| |
| Наталія Бондаренко |
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ РЕҐІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОЇ СПАДЩИНИ
Постановка проблеми в загальному вигляді. Сьогодні наше суспільство переживає глибоку духовну кризу, яка охопила всі сфери життя. Найнегативнішим проявом бездуховності громадян є безвідповідальність за авторитет держави у світі, за втрату вікових історико-культурних національних традицій та духовних цінностей, за рівень вихованості підростаючих поколінь, від якого залежить майбутнє життя на нашій планеті. Все більшу занепокоєність викликає зростаюча злочинність та жорстокість дітей, зневага та попрання ними таких духовних цінностей, як любов, добротворчість, чуйне ставлення до людини, піднесене сприйняття життя.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). У зв’язку із цим постає завдання пошуку найбільш ефективних засобів реалізації мети та завдань формування основ духовної особистості старших дошкільників. Актуальність теми дослідження визначається також положеннями Державної національної програми “Освіта (Україна XXI століття)”, Базовим компонентом дошкільної освіти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор. Могутнім засобом формування духовних цінностей у старших дошкільників є реґіональне культурно-історичне середовище, культурно-історична спадщина, культурно-історичний простір. Особливості навколишньої природи, менталітету, традиції буття, художньо-естетична творчість рідного краю мають значний духовний вплив на дітей (А. Дистервег (“культуровідповідність”), К. Ушинський (“інстинкт місцевості”), С. Русова (“виховання на рідному ґрунті”), В. Сухомлинський (“школа виховання добрих почуттів”), А. Богуш, Н. Лисенко та інші (“принцип краєзнавства”)). Принцип краєзнавства в роботі з дошкільниками тісно пов’язаний із реґіональним підходом до відбору пізнавально-виховного матеріалу. У культурно-історичній спадщині як духовно-виховному засобі закладено можливості формування духовних цінностей дітей та їхніх батьків.
Особливе значення для формування в дітей старшого дошкільного віку духовних цінностей, зважаючи на їхні вікові особливості (домінування образного мислення, яскрава творча уява, емоційно насичені відчуття від спілкування з навколишнім світом та здатність до сприйняття нового, яскравого, красивого), має мистецтво. Саме різні види мистецтва, які є складовою культурно-історичної спадщини реґіону, дають змогу дитині засвоїти систему духовних цінностей, сформувати піднесене, оптимістичне, радісне, одухотворене сприйняття дійсності, розуміння прекрасного в житті та мистецтві.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, якій присвячується означена стаття. Аналіз сучасної наукової літератури та теоретико-експериментальних досліджень свідчить про значний інтерес до проблеми духовності, виховання духовних цінностей у дошкільників, що підкреслює її актуальність. Водночас залишаються недостатньо вивченими питання, пов’язані із визначенням змістовної сутності духовних цінностей старших дошкільників; необхідної й достатньої для старших дошкільників системи духовних цінностей; розробки діагностичних методик виявлення духовних цінностей; із використанням реґіональної культурно-історичної спадщини, різних видів мистецтва як ефективного засобу формування духовних цінностей у старших дошкільників; розробкою педагогічних технологій, що впливають на їхнє формування.
Таким чином, актуальність проблеми, її недостатнє теоретичне вивчення і значущість для практики обумовили вибір теми наукового дослідження.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Слід зазначити, що стосовно розуміння сутності духовності в сучасній науці не існує певної однозначної думки.
Духовність розглядається як сенс життя, вищі цінності, моральні почуття і переживання (В. Слободчиков, Є. Ісаєв) [10, С. 15]; як зростання людини в дусі устремління в майбутнє життя, пізнання й відкриття нових істин, генерування самого життя, зміна себе і світу на краще, як пізнання вищих основ буття, як потреба діяти за законами творчості та гармонії з навколишнім світом (М. Михалкович, К. Гавриловець) [3, С. 63].
У сучасній психологічній науці проблеми духовності розглядаються у взаємодії з душевним розвитком особистості. Так, О. Кононко [5, С. 4-5], аналізуючи поняття “духовність”, “душевність”, “моральність”, підкреслює їхній тісний взаємозв’язок. При цьому вона звертає увагу на те, що “духовність” має розглядатися не тільки в релігійному контексті, вона проявляється в повсякденному житті, у прагненні людини до ідеального-Я, до самовдосконалення. “Душевність”, на думку автора, розкриває внутрішній світ особистості — її думки, переживання, мрії, наміри, цілі, плани, прагнення. Моральні ж норми, на думку вченої, звернені до інших людей. Вони є доцільними для організації ефективної діяльності та спілкування людини в суспільстві. Морально вихована людина діє за законами добра з власної ініціативи, приймає безкорисливі рішення, здатна не розраховувати на схвалення чи винагороду за кожний свій вчинок.
Душевність особистості білоруські вчені (М. Михалкович та інші) розглядають як сукупність усіх характеристик душі, її властивостей, якостей, психічних станів, форм виявлення почуттів і свідомості, пам’яті, волі, альтруїзму, емпатії, рефлексії [3, С. 50]. Таке різноманіття поглядів на сутність духовності дозволяє розглядати це поняття в різних аспектах: релігійному, естетичному, етичному, теоретичному залежно від завдань дослідження. Так, В. Федотова [12, С. 14–21] виділила три типи духовності: естетизм, теоретизм, етизм. Окрім того, існує і релігійний тип духовності.
Можна сказати, що всі типи духовності, незважаючи на їхню внутрішню єдність, у реальності утворюють різні полюси і формують певні особистісні домінанти. У процесі розвитку людини, на різних вікових етапах домінують різні типи духовної спрямованості, хоча, безумовно, вони існують як нерозривні гармонійні утворення.
Однією з центральних категорій нашого дослідження є поняття цінності. Термінологічна культура наукового дослідження вимагає чіткого визначення сутності основних понять: ціннісність, цінність, духовні цінності.
Ціннісність — це властивості та якості предметів, які можуть мати позитивний і негативний смисл для суб’єкта; цінність — це суб’єктивна значущість (для особистості або групи) властивостей і якостей предмета, явища в конкретній ситуації (може бути позитивною і негативною) [11, С. 259–264].
Виходячи із цих визначень, ми розглядаємо духовні цінності як суб’єктивну значущість для особистості властивостей і якостей духовного життя людства, що обумовлює поведінку людини в конкретній ситуації життєтворчості. Духовні цінності виражають стан духовності суспільства та особистості, є своєрідним індикатором культурності індивідуальності, сутністю людського в людині.
Змістовна сутність цінностей має соціальну та історичну обумовленість. Зміст цінностей змінювався в процесі становлення людського суспільства. Але безперечним є той факт, що ціннісні пріоритети завжди були пов’язані з людиною, смислом її життя і діяльності, що протікає в певному культурному контексті.
Ми спираємось на концепцію особистісно-орієнтованого виховання [2]. Є. Бондаревська розглядає дитину як найвищу цінність виховання, її самоцінність. Вона підкреслює, що ціннісне ставлення до дитини проявляється в любові до неї, визнанні її суб’єктності і підтримки її індивідуальності й моральності. Методологічно виваженою є позиція автора щодо значення культури як цінності виховання. Вона вважає, що культура як цінність виховання полягає у своєму змісті, який необхідно зберігати й передавати новим поколінням, а також в її особистісному значенні — як сфера естетичного переживання, духовного саморозвитку, культурного зростання. Особливо наголошується на створенні культурного середовища проживання дитини. На базі цих положень було розроблено концепцію дитинства, яка стверджує самостійне значення цього періоду життя людини. Є. Бондаревська підкреслює необхідність культивування охоронного ставлення до дитинства та допомоги прожити цей період у радості й повноті устремлінь [2, С. 95–98].
Культурне середовище формує образ людини культури, якій притаманні культурна ідентичність, духовність, моральна та естетична вихованість. Згідно з концепцією Є. Бондаревської, виховання людини культури полягає у формуванні вільної, гуманної, духовної, творчої, практичної особистості [2, С. 34].
У культурно-історичній спадщині (особливо в її реґіональному вимірі) втілено основні духовні цінності народу, його уявлення про моральні та естетичні ідеали, основні чесноти людини, подані зразки поведінки, що схвалювалися суспільством протягом століть. Сучасна педагогічна наука все частіше звертається до народних джерел, акцентує увагу на їх виховному потенціалі.
Сучасні дослідження проблеми духовних цінностей та їхнє формування в молодого покоління йдуть в Україні в різних напрямках. Відомий сучасний український педагог та психолог І. Бех під духовними цінностями особистості розуміє “існування людини за законами Істини, Добра і Краси”. Великого значення автор надає принципам відбору методів розвитку особистості, коли акцент робиться на взаємній повазі, розумінні, любові і співтворчості вихованця і вихователя; заохочення дітей до відповідей, які хотіли б почути від них; схваленню дитини з боку дорослого, якого вона найбільше любить та поважає; наданню дитині свободи вираження думок, почуттів та ін. [1, с. 16–21].
М. Роганов наголошує на необхідності формування ціннісного ставлення до природи засобами мистецтва (використовувати різні чинники еколого-естетичного комплексу; органічне поєднання художніх творів двох–трьох жанрів (музика, живопис, література), що містить єдиний художній образ природи, підсилює емоційний вплив на дітей) [8]. Н. Фоломєєва [13] обґрунтовує виховну систему, спрямовану на особистісний розвиток дитини, на основі поєднання гри та свята. Проблемі використання засобів музично-театрального мистецтва для естетичного виховання молодших школярів, залучення до цієї роботи батьків, присвячена робота О. Комаровської [4].
Аналіз досліджень переконує, що ефективним засобом виховання духовних цінностей у старших дошкільників є мистецтво, оскільки саме в ньому зображено ідеальні моделі високоморальної поведінки особистості та краси людського духу. У творах мистецтва духовність людини розкривається в художніх образах, які викликають глибокі моральні та естетичні переживання і закладають фундамент духовної спрямованості особистості.
Філософські, психологічні, педагогічні дослідження доводять, що формування системи духовних цінностей особистості відбувається в онтоґенезі. Аналіз психологічних досліджень (О. Запорожець, О. Леонтьєв, В. М’ясищев, С. Рубінштейн, П. Якобсон та інші) особливостей, притаманних дошкільному віку, дозволив нам зробити висновок про те, що дошкільному віку, зокрема старшому, належить важливе місце в процесі формування духовних цінностей. Педагоги — фахівці з дошкільного виховання вважають, що дитинство є найважливішим періодом народження, становлення особистості з усіма її майбутніми духовними цінностями, які присвоює дитина через пізнання життя, суті людини.
Основною тенденцією дошкільного віку є виникнення прагнення дитини бути такою же, як дорослий. Наслідуючи дорослих, дитина виявляє самостійність, привчається до суспільно корисної праці. Потреба бути як дорослий задовольняється в сюжетно-ролевій грі — найскладнішому виді діяльності, яким дитина оволодіває протягом дошкільного віку. Специфічними для дошкільного віку є продуктивні (образотворчі) види діяльності: малювання, конструювання, аплікація, ліплення.
У результаті здійснення цієї діяльності дитина виробляє не тільки якийсь продукт, відображаючи в ньому свої враження і досвід життя, але так само розвиває моторику, уяву, увагу, пам’ять та інші пізнавальні процеси. У цьому плані продуктивні види діяльності схожі з грою.
У дошкільному віці відбуваються значущі зміни в пізнавальній сфері дитини. Образний характер мислення, специфічний для дошкільного віку, визначається тим, що дитина встановлює зв’язки і відносини між предметами перш за все на основі безпосередніх вражень. Гра, читання казок, різного роду драматизації, малювання, конструювання дають дитині основу для повноцінного, природного освоєння навчальних навиків, навчальної співпраці з дорослим, формування пізнавальних мотивів навчання, розвитку художньої свідомості.
Цей етап життя маленької людини є складним і відповідальним періодом формування особистості, оскільки саме в цей період відбувається становлення основних особистісних якостей людини, формуються основи її самосвідомості, її емоційна сфера, духовність. Саме в цей період значну роль відіграє діяльність навчання, домінуючою є сюжетно-рольова гра, формується потреба в активній творчій діяльності. Діти прагнуть до безпосередньої участі в театралізованих виставах, у створенні образного світу, в тому числі й художніми засобами. Їх приваблює мистецтво: казки, малюнки однолітків, враження від картин художників, краса природи, ілюстрації до улюблених художніх творів. У цей період діти — творці у всіх видах художньої творчості. Тому саме в цьому віці необхідно закласти “код” високої духовності, те підґрунтя, на якому розвиватиметься й удосконалюватиметься духовна сфера особистості протягом усього життя.
Суттєвим показником розвитку дитини є освоєння нею духовних цінностей. На ефективність цього процесу впливають перш за все об’єктивні макросоціальні чинники — економічний і культурний рівень суспільства, наявні системи виховання, рівень соціальної турботи про дитину, етнокультурні традиції виховання. Інший підклас об’єктивних детермінант розвитку дитини — це мікросоціальні процеси, що виникають у малих групах, які включають дитину: в сім’ї, в групі дитячого садка. Третій підклас — це чинники соматопсихічні, які хоча і вкладені “всередині” дитини, проте є об’єктивними передумовами її розвитку. До них відноситься спадковість, темперамент, особливості перед- і постнатального розвитку, хвороби, перенесені новонародженим або немовлям.
Перелічені об’єктивні чинники психічного розвитку об’єднуються тим, що сама дитина не є суб’єктом тих процесів, які дають хід цим об’єктивним детермінантам. Іншими словами, ці процеси відповідають не потребам цієї, конкретної дитини, а потребам інших людей, груп, соціальних спільнот або суспільства в цілому, хоча, звичайно, інші люди прагнуть ураховувати актуальні або майбутні потреби дитини. Що стосується соматопсихічних чинників, то і тут виступає ще не сама дитина, а її організм із його особливостями, які формувалися поза потребами, волею, діями самої дитини.
Інший полюс утворюють суб’єктивні чинники, які, хоча і знаходяться під дією і залежать від перших, складають внутрішню логіку розвитку, точніше — саморозвитку дитини. Ці чинники включають специфіку розвитку потребнісно-мотиваційної сфери дитини, особливості формування її свідомості і самосвідомості, її поведінкового стилю.
Урахування цих груп чинників зумовлює і вибір однієї з трьох принципових стратегій виховної роботи та психолого-педагогічної допомоги:
Духовнотворча функція є одним із найважливіших механізмів духовного розвитку, провідним критерієм розвиненого дитинства. Ми вважаємо, що феномен духовності є універсумом творчих здібностей людини, що становить простір розвивального спілкування суб’єктів різного масштабу і рівня. Історико-культурна спадщина сама по собі не є об’єктом дидактичного інтересу або носієм суб’єктивної для дитини новизни. Перетворюючись на зміст дитячої діяльності, вона набуває об’єктивно нової, доти не властивої їй функції матеріалу, на якому дитина проводить “випробування” цілісної системи загальнолюдських здібностей і орієнтацію у сфері людських відносин із приводу них. А отже, дитина не тільки привласнює, але і творить культуру. Творить не у вигляді нових речей та ідей, а у вигляді нових універсальних духовних цінностей.
Стосовно процесу формування духовних цінностей у дітей старшого дошкільного віку це визначення вимагає конкретизації і доповнення. Через специфіку розвитку психічних процесів і функцій ідентифікація дошкільника можлива на рівні емпатійного переживання, що виникає в процесі ототожнення себе з іншими людьми.
Дитина частіше ідентифікує себе з об’єктом, що викликає яскраві емоційні реакції. Стосовно духовного розвитку старших дошкільників більш прийнятним буде визначення, згідно з яким ідентифікація розглядається як акт інтерперсонального ототожнення, в якому переживання інших подані як власні. Процес інтеріоризації в цьому випадку може бути розглянуто як окремий механізм духовного розвитку, породжений і обумовлений діями механізмів наслідування, нормативної регуляції, ідентифікації.
Суттєвим механізмом, що опосередковує як сприйняття людиною духовних цінностей, так і їхнє відтворення в комунікативному акті, є індуктивна регуляція, що розглядається в психології як процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту, поза власної смислової дії. Вплив цього механізму тим більш відчутний, чим менш значне смислове навантаження дій, представлених у прийнятих нормах і правилах поведінки.
На нашу думку, духовна творчість дитини полягає в породженні нею нових форм дієвого ставлення до світу, нових зразків культури в процесі засвоєння творчого потенціалу людства. Дошкільний вік — це тільки початок формування взаємовідносин дитини з іншими людьми. У цей час ще можливо відкрити дитині світ душі іншої людини, не як суперника чи конкурента, а як особистості зі своїм світоглядом, почуттями, ідеалами, проблемами та труднощами. Дорослим, які оточують дитину в повсякденному житті, треба допомагати їй розпізнавати життєві реалії та будувати свою поведінку за нормами добра, милосердя, толерантності.
Дорослий для дитини — не просто одна з умов її розвитку разом із багатьма іншими, а фундаментальна онтологічна підстава самої можливості виникнення власне людського в людині, підстава її нормального розвитку й повноцінного життя (В. Слободчиков).
Подібна спільність по суті і є той простір, та ситуація розвитку, де вперше зароджуються специфічні, власне людські здібності, що дозволяють людині стати і бути суб’єктом свого життя. Принцип розвитку — динамічне перетворення систем зв’язків і відносин між людьми в певній спільності в процесах соціалізації (ототожнення) й індивідуалізації (відособлення). При цьому індивідуалізація визначається як процес оформлення унікального й неповторного Я, набуття індивідом усе більшої самостійності і відносної автономності. Соціалізація трактується як вростання індивіда у світ людської культури і суспільних та духовних цінностей [9].
У нашому дослідженні ми широко використовували індивідуальний підхід у поєднанні з колективними формами навчання й виховання дітей старшого дошкільного віку. У процесі виховної роботи ми акцентуємо увагу на формуванні в старших дошкільників інтелектуальних, моральних та естетичних духовних цінностей. Тобто духовні цінності ми умовно поділяємо на три блоки: інтелектуальні, моральні, естетичні.
Умовність такого поділу полягає в тому, що: по-перше, педагогічний процес має цілісний, комплексний характер, будь-який розподіл його змістовного компонента має свідомо умовний характер; по-друге, вікові особливості старших дошкільників (про які вже йшлося) зумовлюють мобільність, постійну трансформацію і перетікання цінностей з однієї групи до іншої і навпаки; по-третє, всі ці цінності тісно взаємопов’язані між собою, впливають на формування одна одної і, навіть, створюють кумулятивний ефект (“вибухоподібне” зростання показників формування духовних цінностей у певні періоди розвитку дітей).
Мета виховної діяльності з формування духовних цінностей у старших дошкільників, на нашу думку, полягає в тому, щоб діти не тільки будували свою діяльність (вчинки, дії, поведінку) і в сьогоденні, і в майбутньому за законами добра, честі, людяності, а й мали стійкий імунітет до всіх негараздів нашого життя. Необхідно створити відповідні умови для одухотворення інтелектуальних, моральних та естетичних цінностей, для трансформації знань (раціональний компонент) у свідомість і підсвідомість (емоційно-духовний компонент) дитини. На нашу думку, тільки за такої умови людина стає вінцем природи і має корінну відмінність від тваринного світу.
На думку Т. Поніманської [6], базовою особистісною якістю є людяність, яка має пізнавальний компонент (рівень і зміст знань про людину, близьких та далеких людей різного віку і статі); ціннісний компонент, пов’язаний із гуманністю (ставлення до людини як найвищої цінності, повага до життя, діяльності, гідності кожного). Співчуття тісно пов’язане з людяністю яка знаходить прояв в інтересі до людей, прагненні спілкуватися з ними, співчутті, співпраці, розуміння почуттів та емоцій інших.
Людяність неможлива без справедливості як уміння оцінювати вчинки людей та їхні взаємини, бути толерантними, бути завжди на боці добра.
Духовну людину неможливо уявити без наявності такого складного духовного утворення як совість. Це утворення тісно пов’язане з уявленнями про добро і зло та відповідальністю.
Система формування духовних цінностей у старших дошкільників — це поєднання комплексу занять, ігор, свят, екскурсій, бесід, спостережень, організованої самостійної діяльності, яка дозволяє формувати в дитини вміння поводитися за законами честі, добра, людяності; використовувати індивідуальний досвід, уміння знаходити в різних ситуаціях вирішення проблем на морально виправданій основі без допомоги дорослого, реально оцінювати результати своєї діяльності тощо.
Для досягнення більшої результативності в роботі зі старшими дошкільниками з формування духовних цінностей необхідно “...інтеґрування ознайомлення дітей із засобами українського народознавства з їхньою практичною діяльністю та емоційно-художніми впливами на них на основі особистісно-орієнтовної моделі взаємодії вихователя і дитини” [7, С. 3].
Висновки. Таким чином, наш аналіз особливостей процесу формування духовних цінностей у дітей старшого дошкільного віку показав, що старший дошкільний вік — сенситивний період, коли закладаються основи формування духовності, духовних почуттів, духовних цінностей, будування на цій основі сприйняття світу та світовідношення, любов до всього живого.
Аналіз наукових джерел дозволив виявити деякі особливості формування духовних цінностей у дітей старшого дошкільного віку, переконатися, що механізм формування духовних цінностей базується на перетворенні зовнішніх моральних норм у внутрішні мотиви діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
|