляд професійно-педагогічної підготовки як ціннісно-зорієнтованої діяльності. З урахуванням цих положень особливого значення набуває ціннісно-мотиваційний компонент підготовки. У той же час формування коґнітивно-процесуального компонента діяльності (знання, уміння, навички) зумовлене саме ціннісними орієнтаціями особистості.

У контексті започаткованого дослідження важливим є визначення тих цінностей, які є основою для формування коґнітивного компонента підготовки. Як відомо, кожна професія має свою сукупність цінностей, специфічних для кожного виду діяльності. Серед них особливе значення мають ті, що визначають ставлення особистості до цієї діяльності, а отже, й мотивацію студентів до навчально-пізнавальної діяльності в процесі професійно-педагогічної підготовки. За даними досліджень виділено загальні для студентів цінності, що впливають на вибір професії, ставлення до неї і мотиви участі в професійній діяльності: зміст професійної діяльності й зумовлені ним можливості самореалізації особистості (відповідність інтересам і здібностям, творчість у праці, можливість самовдосконалення); суспільна значущість праці, що визначається її результатами (корисність людям і суспільству); суспільна оцінка трудової діяльності, соціальний статус професії (повага тих, хто оточує, суспільне визнання); ціннісне ставлення до режиму й умов праці: соціально-економічних (характер праці, винагорода за неї), морально-психологічних (можливості міжособистісного спілкування, досягнення успіхів, професійне зростання) тощо [3, С. 61].

Доцільним, на наш погляд, є орієнтація студентів на домінантні цінності, пов’язані з пізнавальною діяльністю студентів. Філософи (С. Анісімов, О. Дробницький, М. Каган, В. Лутай, М. Марчук та ін.) стверджують, що гуманітарне знання за своєю природою аксіологічне, тобто його призначення для людини визначається передусім ціннісними засадами; ціннісне ставлення до дійсності пов’язане з коґнітивним, а пізнавальна діяльність і її результат — знання — мають чітко виражені ціннісні характеристики [2, С. 11]. Базовим підґрунтям особистісного становлення майбутнього спеціаліста є залучення студентів до знання як цінності, що забезпечує успіх професійної діяльності. Крім того, важливо сформувати в студентів активне ставлення до самого процесу пізнавальної діяльності як педагогічної цінності, спрямованої на духовно-теоретичне засвоєння довкілля.

Із цього приводу А. Ярошенко зазначає, що гносеологічний і аксіологічний підходи до явищ дійсності тісно пов’язані. Пізнання пов’язане з цікавістю, а пізнавальна цікавість може виникати до предметів та явищ через те, що вони втягнуті в життєдіяльність людей, набули в ній того чи іншого функціонального значення, стали елементами "другої", "олюдненої" природи — ноосфери. Лише з цього моменту предмет чи явище стає об’єктом пізнання й водночас цінністю, набуває значення, яке більш чи менш адекватно пізнається людьми [8, С. 49].

У запропонованій В. Сластьоніним і Г. Чижаковою ієрархії цінностей освіти виділяються домінантні (знання, пізнавальна діяльність, пізнавальна активність, спілкування), нормативні (стандарти, моральні норми), стимулювальні (педагогічні методики, технології, засоби  контролю), супутні (спрямовані на якість пізнання: навчальні вміння, розуміння предметів і явищ, що вивчаються) цінності, які тісно пов’язані між собою і в сукупності складають підґрунтя педагогічної аксіології [4, С. 117–119].

Як бачимо, саме знання науковці визначають як одну з пріоритетних, домінантних цінностей, оскільки різні форми його є ціннісно обумовлені, адже за своєю природою вони забезпечують вибір альтернатив у процесі будь-якої діяльності. Підкреслимо ще одну особливість аксіологічного знання — воно завжди виступає як продукт суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних ставлень: суб’єкт ставиться до об’єкта пізнавальної діяльності і до іншого суб’єкта — учасника навчально-пізнавальної діяльності  — як до цінності: реальної чи потенційної, позитивної чи негативної. Така особливість підкреслює значущість ще однієї з домінантних цінностей — спілкування, оскільки засвоєння студентами знань відбувається передусім у процесі спілкування з викладачем, студентами. Без спілкування неможливим є сам процес навчально-пізнавальної діяльності.

Зауважимо, що, оскільки знання виступають як результат пізнання, відтак, цінності набуває сам процес пізнавальної діяльності, яка забезпечує формування різних видів знань: понять, ідей, теорій, концепцій тощо. Пізнавальна діяльність завжди виступає як така, що передбачає наявність активності суб’єкта діяльності. Крім того, наявність знань у студентів як певної систематизованої інформації — це лише перша сходинка в їхньому професійному становленні, у подальшому важливо сформувати в них позитивне ставлення до знань, дати можливість спроектувати їх на майбутню професійну діяльність, тобто сформувати потенційну готовність до дії на основі отриманих знань.

Оскільки дослідна робота пов’язана з викладанням часткової методики — методики фізичного виховання дітей, ми звернулися ще до однієї групи цінностей, а саме вітальних, що обумовлено специфікою предмета вивчення. Серед них особливе значення не лише для вивчення предмета, а й взагалі для життя людини мають цінності здоров’я як однієї з найвищих цінностей людини. Зміст і виховна спрямованість курсу мають на меті не лише забезпечення достатнього рівня професійної готовності майбутніх вихователів, а й формування в них розуміння того, що домінуючою мотивацією фізичного виховання дошкільників у сучасних умовах є формування потреби в самовдосконаленні власного організму, зміцненні здоров’я засобами фізичних вправ.

Зазначимо, що роботу зі студентами побудовано таким чином, щоб цінність, яка засвоюється, високо цінувалася ними, тільки в цьому випадку вона переходить у потребу. Якщо ж у студентів не сформоване позитивне ставлення до цінностей, то в них не виникає бажання привласнювати їх. Незацікавлене ставлення до матеріалу, який засвоюється, може виступати також причиною низької ефективності навчально-пізнавального процесу. Тому процес ціннісного становлення майбутнього вихователя в ході професійно-педагогічної підготовки — це цілеспрямований, систематичний рух через пізнання, ціннісне осмислення й оцінку до творчого перетворення знань, формування здатності до постійного саморозвитку і самовдосконалення, а сформовані ціннісні орієнтації будуть визначати ціннісне ставлення особистості до діяльності, зокрема до майбутньої педагогічної.

Отже, аксіологічний підхід до професійно-педагогічної підготовки передбачає формування в студентів системи ціннісних орієнтацій, які задають загальну спрямованість інтересам і прагненням особистості, ієрархію індивідуальних переваг, мотиваційну програму діяльності і, в кінцевому підсумку, визначають рівень готовності майбутнього спеціаліста до реалізації життєвих і професійних планів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. научн. ред. и сост. А.А. Грицанов]. — М. : АСТ, Мн. : Харвест, Современный литератор, 2001. — 1312 с.
2. Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання / М.Г. Марчук. — Чернівці : Рута, 2001. — 319 с.
3. Никитина Н.Н. Основы профессионально-педагогической деятельности / Н.Н. Никитина, О.М. Железнякова, М.А. Петухов. — М. : Мастерство, 2002. — 288 с.
4. Сластенин В.А. Введение в педагогическую аксиологию : [учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений] / В.А. Сластенин, Г.И. Чижакова. — М. : Издательский центр "Академия", 2003. — 192 с.
5. Смотрицкий Е.Ю. Схемы по философии: Этика. Аксиология. Мировоззрение / Е.Ю. Смотрицкий. — Днепропетровск : Пороги, 2003. — 22 с.
6. Ткачова Н.О. Аксіологічний підхід до організації педагогічного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі : [монографія] / Н.О. Ткачова. — Луганськ : ЛНПУ імені Т.Г. Шевченка; Х. : Видавництво "Каравела", 2006. — 300 с.
7. Философский словарь / [под ред. И.Т. Фролова]. — М. : Политиздат, 1987. — 590 с.
8. Ярошенко А.О. Ціннісний дискурс освіти : [монографія] / А. О. Ярошенко. — К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. — 156 с.

В статье представлена характеристика аксиологического подхода как методологического концепта профессионально-педагогической подготовки будущих воспитателей. Определяются виды доминантных ценностей, влияющих на формирование готовности будущих воспитателей к организации познавательной деятельности детей.

In article the characteristic axiological of approach as methodological concept of professional-pedagogical preparation of the future tutors is submitted. The kinds dominant of values influencing formation of readiness of the future tutors to organization cognitive of activity of children are determined.